Пріоритетні напрямки розвитку економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

“Пріоритетні напрямки розвитку економіки України ”

ЗМІСТ

Вступ

1. Інновації як фактор випереджального розвитку економіки

2. Інноваційна модель розвитку національної економіки: оцінка стартових можливостей та засобів реалізації

3. Пріоритетні напрями розвитку регіональної економіки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В сучасних умовах спаду економічного розвитку України важливу роль відіграють пошуки нових напрямів у державній реформі. На сучасному етапі дуже мало приділяється уваги новаторським питанням. Таким чином, розвиток інноваційної діяльності суб'єктів господарювання може бути використаний як дієвий чинник економічного оздоровлення.

На сьогодні однією зі складових забезпечення динаміки зростання економіки України є впровадження інноваційної моделі розвитку. Саме такий шлях дає можливість нашій країні зберегти і найбільш ефективно використовувати існуючий науково-технічний потенціал для здійснення структурних технологічних змін та зайняти вагоме місце у світовому співтоваристві.

Створення національної інноваційної системи відноситься до числа вищих пріоритетів соціально-економічної політики української держави. Важлива роль в цьому процесі належить регіонам України. Сьогодні саме вони визначають основні напрями і динаміку перетворень в економіці, формують інноваційне середовище з урахуванням місцевих особливостей, опрацьовують і реалізують основні положення регіональної науково-інноваційної політики. Інноваційна економіка відкриває для багатьох регіонів реальний шанс досягнення нового рівня розвитку, залучення різних типів ресурсів, рішення багатьох соціально-економічних завдань.

1. Інновації як фактор випереджального розвитку економіки

Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика -- це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки -- найхарактерніша прикмета сучасного етапу в розвинутих країнах. Реалізація економічних цілей суспільства пов'язана з інноваційним типом розвитку, в основі якого закладений безперервний і цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, а принципово змінити способи його розвитку.

Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства. Часто вони притягають до себе “розсіяні” підприємницькі таланти і залучають висококваліфіковану робочу силу, яка забезпечує випуск продукції поліпшеної якості, творчий характер і ефективність роботи таких підприємств.

Активна реалізація інноваційних процесів -- спосіб повернення до життя традиційних видів економічної діяльності. Він полягає в повторному вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити конкурентоспроможність і створити нові робочі місця за допомогою цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази. Тут використовують цілу низку технологій. Це не тільки електроніка, інформаційні технології, засоби гнучкої автоматизації, нові технології одержання, переробки й обробки матеріалів, способи і засоби економії енергії, а також тип організації, що краще реагує на потреби виробничого процесу і ринку, сприяє зменшенню витрат і усуненню “вузьких” місць [1, c.589-591].

Нині важливу роль у визначенні спрямованості дослідницької й інноваційної діяльності відіграє ринок. Тому потрібно здійснювати ретельне, постійне оцінювання потреб ринку, виявляти способи їх задоволення. Аналіз і врахування потреб ринку означають зміну акценту випуску стандартної продукції від кількісної до якісної сторони, позначеної високим рівнем диверсифікованості.

Структури дослідницьких організацій не повинні бути громіздкими. Цим організаціям слід виконувати тільки найважливіші, істотні функції і бути постійно інформованими про все нове, що з'являється на обрії. Система моніторингу повинна тримати під постійним контролем і безупинно відслідковувати процеси, які відбуваються в тому чи іншому виді економічної діяльності.

Високі технології створюють завдяки використанню новітніх досягнень науки, які виникають у результаті процесу. Сюди належать мехатронні технології, засновані на автоматизації і роботизації виробництва, технології сучасної електроніки, різноманітні процеси, що послуговуються комп'ютерними засобами, біотехнологіями тощо. Спільною властивістю цих технологій стало те, що їх базою, основними компонентами є наукові знання й інформація.

Технологічна відсталість певних видів економічної діяльності України зумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- та енергоємність продукції. Отже, поряд зі створенням власних, необхідне залучення сучасних високих технологій, розроблених в інших країнах, їх швидке освоєння. У зв'язку з цим дуже важливо створити сприятливі умови для розгортання інноваційних процесів.

Варто застосувати вже випробуваний у багатьох країнах метод злиття “нових” і “старих” технологій. Він створить сприятливі можливості для об'єднання якості і гнучкості, закладених у потенціалі нових технологій, із вже досягнутими перевагами традиційних, що дає змогу знаходити інноваційні рішення, які найкраще відповідають потребам і умовам України.

