Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністю того, що буде загублено.

На рівні підприємства формою єдиного критерію ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку. Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в взаємопов'язаній системі показників, характеризуючих ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повинна відповідати наступним принципам:

- забезпечувати взаємозв'язок критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

- визначати рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів;

- забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління;

- стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності виробництва.

Актуальність теми дослідження курсової роботи полягає в тому, що для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогрес одного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін.

Для характеристик використання живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

Мета курсової роботи - проведення дослідження методичних підходів щодо управління ефективністю підприємства, розробка та обґрунтування заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємств України.

Розгляд даної теми передбачає вирішення наступних завдань:

1) охарактеризувати економічну сутність і методологію визначення ефективності та її види;

2) деталізувати критерії і системи показників ефективності;

3) провести аналіз та оцінку економічної ефективності ресурсного забезпечення та фінансово-економічних показників діяльності підприємств України за період 2005-2007 рр;

4) дослідити основні проблеми ефективності діяльності підприємств та запропонувати шляхи їх удосконалення.

Об'єктом дослідження - процес управління ефективністю виробничих підприємств України.

Предметом дослідження - управління ефективністю та фактори її підвищення з точки зору інвестиційних процесів.

Методи дослідження - в процесі роботи було використано аналітичний, економіко-математичний і статистичний методи дослідження.

1. Теоретичні аспекти ефективності діяльності підприємства

1.1 Ефективність як економічна категорія

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги.

Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим - співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат. еffectus - виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій [4, с. 22].

Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами тощо), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) тощо.

У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект - виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарських заходів).

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Узагальнено ефективність діяльності можна представити у вигляді формули 1.1 [2, с. 19].

(1.1)

Хоча за самим визначенням результат і ефект є близькими поняттями (ефект - певна форма результату), потреби економічної практики змушують у деяких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям «економічний результат» звичайно мають на увазі загальний (брутто) результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» - чистий (нетто) результат (зокрема, прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою 1.2.

Е = Р - З, (1.2)

де Е - величина умовного економічного ефекту;

Р - величина умовного економічного результату;

З - повні витрати на реалізацію заходу, який викликав ефект.

Залежно від рівня господарювання розглянуті показники можуть, зокрема, отримувати такий зміст:

1) народногосподарський рівень:

Р - приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) за період;

З - повні витрати по заходу, включаючи економічні збитки від порушення середовища;

Е - приріст національного доходу.

2) рівень підприємства:

Р - загальна виручка (виторг) підприємства за період;

З - вартість виробництва і реалізації продукції «плюс» податкові відрахування і платежі;

Е - прибуток.

Якщо результати економічної діяльності перевищують витрати, говорять про позитивний (додатний) ефект (зокрема, підприємство отримує прибуток), у протилежному разі - про негативний (від'ємний) ефект (збитки, шкода, втрати та ін.

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.1

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання (Рис. 1.1) [2, с. 20].

Ресурси Персонал Засоби Предмети

(робоча сила) праці праці

Взаємодія Результати

і витрати ВИРОБНИЦТВО (ефект)

Ефективність виробництва

(продуктивність системи)

Рис. 1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона показує не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) - результату і витрат. Це, втім, не виключає використання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вихідних параметрів.

Вчені переконують:

1. Пол Хейне (професор Сіетлського університету, США): «Ефективність - це позитивний чинник, який найбільш послідовно підноситься економістами. Це не повинно дивувати, оскільки ефективність (effectiveness) і економічність (efficiency) - майже синоніми. Обидва терміни характеризують «результативність» (resulting quality) використання засобів для досягнення цілей» [13, с. 49].

2. Інженери використовують поняття ефективності, що у першому наближенні відповідає цій умові. Вони визначають ефективність як відношення роботи, виконаної машиною, до енергії, спожитої нею. Звичайно це відношення виражається у відсотках (в українській мові ця величина називається коефіцієнт корисної дії - к.к.д.). Щоб цей параметр відповідав показнику ефективності, потрібно бути впевненим, що робота, яку виконає машина, дійсно буде використовуватися з користю.

