Господарське право є комплексною галуззю права, що охоплює відповідні норми цивільного, адміністративного, фінансового, трудового права і являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг з метою одержання прибутку.

Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання всіх видів та форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.

Головним джерелом господарського права України є Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.

Господарський кодекс України визначає основні засади діяльності у різних сферах господарювання. Для врегулювання ж окремих її форм діє низка спеціальних законів України, таких, як: "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р.; "Про кооперацію" від 10 червня 2003 р.; "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 листопада 1994 р.; "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р.; "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.; "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р.; "Про страхування" від 7 березня 1996 р.; "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.; "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 р. та ін.

Різноманітний та багатобічний характер господарських відносин зумовлює наявність широкого кола їх учасників - суб'єктів господарського права (суб'єктів господарювання), якими є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їхнім статутом господарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Існування широкого кола суб'єктів господарського права не заперечує наявності спільних для всіх суб'єктів ознак, а саме:

певної організаційно-правової форми, у якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;

юридично відокремлене та закріплене за суб'єктом майно (основні фонди, обігові кошти) через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків у банках;

господарська правосуб'єктність, тобто можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, виконувати зобов'язання, виступати у суді.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського ведення, права оперативного управління та оперативно-господарського використання майна.

Зміст діяльності суб'єктів господарювання служить критерієм головної класифікації суб'єктів господарського права. За цим критерієм, відповідно, розрізняють: господарські організації, громадяни України та інші фізичні особи, структурні одиниці господарських організацій [3, С.433-435].

Господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку.

Громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), що створені ними для здійснення господарської діяльності.

Основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні є підприємство - самостійний статутний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, створений для задоволення суспільних чи особистих потреб шляхом здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської дальності в порядку, передбаченому законодавством. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Вони можуть здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом та відповідають статутним цілям.

Залежно від форми власності підприємства поділяють на: приватні; колективні (підприємства колективної власності); комунальні; державні; засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від чисельності працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік розрізняють:

малі підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг за цей період не перевищує розміру, еквівалентного 500 тис. євро за середньорічним курсом щодо гривні;

великі підприємства, у яких відповідні цифрові показники становлять 1000 осіб та 5 млн. євро.

Досить широкого розповсюдження в Україні набули орендні підприємства, які створюються на базі володіння та використання на умовах, визначених договором, чужого майна, необхідного для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси, а також окреме індивідуально визначене майно підприємств та організацій будь-якої форми власності.

Окрему увагу слід приділити різновиду колективного підприємства, що сьогодні є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності, а саме господарському товариству - підприємству або іншому суб'єкту господарювання, створеному на засадах угоди юридичними особами та/або фізичними особами шляхом об'єднання їхнього майна та участі в управлінні підприємницькою діяльністю товариства з метою одержання прибутку. Господарське товариство є самостійною юридичною особою, діє згідно з установчим договором та статутом, затвердженим його учасниками, має власну назву, рахунки у банку тощо.

Господарські товариства класифікуються за двома головними критеріями: а) способом формування та функціонування статутного капіталу (акціонерні та неакціонерні); б) межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство).

Акціонерне товариство - підприємство, що засноване на установчому договорі та статуті, має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе матеріальну відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Істотними ознаками акціонерного товариства є формування статутного фонду за рахунок емісії і продажу акцій та наявність статусу емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Розрізняють відкриті акціонерні товариства, акції яких розповсюджуються через відкриту передплату або продаж на біржі, та закриті акціонерні товариства, у якому акції розподіляють тільки між засновниками.

Неакціонерне товариство - підприємство, яке формує статутний фонд не через випуск акцій та облігацій, а в інший спосіб.

За другим критерієм, тобто щодо меж відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства, господарські товариства поділяються на такі види:

а) з обмеженою відповідальністю: статутний фонд поділено на частки, розмір яких визначається установчими документами, а учасники несуть відповідальність за зобов'язаними товариства у межах їхніх вкладів (частин) до статутного фонду;

підприємницький функція творча ресурсна

б) з додатковою відповідальністю: статний фонд поділені й на частки відповідно до установчих документів; учасники відповідають за боргами товариства в межах їхніх внесків до статутного фонду, а якщо цих внесків недостатньо, - то й належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника;

в) повне: усі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

г) командитне: один чи декілька учасників (повні учасники) відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, а інші учасники (вкладники) - лише в межах їхнього вкладу у майно товариства.

