Природні ресурси як економічний чинник

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Природні ресурси як економічний чинник»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Природні ресурси як економічний чинник

1.1 Поняття «Природні ресурси»

1.2 Вплив природних ресурсів на економіку

Розділ 2. Ринок землі

2.1 Особливості ринку землі

2.2 Характеристика попиту та пропозиції на землю

2.3 Земельна рента

Розділ 3. Похідний попит на природні ресурси

3.1 Сутність похідного попиту

3.2 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

Розділ 4. Практичне завдання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т. ін.

Природні ресурси найбільше впливають на розвиток і територіальну організацію тих виробництв, технологічні процеси яких пов'язані з використанням природних багатств. Крім добувної промисловості, природні ресурси істотно впливають на галузі обробної промисловості, що тяжіють до джерел сировини і палива. Звичайно, роль природних ресурсів у формуванні виробничо-територіальних комплексів визначається не тільки рівнем розвитку продуктивних сил і техніко-економічними особливостями розміщення галузей, а й характером самих ресурсів. Найважливішими на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва є насамперед земельні, водні, лісові й мінеральні ресурси.

Земля виступає на ринку землі як товар для перепродажу і таким чином набуває форму торговельного капіталу, а як засіб виробництва - форму агрокапіталу. потреба ринок попит природний ресурс

Метою курсової роботи є дослідження природних ресурсів як економічного фактору, а саме попиту та пропозиції на них з врахуванням їх обмеженості.

Розділ 1. Природні ресурси як економічний чинник

1.1 Поняття «Природні ресурси»

У природні ресурси включають землю і надра, рослинний і тваринний світ, лісові та водні ресурси, повітряний басейн і клімат.

Природні ресурси розподілені нерівномірно. У результаті цього різні райони, країни, регіони і навіть цілі материки мають різну ресурсообеспечения, тобто співвідношення між величиною природних ресурсів і розмірами їх використання. Цей показник по кожному виду ресурсів можна висловити або кількістю років, на яке повинно вистачати даного ресурсу, або його запасами на душу населення.

При цьому виникає два моменти. По-перше, чи вистачає запасів даного виду природних ресурсів і наскільки. По-друге, як слід використовувати цей природний ресурс (комплектність, ефективність, безвідходність і т.д.)

Великий вплив на залучення природних ресурсів у процес виробництва робить науково-технічний прогрес. З одного боку він сприяє раціоналізації використання природних ресурсів: виявлення дешевших з видобутку і легко транспортуються паливних ресурсів (природний газ по трубопроводах); впровадження більш повного вилучення та переробки нафти (в даний час коефіцієнт віддачі пластів у середньому для паливних ресурсів становить близько 45%, у тому числі для вугілля відкритої видобутку - 80-90%, шахтної видобутку - 35-80%, для нафти - 35%, природного газу - 80%), підвищення коефіцієнта використання вже видобутого палива та сировини (середній світовий рівень корисного використання первинних корисних енергоресурсів складає близько 1/3, у тому числі при спалюванні вугілля - 20%; нафти - 24%; природного газу - 48%); впровадження безвідходних технологій (оборотна вода і т.д.). У цілому в сільському господарстві впроваджуються більш інтенсивні способи землеробства і тваринництва, у промисловості - перехід до енергозберігаючих і ресурсозберігаючих технологій, проводиться політика економії ресурсів.

З іншого боку під впливом науково-технічного прогресу розширюються старі виробництва і отримують «друге дихання» старі промислові райони, створюються нові виробництва, освоюються нові території, збільшується кількість корисних копалин, залучених до виробництво.

Складно сказати, яка з тенденцій переможе в недалекому майбутньому: зберігаються або споживає. Але треба відзначити той факт, що розвідані запаси корисних копалин ростуть швидше, ніж їх видобуток.

1.2 Вплив природних ресурсів на економіку

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою природних ресурсів

(Особливо корисних копалин) споживається більше, ніж вони їх мають.

Відсутні ресурси ввозять переважно з країн, що розвиваються. У силу цього величезні сировинні потоки рухаються в три основні центри їх переробки: Північної Америки, Західної Європи, Східної і Південно-Східну

Азію. Такий стан справ породжує дві проблеми: залежність розвинених країн від поставок сировини та сировинну орієнтацію експорту багатьох країн, що розвиваються держав.

Нерівномірність забезпечення країн природними ресурсами, а також споживання їх висуває низку закономірностей в економічному розвитку різних країн. Перша з них пов'язана з необхідністю пошуку шляхів більш раціонального використання природних ресурсів в умовах їх недостачі.