Таким чином, при визначенні ефективності значну роль відіграє ціннісна характеристика отриманого результату. Це, зокрема, змушує змінити погляд на роль торгівлі в економічному процесі всупереч існуючому переконанню про економічно пасивну роль торгівлі («від простого обміну виграти нічого не можна») і навіть про її негативне значення («торгівля обкладає суспільство чимось схожим на податок»). Можна по праву вважати, що цей вид діяльності підвищує ефективність суспільної праці. Адже торгівля дозволяє кожній виготовленій речі швидше знайти свого споживача, підвищуючи цінність товарів. Внаслідок збільшується інтегральна корисність витраченої праці і зростає її ефективність (Хейне, 1991) [13, с. 51].

Підсумовуючи вище викладене зазначимо, що економічна ефективність - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).

1.2 Класифікація видів і форм прояву ефективності

ефективність економічний підвищення

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти.

Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект.

Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху - це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад - застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом [11, с. 127].

Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо).

Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові.

До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг).

Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності [11, с. 128].

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо.

У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу.

Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного.

Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів, що повинні враховуватися при зазначеному виборі, варто виділити:

- характер цільової настанови прийнятих рішень;

- базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;

- необхідний ступінь деталізації розрахунків;

- місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;

- місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних суб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.

Зупинимося докладніше на ключових моментах розглянутих особливостей.

1. Цільова настанова прийнятих рішень. Яким чином характер ухвалених рішень може впливати на вибір методів розрахунку ефективності? Справа в тому, що від цільової настанови, залежить вибір критерію оптимізації варіантів, що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, і аналізуються показники ефективності. Це, в свою чергу, обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.

При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово розрізняються, та про одну комбіновану, що поєднує у собі основні критерії перших двох систем:

- максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);

- мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;

- оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів, як правило, з додатковим обліком інших показників ефективності (у тому числі і натуральних) [26, с. 215].

Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть бути названі «інвестиційними», «ресурсними» і «комбінованими».

Інвестиційні цільові настанови охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямів найвигіднішого вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень - максимізація прибутку («гроші заради грошей»). В даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти «в справу».

Ресурсні рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий. Тому основне призначення таких рішень - вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради результату»). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів (коштів) при порівняльному результаті. В ролі вихідних (у даному випадку тих, що мінімізуються) ресурсів можуть виступати грошові кошти (капітал), матеріальні й енергетичні ресурси, трудові фактори (люди), час.

Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що виступають як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, ухвалюючи рішення), значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.

Хоча зовні ситуація відрізняється від двох розглянутих вище напрямків, в конкретних умовах, що належать до даного напрямку, як правило, зберігається пріоритетна цільова орієнтація «інвестиційного» або «ресурсного» характеру. Якщо це відбувається за першим сценарієм, процес обґрунтування рішення мало відрізняється від «інвестиційних» ситуацій, з тією тільки різницею, що як критерій ухвалення рішення замість величини економічного ефекту використовується величина економічної ефективності.

Значно складніше підготувати обґрунтування рішень при пріоритетності отримання певного результату («ресурсна» ситуація). Цілком ймовірно, основними критеріями ухвалення рішення в цьому випадку повинні бути неекономічні чинники, тобто конкретні технічні характеристики (продуктивність, кількість виконуваних функцій, інші технологічні або експлуатаційні показники). Величина ж економічної ефективності також може (і повинна) бути використана, але лише як одна з багатьох рівноцінних при розгляді характеристик або як допоміжний показник.

Хоча, як ми переконалися раніше, показники економічної ефективності не завжди можуть повністю забезпечити однозначність у виборі аналізованого варіанта, вони значно підвищують рівень обґрунтованості ухвалення рішень. Ця обґрунтованість виявляється тим вище, чим повніше вдається врахувати, з одного боку, витрати з втілення в життя розглянутого варіанта, з іншого - всі ефекти (як позитивні, так і негативні) його реалізації.

2. База порівняння показників ефективності. Ще одним важливим моментом теорії ефективності є відповідь на запитання, що робити з отриманими показниками ефективності. Як було зазначено раніше, показники не є самоціллю - вони повинні бути підставою для ухвалення управлінського рішення. Щоб це відбулося, керівник, що ухвалює рішення, повинен мати базу порівняння - своєрідний шаблон, з яким би він зіставляв отримані показники. Якщо проаналізований показник умовно краще встановленого шаблона, з'являється підстава для ухвалення позитивного рішення, якщо гірше - доводиться говорити про передумови для негативного рішення.

