Ринок робочої сили в Україні
Становлення, розвиток та особливості формування ринку праці в Україні. Проблеми та перспективи розвитку професійного навчання кадрів. Основні види безробіття. Пропозиція робочої сили в Україні. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.01.2012 |
| Размер файла | 323,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Вступ
- Розділ 1. Особливості ринку робочої сили в Україні
- 1.1 Сутність ринку робочої сили
- 1.2 Становлення, розвиток та особливості формування ринку праці в Україні
- Розділ 2. Суть та види безробіття
- 2.1 Безробіття, заробітна плата та інфляція
- 2.2 Пропозиція робочої сили в Україні
- 2.3 Проблеми та перспективи розвитку професійного навчання кадрів в Україні
- Розділ 3. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці
- 3.1 Основні напрямки регулювання ринку праці
- 3.2 Забезпечення зайнятості на ринку робочої сили
- 3.3 Доходи від трудової діяльності
- 3.4 Інституційно-організаційне та правове забезпечення функціонування ринку праці
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства [22]. Ринок робочої сили - система відносин з приводу умов купівлі-продажу робочої сили [6, с.969].
Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості.
Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою [22].
Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.
Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.
Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.
Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.); мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.
Тільки ринок робочої сили взмозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.
Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо [22].
Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.
Розділ 1. Особливості ринку робочої сили в Україні
1.1 Сутність ринку робочої сили
На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва.
Ринок праці функціонально пов'язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо [19, с.144].
Важлива складова частина в системі факторів виробництва - ринок праці (або робочої сили).
Ринок праці - це єдиний ринок, де мотивація поведінки економічних суб'єктів однозначно прив'язана до єдиного параметра - ставки заробітної плати, а сама праця виступає товаром на цьому ринку.
В основі функціонування ринку праці лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення, а в залежності від того, за якої моделі це розглядається, неокласичної або кейнсіанської, можна розглянути рівновагу цього ринку, який є ключовим до розуміння способу розподілу сукупного продукту.
В ринкових умовах робоча сила є найбільш чутливим фактором щодо стабільності економіки, а тому питання зайнятості та соціального захисту в умовах економічних змін відносять до основних завдань держави [14, с.442].
Ринок праці за неокласичною моделлю зайнятості - це особлива сфера ринкових відносин, коли підприємці купують робочу силу, а домашні господарства в сукупності з підприємствами є продавцями, тобто, робоча сила є товаром цього ринку. Неокласичний підхід, який є відображенням поглядів Адама Сміта і базується на відомих постулатах класичної школи, виходить із того, що ринок праці, як і товарний ринок, функціонує на основі встановлення на ньому цінової рівноваги, яка може настати при умові повного продажу '"товару праці". В якості регулятора виступають попит та пропозиція ''товару праці", а його ціна - у формі заробітної плати (економічні суб'єкти орієнтуються не на номінальну, а на реальну ставку заробітної плати). В результаті цього ринок праці розглядається як саморегулююча система, а зайнятість - як повна.
Розглядаючи неокласичну модель попиту на працю, яка побудована повністю на мікроекономічних основах можна зазначити: підприємці пред'являють попит на працю у відповідності з формальними критеріями своєї вигоди, тобто, бажаючи в заданих умовах одержати максимальний прибуток.
Підприємець може оптимізувати та регулювати чисельність робітників на підприємстві, використовуючи концепцію граничної доходності продуктивності праці за виручкою (ГПВч). Яким би не був ринок готової продукції, гранична продуктивність за виручкою показує, скільки підприємство ладне заплатити, щоб найняти додаткову одиницю робочої сили (аналог короткострокового періоду). Якщо гранична продуктивність за виручкою менша, ніж тарифна ставка заробітної плати (W), підприємству cлід звільнити частину робітників [14, с.443]. Чисельність буде максимізувати прибуток тільки в тому випадку, якщо гранична продуктивність праці дорівнює сумі заробітної плати: ГПВч= W, що можна підтвердити графіком (рис.1.1.1.).
Рис.1.1.1 Умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді
Якщо підприємство одночасно використовує два і більше ресурсів (аналог довгострокового періоду), проблема визначення кількості ресурсів дещо ускладнюється.
Зниження ставки заробітної плати потребує збільшення кількості робочої сили, якщо капітальні вкладення залишаються без зміни. Але зміна витрат виробництва призведе до зростання обсягу виробництва, а отже, і збільшення капітальних вкладень для розширення обсягу виробництва. Це веде до зміщення кривої ГПВч вправо, що, в свою чергу, викличе зростання попиту на працю - зростає зайнятість (рис.1.1.2.).
Рис.1.1.2 Крива попиту на працю [14, с.445]
Представники кейнсіанської моделі зайнятості на противагу неокласичній моделі зайнятості виходять із того, що: по-перше, фактори виробництва в короткостроковому періоді не є взаємозамінними; по-друге, економіка не є економікою досконалої конкуренції, а ринок праці найбільш досконалим; по-третє, номінальна заробітна плата не є гнучкою.
