Регіональний розвиток й розміщення агропромислового комплексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність структура і чинники розвитку та розміщення агропромислового комплексу в економіці України

2. Сільське господарство - стрижневий компонент АПК. Характеристика стану Земельного фонду України

3. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва

4. Харчова промисловість як основна переробна ланка АПК

5. Територіальна організація агропромислового комплексу

6. Характеристика регіональних проблем і перспектив розвитку

АПК України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

агропромисловий рослинництво тваринництво харчовий



Вступ

Світове господарство сьогодні характеризується процесами, пов'язаними з глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн та регіонів світу, поглибленням міжнародного поділу і кооперації праці. Реальне входження країни у світовий політичний та економічний простір потребує адаптованості її національної економіки до найважливіших тенденцій зовнішнього середовища. І якщо Україна прагне реалізувати перехід від ізольованої економіки Радянського Союзу до ринково відкритого національного господарювання, необхідно враховувати ці тенденції.

Тема курсової роботи: “Регіональний розвиток й розміщення агропромислового комплексу України” є вкрай важливою для вивчення та актуальною темою так як, даний комплекс забезпечує населення України продуктами харчування та їх похідними. АПК - це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Він значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість -- сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток. А в сучасних умовах,що складаються на території України, де загальний спад виробництва і фінансова нестабільність зумовили зростання кризових явищ в аграрному секторі, що супроводжується різким спадом сільськогосподарського виробництва ставить вивчення продовольчої проблеми на вищі позиції для їх обов'язкового вирішення.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та методичні засади реформування й розвитку АПК при врахуванні особливостей трансформації національного й регіональних АПК.

Об'єктом дослідження є аграрно-промислові територіальні комплекси України.

Мета роботи - дослідити такі питання як: структура АПК України, її головні галузі та особливості їх розвитку та розміщення, регіональні проблеми АПК та перспективи розвитку,за допомогою основних методів галузевого та територіального аналізу.

Завдання роботи - виявити рівень його розвитку, напрямки спеціалізації і форми територіального зосередження виробництва співвідносно з можливостями природно-ресурсного потенціалу, нормами макроекономіки, споживчим попитом населення.

Методи дослідження. У процесі наукового дослідження використовувалася низка методів, серед яких найважливішими є: монографічний і статистичний - для вивчення еволюції регіональних АПК; просторового, економічного і статистичного аналізу - для всестороннього вивчення об'єкту дослідження; системно-структурний аналіз - для дослідження структури регіональних АПК; метод порівняння - для виявлення особливостей розвитку регіональних АПК та їх місця в національному АПК за спеціально підібраними показниками стану, темпів розвитку, питомих ваг тощо; картографічний - для візуального вивчення явищ і процесів, пов'язаних з особливостями реформування регіональних АПК, та отримання на цій основі нової інформації; моделювання - для розробки стратегічних напрямків розвитку регіональних та національного АПК; кореляційно-регресійний - для визначення і оцінки можливостей підвищення рівня розвитку АПК на національному і регіональному рівнях.

Розв'язання задач, поставлених у регіональних програмах розвитку сільського господарства і агропромислового комплексу, дозволить йому зайняти відповідне місце в народногосподарському комплексі як регіону, так і країни, створити оптимальні умови для розширення експорту продукції сільського господарства та достойне входження її у світове співтовариство.



Сутність структура і чинники розвитку та розміщення агропромислового комплексу в економіці України

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур -- міжгалузевих комплексів. [13, с.105]

Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрно-промисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) - сукупність ланок господарства (галузей, підгалузей, підприємств), діяльність яких тісно пов'язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

АПК -- це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво -- рослинництво і тваринництво, що виробляють продукти харчування і сировинну базу для переробної промисловості. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це -- сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що забезпечують переробку і зберігання сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс -- це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Особлива роль продовольчого комплексу - забезпечення населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, хмелепереробний, тютюнопереробний, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов'язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.[12,с.221]

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Серед них пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом.

Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах.

В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв'язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агрокліматичні, ґрунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид - родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв'язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об'єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті - неефективність сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому.

Сільське господарство - стрижневий компонент АПК. Характеристика стану Земельного фонду України.

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16--20% національного доходу країни. Він займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту. [11] Проте, при постійному зростанні долі експорту сільськогосподарської продукції, питома вага цієї продукції в ВВП України скоротилася з 16 % у 2004 році до 11,9 % в 2008 році.

На кінець 2008 року господарську діяльність в агарному секторі економіки здійснювали 58,4 тис. господарюючих суб'єктів, які обробляли 21,8 млн. гектарів сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.

Особлива роль аграрного сектору в соціально-економічному житті країни обумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України зайняти вагоме місце на міжнародному продовольчому ринку.

Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн. осіб із числа сільського населення.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої -- родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві -- земля -- при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість -- природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

На початок 2008 р. в Україні налічувалось 36927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію земель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей -- 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень -- близько 1 млн. га (2,4%).[9]

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих. Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі -- 0,26 га, в світі в цілому -- 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 2000 р. на душу населення припадало 0,8 га сільськогосподарських угідь і 0,6 га ріллі, то в 2008 р. відповідно цей показник знизився і становив 0,65 га і 0,4 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України -- Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 -- 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Чернівецька (0,3 га) області.

Землі України характеризуються високою природною і економічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степових областей, де зосереджена третина їх світових запасів. Під чорноземами зайнято більше половини (55%) ґрунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання. Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12--17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основному верхній -- найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обгрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення грунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться 12--14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природокористування.

Аналіз стану розвитку галузей рослинництва та тваринництва

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі -- рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки -- продукція рослинництва .

Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У таблиці 1 наведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.



Таблиця 1

Структура посівних площ сільськогосподарських культур в

усіх категоріях господарств у 2008 - 2009 роках, тис. га

Посівна площа України в 2008 р. становила 26,9 тис. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (58,8% всіх посівів). Серед зернових найбільші площі займають посіви озимої пшениці і ярого ячменю.

Друге місце в посівах належить технічним культурам -- 6,7 тис. га, що становить 22,6-22,8% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають кормові культури -- 2,6 тис. га, що становить 11,2% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки -- і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостерігались в 1990 р. -- 51 млн. т. За останні роки значно зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. -- 38,6 млн. т, в 1999 р. -- 33,9 млн., в 2003р. -- 24,6 млн., в 2008 р. -- 15,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1999 р. і 294 кг в 2008 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1 -- 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп'яних культур. В зв'язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, носінні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60--65%.[ 18,c.35]

Протягом останніх років посівна площа під чорновими коливалася від 16 млн. га у 2006 р. до 13,2 млн. га в 2007 р. Національною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності 30--32 ц/га дасть змогу забезпечити валові, збори зерна близько 50 млн. т.



Рисунок 1

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю,хоча 2007 рік відзначився цукровий буряк більшим врожаєм. Друге місце за валовим збором посідає цукровий буряк (1/5 збору), на третьому місці знаходиться ячмінь (до 15%), на четвертому -- кукурудза (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються жито,ріпак, просо, гречка, рис, зернобобові.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природноекономічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1--2,3 млн. га, або 40--45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60--65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40--50% всієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу -- озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5--7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу -- озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 48--50% всього зерна України, 80% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського господарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мірою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудомістким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визначають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України -- цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна -- світовий виробник бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що становить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних культур України.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур -- важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормове значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля -- цінна землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів -- 5--6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15 із сумою активних температур понад 1500 і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6--8 із сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світло-любиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родючості грунтів [19].

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодово-ягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Підводячи підсумки та аналізуючи ситуацію у порівнянні з колишніми роками урожайність сільськогосподарських культур у 2008 році була найбільшою,та за кількістю дорівнює урожаю 1990 році. Урожайність сільськогосподарських культур вираховують виходячи з валового збору з основних, повторних, міжрядних посівів та фактично зібраної площі даної культури; плодоягідних культур - з 1 га площі у плодоносному віці. (Таб.2)



Таблиця 2

Урожайність основних сільськогосподарських культур, ц з 1 га площі збирання

	зернові та зернобобові культури (у вазі після доробки)	цукрові буряки (фабричні)	насіння соняшнику (у вазі після доробки)	картопля	овочі	плоди та ягоди
1990	35,1	276	15,8	117	149	42,7
1991	26,5	234	14,6	95	128	23,0
1992	27,9	194	13,0	119	110	32,2
1993	32,1	222	12,7	137	130	43,2
1994	26,8	192	9,1	105	115	18,0
1995	24,3	205	14,2	96	120	29,8
1996	19,6	183	10,5	119	112	30,6
1997	24,5	176	11,5	106	114	44,5
1998	20,8	174	9,3	102	123	28,6
1999	19,7	156	10,0	82	111	19,2
2000	19,4	177	12,2	122	112	38,4
2001	27,1	183	9,4	108	123	30,5
2002	27,3	189	12,0	104	124	36,5
2003	18,2	201	11,2	116	139	56,0
2004	28,3	238	8,9	133	149	58,1
2005	26,0	248	12,8	128	157	63,7
2006	24,1	285	13,6	133	171	45,0
2007	21,8	294	12,2	131	152	61,7
2008	34,6	356	15,3	139	174	64,4

Другою важливою галуззю сільського господарства є багатогалузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування -- м'ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із землеробством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тваринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і комбікормова промисловість.

