Размещено на http://www.allbest.ru/

39

Вступ

Державне регулювання економіки покликане забезпечувати її рівновагу і сталий розвиток. Конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних, соціальних, екологічних та інших проблем у будь-якій країні певного періоду.

В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколи потрібні зусилля для пожвавлення господарського життя з метою забезпечення стабілізації економіки та економічного розвитку. Орієнтація на такий результат передбачає використання певних засобів, механізмів та інструментарію державного регулювання економіки,отже дана тема курсової роботи є актуальною на сьогоднішній день.

Головна мета курсової роботи -- розкриття співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави та її органів на економічні процеси. Йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між роллю уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командної системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

В процесі виконання курсової роботи застосовувались наступні методи:

метод аналізу і синтезу; історичний та логічний підходи;статистичний метод;порівняльний метод;графічний метод.

В роботі використовувались наступні нормативні акти: Закон України « Про державний бюджет України на 2005 рік»,Закон України « Про державний бюджет України на 2006 рік», Закон України « Про державний бюджет України на 2007 рік», Закон України « Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закон України « Про оплату праці» № 108/95 ВР, Закон України « Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закон України « Про прожитковий мінімум» № 966-XIV, Закон України « Про ставки акцизного збору на спирт етиловий і алкогольні напої» від 27,12,2007 р., Закон України « Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» від 27,12,2007 р. вплив держава економічний процес

Робота складається з 4 розділів.

В 1 розділі викладені об`єктивні причини необхідності втручання держави в ринкову економіку, а також саму сутність державного регулювання та його практичне значення.

В 2 розділі розкриті основні економічні функції держави:

1) Створення правової бази для ефективного функціонування ринкової економіки;

2) Захист конкуренції;

3) Перерозподіл доходу;

4) Перерозподіл ресурсів;

5) Стабілізація.

В 3 розділі розглядається державний сектор економіки, його прибутки та видатки, а також важливість податків векономіці.

4 розділ присвячений аналізу ситуації в Україні, а саме ролі держави в нашій економіці.

Курсова робота містить 5 таблиць, 2 малюнки, 1 схему.

«В політиці є своя невидима рука,

яка діє в напрямі протилежному дії

невидимої руки ринку»

Мільтон Фрідмен

Розділ 1 Сутність державного регулювання, його необхідність і практичне значення

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державного регулювання економіки -- створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності. Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Державне регулювання -- це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки.

Слід також зазначити, що є низка проблем, пов`язаних з природними чинниками, економічною суспільною діяльністю та іншими її видами, а також природним розвитком самого ринкового господарства, до яких ринок залишається байдужим, а суспільство прагне їх вирішення. Саме тому необхідність урядового втручання в економіку пов`язують з відмовами ринку.

Відмови ринку - небажання або неспроможність ринку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.[15. 511]

В економічній науці є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична й кейнсіанська теорії.

На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.

На відміну від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія -- це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

Загострення соціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікою змусило їх переглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні.

Розглянемо, що ж є індивідуальними потребами( інтересами) , а що- суспільними.

Приватні блага - це блага, споживання яких одними особами виключає можливість їх одночасного споживання іншими. Доступ до споживання приватних благ має той, хто хоче їх придбати та може їх оплатити. Це їжа, взуття, одяг, засоби гігієни, а також верстати, машини, сировина і т. ін.

Але є ті блага, які можна споживати тільки сумісно, вони є неподільними.

Суспільні блага - це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач [15.512]

Державне регулювання потрібне за таких обставин:

1. У разі природної монополії.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про неконкурентне ринкове витіснення, тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативним, і позитивним. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

Типи урядового регулювання економіки: повна монопольна влада в управлінні економікою; поєднання ринкових та урядових регуляторів; крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності.[15. 516]

Ринкова економіка -- це система прав і обов'язків. Ринок -- одне з визначних досягнень людської цивілізації.

Світовий досвід вказує насамперед на те, що без активної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, і соціально орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де б держава усунулась від регулювання ключових соціально-економічних процесів.

Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економічної політики держави.