Особливо гостро ця проблема стоїть для розвинених країн. Власне кажучи, їх варіант промислового розвитку протягом останнього десятиріччя (економія ресурсів) і є ресурсозберігаючий шлях економічного розвитку.

Природні ресурси, як відомо, поділяються на поновлювані і не поновлювані. Особливо дбайливо слід ставитися до не поновлюваних ресурсів. Необхідно також вживати дієвих заходів щодо поновлюваних ресурсів (прісна вода, ліс, грунт), відновлювати їх первісний стан. Багато країн світу активно використовують вторинне сировина і відходи виробництва, зберігаючи таким чином «комори» природи.

Нарешті, слід всесвітньо прагнути до створення максимальної кількості маловідходних та безвідходних підприємств і технологій.

Природні ресурси найбільше впливають на розвиток і територіальну організацію тих виробництв, технологічні процеси яких пов'язані з використанням природних багатств. Крім добувної промисловості, природні ресурси істотно впливають на галузі обробної промисловості, що тяжіють до яжерел сировини і палива. Звичайно, роль природних ресурсів у формуванні виробничо-територіальних комплексів визначається не тільки рівнем розвитку продуктивних сил і техніко-економічними особливостями розміщення галузей, а й характером самих ресурсів. Найважливішими на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва є насамперед земельні, водні, лісові й мінеральні ресурси.

Величезне значення для людства, розвитку матеріального виробництва, зокрема сільськогосподарського, мають земельні ресурси. Вони характеризуються особливостями території, якістю грунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельні ресурси є територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, розселення населення, основним засобом виробництва, насамперед сільського й лісового господарства. Саме в останніх використовується найважливіша продуктивна властивість землі -- родючість. На земній кулі із 134 млн. км площі земельного фонду сільськогосподарської землі (рілля, луки. пасовища, сади. плантації) займають майже 35%, ліси та чагарники.

Розділ 2. Ринок землі

2.1 Особливості ринку землі

Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності. Тут з матеріального фактора виділяються в особливий фонд природні умови. При цьому термін "земля" вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості землі як засобу праці пов'язані з її родючістю. На відміну від інших факторів виробництва однією з важливих властивостей “землі” є її обмеженість. Людина не в змозі змінити її розміри по своєму бажанню. По відношенню до цього фактора можна говорити про закон зменшуваної віддачі. При цьому мається на увазі віддача в кількісному вираженні чи у прибутковості, що зменшується. Людина може впливати на родючість землі, але цей вплив не безмежний. За інших рівних умов, невпинне застосування праці і капіталу до землі, до видобутку корисних копалин не буде супроводжуватися пропорційним ростом віддачі.

На думку окремих фахівців говорячи про землю варто використовувати таке поняття, як “агрокапітал”. При цьому землю слід розуміти як засіб виробництва, який використовується в сільськогосподарських підприємствах для створення певної маси товарів і послуг. Земля виступає на ринку землі як товар для перепродажу і таким чином набуває форму торговельного капіталу, а як засіб виробництва - форму агрокапіталу.

Теоретичне дослідження показало, що в теперішній час немає чіткого розмежування понять “ринок землі”, на якому земля пропонується як матеріальний актив, і “ринок землекористування”, на якому продається право користування землею як засобом виробництва (нематеріальний актив).

Подальше становлення ринку землі може здійснюватися тільки на основі правових гарантій постійності інституту приватної власності на землю. Розвиток відносин власності на землю в Україні, як і в усьому світі, має здійснюватись у напрямку поєднання свободи власника з державним регулюванням земельних відносин [2 ст. 60].

Складність проблеми трансформації відносин власності на землю в Україні пов'язана зі специфікою юридичної й економічної реалізації права приватної земельної власності, а також зі специфікою земельної реформи, яка супроводжується поділом великих господарств на дрібнотоварні.

На сучасному етапі розвитку економіки земельні відносини слід розглядати як сукупність суспільних відносин стосовно володіння, користування і розпорядження землею як засобом виробництва і предметом праці, опосередкованих формами власності, організаційно-правовими формами господарювання, орендою землі, її купівлею-продажем тощо. При цьому основою земельних відносин, їх найголовнішим стрижнем визнається право власності на землю, а саме: визначення фізичних меж кожної земельної ділянки, одержання державних актів на право власності, недопущення порушень меж землеволодіння і землекористування, створення максимально сприятливих умов для успадкування землі, передачі її в оренду, заставу, продажу через земельні аукціони та інші операції, що виникають у процесі розвитку ринкових відносин.

