Економічний аналіз господарської діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

1. Стратегічний аналіз конкурентних позицій підприємства на ринку та перспектив його розвитку

2. Аналіз показників фінансової стійкості організації

3. Проведіть аналіз факторів і резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції підприємства (на конкретному прикладі)

Список використаної літератури

1. Стратегічний аналіз конкурентних позицій підприємства на ринку та перспектив його розвитку

У рамках стратегічного аналізу положення фірми на ринку підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства пов'язане з визначенням стратегічних перспектив, сили конкурентної позиції фірми, сильних і слабких сторін діяльності, конкурентоспроможності підприємства по витратах. Крім того, виникають проблеми, пов'язані з оцінкою рівня конкурентоспроможності як товару, так і фірми, спектр показників, що беруть участь у даній оцінці, методи й моделі, за якими можна оцінити перспективи розвитку з погляду масштабів зростання, стабільності місткості ринку, перспектив технології, норми прибутку.

Теоретичні дослідження даної проблеми й практичний досвід дають підставу стверджувати, що як вихідну ідею розробки й реалізації концепції формування організаційно-економічного механізму системи керування конкурентними перевагами підприємства необхідно використати методологію системно-цільового підходу для вирішення управлінських проблем. З урахуванням цього принципу модель належить до типу цілеспрямованих систем, тобто таких, які прагнуть у своєму функціонуванні до досягнення конкретних цілей.

Представлена модель є робочим варіантом. Вона дозволяє підійти до розгляду показника конкурентоспроможності як інтегральної характеристики діяльності підприємства, в основі якої лежить проблема підвищення ефективності виробництва в цілому, для того щоб більш обґрунтовано підійти до технології пошуку конкурентних переваг організації відповідно до ринкової ситуації, з урахуванням сукупного впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів ділового оточення.

У свою чергу, найбільш важливою вихідною ланкою є підсистема забезпечення, оскільки наявність факторів виробництва (як внутрішніх, так і зовнішніх) визначає межі й масштаби створення й утримання конкурентних переваг.

Аналіз структури системи забезпечення конкурентоспроможності, поряд з аналізом зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на стратегічний потенціал підприємства, дозволяє зробити висновок про ступінь впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на обрану стратегію, здійснити вибір та оцінити стратегічні альтернативи, і, нарешті, більш детально підійти до розроблення стратегії, що повністю відповідає реальному положенню компанії на ринку.

Залежно від тієї чи іншої підсистеми управління конкурентними перевагами виділяють відповідні показники конкурентної переваги.

Конкурентні переваги поділяються на внутрішні й зовнішні.

До зовнішніх конкурентних переваг належать: якість товару, рівень цін, сервісне обслуговування, імідж підприємства, знання споживачів, високий рівень інновацій тощо.

Зовнішні конкурентні переваги містять у собі ті показники, які характеризують ринкову перевагу підприємства в задоволенні тих або інших потреб споживача.

Таким чином, зовнішні конкурентні переваги відображають цінність для споживача.

До внутрішніх конкурентних переваг належать: технологія, ефективність виробництва, економія на масштабах виробництва, ефективність менеджменту, ефективні контакти з постачальниками матеріально-технічних ресурсів і т.д.

Внутрішні конкурентні переваги охоплюють ті показники, які характеризують перевагу підприємства в цінових аспектах конкурентної боротьби.

Отже, внутрішні конкурентні переваги характеризують цінність для підпривмства-виробника й ґрунтуються на його виробничих та організаційних ноу-хау.

2. Аналіз показників фінансової стійкості організації

В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за принципами самофінансування, а при нестачі власних фінансових ресурсів - за рахунок позичкових коштів, дуже важливо проаналізувати фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел, оскільки саме вони впливають на запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти більші від позичених. Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позичкових коштів в активах підприємства за темпами нагромадження власних коштів в результаті господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткострокових зобов'язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами, що і є сутністю фінансової стійкості підприємства.

Стійкість фінансового стану підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються, як співвідношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період та за декілька років. У якості базових величин можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, середньогалузеві показники, значення показників найперспективніших підприємств. Крім того в якості бази порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні або критичні (порогові) з точки зору стійкості фінансового стану значення показників.

Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства та його незалежність від позикових коштів є коефіцієнт автономії, який визначається шляхом ділення суми власних коштів на загальну суму фінансування (загальний підсумок балансу) і розраховується за формулою:

(2)

Він показує, частку власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, авансованих ним для здіснення статутної діяльності. Вважається, що чим вища частка власних коштів (капіталу), тим більше шансів у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, що виникають в ринковій економіці. Мінімальне порогове значення . таке значення показника дає підстави вважати, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покритті його власними коштами. Рівень автономії цікавить не тільки саме підприємство, але і його кредиторів. Збільшення коефіцієнту автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищує гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань та розширює можливості залучення коштів ззовні.