Формування бази порівняння є невід'ємною проблемою всієї теорії ефективності. Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел дає можливість говорити, що для формування подібної бази можуть використовуватися такі показники:

- значення кращих із проаналізованих варіантів ухвалення рішень;

- значення кращих вітчизняних та/чи зарубіжних варіантів;

- значення існуючого стану (зокрема зразка, що використовується в даний момент);

- значення умовного нормативу, тобто затвердженого в масштабах національної економіки, галузі, регіону або підприємства стандартного показника економічної ефективності; саме подібний методичний підхід широко використовувався в умовах командної економіки Радянського Союзу.

Від функцій, що виконують показники економічної ефективності, залежить необхідний ступінь деталізації (точності) розрахунку. Управлінські рішення, що ухвалюються на рівні національної економіки або регіону (області, району, міста) передбачають облік усереднених оцінок, що саме собою обумовлює укрупнений (приблизний) характер розрахунку показників. Ухвалення ж рішень на рівні підприємства, навпаки, вимагає детальних розрахунків, які б враховували якнайбільше подробиць і нюансів, пов'язаних з розглянутим заходом і умовами, у яких його передбачається реалізувати. Хоча і тут точність розрахунку повинна відповідати потребам управлінських завдань, а головне - вони мають зіставлятися з обсягами інвестування, на які впливають дані рішення [17, с. 147].

2. Аналіз динаміки показників ефективності діяльності підприємств України за 2006-2007 рр.

2.1 Аналіз прибутковості сучасного підприємства

Однією з умов ефективного функціонування ринкової економіки є максимальна відповідальність підприємств за результати своєї діяльності (як позитивні, так і негативні). Ця умова відображена у відомому принципі «інтерналізації екстерналій». Це означає, що максимальна кількість спричинених підприємством зовнішніх ефектів - екстерналій - повинна бути переведена у внутрішні показники, що відчуваються підприємством (витрати, доходи), - інтерналії.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв'язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу [17, с. 148].

У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому).

На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств [17, с. 149].

Система показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємств);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).

Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 2.1) [4, с. 20].

Таблиця 2.1. Система показників ефективності виробництва

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Затрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів	Оборотність оборотних коштів Рентабельність оборотних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність капітальних вкладень Строк окупності капітальних вкладень

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.

Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема «Про власність», «Про оподаткування підприємств», «Про оплату праці» та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності [4, с. 21].

Таблиця 2.2 Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2007 рік (уточнені дані) (млн. грн.)

