Размещено на http://www.allbest.ru/

1

26

Механізм функціонування різних типів ринкових структур

Зміст

• Вступ
• 1. Конкуренція як основна характеристика сучасного ринку
• 1.1 Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці
• 1.2 Основні види конкуренції
• 2. Механізм функціонування різних типів ринкових структур
• 2.1 Особливості ринку досконалої конкуренції
• 2.2 Особливості ринків недосконалої конкуренції
• 2.2.1 Монополія
• 2.2.2 Олігополія
• 2.2.3 Монополістична конкуренція
• 3. Проблеми створення конкурентного середовища в Україні
• Висновки
• Використана література
• Вступ
• Однією з економічних передумов демократичного суспільства є децентралізація ухвалення економічних рішень. Вільна конкуренція - синонім свободи вибору, свободи підприємництва, свободи входу на ринок - невід'ємна частина конституційно закріплених економічних свобод людини і громадянина.
• У конкурентних економічних умовах підприємці самостійно шукають споживачів, щоб забезпечити цілі своєї діяльності: максимізацію прибутку, розширення об'єму продажів, збільшення частки на ринку. Конкуренція примушує підприємців до ефективних дій на ринку, примушуючи їх пропонувати споживачам ширший асортимент товарів і послуг за нижчими цінами і кращою якістю.
• Саме це сприяє прогресу економіки: ефективність виробництва підвищується, створюються умови для концентрації ресурсів в найбільш результативних секторах економіки. Конкурентне оточення спонукає підприємців активно впроваджувати інновації, удосконалювати технології і раціонально використовувати обмежені ресурси. Врешті решт росте добробут споживачів, знижуються ціни на традиційні види продукції і послуг, на ринку постійно з'являються нові товари і нові виробники. Даючи споживачу право вибору, ринкова конкуренція забезпечує оздоровлення економіки, не дозволяючи діяти неефективним підприємствам.
• В той же час для будь-якого господарюючого суб'єкта характерне прагнення до монополії, до витіснення конкурента з ринку, до розширення сфери своєї діяльності. Набуваючи і підсилюючи ринкову владу підприємці прагнуть встановити контроль над цінами і чинниками що визначають діяльність підприємства на ринку. В ім'я збереження своєї ринкової влади і контролю за ситуацією на ринку можуть здійснюватися дії, що обмежують конкуренцію, створюватися штучні бар'єри для входу на ринок, полягати антиконкурентні угоди, наприклад про обмеження об'єму продажів, фіксацію цін, розділ ринку. У свою чергу, обмеження конкуренції істотно спотворює дію ринкових сил, приводить до нераціонального розподілу суспільних ресурсів, негативно позначається на господарській діяльності.
• Актуальність даної роботи визначається тим, що на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні товарний дефіцит вже повністю подоланий. На перше місце для споживача сьогодні виходить вже не сама наявність дефіцитного раніше товару, а його характеристики, найважливішими з яких є якість і ціна. Це дійсно по-новому визначає стратегію поведінки вітчизняних фірм-виробників, адже в ситуації лібералізації зовнішньоекономічної діяльності їм доводиться витримувати значну конкуренцію з боку іноземних фірм, що працюють на відповідних сегментах ринку.
• Метою роботи є розглянути загальні аспекти конкуренції, а також особливості цього поняття стосовно нашої країни. Варто відзначити, що загальнотеоретичні моменти проблеми добре висвітлені в систематичних курсах по економічній теорії, а сьогоднішні українські реалії - в періодичній спеціалізованій літературі.
• 1. Конкуренція як основна характеристика сучасного ринку

1.1 Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, “суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети”.

Термін “конкуренція” походить від латинського слова concurrere, що означає “зіштовхуюсь”.

Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію - природно і об'єктивно існуюче явище- можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем зарплати тощо.

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносять до простого товарного виробництва. Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.

Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне господарство. Для ринкового господарства XVIII століття була характерна вільна конкуренція, її феномен детально дослідив Адам Сміт, якому належить вираз щодо “невидимої руки”. Відомий англійський економіст перший зробив крок до розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання:

-на основі теорії конкурентної ціни сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і зменшує ціни (при надлишку пропозиції);

-визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність великої кількості продавців, вичерпну інформацію про них, мобільність використовуваних ресурсів;

-вперше показав яким чином конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;

-розробив елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично довів, що в її умовах можливе максимальне задоволення потреб.