Своєрідність розвитку земельних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням землею, полягає у відсутності єдиної концепції землекористування та механізму її реалізації. Донедавна земельний фонд України знаходився виключно в державній власності, що обумовлювало директивний характер його використання. Перехід до приватної власності на землю і розвиток ринкової економіки кардинально змінили як земельні відносини, так і характер використання землі. Однак перетворення, що відбувалися в останні десять років, хоча і змінили суттєво правовий статус землі та організаційно-територіальні форми господарських підприємств, в остаточному підсумку не сприяли поліпшенню соціальних умов і розв'язанню екологічних проблем землекористування, натомість зокрема порушилась існуюча регіональна організація виробництва, зросла екологічна небезпека деградації продуктивних земель [1 ст. 180].

Соціально-економічні перетворення в Україні потребують ґрунтовних економічних досліджень, розробки системної методології для оптимального поєднання внутрішньої і зовнішньої політики у сфері реформування земельних відносин та розвитку ринкової економіки. На наш погляд, методологія земельної реформи повинна базуватися на об'єктивних законах природи і суспільства та відповідних економічних механізмах, здатних реалізувати її в господарській практиці для забезпечення охорони і найбільш раціонального використання земельних ресурсів, підвищення родючості землі, ефективної реалізації права власності кожного громадянина на землю, розвиток різних форм господарювання.

З цих позицій шукати шляхи розв'язання проблем земельної кризи необхідно не тільки в удосконаленні земельних відносин, зосереджуючись переважно на відносинах власності, тобто роздержавленні й приватизації земель, а і у визначенні комплексу інших заходів, насамперед, екологічних, демографічних, соціально-економічних тощо. Земельна реформа не може розвиватися ізольовано від економічної, вона повинна включати не тільки реформування власності, а й всю сукупність елементів державно-управлінської системи та суспільно-політичного ладу. Лише комплексний підхід до здійснення економічної й земельної реформи забезпечить позитивні результати. Спрощений методологічний підхід може орієнтувати на догматизм, позбавити політику й ідеологію конструктивності у ставленні до об'єктивних законів природи і суспільства, що діють як в суспільстві загалом, так і землекористуванні [4 ст. 29].

У процесі дослідження з позицій комплексного підходу визначена необхідність гармонійного розвитку земельних відносин в системі продуктивних сил. Першою особливістю такого розвитку є екологічна складова землі з її властивостями, які мають первинну цінність, що не може бути оцінена, оскільки будь-яке життя не існуватиме без них. Здорове навколишнє середовище забезпечує екологічні послуги (чиста вода, ґрунт), від яких залежить усе живе і які підтримують життєдіяльність на планеті.

Другою особливістю є соціально-економічна складова землеволодіння і землекористування, яка відображає єдність соціально-економічного розвитку та взаємовідносин людини з природою, що тісно пов'язана з господарюванням на землі. Це вимагає особливого підходу до організації її використання, зумовлює необхідність раціонального розподілу землі між галузями народного господарства, різними землевласниками і землекористувачами. Звідси виникає потреба у землевпорядкуванні території і землеустрою, вимірюванні площ та визначенні меж для господарського використання земельних угідь. Серед найбільш характерних властивостей землі є її обмеженість у просторі, постійність розміщення земельного фонду, що обумовлює необхідність територіальної організації виробництва і оптимізації розвитку продуктивних сил. При цьому не можна залишати поза увагою і велику неоднорідність земельних угідь як за структурою, так і мозаїчністю ґрунтового покриву.

Земельні ресурси є безпосередньою економічною основою виробничих секторів: промисловості, сільського господарства, лісництва, рекреації і туризму та ін. Разом це складає індустріальне, економічне, регіональне й інше землекористування. Отже, земельні відносини необхідно розглядати з позицій багатопланового характеру залежно від тих функцій, які вони можуть виконувати в господарстві держави.

Так, пропонується виділити три напрями землевпорядкування: територіальне планування організації використання і охорони земель; землевпорядкування території населених пунктів та сільськогосподарських підприємств і громадян.

Територіальне планування передбачає розробку узагальнюючих планів розвитку території та узгодження в цьому контексті основних заходів (у межах населених пунктів, промислових зон тощо). При цьому важливим є забезпечення рівних умов розвитку регіонів, досягнення територіальної і структурної рівноваги в секторальному та територіальному розрізах [7].

Завданням землевпорядкування території населених пунктів є обґрунтування, розробка і подальша реалізація на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення якості землі, її раціонального використання, охорони й захисту від руйнівних процесів.

В умовах ринкової економіки землевпорядкування повинно мати адаптивний характер. Це означає, що при здійсненні землеустрою необхідно враховувати як екологічні (природні), так і соціально-економічні фактори.

2.2 Характеристика попиту та пропозиції на землю

Земля як фактор виробництва -- це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси -- ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз -- вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих процесах неодноразово - моря, земельні угіддя).

Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку -- послуг природних ресурсів -- визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R -- орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність РV ренти за N років складатиме:

(№1)

Через те що земля може давати ренту необмежене довго, ціна її P_L визначатиметься поточною цінністю ренти за вказаною формулою, коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:

(№2)

В цілому обсяг землі є обмежений -- і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.

Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією (рис. 1). Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на ЇЇ сукупний обсяг.

Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва -- капіталом.

Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна вирізнити сільськогосподарський попит і несільськогосподарський (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо). На цінність землі сільськогосподарського призначення впливає якість ґрунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування). Сільськогосподарський попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольство, котрий вважається низько-еластичним; отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на сільськогосподарський попит.

Рис.1 Ринок земельних ресурсів

На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення -- цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості, і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.

Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі; знову ми зустрічаємось із дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.

Розглянемо, як функціонує ринок земельних ресурсів, тобто як встановлюється орендна плата за землю.

На рис.1 зображені криві попиту на земельні ділянки у приміській зоні: D -- сільськогосподарський попит, D' -- несільськогосподарський попит (будівництво). Якщо б кожен із цих двох напрямків попиту існував окремо, то для сільськогосподарського використання на ділянку площею Q_E була б встановлена орендна плата P_E. Для будівництва встановилась би орендна плата у розмірі P_A. Коли на одну й ту саму ділянку існує попит на землю для її використання у різних напрямках, то власники землі, які максимізують свої вигоди, будуть здавати землю в оренду тому орендареві, попит якого вищий і, відповідно, готовність платити більша, а отже, і орендна плата як рівноважна ціна буде вищою. Для прикладу, на рис. 1 земля буде використана для будівництва з орендною платою Р_А.

У попередньому розділі було введено поняття економічної ренти для випадку еластичної пропозиції фактора. Коли пропозиція фактора є абсолютно нееластичною (як у випадку землі), то економічна рента власника фактора збігається з його рентним доходом, тобто дорівнює добуткові площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку.

Геометричне економічна рента в цьому випадку визначається площею прямокутника, що обмежений вертикальною лінією пропозиції та горизонтальною лінією -- рівнем орендної плати. Якщо орендна плата встановлюється на рівні Р_А, як у попередньому прикладі, то економічна рента на рис. 1 чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OР_ААQ_E.

Розглянувши механізм дії попиту та пропозиції на ринку землі варто з'ясувати і такий аспект, як визначення ринкової грошової оцінки земель. Основне призначення останньої полягає у безпосередній підтримці ринку землі, що проявляється у визначенні вартості земельної ділянки для здійснення різних трансакцій таких як: купівля-продаж, іпотека, дарування, наслідування, міна тощо. [9 ст. 220].

На вартість земельної ділянки впливають багато факторів, які обумовлені специфікою землі як товару, основними з них є: просторові - місцезнаходження, фізичне перебування земельної ділянки в певній частині земної поверхні; ринкові - попит та пропозиція на земельному ринку, сподівання та платоспроможність наявних покупців тощо; правові - законодавча та правова база, де земельна ділянка виступає як об'єкт приватної власності; кількісні - фактори, які характеризують певну земельну ділянку з кількісної сторони: площа, ширина, глибина; якісні - корисні властивості земельної ділянки, які пов'язані з її майбутнім використання та економіко-технологічні - доцільність використання та очікувана окупність капіталу.

Проведений аналіз світового досвіду засвідчив, що становлення земельнооціночної діяльності відбувалося протягом трьох сторіч, що дало змогу наприкінці двадцятого сторіччя сформувати відповідні Стандарти, які на сьогоднішній день використовують понад 40 країн.

Особливістю земельнооціночної діяльності є одночасне існування нормативної та експертної оцінки земель. Насамперед, експертна оцінка земель сільськогосподарського призначення застосовується для визначення її ринкової, позикової та інвестиційної вартості. А нормативна - виконує виключно фіскальні функції і спрямована на визначення розмірів податку на землю. Взаємозв'язок між видами грошової оцінки, базою оцінки та сферою застосування приведено у таблиці 2.

Другою важливою особливістю оцінки земель за кордоном є те, що земельна ділянка розглядається невід'ємною складовою частиною майнового комплексу і оцінюється разом із будівлями і спорудами, розташованими на ній. Такі особливості спостерігалися до 1918 року і у вітчизняній земельнооціночної діяльності.

Третя особливість оцінки земель полягає у диференційному підході до нормативної оцінки не тільки забудованих земель, земель лісового фонду, але й і земель сільськогосподарського призначення.

2.3 Земельна рента

Земельні відносини значною мірою є рентними відносинами. Пояснюється це тим, що земельна рента виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті - формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в ринок.