Економічна політика - це система економічних цілей та засобів, які забeзпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав

Розробка законів, норм, і правил володіння власністю та функціонування ринків;

Здійснення державних закупівель економічних благ;

Виробництво державним сектором суспільних благ;

Здійснення трансфертних виплат;

Справляння податків

Прямий вплив уряду на перерозподіл ресурсів;

Опосередкований вплив уряду на перерозподіл рeсурсів;

Вирішення проблем довкілля;

Національна безпека держави

Захист конкуренції, тощо.

[15. 517-518]

Вирішення завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів.

Інструменти - це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.(табл.1.1)

табл.1.1

[15. 519]

Основні інструменти
Монетарна політика	Індикативне планування	Антиінфляційна політика	Амортизаційна політика	Нтимонопольна політика	Соціальна політика	Зовнішньоекономіна політика	Фіскальна політика	Політика ціноутворення	Інструменти прямого впливу

Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи в різних країнах істотно різняться. Тому готових схем не може бути. Неприпустимими є як абсолютизація, так і переоцінювання ролі держави. Треба шукати виважене, раціональне поєднання цих важливих складових розвитку економіки. Отже, ринок покликаний компенсувати вади й недосконалість державного регулювання. Звідси, за логікою, можна віднайти певну ідеальну модель ринку, в якій масштаби державного втручання зводитимуться до нуля.

Проте є певні обставини й чинники, що визначають роль держави не лише як компенсатора недосконалості ринку окремі функції належать до її виключної прерогативи, їх ніколи не виконуватиме будь-хто інший. З таких позицій стають зрозумілими природа і покликання держави як гаранта і захисника загальнонаціональних інтересів.

Методи державного регулювання економіки -- це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи. Прямі методи ще називають адміністративними, а непрямі - економічними[15. 518]

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

До прямих методів належать: дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; регламентація; заборони; застосування покарань та заохочень; різноманітні форми цільового фінансування; прямий вплив на експорт; державне замовлення. [15.520]

Методи непрямого регулювання -- це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання -- це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація -- це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання -- це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації. Адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. Їм властива вертикальність. Економічні методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, антиінфляційної, анти циклічної, зовнішньоекономічної, соціальної та цінової політики. Їм властива горизонтальність. [15. 521,523]

Адміністративні методи державного регулювання економіки -- це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку, їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.(табл.1.2)

Размещено на http://www.allbest.ru/

39

табл.1.2

Ліцензії -- це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг.[15.525]

Квоти -- визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.[15.525]

Санкції -- це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.[15.525]

Норма -- це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності.[15.526]

Стандарти -- це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва.[15.526]

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання.[15.526]

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку.[15.527]

«Економічна свобода набагато

ілюзорніша, ніж це видається

на перший погляд.

Кожен має право чинити на ринку

так, як йому заманеться,

однак якщо хто-небудь визнає за краще

робити те, що ринок не схвалює,

ціною виявляється економічне розорення»

Р. Хейлбронер

Розділ 2 Економічні функції держави

Економічні функції уряду надзвичайно різноманітні. Деякі із цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової економіки, до них, зокрема, відносяться такі важливі види діяльності уряду, як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для конкуренції.

Друга група функцій, покладених на уряд, спрямована на посилення і модифікацію дії ринкових відносин. До них передусім належать:

- Функція перерозподілу національного доходу;

- Функція створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури;

- Функція регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об`єктів господарювання та охорони навколишнього середовища;

- Перерозподіл ресурсів;

- Стабілізація економіки.[14,95 ]

Усі вказані функції тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу підприємцям, визначає права фізичних та юридичних осіб і гарантує дотримання контрактів.

Держава встановлює також закони, які регулюють стосунки між підприємствами, що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх споживачів. На грунті законодавства уряд може виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для вжиття відповідних санкцій.