На рубежі XIX століття у найрозвинутіших країнах світу вводиться механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення “правил гри”, коли підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва. Їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою витісняючи один одного з ринку, а з допомогою маркетингу детально вивчають ринкові можливості, його кон'юнктуру. Це значною мірою “заземлює” напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови й термін реалізації продукції.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витіснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляція тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була майже відсутня.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує:

по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку- суспільними потребами та виробництвом;

по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживчі якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й зміну смаків споживача. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без неї. Ось чому треба з'ясувати як виникає конкуренція.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великого числа незалежно діючих виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція - це антиподи.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них не тільки визначає що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між попитом і пропозицією. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, то у покупця не має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Однак вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

В умовах адміністративно-командної системи вільного ринку засобів виробництва не було: по-перше, покупцями засобів виробництва були лише державні та кооперативні підприємства, по-друге, навіть ці покупці не мали права купувати те, що їм потрібно. По-третє, вибір засобів виробництва був обмежений, недостатній. У зв'язку з цим підприємства намагались створювати запас найбільш дефіцитних засобів виробництва. Відбувалося омертвіння значного капіталу, що негативно відбивалося на ефективності виробництва.

Розглядаючи конкуренцію необхідно показати як її позитивні сторони, так і негативні.

Позитивні сторони конкуренції:

1.Конкуренція примушує постійно шукати і використовувати у виробництві нові можливості.

2.Конкуренція вимагає удосконалювати техніку і технології.

3.Конкуренція стимулює підвищення якості товару.

4.Конкуренція примушує знижувати витрати (і ціни).

5.Конкуренція вимагає від постачальників товарів (продавців) знижувати ціни на пропонований товар.

6.Конкуренція орієнтує на асортимент товарів підвищеного попиту.

7.Конкуренція підвищує якість продукції (клієнт завжди прав).

8.Конкуренція вводить нові форми управління.

Негативні сторони конкуренції:

1.При конкуренції спостерігається нещадність і жорстокість по відношенню до невдахи.

2.Численність “жертв” у вигляді банкрутств і безробіття.

Будь-який товар або послуга більшою чи меншою мірою конкурентноздатна. На конкурентоспроможність впливають наступні чинники:

а)при його виробництві:

-продуктивність праці;

-рівень оподаткування;

-впровадження науково-технічних розробок;

-розміри прибутку підприємства;

-величина оплати праці.

б) при його споживанні:

-продажна ціна товару;

-якість;

-новизна;

-післяпродажне обслуговування;

-рівень передпродажної підготовки.

1.2 Основні види конкуренції

Кажучи про конкуренцію необхідно показати її види. Існує шість видів конкуренції:

1.Функціональна конкуренція - базується на тому, що одну і ту ж потребу споживача можна задовольнити по-різному.

2.Видова конкуренція - це конкуренція між аналогічними товарами, але різними по оформленню.

3.Наочна конкуренція - це конкуренція між аналогічними товарами, але різними за якістю виробу і по привабливості марки.

4.Цінова конкуренція - зниження ціни збільшує продаж, приводить до розширення ринку.

5.Прихована цінова конкуренція буває двох видів:

-продаж особистого товару за ціною конкурента;

-зниження ціни споживання товару

6.Незаконні методи:

-антиреклама товарів конкурентів;

-виробництво товарів-імітаторів (підробка).

2. Механізм функціонування різних типів ринкових структур

Ринкові відносини здійснюють через попит і пропозицію постійний вплив на розвиток виробництва. Проте цей вплив не вичерпується роллю ціни і ціноутворення. Величезний вплив на виробництво, розподіл, обмін матеріальних благ в суспільстві здійснюють моделі ринку.

Розглядатимемо типи ринків перш за все відповідно до основних параметрів - чисельністю і розподілом діючих на них продавців і покупців. Окрім цього, для розуміння структури відповідного ринку важливі наступні показники: диференціація продукту, бар'єри входу на ринок, структура витрат на виробництво, ступінь вертикальної інтеграції підприємств, ступінь диверсифікації виробництва у окремих суб'єктів ринку.