Таблиця 3

Виробництво основних видів продукції тваринництва

	Виробництво основних видів продукції тваринництва
	м'ясо усіх видів (у забійній вазі), тис. т	молоко всіх видів, тис. т	яйця від птиці всіх видів, млн. шт.	вовна всіх видів, т
1990	4357,8	24508,3	16286,7	29804
1991	4029,1	22408,6	15187,8	26646
1992	3400,9	19113,7	13496,0	23080
1993	2814,5	18376,5	11793,8	21101
1994	2677,4	18137,5	10153,7	19281
1995	2293,7	17274,3	9403,5	13926
1996	2112,7	15821,2	8763,3	9318
1997	1874,9	13767,6	8242,4	6679
1998	1706,4	13752,7	8301,4	4557
1999	1695,3	13362,2	8739,7	3759
2000	1662,8	12657,9	8808,6	3400
2001	1517,4	13444,2	9668,2	3266
2002	1647,9	14142,4	11309,3	3392
2003	1724,7	13661,4	11477,1	3353
2004	1599,6	13709,5	11955,0	3202
2005	1597,0	13714,4	13045,9	3195
2006	1723,2	13286,9	14234,6	3277
2007	1911,7	12262,1	14062,5	3449
2008	1905,9	11761,3	14956,5	3755



Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 9--11 млн. га, що становить 32--37% всієї посівної площі. Це -- посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища -- 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ -- в Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо).

Провідною галуззю тваринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотарство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40--50%, а при м'ясо-молочному напрямі -- до 40%. В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35--40%). В приміських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції -- молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді становить 60--65%. Тут і найвища удійність корів -- 3--4 тис. кг.

Таблиця 4

Поголів'я худоби та птиці

	Поголів'я худоби та птиці на 1 січня, тис. голів
	велика рогата худоба	свині	вівці та кози	птиця, млн. голів
	усього	у т. ч. корови
1990	25194,8	8527,6	19946,7	9003,1	255,1
1991	24623,4	8378,2	19426,9	8418,7	246,1
1992	23727,6	8262,6	17838,7	7829,1	243,1
1993	22456,8	8057,2	16174,9	7236,6	214,6
1994	21607,3	8077,7	15298,0	6862,6	190,5
1995	19624,3	7818,3	13945,5	5574,5	164,9
1996	17557,3	7531,3	13144,4	4098,6	149,7
1997	15313,2	6971,9	11235,6	3047,1	129,4
1998	12758,5	6264,8	9478,7	2361,8	123,3
1999	11721,6	5840,8	10083,4	2026,0	129,5
2000	10626,5	5431,0	10072,9	1884,7	126,1
2001	9423,7	4958,3	7652,3	1875,0	123,7
2002	9421,1	4918,1	8369,5	1965,0	136,8
2003	9108,4	4715,6	9203,7	1984,4	147,4
2004	7712,1	4283,5	7321,5	1858,8	142,4
2005	6902,9	3926,0	6466,1	1754,5	152,8
2006	6514,1	3635,1	7052,8	1629,5	162,0
2007	6175,4	3346,7	8055,0	1617,2	166,5
2008	5490,9	3095,9	7019,9	1678,6	169,3

На 01.01.2008 р. в Україні налічувалось 5,49 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі корів -- 3,1 млн. гол. (на 01.01.91 р. -- відповідно 24,6 млн. гол. великої рогатої худоби і 8,3 млн. гол. корів), середній річний удій яких становив 1902--1384 кг. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобережному Лісостепу і на заході Поліської зони. (Таб.4)

Свинарство -- друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва. На 01.01.2008 р. налічувалось 7 млн. гол. (на 01.01.2007 р. -- 8,1 млн. гол.). Свинарство розміщене в усіх природноекономічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В Поліській і Лісостеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Степу -- сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. [20]

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється птахівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігається також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічується близько 170 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі -- м'ясо-вовняний. На 01.01.2008 р. в Україні налічувалося 1,6 млн. голів овець і кіз проти 8,4 млн. голів у 1991 р.



Харчова промисловість як основна переробна ланка АПК

Весь обсяг сільськогосподарської продукції розподіляється таким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта -- використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% -- у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сировину і є головним інтегратором АПК -- це харчова промисловість, яка виробляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Її сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, -- її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, що переробляє нетранспортабельну (або ма-лотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транспортабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це -- хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання -- стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. [7,с.15]

Рисунок 2

Галузева структура харчової промисловості

Однією з важливих галузей харчової промисловості є цукрова. В Україні у 80-ті роки вироблялось більше 6 млн. т цукру. В 2008 р. було вироблено 1,6 млн. т цукру. В Україні налічується 192 цукрових заводи, що розміщуються в 19 областях. Більша частина цих заводів знаходиться в правобережному Лісостепу. Найбільша їх кількість -- у Вінницькій області (38), Черкаській (23), Київській 16), Хмельницькій (15), Тернопільській (15) . [7,с.15]

