Використання оборотних коштів на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.

Тема дослідження використання оборотних коштів на підприємстві представляється досить актуальною, бо правильна організація, збереження і ефективність використання оборотних коштів мають велике значення для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення, стійкого фінансового стану всіх суб'єктів господарювання, нормального грошового звернення, реального накопичення національного багатства країни.

Наявність у підприємства оборотних коштів в достатній кількості ще не свідчить про їх раціональне використання. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів служить система показників, пристосування яких до конкретного підприємства дає можливість визначити шляхи поліпшення використання цих коштів.

Метою нашої курсової роботи є дослідження, аналіз та вивчення теоретичної основи організації оборотних коштів: їх сутьність, склад, структуру , нормування та визначення потреби в них, а також проаналізувати стан оборотних коштів. Підприємство у випадку ефективного керування своїми і чужими оборотними коштами може досягти раціонального економічного становища, збалансованого по ліквідності і прибутковості.

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого -- як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1 Сутність, склад і структура оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить.

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого -- як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів [2, c.42].

По-перше, оборотні кошти -- це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти -- це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять -- оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою [2, c.44]:

Г--Т...В...Т '--Г ', (1.1)

де Г -- кошти, що авансуються;

Т -- предмети праці (товар);

В -- виробництво;

Т ' -- готова продукція (товар);

Г ' -- кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли

Г ' = Г + ДГ,

тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів (додаток А).

Фонди обігу -- це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери [4, c. 85].

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) -- це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку,

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Склад оборотних коштів -- це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів -- це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується змінне Обладнання, а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів -- це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків [9,c.48].

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.

1.2 Класифікація і принципи організації оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками [5, c. 105]:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер -- сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1) власні та прирівняні до власних;

2) залучені;

3) інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах[14,c.74-82].

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

1.3 Джерела формування оборотних коштів

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені. Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну увагу.

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами самофінансування.

Під самофінансуванням слід розуміти фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підприємства. Але необхідно враховувати, що фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди вигідно для підприємств, зокрема в тих випадках, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися великі суми коштів, а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. Окрім того, необхідно мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за кредитні ресурси), то, залучаючи в свій оборот позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час, якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості, то його фінансовий стан буде нестійким, тому що з цими коштами необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підприємств джерела формування капіталу, як кредити банків, зростає, то постає питання про доцільність користування банківськими кредитами.

Для вирішення питання про доцільність використання кредитів банку необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації, величину чистого прибутку, а також рівень рентабельності майна (прибуток, одержаний з кожної гривні, вкладеної в майно) та рентабельності власних коштів у двох варіантах:

1 варіант - з використанням кредитів банку;

2 варіант - без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників 1 та 2 варіантів дасть відповідь на питання економічної доцільності використання кредитів банку.

Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі, якщо процентна ставка на них буде нижчою, ніж рентабельність вкладеного капіталу.

Практично, безоплатним джерелом коштів для підприємств є кредиторська заборгованість.

При розрахунках з постачальниками та підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не стягується: якщо згідно з договором передбачена оплата через «й» днів після одержання (відвантаження) продукції, значить підприємство-покупець одержало безвідсотковий кредит на строк «й» днів. Деякі підприємства широко використовують таку можливість. Насправді, що більший строк має заборгованість, то менший її реальний розмір з урахуванням інфляційних процесів. Але щодо кредитоспроможності, недотримання встановлених договором строків оплати - погана практика, оскільки потенційні кредитори можуть негативно вирішити питання про надання нового кредиту [15].

Таким чином, від того, наскільки оптимальним буде співвідношення власного і позикового капіталів, якою буде «ціна» останнього, значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Аналіз структури власних і позикових коштів, їх співвідношення дає можливість оцінити рівень раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства, його ринкової стійкості. А це вкрай важливо для постачальників ресурсів, зокрема для банків, при вивченні фінансового ризику і для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та формуванні фінансової стратегії.

Основним завданням аналізу джерел коштів підприємства є вивчення та оцінка:

1) змін, що відбулися в структурі всіх джерел коштів і, зокрема, в структурі власного та позикового капіталу, в наявності власних оборотних коштів та їх частки в сумі власних коштів та в матеріальних оборотних коштах на кінець звітного періоду порівняно з його початком;

2) раціональності формування структури джерел коштів;

3) «ціни» джерел коштів;

4) показників, що характеризують ринкову стійкість підприємства.

Інформацію про розмір власних джерел коштів подано в І розділі пасиву балансу, а дані про позикові кошти - короткострокові та довгострокові зобов'язання - відповідно, у III та IV розділах.

Для аналізу змін структури джерел усіх коштів підприємства визначають питому вагу власних та позикових коштів у загальній їх сумі на початок та кінець звітного періоду й одержані показники порівнюють.