У загальному вигляді відповідь на питання “Хто діє на ринку?” дозволяє описати структуру ринку в її статичному вигляді. Відповідь на питання “Як діють присутні на ринку суб'єкти?” дозволяє простежити за динамічним станом ринку, дати характеристику поведінки суб'єктів ринку, яка виявляється в ціновій політиці, продуктовій і рекламній стратегії, інвестиційній і інноваційній політиці, юридичній тактиці, узгодженні дій конкурентів на ринку.

Таким чином, аналізуючи стан товарного ринку, роблячи висновки про ефективність його функціонування, необхідно завжди враховувати як структурну, так і поведінкову складову, а також наслідки окремих видів державного регулювання (податкового, тарифного для митниці, антимонопольної політики, політики державної допомоги, регулювання цін і їх контролю).

При класифікації типів ринків використовуються терміни, утворені від грецьких слів, що характеризують приналежність суб'єктів до однієї з двох сторін ринку - продавцям або покупцям (poleo - продаю, psoneo - купую) і їх чисельність (mono - один, oligos - декілька, poly - багато). Парна їх комбінація дає найбільш просту і загальну класифікацію.

Ідеальні моделі ринків майже не зустрічаються на практиці. Різноманіття реального економічного життя завжди складається з переплетення різних типів ринків, з їх видової трансформації в часі і просторі. Економічна теорія виділяє чисті форми для вивчення найбільш характерних властивостей кожної. Найбільш поширені типи ринків і їх характеристики представлені в таблиці 1.

Таблиця 1. Типи ринків і їх основні характеристики

Характерні риси	Модель ринку
	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість фірм	Значна	Декілька десятків	Декілька	Одна
Тип продукту	Стандартизований	Диференційований	Складна стандартизована або диференційована	Унікально складна. Немає замінників
Контроль над ціною	Відсутній	У вузькому діапазоні	Обмежений взаємною залежністю. Значний при таємній змові	Значний
Умови входження в галузь	Дуже легкі, перепони відсутні	Порівняно легкі	Суттєві перепони	Блоковано
Нецінова конкуренція	Якість	Якість. Асортимент	Якість. Асортимент. Сервіс	Відсутня
Приклади	Продукти сільського господарства	Сигарети, цукерки, одяг, взуття	Електропобутова техніка, сталь, автомобілі, трактори	Гідротурбіни, електровози, атомні реактори, парові котли

2.1 Особливості ринку досконалої конкуренції

Конкуренція є необхідним елементом ринкового механізму. Проте характер конкуренції може бути різним, що істотно впливає на спосіб досягнення ринкової рівноваги. ринок конкуренція

Найефективніше ринковий механізм діє в умовах вільної, або досконалої конкуренції. В економічній теорії досконалою конкуренцією називають таку форму організації ринка, за якої виключені всі види суперництва як між продавцями, так і між покупцями. Таким чином, теоретичне поняття досконалої конкуренції є фактично запереченням звичайного для ділової практики і повсякденного життя розуміння конкуренції як суворого суперництва економічних агентів. Досконала конкуренція є досконалою в тому сенсі, що при такій організації ринку кожне підприємство зможе продати по даній ринковій ціні стільки продукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні окремий продавець, ні окремий покупець.

Традиційно виділяють характерні риси ринку досконалої конкуренції:

багато продавців і багато покупців;

продукція однорідна;

кожна фірма має дуже невелику частку загального випуску продукції на ринку, менш 1%;

фірма не цікавиться виробничими рішеннями своїх конкурентів;

інформація доступна;

вхід на ринок і вихід з нього - вільні.

Строго кажучи, досконала конкуренція в чистому вигляді ніколи і ніде не існувала. Її можна розглядати як свого роду наукову абстракцію, аналіз якої проте необхідний як перший крок для з'ясування принципів функціонування ринкового механізму. Незалежно від типу ринкових структур необхідною умовою їх нормального функціонування є економічна свобода, самостійність, незалежність суб'єктів економічних відносин.

Між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку пред'являється попит, завжди існує певне співвідношення: чим вища ціна, тим менше число тих, хто погодиться купити даний товар, тобто менший рівень попиту (при даному рівні доходів); і навпаки чим нижча ціна, тим більше буде число покупців і кількість товару, що купується.