Жорсткість номінальної заробітної плати пояснюється двома обставинами. По-перше, в реальній економіці діють інституційні чинники, які запобігають гнучкій зміні номінальної заробітної плати. По-друге, домашні господарства володіють грошовими ілюзіями, сприймаючи кожне зниження номінальної заробітної плати як зниження життєвого рівня, якщо навіть при цьому відбувається і загальне зниження цін. В результаті цього економічні суб'єкти орієнтуються при прийнятті рішень про продаж або купівлю праці не на реальну, а виключно на номінальну заробітну плату.
Попит на працю, згідно з кейнсіанською моделлю, є функцією ефективного попиту на блага, тобто, підприємці пред'являють попит на таку кількість праці, яка дозволить їм здійснити пропозицію благ у розмірі, необхідному для задоволення ефективного попиту.
Пропозиція праці в кейнсіанській моделі знаходиться в прямій залежності від ставки номінальної заробітної плати.
Рівновага ринку праці, в силу специфіки кейнсіанської функції попиту на працю, встановлюється, як правило, при наявності безробіття. Але умовою рівноваги на ринку праці є не відповідність функцій попиту і пропозиції праці, а можливість придбати кількість робочої сили, необхідної для виробництва благ у розмірі, який відповідатиме ефективному попиту. Якщо на ринку робочої сили ціна пропозиції не перевищуватиме ціни попиту, то на ринку праці встановиться рівновага.
Таким чином, кейнсіанська модель функціонування ринку праці підкреслює її підпорядковане положення у системі національних ринків і відображає його внутрішню нестабільність. А тому, щоб підвищити попит на працю, встановити ринкову рівновагу, кейнсіанці пропонують заходи, направлені на стимулювання ефективного попиту шляхом активної грошово-кредитної політики, зростання державного споживання та споживчого попиту за допомогою регулювання податків і "регульованої інфляції".
1.2 Становлення, розвиток та особливості формування ринку праці в Україні
Сталий економічний розвиток країни можливий за умови економічної збалансованості, виваженості економічних заходів, передбачуваності економічних дій усіх суб'єктів ринкового господарства. Сучасний світ дуже складний, мінливий, взаємозалежний. Тому аналізувати його необхідно всебічно, безперервно, творчо використовуючи новітні методи та найсучасніші технології [2, с.3].
Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції [2, 103].
Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.
Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття.
Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості.
Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників.
Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.
ринок робоча сила україна
Розділ 2. Суть та види безробіття
2.1 Безробіття, заробітна плата та інфляція
Рівень зайнятості і рівень безробіття є важливими макроекономічними параметрами, за якими оцінюють рівень використання трудових ресурсів та ефективність проведення економічної політики держави в цілому.
Використання трудових ресурсів у ринкових умовах зумовлює існування повної і неповної зайнятості і, відповідно, свідчить про рівень безробіття [14, с.307].
У країнах з ринковою економікою однією зі складних соціальних проблем є безробіття [9, 278].
Стан зайнятості є одним із основних індикаторів національної економіки. Він відображає те, як у суспільстві використовуються ресурси праці, відповідно, і можливості економічного зростання [10, 104].
Плани підприємств стосовно купівлі та плани найманих працівників щодо продажу трудових послуг зіставляються саме на ринку праці. І міра відповідності чи невідповідності цих планів визначає рівень зайнятості та безробіття в економіці [1, с.332].
Повна зайнятість - це використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.
Неповна зайнятість - це неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти намеленого обсягу виробництва товарів і послуг.
Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економічного розвитку за ринкових умов, тобто, надмірного зростання показника безробіття [14, с.307].
Економісти по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому, можна виділити слідуючи підходи до пояснення цього явища (безробіття):
надлишок народонаселення;
зростання органічної побудови капіталу (марксизм);
високий рівень заробітної плати (неокласики);
дефіцит сукупного попиту (кейнсіанство).
Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця [16].
Кожний індивід має певні уявлення про свій мінімальний прожитковий рівень [21, с.590].
Серед теорій неповної зайнятості і безробіття найбільшого поширення отримали неокласична і кейнсіанська концепції.
Причиною неповної зайнятості, за неокласичною концепцією, є порушення рівноваги попиту і пропозиції на ринку праці внаслідок надмірного зростання ціни праці - ставок заробітної плати.
Неокласична модель ринку праці показує, що всі бажаючі працювати зможуть найти роботу при умові рівноважної ставки заробітної плати. Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економка здатна використовувати всі трудові ресурси, однак, лише за умови гнучкості заробітної плати.
В кейнсіанській концепції зайнятості доводиться, що в ринковій економіці безробіття носить вимушений характер. На думку Кейнса, рівень зайнятості певним чином пов'язано із обсягом ефективного попиту, а належність неповної зайнятості, тобто безробіття, обумовлена обмеженістю политу на товари. Тому потрібно постійно збільшувати сукупний попит, ефективний рівень якого може забезпечити повну зайнятість, у тому числі і за рахунок втручання держави.
Виходячи із визначення зайнятості, можемо відзначити, що в макроекономічній теорії стан "повна зайнятість" не охоплює всіх "ста відсотків працездатних", а в залежності від економічних процесів, які відбуваються в державі, безробіття поділяють на фрикційне, структурне і циклічне [14, с.308].