Результати аналізу джерел капіталу повинні показати, на якому переважно капіталі працює підприємство - власному чи позиковому, чи не прихований у структурі, що склалася, ризик для інвесторів, чи ця структура сприятлива для ефективного використання капіталу.

Оцінка змін, які відбулися в структурі капіталу, може бути різною як для інвесторів, так і для підприємств. Так, для інвесторів, зокрема для банків, більш надійною є ситуація, якщо частка власного капіталу у клієнтів більш висока, оскільки це виключає фінансовий ризик.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.). Цей показник обчислюють як відношення різниці між обсягами власного капіталу і фактичною вартістю необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів. Значення цього коефіцієнта повинно бути більше ніж 0,1.

Відомо, що підприємства можуть вкладати частину свого прибутку в інші підприємства. Щоб визначити, яку частину прибутку підприємство вклало в інші підприємства, розраховують коефіцієнт «переливання» капіталу [6, c.35]:

Кп.к.= Зовнішні фінансові вкладення / Балансовий прибуток, (1.2)

де Кп.к. - коефіцієнт «переливання» капіталу.

Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства передбачає вивчення та оцінку:

1) достатності власного капіталу;

2) динаміки і структури власного капіталу;

3) вивчення причин змін окремих його складових та оцінку цих змін за звітний період.

Слід зазначити, що у світовій фінансовій практиці питання достатності власного капіталу перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як банків, так і фірм, компаній. Для визначення достатності капіталу встановлено вимогу щодо мінімальних розмірів коефіцієнта капітального покриття та ризикованості активів. Власний капітал повинен становити не менше ніж 30 відсотків вартості активів. Залежно від галузі ця величина може бути значно більшою.

Власні кошти складаються з власного та додаткового капіталу.

Власний капітал -- це статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

У розрахунок власних коштів додатковий капітал включається в розмірах, що не перевищують основний капітал.

У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування. Він обчислюється за формулою [6, c. 36]:

Ка = Статутний капітал / Валюта банку, (1.3)

де Ка - коефіцієнт участі пайового капіталу.

У разі, якщо на 1000 грн. сукупного капіталу припадає кілька гривень статутного капіталу, акціонерна, або пайова, власність у вартісному вираженні значно відстає від вартості сукупного грошового капіталу підприємства й акціонери не можуть розраховувати на значний розмір дивідендів і капіталізованого прибутку.

Для акціонерів і потенційних інвесторів важливе значення має оцінка показників використання акціонерного капіталу. Зокрема, такі, як: оголошені дивіденди на одну акцію; чистий прибуток на одну акцію.

Коефіцієнт оголошених дивідендів на одну акцію обчислюється як відношення оголошених дивідендів до загальної кількості випущених і проданих простих акцій [6, c.38]:

Ко.д.= Сума оголошених дивідендів / Кількість випущених простих акцій, (1.4)

де Ко.д.- коефіцієнт оголошених дивідендів.

Величина чистого прибутку, що припадає на одну акцію -- один з важливих показників, що характеризують ефективність діяльності підприємства. Цей показник визначається відношенням чистого прибутку, одержаного підприємством у звітному періоді, мінус податки, до кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу [6, c. 40]:

Кч.п.= Чистий прибуток / Кількість випущених простих акцій, (1.5)

де Кч.п. - коефіцієнт чистого прибутку.

Цей показник служить основою для визначення ще одного показника використання акціонерного капіталу - показника «ціна-прибуток». Він визначається відношенням ринкової ціни на 1 акцію до чистого прибутку на 1 акцію.

Зарубіжна практика показує, що величина коефіцієнта «ціна - прибуток» міститься, як правило, у межах від 1 до 80. Усі вищезгадані коефіцієнти розглядають у динаміці. Підвищення коефіцієнтів свідчить про те, що акціонери вигідно вклали свій капітал, і це є доброю ознакою для підприємств щодо залучення додаткового акціонерного капіталу.

2. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

2.1 Показники використання оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою, статистика вважає точнішим.

Тривалість обертання коштів -- це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення -- обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період -- і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів [10,с.61].

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей.

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою [8,c.68]:

К0 = Р/С, (2.1)

де К0 -- коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою [8,c.69]:

К з = С/Р, (2.2)

де Кз -- коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн. обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватись коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами [8,c.70]:

, (2.3)

де Ке -- коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П -- прибуток від реалізації продукції, грн.;

Р -- рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів, то Р -- відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів -- це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Показники стану й ефективності використання оборотних коштів, порядок їхнього визначення та їхній економічний зміст наведено в таблиці (додаток Б).

2.2 Шляхи кращого використання оборотних коштів

Оборотні активи суб'єктів господарювання це складна економічна категорія, в якій переплітається багато теоретичних і практичних питань. Серед них досить важливим є організація ефективного управління оборотними активами промислових підприємств.