	Січень	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Промисловість	40467,4	82421,4	130592,2	177146,2	224510,3	273454,9	323812,0	374123,5	426060,9	480948,7	538009,4	600054,0
Добувна промисловість	3512,5	7236,6	11231,9	15331,7	19393,1	23449,1	27720,5	32209,1	36543,0	41195,8	45988,4	50974,3
Добування паливно-енергетичних корисних копалин	1789,9	3843,9	5880,9	7974,7	9837,4	11683,8	13609,5	15736,5	17759,9	20028,0	22508,5	25062,6
Добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	1722,6	3392,7	5351,0	7357,0	9555,7	11765,3	14111,0	16472,6	18783,1	21167,8	23479,9	25911,7
Переробна промисловість	28282,4	57719,6	93561,6	129275,1	166616,5	205661,4	245797,1	285583,9	327248,5	370339,8	413443,3	460258,4
з неї
Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	4967,7	10164,1	16366,3	22590,1	29475,0	36821,9	44353,9	52093,5	59791,4	68406,9	76965,1	85887,3
Легка промисловість	326,7	706,8	1147,2	1551,3	1967,7	2421,2	2891,6	3346,9	3833,0	4367,3	4928,0	5451,5
текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра	240,2	529,8	858,6	1153,7	1447,9	1783,5	2124,1	2460,4	2801,0	3177,5	3566,6	3958,4
виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	86,5	177,0	288,6	397,6	519,8	637,7	767,5	886,5	1032,0	1189,8	1361,4	1493,1
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	275,1	570,1	893,4	1193,8	1512,4	1838,3	2180,3	2536,5	2919,6	3330,4	3754,4	4160,3
Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	695,1	1444,2	2329,4	3165,9	4048,6	4949,9	5956,2	7028,6	8046,4	9118,8	10177,1	11270,4
Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення	2879,6	6250,1	10270,9	14123,7	18286,0	22432,6	26964,2	31076,5	35660,1	40028,2	44555,3	49145,6
Хімічна та нафтохімічна промисловість	2436,7	5238,5	8619,4	11820,2	14872,9	18087,0	21122,5	24338,8	27562,1	30984,8	34361,7	38172,9
хімічне виробництво	1899,2	4085,2	6693,2	9099,6	11308,9	13616,2	15808,9	18115,1	20449,0	22943,4	25439,8	28342,1
виробництво гумових та пластмасових виробів	537,5	1153,3	1926,2	2720,6	3564,0	4470,8	5313,6	6223,7	7113,1	8041,4	8921,9	9830,8
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	1209,5	2475,1	4193,0	6127,4	8344,7	10599,8	12965,2	15396,5	17773,4	20302,6	22422,0	24507,0
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	10418,7	20590,9	32410,2	44836,0	57474,0	70124,4	82947,6	95545,5	108499,8	121381,3	134053,7	148277,6
Машинобудування	4690,7	9432,8	15914,4	21917,3	28172,4	35406,7	42904,9	50139,5	58441,4	66963,8	76082,3	86468,0
виробництво машин та устатковання	1414,5	2938,4	5079,8	6930,5	8868,3	11236,7	13470,6	15655,0	18076,6	20301,2	22699,2	25265,5
виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання	793,7	1697,5	2841,6	3916,5	5071,2	6401,0	7698,2	9109,0	10735,3	12219,2	13887,6	15936,2
виробництво транспортних засобів та устатковання	2482,5	4796,9	7993,0	11070,3	14232,9	17769,0	21736,1	25375,5	29629,5	34443,4	39495,5	45266,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	8672,5	17465,2	25798,7	32539,4	38500,7	44344,4	50294,4	56330,5	62269,4	69413,1	78577,7	88821,3

Для того, щоб з'ясувати реальну картину показників ефективності діяльності підприємств України проведемо аналіз показників соціально-економічного становища України за 2007 рік в порівнянні із попередніми роками. Основні показники економічного і соціального розвитку України подано в Додатку 1. (За даними Держкомстату України).

За Повідомленням Державного комітету статистики України у 2007 р. порівняно з 2006 р. реальний валовий внутрішній продукт становив 107,3%.

Рис. 2.1 Зміни реального ВВП наростаючим підсумком у% до попереднього року

Зростання ВВП у 2007 р. відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв'язку. У той же час у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві спостерігалося зниження обсягів валової доданої вартості, а у добувній промисловості відбулося скорочення темпів її зростання.

За 2007 р. приріст виробництва у промисловості становив 10,2% (у 2006 р. - 6,2%). Випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності, крім видобування паливно-енергетичних корисних копалин [16].

Зміни обсягів промислового виробництва (наростаючим підсумком у% до відповідного періоду попереднього року) представлено на рис. 2.2.

Рис. 2.2 Зміни обсягів промислового виробництва за період 2006-2007 рр.

У добувній промисловості обсяги виробленої продукції проти 2006 р. зросли на 2,7%, у тому числі у добуванні металевих руд - на 6,6%. Не досягнуто минулорічних обсягів виробництва на підприємствах з добування вугілля і торфу та нафти і газу (відставання становило відповідно 3% і 0,3%). За 2007 р. було видобуто 19,5 млрд. м³ природного газу, 3,3 млн. т сирої нафти та вироблено 58,8 млн. т готового вугілля [16].

У переробній промисловості у 2007 р. перевищено обсяги виробництва попереднього року на 11,7% (у 2006 р. - на 6,3%).

На підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяги продукції збільшились на 10%.

У легкій промисловості обсяги виробництва проти 2006 р. зросли на 0,4%. У текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра збереглося відставання від минулорічних обсягів на 0,3%.

На підприємствах з оброблення деревини і виготовлення виробів з деревини за 2007 р. обсяги виробництва порівняно з 2006 р. збільшились на 22,1% [20].

