Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Одним із важливих напрямків підвищення ефективності суспільного виробництва в умовах переходу України до ринкових відносин є здійснення збалансованої економічної політики. Економічні перетворення в державі спрямовані на розв'язання конкретних завдань стабілізації та відновлення економічного зростання, пошук шляхів інтенсифікації виробництва, більш раціональне використання виробничого потенціалу.

Матеріальною передумовою зростання продуктивності суспільної праці, збільшення обсягів виробництва сукупного суспільного продукту і національного доходу України є підвищення ефективності використання необоротних активів.

Внаслідок безперервного розвитку науково - технічного прогресу в усіх галузях народного господарства відбувається вдосконалення технології виробництва та вдосконалення технічних характеристик та якості випускаємої продукції. Внаслідок цього у відповідний період часу виробляєма на підприємстві продукція починає поступатись по технічним характеристикам та якістю нової продукції того ж призначення, виробляємої на інших вітчизняних або іноземних підприємствах, а технологія та обладнання підприємства - не відповідати найбільш прогресивним технологіям та обладнанню. В результаті цього невідповідність знижує попит на продукцію підприємства, зменшується ціна та отримуємий підприємством прибуток. Тому на кожному підприємстві періодично виникає проблема необхідності переходу на нову продукцію або проблема відтворення технології та обладнання підприємства.

Важливість і актуальність проблеми мобілізації всієї сукупності технічних, організаційних та економічних заходів щодо підвищення ефективності використання необоротних активів значно зростає в сучасних умовах, перед практикою постають нові завдання, що вимагають розробки та впровадження комплексу заходів, спрямованих на підвищення фондовіддачі та інших заходів щодо вдосконалення відтворення основних засобів підприємств. Тому не зважаючи на всі об'єктивні і суб'єктивні чинники підвищення ефективності відтворення основних виробничих засобів, з точки зору теорії і практики поставлена проблема є актуальною і потребує свого розв'язання.

Данне питання вивчали багато вчених - економістів: Настелно А., Васіна Т., Бородюк В., Орлов П., Остапенко В., Рудченко О, Омельянчик Н., Тютюн М., Супруненко В., Фуке А. та інші.

Мета даної роботи - практично підійти до розгляду процесу управлінням використання необоротних активів підприємства КФ ЗАТ «Мотордеталь-Правекс».

1 Теоретичні аспекти управління необоротними активами

1.1 Сутність та класифікація необоротних активів

необоротний актив управління

На сучасному етапі одним з основних питань є підвищення ефективності використання необоротних активів підприємств. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентна спроможність його продукції на ринку.

Необотротні активи підприємства за функціональними видами поділяються на основні засоби та інші кошти.

Основні засоби - це вартісна оцінка частини господарських засобів фірми, які беруть участь у господарській діяльності тривалий час, обслуговують багато виробничих циклів. Тобто, це дорогоцінні засоби праці тривалого користування, які складають виробничо-технічну базу підприємства, основу процесу виробничої діяльності, тому їх називають основними (основні засоби - якщо мається на увазі натурально-речова оцінка).

Основні засоби поділяються на такі групи:

Група 1 - будівлі; споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

Група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.

Група 3 - будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2.

В залежності від ступеня участі у виробничому процесі основні засоби поділяються на активні і пасивні. Активні основні виробничі засоби беруть безпосередню участь у виробничому процесі. Науково-технічні та технологічні особливості виробництва впливають на строки використання споживчих вартостей активних виробничих засобів. Їхній строк служби, як правило, не перевищує 15 років. Пасивні виробничі засоби прямої участі у виробничому процесі не беруть. Вони створюють умови для його здійснення. Це пояснює більш тривалий термін використання пасивних виробничих засобів. Для таких засобів є характерним повільніше перенесення вартості на продукцію, що виготовляється.

Не належать до основних засобів:

- предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

- предмети вартістю до 500гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби, при цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватись Міністерством фінансів України;

- спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

- спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

- формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Виробничі основні засоби - частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на виробничий продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі у процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства,власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавача, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

До складу інших коштів відносяться нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення та інші необоротні активи.

