Економічна природа витрат виробництва і їх зв'язок з вартістю товару та послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ФІНАНСІВ І МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

На тему: Економічна природа витрат виробництва і їх зв'язок з вартістю товару та послуг

Виконав:

КІРОВИЧ Д.Ю.

Науковий керівник:

доктор економічних наук СТРІЙ Л.О.

Одеса 2011



План

1. Витрати виробництва

1.1 Витрати виробництва, як політ економічна категорія

1.2 Характеристика витрат

1.3 Зовнішні і внутрішні витрати

2. Еволюція витрат виробництва

2.1 Постійні і змінні витрати

2.2 Валові і середні витрати

2.3 Мінімізація витрат

3. Зв'язок витрат виробництва з вартістю товару та послуг

3.1 Вартість товару і його ціна

3.2 Структура собівартості

3.3 Шляхи зниження собівартості товарів та послуг



1. Витрати виробництва

1.1 Витрати виробництва як політ економічна категорія

неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості, що втілюється в певних товарах. Та частина товару, що втілює в собі речові фактори виробництва, станонить уречевлену працю, що складається із засобів праці та предметів праці. Вони існують іще до процесу виробництва, а при його здійсненні по-різному переносять свою вартість на новостворений продукт у вигляді матеріальних витрат. Особистісний фактор виробництва у процесі свого функціонування, тобто жива праця (або робоча сила в процесі її використання) створює вартість, у т. ч. додаткову вартість.

Участь у створенні вартості та додаткової вартості беруть також функціонуючий капіталіст та менеджери, одна частина яких належить до класу капіталістів, інша -- до найманих працівників.

Додаткова вартість є чистим доходом, що становить надлишок над матеріальними витратами і втілюється у певних кількостях створеного товару. Додаткова вартість, створена найманими працівниками, нічого не коштує капіталісту.

Категорія "витрати виробництва" належить до загальноекономічних (тих, що відображають реалії у декількох суспільно-економічних формаціях). Заумов капіталізму вона набуває специфічної суспільної форми -- капіталістичних витрат виробництва.

З боку вимог суб'єктно-об'єктного підходу капіталістичні витрати виробництва представляють собою, передусім, відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу формування та розвитку витрат постійного та змінного капіталу та привласнення при цьому додаткової вартості у товарній формі (втіленої у товарі). У кількісному аспекті -- це витрати капіталу (капіталістичної власності).

Оскільки постійний і змінний капітал споживаються у процесі виробництва, то для постійного повторення останнього необхідно із вартості реалізованих товарів виділити частину коштів на їх заміщення. (З боку речового змісту -- це вартість зношених засобів виробництва та спожитої робочої сили.) Отже, з погляду процесу відтворення капіталістичні витрати виробництва є частиною реалізованої вартості товару, що перетворюється на елементи продуктивного капіталу, тобто авансується на продовження безпосереднього виробництва. Внаслідок цього відбувається відокремлення цих процесів і їх теоретичне осмислення в окремій категорії.

Безвідносно до суспільної форми і з погляду окремого підприємства витрати виробництва -- це те, у що обходиться йому виготовлення товарів: з боку вартісних відносин вони складаються з витрат на предмети праці, певної частки зношених засобів праці і на оплату робочої сили й виражаються формулою

В_в=с + V,

де с -- вартість спожитих засобів виробництва, V -- вартість необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили працівника).

Якщо капіталісту для виробництв товарів необхідно затратити лише с + V (витрати капіталу), то для суспільства -- витрати праці (живої й уречевленої). З боку вартісної оцінки витрати суспільства на виготовлення будь-якого товару складаються з витрат на предмети праці, певної частки зношених засобів праці (разом складають с), оплати робочої сили (V) і додаткової вартості (т). В основі останнього лежить додаткова праця. Отже, витрати суспільства -- це те, у що обходиться створення товару всьому суспільству і виражаються формулою



= с + V + т.

Для політекономічного аналізу капіталістичних витрат виробництва важливо зазначити й те, що змінний капітал як активна частина, на відміну від постійного (пасивної частини), не переносить свою вартість на новостворений продукт, а створює нову вартість (и + т). Таке твердження заперечується прихильниками концепції факторів виробництва.

Витрати капіталістичного підприємства і витрати суспільства -- це окремі економічні категорії, в основі розмежування яких лежать об'єктивні економічні процеси, властиві також речовому змісту. Так, в основі виділення витрат підприємства лежать, з одного боку, процеси економічної відокремленості підприємств (що характеризує їх приналежність до відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовлений продукт), а з другого -- процеси суспільного поділу праці. Водночас, виділення витрат виробництва капіталістичного підприємства зумовлене, певною мірою, особливостями кругообороту індивідуального капіталу та його відтворення, витратами живої та уречевленої праці на виробництво товарів на окремому підприємстві.

