Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття банкрутства та санації

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття банкрутства та санації
• 2. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємств
• 3. Ліквідаційні процедури акціонерних товариств у випадку банкрутства
• Висновки
• Використана література

Вступ

Трансформація економіки в напрямку розвитку ринкових відносин зумовили конкуренцію суб'єктів підприємницької діяльності. Окремі з них не витримують такої конкуренції і стають банкрутами.

Банкрутство значної частини фірм зафіксовано в усіх країнах ринкової економіки. Так, наприклад, англійські дослідники встановили, що близьмо 70 - 80% нових фірм припиняють своє існування в кінці другого року існування.

Для українських підприємств також характерним є кризові явища в їх розвитку. Останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання кількості збиткових підприємств. Через відсутність грошових коштів для проведення розрахунків в них зростає сума заборгованості перед бюджетом і позабюджетними фондами; постачальниками і підрядчиками, працівниками з виплати заробітної плати та іншими платежами. Наявність значних сум кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання та неможливість їх погашення свідчить про те, що вони є неплатоспроможними.

Неплатоспроможність проявляється в неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну сплату грошових зобов'язань перед кредиторами, бюджетом, своїми працівниками через недостатність в нього активів у ліквідній формі.

У таких умовах підприємство не може здійснювати фінансові забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності. Тому в системі заходів для фінансового оздоровлення підприємства і виходу його з економічної кризи застосовується відновлення платоспроможності підприємства - санація.

1. Поняття банкрутства та санації

Термін "санація" походить від латинського "sanare" що в перекладі означає "оздоровлення" або "одужання".

Санація в економічній літературі трактується як оздоровлення фінансового стану підприємства.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності і платоспроможності підприємства. Рішення про проведення санації приймаються як з сторони самого суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі при загрозі неплатоспроможності (до судова санація), так і з ініціативи уповноваженого органу та кредиторів (санація на вимогу кредиторів).

Досудова санація проводиться за ініціативою суб'єкта господарської діяльності через проведення системи заходів, спрямованих на проведення комплексу послідовних та взаємозв'язаних заходів організаційного, виробничого, технологічного та фінансово-економічного характеру, шляхом реструктуризації підприємства, боргів, капіталу та зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника, які спрямовані на подолання фінансової кризи і забезпечення прибуткової діяльності підприємства в довготерміновому періоді.

Санація на вимогу кредиторів передбачає проведення аналогічних заходів, що передбачені процедурою провадження справи про банкрутство.

У випадку неможливості санації підприємства, воно за рішенням господарського суду визнається банкрутом. При цьому банкрутством визнається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

У відповідності з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення і аналізу причин та факторів фінансової кризи. З цією метою проводиться санаційний аудит. Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта господарювання та оцінка реальності санаційної концепції. За вимогою замовників такий аудит проводиться зовнішніми незалежними аудиторами.

Тому такий аудит можна розглядати як один з інструментів забезпеченій його користувачів реальною інформацією про санаційне оздоровлення підприємства, зменшення на основі цього фінансового ризику для інвесторів і кредиторів і та інших осіб, які мають намір взяти участь у фінансовій санації підприємства.

Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської та фінансової діяльності, виявлення причин фінансової кризи, проведення економіко-правової експертизи наявної санаційної концепції, оцінювання ризиків, що пов'язані з реалізацією санаційна концепції. У процесі санаційного аудиту дається оцінка санаційної спроможності підприємства до виживання. Економічними критеріями для оцінки є здатність підприємства до забезпечення прибутковості, ліквідності та платоспроможності.

Проведення санації можливе за наявності відповідних джерел й фінансування. Ними можуть бути власні кошти підприємства, кошти власників, кошти кредиторів та державні кошти. В окремих випадках держава може здійснювати методи сприяння санації суб'єктам підприємницької діяльності через надання податкових пільг та створення особливих умов для функціонування підприємств.

Основна маса власних коштів підприємства формується за рахунок виручки від реалізації основної продукції (робіт, послуг). Оскільки розмір виручки залежить від обсягу реалізації та реалізаційних цін, основна увага в даному напрямку повинна бути звернена на виявлення резервів збільшення обсягу її та якості реалізованої продукції, аналіз ринків збуту, перевірку порядку ціноутворення, забезпечення конкурентноздатності продукції, на форму собівартості товарної продукції. Резерви економії виробничих витрат виявляються при їх плануванні. Особлива увага в даному напрямку повинна приділятися аналізу причин виникнення перевитрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме: перевитрат палива, сировини і матеріалів, втрата від простоїв, порушення трудової і технологічної дисципліни тощо.