Рента - це економічна форма реалізації власності. тому із зміною відносин власності з'являються нові форми земельної ренти.

В умовах феодалізму рента як економічна форма реалізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше - оброк, на зміну якому у період розпаду цього ладу прийшла грошова форма. Земельна рента в умовах капіталізму виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування землею орендарем. Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна система та ін.), то орендар додатково платить за користування ними. У цьому разі орендна плата більша за ренту.

Диференціальна земельне рента існує у формі диференціальної ренти І і диференціальної ренти ІІ. Причиною виникнення диференціальної ренти І є обмеженість земель кращої та середньої якості, що змушує залучити в сільськогосподарський оборот гірші за якістю ділянки землі. Аналогічно складається ситуація з ділянками, розташованими на різних відстанях від ринку. Внаслідок цього суспільна вартість, а отже, й ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються умовами виробництва на гірших або найвіддаленіших від ринку землях (у промисловості -- середніми умовами). Інакше втрачається інтерес землевласника і орендаря до ведення сільського господарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для розширеного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюється додатковий чистий дохід, який набирає форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є різниця в родючості та місце розташуванні земель. Джерело диференціальної ренти І -- праця сільськогосподарських найманих працівників або фермерів.

Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі врожаї сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього диференціальна рента І в умовах суспільної власності на землю повинна вилучатися державою. В умовах капіталізму її привласнює землевласник у формі орендної плати.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто використання кращих сільськогосподарських машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва, за рахунок додаткових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожного гектара землі. Отже, природна родючість землі доповнюється і все більше замінюється економічною родючістю. За умов раціонального сільськогосподарського виробництва додаткові капіталовкладення забезпечують не тільки окупність цих витрат, а й отримання над. І. Цю ренту привласнює фермер або орендар землі протягом дії орендного договору. При укладанні нового договору землевласник, як правило, враховує зроблені в попередні роки орендарем додаткові капіталовкладення, вищу родючість землі і збільшує плату за землю. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі, укладався на тривалий термін, а землевласник -- навпаки.

Нині диференціальна рента в Україні повинна вилучатися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких залежатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість вологою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх конфігурація тощо) дана в державному земельному кадастрі [9 ст. 95].

Частина землі в багатьох країнах знаходиться у надзвичайно сприятливих ґрунтово-кліматичних зонах. Розміщені тут господарства вирощують рідкісні фрукти -- цитрусові, цінні сорти винограду та ін. Оскільки попит на цю продукцію, як привило, перевищує їх пропозицію, то на них встановлюють ціни, вищі від вартості, або монопольні ціни. У результаті цього утворюється надприбуток, який набирає форми монопольної ренти і привласнюється землевласником. Джерелом її існування є частка доходів покупців, які купують па ринку ці продукти. Внаслідок цього рентні платежі, плата за землю повинні бути вищими на цих ділянках.

Абсолютна рента -- в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю, її джерело -- надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

У результаті розгортання науково-технічної революції в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електроніки/комп'ютерної техніки тощо), а також монополізації агробізнесу, інтеграції сільського господарства з переробними галузями промисловості, формування АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти. Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер виробництва, а отже, сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, науково-технічна революція ще не охопила більшості країн світу або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює існування у них абсолютної ренти. Оскільки органічна будова капіталу у сільському господарстві розвинутих країн піднялася до рівня промисловості і навіть перевищила його, то деякі економісти ще близько трьох десятиліть тому почали стверджувати про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми існування абсолютної земельної ренти є однобічним, не комплексним, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Крім того, цей підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350-400 дол. за гектар; у Канаді на оплату оренди витрачається 40-45% вирощеного врожаю, у Франції -- до 1/3 врожаю. Тому аграрна політика в розвинутих країнах світу передбачає поступове перетворення фермерів-орендаторів на власників землі через механізм викупу, що, в свою чергу, приведе до зменшення державних дотацій в сільське господарство, до зниження цін на продукцію [2 ст. 290].

У разі приватизації землі в Україні, перетворення землі на товар, істотний вплив на процес ціноутворення матиме орендна плата. Це призведе до значного зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Що стосується дотацій сільськогосподарському виробництву, то вони надаються з державного бюджету, податкової системи, у той час як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватись для
надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках вона привласнюється землевласниками. При цьому дотації, як правило, повинні одержувати землекористувачі, а не землевласники, що ще раз свідчить про принципову відмінність цих вадів доходів.