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів, який є часткою від ділення всієї суми зобов'язань по залучених коштах на суму власних коштів:

,(3)

Цей коефіцієнт показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну грн. вкладених у активи власних коштів. Нормальним вважається співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування сформована за рахунок залучених коштів. Нормальне обмеження для цього показника менше 1.

Для збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів повинен бути обмеженим значеннями відношення мобільних коштів до вартості іммобілізованих. Цей показник називається коефіцієнтом співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів і розраховується за формулою:

,(4)

Значення цього коефіцієнту у великій мірі залежить від галузевих особливостей підприємства.

Важливою характерністю стійкості фінансового стану є також коефіцієнт маневрування, який дорівнює відношенню власних оборотних коштів до суми їх джерел формування:

, (5)

Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш або менш маневрувати цими коштами. Низьке значення цього показника означає, що значна частина власних коштів підприємства закріплена в цінностях іммобілізаційного характеру, які є менш ліквідними, тобто не можуть бути достатньо швидко перетворені на грошову готівку. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнту маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена не в основні засоби та позаоборотні активи, а в оборотні засоби. Тому збільшення коефіцієнту маневрування є бажаним, але в тих межах, в яких він можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки випереджаючому збільшенню власних джерел у порівнянні із збільшенням основних коштів, що вкладені в основні засоби, у тому випадку збільшення коефіцієнту дійсно свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства. У якості оптимальної величини коефіцієнт маневрування може бути прийнятий у розмірі ?0,5. це означає, що менеджер підприємства та його власники повинні дотримуватися паритетного принципу вкладання власних коштів в активи мобільного та іммобілізованого характеру, що забезпечить достатню ліквідність балансу.

Крім коефіцієнта маневрування застосовують коефіцієнти мобільності всіх коштів підприємства та оборотних коштів. Перший з них визначає відношення вартості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства за формулою:

, (6)

Цей коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим вище значення коефіцієнту, тим більше у підприємства можливостей забезпечувати безперервну роботу і розраховуватись з кредиторами. Коефіцієнт мобільності оборотних коштів визначається діленням найбільш мобільної їх частини (грошових коштів) та короткострокових фінансових вкладень на вартість оборотних коштів:

,(7)

Цей коефіцієнт показує частку абсолютно готових до платежу коштів в загальній сумі коштів, спрямованих на погашення довгострокових боргів.

Одним з основних показників стійкості фінансового стану підприємства є коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх формування. Він дорівнює відношенню суми власних оборотних та довгострокових позичкових коштів до вартості запасів і затрат підприємства. Він обчислюється за формулою:

, (8)

Нормальне обмеження цього показника, яке підтверджується даними господарської практики, складає .

Нормальний коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними оборотними коштами визначається виходячи з того, що власними джерелами повинні бути покриті необхідний розмір запасів і затрат, а інші можна покрити короткостроковими коштами. При цьому необхідний розмір запасів і затрат в більшій мірі відповідає обґрунтованій потребі в них в ті періоди, коли швидкість їх обертання вища.

Важливу характеристику структури коштів підприємства дає коефіцієнт майна виробничого призначення, який дорівнює відношенню суми основних коштів, капітальних вкладень, устаткування, виробничих запасів на незавершені виробництва до вартості всього майна підприємства:

, (9)

Нормальним вважається таке обмеження цього показника: . Паритетний принцип вкладання коштів у майно виробничої сфери та сфери обігу створює сприятливі умови як для утворення виробничого потенціалу, так і для фінансової діяльності.

Частковими значеннями коефіцієнту майна виробничого призначення є показники, що характеризують частку основних коштів та матеріальних оборотних коштів у вартості майна.

Коефіцієнт основних коштів дорівнює відношенню основних коштів до підсумку балансу:

, (10)

При аналізі фінансового стану доцільно вивчити правильність застосування власних оборотних коштів і виявити їхню іммобілізацію. Іммобілізація власних оборотних коштів означає використання їх не за призначенням, тобто в основні засоби, нематеріальні активи і фінансові довгострокові вкладення. В умовах ринкової економіки господарюючий суб'єкт самостійно розпоряджається своїми власними і залученими коштами. Тому аналіз іммобілізації власних оборотних коштів проводиться тільки за різкого зменшення власних засобів за звітний період.

3. Проведіть аналіз факторів і резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції підприємства (на конкретному прикладі)

Характеристика готової продукції та аналіз її динаміки

Характеристика пропонованої продукції є вкрай важливим елементом виробничої програми підприємства.