Специфічним різновидом колективного підприємства є господарський кооператив - добровільне об'єднання фізичних та юридичних осіб через створення іншої юридичної особи на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній виробничій діяльності та участі в управлінні підприємством і розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до особистого вкладу в його діяльність [3, С.436-437].

Суб'єктами господарського права також є відособлені підрозділи підприємств (філії, представництва), що створюються підприємствами для здійснення певних видів господарської діяльності. Вони діють згідно з положенням про них, затвердженим підприємством, можуть відкривати у банках поточні та розрахункові рахунки, але не реєструються як юридичні особи.

Підприємства можуть утворювати об'єднання підприємств - господарські формування, створені шляхом об'єднання виробничої, наукової, комерційної та іншої діяльності двох чи більше підприємств. Вони створюються на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право створювати такі об'єднання. Об'єднання діють на основі установчого договору та статуту, набувають статусу юридичної особи, можуть мати самостійний та зведений баланси, рахунки у банківських установах, печатку зі своїм найменуванням. Об'єднання можуть бути тимчасовими чи діяти невизначений строк.

З метою запобігання монополізації певної сфери господарської діяльності рішення про створення об'єднання підприємств обов'язково погоджується з Антимонопольним комітетом України. Підприємства - суб'єкти об'єднання зберігають права юридичної особи. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, що його утворили, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями об'єднання, якщо не передбачено установчими документами.

Залежно від форм власності та порядку заснування об'єднання підприємств бувають: недержавні, державні або комунальні.

Чинне законодавство передбачає створення об'єднань підприємств у таких організаційно-правових формах:

асоціація - договірне об'єднання, створене з метою координації господарської діяльності без права втручання у виробничу або іншу господарську діяльність її учасників;

корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів учасників, якому делеговані певні повноваження у сфері управління їхньою діяльністю;

консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети (реалізації цільових програм, будівельних проектів тощо);

концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків на основі певної фінансової залежності від одного підприємства чи їх групи.

Особливим видом об'єднання є промислово-фінансова група - об'єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, банків, наукових, проектних установ та організацій усіх форм власності для здійснення спільної діяльності та отримання прибутку. Діяльність таких об'єднань регулюється Законом України "Про промислово-фінансові групи" від 21 листопада 1995 р.

Згідно із законодавством України підприємства мають право створювати торгово-промислові палати - недержавні неприбуткові самоврядні організації, які об'єднують юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та їх угруповання з метою сприяння створенню сучасних: промислової, фінансової та торговельної інфраструктур, поширенню усіх видів законної підприємницької діяльності, посиленню зв'язків між українським та закордонними підприємцями.

Ще одним видом суб'єктів господарювання є фінансові і посередницькі установи - банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, страхові компанії, біржі, лізингові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, довірчі товариства, кредитні установи тощо, які займаються виключно наданням фінансових послуг виробничим підприємствам. Діяльність цих установ регулюється Господарським кодексом України, а також Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001р.

До суб'єктів господарювання належать й фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарювання без створення приватного чи індивідуального підприємства (юридичної особи) через реєстрацію індивідуальної трудової діяльності й отримання патенту.

Органи державної виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері економіки, також є суб'єктами господарського права, але на відміну від інших видів суб'єктів, що виготовляють та реалізують товари, виконують роботи, надають послуги, їхня участь у господарському процесі полягає у здійсненні управлінського впливу на діяльність суб'єктів господарювання через:

а) розміщення серед них державних замовлень; встановлення загальнообов'язкових правил та нормативів щодо господарської діяльності;

б) реєстрацію суб'єктів господарювання та надання їм ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;

в) контроль за дотриманням суб'єктами господарювання встановлених правил та нормативів;

г) застосування стягнень щодо учасників господарського процесу, які допускають правопорушення.

Функції та умови існування підприємства