Нематеріальні активи відображають умовну вартість об`єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних прав, які визнаються об`єктом права власності конкретного підприємства.

До нематеріальних активів відносяться: вартість прав на користування землею, водою або іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об`єктами промислової та інтелектуальної власності, місцем на товарній, фондовій біржі, програмним забезпеченням; організаційні затрати, пов`язані із створенням підприємства.

Незавершені капітальні вкладення - це вартість незавершеного будівництва (витрати на зведення будівель і споруд, придбання обладнання, інструменту, інвентарю тощо).

Устаткування - це запаси устаткування, що підлягають встановленню і знаходяться на складах підприємства та в дорозі.

Довгострокові фінансові вкладення - це фінансові вклади у прибуткові активи на строк більше одного року (акції, облігації, статутні фонди інших підприємств, процентні облігації внутрішніх державних та місцевих позик), а також вартість основних засобів, що передані в довгострокову фінансову оренду (фінансовий лізинг).

Інші необоротні активи - це сума дебіторської заборгованості із строком погашення більше року; сума заборгованості за продані основні засоби; а для орендного підприємства - сума заборгованості за передані йому оборотні кошти з оплатою в кредит.

По характеру обслуговування окремих видів діяльності підприємства необоротні активи полділяються на:

- необоротні активи, обслуговуючі операційну діяльність. Вони характеризують групу довгострокових активів підприємства використовуваних у процесі здійснення його виробничо - комерційної діяльності;

- необоротні активи, обслуговиючі інвестиційну діяльність. Вони характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ним фінансового інвестування;

необоротні активи, задовольняючі соціальні потреби персоналу. Вони характеризують групу об`єктів соціально - побутового призначення, сформованих для обслуговування робітників цього підприємства і які знаходяться в його власності.

Для обліку основних фондів, визначення і планування їхньої структури, розрахунку норм амортизаційних відрахувань необхідна їхня класифікація. Основні фонди в залежності від їхнього призначення і натурально-речовинних ознак підрозділяються на ряд груп і підгруп(табл.1)