Фрикційне безробіття - можливість зміни роботи робітникам (добровільно), особам які вперше ведуть пошук роботи, тому цей вид безробіття є короткочасним.
Структурне безробіття - витікає під впливом макроекономічних факторів, тобто, коли з'являються невідповідності між попитом на робочу силу і пропозицію праці (наприклад, технологічні зміни). Структурне безробіття має більш тривалий характер на відміну від фрикційного безробіття. Фрикційне і структурне безробіття неминучі форми для будь-якої економіки. Природний рівень безробіття повинен знаходитися у межах до 6%.
Безробіття на природному рівні бажане, тому що воно стримує інфляцію.
Циклічне безробіття - це безробіття, пов'язане із коливанням економічної кон'юнктури.
На фазі кризи економіки попит на товари та послуги зменшується, що призводить до скорочення виробництва і зайнятості. І навпаки, на фазі піднесення зростає попит на споживчі і інвестиційні товари, а відповідно, і на робочу силу [14, с.309].
Рівень циклічного безробіття визначається як різниця між фактичним та природним рівнями безробіття.
Присутність циклічного безробіття свідчить про те, що використання виробничих ресурсів є недостатнім, а тому сукупні витрати на товари і послуги скорочуються, а відповідно, зменшуються обсяги виробництва та зайнятість.
Виходячи із визначених видів безробіття, загальний рівень безробіття представляє собою відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили.
Наявність загального підходу до визначення форм безробіття не гарантує дії єдиних методів виміру безробіття в різних країнах [14, с.310].
У класичній політекономії інфляція (від лат. inflatio - розбухання, роздмухування) розглядається як частина теорії грошей. Дж. Кейнс вперше аналізував інфляцію в якості елементу макроекономічної теорії. Монетаризм, який на початку 80-х років XX століття потіснив кейнсіанство в економічній політиці, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію, але і вбачає в ній важливу її складову [14, с.311].
Інфляція створює для суспільства певну небезпеку і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Негативний вплив інфляції на економіку полягає в тому, що вона, з одного боку, по-різному знецінює номінальні доходи економічних суб'єктів і завдяки цьому деформує їх розподіл; з іншого, дезорієнтує управлінські рішення і тим самим знижує рівень керованості економічними процесами [4, с.149].
"Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійкий і безперервний ріст цін, який виступає завжди і всюди як грошовий феномен, викликаний надлишком грошей по відношенню до випуску продукції. "
Таке монетаристське визначення припускає, що центр тяжіння інфляції знаходиться у сфері обігу і дає можливість обмеженого втручання держави у виробничий процес.
У кейнсіанській теорії "під інфляцією розуміють надлишковий попит, причини якого лежать на боці як пропозиції, так і попиту"
Природа виникнення інфляції - невідповідність між обертанню товарної і грошової маси, породжувана частіше усього випуском в обертання надлишкових наявних і безготівкових грошей, не забезпечених товарами. У цьому випадку гроші не мають своєї номінальної цінності через відсутність еквівалентності за вартістю товарного покриття.
З рівня грошового обігу випливає, що ціна товару, реалізованого за рік в певному обсязі, дорівнює середня маса грошей в обертанні помножена на швидкість (число) оборотів, ідо обертаються за рік грошовою одиницею.
Зростання ціни спостерігається у випадку, коли темп росту грошової маси, що знаходиться в обертанні, перевищує темп росту товарної маси і, тим більше, в умовах, коли маса росте, а товарна маса убуває в зв'язку зі спадом виробництва.
Тобто, інфляція по своїй природі означає знецінювання грошової одиниці, зменшення її купівельної спроможності.
Інфляція - це підвищення загального рівня цін.
У залежності від того, які форми приймає інфляційна нерівновага ринків, розрізняють відкриту і сховану (придушену) інфляцію [14, с.311].
Так, більш-менш стабільні державні ціни на товари ще не свідчать про відсутність інфляції. Якщо виникає дефіцит товарів, то має місце схована (придушена) інфляція. Це означає, що покупець не має гарантованої можливості придбати товари за офіційною ціною і найчастіше змушений купувати їх на "чорному" ринку за набагато більш високими цінами (до 1992 року інфляція в Україні була схованою (придушеною)).
В ринковій економіці інфляція носить відкритий (ціновий) характер. У залежності від темпу росту цін розрізняють три види відкрито інфляції: повзучу, коли темп приросту не перевищує 5-10%, що галапує і гіперінфляцію.
Гіперінфляція - це період надзвичайно швидкого росту номінальної грошової маси, що викликає інфляцію, річна норма якої досягає 1000% і більше.
Гіперінфляція породжується величезним бюджетним дефіцитом. В умовах гіперінфляції нормальні економічні відношення руйнуються. Вона прискорює фінансові крахи, викликає суспільно-політичні безладдя.
Відкрита інфляція може приймати форму інфляції попиту і інфляції пропозиції.
Інфляція попиту. Підвищення цін може бути пояснено надлишковим попитом, коли всі палені ресурси вже задіяні, подальший ріст попиту вже не може призвести до збільшення обсягу випуску товарів, але буде призводити до підвищення цін на вироблені товари [14, с.312].
