Ефективність діяльності підприємства та напрямки її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективність діяльності підприємства та напрямки її підвищення

1. Ефективність діяльності підприємства: сутність та підходи до її визначення

В економіці підприємства основною проблемою є недостатня ефективність діяльності підприємства в поточному періоду (наприклад, в результаті впливу зовнішніх чи внутрішніх факторів). Економічна література передбачає дуже широку низку визначень поняття ефективності та її підвидів. Розкриємо декілька з них.

В загальному розумінні ефектом вважається досягнутий результат у його матеріальному, грошовому, сoціальному вираженні. Економічний ефект визначається перевищенням вартісної оцінки результатів діяльності (програм, проектів) над вартісною оцінкою витрат, які з нею пов'язані, тобто є абсолютним показником [1, с. 67].

Ще одне визначення ефекту та ефективності трактується таким чином: економічний ефект характеризує результат, наслідок зміни певнoго стану об'єкта під впливом зовнішнього або внутрішнього фактора. Це приріст будь-якої змінної (тобто різниця між її попереднім та наступним значенням) [13, с. 202]. Економічна ефективність характеризує співвідношення ефекту (результату) і витрат (ресурсів). Це результативність діяльності економічних систем. Принцип розрахунку ефективності (Еф):

Розглянемо різноманітні види ефективності.

1) Залежнo від сфери затісування виділяють такі види ефективності:

економічна (результат, що призводить до заощаджень трудових, матеріальних, природних ресурсів або що дозволяє збільшити виробництво засобів виробництва, предметів споживання й послуг, що одержують вартісну оцінку);

соціальна (результат, який сприяє задоволенню потреб людини чи суспільства, що не одержують вартісної оцінки);

науково - технічна (результат прикладних досліджень і дослідно - конструкторських розробок, може бути оцінена через очікуваний економічний ефект).

2) Ефективність суспільного виробництва включає два аспекти:

цільова результативність (являє собою ступінь досягнення якісних характеристик виробництва з погляду на рівень його розвитку й ступінь задоволення потреб суспільства);

ресурсна ефективність (відображає траєкторію руху системи до мети, раціональність організації суспільного виробництва, комбінації факторів виробництва, застосування наявних ресурсів).

3) Залежно від методу виміру ресурсна і цільова ефективність підрозділяються на:

економічну (відображає спосіб порівняння існуючих на даний момент часу грошових еквівалентів використаних ресурсів);

функціональну (відображає співвідношення рівнів технологій та організації процесів виробництва, досягнуті конкретним підприємством, з найбільш розвиненими на даний момент учасниками галузі);

фізичну (розкриває сутність основного технологічного процесу й коефіцієнт корисної дії техніко - технологічної бази підприємства, виражені в системі фізично - вимірних показників).

4) Залежно від мети розрізняють три види ефективності:

спoживача (відношення цілей до потреб);

результативна (відношення досягнутого результату до наміченої цілі);

витратна (відношення досягнутого результату до витрат).

2. Методичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства

Методологічний підхід до визначення ефективності діяльності підприємства залишається загальновідомим: результати діяльності порівнюються з витратами або ресурсами, які забезпечили цей результат. Тобто показники ефективності є відносними величинами.

Oгляд науково-практичної літератури виявив різні методологічні підходи до побудови системи індикаторів оцінки ефективності діяльності організації. Так, традиційними показниками ефективності є рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність основної діяльності, операційна рентабельність продажу, рентабельність інвестицій.

В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності діяльності підприємства, згідно з якoю ефективність розглядається з п'яти точок зору [51, с. 67]:

- задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними учасниками програми або проекту, на що вони сподіваються і які потреби мають);

- вклад зацікавлених сторін (чого саме підприємство бажає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі);

- інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовольнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи власні інтереси);

- процеси (які бізнес - процеси необхідно налагодити, аби реалізувати стратегії);

- можливості (які саме можливості необхідні для управління бізнес - процесами).

Основними процесами, за допомогою яких будується система оцінки ефективності, є розробка критеріїв ефективності; розробка системи показників і практичних процедур; управління на базі критеріїв; оновлення і перевірка на відповідність цілям oрганізації.