Важливим напрямком в проведенні санаційних заходів є реструктуризація пасивів підприємства. Вона спрямована на зміну розмірів структури фінансових джерел формування активів. Основною метою реструктуризації балансу є приведення статутного капіталу у відповідність із чистими активами, які йому відповідають.

З цією метою може бути проведено зменшення або збільшення статутного фонду підприємства. В результаті відбувається врівноваження номінальної вартості акцій з їх ринковою ціною, приведення у відповідність величини основних і оборотних активів підприємства з розміром його власного капіталу та концентрація статутного капіталу в руках найбільш активних власників.

Передбачено два методи зменшення статутного фонду: зменшення номінальної вартості акцій (деномінація) та зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості (конверсія).

Фінансова криза на підприємстві відбувається в основному за рахунок його збиткової діяльності. Санація балансу може проводитися за рахунок санаційного прибутку та приведення у відповідність розміру основних і оборотних активів підприємства з розміром його власного капіталу.

Санаційний прибуток утворюється внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, а також їх безкоштовної передачі до анулювання або в разі одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених в санації підприємства осіб.

Прибуток від викупу підприємством власних корпоративних прав розраховується як різниця між номінальною вартістю корпоративних прав та ціною його викупу емітентом і затратами, що пов'язані з процедурою викупу прав і зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються до анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнює номінальній вартості наданих до анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних із зменшенням статутного фонду

Безповоротна фінансова допомога визначається в сумі коштів, що передані підприємству на умовах, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів. Вона може здійснюватися:

власниками корпоративних прав наданням фінансових ресурсів для покриття збитків і проведення санації;

кредиторами підприємства в разі повного або часткового списання заборгованості;

іншими зацікавленими в санації підприємства-боржника особами,

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпані всі можливості покриття балансових збитків за рахунок відповідних резервів.

Кредитори підприємства-боржника можуть надавати додаткові кредитні ресурси, проводити пролонгацію та реструктуризацію наявної заборгованості, трансформацію боргу у власність, надавати кредитну забезпеченість (поручительства, гарантії).

У фінансовій санації може брати участь і персонал підприємства шляхом купівлі його акцій, відмови від дивідендів і винагород за виробничі результати, надання йому позик.

Фінансову підтримку санації може надавати держава шляхом прямого бюджетного фінансування та непрямими формами державного впливу;

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, які знаходяться на грані банкрутства) засадах. Таке фінансування може здійснюватися у випадках, коли підприємство зазнало збитків від стихійного лиха і вони Не відшкодовані органами страхування.

Непрямі форми санації підприємств:

a. списання та реструктуризація заборгованості і надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації;

b. надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію підприємств-конкурентів або об'єднання їх інтересів;

c. регулювання механізму ціноутворення;

d. проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фінансування санації виробництва.

Виступаючи в ролі санатора, держава керується метою підвищення ефективності виробництва та зниження безробіття.

2. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємств

У випадку нездатності суб'єкта підприємницької діяльності у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями або сплатити обов'язкові платежі через недостатність в нього активів у ліквідаційній формі він може бути визнаним в судовому порядку банкрутом.

У відповідності із Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " банкрутство -- це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Крім дійсного банкрутства, в практиці розрізняють також приховане, фіктивне та навмисне банкрутство.

Приховане банкрутство проявляється в навмисному приховуванні факту фінансової неспроможності через подання неправдивої інформації, яке призводить до матеріальних збитків кредитора. За такі дії на засновників (власників) підприємства і посадових осіб накладаються штрафи розміром до 300 мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю протягом 5 років.

Фіктивне банкрутство проявляється у випадку, коли у боржника при подачі заяви до господарського суду є можливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, проте він їх не задовольняє. Це робиться з метою отримання від кредиторів відстрочки (розстрочки) платежів або знижки боргів. Боржник, який подав таку заяву, несе перед кредиторами відповідальність за збитки, заподіяні її подачею. За неправдиву інформацію щодо фінансового стану боржника перед кредиторами на засновників (власника) підприємства і посадових осіб накладається штраф від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю протягом 5 років. При завданні великої шкоди вони можуть позбавлятися волі терміном до 3 років з конфіскацією майна.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-якого з кредиторів боржника, прокурора та самого боржника до господарського суду за наявності формальних ознак фінансової неплатоспроможності.

При цьому підприємство вважається нездатним задовольнити вимоги кредиторів, якщо його зобов'язання не виконуються протягом трьох місяців з моменту настання дати їх виконання. До таких грошових зобов'язань включаються:

ѕ заборгованість за продані товари, роботи чи послуги;

ѕ суми позик з урахуванням відсотків, що підлягають сплаті боржником.