Інфляція пропозиції. Іншою причиною виникнення інфляції є збільшення витрат на одиницю продукції. Підвищення витрат скорочує обсяг продукції, яку підприємства готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті скорочується пропозиція товарів при попиті, що не змінився, і підвищується рівень цін [14, с.313].
Інфляція вимірюється за допомогою такого макроекономічного показника, як індекс цін. Індекс цін для даного року дорівнює ціни поточного року поділені на ціни базового року.
Зміна (підвищення) індексів цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а показником її є темп інфляції [14, с.314].
Безробіття, інфляція, економічне зростання, ринки цінних паперів, процентні ставки, валютні обмінні курси тощо - добре нам відомі, бо вони або прямо, або опосередковано впливають на наш добробут [7, с.13].
Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна - заробітна плата - має певні специфічні особливості. Заробітна плата - основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватися об'єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці [19, с.145].
Під заробітною платою у сучасній економічній науці розуміється ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника [18, с.280].
2.2 Пропозиція робочої сили в Україні
Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні - до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.
Чисельність та віковий склад економічно активного населення. Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років.
Високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна чотирнадцята - старша працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.
Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості. Це може стати непереборним бар'єром розвитку нових відносин в аграрному секторі цих регіонів.
Важлива освітня та професійна підготовка робочої сили. Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період економічного зростання в зв'язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася.
Однак здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого - якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.
Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об'єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготовки.
При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами.
Отримання можливостей праці за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.
Таким чином, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:
невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;
високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;
вимивання " через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю.
2.3 Проблеми та перспективи розвитку професійного навчання кадрів в Україні
Проголошений Україною курс на інноваційно-інвестиційну модель розвитку економіки вимагає вирішення гострої соціально-економічної проблеми - нестачі висококваліфікованих робітників. Адже важливим фактором підвищення конкурентоспроможності економіки є постійне впровадження інноваційних технологій, що, у свою чергу, потребує здобуття робітниками нових навичок, вмінь та високої кваліфікації.
Метою статті є пошук напрямів підвищення ефективності професійного навчання кадрів на виробництві в сучасних ринкових умовах розвитку економіки України.
Проблема нестачі кваліфікованої робочої сили полягає, на нашу думку, в тому, що:
по-перше, система професійно-технічної та вищої освіти через існуючі недоліки не може повністю задовольнити вимоги роботодавців до якості кваліфікованої робочої сили;
по-друге, виник дисбаланс між попитом на фахівців (робітників) певної професії та їх пропозицією на ринку праці;
по-третє, відсутній ефективний організаційно-економічний механізм професійного навчання кадрів на виробництві.
Аналізуючи цю ситуацію, можна зазначити, що за даними віце-президента Конфедерації роботодавців України С. Мірошниченка, сьогодні близько 30% промислових і майже 60% сільськогосподарських підприємств відчувають нестачу кваліфікованих робітничих кадрів [11, с.80]. Аналіз потреби підприємств у кваліфікованих працівниках за професійними групами у 1999-2006 рр. наведено в таблиці 2.3.1.
Дані таблиці 1 показують, що, незважаючи на гостру потребу підприємств у висококваліфікованій робочій силі, залишається чітка тенденція зростання попиту на найпростіші професії. Пояснити цю тенденцію можна тим, що реально підприємства не надають усіх відомостей про вакансії Державній службі зайнятості (ДСЗ). Дещо менші темпи зростання потреб підприємств у кваліфікованих кадрах [11, с.81]. Показовим є співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці України в 2006 році. У його порівнянні з країнами СНД (див. табл.2.3.2).