У целюлозно-паперовому виробництві та видавничій діяльності обсяги продукції проти 2006 р. збільшились на 10,6%.

На підприємствах з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення за 2007 р. обсяги виробленої продукції збільшились на 3,3%. Зріс випуск коксу (на 7,1%), бензину моторного з вмістом свинцю 0,013 г./л і менше (на 6%) при скороченні випуску мазутів топкових важких (на 10%) та палива дизельного для транспорту автомобільного і залізничного (на 3%).

У хімічній і нафтохімічній промисловості приріст виробництва проти 2006 р. становив 6,2%. У хімічному виробництві обсяги продукції збільшились на 3,9. Суттєвий її приріст отримано на підприємствах з виробництва пластмасових виробів (20,9%). Водночас зменшено випуск продукції у виробництві гумових виробів (на 3,9%). За 2007 р. вироблено 5,1 млн. т аміаку синтетичного, 2,8 млн. т добрив азотних мінеральних або хімічних, 154 тис. т соди каустичної, 52,1 тис. т мила і препаратів поверхнево-активних органічних, 5,9 млн. шт. шин.

У виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції обсяги продукції порівняно з 2006 р. зросли на 16,9%.

В металургії та виробництві готових металевих виробів проти 2006 р. зафіксовано зростання виробництва продукції на 8,3%. На підприємствах з виробництва чавуну, сталі та феросплавів приріст продукції становив 9,2%, металевого лиття - 22,6%, готових металевих виробів - 19,8%, інших видів первинного оброблення сталі - 24,1% [16].

У машинобудуванні обсяги виробництва порівняно з 2006 р. збільшились на 28,6%. Зростання виробництва спостерігалось за всіма основними видами діяльності галузі, крім випуску офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин.

На підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії у 2007 р. приріст обсягів продукції (робіт, послуг) порівняно з відповідним періодом 2006 р. становив 3,2%. Всього вироблено 195,3 млрд. кВт·год електроенергії, в тому числі тепловими та атомними електростанціями - по 92,5 млрд. кВт·год.

За попередніми даними, у 2007 р. загальний обсяг продукції сільського господарства проти 2006 р. скоротився на 5,6%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 4,3%, господарствах населення - на 6,5%. Загальне виробництво продукції рослинництва зменшилося на 9,4%, продукції тваринництва - на 0,4% [20].

Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим підсумком у% до відповідного періоду попереднього року) показано на рис. 2.3.

Рис. 2.3 Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва за 2006-2007 рр.

За 2007 р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 53,5 млрд. грн., що на 15,8% більше проти попереднього року. Зростання обсягів будівельних робіт відбулося за всіма основними видами будівельної діяльності. Будівництво будівель та споруд, частка яких у загальному обсязі становить 85,8%, зросло на 16,1%. Обсяги робіт з установлення інженерного устаткування будівель та споруд збільшились на 19,7%, з підготовки будівельних ділянок - на 3,5%, із завершення будівництва - на 16,5%.

Будівельники Вінницької, Черкаської, Хмельницької областей та м. Севастополя порівняно з 2006 р. збільшили обсяги робіт на 19,3-24,6% (будівництво та реконструкція автомобільних шляхів).

За 2007 р. підприємствами транспорту перевезено 902,7 млн. т вантажів, що на 5,4% більше, ніж за 2006 р. Вантажооборот зріс на 3,7% і становив 496,4 млрд. ткм.

За даними Міністерства фінансів України, доходи Зведеного бюджету за січень-листопад 2007 р. становили 195,1 млрд. грн. (31% до ВВП), що складає 90,8% від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,2% від загальної суми доходів).

Видатки Зведеного бюджету, включаючи кредитування за вирахуванням погашення, становили 189,2 млрд. грн. (30,1% до ВВП), що складає 79,4% від річних призначень. У структурі видатків Зведеного бюджету 56,8% припадає на фінансування соціально-культурних заходів, 16,8% - на економічну діяльність, 10,8% - на здійснення загальнодержавних функцій, зокрема, видатки по обслуговуванню боргу - 1,7% від загальної суми видатків (0,5% до ВВП), у тому числі зовнішнього боргу - 1,3% (0,4% до ВВП).