З рентними відносинами тісно пов'язана ціна землі. Земля в багатьох країнах світу є об'єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю. Земля -- особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початкове не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові, -- ренті. Власник може продати землю за умови, що отримана сума буде меншою, ніж дохід у формі процента, одержаний від вкладання цієї суми в банк. Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

(№3)

Поряд з викладеним серед вчених-економiстiв ведуться тривалі дискусії з приводу рентних відносин. З'ясовується головне питання - вплив ренти на ціну сільськогосподарського продукту: рента формує ціну виробленого продукту, чи сама ціна виступає ренто утворюючим фактором. Вiд А. Смiта до Д. Рiкардо чіткої відповіді не знаходимо. Тiльки у Д. Рiкардо є однозначним висновок про те, що не тому хліб дорогий, що виплачується рента, а рента виплачується тому, що хліб дорогий. Звідси цілком зрозуміло, що рента залежить від ціни, а не навпаки. Цей висновок дуже важливий для розвитку економіки на сучасному етапі, коли відбувається перехід до приватної власності на землю i починають розвиватись орендні земельні відносини. Спростовується аргумент проти приватної власності, який полягає у твердженні, що визнання ренти, а значить i запровадження орендної плати, може призвести до різкого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Щоправда, виходячи з теорії абсолютної ренти, розробленої К.Марксом, слід зазначити, що абсолютна рента здорожує сільськогосподарський продукт [2 ст. 30].

Розділ 3. Похідний попит на природні ресурси

3.1 Сутність похідного попиту

Похідний характер попиту на ресурси означає, що стійкість попиту на будь-який ресурс буде залежати від 1) продуктивності ресурсу при створенні товару і 2) ринкової вартості, або ціни, товару, виробленого за допомогою даного ресурсу. Іншими словами, ресурс, який є високопродуктивним при виробництві товару, високо оцінюється суспільством, буде користуватися великим попитом. З іншого боку, попит буде млявим на відносно непродуктивний ресурс, за допомогою якого можна лише виробляти якийсь товар, що не користується великим попитом у домогосподарств. І не буде ніякого попиту на ресурс, який є феноменально ефективним у виробництві того, що ніхто не хоче купувати!

Передбачається, що фірма купує один змінний ресурс - праця - для свого заводу. Дані в колонках 1-3 нагадують нам про можливість застосування в даній ситуації закону спадної дохідності, відповідно до якого граничний продукт праці (МР) падає нижче певної точки. Для спрощення передбачається, що зменшення граничного продукту починається з першим найнятим робітникам. Вже підкреслювалося, що похідний попит на ресурс залежить не тільки від продуктивності даного ресурсу, але також і від ціни на вироблений за допомогою даного ресурсу продукт. У колонці 4 подано відомості про ціну. Зауважимо, що ціна продукту є постійною, в даному випадку дорівнює 2 дол., Бо ми припускаємо існування конкурентного ринку продукції. Множачи дані колонки 2 на дані колонки 4, отримуємо загальний дохід у колонці 5. З даних про загальному доході легко обчислити граничний продукт в грошовому виразі (МRР) - приріст загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці змінного вводиться фактора виробництва (у даному випадку - праці). Він зазначений у колонці 6 Еластичність попиту на продукт. Еластичність попиту на який-небудь ресурс залежить від еластичності попиту на вироблений з його допомогою продукт. Чим вище еластичність попиту на продукт, тим вище еластичність попиту на ресурс. Похідний характер попиту на ресурс повинен був підвести нас до очікування подібної взаємозалежності. Невелике підвищення ціни продукту з великою еластичністю попиту викликає різке зниження випуску продукції і відповідно щодо велике скорочення кількості різних ресурсів, на які пред'являється попит. А це з усією очевидністю наводить на думку, що попит на даний ресурс є еластичним. У самому справі, проведене порівняння попиту на ресурс, коли продукція реалізується в умовах чистої конкуренції (табл. 1 і рис. 1), з одного боку. і в умовах недосконалої конкуренції (табл. 2 і рис. 2) - з іншого, вже показало, що, за інших рівних умовах, чим вище еластичність попиту на продукт, тим вище еластичність попиту на ресурс.

3.2 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб

Мікроекономіка виходить із двох фундаментальних обставин. По-перше, матеріальні потреби людей необмежені . По-друге, економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, обмежені, або рідкісні.

Матеріальні потреби - це бажання людей використовувати різні товари й послуги, які приносять їм корисність. Предмети споживання, як відомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничі будівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізовувати їхні виробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень, комп'ютерів тощо.

Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримуємо і не можемо отримати їх усіх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети розкоші, як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у процесі розвою цивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу під впливом розвитку виробництва, реклами й телебачення потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо.

Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послуга виробляються у необмеженій кількості; 2) утратили сенс багато проблем розподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів і послуг, відносно обмежених, і усі продукти були б безплатними. Проте у житті цього немає. І це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, -- обмеженістю, або рідкісністю, ресурсів. 

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між: відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом мають безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси. Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами, виробництва.

Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

1) Матеріальні ресурси -- земля й капітал;

2)Людські ресурси -- праця і підприємницький хист.

Земля -- це насамперед просторово-географічний фактор. На землі живуть люди, на ній розташовані держави -- великі й малі. Однак території цих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські культури. Крім цього, в землі зосереджені великі багатства -- корисні копалини, вода. Отже, земля як економічний ресурс -- це ті дарові блага природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо. Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля -- вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність. Основними природними умовами, які істотно впливають на розвиток національної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне розташування. 

Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому він обмежений; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва. Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс.

Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичний і розумових здібностей, які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення нього ресурсу полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугує основою нашої цивілізації. 

Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, що виявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовували всі інші ресурси.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та виробу, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо. Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, - це домагатися якнайповнішого задоволення потреб.

Розділ 4. Практичне завдання

Таблиця 4.1 Витрати виробництва при базовому варіанті

Сукупний обсяг виробництва, Q-	Постійні витрати, FC FC	Змінні витрати, VC	Сукупні витрати, TC тс	Середні постійні AFC витрати, AFC	Середні змінні AVC витрати, AVC	Середні сукупні ATC витрати, АТС	Граничні витрати MC МС
0	66	0	66	-	-	-	-
1	66	42,5	108,5	66	42,5	108,5	42,5
2	66	72,25	138,25	33	36,12	69,12	29,75
3	66	93,5	159,5	22	31,17	53,17	21,25
4	66	123,25	189,25	16,5	30,81	47,31	29,75
5	66	153	219	13,2	30,6	43,8	29,75
6	66	191,25	257,25	11	31,87	42,87	38,25
7	66	225,25	291,25	9,43	32,18	41,61	34
8	66	272	338	8,25	34	42,25	46,75
9	66	340	406	7,33	37,78	45,11	68
10	66	391	457	6,6	39,1	45,7	51

Заповніть таблицю та виконайте такі завдання:

1)Накресліть криві постійних, змінних і сукупних витрат. Поясніть яким чином закон спадної віддачі впливає на форму кривих середніх змінних, сукупних і граничних витрат.

2)Накресліть криві AFC, AVC, ATC, МС. Поясніть форму обчислення та форму кожної з чотирьох кривих, а також характер їх взаємодії. Зокрема, поясніть чому крива МС перетинає криві AVC та АТС у точках їх мінімуму.

3)Поясніть як змінюється положення кривої з чотирьох кривих, якщо сума постійних витрат становитиме 120 гр. од., якщо сума змінних витрат буде на 5+(№ по списку) гр. од. більше при кожному даному обсязі виробництва.

Розв'язок

AFC=FC/Q (№5) TC= FC+VC (№6)

AFC= TC₁=66+0=66

AFC₁= TC₁=66+42,5=10,5

AFC₂= TC₂=66+72,25=138,25

AFC₃=TC₃=66+93,5=159,5

AFC₄=TC₄=66+123,25=189,25

AFC₅=TC₅=66+153=219

AFC₆=TC₆=66+193,15=257,25

AFC₇=TC₇=66+225,25=291,25

AFC₈=TC₈=66+272=338

AFC₉=TC₉=66+340=406

AFC₁₀=TC₁₀=66+391=457

AVC=(№7)ATC=AFC+AVC(№8)

AVC=ATC= -

AVC₁=ATC₁=66+42,5=108,5

AVC₂=ATC₂=33+36,12+69,12

AVC₃=ATC₃=22+31,17=53,17

AVC₄=ATC₄=16,5+30,81=47,31

AVC₅=ATC₅=13,2+30,6=43,8

AVC₆=ATC₆=11+31,87=42,87

AVC₇=ATC₇=9,43+32,18=41,61

AVC₈=ATC₈=8,25+34=42,25

AVC₉=ATC₉=7,33+37,78=45,11

AVC₁₀=ATC₁₀=6,6+39,1=45,7

МС=(№9)

Рисунок 2 Криві постійних, змінних і сукупних витрат

Закон спадної віддачі впливає на форму середніх змінних, сукупних і граничних витрат тим, що в залежності від обсягу виробництва змінні та сукупні витрати змінюються, а темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу.

Рисунок 3 Криві AFC, AVC, ATC, МС

На графіку видно, що крива середні, граничні витрати МС знаходиться в залежності від точок мінімуму змінних, сукупних и середніх витрат.