Таблиця 2.3.1
Потреба підприємств у працівниках за професійними групами [24]
|
Професія |
Роки |
|||||
|
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
||
|
Законодавці, вищі службовці, керівники, менеджери |
6,7 |
8,0 |
10,3 |
12,7 |
10,6 |
|
|
Професіонали |
12,9 |
15,1 |
16,9 |
18,6 |
14,5 |
|
|
Фахівці |
12,2 |
13,8 |
15,3 |
17,4 |
15,4 |
|
|
Технічні службовці |
2,3 |
2,6 |
4,4 |
5,1 |
5,3 |
|
|
Працівники сфери торгівлі та послуг |
6,8 |
7,5 |
9,9 |
12,4 |
14,5 |
|
|
Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, рибальства |
1,7 |
1,8 |
2,0 |
2,3 |
1,9 |
|
|
Кваліфіковані робітники з інструментом |
44,7 |
48,8 |
53,6 |
56,0 |
50,7 |
|
|
Робітники з обслуговування устаткування та машин |
27,9 |
30,4 |
38,0 |
39,6 |
33,4 |
|
|
Працівники найпростіших професій |
8,7 |
10,8 |
16,1 |
22,5 |
24,2 |
|
|
Усього |
123,9 |
138,8 |
166,5 |
186,6 |
170,5 |
Таблиця 2.3.2
Співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в країнах СНД [23]
|
Країна |
Чисельність незайнятих громадян, зареєстрованих ДСЗ (тис. чол.) |
Потреба підприємств у робітниках (тис. чол.) |
Навантаження на одну вакансію (чол.) |
Частка чисельності безробітних, які отримують допомогу по безробіттю (%) |
|
|
Азербайджан |
53,9 |
12,0 |
4,49 |
4,2 |
|
|
Вірменія |
91,3 |
1,2 |
76,08 |
11,9 |
|
|
Білорусія |
52,0 |
44,8 |
1,16 |
52,7 |
|
|
Грузія |
33,2 |
0,3 |
110,6 |
- |
|
|
Казахстан |
75,1 |
20,8 |
3,61 |
- |
|
|
Киргизстан |
104,4 |
8,7 |
12,0 |
6,1 |
|
|
Молдова |
20,4 |
7,5 |
2,72 |
9,3 |
|
|
Росія |
1886,8 |
935,7 |
2,01 |
87,4 |
|
|
Таджикистан |
63,2 |
13,2 |
4,78 |
5,7 |
|
|
Україна |
780,9 |
170,5 |
4,58 |
73,5 |
З даних таблиці 2 видно, що в Україні навантаження на одну особу в 2006 році становило близько 5 чоловік на одну вакансію (приблизно таке саме значення мають Таджикистан та Азербайджан). Найбільше навантаження серед країн СНД зафіксовано в Грузії (110,6 чоловік) та Вірменії (76), а найменше в Білорусії (1,16), Росії (2,01), Молдові (2,72), Казахстані (3,61). У світі посилюються акценти на активній політиці зайнятості, особливо в напрямі організації ефективної системи професійного навчання [11, с.81].
Враховуючи існуючий соціально-економічний стан України, у тому числі стан професійної підготовки у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, диспропорції на ринку праці, безробіття, нині вкрай важливо розробити ефективний механізм організації системи професійного навчання кадрів на виробництві. Важливим напрямом розвитку такого навчання має бути стимулювання роботодавців з боку держави до збільшення розміру витрат на організацію професійного навчання. Так, законодавчо встановлено, що платник податку на прибуток підприємства може включати до валових витрат виробництва за звітний період витрати на професійну підготовку, але їх розмір нині в декілька разів менший порівняно з коштами, які вкладаються розвинутими країнами. Досвід конкурентоспроможних на світовому ринку вітчизняних підприємств показує, що в них витрати на навчання персоналу становлять від 2 до 10% фонду оплату праці. Тому, враховуючи світовий і вітчизняний досвід, доцільно збільшити розмір витрат підприємств на професійне навчання до 10% фонду оплати праці.
Додатковим джерелом фінансування витрат на проведення професійного навчання може бути створення спеціального фонду, джерелом формування якого є частина чистого прибутку підприємства [11, с.83].
Якщо підприємства залучатимуть до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації насамперед молодих фахівців, у тому числі серед незайнятого населення, то для них доцільно створювати пільгові умови оподаткування.
Іншою проблемою, що гальмує не тільки розвиток системи професійного навчання кадрів на виробництві, але й особистий розвиток працівників, є недостатня їх мотивація, що негативно впливає як на конкурентоспроможність окремого працівника, підприємства, так і країни в цілому [11, с.84].
Важливим напрямом розвитку професійного навчання кадрів на виробництві є оптимізація його нормативно-правової бази, про що свідчить реалізація в Україні міжнародного проекту "Розвиток системи професійного навчання на робочому місці" (програма Тасіс, яка фінансується країнами Європейського Союзу). Його основна мета - вирішення кадрової проблеми, підготовка пропозицій щодо модернізації системи професійного навчання кадрів на виробництві та нормативно-правової бази [11, с.85].
Необхідність реалізації модульного професійного навчання пов'язана із сучасними процесами, які відбуваються на ринку праці та ринку освітніх послуг, Насамперед, необхідними є відновлення трудових навичок кваліфікованих кадрів, у тому числі безробітних; ефективна професійна підготовка відповідно до вимог сучасного ринку праці; підвищення конкурентоспроможності робочої сили та ефективності системи професійної підготовки в цілому, що має ґрунтуватися на "факторі компетентності"; надання можливості працевлаштування громадянам за допомогою нестандартних форм зайнятості; забезпечення умов для безперервної професійної та вищої освіти; забезпечення розвитку професійного навчання кадрів на виробництві [11, с.86].
Враховуючи сучасні світові тенденції, Україна має переходити до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, тобто до економіки знань, модернізації системи освіти, посилення взаємозв'язків між ринком праці та ринком освітніх послуг.
Розвиток системи професійного навчання кадрів на виробництві має базуватися на розв'язанні таких проблем:
стимулювання роботодавців з боку держави до фінансування витрат на організацію професійного навчання, за рахунок оптимізації заходів фіскальної політики;
забезпечення мотивації робітників до вкладання коштів у власну професійну підготовку шляхом проведення ефективної державної політики у сфері оплати праці;
усунення бар'єрів на шляху отримання ліцензій підприємствами на проведення професійного навчання (скорочення тривалості видачі ліцензій, зниження їх вартості);
забезпечення реалізації інноваційних методів професійного навчання [11, с.87].