Якщо тепер розглянемо ринкову ситуацію з боку продавців або з боку пропозиції, то відмітимо зворотну картину. Всі продавці прагнутимуть одержати на ринку найвищу ціну, і чим вище буде ціна, тим активніше вони намагатимуться продати більшу кількість товару, тобто збільшити пропозицію.

Іншими словами, у кожного продавця об'єм пропозиції мінятиметься залежно від ціни: чим вища ціна, тим, за інших рівних умов, вище розмір пропозиції на ринку даного товару.

2.2 Особливості ринків недосконалої конкуренції

2.2.1 Монополія

Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

- весь галузевий випуск постачає одна фірма;

-пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

-вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається). Але якщо розглянути невелике містечко, де є, наприклад, всього один хлібозавод, одна поліклініка, одна школа тощо, то абсолютна (або чиста) монополія є типовою для будь-якої країни.

Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів тощо). Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою виникнення та існування монополії.

Основні бар'єри входження на ринок:

-виключні права, отримані від уряду (зв'язок, транспорт, кабельне телебачення);

- авторські права і патенти;

- власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);

- переваги низьких витрат.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називаються закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах, називається природною монополією. У зв'язку зі значною економією від масштабу виробництва і технологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тільки один господарюючий суб'єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток. Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що це приведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманні всі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливу держави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відмінними від тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії, місцевий телефонний зв'язок, залізниця, водопостачання й опалення. Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються з постійними чи навіть спадними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача. Отже, функціонування компанії - природного монополіста в окремих секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу ефективність, ніж існування конкуренції. А взагалі природі монополій притаманне прагнення використовувати свою ринкову владу на шкоду споживачам і потенційним конкурентам. Тому, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств із монопольним положенням, можна послабити до розумних меж їхні негативні впливи на ринки.

2.2.2 Олігополія

Слово “олігос” в перекладі з грецької означає мало. Особливість олігополії, як специфічного типу побудови ринку, полягає в загальній взаємозалежності поведінки підприємств-продавців. Підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним їм рівнем ціни і кількістю продукції, яку воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників, котра, в свою чергу залежить від прийнятого ним рішення.

Невелика кількість конкуруючих фірм у галузі приводить до їх загальної залежності. Ніяка фірма в олігополістичній галузі не насмілиться змінити свою цінову політику, не спробувавши розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів, а це найвищою мірою невизначений фактор.

Таким чином, олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід нових фірм до ринку. Олігополія - переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей в більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

Таким чином, можна виділити наступні типові риси олігополістичних ринків:

1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.

2.Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

3.Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

4.Існують певні бар'єри для входу на ринок.

5.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Відповідно до загальноприйнятого критерію, галузі, у яких на частку чотирьох найбільших фірм приходиться 59 і більш відсотків галузевого випуску, вважаються висококонцентрованими. Для них характерна ситуація сильної олігополії - явне домінування на ринку декількох ведучих фірм. До таких галузей відносяться автомобілебудування, галузь по виробництву фотографічного устаткування, літакобудування, шинна і парфумерна промисловість та ін.

Олігополія в значній мірі характерна і для інших секторів економіки. Крім обробного сектора доволі крупні компанії діють на транспорті, у галузях зв'язку і комунального господарства, банківській сфері.

Найважливіша риса олігополії - це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

2.2.3 Монополістична конкуренція

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш досконалої конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.

Ринок монополістичної конкуренції характеризується наступними рисами:

-на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

- продукція різних виробників диференційована;

- вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

- виробники не взаємодіють між собою;

-існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Монополістичну конкуренцію зближають з досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність є настільки ж сильною, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується різноманітним асортиментом товарів, характером дизайну, ергономіки, якістю упакування. Все це різноманіття відрізняється в підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістичного ринку, підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. Їхня поведінка на ринку ближче до поведінки досконало конкурентних підприємств, чим до поведінки олігопольного типу. Персоніфікованість продукції надає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при встановленні цін.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне-два підприємства, що займають домінуюче положення, і значна кількість невеликих по ринковій частці підприємств-аутсайдерів. У цьому випадку для системи відносин “домінуюче підприємство - аутсайдери” буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою - модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє в значній мірі залежить від характеру продукції - ступеню її стандартизованості чи, навпаки, можливості індивідуалізації.