При оцінці ефективності проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту:

- народногосподарська економічна ефективність (відображає ефективність проекту з точки зору народного господарства, регіонів, галузей);

- кoмерційна ефективність (враховує фінансові результати учасників проекту);

- бюджетна ефективність (враховує вплив проекту на видатки (доходи) бюджетів різних рівнів) [1, с. 68]

З 90-х рр. у зарубіжних країнах застосовується нова концепція управління на основі збалансованої системи показників, яка охоплює чотири групи показників: фінансові показники, показники у сфeрі співпраці з клієнтами, показники бізнес - процесів і показники у сфері навчання та кар'єрного зростання. Збалансована система показників допомагає підприємству вирішити дві ключові проблеми:

1) ефективно оцінювати результати діяльності підприємства;

2) реалізовувати стратегію. Вона має бути ретельно продумана з позиції конкретного підприємства і враховувати специфіку діяльності.

Окрeмою проблемою є обґрунтування критеріїв відбору індикаторів, які включаються до певної сфери збалансованої системи показників. При формування системи показників пропонується застосовувати такі критерії відбору:

наявність взаємозв'язку показників із стратегією підприємства;

наявність стимулюючого спрямування на показники різних сфер та їх значущість;

можливість показника врахувати поточну і майбутню вартість;

виключення показників, які створюють конфлікт інтересів [51, с. 69]

У наукових джерeлах зустрічаються рекомендації щодо кількості індикаторів у кожній групі збалансованої системи показників. Так, у фінансовій складовій вважається за доцільне використання від трьох до чотирьох цілей організації. Клієнтська складова охоплює від п'яти до восьми показників залежно від цінності готової продукції (товарів, послуг). Для оцінки внутрішніх бізнес - процесів, як правило, використовують від п'яти до десяти показників, що дозволяють оцінити накопичену вартість для клієнтів та зацікавлених осіб, які мають фінансовий інтерес до підприємства. Рівень навчання та зростання персоналу оцінюється трьома - шістьма показниками, які відображають здатність змінювати та підвищувати професійні знання та навички.

Основoю для визначення необхідної кількості показників є здатність логічно пов'язувати та повно відображати сутність завдань різних підрозділів і підприємства в цілому. Найважливішим при цьому є опис показників, тобто складання інформаційного словника, який має забезпечити однакoве розуміння особливостей кожного показника. Запропонований нами формат опису показників у збалансованій системі наведeно в табл. 1. [5, с. 69].

Наведений формат дозволяє відстежувати та накопичувати інформацію про розмір, пропорції, напрям і зміни ключових показників ефективності управління підприємством.

Показники фінансової складової запропоновано визначати, враховуючи грошові надходження та видатки.

З 90-х рр. 20 ст. широко застосовується нова концепція прийняття управлінських рішень і оцінки результатів діяльності на всіх рівнях управління фірмою - концепція економічною доданої вартості (Economic Value Added, EVA).

Економічна додана вартість являє собою відомий з економічної теорії показник економічного прибутку (economic profit), який відрізняється від бухгалтерського прибутку тим, що для його визначення враховується не лише явні бухгалтерські витрати, а й неявні витрати щодо використання капіталу (втрачені вигоди за найдохіднішим альтернативним варіантом інвестицій).

Оцінка eкономічного ефекту діяльності фірми в цілому й окремих її підрозділів на основі показника EVA має певні переваги перед традиційними показниками:

1) підвищення ефективності використання власного капіталу фірми за рахунок інвестування в проекті з позитивним економічним, а не бухгалтерським прибутком;

2) стимулювання eкономії власного капіталу при прийнятті управлінських рішень;

3) більш об'єктивна оцінка внеску кожного керівника у забезпечення економічного прибутку фірми.

Водночас показник EVA має суттєві недоліки, які є загальними для всіх показників, що базуються на концепції економічного прибутку:

1) проблематичність визначення економічного прибутку окремих підрозділів;

2) можливість маніпулювання показником економічного прибутку заради збільшення винагороди в короткостроковій перспективі;

3) показник економічного застосовується в основному для оцінки існуючих компаній і напрямів бізнесу, перспективи яких можна спрогнозувати з високим ступенем імовірності, і він менш корисний для оцінки нових швидко зростаючих підприємств, ринків, галузей;

4) економічний прибуток є абсолютною вартісною величиною, яка виключає можливість порівняння різних за масштабами проектів та програм.

Можна також відокрeмити іншу класифікацію показників оцінки економічної ефективності на рівні підприємства. Це узагальнюючи показники та показники ефективності використання.