Таблиця 1. Класифікація основних фондів

Найменування груп і підгруп	Призначення і коротка характеристика
1	2
1 Будинки	Архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії і т.д.)
2 Спорудження	Інженерно-будівельні об'єкти, призначені для тих чи інших технічних функцій, необхідних для здійснення процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (нафтові свердловина, греблі, естакади, водопідйомні скважини і колодязі, резервуари, мости, автомобільні дороги, залізничні колії внутрішньозаводського, внутрішньогосподарського транспорту та інші)
3 Передатні пристрої	Пристрої, за допомогою яких здійснюється передача електричної, теплової чи механічної енергії, а також передача рідких і газоподібних речовин від одного об'єкта до іншого (нафтопроводи і газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, тепломережі, газові мережі, лінії зв'язку й інші передатні пристрої підприємств)
4 Машини й устаткування, у тому числі : 4.1 Силові машини й устаткування 4.2 Робочі машини й устаткування 4.3 Вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування 4.4 Обчислювальна техніка 4.5 Інші машини й обладнання	Об'єкти, призначені для вироблення і перетворення енергії - генератори (газогенератори, электрогазогенераторы, повітряні компресори), двигуни (електродвигуни, парові машини і парові турбіни, двигуни внутрішнього згоряння), а також силові трансформатори, розподільні щити і т.д.) Використовуються для безпосереднього впливу на предмет праці чи його переміщення в процесі створення продукту чи послуг виробничого характеру (верстати, преси, молоти, підйомно-транспортні механізми, конвеєри, пристосування й інструменти, що комплектно входять до складу даної машини й інше основне і допоміжне устаткування) Служать для всякого роду вимірів, регулювання виробничих процесів ручним чи автоматичним способом, а також для проведення різних лабораторних іспитів і досліджень. У цю групу включаються тільки ті прилади і пристрої, що мають самостійне призначення і не є складовою частиною якого-небудь іншого інвентарного об'єкта (хронометри, ваги, пульти автоматичного керування, мікроскопи і т.д.) Являє собою сукупність засобів (машини, пристрої, прилади та ін.), призначених для прискорення й автоматизації процесів, зв'язаних з рішенням математичних (обчислювальних, логічних) задач по заданому алгоритму. До цієї групи відносяться електронно-обчислювальні, керуючі й аналогові машини, цифрові обчислювальні машини і пристрої Машини, апарати та інше устаткування, що не ввійшло в перераховані вище групи : устаткування автоматичних телефонних станцій, пожежні машини, механічні пожежні сходи і т.п.)
5 Транспортні засоби	Призначені для транспортування людей і вантажів у межах підприємства і поза його (рухомий склад залізничного транспорту (заводські локомотиви, вагони, цистерни, дрезини); заводські баржі, катери, пороми, автомобілі, трактори, тягачі, мотоцикли і т.д., а також виробничий транспорт - вагонетки, автокари, електрокари, візки і т.п. (крім конвеєрів, транспортерів і інших механізмів, що відносяться до виробничого устаткування))
6 Інструменти	Механізовані і немеханізовані ріжучі, давлячі, ущільнюючі, ударні й інші знаряддя ручної праці, а також прикріплюючі до машин пристосування, що служать для обробки виробів (тиски і т.п.). До цієї групи відноситься інструмент із терміном служби більш одного року
7 Виробничий інвентар і приналежності	Служать для полегшення виробничих операцій (виробничі столи, верстати і т.д.); для збереження рідких і сипучих тіл (баки, чани, лари і т.д.); для охорони праці (групові огородження машин). До цієї групи відносяться також шафи торгові і стелажі, інвентарна тара, предмети технічного призначення, що не можуть бути віднесені до робочих машин (наприклад, рами світлокопіювальні і т.п.)
8 Господарський інвентар	Предмети конторського і господарського користування : конторська обстановка, вішалки, гардероби, столи, друкарські машинки і т.п., а також предмети протипожежного призначення (гідропульти і т.п.)
9 Інші основні фонди	Бібліотечні фонди, капітальні витрати в орендовані основні фонди, що враховуються на балансі орендаря

1.2 Політика управління необоротними активами

Сформовані на попередньому етапі діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Це управління відбувається в різних формах і різними функціональними підрозділами підприємства. Частина функцій цього управління покладається на фінансовий менеджмент.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

В процесі управління необоротними активами вирішуються наступні задачі:

визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;

визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:

* виробничо-технологічні особливості підприємства;

* науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

* ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

* відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

* вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

* територіальне розміщення підприємства.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення різнох вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.

У процесі господарської діяльності кругообіг необоротних активів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих засобів втрачається споживча вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживчої вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.

Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки -- за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів -- за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів -- це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування включає в себе:

- фактичну вартість об'єкта основних фондів;

- вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

- витрати на транпортування;

- витрати на дрежавну реєстрацію;

- витрати, пов'язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов'язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов'язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:

- витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;

- понаднормативні суми відходів;

- понаднормативні витрати на оплату праці;

загальногосподарські витрати.

Відновна вартість основних фондів -- це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів -- це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Під справедливою вартістю розуміється вартість основних фондів, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С)БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином:

- земля і будівлі - ринкова вартість;

- машини і обладнання - ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

- інші основні засоби - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова ватість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження грунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.

Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними експертами.

Щодо капіталовкладень, то це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Відтворювальна структура капіталовкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво, технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств, розширення діючих підприємств, витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

Відтворювальна структура капіталовкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємтсв.

Фінансування відновлення необоротних активів зводиться до двух варіантів. Перший з них грунтується на тому, що весь об`єм оновлення данних активів фінансується за рахунок власного капіталу. Інший грунтується на змішаному фінансуванні відтворення необоротних активів за рахунок власного та довгострокового зайомного капіталу.

Водночас важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів, про що свідчить нижче наведена схема причинно - наслідкових зв'язків ( рис. 1.1).