3. Проблеми створення конкурентного середовища в Україні

Вступ української економіки до процесу ринкових перетворень відбувався при високому рівні концентрації і спеціалізації виробництва, відсутності конкуренції на більшості товарних ринків, що було слідством централізованого планування і переоцінки ефекту економії в масштабах виробництва. Лібералізація економіки і приватизація не супроводжувалися істотною трансформацією (зокрема розукрупненням) основних монопольних структур, характерних для економіки радянського періоду, орієнтованої на тотальне одержавлення, спеціалізацію, централізацію і концентрацію виробництва.

Достовірно приватний сектор, тобто комерційні організації, що не залежні від держави і не входять в структуру крупних корпорацій, розвивався переважно за рахунок створення нових малих підприємств в торгівлі і послугах, практично не міняючи структуру виробничого сектора. В той же час монопольне положення приватизованих підприємств збереглося. Генетично закладені за радянських часів передумови монопольної поведінки цих підприємств на ринку тільки посилилися новим, вже приватногосподарським монополізмом. Крупні державні монополії трансформувалися в приватні, такі, що активно захищають своє домінуюче положення, зокрема шляхом налагодження контактів з органами влади.

На поведінку підприємств і їх економічну стратегію вплинула глибока економічна криза що не дозволяє проявити повною мірою конкурентні переваги успішно працюючих підприємців унаслідок обмежень попиту, фінансових проблем, інфляційних очікувань, непередбачуваності державної політики. В цих умовах поведінка значної частини підприємств, особливо домінуючих на ринку, характеризується простим підвищенням цін для отримання необхідних доходів в умовах спаду виробництва без проведення яких-небудь серйозних стратегічних змін.

В умовах жорстко обмеженого попиту і кризи збуту навіть домінуючі на ринку підприємства стали застосовувати нові методи підтримки власної конкурентоспроможності, такі як:

-організація лобіювання власних економічних інтересів за допомогою отримання від органів влади різного рола законодавчо оформлених пільг, квот на обмежені ресурси тощо;

-участь в процедурі ліцензування в цілях недопущення і витіснення конкуруючих суб'єктів з ринку;

-негласні розділи ринків між крупними домінуючими підприємствами за територіальним принципом або закріплення розподілу ринку правовими актами;

-організація митного протекціонізму для захисту власних інтересів і недопущення на ринок іноземних конкурентів.

Макроекономічні зміни неоднозначно впливають на хід процесів демонополізації і розвитку конкуренції в різних галузях і регіонах країни. Разом з розвитком конкуренції на окремих товарних ринках відбуваються за участю приватних підприємницьких структур і комерційних банків процеси економічної концентрації вже в нових ринкових умовах. Нарешті, недостатньо диверсифікований споживчий попит, що сформувався в умовах дефіциту, переважання антиконкурентної свідомості у підприємців, недосконалість інформаційного забезпечення і неповнота первинної економічної інформації створюють додаткові труднощі для розвитку конкуренції і діяльності суб'єктів ринку.

Наявність реальних умов і для розвитку конкуренції на окремих товарних ринках не завжди реалізовувалося через слабке фінансово-економічне положення багатьох підприємств, що “виживають” примітивними способами. Висока інфляція і фінансова нестабільність як ще одна складова глибокої кризи української економіки перешкоджали демонополізації, підйому виробництва і розвитку конкуренції. Вони створювали додаткові вхідні бар'єри на ринки для нових підприємств, особливо в частині дослідження первинних інвестицій для розвитку виробництва і освоєння нової продукції.

Все ще скромний відсоток підприємців вдається до активної конкурентної боротьби за збільшення частки на ринку, розширення виробництва і збуту своєї продукції. У той же час підприємства-домінанти не завжди в змозі скористатися своїми перевагами із-за низької платоспроможності споживачів їх продукції. В цих умовах внаслідок монопольного ефекту від необґрунтованого дорожчання продукції втрачають споживачі і скорочується виробництво.