Розмір грошових зобов'язань повинен підтверджуватися рішенням суду або документами, що свідчать про визнання боржником цих вимог. Господарський суд порушує справу про банкрутство, якщо вимоги до боржника в сукупності становлять 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

Кредиторами за грошовими зобов'язаннями можуть бути українські та іноземні фізичні і юридичні особи, а також представники органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби, державної влади та місцевого самоврядування, працівники підприємства

До господарського суду подаються заяви кожним кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до господарського суду з однією заявою. В такому випадку кредитори повинні провести збори за місцем перебування боржника. Збори кредиторів скликаються з ініціативи 1/3, від числа конкурсних кредиторів, вимоги яких становлять не менше 1/3 загальної суми вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів. Рішення зборів вважається дійсним, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких складають не менше 2/3 загальної суми претензій. Заява від державних та муніципальних органів подається уповноваженим на це органом державної влади або місцевого самоврядування із прикладеними доказами вживання заходів щодо утримання заборгованості за обов'язковими платежами. При цьому з моменту прийняття господарським судом заяви про визнання банкрутом кредитори не мають права звертатися до боржника з метою задоволення своїх індивідуальних вимог. Боржник повинен звернутися до господарського суду із заявою при його фінансовій неспроможності або загрозі такої неспроможності та за умови наявності в нього майна, достатнього для покриття грошових витрат, з моменту виникнення таких обставин:

— якщо уповноваженим органом боржника прийнято рішення про звернення до господарського суду;

— коли задоволення вимог одного або декількох кредиторів призводить до неможливості виконання грошових зобов'язань боржникам у повному обсязі перед ними;

— якщо при проведенні ліквідації підприємства встановлена неможливість задоволення вимог кредиторів у повному обсязі.

При неподанні боржником заяви до господарського суду у встановлених випадках і у визначені терміни до боржника застосовуються відповідні санкції, а саме:

1. керівник боржника і члени ліквідаційної комісії можуть бути позбавлені права займати керівні посади або здійснювати підприємницьку діяльність з керування юридичними особами;

2. субсидіарна відповідальність керівника боржника і членів ліквідаційної комісії за зобов'язаннями боржника перед кредиторами, що виникла після закінчення терміну, встановленого для подачі заяви;

3. керівник боржника може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Прокурор звертається до господарського суду при наявності у боржника заборгованості за обов'язковими платежами перед бюджетом і позабюджетними фондами, перед державними та муніципальними органами, а також у випадках, коли ним виявлені ознаки навмисного банкрутства.

При поданні заяви про банкрутство боржника її пред'явники зобов'язані надіслати боржнику копії заяви та додані до неї документи.

Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам Ухвалу про порушення справи про банкрутство.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в справі про банкрутство або ухвалі зазначається про впровадження процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна. Ним може бути:

— банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника;

— агентство з питань банкрутства;

— фонд державного (комунального) майна, якщо боржником є державне підприємство.

Розпорядник майна призначається на термін не більше 6 місяців. Він має право скликати збори кредиторів та брати участь в них з правом дорадчого голосу, проводити аналіз фінансового стану боржника та давати рекомендації щодо його оздоровлення, залучати для забезпечення своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності за рахунок коштів боржника. При цьому він не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника.

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права сприймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника; створювати юридичні особи, філії і представництва; виплачувати дивіденди; проводити емісію цінних паперів.

За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами її проведення, господарський суд визнає боржника банкрутом.

З моменту визнання боржника банкрутом

1. припиняється підприємницька діяльність боржника;

2. настають терміни виконання всіх його боргових зобов'язань

3. припиняється нарахування пені і відсотків на всі види заборгованості;

4. відомості про його фінансове становище втрачають конфіденційність і не становлять комерційної таємниці;

5. до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і усі його майнові права та обов'язки.

3. Ліквідаційні процедури акціонерних товариств у випадку банкрутства

Після визнання боржника банкрутом, за рішенням господарського суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Термін ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. В окремих випадках господарський суд може продовжити цей термін ще на 6 місяців.

Ліквідаційну процедуру при банкрутстві проводить ліквідаційна комісія, яка призначається господарським судом. Членами ліквідаційної комісії можуть бути:

1. розпорядник майна, який був призначений під час провадження справи про банкрутство;

2. представники зборів кредиторів, банків, фінансових органів;

3. представники Фонду державного майна (при ліквідації державного підприємства);

4. інші особи за пропозицією зацікавлених осіб.

Ліквідаційна комісія не має власної правоздатності, а діє від імені юридичної особи, що ліквідовується. До цієї комісії переходять повноваження з управління справами підприємства, право розпоряджатися майном, права та обов'язки суб'єкта господарювання, що ліквідується. Крім цього ліквідаційна комісія проводить опублікування інформації про ліквідацію збанкрутілого підприємства в офіційних органах масової інформації; інвентаризацію та оцінювання його майна; визначення ліквідаційної маси та розпорядження нею; реалізацію майна та проведення інших заходів, що спрямовані на задоволення вимог кредиторів; стягнення дебіторської заборгованості; прийняття рішень про звільнення персоналу; виконання дій, що спрямовані на повну ліквідацію юридичної особи.