Аналіз функціонування видів економічної України свідчить, що до найбільш пріоритетних, з позиції інвестування та інновацій належать ракетно-космічне виробництво; літакобудування; суднобудування; інформатизація; біотехнології; виробництво окремих видів озброєння і військової техніки.

Фактично підприємства та організації цих видів економічної діяльності завдяки своїй наукомісткості та високій технологічності вже є інноваційними лідерами України. А інновації стають щоразу перспективнішими, оскільки так забезпечується технологічне оновлення виробництва, підтримується і розвивається конкурентоспроможність [4, c. 901-904].

Україна має визнаний високий науковий та виробничий потенціал і певний доробок світового рівня в космічному виробництві. Його державна підтримка надає можливість не тільки вирішити внутрішні економічні проблеми на якісно новому технічному рівні, а й виходити на світовий ринок зі зразками космічної техніки, що не мають аналогів у світі, для одержання прибутків від продажу продуктів та результату космічної діяльності.

На думку провідних спеціалістів інноваційної діяльності, експортний потенціал авіабудування -- серед найперспективніших у машинобудуванні України.

Реалізація пріоритетних напрямів інноваційного розвитку сприятиме подоланню великої енерго- і матеріалоємності вітчизняної економіки та промисловості, структурної перебудови за допомогою підтримки інноваційних напрямків, які вже нині можуть виходити на світовий ринок із конкурентоспроможною продукцією, а також визначенню і забезпеченню прискореного розвитку нових науково-технологічних розробок, де високий потенціал учених і виробників, їх творчий доробок та наявні ресурси дають підстави сподіватися на здійснення стратегічного прориву.

Для здійснення ефективної інноваційної діяльності важливу роль відіграє законодавче та нормативно-правове забезпечення, яке в Україні започатковано Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності».

Проведений аналіз діючого законодавчого і нормативно-правового забезпечення переходу економіки України на інноваційну модель розвитку показав, що таких документів у нашій державі є понад 200.

Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає її об'єкти, кількість яких надзвичайно велика. На їх здійснення необхідні величезні фінансові та матеріальні ресурси, що, як відомо, в нашій державі обмежені. Це вимагає визначити пріоритети інноваційної діяльності. На вирішення цієї проблеми спрямований Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», яким на строк до 2007 р. за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 рр. визначені середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня. Ось деякі з них:

1. Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології:

* засоби охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах;

* модернізація електростанцій та електромереж; електромережі видачі потужностей атомних електростанцій; парогазові установки та технології спалювання низькосортного твердого, рідкого і газоподібного палива.

2. Машинобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії:

* виробництво сучасної ракетно-космічної та авіаційної техніки, суден і електровозів нового покоління;

* енергоефективні двигуни та електроприводи для базових галузей економіки; енергоекономічні джерела світла та системи освітлення;

* комбайни і трактори, агрегати тракторів середньої потужності, кормозбиральна та бурякозбиральна техніка;

* обладнання та матеріали для зварювання і здійснення споріднених процесів, довговічні зварні конструкції;

* обладнання, комплектуючі та новітні технології для складання та виробництва автомобілів;

* обладнання та спеціальні технології металургійного виробництва;

* організація виробництва на інноваційній основі телевізорів, холодильників та інших товарів довгострокового користування.

3. Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації:

* інформаційні технології контролю та управління об'єктами базових технологій; інтелектуальні комп'ютерні засоби високої продуктивності; програмні системи розпізнавання об'єктів та процесів;

* лазерна техніка та обладнання, технологічні процеси їх застосування;

* глобальні та регіональні системи радіонавігації транспортних засобів із використанням супутникового та наземного обладнання.

4. Удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій:

* сучасний каталіз, розвиток і використання нових каталізаторів та нових каталітичних процесів; розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості:

* біодобрива; засоби захисту рослин і тварин;

* сучасні технології зберігання сільськогосподарської продукції; екологічно чисті харчові продукти та продукти з високими оздоровчими властивостями з овочевих та зернових культур.

6. Транспортні системи: будівництво і реконструкція:

* інноваційні технології будівництва і реконструкції доріг, мостів і транспортних систем;

* реконструкція портів; модернізація систем транспортування газу, нафти, аміаку.

7. Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища:

* діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси;

* обладнання та технології для використання альтернативних джерел енергії;

* енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та устаткування для здійснення процесів водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління цими процесами.