Виділення категорії "витрати виробництва суспільства" також зумовлене витратами живої та уречевленої праці на виготовлення товару, що здійснюються, насамперед, поза межами окремого підприємства, зокрема наявністю у вартості такого товару додаткової праці у формі додаткової вартості. Як зазначалось у попередніх темах, суспільний поділ праці, зокрема в загальній та частковій формах, є частковим чинником зростання продуктивності праці. Тому при виготовленні складного товару цей чинник діє, в основному, поза межами окремого підприємства. Водночас складовим елементом витрат виробництва суспільства є витрати окремого підприємства. Стосовно додаткового продукту, то він створюється як на підприємстві живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця, так і поза його межами внаслідок синергічного ефекту, що виникає у процесі суспільного поділу праці е Загальній та частковій формах. У вітчизняній економічній літературі джерелами додаткової вартості вважалась лише праця найманих працівників на підприємстві, що означало відсутність комплексної характеристики цієї проблеми не тільки з погляду суспільства, але й з боку окремого підприємства.

Крім того, витрати виробництва окремого підприємства не збігаються з суспільно необхідними витратами на виготовлення окремого товару, про що уже йшлося в попередніх темах. Це зумовлене різною Технічною оснащеністю підприємств, неоднаковим рівнем організації виробництва, кваліфікації робітників та іншими факторами у мезках однотипної форми власності (приватної, колективної та державної). Водночас є певні розбіжності між підприємствами щодо цих та інШйх Факторів різних типів і форм власності. Суспільно необхідні затрати зайвої та уречевленої праці тяжіють до витрат на тих підприємствам що виготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на нііх встановлюються суспільно необхідні умови виробництва (середня Продуктивність, інтенсивність праці, рівень технічної оснащеності, кваліфікації працівників, якість продукції тощо). Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуються внаслідок вітливу ринку, знеособлення і усереднення індивідуальних витрат виробництва на виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринНу виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів (у т. ч. суб'єктивної оцінки останніми якості продукції тощо) на процес ціноутворення, а останнього -- на виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати чи послуги виявляються у формі вартості.



1.2 Характеристика витрат

З позицій трудової теорії вартості К. Маркс у "Капіталі" розглядав витрати як витрати на заробітну плату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав витрати на заробітну плату працівників торгівлі (оптової і роздрібної), зміст торгових приміщень, транспорт і т.п. Перші витрати Маркс називав витратами виробництва, другі - витратами звернення. При цьому він не враховував ринкової ситуації і ряду інших обставин. Маркс виходив з того, що вартість товару утворюється витратами виробництва і тими витратами звернення, які являють собою продовження процесу виробництва в сфері обігу, наприклад упаковка, фасовка і т.п.

Сучасна економічна теорія зовсім по-іншому підходить до трактуванні витрат. Вона виходить з обмеженості використовуваних ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Під альтернативним використанням розуміється, наприклад, можливість виробництва з дерева будівельних матеріалів, меблів, паперу, ряду хімічних продуктів. Тому коли фірма вирішує виробляти якийсь певний товар, наприклад меблі з дерева, то вона тим самим відмовляється від виробництва дерева, скажімо, блоків для дачних будиночків. Звідси неважко зробити висновок, що економічні, або диктував, витрати певного ресурсу, використовуваного в даному виробництві, рівні його вартості (Цінності) при найбільш оптимальному способі його використання для виробництва товарів. У графічній формі це виражається кривою виробничих можливостей. Обмеженість ресурсів означає, що завжди доводиться вибирати, а вибір означає відмову від одного на користь іншого. У результаті економічні витрати - це плата постачальнику, здійснювана фірмою, або доходи постачальника ресурсів, а також внутрішні витрати на те, щоб ресурси були застосовані саме даної фірмою і для певного варіанту виробництва. Іншими словами, виробник повинен мати на увазі, що ті чи інші ресурси можуть бути використані альтернативним способом, і, отже, необхідно зіставити очікувані вигоди від цих альтернатив, тобто пожертвувати цінністю альтернативних можливостей. З цієї точки зору можна стверджувати, що витрати, які слід враховувати при прийнятті економічних рішень, це завжди альтернативні витрати, -т.е. льтернативна вартість (цінність) ресурсів при найкращому льтернативному варіанті їх застосування. Витрати ділиться на: Зовнішні (Явні) і внутрішні (неявні); постійні та змінні; середні; граничні; валових.