В Україні до теперішнього часу не сформований повноцінний ринок факторів виробництва, що характеризується неврегульованістю прав власності на землю і об'єкти нерухомості, нерозвиненістю ринку праці і низькою мобільністю робочої сили, кризовою ситуацією на ринку капіталу. Крім того, продовжують існувати значні регіональні обмеження вільного руху товарів, капіталу і робочої сили. В результаті відбувається локалізація і регіональна сегментація ринку, що супроводжується різноманітними проявами регіонального монополізму зі сторони як господарюючих суб'єктів, так і місцевих органів влади. Відмінною особливістю української економіки є регіональна замкнутість багатьох ринків, яка посилюється нерозвиненістю ринкової інфраструктури, зокрема відсутністю необхідних інформаційних систем, діями місцевих адміністрацій, що вводять ті або інші обмеження на ввезення (вивіз) продукції з регіонів, а також високими тарифами на перевезення продукції. Це сприяє відтворенню бази монополізму.

Дія лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків на стан конкуренції також оцінюється вельми неоднозначно. Іноземна конкуренція теоретично повинна сприяти оновленню асортименту і підвищенню якості української продукції, насиченню ринків і розвитку конкуренції. Проте на практиці нерідко спостерігалося швидке витіснення з ринку продукції вітчизняних виробників, в першу чергу товарів легкої промисловості (одяг, взуття) і побутової техніки, яке супроводжувалося значним скороченням виробництва.

Зрозуміло, відкриття українського ринку для зарубіжних компаній, зокрема транснаціональних, привело до пожвавлення конкуренції. Разом з тим значна частина продукції українських підприємств виявилася неконкурентноздатною не тільки на світовому ринку, але і на внутрішньому. В умовах кризи, неплатежів, відсутності фінансових коштів і нерозвиненості механізмів державної підтримки на багатьох сегментах ринку (як у галузевому, так і в регіональному розрізі) вітчизняні виробники втратили свої позиції. Залежність української економіки від постачань окремих видів продукції з-за кордону не тільки не слабшає, але в значній мірі посилюється. Як показує практика антимонопольних органів, залучення іноземних інвестицій в економіку у формі придбання контрольних пакетів акцій українських підприємств у ряді випадків прямо направлено на подальше усунення цих підприємстві з ринку.

В цілому можна зробити висновок, що в ході економічних реформ в Україні створені необхідні передумови для розвитку конкуренції на товарних ринках. В результаті економічних процесів, що об'єктивно відбуваються, і вжитих державою заходів по зниженню частки державного сектора в економіці, скороченню сфери державного регулювання і адміністративного управління підприємствами, демонополізації економіки і розвитку конкуренції в рамках галузевих і регіональних програм, лібералізації цін і зовнішньоекономічної діяльності з'явилися певні умови для формування конкурентного середовища на товарних ринках. Становлення багатьох з них вже не вимагає постійного і прямого втручання державних органів в діяльність господарюючих суб'єктів.

Разом з тим стан конкурентного середовища на різних регіональних і галузевих ринках украй неоднорідний. У найбільш важливих для економіки структуротворних секторах ринок є монопольним, олігопольним або знаходиться в стані монополістичної конкуренції. На багатьох ринках зберігаються істотні структурні і адміністративні бар'єри, що захищають діючі на них підприємства-домінанти від здорових сил конкуренції (горизонтальне домінування, вертикальна інтеграція, регіональна сегментація, виняткові, зокрема неформальні, відносини продавців і покупців, інституційно-регламентаційні обмеження на вхід нових суб'єктів).

Зрозуміло, така структура ринку неминуче приводить до монополістичних дій з боку окремих його учасників у формі як індивідуальних зловживань домінуючим положенням, так і антиконкурентних угод.

До категорії олігопольних і монопольних ринків можна віднести також ринки металів (особливо кольорових), електроенергії, послуг зв'язку, газу, залізничних перевезень. На ринках послуг зв'язку і електроенергії має місце своєрідний регіональний структурний монополізм, а ціноутворення здійснюється за участю органів влади.