Основні показники фінансово-господарської діяльності промислових підприємств багато в чому залежать від ефективного управління їх оборотними активами, вимоги до яких у сучасних умов значно зростають. У свою чергу основні показники діяльності підприємств впливають на розмір доходів держави, соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення.

Тому на даний час велике значення і особливу актуальність мають питання розробки шляхів ефективного управління оборотними активами підприємств. Ефективність використання оборотних коштів залежить від удосконалення управління ними на підприємстві.

Шляхами вдосконалення управління оборотними активами підприємств є [7,c.114-125]:

1) розробка політики управління оборотними активами;

2) постійний розрахунок нормативів оборотних засобів;

3) розробка плану фінансування по поставці товарно-матеріальних цінностей, який повинен включати:

а) визначення видів матеріальних ресурсів, які необхідні для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства;

б) визначення кількості матеріальних ресурсів, які будуть потрібні для виконання виробничої програми;

в) недопущення ні застою, ні нестачі товарних запасів;

г) розрахунок необхідної площі складських приміщень для зберігання матеріальних ресурсів;

д) розрахунок мінімального і максимального рівня товарних запасів, який повинен здійснюватися у співпраці фінансового, виробничого і збутового відділу підприємства;

е) визначення витрат на матеріально-технічне постачання;

4) розробка і реалізація політики цін і комерційних кредитів, спрямованих на прискорення оптимізації обсягів дебіторської заборгованості:

а) проведення якісного аналізу (оцінка дебіторів, аналіз реальної вартості існуючої дебіторської заборгованості);

б) аналіз і планування грошових потоків з використанням коефіцієнтів інкасації;

в) факторинг;

5) вдосконалення системи обліку і підвищення точності прогнозування грошових потоків:

а) оптимізація необхідного резерву абсолютно ліквідних коштів;

б) підвищення ефективності використання вільних грошових активів;

в) прогнозування бюджету надходжень і видатків грошових коштів;

г) прогнозування балансу грошових потоків;

д) прогнозування доходів;

е) застосування методу екстраполяції оборотних активів;

є) застосування прогресивних форм безготівкових розрахунків;

6) розробка плану виготовлення і реалізації готової продукції:

а) раціональне виробництво продукції, пристосоване до ринкового попиту;

б) раціональна організація збуту готової продукції;

в) застосування системи знижок та акцій;

7) поліпшення організації торговельно-комерційної роботи:

а) створення маркетингових відділів;

б) вивчення споживчого попиту;

в) упровадження прогресивних форм і методів продажу;

8) зосередження зусилля на подоланні кризи неплатежів та використання з цією метою таких інструментів:

а) зміцнення фінансової дисципліни;

б) поліпшення претензійної роботи;

в) ширше використання у господарському процесі векселів;

г) вдосконалення розрахунків з постачальниками і покупцями;

д) реструктуризація заборгованості;

е) обмін боргових зобов'язань на цінні папери;

9) своєчасне оформлення документації;

10) дотримання платіжної та договірної дисципліни;

11) періодичне проведення інвентаризації оборотних активів.

Подальші дослідження і розробки в галузі питань ефективного управління оборотними активами промислових підприємств мають величезне значення для покращення їх основних показників фінансово-господарської діяльності, підвищення доходів державного бюджету, прискорення соціально-економічного розвитку країни та підвищення благополуччя населення.

2.3 Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники [13,c.138-140]::

коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);

коефіцієнт покриття (Кп);

коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп) -- це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 -- 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство -- неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства до короткострокових зобов'язань. Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 -- 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.

ВИСНОВКИ

Головною метою управління активами підприємства, у тому числі й оборотними коштами, є максимізація прибутку на вкладений капітал при забезпеченні стійкої і достатньої платоспроможності підприємства. Причому, ці задачі у певній мірі протистоять один одному. Так, для підвищення рентабельності грошові кошти повинні бути вкладені в різні оборотні і необоротні активи, із свідомо більш низкою, ніж гроші, ліквідністю. А для забезпечення стійкої платоспроможності в підприємства постійно повинна знаходитися на рахунку деяка сума коштів фактично вилучених з обігу для поточних платежів.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє (додаток В) [1].

Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів. Як відомо, критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.

Таким чином, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ: «РОЗРАХУНОК ОБСЯГІВ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ»

ефективність використання оборотний кошт

Варіант 18

Частина 1

Планом роботи підприємства передбачено випуск основної продукції на 8 260 тис. грн., виробництво напівфабрикатів заплановано в обсязі 400 тис. грн., з яких буде використано у власному виробництві на 253 тис. грн., решта реалізується. Заплановані послуги промислового характеру складатимуть 62 тис. грн. Передбачається виготовити інструменти власними силами, якій будуть зараховані до основних засобів підприємства, на суму 220 тис. грн. Залишки незавершеного виробництва на кінець року зменшаться на 42 тис. грн. Залишки нереалізованої продукції на кінець року зростуть на 20 тис. грн.