Закон України “Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій” регламентує реалізацію проектів із розроблення наукоємних технологій та впровадження їх в економіку, що за пріоритетними напрямами інноваційних процесів сприяло б нарощуванню обсягів виробництва у більшості видів промислової діяльності, освоєнню нових видів конкурентоспроможної продукції, закріпленню на зовнішніх ринках.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в Україні створено законодавчу та нормативно-правову базу для здійснення і розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності [3, c.296-300].

2. Інноваційна модель розвитку національної економіки: оцінка

стартових можливостей та засобів реалізації

Незважаючи на оголошений вектор євроінтеграції і спроби посісти достойне місце у спільноті високорозвинених економік світу, Україна поки що не може пишатися технічним, технологічним і структурним рівнями своєї національної економіки. Тож інтеграція в світову ринкову систему прискореними темпами і без вирівнювання технічних, технологічних і структурних розбіжностей може спровокувати численні негативні й незворотні наслідки.

З огляду на такі ризики і глобальні виклики в державній економічній політиці невідкладного й першочергового значення набуває утвердження моделі інноваційного соціально-економічного розвитку України. Існує три найтиповіші моделі відтворювального економічного процесу:

І. ресурсна модель без високотехнологічного виробництва (природні ресурси > виробництво > гроші);

ІІ. інноваційна модель (трансформація грошей на дослідження в знання > трансформація знань у майстерність працівників та інновації > перетворення інновацій у товар > гроші);

ІІІ. інтелектуально-донорська модель (скорочений варіант моделі (ІІ), з якого вилучена стадія виробництва).

Як свідчить практичний досвід світових країн з різним рівнем і ефективністю економічного розвитку, найбільш ефективною є друга модель економічного відтворення. Проте в Україні сьогодні домінують перша і третя моделі: ресурсна без високотехнологічного виробництва та інтелектуально-донорська. Згадані моделі у стратегічній перспективі мають порівняно низький рівень ефективності, оскільки вони призводять до виснаження ресурсів країни, до витоку факторів виробництва національної економіки за кордон і унеможливлюють забезпечення високих показників рівня добробуту населення.

З огляду на економічні реалії, потенційні внутрішні можливості й зовнішні умови, в Україні необхідно у невідкладному порядку розпочати реалізацію стратегії випереджаючого розвитку економіки на основі активізації інноваційних чинників. Проте, при цьому, не варто ідеалізувати стартові можливості України щодо таких радикальних перетворень, оскільки перетворення в рамках II моделі пов'язані тісними причинно-наслідковими зв'язками із наявністю й ефективним залученням досить значних фінансових ресурсів (напр., лише для зміни структури економіки на 1% необхідні капіталовкладення, еквівалентні 2-3% ВВП). [6, c.260]

Декларуючи своє прагнення інтегруватися до світового економічного простору, уряд України повинен забезпечувати реалізацію такої державної економічної політики, яка була б спрямована, передусім, на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприятимуть ефективному генеруванню і поширенню інновацій та формуванню визначального фактору сучасної конкурентоспроможності - експортного потенціалу.

Головним завданням підвищення сучасного рівня міжнародної конкурентоспроможності нашої держави стає забезпечення прискореного розвитку, передусім, у низці профільних науково- і техноємких галузей, здатних ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати основою високотехнологічного зростання. Це демонструє нагальну необхідність удосконалення державної системи підтримки й стимулювання розвитку експортного потенціалу країни, яка повинна враховувати накопичений міжнародний досвід і бути орієнтованою на здешевлення доступу до ресурсів розвитку, забезпечення сучасної інфраструктури, що базується на новітніх інформаційних технологіях, утворенні бізнес-середовища, сприятливого для посилення експортної експансії національних виробників.