1.3 Зовнішні та внутрішні витрати

Перш за все виділяють зовнішні або явні витрати і внутрішні чи неявні витрати. Як правило основна частина витрат фірми являє собою явні витрати - грошові виплати постачальникам факторів виробництва. Іншими словами-це її фактичні витрати на обладнання, сировину, енергію, напівфабрикати, заробітну плату, оренду приміщення і т.д. Разом з тим, часто фірма використовує ресурси, які належать їй самій (власний капітал у грошовій формі, власні виробничі приміщення, професійні навики власника фірми і тощо). Фірма не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів, вони для неї є як би «безкоштовними». Однак у світі обмежених ресурсів дійсно безкоштовного нічого не буває, кожен ресурс має свою альтернативну вартість. Тому використання фірмою такого «безкоштовного» (з точки зору бухгалтера) ресурсу фактично пов'язане з відмовою від отримання доходу при його альтернативному застосуванні, тобто з певними витратами. Такі альтернативні витрати використання ресурсів, що належать самій фірмі, називаються неявними витратами. Наприклад, власник власного підприємства чи магазину не платить самому собі заробітну плату, не отримує орендної плати за будинок, в якому знаходиться магазин. Якщо він вкладає кошти в торгівлю, то не отримує так звану нормальний прибуток. В іншому випадку він не буде займатися цією справою. Отримана їм прибуток (нормальна) складає елемент витрат. Хоча неявні витрати не відображаються в бухгалтерської звітності (не включаються в бухгалтерські витрати), їх необхідно брати до уваги при прийнятті економічних рішень, що дозволяє ефективно використовувати всі залучені в процес виробництва ресурси. Виходячи з цього, в поняття економічні витрати повинна включатися альтернативна вартість всіх використовуваних ресурсів, у тому числі і нормальний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення й утримання цього ресурсу в даному виробничому процесі. Так, в нормальний прибуток увійдуть: відсоток на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати , Здаючи в оренду власне приміщення, дохід від продажу власних послуг праці і т.п. , Як ми вже зазначили вище.

Деякі явні витрати, однак, не приймаються в розрахунок при прийнятті економічних рішень. Це так звані неповоротні витрати - одноразові витрати, які не можуть бути повернуті навіть при закритті підприємства. До безповоротним витратам відносяться, наприклад, Витрати на виготовлення вивіски з назвою фірми. Неповернуті витрати не мають альтернативної вартості і не включаються до економічні витрати. У зв'язку зі сказаним вище, є істотні відмінності між поняттями бухгалтерська і економічна прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом фірми і явними (грошовими) витратами. Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом фірми і всіма витратами (явними і неявними, включаючи нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток являє собою доход, отриманий понад нормального прибутку.



2. Еволюція витрат виробництва

Витрати виробництва, як і всі інші економічні категорії, На різних етапах розвитку товарного виробництва наповнюються елементами якісно нового або істотно нового змісту. Таке наповнення слід вивчати з урахуванням виділення у витратах виробництва матеріально-речового змісту (що характеризує їх приналежність до технологічного способу виробництва, насамперед, до розвитку продуктивних сил), та суспільної форми (її приналежності, до відносин економічної власності). Речовому змісту витрат виробництва також протистоїть вартісна форіїа таких витрат, яка є складовою товарно-грошових відносин. У першому випадку витрати виробництва характеризують техніко-економічні відносини (відносини спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва та ін.) між людьми у процесі виготовлення товару. У другому випадку відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу привласнення результатів живої праці на етап виготовлення товару. Зокрема, при виготовленні складного товару тим привласнення складного товару здійснюється шляхом закупівлі комплектуючих виробів за надмірно високими цінами: на їх купівлю може піти більша частина створеного на підприємстві додаткового продукту Нееквівалентне привласнення результатів колективної праці може відбутись у випадку виплати надмірно високої платні вищим менеджерам, підприємницького доходу та ін.

За умов простого товарного виробництва, відсутності розвиненої^ суспільного поділу праці витрати виробництва окремого товаровиробника майже не відрізняються від витрат суспільства (оскільки синергічний ефект від загального та часткового поділу праці та поєднання осо бистрих і речових факторів виробництва є мінімальним), а продуктивність праці є надзвичайно низькою, що не дає змоги створювати додатковий продукт, або дає можливість створювати його в незначних розмірах. За цих умов витрати живої та уречевленої праці в необхідних для задоволення суспільних потреб розмірах, в основному, збігаються із вартістю товарів, а основою цін є вартість.

За умов капіталістичного товарного виробництва внаслідок поглиблення суспільного поділу праці зростає синергічний ефект, внаслідок чого збільшується маса додаткового продукту, що виникає поза межами окремого підприємства. Водночас зростає додатковий продукт, що створюється на окремому підприємстві, але не входить до структури витрат виробництва підприємства. Це зумовлює наростання відмінностей між категоріями "витрати виробництва підприємства" і "витрати суспільства" як з боку матеріально-речового змісту, так і суспільної форми.

У першому випадку витрати виробництва підприємства відображають усе складнішу сукупність техніко-економічних відносин, а також продуктивних сил, що використовуються для виготовлення продукції, а витрати суспільства -- насамперед, поглиблення суспільного поділу праці в загальній та частковій формах і відповідне зростання синергічного ефекту.

У другому випадку витрати виробництва підприємства відображають відносини привласнення між різними підприємствами -- підрядниками і субпідрядниками -- що здійснюється через механізм цін.

Одночасно ця категорія виражає співвідношення між витратами уречевленої та частини живої праці на капіталістичних підприємствах, що виготовляють основну масу продукції, з одного боку, та тими підприємствами, витрати яких є нижчими або додатково привласнюють частину новоствореної вартості, що відбувається через механізм внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції і ціноутворення, з другого боку. Внаслідок цих процесів вартість перетворюється на якісно нову трансформовану форму -- ринкову вартість (як результат внутрішньогалузевої конкуренції) і ціну виробництва (як результат міжгалузевої конкуренції), а остання лежить в основі цін товарів.