Профіцит Зведеного бюджету за січень-листопад 2007 р. становив 5,9 млрд. грн. (0,9% до ВВП).

Фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування (крім малих, сільськогосподарських підприємств та установ, що утримуються за рахунок бюджету) за січень-листопад 2007 р. становив 110,3 млрд. грн. (загальна сума прибутку - 133,2 млрд. грн., збитків - 22,9 млрд. грн.).

Протягом січня-листопада 2007 р. збитково працювало 33,1% підприємств. Найбільше таких підприємств на транспорті та зв'язку (40,1% від загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності), у наданні комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту (37,3%), у промисловості (36,7%), по операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (36,2%), у будівництві (34,6%).

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за січень-листопад 2007 р. становив 44448,9 млн. дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2006 р. на 27,9%, імпорту - 54041,1 млн. дол. і збільшився на 34,2%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 9592,2 млн. дол. (у січні-листопаді 2006 р. - 5515,1 млн. дол.).

Оборот підприємств оптової торгівлі за 2007 р. становив 864 млрд. грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту порівняно з 2006 р. збільшився на 11,9%.

Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за 2007 р. становив 318,7 млрд. грн., що на 28,8% більше обсягу 2006 р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 30,1%. В обороті організованих ринків 14,3% становив продаж сільськогосподарських продуктів.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту фізичних осіб-підприємців) за 2007 р. проти 2006 р. збільшився на 14,7% і становив 11,4 млрд. грн.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за 2007 р. становив 175,1 млрд. грн., що в порівнянних цінах на 29,3% більше обсягу 2006 р.

Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2007 р. засвідчують збереження високих темпів економічного зростання при посиленні ролі в цьому зростанні складових реального сектору економіки та випереджаючому зростанні інвестиційної діяльності. Між тим, економічне зростання не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які негативно відбиваються на конкурентоспроможності національної економіки. У 2007 р. в Україні загострилася низка суттєвих системних макроекономічних суперечностей, що засвідчило необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави. У записці запропоновано низку стратегічних пріоритетів, навколо реалізації яких має бути зосереджена політика уряду в найближчій та середньостроковій перспективах.

ефективність економічний підвищення

2.2 Підвищення ефективності підприємств як наслідок інвестиційних процесів

В умовах формування ринкових відносин найскладнішою проблемою матеріалізації нових наукових знань є процес передачі до виробничої сфери результатів наукових досліджень, у тому числі тих, що виконуються на міжнародному рівні. Необхідною умовою здійснення цього процесу має бути розвиток експорту та імпорту науково-технічної продукції, їх ефективне співвідношення, зумовлене рівнем попиту на інновації в межах внутрішнього та зовнішнього ринків.

Цей розвиток значною мірою забезпечується спільним підприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами та виробничими об'єднаннями. До форм такого підприємництва належать спільне патентування і ліцензування, спільне закріплення і придбання прав на використання результатів науково-технічної діяльності в обмін на ліцензійний платіж, співробітництво за контрактами, що складаються на взаємовигідних умовах, і, нарешті, організація спільних підприємств, коли партнери по використанню науково-технічних досягнень здійснюють, також на взаємовигідних засадах, інвестування та розподіл прибутків і ризику від інноваційної діяльності.

Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створення підприємств з використанням іноземних інвестицій, у тому числі і СП - ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:

- прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;

- отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;

- істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);

- можливістю залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;

- сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;

- зростанням експортного потенціалу;

- встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;

- можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);

- умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;

- відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва на основі наданої нової технології протягом усього періоду функціонування СП.

В Україні на кінець 2007 р. найбільша кількість спільних підприємств (понад 95%) діяла в обробній промисловості, в тому числі 22% - у машинобудуванні і металообробці, 12% - у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (з кількістю штатних працівників 373) створені у паливній промисловості, де випускається найбільше продукції у розрахунку на одного штатного працівника.

В цілому в останні роки діяльність спільних підприємств в Україні була прибутковою. Загальний прибуток тут у 2007 р. становив близько 500 млн. гри. Однак у промисловості країни від діяльності спільних підприємств збитки на 35% перевищували прибутки. Найбільша різниця між прибутками і збитками спостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тут відповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Зате зі значними прибутками працювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищували збитки в 6,3 рази), наука і наукове обслуговування (в 14,4 рази), а також матеріально-технічне постачання і збут (в 688 разів).