Розділ 3. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці
3.1 Основні напрямки регулювання ринку праці
В ринкових умовах робоча сила є найбільш чутливим фактором щодо стабільності економіки, а тому питання зайнятості та соціального захисту в умовах економічних змін відносять до основних завдань держави [13, с. 202].
Одна з цілей економічної політики держави - стабілізація економічного росту [17, с.82].
Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць [3, с.266].
Ринки праці в реальному житті, як правило, далекі від досконалої конкуренції. Втручання держави на ринках праці звичайно обумовлене нездатністю нерегульованого ринку забезпечити оптимальне розміщення трудових ресурсів. Для обґрунтування такого втручання звичайно наводять такі аргументи: наявність ринкової влади, нерівність сторін трудового контракту, дискримінація, недостатня інформація, проблеми страхування від несприятливих умов на ринку праці.
Нерівноправність становища робітника щодо фірми, яка призводить до відчуження робітника від його праці, відчуття невпевненості в майбутньому і зменшення зацікавленості в підвищенні ефективності, веде до втрат добробуту [12, с.223].
У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості та праці.
Ринком праці називають систему відносин між роботодавцями і працездатним населенням, які передбачають переговори між ними, укладання трудових договорів (контрактів) щодо умов та кількості праці, заробітної плати тощо [15, с.164].
Ринок праці - це частина економічної системи, її елемент і характеристика, в межах яких відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва.
Ринок праці передбачає сукупність механізмів, які забезпечують координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили, визначення її вартості, організацію оплати праці, соціальну опіку через підприємницькі структури.
Становлення національного ринку праці в Україні пов'язують з ухваленням Закону "Про зайнятість населення" (1991 р.). З цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обов'язки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури рийку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.
Процес формування національного ринку праці відбувається повільно, суперечливо і болісно, оскільки в минулому ця сфера була однією з найбільш здеформованих. Становлення вітчизняного ринку праці відбувалося в умовах різкого дисбалансу між попитом на працю та її пропозицією.
Попит на працю є похідним від сукупного попиту. Зменшення капітальних вкладень, споживчих видатків населення призвело до значного скорочення попиту на працю [20, с.215].
Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого - допомагає зменшити бідність [8, с.263].
Ринок праці - складова частина ринкової економіки. Розрізняють два ринки праці: зовнішній і внутрішній. На зовнішньому ринку праці реалізуються пропозиції і попит на працю між підприємствами, з одного боку, і працездатними громадянами, з іншого; на внутрішньому - між конкретним підприємством і його працівниками. Держава в цих процесах відіграє регулювальну роль відповідно до попиту і пропозиції робочої сили.
Результатом функціонування зовнішнього ринку є: збалансування потреби і пропозиції в трудових ресурсах, переливання робочої сили з підприємств одних галузей на підприємства інших галузей, з одних регіонів в інші, скорочення безробіття [15, с.164].
Результатом функціонування внутрішнього ринку праці є: збалансування потреби в працівниках та наявної їх чисельності; підвищення кваліфікації, оптимальна структура промислово-виробничого персоналу, скорочення плинності кадрів, зменшення втрат робочого часу.
В умовах розвиненого ринкового господарства як для зовнішнього, так і для внутрішнього ринку характерним с перевищення пропозиції з боку працездатного населення над попитом на роботу працівників певних професій.
Структурна перебудова в економіці більшості країн призвела до переливання кількості зайнятих у промисловості в сферу послуг, для якої характерним є використання нестандартних форм зайнятості. Безперервне оновлення матеріальної бази виробництва, постійні зміни обсягів і структури попиту па товари і послуги змінюють потребу підприємства у кількості та якості робочої сили. З'явилися гнучкі форми виробництва. Це спричинилося до появи нової форми праці - так званого гнучкого ринку праці.
Основною характеристикою гнучкого ринку праці є скорочення тривалості робочого часу для зайнятих. Міністерством прані і соціальної політики України передбачено таку тривалість робочого тижня в годинах: 40, 39, 36, 33, 30, 24,18. Саме завдяки такій формі регулювання зайнятості на багатьох підприємствах зменшився рівень безробіття. Соціальні фактори становлення гнучкого ринку праці зображені на рис.3.1.1.
Рис.3.1.1 Соціальні фактори становлення гнучкого ринку праці
Формування національного ринку праці відбувається під впливом міграційних процесів, що мають внутрішню і зовнішню спрямованість. Протягом усіх років незалежності України міграційний рух населення мав чітку тенденцію, що знайшло відображення у зменшенні загальної чисельності населення країни. У міждержавному переміщенні населення України провідне місце посідають країни Європи, зокрема Російської Федерації й СНД [15, с.165].
3.2 Забезпечення зайнятості на ринку робочої сили
Для налагодження ефективної системи регулювання зайнятості обов'язкове її прогнозування. Проте вивчення наявної системи регулювання зайнятості дозволяє зробити висновок про відсутність єдиного методологічного підходу до її прогнозування на регіональному рівні. Це, у свою чергу, обмежує реалізацію превентивних заходів із запобігання безробіття, тобто знижує ефективність державного регулювання як регіональних ринків праці зокрема, так і національного ринку в цілому [5, с.85].