Ліквідаційна комісія звертається до податкового органу для зняття з податкового обліку підприємства, яке ліквідовується. Для цього воно в трьохденний термін з дати прийняття рішення про ліквідацію повинно подати заяву про зняття з обліку платника податків та копію розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії. У десятиденний термін від дня подачі заяви платник податків повинен скласти всі податкові декларації та відповідні розрахунки з нарахування податків та бухгалтерський звіт за формою річного звіту і подати їх для перевірки податковому органу.

Податковий орган, отримавши відповідні документи, приймає рішення про документальну перевірку такого платника податків. Після перевірки, за відсутності заборгованості перед бюджетом та за наявності повідомлення від установи банку про закриття рахунків, податковий орган знімає підприємство з обліку і довідку про це надсилає до органів державної реєстрації. Якщо після проведеної перевірки платника податків встановлено факт заборгованості перед бюджетом та цільовими фондами, податковий орган не знімає його з обліку, а складає повідомлення про це і надсилає його ліквідаційній комісії. Ліквідаційна комісія зобов'язана задовольнити вимоги податкових органів в першочерговому порядку за рахунок виручки від реалізації ліквідаційної маси. При цьому рішення ліквідаційної комісії про продаж майна банкрута проводиться за погодженням із зборами кредиторів.

Після реалізації об'єктів ліквідаційної маси ліквідаційна комісія розраховується з бюджетом, працівниками, кредиторами та власниками корпоративних прав відповідно до реєстру вимог кредиторів. Згідно із законодавством про банкрутство, при розподілі виручки від продажу ліквідаційної маси в першу чергу покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді, та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. При цьому майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується для позачергового задоволення вимог заставодержателя. В другу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду або виплат на акції трудового колективу). В третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати державних та місцевих податків і зборів. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. В п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією, а також ті, стосовно яких кредитори протягом місячного терміну від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подали відповідних позовів до суду. Кредиторська заборгованість, яка відповідає сумі незадоволених претензій, для кредиторів вважається безнадійною.

Майно, що залишилося після задоволення претензій бюджету, кредиторів і членів трудового колективу, використовується на розсуд власника. При цьому він вважається вільним від боргів і може продовжити підприємницьку діяльність.

За результатами своєї діяльності ліквідаційна комісія складає звіт і ліквідаційний баланс та подає на затвердження вищому органу, який її призначив.

Висновки

Проведення санації відбувається за рішенням суб'єкти господарювання, що перебуває в кризі при загрозі неплатоспроможності (досудова санація), а також із ініціативи уповноваженого органу чи кредиторів (санація на вимогу кредиторів). Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності та платоспроможності підприємства.

Процес відновлення платоспроможності підприємства починається и виявлення і аналізу причин та факторів фінансової кризи. З цією метою проводиться санаційний аудит, метою якого є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності Її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу його фінансово-господарської діяльності.

У випадку нездатності суб'єкта підприємницької діяльності у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями або сплатити обов'язкові платежі через недостатність в нього активів у ліквідаційній формі, він визнається в судовому порядку банкрутом, після чого розпочинається ліквідаційна процедура.

Ліквідаційна процедура передбачає сукупність заходів щодо акціонерного товариства, стосовно якого прийнято рішення про банкрутство, що спрямовані на задоволення вимог кредиторів, продажу майна боржника та ліквідацію його як юридичної особи. Майном підприємства розпоряджається ліквідаційна комісія, яка задовольняє вимоги кредиторів у визначеній законом черговості.

фінансовий санація банкрутство ліквідаційний

Використана література

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. "Про порядок проведення санації державних підприємств"

2. Крутик А.Б., Хайкин М.М. Основы финансовой деятельности предприятий: учебное пособие для вузов. - С.-Пб.: Бизнес-пресса, 1999. - 420 с.

3. Филимоненков А. С. Финансы предприятий : Учеб. пособие. - К.: Ника - Центр, 2002. - 277с.

4. Финансовое управление фирмой / Под ред. В. И. Терехина. - М.: Экономика, 1998. - 268с.

5. Фінанси підприємств : Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - Вид. 3-тє, переробл. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 380 с.

6. Основи економіки / За ред. І.Ф.Радіонової. - К.,1995.

7. Основи економічної теорії / За ред. Петрової К.Я. - Харків, 1999.

8. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. С.В. Мочерного. - Київ, 1997.

Размещено на Allbest.ru