Україна зможе перетворитися на високотехнічну державу з інноваційною моделлю економічного зростання за умови адекватності промисловості науково-технічним досягненням постіндустріального суспільства. Подолати суттєве відставання України від розвинених країн щодо продуктивності праці в усіх сферах народного господарства, оновити основні фонди, впровадити енерго- і матеріалозберігаючі технології можна тільки на основі промислових інновацій. Створення цілісного промислово-науково-технологічного комплексу сприятиме повному задоволенню внутрішніх потреб країни та експорту наукоємкої продукції

Доцільно активізувати й підвищити ефективність венчурних підприємств, які можуть оперативно розв'язувати проблеми розробки і доведення більшості нововведень до стадії промислового зразка. Існують оцінки, за якими малі фірми виконують такі завдання приблизно в 4 рази швидше, ніж великі підприємства. Необхідно запозичувати позитивний досвід розвинених країн світу, де національні уряди виділяють на розвиток венчурних підприємств значні обсяги державних субсидій. З метою активізації інноваційної діяльності в Україні необхідно зосередити зусилля на створенні її розгалуженої законодавчої і нормативно-правової бази, яка забезпечувала б широкі можливості для юридичних і фізичних осіб здійснювати і підтримувати інноваційну діяльність незалежно від базових державних замовлень. При цьому, система організації інноваційної діяльності на українських підприємствах не повинна обмежуватися їх власними науково-дослідними роботами, а, навпаки, - орієнтуватися на пошук інновацій у глобальному інформаційному просторі, на оцінку і придбання нових технологій, необхідних для їх інтенсивного розвитку.

На державному рівні має бути модернізована система прямої підтримки інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової і грошово-кредитної політики. Необхідно забезпечувати стабільність національної валютно-фінансової системи, що впливає на якість бізнес-середовища, а, отже, і на інвестиційну привабливість країни; запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності; зростання рівня капіталізації банківського сектора і послідовно переходити від економіки споживання до економіки розвитку [4, c.976-981].

3. Пріоритетні напрями розвитку регіональної економіки

В сучасних умовах спаду економічного розвитку регіону важливу роль відіграють пошуки нових напрямів в регіональній реформі. На сучасному етапі дуже мало приділяється уваги новаторським питанням. Таким чином, розвиток інноваційної діяльності суб'єктів господарювання регіону може бути використаний як дієвий чинник економічного оздоровлення.

Результатом сучасної реформи регіональної економіки України повинна стати модель високорозвиненої, соціально-орієнтованої економіки регіону, яка ефективно функціонує під регулюючим впливом держави і найголовніше стимулюючою дією ранкової кон'юнктури.

Успішне продовження економічного реформування економіки України вимагає здійснення ефективної та гнучкої регіональної політики, головною метою якої, є підвищення життєвого рівня населення кожного регіону.

Одним з найважливіших завдань для досягнення основної мети регіональної політики є використання інноваційних чинників перебудови економіки регіону.

Найбільш чутливими до будь-яких інновацій є малий та середній бізнес. Розвиток цього сектора економіки виступає необхідною умовою функціонування сучасних ринкових відносин. Для успішного розвитку підприємницькі структури повинні мати в своєму складі менеджерів, які швидко сприяють інновації.

Вітчизняний досвід підприємницької діяльності та історії комерційного успіху світових лідерів переконливо доводять, що саме інновації різної природи стають вирішальним фактором у сучасній конкурентній боротьбі [5, c.200-201].

За даними Держкомстат України основним джерелом фінансування інноваційної діяльності підприємств в останні роки залишаються їхні власні кошти. Але це джерело об'єктивно має обмежений характер, тому що рентабельність операційної діяльності промислових підприємств є вкрай низькою. Виникає потреба опрацювати комплекс конкретних організаційно-економічних питань. Основними принципами їх вирішення є:

- попереднє ретельне обґрунтування економічної ефективності інноваційної діяльності;

- гнучкість і динамічність окремих елементів системи фінансування;

- правова захищеність форм і механізмів залучення інвестиційних коштів;

- дотримання термінів реалізації інноваційної програми та її фінансових обмежень;

- швидке й ефективне впровадження новації, що забезпечує зростання фінансової віддачі від інноваційної діяльності;

- реалізація певних організаційно-економічних заходів із зниження фінансових витрат та інноваційного ризику.

Окрім загальноекономічної підтримки малого і середнього бізнесу на рівні регіону дуже ефективно впроваджувати та фінансувати науково-технічні, економічні та соціальні програми дійсно інноваційного характеру.

Одним з пріоритетних напрямків інноваційного розвитку регіону - є залучення інвестицій до розвитку малого та середнього бізнесу під гарантії регіонального бюджету.

Iнвестиції -- один з головних чинників, що визначають темпи економічного зростання як у державі в цілому, так в регіонах. На сучасному етапі реформування економіки активізація iнвестицiйних процесів - єдиний шлях до вирішення проблем структурної переорієнтації економіки України на виготовлення конкурентоспроможної продукції.