Витрати суспільства в якісному аспекті за умов капіталістичного товарного виробництва відображають відносини між підприємствами, її і йнятими на них працівниками усе більшої кількості сфер і галузей народного господарства з приводу створення необхідної для суспільства кількості товарів і послуг і, насамперед, додаткового продукту та розподілу його між галузями залежно від величини сукупного капіталу.

Ядром відносин привласнення у сфері безпосереднього виробницт- ма є, як зазначалося, відносини між працею і капіталом, формами вияву яких є поділ новоствореної вартості на необхідний і додатковий продукт, праця безпосередніх виробників під контролем капіталістів- підприємців, управління власністю з боку останніх, відчуженість найманих працівників від економічної влади тощо. В цілому витрати виробництва суспільства (у т. ч. витрати виробництва на підприємстві) на нижчій стадії розвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) у складі авансованого капіталу. Авансований капітал внаслідок часткового зношування основних фондівта їхнього переносу на новостворений товар більший за капіталістичні витрати пиробництва.

На вищій стадії розвитку капіталізму, зокрема в умовах формування та розвитку змішаної економіки, відбувається часткова капіталізація праці та соціалізація капіталу. Часткова капіталізація праці здійснюється шляхом придбання значною частиною найманих працівників акцій підприємств і привласнення певної суми дивідендів, деякого посилення їхньої ролі в управлінні власністю на підприємстві, зростання ролі автономних бригад у контролі над якістю продукції, ритмом виробництва, розподілі заробітної плати тощо, а значить -- у послабленні контролю капіталіста-підприємця і менеджерів над процесом праці. Часткова соціалізація капіталу здійснюється завдяки переходу частини акціонерної власності до рук високооплачуваних найманих працівників, їх перетворенні на співвласників акціонерних компаній, викупу трудовими колективами окремих підприємств тощо. В останньому випадку витрати виробництва набувають форми витрат народних фондів, тобто уже не вважаються витратами капіталу. Це найвища форма соціалізації капіталу..

На цій стадії на монополістичних (у т. ч. олігополістичних) підприємствах формуються монопольні витрати виробництва, які внаслідок виготовлення на цих підприємствах основної маси продукції, зосередження найпередовішої техніки і технології, впровадження найдосконаліших форм і методів організації виробництва, закупівлі сировини, матеріалів і комплектуючих виробів за заниженими цінами тощо є нижчими, ніж на індивідуальних (середніх і малих) капіталістичних підприємствах. Монопольні витрати виробництва відображають, передусім, відносини монополістичної власності щодо формування та розвитку витрат монополістичного постійного та змінного капіталу й привласнення при цьому додаткової вартості у формі монополістичного товару.

Крім того, на вищій стадії капіталізму монопольні витрати виробництва наповнюються державно-монополістичним змістом. Так, внаслідок проведення державою політики прискореної амортизації виробництва, передусім, на підприємствах монополій збільшуються, оскільки у перші роки використання засобів праці списують значно більшу їх частину, яка включається до витрат виробництва. Про державно - монополістичну форму витрат виробництва свідчить процес передачі нових технологій, інших об'єктів державної інтелектуальної ВЛАСНОСТІ підприємствам різних типів капіталістичної власності, використання такої власності внаслідок здійснення спільних науково-дослідних Робіт промислових компаній із державними лабораторіями та використання отриманих результатів. Так, у СІЛА згідно з законом 1986 р. було уморено Консорціум федеральних наукових лабораторій, який координує роботу 700 федеральних наукових лабораторій із метою наданні Допомоги компаніям у встановленні співробітництва з федеральними Науковими підрозділами.

Капіталістичні витрати виробництва мають бути відшкодовані за рахунок реалізації виготовлених на підприємстві товарів. Тому витрати на виготовлення і реалізацію товару називають собівартість⁰ Продукції. У політ економічному аспекті вона відрізняється від капіталістичних витрат виробництва тим, що виражає не лише відносини економічної власності між найманими працівниками і капіталістами щодо формування витрат постійного та змінного капіталу й привласнення додаткової вартості у процесі створення товарів, але й щодо їх реалізації. Отже, при цьому привласнюється додаткова вартість, участь у створені такої брали наймані працівники у процесі реалізації вартості товарів.

У західній економічній літературі у контексті позитивної економічної теорії, концепції "факторів виробництва" до постійних витрат ви])₀б-ництва відносять витрати на виплату оренди на освітлення, сплату відсотків за кредит та ін. їх відносять до постійних. що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних, за ^такою логікою, належать зарплата, сировина, матеріали, пальне

Таке розмежування може бути корисним для класифікації витрат за іншим критерієм, зокрема, воно забезпечує розрахункову базу для встановлення цін компаніями і фірмами, дає змогу з'ясувати вплив вростання обсягів реалізації продукції на загальні розміри витрат, визначити, при яких обсягах виробництва підприємство почне отримувати прибуток за оптимальними для нього цінами та ін. Проте з погляду відносин економічної власності при цьому приховується джерело вартості і додаткової вартості, оскільки до однієї групи витрат включено витрати на елементи і постійного, і змінного капіталу, а розмежування витрат не узгоджується з поділом капіталу на постійний і змінний

З кількісного боку вартість і собівартість співвідносяться між Собою як ціле і частина, оскільки вартість складається з матеріальних витрат, необхідного і додаткового продукту, а собівартість -- лише з перших двох елементів. Як і категорія "вартість", собівартість кількісний і якісний аспекти. В якісному аспекті собівартість відображає економічні відносини між працівниками даного підприємства, різними підприємствами (трудовими колективами) з приводу виготовлення певних товарів і надання послуг.