При зміні постійних витрат з 66 до 120 і збільшення змінних витрат на 10 гр. од., буде спостерігатися те, що відбудеться зрушення кривих вверх і праворуч, а також зміну точок їх максимуму, що є дуже суттєвим фактором при побудові графіка.

В точках перетину кривої граничних витрат, кривих середніх змінних та середніх сукупних витрат говорить про те, що сума граничних витрат зростає та тимчасово дорівнює сумам інших витрат. Але під впливом зростання обсягів виробництва граничні витрати стрімко зростають, в той час як середні постійні витрати знижуються і максимально наближаються до осі Х.

1) Розрахунки ведемо аналогічно попередньої таблиці.

Таблиця 4.2 Витрати виробництва при зміні VC на 5 грош. од.

Сукупний обсяг виробництва Q-од.	Постійні витрати, FC	Змінні витрати, VC	Сукупні витрати, TC	Середні постійні витрати FC	Середні змінні витрати AVC	Середні сукупні витрати ATC	Граничні витрати MC
0	120,00	0	125,00	-	-	-	-
1	120,00	47,50	167,50	120,00	47,50	167,50	42,50
2	120,00	77,25	197,25	60,00	38,63	98,63	29,75
3	120,00	98,50	218,50	40,00	32,83	72,83	21,25
4	120,00	128,25	248,25	30,00	32,06	62,06	29,75
5	120,00	158,00	278,00	24,00	31,60	55,60	29,75
6	120,00	196,25	316,25	20,00	32,71	52,71	38,25
7	120,00	230,25	350,25	17,14	32,89	50,04	34,00
8	120,00	277,00	397,00	15,00	34,63	49,63	46,75
9	120,00	345,00	465,00	13,33	38,33	51,67	68,00
10	120,00	396,00	516,00	12,00	39,60	51,60	51,00

Рисунок 4 Криві постійних, змінних і сукупних витрат

З графіку видно, що зі збільшенням суми постійних витрат на 54 грош. од., збільшилась також сума сукупних витрат, відповідно, крива ТС перемістилась вгору. Також вгору піднялась крива постійних витрат. Натомість, крива змінних витрат майже не змінила свого положення.

Рисунок 5 Криві AFC, AVC, ATC, МС

На графіку відбувається зрушення кривих вверх і праворуч, також зміну точок їх максимуму.

Аналіз динаміки зміни кривих середніх та граничних витрат дає змогу досліджувати діяльність підприємства, зокрема у сфері витрат виробництва. Підвищення суми постійних витрат спричиняє підвищення інших витрат, отже вони взаємопов'язані.

Така динаміка спостерігається і вданій задачі: збільшення постійних витрат на 54 грош. од. призвело до збільшення сукупних витрат на 60 грош. од.

Висновок

У сучасних умовах споживання природних ресурсів продовжує зростати. Існує два альтернативні шляхи розвитку світового господарства: продовження збільшення розвідки і видобутку корисних копалин і ресурсозбереження.

Таким чином, екологічний фактор відіграє важливу роль у функціонуванні суспільного виробництва для регулювання співвідношення попиту і пропозиції. Для підтримки неврівноваженого стану попиту і пропозиції необхідно використовувати речовину, енергію і інформацію у всезростаючих масштабах. Навіть для підтримки стабільних розмірів капіталу впродовж характерного часу його формування необхідно затрачувати все більше засобів - речовини, енергії і інформації. Витрати при цьому складаються з витрат на підтримку балансу попиту і пропозиції, відповідних наявній величині капіталу, на підтримку в працездатному стані самого капіталу (устаткування, машин, нерухомості та ін.), на компенсацію безповоротних втрат природної речовини і енергії. При цьому витрати речовини, енергії і інформації на оновлення капіталу складають значно більшу величину, ніж на його первинне утворення, оскільки джерела природних ресурсів вичерпуються, а заміна капіталу вимагає додаткових витрат енергії.

Земельні відносини значною мірою є рентними відносинами. Пояснюється це тим, що земельна рента виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті - формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в ринок.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та виробу, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо. Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, - це домагатися якнайповнішого задоволення потреб.

Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше.

Список використаної літератури

1. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - 2-ге видання. - К.: МАУП, 1998. - 308 с.

2. Кємпбелл Р. Макконнел, Стенли Л. Брю Экономикс: принципы, проблема и политика. - 1993 г.

3. Лавейкійн М.І. Реєстрація землі в системі управління земельними ресурсами. - К.: РВПС України НАН України, 1999. - 178 с.

4. Лавейкін М.І. Земельній реформі на Львівщині - десять років // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Щорічник наук. пр.- Львів: Інститут регіональних досліджень. - 2001.- Вип. XXV.-С. 61-71.