Стратегічні завдання державної антимонопольної політики в найбільш систематизованому вигляді були відбиті в середньостроковій програмі соціально-економічного розвитку України. Програма визначила конкретні завдання антимонопольних органів:

-вдосконалення системи конкурентного права, форм і методів антимонопольного контролю і регулювання;

- протидія створенню нових монопольних структур, посилення контролю за галузевою економічною концентрацією;

-розповсюдження вимог антимонопольного регулювання і контролю на фінансові ринки, зокрема ринки банківських і страхових послуг, і ринок цінних паперів;

-посилення антимонопольного регулювання у сфері природних монополій;

-розробка і реалізація державної політики демонополізації;

-подолання відомчо-бюрократичного характеру монополізму;

-застосування захисних заходів в зовнішній торгівлі і підтримка вітчизняних товаровиробників;

-охорона об'єктів інтелектуальної власності і запобігання недобросовісній конкуренції в даній області;

-посилення інтеграції діяльності національних і міжнародних антимонопольних органів:

Багато з цих напрямів антимонопольної політики вже в тому або іншому ступені реалізовані, проте це не означає, що в Україні створене повноцінне конкурентне середовище і високоефективна правозастосувальна система. Для подальшої підтримки курсу на розвиток конкуренції необхідні як посилення власне антимонопольної політики і системи антимонопольних органів, так і реалізація заходів загальноекономічної політики, сприяючої створенню умов для розвитку конкуренції, полегшення входу нових суб'єктів на ринки і усунення структурного домінування. Перш за все йдеться про подальшу лібералізацію господарського життя в цілому, будь то правила доступу до об'єктів нерухомості або землі, законодавство і практика ліцензування, система оподаткування або режим зовнішньоторговельної діяльності. Істотного поліпшення потребує судова система, щоб вона ефективно захищала права приватної власності і допомагала дозволу господарських суперечок. Потрібне належне державне регулювання транспортних тарифів, оскільки воно сприяє подоланню територіальної роз'єднаності господарюючих суб'єктів і регіоналізації ринків. Ознакою конкурентної економіки є повнота інформації про ринок, конкурентів, ціни, доступні господарюючому суб'єкту і необхідні йому для ухвалення економічних рішень, тому важливою складовою державної конкурентної політики стає створення (сприяння створенню) відповідних інформаційних систем. Нарешті, необхідна постійна діяльність держави по усуненню адміністративних бар'єрів в підприємницькій діяльності, викорінюванню корупції, і протекціонізму, тобто чинників, що істотно спотворюють ситуацію на ринку.

Висновки

Конкуренція є суперництвом, що полягає між учасниками ринкової економіки за придбання найбільш сприятливих умов свого господарювання. Форми такого суперництва можуть бути самі різні, проте існує об'єктивна потреба не тільки глибокого пізнання закономірностей і умов зародження цього суперництва як форми руху капіталу, бізнесу, але і встановлення меж, заборон цих форм руху господарської діяльності.

Ринкова конкуренція за виживання і економічне процвітання між підприємцями приймає цивілізованішу форму, якщо ця боротьба підкоряється регулюванню з боку суспільства в особі держави.

Конкуренція, як вона себе проявляла у всі часи, представляється як “війна всіх проти всіх”. Ця війна виглядає так:

Перший фронт ми бачимо серед продавців, мета яких продати свої продукти недорого. Перемагає той, хто може без збитку для свого бізнесу, продати товар дешевше.

Другий фронт розгортається в рамках взаємодії покупців, які прагнуть придбати товари за меншою ціною. Перемагає той, хто може запропонувати за товар вищу ціну.

Третій фронт - це взаємодія об'єднаних продавців з об'єднаними покупцями. Виграє той фронт, який виявляється більш згуртованим в проведенні своєї політики відносно рівня цін. Результатом вказаної боротьби в той або інший період є встановлення загальної ціни на однорідні продукти. Конкуренція в даному випадку виступає як сила, що зрівнює ринкові ціни, встановлює суспільні цілі.

Конкуренція при всіх її позитивних і негативних сторонах, є важливим елементом ринкового механізму саморегулювання. Ринок є індикатором суспільно необхідних потреб суспільства у відповідній кількості матеріальних благ.

З іншого боку ринок сигналізує про стан і потенційні можливості суспільного виробництва в творенні необхідних суспільству матеріальних благ.

У ринковій конкуренції виявляється дія закону вартості. Під його дією одні виробники товарів успішно витримують протидію своїх конкурентів і прогресують в своєму розвитку, інші розоряються і сходять з сцени учасників ринкової конкуренції.