Оскільки серед економічних відносин розрізняють техніко-економічні та відносини економічної власності, то в собівартості слід виділяти ці дві підгрупи відносин. Техніко-економічні відносини даної категорії -- це відносини між різними підприємствами, що вступають у відносини спеціалізації, кооперування продукції певного виду без врахування у ній додаткового продукту. Відносини економічної власності, які відображає категорія "собівартість" -- це відносини привласнення, що виникають із приводу купівлі-продажу підприємствами комплектуючих виробів тощо, що реалізуються через механізм цін. Складовою цих відносин є привласнення найманими працівниками заробітної плати, взаємодія праці та капіталу при встановленні певних форм і систем заробітної плати, її величини. За сучасних умов активну участь у формуванні заробітної плати бере держава, тому у собівартості мають відображатися відносини між підприємствами і державою. Остання впливає на собівартість багатьох видів продукції також шляхом встановлення економічних нормативів і стандартів.

Структура собівартості має різні критерії розмежування. Як і у категорії економічної теорії, найбільш поширеною є її поділ за елементами затрат. Такими елементами є сировина й основні матеріали, пальне, заробітна плата, допоміжні матеріали, електроенергія, амортизація основних фондів, соціальне страхування та інші затрати. Ця класифікація допомагає зіставляти матеріальні, трудові та частково фінансові ресурси підприємства, виявляти тенденції їх зростання або зниження та ін. Водночас використовується класифікація затрат за статтями калькуляції. Поряд із деякими попередніми елементами в ній виділяють затрати на підготовку й освоєння виробництва, затрати на утримання й експлуатацію устаткування, затрати на управління цехом та іншими підрозділами підприємства, затрати від браку та інші.

У собівартості виділяють також виробничі та позавиробничі витрати підприємства. До виробничих витрат відносять усі витрати, пов'язані з процесом виробництва (витрати на сировину, матеріали, заробітну плату та ін.), до позавиробничих -- витрати, пов'язані з реалізацією продукції, а також відрахування на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів, маркетингові дослідження,та ін.

У кожному з цих видів класифікації найважливішими статтями затрат є сировина, матеріали, електроенергія, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування. Для розвитку народного господарства України за сучасних умов надзвичайно гострою є проблема оптимального співвідношення у затратах підприємства і суспільства заробітної плати. Так, у 2004 р. частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті становила близько 44 %, тоді як у США -- майже 70 %, у Греції -- понад 70 %.

Представники уряду нерідко стверджують, що зростання заробітної плати на певну величину автоматично зумовлює таке ж збільшення інфляції. Проте ця думка є хибною, оскільки частка заробітної плати у затратах суспільства є занадто малою. За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити такою формулою:

ТУ = с + V + т,

де ТУ -- вартість товару, с -- постійний капітал (або витрати підприємця. ремісника на придбання засобів виробництва); V -- змінний капітал (аГт витрати ремісника на відтворення власної робочої сили); т -- додатковий продукт (за капіталізму він існував у формі додаткової вартості).

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідно шення між попитом і пропозицією:

ц_в = С + V + Р,



де Ц_в -- ціна виробництва, с -- постійний капітал; V -- змінний капітал, р -- прибуток.

Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, виробництво товарів у яких не задовольняє потреби споживача, з відповідним коливанням цін (їх зростання при незадоволенні платоспроможного попиту і зниження при переважанні пропозицією попиту). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.

Загалом у процесі міжгалузевого переливу капіталу різниця у галузевих нормах прибутку, що виникають внаслідок відмінностей п органічній будові капіталу, значно згладжується шляхом відхилень цін від вартості. Середня норма прибутку, що утворюється при цьому, додається до витрат виробництва у різних галузях і точніше визначається за формулою

Ц_в = с + и+р', де р'

-- середня норма прибутку, К -- авансований капітал.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначались лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються ще й дією законів додаткової вартості, попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни за нових історичних умов таке: ціна -- це грошове вираження ціни виробництва, взаємодії законів вартості, додаткової вартості та закону попиту і пропозиції.

У "Капіталі" К. Маркса дається визначення ціни як грошового вираження вартості. І хоч у цій праці розглядається процес перетворення вартості на ціну виробництва, саме визначення ціни залишилося незмінним. Це суперечить діалектичному методу дослідження. В економічній літературі колишнього СРСР наводилося лише це доісторичне (тобто таке, що відображало реалії докапіталістичних формацій) визначення, що означало догматичне, антинаукове сприйняття дійсності.