Таблиця 2.3. Структура іноземних інвестицій у спільні підприємства за галузями економіки

Галузі економіки	Прямі іноземні інвестиції, % до підсумку	Прямі іноземні інвестиції інвестиції на одне спільне підприємст-во, % до середнього рівня	Частка підприємств, що виробляють продукцію, %	Прямі іноземні інвестиції з України, % до інвестицій в Україну	Частка прямих іноземних інвестицій у загальних капітало-вкладеннях, %
Всього	100	100	28,6	1,3	4,0
Промисловість	65,5	215,6	57,4	0,6	6,7
Сільське господарство	1,5	70,3	43,2	-	1,3
Транспорт і зв'язок	4,1	101,8	8,0	20,9	1,5
Будівництво	2,4	49,5	17,7	0,2	4,2
Торгівля і громадське харчування	13,3	27,6	14,4	0,0006	23,9
Матеріально-технічне постачання	0,2	40,5	13,4	6,6
Виробничі види побутового обслуговування	1,2	40,3	50,0	-	6,5
Житлово-комунальне господарство	0,4	7 8,1	47,5	0,2	0,09
Охорона здоров'я, культура та соціальне забезпечення	4,6	242,0	9,6	0,2	1,5
Наука і наукове обслуговування	0,4	19,0	30,0	0,2

Оскільки спільні підприємства - одна з наймобільніших форм обміну науково-технічними досягненнями, обов'язковою передумовою ефективної діяльності є тут високий технологічний розвиток кожного з них, а також галузі в цілому,

Загалом продуктивність праці на спільних промислових підприємствах вища за середній її рівень по промисловості. Тому їх розвиток може бути вагомим фактором розширення масштабів використання технологічних нововведень та підвищення ефективності виробничої діяльності. Щоправда, спільних підприємств і навіть галузей виробництва, де б продуктивність праці істотно перевищувала середню за галузями промисловості, не дуже багато. Більше того, спеціально проведені дослідження показали, що чимало підприємств із статусом спільних не досягає середнього значення продуктивності праці.

Протягом останніх років відбулася структуризація основних напрямів діяльності СП за участю установ НАН України. Науково-технічною діяльністю і розробкою технологій та проектно-конструкторської документації займаються 24 СП (65%), а виробництвом готової продукції - 13 (35%). Причому деякі підприємства одночасно працюють в обох напрямах, які у науково-дослідних установах та їх виробничих базах тісно пов'язані між собою [4, с. 23].

Економічні зв'язки, що виникали при створенні спільних підприємств, можна охарактеризувати як фінансово-інвестиційні (які полягали у ввезенні капіталу в Україну) та зовнішньоторговельні (включали рух експортно-імпортних товаропотоків). Метою створення багатьох СП був розвиток експортної бази країн-інвесторів. Він забезпечувався наявністю в НАН України висококваліфікованих спеціалістів і технологій розробки науково-технічної продукції, можливістю надання виробничих площ і підсобних приміщень, можливостями постачання комплектуючих за світовими стандартами і обладнання, досвідом маркетингової діяльності та зв'язками на зовнішньому ринку,

Зміцнення зв'язків між академічними установами України і аналогічними організаціями зарубіжжя має допомогти виявляти можливості для створення СП, здатних забезпечувати прориви у нових науково-технічних галузях. Важливо, щоб розширювалася практика виконання вітчизняних досліджень з використанням зовнішніх ресурсів та потенціалу зарубіжних талановитих учених.

3. Проблеми, перспективи та фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

3.1 Проблемні аспекти діяльності підприємств України за 2006-2007 рр.

Підсумки соціально-економічної діяльності підприємств України у 2007 р. засвідчують збереження високих темпів економічного зростання при посиленні ролі в цьому зростанні складових реального сектору економіки (промисловості та будівництва) та випереджаючому зростанні інвестиційної діяльності. Спостерігалася комбінована дія внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту та експортного чинника як рушіїв економічної динаміки. Головними позитивними тенденціями динаміки реального сектору економіки стали:

- приріст ВВП на 7,3%, що не відрізняється від аналогічного минулорічного показника;