Проблемі ефективного регулювання зайнятості присвячено праці багатьох вітчизняних учених, проте в більшості з них механізми регулювання зайнятості досліджуються без чіткого зв'язку з прогнозуванням показників регіональних ринків праці. Тому для підвищення ефективності регулювання регіонального ринку праці в цілому потрібне вдосконалення методологічної та інституційної складових прогнозування зайнятості населення регіону.
На сьогодні прогнозування показників регіонального ринку праці здійснюється в розрізі загального і зареєстрованого ринків праці та є важливим попереднім етапом при розробці обласної програми зайнятості.
Щодо показників зареєстрованого ринку праці, то їх прогнозування розпочинається на місцевому рівні і покладається на базові центри зайнятості (ЦЗ). При цьому для обґрунтування відповідних прогнозних показників базові ЦЗ використовують експертний підхід - опитування роботодавців щодо можливих перспективних змін у сфері найманої праці в межах їх господарюючого суб'єкта.
Після безпосереднього опитування роботодавців базові ЦЗ зводять і узагальнюють одержані результати анкетування у межах відповідного району (міста), які передають до обласного центру зайнятості (ОЦЗ). Останній зводить одержані прогнозні результати в межах регіону в цілому. Проте завдання ОЦЗ при визначенні прогнозних показників зареєстрованого ринку праці регіону цим не обмежується. Також ОЦЗ має коригувати зведені прогнозні результати відповідно до рекомендацій щодо розробки проекту регіональної програми зайнятості, серед яких - необхідність прогнозування та планування відповідних показників на основі так званого підходу "від досягнутого" і "збереження, як правило, позитивної динаміки".
Існуючий порядок прогнозування показників зареєстрованого ринку праці регіону передбачає поєднання анкетного опитування роботодавців і подальшого коригування зведених прогнозних результатів відповідно до розроблених рекомендацій.
Щодо прогнозування показників загального ринку праці регіону, то його здійснює управління праці та соціального захисту населення відповідної обласної державної адміністрації. При цьому вихідна інформаційна база для прогнозування показників загального ринку праці представлена переважно звітними даними про динаміку відповідних показників у минулому. Фактично прогнозування показників загального ринку праці здійснюється тільки на основі аналізу та перенесення динаміки їх зміни в минулому на майбутнє, однак при цьому враховуються тенденції соціально-економічного розвитку регіону. Це зумовлює одночасне затвердження на засіданні обласної ради регіональних програм зайнятості та соціально-економічного розвитку.
Серед основних позитивних характеристик існуючої системи прогнозування показників фіксованого ринку праці через опитування роботодавців варто виділити:
1) можливість відстеження змін у територіальній структурі зайнятості;
2) визначення можливих перспективних змін у попиті на працю, оскільки в ринкових умовах господарювання, де домінує приватна власність, досить складно передбачити зміни в останньому на основі певних формалізованих процедур.
Однак, поряд з позитивними сторонами, в існуючому порядку прогнозування показників фіксованого ринку праці регіону є ряд недоліків:
1) анкетному опитуванню щодо можливих змін у сфері найманої праці підлягають лише ті роботодавці, у яких чисельність найманих працівників становить 20 чол. і більше. Такий підхід призводить до того, що з поля зору зникають найдрібніші підприємства, які в основному і забезпечують зростання попиту на робочу силу [5, с.86]. Крім того, дане анкетування має добровільний характер, що повертається неповнотою одержаної інформації;
2) рекомендації щодо розробки проекту регіональної програми зайнятості в частині визначення показників фіксованого ринку праці мають "умовно директивний" характер та орієнтовані на перенесення тенденцій, які склалися в минулому (підхід "від досягнутого").
Щодо існуючого порядку прогнозування тенденцій розвитку загального ринку праці регіону, то він також є не досить прийнятним. По-перше, наразі суттєво змінюються демографічні тенденції, по-друге, відбувається економічне пожвавлення (визначає попит на працю), тому перенесення тенденцій розвитку ринку праці з минулого в майбутнє без чіткого зв'язку з параметрами соціально-економічного розвитку є некоректним. Крім того, період прогнозування показників ринку праці становить 1 - 2 роки, що, звичайно, відповідає лише короткостроковим цілям регулювання. Також можна відзначити відсутність прямого зв'язку і тісної співпраці між ОЦЗ і управлінням праці та соціального захисту щодо визначення прогнозних показників, відповідно, фіксованого і загального ринків праці регіону. Поряд із цим при прогнозуванні показників ринку праці виникає ряд проблем, пов'язаних з наявним порядком фінансування відповідних інституцій. Зокрема, обсяги фінансування ЦЗ прямо прив'язані до прогнозних (планових) показників їх діяльності, а джерелом є Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття. Звичайно, такий підхід, як правило, не сприяє об'єктивному відображенню прогнозних результатів та апріорі несе в собі прагнення до їх завищення [5, с.88].
Взагалі наявність цілого ряду недоліків зумовлює об'єктивну необхідність в удосконаленні існуючої системи прогнозування показників ринку праці для підвищення ефективності регулювання регіонального ринку праці в цілому.