Водночас, наведені визначення ціни і ціни виробництва недостатньою мірою враховують політекономічний аспект (зокрема, об'єктно-суб'єктний підхід) поняття "вартості", а отже, й ціни з якісного боку. У кількісному аспекті вартість можна розглядати не лише як кількість суспільно необхідної праці, втіленої в товарі, але й певних об'єктів, елементів (дрібнотоварної власності). В якісному аспекті вартість у цьому контексті є, передусім, відносинами економічної власності між товаровиробниками з приводу формування витрат суспільно необхідної праці у певних товарах та привласнення окремим товаровиробником результатів своєї праці у товарній формі (поки товар залишається нереалізованим на ринку).

З урахуванням цього ціну за умов простого товарного виробництва можна визначити як грошове вираження певної частки дрібнотоварної власності, з приводу відчуження якої від одного товаровиробника за певну суму грошей і привласнення іншим товаровиробником або споживачем виникають відносини купівлі-продажу, а отже, приватної трудової власності.

Якщо такий підхід застосувати до визначення ціни у політекономінному аспекті на нижчій стадії капіталізму, то вона є грошовим вираженням частки індивідуальної капіталістичної власності, з приводу постійного відчуження якої від одного капіталіста -- товаровиробника за певну суму грошей і привласнення іншим капіталістом за одночасного відчуження ним грошового еквівалента цього товару виникають і розвиваються відносини приватнокапіталістичної власності.

Якщо приватні товаровиробники намагаються у процесі реалізації своїх товарів відшкодувати витрати праці, то індивідуальні капіталісти -- витрати капіталу (капіталістичні витрати виробництва -- с + р) і отримати середній прибуток (р), який, як зазначалося раніше, формується внаслідок міжгалузевої конкуренції. Тому привласнення додаткового продукту дрібним товаровиробником базується на витратах, здебільшого, живої праці (частка уречевленої праці як чинник формування вартості, але не її джерела, є незначною), а привласнення додаткової вартості індивідуальним капіталістом -- на витратах авансованого капіталу, в якому джерелом ціни виробництва як модифікованої вартості залишається жива праця (але найманого працівника і функціонуючого капіталіста), проте значно посилюється роль уречевленої праці у формування ціни виробництва (конкретною працею найманого працівника на вартість товару переноситься зростаюча частка уречевленої праці). Оскільки ціна виробництва є модифікованою формою вартості, то її (ціни виробництва) внутрішньою матеріальною основою є вартість, а отже, передусім, абстрактна суспільно-необхідна праця найманих працівників. Водночас певною мірою у формуванні вартості бере участь конкретна праця (залежно від якості праці, ступеня корисності створюваних товарів і послуг).

Політична економія

Водночас загальна розподільча функція ціни реалізується у процесі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому випадку такий перерозподіл вартості та, насамперед, додаткової вартості здійснюється на користь тих підприємств, в яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів така ж або вища. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливу капіталів на користь галузей, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних і суспільних потреб. У цілому розподільча функція ціни на макроекономічному рівні сприяє перерозподілу національного доходу серед окремих верств, класів і соціальних груп, між окремими галузями, регіонами і сферами народного господарства.

У соціальній ринковій або змішаній економіці виконання розподільчої функції не може відбуватися лише за допомогою механізму ринкових цін. Завдяки такому механізму була досягнута значна розбалансованість народного господарства, посилилась циклічність економіки, поглибились кризи надвиробництва тощо. Тому в реалізації розподільчої функції ціни зростаючу роль мають відігравати держава та наднаціональні органи, що передбачає державне регулювання цін.

Стимулююча функція ціни полягає у тискові ринкових цін (а за сучасних умов і регульованих цін) на підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо. Такий вплив здійснюється через механізм привласнення підприємцями більшої норми та маси прибутку, для чого, у свою чергу, необхідно домогтися зниження індивідуальних витрат виробництва порівняно з суспільно необхідними, а отже, зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції нижче ринкових і ринково регульованих цін. Вплив стимулюючої функції ціни на споживача відбувається через механізм ціни попиту і ціни пропозиції, внаслідок чого при зростанні цін зменшується споживання товарів і послуг населенням і навпаки.

Сутність та функції цін повніше розкриваються у різних методах ціноутворення. Існує декілька найважливіших методів ціноутворення: 1) середні витрати виробництва плюс прибуток; 2) отримання цільової норми прибутку на інвестований капітал; 3) оцінка очікуваної цінності товару (при якій основою ціноутворення є сприйняття споживачем цінності пропонованого товару, використання сприятливого моменту купівлі-продажу); 4) врахування рівня поточних цін (до уваги беруться, насамперед, ціни конкурентів, а зміна останніми цін на певні товари, зазвичай, викликає зміну цін інших компаній без тісного зв'язку з витратами підприємства); 5) метод закритих торгів (на основі очікуваних цінових пропозицій конкурентів із метою отримання замовлення і укладення контракту з вигідним і перспективним клієнтом). Використання цих методів дозволяє підприємству звузити діапазон цін, у межах якого буде обрана кінцева ціна товару.

Важливим методом ціноутворення заумов панування монополій (в т. ч. колективних монополій -- олігополій) є "лідерство в цінах".