В основу планування виробничої програми покладено систему показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральному вимірі по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів в межах даної номенклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру або у натуральних одиницях.

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансується за рахунок держбюджету) і державних замовлень (фінансується за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів).

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами.

Обсяг виробництва продукції і натуральному вимірі встановлюють на основі обсягу поставок

(3.1), де

ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП - обсяг поставок в натуральних одиницях;

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками. Значення натуральних показників обсягу і асортименту продукції в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості, валового і внутрішнього обороту, обсяг незавершеного виробництва. Динаміку цих показників характеризують кількісний і якісний розвиток виробництва, адекватність реагування виробничих структур на зміни умов оточуючого середовища.

Так, при оцінці поточних заходів велике значення має вивчення зміни обсягу продаж з часом. Треба спочатку визначити, чи буде розвиватись попит на вироби при певних умовах в найближчі роки. І тільки потім можна зробити висновок - яким буде попит на конкретні послуги та товари. Важливою проблемою є врахування впливу ціни, якості реклами.

Залежність обсягу продажу від часу наведена на мал. (3.1).

Перш ніж нова продукція займе свою нішу на ринку і збільшиться обсяг продажу, проходить 1 - 1,5 роки. Згодом продукція набуває популярності на ринку збут досягає максимуму. Обсяг продажу зберігається ще деякий час. Далі збут скорочується, спадає, дана продукція на ринку має змінитися на досконалішу.

Схема зміни обсягу продажу на протязі життєвого циклу товару

Якщо фірма безперервно розробляє нову продукцію (послуги і товари), вона має можливість зберегти свої ринкові позиції і навіть покращити їх. Пунктирна лінія на мал. 3.1 наводить залежність зростання збуту і доходів фірми від випуску нової продукції, яку фірма розробила і запропонувала на ринок раніше, ніж обсяг збуту старої продукції став суттєво знижуватися. Визначення розмірів поточних доходів (прибутків) від капіталовкладень ще проблема дослідження ринку.

Аналіз ринку включає дослідження споживчих властивостей товарів, кількості потенційних покупців, їхньої купівельної спроможності, кількості конкурентів, їх частини ринку, політики цін.

На цьому ґрунті має розроблятись виробнича програма, складовою частиною якої є характеристика готової продукції.

Аналіз обсягу і асортименту товару власного виробництва

Обсяг готової продукції розглядається в розрізі показників випуску товарної і валової продукції Іншу групу показників складають значення чистої продукції, валового і внутрішнього обороту. Обсяг реалізації є мірилом збуту товарів. Він є невід'ємним показником ефективності виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки. В обсяг товарної продукції включають також тару, що не входить у гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначається за формулою:

(3.2)

де

- випуск продукції i-го товару в натуральних одиницях;

- гуртова ціна одиниці виробу i-го виду, грн.;

- кількість видів продукції, що виробляється на підприємстві;

- вартість робіт і послуг, грн.;

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

(3.3), де

- вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець року, грн.;

- обсяг товарної продукції.

Валовий оборот підприємства (ВО) - це обсяг валової продукції.

Внутрішній оборот (ВнО) - це кількість продукції підприємства, який використовується всередині.

Тоді валова продукція (ВП):

(3.4), де

- валовий оборот підприємства;

- внутрішній оборот.

Нарешті, реалізована продукція (РП) - це продукція, яка надана споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства або можуть надійти у зазначений термін:

(3.5), де

- залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

- залишки продукції наданої, за яку термін оплати не настав, відповідно на початок і кінець року;

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства. Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

(3.6), де

- середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.;

- фондовіддача, грн.

(3.7), де

 - чисельність працюючих на підприємстві, (чол.);

- продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку на одного працюючого,грн/чол;

Від рівня використання виробничої потужності залежить обсяг випуску продукції:

(3.8), де

- виробнича потужність;

- коефіцієнт використання виробничої потужності;

За умов ринкової економіки пропозиція має залежати від попиту, потрібно адекватним чином підходити до питання про виробничу потужність підприємства і наявності основних фондів, тому що умовно-постійні витрати на утримання устаткування, коли воно не працює, може викликати збитковість підприємства.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам в загальному обсязі випуску продукції підприємством.

Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу.

Список використаної літератури:

фінансовий аналіз виробництво

1. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. - М.: Финансы и статистика, 1998.

2. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1998.

3. Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. - М., 1995.

4. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. - К., 1992.

5. Конспект лекцій «Конкурентоспроможність підприємства»

6. “Економічний аналіз господарської діяльності підприємства”, Вища школа, 1999 р.

7. Баканов М.И., Шеремет А.К. “Теорія економічного аналізу”, 1997 р.

Размещено на Allbest.ru