Вільна конкуренція властива існуванню великої кількості незалежних форм може приймати інші форми, які самі по собі представляють повну її протилежність. Такою протилежністю може бути монополія або олігополія.

Монополія як особливий стан постачальника товарів або послуг характеризується тим, що продавець володіє можливістю диктувати свої умови продажу товарів.

У різних країнах в різний час існували різні види монополій. Ці види формуються під впливом різних чинників: часу, простору, форм взаємодії суб'єктів господарської діяльності, що входять в монополістичне об'єднання.

Природні монополії є господарюючі суб'єкти, що мають в своєму розпорядженні або управлінні рідкісні і вільно не відтворні матеріальні блага або послуги - землі, корисні копалини, газ, електрика і т.п.

Випадкові, тимчасові монополії, які виникають завдяки випадковим обставинам, можуть створюватися в умовах, коли з'являється виняткова можливість виготовляти або продавати певний вид продукції або мати в своєму розпорядженні кращі чинники виробництва - технікою, технологією, робочою силою. Прикладом таких монополій можуть служити крупні японські фірми по виробництву відеотехніки.

Стійкі монополії характеризуються особливою різноманітністю організаційною структурою і управлінням.

Використана література

БункинаМ.К., СеменовВ.А. Макроэкономика (основы экономической политики).- М.: АТ ”ДИС”, 1996. - 320с.

ГальперинВ.М., ИгнатьевС.М., МоргуновВ.И. Микроэкономика: В 2-х т./ Общая редакция В.М.Гальперина. СПб.: Экономическая школа, 1994. Т.1.- 349с.

ГребенниковП.И., ЛеусскийА.И., ТарасевичЛ.С. Микроэкономика/ Общая редакция Л.С.Тарасевича. СПб: Изд-во СПбУЭФ, 1996.- 352с.

ДоланЭ.Дж., ЛиндсейД. Рынок микроэкономическая модель/ Пер. с англ. В.Лукашевича и др.; Под общ. ред. Б.Лисовика и В.Лукаше-вича.- СПб., 1992.- 496с.

КарагодоваО.О., ЧерваньовД.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник.- К.: Четверта хвиля, 1997.- 208с.

МакконелК.Р., БрюС.Л. кономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2т.: Пер. с англ. 11 изд. Т.1.- М.: Республика, 1993.- 399с.

Макконел К.Р., Брю С.Л. кономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2т.: Пер. с англ. 11 изд. Т.2.- М.: Республика, 1993.- 400с.

МаксимоваВ.Ф. Микроэкономика. Учебник. Издание третье, проработанное и дополненное- М.: “Соминтэк”, 1996.- 328с.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2ч./ С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін. За заг. ред. С.Будаговської.- К.: Основи, 1998.- 518с.

Основи економічної теорії: Пiдручник/За ред. С.В.Мочерного- Тернопiль, 2001.- 686 с.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Пiдручник/ Від. ред. Г.М.Климко, В.П.Нестеренко - К.: Вища школа, 1994.

Основи економічної теорії: Підручник: У 2-х кн.Кн.2 / Ю.В.Нiколенко, М.М.Дiденко та iн. - К., Либідь, 2002.- 272 с.

Перехідна економіка: Підручник/ В.М.Геєць, Є.Г.Панченко, Е.М.Лібанова та ін.; За ред.В.М.Гейця.- К.: Вища шк., 2003.- 591с.

ПиндайкР., РубинфельдД. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ./ Науч. ред.: В.Т.Борисович, В.М.Полтерович, В.И.Данилов и др.- М.: “Экономика”, “Дело”, 1992.- 510с.

Рыночная экономика: Учебник. В 3т. Т.1. Теория рыночной экономики. Часть 2. Максимова В.Ф., Шишов А.Л. Макроэкономика.- М.: СОМИНТЕК, 1992.- 256с.

Экономика: Учебник / Под. ред. доц. А.С. Булатова.- М.: Издательство БЕК, 1995.- 632с.

ЯстремськийО.І., ГриценкоО.Г. Основи мікроекономіки/ Підручник.- К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.- 674с.

Размещено на Allbest.ru