Цей метод означає встановлення або зміну ціни наймогутнішою і найефективнішою компанією галузі, за якою відповідну ціну але без укладання таємної угоди встановлюють інші компанії, внаслідок чого відбувається координація цін між груповими монополіями. Ціновий лідер досягає за таких умов основної мети діяльності -- максимізації прибутку.

Водночас встановлення загальної ціни найбільшою компанією залежить від того, чи інші компанії змінюватимуть обсяги власного виробництва, щоб їхня питома вага на ринку товарів і послуг не змінилась. Компанія -- ціновий лідер за цих умов рідко змінює ціну і робить це, здебільшого, при зростанні витрат виробництва. Встановлення загальної ціни спрямоване на максимізацію прибутків, зазвичай, у довготерміновому періоді. Крім того, лідируюча компанія галузі може встановлювати дещо нижчі ціни (за яких не досягається мета найбільшої максимізації прибутку), щоб не допустити в галузь нові компанії-конкуренти. Комплексна оцінка названих вище елементів та методів створює необхідні передумови для встановлення остаточних цін на конкретний товар. Після цього компанія має врахувати можливу реакцію на ціну з боку конкурентів, державних органів, дилерів, відповідність остаточної ціни здійснюваній політиці цін продавця, положенням відповідних законів та ін. Так, у СІЛА фірма не має права консультуватись щодо встановлення цін із конкурентами (оскільки це суперечить антитрестовському законодавству), нав'язувати дилеру конкретну роздрібну ціну, призначати ціну нижче собівартості (оскільки це призводить до усунення конкурентів); має пропонувати свої товари торговельним компаніям за однаковими цінами з урахуванням транспортних витрат; може підвищувати свої ціни у випадку відсутності державного контролю за ними.

2.1 Постійні і змінні витрати

калькуляція економічний собівартість

Практика свідчить, що величина витрат залежить від обсягу випускається. У зв'язку з цим існує розподіл витрат на залежні і незалежні від величини виробництва. Постійні витрати - це витрати, які залишаються незмінними, яке б не була кількість виробленої продукції.

До них відносяться плата за оренду приміщення, витрати на обладнання, оплату управлінського і адміністративного персоналу, оплата за облігаційними позиками, страхові внески, частина яких обов'язкове, оплата охорони і т.п. Якщо на осі абсцис будемо відкладати обсяг продукції Q, а на осі ординат - витрати С, то постійні витрати FC будуть виглядати як пряма лінія, паралельна осі абсцис

На відміну від постійних, змінні витрати міняються в прямій залежно від обсягу виробництва. Вони пов'язані з витратами на покупку сировини і робочої сили. Динаміка змінних витрат VC нерівномірна: починаючи з нуля, у міру зростання виробництва вони спочатку ростуть дуже швидко, потім, у міру подальшого збільшення обсягів виробництва, починає складатися фактор економії на масовому виробництві, і зростання змінних витрат стає вже більш повільним , Ніж збільшення продукції. Надалі, проте коли вступає в дію закон спадної продуктивності, змінні витрати знову починають випереджати зростання виробництва. Це в першу чергу витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату працівникам, транспорт і т.п.

2.2 Валові і середні витрати

Валові (загальні) витрати TC представляють собою суму постійних і змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва. На графіку підсумовування VC і FC означає зсув вгору лінії VC на величину OF по осі ординат. Нерівномірний зміна валових витрат призводить до того, що змінюються в міру зростання обсягу виробництва і витрати на одиницю продукції, або середні витрати. Середні витрати дорівнюють валовим витратам, діленим на вироблену кількість товару (АС = ТС / Q). Цей вид витрат має особливе значення для розуміння ринкової рівноваги, оскільки підприємець прагне їх мінімалізувати. Крива середніх витрат звичайно має U-подібну форму. Спочатку середні витрати завжди високі. Це пов'язано з тим, що великі постійні витрати розподіляються на незначний обсяг продукції. У міру зростання виробництва постійні витрати припадають на все більше число одиниць продукції, і середні витрати швидко падають, доходячи до мінімуму в точці М. У міру зростання обсягу виробництва основний вплив на величину середніх витрат починають надавати не постійні, а змінні витрати. Тому внаслідок закону спадної прибутковості крива починає йти вгору.

Слід звернути увагу, що крива середніх витрат безпосередньо залежить від кривих середніх постійних витрат АFC і середніх змінних витрат АVC. Постійні витрати залишаються незмінними протягом короткострокового періоду, тому в міру збільшення кількості виробленої продукції величина середніх постійних витрат убуває. Що стосується середніх змінних витрат, то вони спочатку нижче, ніж середні постійні витрати, але потім починають зростати, наближаючись до середніх валовим витратам. Оскільки ТС = FC + VC, то, розділивши обидві частини цього рівняння на Q, отримуємо:

АС = AFC + AVC.

Іншими словами, криву АС можна отримати, якщо підсумовувати криві AFC і AVC. Крива середніх витрат має велике значення для підприємця, оскільки дозволяє визначити, при якому обсязі виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

2.3 Мінімізація витрат

На довгостроковому етапі, якщо здійснюється збільшення виробничих потужностей, перед кожною фірмою постає проблема нового співвідношення факторів виробництва. Суть цієї проблеми полягає в тому, щоб забезпечити заздалегідь заданий обсяг виробництва продукції з мінімальними витратами.