Підвищення ефективності використання необоротних активі

Зменшення потреби у додаткових необоротних активах

Зменшення потреби у позиковому капіталі

Підвищення темпів економічного розвитку за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів

Рис. 1.1. Вплив використання необоротних активів на темпи економічного розвитку підприємства

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів в результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі .

Водночас потрібно забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних з придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.

Вибір відповідного варіанту фінансування відтворення необоротних активів по підприємству вцілому відбувається з врахуванням слідуючих основних факторів:

достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємства в майбутньому періоді;

вартість довгострокового фінансового кредиту в порівнянні з рівнем прибутку;

досягнутого співвідношення використання власного та зайомного капіталу, визначаючого рівень фінансової стійкості підрпиємства;

доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

Отже, в процесі управління необоротними активами вирішуються такі комплекси управлінських задач: обгрунтування можливих форм оновлення основних засобів, визначення потреби в їх нарощенні та можливих способі розширення, формування необхідних фінансових ресурсів, підвищення ефективності використання введених в дію основних засобів.

1.3 Нормативно - правове забеспечення управління необоротними активами

Основними нормативними актами, які регламентують діяльність необоротних активів, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства», Закон України «Про прибуток підприємства» та П(С)БУ 7.

Згідно з П(С)БО 7 та Інструкцією №291 "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" до ОЗ належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). У визначенні нічого не говориться про мінімальну вартіть предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.

Відповідно до П(С)БО 7 у визначенні ОЗ присутнє поняття "використовуються для здійснення соціально-культурних функцій", що дозволяє говорити про те, що ОЗ невиробничого призначення відповідно до П(С)БО 7 належать до ОЗ для цілей фінансової звітності.

На сьогодні П(С)БО 7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:

- існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

- оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ.

Виходячи з визначення ОЗ за П(С)БО 7, такими цілями є:

- використання ОЗ в процесі виробництва;

- використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

- використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

- використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.

У процесі господарської діяльності підприємство згідно з П(С)БО 7 має права проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума доооцінки відображається в статті "Інший додатковий капітал". Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

Так як облік необоротних активів ведеться в податковому та бухгалтерському обліку це зумовлює регламентування такими нормативними актами, як Закон України «Про прибуток підприємства» та П(С)БУ 7. Щодо терміну «оновлення» основних фондів, то в обох документах його використання супроводжується розшифровкою, котру можна розглядати як перелік операцій по відтворенню. В Законі про прибуток таким переліком можна вважати заголовок п.8.7 ст.8 - «Поточний та капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переоснащення та інші види оновлення основих фондів». В п.14 П(С)БУ 7 операції по оновленню перераховані в дужках після самого терміну (початкова вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з оновленням об`єкта), хоча данні переліки не є вичерпними.

Визначення таких термінів як поточний та капітальний ремонт, реконструкція, технічне переоснащення можна знайти у таких нормативних актах, як Положення № 102 «Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожних транспортних засобів автомобільного транспорту, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 30.03.98 р. № 102, зареестровоного в Міністерстві юстиції України 28.04.98 р. № 268/2708», Лист № 7/11 «Лист Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.01.98 р. № 7/11 «про визначення поняття поточного та капітального ремонтів житлових приміщень»», Інструкція № 93 «Інструкція про порядок складання статистичної звтності по капітальному будівництву», затверджена наказом Міністерства статистики України від 28.03.98 р. № 93, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.05.96 р. № 231/1256.

У відповідності до Закону України «Про прибуток підприємства» платник податку має право на протязі звітного року віднести на валові витрати різні витрати пов'язаня з ремонтом основних засобів, у сумі не перевищуючої п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. Витрати, які перевищують вказану суму, відносять на збільшення балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1 і підлягають амортизації по нормам, передбачених для відповідних основних засобів.

У випадку вивода з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 у зв'язку з капітальним ремонтом, реконструкцією балансова вартість такого об'єкта для цілої амортизації прирівняють до нуля. При чому амортизаційні відрахування не нараховуються.

У випадку вивода із експлуатації окремих засобів групи 2 і 3 у зв'язку з їх капітальним ремонтом, балансова вартість груп не змінюється.