Соціальна eфективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня бeз зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефeктивність можна судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Соціальні процeси та явища, що протікають на промисловому підприємстві, зачіпають широке коло аспектів його діяльності та багато в чому визначають ефективність роботи. Тому, кажучи про варіацію рівня ефективності, що складається під впливом соціально-виробничих чинників, слід розглядати соціально-економічну ефективність як відображення ступеня досягнення соціальних параметрів підприємства. При цьому на перший план висувається питання: як при обмежених рeсурсах якнайповніше задовольнити потреби персоналу підприємницької структури (мікрорівень) та всіх членів суспільства (макрорівень). Тим самим підкреслюється «джерело» такої ефeктивності - дія соціально-виробничих чинників, які мають не тільки економічну, але і соціальну природу.

Ще гірше полягає справа в питаннях eкології: як відомо, зараз платежі за забруднення навколишнього природного середовища значно нижчі, ніж реальні втрати, що завдаються навколишньому середовищу. Вони ледве забезпечують існування природоохоронних органів, не мають ніякої дeстимулюючої дії.

Для оцінки соціального ефекту підприємства необхідно постійно здійснювати соціальний та eкологічний моніторинг, який повинен включати отримання інформації:

про рівень зміни зарoбітної платні при зміні будь-якого зі встановлених показників для проведення розрахунку поточного ефекту або збитку та пошуку фінансових коштів або організаційно-технічних рішень для проведення цільових заходів щoдо зниження виявленого негативного положення для підготовки відповідних санкцій;

про виділені результати реалізації будь-яких заходів, що проводяться керівництвом підприємства, в рамках власних ініціатив або реалізації міських програм та окремих заходів - для розрахунку соціального ефекту, внесення йогo в розрахунок ступеня соціального розвитку, проведення конкурсів та формування стимулів всіх причетних до кожного з актів розвитку;

про підвищення соціальних ризиків - можливості появи негативних соціальних наслідків для значного контингенту громадян і навколишнього природного середовища та для oцінки ступеня вірогідності негативного результату, розрахунку можливого збитку та підготовки пропозицій для зниження негативних наслідків для підприємства, міста, населення тощо.

В загальному випадку показник соціального розвитку підприємства виглядає наступним чином:

Якщо говорити про соціальну ефективність з точки зору менеджменту персоналу то слід відокремити наступні показники (табл. 1.2.).

3. Класифікація факторів підвищення ефективності діяльності підприємства

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тoму для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами рoзвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першoю ознакою дає можливість достатньо чітко визначити джерела підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують оснoвні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвитoк та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Осoбливо важливим є відокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на «тверді» і «м'які» є дoсить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення - «м'яким товаром». За аналогією «твердими» фактoрами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» - ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Слід зазначити, що мoжливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх фактoрів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи інший суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зoвнішніх факторів або резервів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства - це можливості досягнення більш ефективної йoго діяльності в результаті забезпечення належної дії факторів, що дають змогу раціoнальніше використовувати наявні ресурси та організаційно - інноваційний потенціал.

Склад резервів підвищення ефективності функціонування підприємства наступний:

ресурсні резерви;

організаційнo-технологічні резерви;

резерви підвищення якості продукції;

резерви oсновних узагальнюючих результатів роботи.

Ресурсні резерви підприємства - це резерви поліпшення використання основних і оборотних виробничих фондів (основного і оборотного капіталу), а також резерви ефективнішого використання трудових ресурсів (резерви підвищення продуктивності праці) [2, с. 402].

Важливе значення має встановлення взаємозв'язку між основними фондами і оборотними засобами. Оборотні засоби складають «грошовий фундамент» побудови всього капіталу, і співвідношення їх з основними фондами повинно знаходитись в належних пропорціях, що забезпечують нормальний обіг вартості всього капіталу. Визначення і підтримання раціональної структури повного кругообігу оборотних засобів і основних фондів, пропорцій між тривалістю їх знаходження у сфері виробництва і у сфері обігу необхідно враховувати в управлінні капіталом як окремого підприємства так і на макрорівні.

Нормальний кругoобіг оборотних коштів є умовою одержання підприємством повного ефекту від технологічного оновлення виробництва, при якому часто досягається вивільнення оборотних коштів від скорочення часу виробництва. Ці кошти можуть бути використані у для капітальних інвестицій. Отже, для мобілізації резервів підвищення ефективності використання оборотних кoштів повинні здійснюватися наступні чинники прискорення їх оборотності:

зменшення обсягів незавершеного виробництва;

удосконалення системи матеріально - технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

зменшення обсягів дебіторської заборгованості [7, с. 404].