Визначте обсяг товарної, валової, реалізованої продукції; внутрішньозаводський та валовий оборот; коефіцієнти товарності та внутрішньовиробничого комбінування.

Частина 2

Визначте прогнозовані обсяги валової, товарної й реалізованої продукції НВО “Пульсар” з виокремленням головного підприємства й двох його дочірніх підприємств. Показники господарської діяльності НВО «Пульсар» наведені у таблиці (додаток Г).

Частина 1

1) Визначимо обсяг товарної продукції:

ТП = 8260 + 147 + 62 + 220 = 8689 тис.грн;

2) Визначимо обсяг валової продукції:

ВП = 8689 - 42 = 8647 тис.грн;

3)Визначимо обсяг реалізованої продукції:

РП = 8689 - 20 = 8669 тис.грн;

4) Розрахуємо внутрішньозаводський та валовий оборот:

ВЗО = 253 тис.грн;

ВОП = 8647 + 253 = 8900 тис.грн;

5) Коефіцієнт внутрішньовиробничого комбінування:

К = 253 / 8647 = 0,029;

6) Коефіцієнт товарності:

К = 8689 / 8647 = 1,005;

Частина 2

Визначимо прогнозовані обсяги валової, товарної й реалізованої продукції НВО «Пульсар» з виокремленням головного підприємства й двох його дочірніх підприємств.

1. Обсяг готової продукції на підприємствах становить:

1) головне підприємство:

ГП = 7,2 * 500 + 15,6 * 700 +19,4 * 450 + 3,5 * 100 + 5 * 80 = 3600 + 10920 + 8730 + 350 + 400 = 24000 тис.грн;

2) дочірня фірма 1:

ГП = 7,2 * 300 + 15,6 * 1200 + 19,4 * 100 + 3,5 * 150 + 5,0 * 100 = 2160 + 18720 + 1940 + 525 + 500 = 23845 тис.грн;

3) дочірня фірма 2:

ГП = 7,2 * 400 + 15,6 * 200 + 19,4 * 200 + 3,5 * 350 + 5 * 220 = 2880 + 3120 + 3880 + 1225 + 1100 = 12205тис.грн;

2. Обсяг товарної продукції на підприємствах становить:

1) головне підприємство:

ТП = 24000 + 500 + 100 = 24600 тис.грн;

2) дочірня фірма 1:

ТП = 23845 + 400 + 120 = 24365 тис.грн;

3) дочірня фірма 2:

ТП = 12205 + 680 + 240 = 13125 тис.грн;

3. Обсяг валової продукції на підприємствах становить:

1) головне підприємство:

ВП = 2460 + 350 = 24950 тис.грн;

2) дочірня фірма 1:

ВП = 24365 - 300 = 24065 тис.грн;

3) дочірня фірма 2:

ВП = 13125 + 250 = 13375 тис.грн;

4. Обсяг реалізованої продукції на підприємствах становить:

1) головне підприємство:

РП = 24600 + 720 - 600 = 24720 тис.грн;

2) дочірня фірма 1:

РП = 24365 + 400 - 400 = 24365 тис.грн;

3) дочірня фірма 2:

РП = 13125 + 480 - 650 = 12955 тис.грн.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про внесення змін та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій»: Закон від 23.02.1996 зі змінами та доповненнями

2. Аврашков Л.Я «Экономика предприятия»: Учебник для вузов//- К.: ЮНИТИ, 2005. - 742с.

3. Бригхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. - К.: "Молодь", 2006.

4. Горфинкеля В.Я., проф. Е.М.Куприянова. Экономика предприятия /- К.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 2004.-278 c.

5. Золоторев А.И. «Эфективне використання оборотних коштів». - Л.2007,

6. Іванов В.М. Фінансовий ринок: Конспект лекций. - КНЕУ, 2008. - 112с.

7. Комаринський Я. Фінансовий аналіз підприємств // Навч. Посібник. - К.: 1 - 298с.

8. Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. - Фінанси України, № 11, 2005.-245 с.

9. Коноков Д.Г. Рожков К.А. Организационная структура предприятия. (Серия «Бизнес-Тезаурус»), 2007.

10. Мезенцев Т.А. Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера, страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.:- К. 2002.

11. Мочерний С.В. Економічний словник-довідник / За ред. док.екон.наук, - К.: Феміна, 2003. - 368 с.

12. Поддєрьогін . Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2007. - 460с.

13. Семёнов В.М. «Экономика предприятия» В.: Филинь, 2004. - 272 с.

14.Тарасенко Н.В. «Економічний аналіз діяльності підприємства.» - Київ., 2005. - 485с.

Размещено на Allbest.ru