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р., податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з купівлею товара (послуг) вартість, яких відноситься на валові виртати та основні засоби, підлягає амортизації.

Витрати, понесені підприємством у процесі ремонту основних засобів відносяться або на валові витрати або на збільшення балансової вартості об'єктів основних засобів. Таким чином, сума ПДВ сплачена (нарахована) по рахунках постачальників та підрядчиків, які відносяться до ремонту основних засобів, включається до складу податкового кредиту. Збільшення податкового кредиту відбувається незалежно від строків завершення ремонтних робіт.

Нормативна база управління необоротними активами підприємств не повністю влагоджена, потребує в майбутньому перегляду та вдосконалення.

2 Процес відтворення та методи аналізу використання необоротних активів

2.1 Знос, методи його оцінки та відтворення основних фондів

У процесі виробництва основні фонди піддаються фізичному і моральному зносу.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос відбувається як при функціонуванні основних фондів, так і при їхній бездіяльності (наприклад, вплив корозії). На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Розрізняють повний і частковий знос.

Повний знос - повне фізичне спрацювання, яке передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або вимагає заміни таких засобів новими екземплярами аналогічного призначення.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

Моральний знос основних фондів -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів ще до їх фізичного зносу. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Розрізняють моральний знос першого і другого виду.

Моральний знос першого виду викликається підвищенням продуктивності праці в галузях, що виробляють основні фонди. Виробництво раніше випущених машин здійснюється з меншими витратами і стає дешевше.

Моральний знос другого виду обумовлений тим, що починається випуск уже більш ефективних машин і устаткування (вище продуктивність, більша кількість виконуваних функцій, менше енергоємкість, ін.) з тією ж, а можливо меншою ціною. У результаті придбання раніше випущеної техніки за старою ціною стає невигідним. Її доводиться уцінити, незважаючи на фізичний стан, або техніку,яка вже використовується заміняють до сроку фізичного зносу.

Фізичний і моральний знос знарядь праці частково відшкодовується шляхом капітального ремонту і модернізації, а повне відшкодування (реновація) здійснюється шляхом заміни старих машин новими.

Відтворення основних фондів - складний процес, що включає наступні взаємозалежні стадії :

- створення;

- споживання;

- амортизація;

- відновлення і відшкодування.

Відтворення основних фондів умовно можна розділити на дві частини. Одна - це створення основних фондів, що найчастіше відбувається поза межами підприємства (наприклад, створення приладів, устаткування, верстатів). Друга частина - це стадії, що здійснюються безпосередньо на підприємстві.

Початковою стадією відтворення основних фондів, яка здійснюється на підприємствах, є стадія їхнього придбання і формування. Для нового підприємства, що створюється, процес формування означає будівництво будинків і споруджень, придбання устаткування, що відповідає технологічному процесу, вартості і якості продукції.

Для діючого підприємства формування основних фондів включає насамперед наступні етапи : інвентаризацію існуючих і використовуваних основних фондів з метою виявлення застарілих елементів основних фондів; аналіз відповідності існуючого устаткування технології й організації виробництва; вибір ( з урахуванням конкретної специфікації виробництва і планованого обсягу продукції) обсягу і структури основних фондів. Далі йде процес переустановки діючого устаткування, придбання, доставка і монтаж нового обладнання.

Завершує відтворення основних фондів процес їхнього відновлення чи відшкодування.

Існують різні форми простого і розширеного відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самий обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається стоврення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю.

Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:

- поточний ремонт - часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

- капітальний ремонт - значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накоплених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства );

- придбання нових видів основних засобів - заміна зношених основних засобів в межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

Оркемі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. . Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці ще задовго до того моменту, коли кожний з цих об'єктів в цілому стає непридатним для подальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється шляхом періодичного проведення відповідних ремонтів. Отже суть ремонту зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення таким чином постійної дієздатності засобів праці впродовж усього періоду їх експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування і ремонту устаткування та інших засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту -- збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Мета капітального ремонту полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних їх параметрів. На відміну від поточного ремонту він є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводиться звичайно через тривалі проміжки часу (один раз на декілька років).

Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними і порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду засобів праці, тому відносяться на собівартість продукції (наданих послуг) після їх здійснення. Проведення капітального ремонту вимагає порівняно великих одночасних витрат, що унеможливлює їх включення до собівартості продукції таким же чином, як і витрат на поточний ремонт; ці витрати заздалегідь формують і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома суміжними капітальними ремонтами. Відновний же ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом виконуваних робіт відносять до сфери капітального будівництва.

В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Та якщо проведення першого капітального ремонту у більшості випадків економічно вигідніше придбання нової машини (здійснюється звичайно до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат- на капітальний ремонт порівнюють два альтернативних варіанти: перший -- капітальний ремонт фізично спрацьованої машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; другий -- заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. По кожному варіанту визначають загальну величину витрат і втрат.

При порівняно невеликих витратах і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує їх продуктивність на 30-50%, а пов'язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об'єктів (цехів, виробництв, підприємств в цілому).

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку без розширення існуючих виробничих площ комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Модернізація служить для підвищення якість продукції, зниження витрат на виробництво. Модернізація частково застарілого устаткування вимагає менших витрат засобів і праці, а також часу, чим будівництво нових підприємств. Крім цього вона дозволяє в більш короткі терміни одержати необхідний приріст виробництва, сприяє підвищенню фондовіддачі, тому що повніше використовується устаткування і відсутні витрати на пасивну частину основних фондів.

Реконструкція діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об'єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною. Реконструкція в багатьох випадках забезпечує збільшення випуску продукції зі значно меншими матеріальними витратами й у більш короткий термін, чим будівництво нових підприємств.

Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо.

До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об'єктів або підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим початковим проектом. Нове будівництво застосовується для організації випуску нової продукції, при диверсифікованості виробництва, переміщенні виробництва на іншу територію, відкритті нових природних родовищ і т.п. Остаточний вибір нового будівництва чи реконструкції проводиться на основі економічного аналізу.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств виступають як взаємозв'язані та доповнюючі один одного елементи єдиного відтворювального процесу. Найбільш ефективне його здійснення неможливе без запровадження до певної міри централізованого вирішення окремих зв'язаних з ним питань та вибору пріоритетних форм розширеного відтворення основних фондів. Практика господарювання впродовж багатьох років свідчить, що для переважної більшості підприємств різних галузей народного господарства України з огляду на економічну та соціальну ефективність наслідків пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів. Нове будівництво економічно доцільне за умови вичерпання можливостей нарощування потужностей на діючих підприємствах, а також при організації виготовлення принципово нових видів продукції та надання відсутніх раніше послуг, неможливості підтримувати на належному рівні екологічну безпеку виробництва.

2.2 Амортизація та методи нарахування

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Водночас у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, який призначений для простого відтворення основних засобів. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування виступають фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство нараховує амортизаційні відрахунки, тобто певні суми коштів відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування розраховують за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюютіь централізовано за формулою

де Ф -- балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л -- ліквідаційна вартість основних фондів; Ап -- амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний і моральний знос основних засобів. При цьому встановлено такі методи нарахування амортизаційних відрахувань: рівномірне і прискорене. Рівномірне нарахування проводиться за єдиним на весь період використання засобів нормативом. Прискорене списання полягає у застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизації списується за перші два - три роки. Такий підхід дає змогу досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основним в сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатніх фінансових ресурсів для всоєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки і технологій.

Суми амортизаційних відрахувань звітнього періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітнього періоду.

А = Бl*Н/100%, (1.2.)

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

Бl - балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок

звітнього періоду, грн.;

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітнього періоду (податкового) в такому розмірі розрахунку на календарний квартал):

Група 1 - 1,25% (5:4)

Група 2 - 6,25% (25:4)

Група 3 - 3,75% (15:4)

(у розрахунку на календарний рік):

Група 1 - 5%

Група 2 - 25%

Група 3 - 15%

Балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б (а -1) + П (а-1) - В (а-1) - А (а-1), (1.3)

де Б(а-1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів протягом періоду, що передував звітному;