Для дослідження цієї процедури приймемо, що є лише два фактори виробництва: капітал К і праця L. Неважко засвоїти, що ціна праці, визначається на конкурентних ринках, дорівнює ставці заробітної плати w.

Ціна капіталу дорівнює орендній платі за обладнання r. Для простоти дослідження припустимо, що все обладнання (капітал) не купується фірмою, а орендується, наприклад, за лізинговою системі, і що ціни на капітал і працю в рамках даного періоду залишаються постійними.

Витрати виробництва можуть бути представлені у вигляді так званих ізокости. Під ними розуміються всі можливі поєднання праці і капіталу, які мають однакову загальну вартість, або, що те ж саме, поєднання факторів виробництва з рівними валовими витратами.

Валові витрати визначаються за формулою:

МС = w + rK.

Це рівняння може бути виражене ізокости, показаної вище.

Фірма не може обрати ізокости С0, т.к. немає такого поєднання факторів, що забезпечило б випуск продукції Q при їх вартості, рівної С0. Заданий обсяг виробництва може бути забезпечений при витратах, рівних С2, коли затрати праці та капіталу відповідно рівні L2 і К2 або L3 і К3. Але в цьому випадку витрати не будуть мінімальними, що не відповідає поставленої мети.

Значно ефективніше буде рішення в точці N, тому що при цьому набір факторів виробництва забезпечить мінімізацію витрат виробництва.

Сказане вище вірно за умови, що ціни на фактори виробництва незмінні. На практиці так не буває. Припустимо, що ціна капіталу збільшиться. Тоді кут нахилу ізокости, рівний - (w / r), зменшиться, а крива С1 стане більш пологою. Мінімізація витрат у даному випадку буде мати місце в точці М зі значеннями L4 і К4. У зв'язку зі збільшенням ціни на капітал фірма замінює капітал працею.

Гранична норма технологічного заміщення - це те кол-во, на яке за рахунок використання додаткової одиниці праці можуть бути скорочені витрати капіталу при незмінному обсязі виробництва.

Норма технологічного заміщення позначається MPTS. В економічній теорії доведено, що вона дорівнює кутовому коефіцієнту ізокванти із зворотним знаком. Тоді

MPTS = (K / (L = MPL / MPk.

Звідси, шляхом нескладних перетворень одержуємо:

MPL / w = MPK / r,

де МР - граничний продукт капіталу або праці.

З останнього рівняння випливає, що при мінімальних витратах кожен додатковий рубль, витрачений на виробничі фактори, дає рівне кількість виробленої продукції. Звідси випливає, що при вищевказаних умовах фірма може вибирати між факторами виробництва і купувати більш дешевий фактор, чому буде відповідати певна структура факторів виробництва.



3. Зв'язок витрат виробництва з вартістю товару та послуг

3.1 Вартість товару і його ціна

Існують різні підходи до тлумачення витрат виробництва, вартості і ціни різними економічними школами.

За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса, вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої, на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна - це грошова форма вираження вартості товару. А вартість - це уречевлена в товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника.

За Марксом, суспільні витрати дорівнюють за капіталізму сумі вартості спожитого основного і постійного оборотного капіталу () і сумі новоствореної працею вартості (), де - додаткова вартість, створена найманою працею. Отже, суспільна вартість товару і суспільні витрати на його виробництво за цією концепцією дорівнюють .

Капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості т, яка створюється найманим робітником зверх вартості його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва. Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до вартості, збільшити свій прибуток.

У першій половині ст. з'являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару.

У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж.Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює заробітну плату, капітал - прибуток (процент), земля - ренту.

У другій половині XIX ст., виникло і набуло поширення трактування ціни з позиції корисності товару, а точніше, корисності блага. У межах корисності виділялась гранична корисність, тобто корисність кожної наступної одиниці приросту блага, яке спрямовується на задоволення певної потреби. Тут кожний покупець - споживач має свою шкалу цінностей, і тому одне й те саме благо має різну цінність, через те що покупець оцінює його з урахуванням власних потреб, а тому й ціна буде різною за зміни умов, в яких перебуває споживач.

Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність безпосередньо не пов'язана із затратами праці та інших факторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкості блага і прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут надається перевага суб'єктивно-психологічному підходу для визначення вартості, а відповідно, і ціни продукту.

У кінці XIX ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни (засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування - на основі витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і Економічні науки ринкової рівноваги.

Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, - це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Нижня і верхня межі ціни постійно змінюються під впливом різноманітних факторів.

Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, які обумовлюють модель ринку.

3.2 Структура собівартості

Витрати виробництва -- це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин -- обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. -- також предметів праці тощо.

У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об'єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб'єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше -- приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

3.3 Шляхи зниження собівартості товарів та послуг

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва.

Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат -- одне з найважливіших джерел розвитку економіки.

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального використання сировини, матеріалів;

- механізації й автоматизації виробничих процесів.

Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».