Важливою галуззю харчової промисловості і складовою частиною м'ясопродуктового комплексу є м'ясна, що забезпечує населення м'ясом і продуктами його переробки. Виділяють три основні напрями виробництва м'ясної промисловості -- м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. М'ясне виробництво представляють більше сотні потужних м'ясокомбінатів, що розміщуються як в промислово розвинутих областях України, так і в районах наявності сировинної бази. В Україні у 2008 р. було вироблено 1,9млн. т м'яса (в 1990 р. -- 4,3 млн. т). В структурі промислового виробництва м'яса переважає яловичина і телятина (53%), друге місце займає м'ясо свинини (34%), третє -- м'ясо птиці (до 10%). Потужні м'ясокомбінати розміщені в Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Луганську, а також в Києві, Вінниці, Черкасах, Одесі, Миколаєві, Львові та інших містах. Виробництво ковбасних виробів розмішується в районах зосередження міського населення -- Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне виробництво зосереджене переважно в сировинних районах -- Київ, Вінниця, Полтава тощо.

До складу молокопереробної промисловості входять маслоробна, сироварна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. Молокопереробна промисловість є складовою частиною молокопродуктового комплексу АПК. Розміщення галузі залежить від наявності сировини і масового споживача. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. На сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної промисловості. Маслоробні підприємства діють майже в усіх обласних і районних центрах.

В Україні працює 10 молококонсервних заводів, всі вони розміщені в районах зосередження сировини. Олійно-жирова промисловість представлена олійними заводами, які виробляють кілька видів рослинної олії -- соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3--4 т олійного насіння), ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні. В Україні існує багато велиx державних олійних комбінатів та заводів, 418 олійницьких цехів. Найвища концентрація галузі в Донбасі і Придніпров'ї. На частку Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей рипадає більше половини виробленої в Україні олії. Серед інших центрів виділяються Вінниця і Чернівці. В 2008 р. в Україні було вироблено 396 тис. т олії.

Плодоовочеконсервна промисловість -- це складова частина провідного підкомплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва.

Ряд галузей харчової промисловості, що переробляють зерно, є складовими частинами зернопродуктового підкомплексу АПК. До них належать борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод тощо. Розміщуються ці галузі як в районах споживання готової продукції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошномельно-круп'яна, крохмале-патокова, спиртова) -- переважно в Степових і Лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисловість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис) використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліських районах.

Територіальна структура агропромислового комплексу

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

* агропромисловий пункт -- локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку одного виду сільськогосподарської сировини;

* агропромисловий центр -- локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

* агропромисловий кущ -- локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

* агропромисловий вузол -- складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру) [13, с. 19--26].

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона -- це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район -- територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район -- це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні -- інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування -- овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.



Характеристика регіональних проблем і перспектив розвитку АПК України

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість ґрунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У 2004-2008 роках виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося в 2,1 рази, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - в 3,4 рази. Такий спад виробництва став загрозливим для гарантування продовольчої безпеки країни.

Певна стабілізація і нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 2000--2008 роках дали змогу підвищити рівень споживання основних продуктів харчування на душу населення, однак він залишається значно нижчим не лише від раціональних, але і від мінімальних норм.

Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл.

Середньорічна заробітна плата в сільському господарстві найнижча серед галузей економіки.

Активізувалися міграційні процеси, особливо серед сільської молоді, що на сьогодні є основною причиною деградації українських сіл.

Знизився рівень зайнятості сільського населення. Лише за
2002--2007 роки чисельність осіб, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася на 7 відсотків, а в несільськогосподарській сфері -- у 2,7 рази.

Загрозливих масштабів набула деіндустріалізація сільського господарства. Основний капітал галузі зменшився за 2000--2008 роки
в 2,3 рази, а в сільськогосподарських підприємствах -- у 4,5 рази. При цьому частка сільського господарства в основному капіталі економіки зменшилася з 24 до 6 відсотків.

Рівень забезпечення сільського господарства тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45--50 відсотків потреби. Понад 90 відсотків технічних засобів потребують негайної заміни внаслідок їх зношеності. В розвиток вищезазначених та інших законів Кабінет Міністрів України постановою від 19.09.2007 № 1158 затвердив Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. Основною метою Програми є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед її основних пріоритетів, є :

- удосконалення системи підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників;

- розвиток фінансово-кредитних механізмів;

- посилення соціального захисту сільського населення.

На виконання законів Кабінетом Міністрів України приймається велика кількість розпорядчих документів та видаються накази Міністерства аграрної політики України . Проте проведений аналіз засвідчує, що вимоги чинних законів не завжди дотримуються.