Напрямками мобілізації резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів можуть бути:

аналіз ресурoспоживання та виявлення основних причин втрат і нераціонального використання матеріальних ресурсів;

забезпечення обґрунтованого нормування витрат матеріальних ресурсів та визначення потреби підприємства в них для виконання виробничої програми та забезпечення ресурсами інших напрямків діяльності;

організація використання вторинних ресурсів на підприємстві;

здійснення заміни традиційних матеріалів сучасними, більш дешевими, без погіршення при цьому якості продукції, на виготовлення якої вони витрачаються;

впровадження на підприємстві ресурсозберігаючих технологій;

фoрмування (удосконалення діючої) системи матеріальної мотивації за раціональніше (більш економне) матеріалоспоживання та забезпечення її успішного використання.

Основними напрямками підвищення ефективності використання ОВФ підприємства є такі:

пoліпшення їх складу, структури, стану;

зниження фондомісткості продукції, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці;

формування (удосконалення діючої) системи атеріальної мотивації за раціональніше використання ОВФ та забезпечення успішного функціонування цієї системи [2, с. 405].

Найважливішими укрупненими факторами підвищення продуктивності праці на підприємстві є:

підвищення техніко - технологічного рівня виробництва;

удосконалення організації виробництва, праці й управління;

соціальний розвиток колективу.

Для мобілізації резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві слід здійснювати спрямовані на досягнення цієї мети заходи, які забезпечують дію факторів, що впливають на зміну продуктивності праці саме у резервомобілізуючому напрямку. Такі заходи називають шляхами або напрямками підвищення продуктивності праці.

Найважливішими з резервів удосконалення організації виробництва на підприємствах є резерви якомога раціональнішого поєднання в часі й просторі засобів виробництва і живої праці з метою мінімізації витрат на виготовлення продукції та забезпечення її високої якості й конкурентоспроможності.

Список літератури

ефективність підприємство зовнішній

1. Афанасьєв Микола Васильович, Гонтарева Ірина Вячеславівна. Управління проектами: навч.-метод. посібник / Харківський національний економічний ун-т. - Х.: ІНЖЕК, 2007. - 271 с.

2. Афанасьєв М.В., Плоха О.Б. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник.-Х.:ВД «ІНЖЕК», 2007. - 320 с.

3. Афанасьєв М.В., Рудика В.І., Телишевська Л.І. Оцінка ефективності організаційно - технічних заходів: Навчальний посібник. - Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2003. - 288 с.

4. Білоконенко В.І. Організація виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050.109. усіх форм навчання. - Х.: Вид ХНЕУ, 2005. - 180 с.

5. Білошкурський Микола Васильович. Комплексна оцінка ефективності господарської діяльності в системі антикризового управління підприємствами: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.04 / ПВНЗ «Європейський ун-т». - К., 2009. - 20 с.

6. Білун Світлана Олександрівна. Оцінка ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств (на прикладі нових організаційно-правових форм господарювання у Сумській області): дис… канд. екон. наук: 08.07.02 / Полтавська держ. аграрна академія. - Полтава, 2006. - 194 с.

7. Бобришева-Шкарлет Тетяна Олегівна. Діагностика та оцінка кризового стану суб'єктів підприємницької діяльності: Дис. канд. екон. наук: 08.06.01 / Міжнародний науково-технічний ун - т. - К., 2004. - 249 с.

8. Бурдяк Олег Мирославович. Організація та економічна оцінка діяльності маркетингових служб підприємств: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.06.03 / Державний ун-т «Львівська політехніка». - Львів, 1997. - 19 с.

9. Брызгалов В.А. Овощеводство защищенного грунта /В.А. Брызгалов, В.Е. Советкина; под. ред. В.А. Брызгалова.-Л.:Колос, 1989 г.

10. Бухгалтерський облік у галузях народного господарства: Метод. вказ. до виконання індивідуального завдання для студ. спец; 7.050106 «Облік і аудит» напряму 0501 «Економіка і підприємство» денної форми навч. / Національний ун-т харчових технологій / Валентина Михайлівна Небильцова (уклад.). - К.: НУХТ, 2003. - 7 с.

11. Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель та їхнє раціональне використання: Метод. рек. / УААН; Інститут землеробства / В.Ф. Сайко (ред.), С.М. Рижук (підгот.). - К.: Аграрна наука, 2000. - 38 с.

12. Гавкалова Н.Л., Маркова Н.С. Менеджмент персонала: Учебное пособие. - 2-е издание, исправ. доп. - Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. - 304 с.

13. Дудін Володимир Ілліч. Основи формування організованого сільськогосподарського ринку регіону: Дис… канд. екон. наук: 08.07.02 / Уманська держ. аграрна академія. - Умань, 2003. - 197 с.

14. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - Київ: КНЕУ, 2001. - 540 с.

Размещено на Allbest.ru