Недостаток iнвестицiйних ресурсів в економіці України спонукає до пошуку рiзноманiтних шляхів стимулювання iнвестицiйних процесів, яке можливо забезпечити шляхом вибору ефективних форм державного регулювання умов iнвестиційної дiяльностi. Такими формами регулювання з боку органів державної влади є:

* податкове регулювання: система податків та їx ставки, податковi пільги;

* регулювання відрахувань до амортизаційних фондiв;

* регулювання умов надання кредитив;

* система експертизи, контролю та нагляду за інвестиціями;

* умови приватизації державної власності;

* антимонопольне регулювання.

Виходячи з першочергових завдань економічної політики, пріоритетними можна визнати тi напрямки інвестування, які спроможні в порівняно короткий термін забезпечити суттєві зрушення в економіці регіону.

Першочерговими завданнями можна вважати ті, що забезпечують приріст обсягів виробництва високоякісної конкурентоздатної продукції в регіоні. Такими напрямками є галузі виробництва з:

* коротким терміном окупності (легка, харчова);

* суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто виробництво на яких забезпечує розвиток супутніх виробництв;

* значним експортним потенціалом конкурентоспроможності;

* виробництво iмпортозамінної продукцї.

Для ширшого залучення як іноземних, так i внутрішніх інвесторів у регіоні повинна бути розроблена спеціальна стратегія залучення іноземних iнвестицiй у регіон. Стратегія повинна бути сформована таким чином, щоб її можна було впровадити в реальну практику, тобто щоб вона не носила занадто загально теоретичний характер.

Елементи стратегії залучення iнвестицiй у регіон доцільно визначити наступні:

1. Створення агенцій регіонального розвитку, які надаватимуть інформацію як для потенційних інвесторів про підприємства, так i для підприємств про інвесторiв.

2. Розвиток недержавних фондiв, асоціацій, які сприятимуть залученню фінансових pecypciв у регіон.

3. Розширення спеціалізованих тренувальних програм в університетах, інститутах щодо iнвестицiйного менеджменту.

4. Співпраця з іншими регіонами як за кордоном, так i в Українi з приводу вкладання коштів у підприємства регiону.

5. Страхування iнвестицiй.

6. Навчання населення як заробляти кошти інвестуючи кошти в те чи інше підприємство [2].

інноваційний економіка національний україна

Висновок

В Україні за результатами аналізу відстежується тенденція поступового зниження інноваційної діяльності. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваційної діяльності в Україні, виділені наступні: зменшення витрат на науку та науково-технічні дослідження; низький рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг; обсяги оновленої продукції характеризуються тенденцією скорочення.

За цих умов доцільним стає вивчення теоретичних основ стимулювання інноваційної активності працівників підприємств як основного джерела інновацій та особливостей державної підтримки інноваційної діяльності. Підхід сучасних компаній до стимулювання праці в інноваційному процесі визначається двома головними моментами - прагненням максимально активізувати творчу особливість і направити цю активність на досягнення конкретного економічного результату.

Серед основних методів стимулювання інноваційної діяльності виділено такі: організаційні й адміністративно-примусові методи та методи економічного й морального стимулювання. Принципово важливим є використання всіх груп методів стимулювання інноваційної діяльності в комплексі.

Зроблені рекомендації щодо організації ефективної системи стимулювання на українських підприємствах та з боку українського законодавства. При цьому заходи для стимулювання інноваційної діяльності повинні утворювати цілий комплекс взаємозалежних заходів, що заохочують винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, комерціалізацію винаходів як об'єктів права інтелектуальної, у т.ч. промислової, власності й інноваційне підприємство в цілому.

Список використаної літератури

1. Економіка та організація інноваційної діяльності: Підручник. / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. - К.: Центр учбової літератури, 2007.

2. Т.М. Гордієнко. Пріоритетні напрямки розвитку регіональної економіки / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvlnau/Ekon/2009_5/articles/T.M._Gordienko.pdf

3. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. / Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003.

4. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Геєця. - К.: Ін-трпогнозув.; Фенікс, 2003.

5. Тищенко О.М. Концепція регіонального розвитку на базі оцінки інноваційного потенціалу / Монографія. Х.:В-тво “Інжект”, 2007.

6. Шевцова Г.З., Мемедляєв З.Н. Теорія і практика інноваційної діяльності: Нав. Посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім.. В. Даля, 2007.

Размещено на Allbest.ru