Щодо існуючої системи прогнозування показників фіксованого ринку праці, то, незважаючи на знайдені в ній недоліки, на практиці виявилося досить складно запропонувати принципово новий методологічний підхід до їх обґрунтування. Тому для підвищення вірогідності відповідних прогнозних результатів варто усунути виявлені недоліки і:
розширити масштаби анкетного опитування роботодавців (беручи до уваги не лише тих, у яких чисельність найманих працівників становить 20 чол. і більше, але й дрібних приватних підприємців);
проводити агітаційну та роз'яснювальну роботу серед роботодавців про необхідність здачі в обов'язковому порядку типової форми анкети;
дещо відійти від практики "збереження позитивної динаміки показників" при коригуванні попередніх прогнозних результатів відповідно до розроблених рекомендацій, оскільки вона не враховує зміни в соціально-економічному розвитку регіону, тощо.
Щодо напрямів удосконалення існуючої системи прогнозування показників загального ринку праці, то вони спрямовані на підвищення рівня її формалізації та наукової обґрунтованості. Оскільки кон'юнктура ринку праці на користь зайнятості чи безробіття формується шляхом зіставлення попиту і пропозиції праці, то і методологічний підхід до прогнозування відповідних показників (чисельності зайнятих, безробітних) має це враховувати.
При прогнозуванні попиту на регіональному ринку праці пропонується застосовувати відомий індексний метод, що ґрунтується на залежності між кількістю зайнятих і деякими показниками соціально-економічного розвитку, а саме - рівнем продуктивності праці та обсягами виробництва чи надання послуг. Крім того, він дозволяє відстежити зміни в структурі зайнятості в розрізі видів економічної діяльності [5, с.89].
ЦЗ, проводячи анкетне опитування роботодавців, не повинні обмежуватися тільки внутрішнім використанням одержаної інформації для прогнозування показників зареєстрованого ринку праці, але мають її надавати також управлінню праці та соціального захисту населення для прогнозування попиту на загальному ринку праці. Крім того, важливим попереднім етапом при прогнозуванні пропозиції праці повинно стати створення демографічного прогнозу. Отже, остаточне визначення прогнозних показників останнього має відбуватися тільки після ретельного аналізу та опрацювання відповідних показників по загальному ринку праці. У результаті вдосконалення існуючої системи прогнозування варто очікувати поліпшення регулювання зайнятості на регіональному ринку праці, а відтак - більш раціонального використання коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття [5, с.90]. На рис.3.2.1 у відсотках зображена галузева структура зайнятих в Україні.
Подобные документы
Ринок праці в системі ринкової економіки. Особливості робочої сили як товару. Функції, види ринку праці. Попит та його структура. Пропозиція робочої сили, характеристика. Загальні показники зайнятості. Державні гарантії зайнятості населення в Україні.
курсовая работа [56,8 K], добавлен 05.10.2008Ринок праці як соціально-економічна підсистема, що базується на збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання якої є ціна робочої сили. Напрями прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні.
контрольная работа [20,0 K], добавлен 25.02.2011Сутність, функції та елементи ринка праці, його типи, форми і сегменти. Основні напрями і механізми його державного регулювання. Проблеми безробіття та шляхи зменшення його рівня. Попит, пропозиція та рівновага робочої сили на ринку праці в Україні.
курсовая работа [503,8 K], добавлен 14.10.2013Економічне зростання як передумова для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Якість пропозиції робочої сили. Тенденції розвитку ринку праці в Україні. Характеристика попиту і пропозиції на ринку праці в Україні.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 17.06.2015Сутність, функції ринку робочої сили та соціально-економічні закономірності його формування. Шляхи та резерви підвищення використання трудових ресурсів. Оцінка рівня зайнятості населення. Аналіз показників механізму державного регулювання ринку праці.
реферат [180,2 K], добавлен 16.04.2016Ринок праці та відтворення робочої сили. Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Регулювання ринку праці в Україні, та шляхи підвищення ефективності державної політики зайнятості. Зарубіжний досвід реалізації політики зайнятості.
курсовая работа [853,2 K], добавлен 05.10.2013Основні визначення моделей ринку праці. Модель конкурентного ринку праці. Аналіз попиту та пропозиції робочої сили у 2010-2014 роках. Аналіз зайнятості та безробіття населення. Аналіз працевлаштування зареєстрованих безробітних. Механізм дії ринку праці.
курсовая работа [230,2 K], добавлен 10.12.2015Нормативно-правове забезпечення попиту та пропозиції на ринку праці. Особливості ринку праці, зайнятості населення Житомирської області. Шляхи удосконалення державного регулювання конкурентоспроможності робочої сили, економічна та соціальна ефективність.
дипломная работа [519,5 K], добавлен 13.05.2012Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.
курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010Поняття праці як фактору виробництва. Умови виникнення та функціонування ринку. Мікроекономічна характеристика ринку праці: аналіз механізму дії, структура та функції, попит та пропозиція на ньому. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні.
реферат [215,1 K], добавлен 28.11.2010