Такого роду діяльність уряду сприяє: поліпшенню розподілу ресурсів. Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продуктів, визначення прав усіх форм власності та видів господарювання, а також відповідальність за дотримання умов контрактів -- усі ці заходи створюють сприятливий грунт для функціонування ефективної економіки. Вони розширяють ринки і дозволяють здійснювати все глибшу спеціалізацію у використанні як матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому розподілу ресурсів.[14. 95]

Особливе місце у ринковій економіці належить конкуренції. Це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця або суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яка ринкова система реєструє і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає прибуток і зміцнення позицій. Результатом для тих, хто порушує закони ринку, є збитки і зрештою банкрутство.[14. 95] Для України надзвичайно важливим завданням є втілення в життя принципів ринку, які полягають в тому, що покупці -- це господар, ринок -- їхній агент, а підприємства -- їхній слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Монополія - ситуація, коли число продавців зменшується настільки, що кожен із них уже в змозі вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається.[14.95] Згідно з Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [6]монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України монопольним вважається становище підприємця, чия частка на ринку певного не товару менша 35%.

Монополія створює ситуацію, коли вона підміняє конкуренцію, тобто продавці товару можуть впливати на ринок, або маніпулювати на ньому, цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Монополії здатні регулювати загальний обсяг пропозиції, тобто можуть штучно обмежувати обсяг продукції і тим самим отримувати за неї вищі ціни, а дуже часто і стійкий економічний прибуток. Ці ціни і прибутки, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів. [14 .95]

Дослідження проявів монополізму в економіці України показує, що вони мають суттєві особливості, які виявляються передусім у багаторівневому характері монополізації економіки. Можна виявити три шари цього явища: монополізм власності (загальне одержавлення економіки), монополізм управління ( наявність вертикальних адміністративних систем) і технологічний монополізм.

У промислово розвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. Щодо монополій тих галузей, де технологічні і економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд створює державну комісію для регулювання цін і встановлює стандарти для надання послуг.[14. 96] Оскільки на більшості ринків ефективне виробництво може бути забезпечене за високого рівня розвитку конкуренції, то уряди багатьох країн впроваджують антимонопольні закони з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності.

Одним із суттєвих недоліків функціонування чисто ринкової економіки є велика диференціація доходів окремих соціальних груп населення. Ринкова система приносить величезні доходи тим, чия праця високо оплачується завдяки природним здібностям і здобутій освіті та майстерності. Такі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельними угіддями, заробленими наполегливою працею або залишеними у спадок.

Інші ж члени суспільства мають менші здібності, отримали скромну освіту і кваліфікацію, не заощадили або не дістали у спадщину ніяких матеріальних засобів. Виходить, їхні доходи дуже скромні. До того ж, чимало людей похилого віку, осіб з фізичними та розумовими вадами, незаміжніх жінок і удовиць із дітьми на утриманні заробляють дуже мало або, як і безробітні, зовсім не мають доходів у рамках ринкової системи.

Ринкова система супроводжується значною нерівністю у розподілі грошових доходів, а отже, і в розподілі національного продукту між окремими сім'ями та особами. [14. 96]

Одним із надзвичайно важливих завдань, що стоїть перед урядом, є зменшення нерівності доходів окремих груп населення. Це завдання знаходить відображення у багатьох політичних заходах і програмах. Зокрема, трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним тощо. Згідно з програмами соціального забезпечення фінансова допомога надасться хворим, пенсіонерам і людям похилого віку. Ці програми здійснюють передачу доходів держави тим сім'ям і особам, які мають мізерний доход або зовсім його не мають.

Уряд міняє також розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто за допомогою регулювання ринкових цін. Гарантовані ціни фермерам і законодавство про мінімальні ставки заробітної плати -- наочні приклади того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

У багатьох країнах має місце прогресивне оподаткування, внаслідок чого податки на особисті доходи застосовуються для вилучення більшої частки доходів у багатих, ніж у бідних. Щоправда, податкова система має досить поміркований вплив на розподіл доходів.[14. 96]

Однак уряд бере участь не лише у перерозподілі доходів, але й у перерозподілі ресурсів. Необхідність такого перерозподілу зумовлена тим, що конкурентна ринкова система часто спонукає виготовляти продукцію, що не відповідає суспільним потребам. Не в змозі вона, приміром, виділяти які б то не було ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких економічно виправданий.

Незважаючи на те, що загалом конкурентна ринкова система забезпечує ефективний розподіл ресурсів, вона має і певні вади. Річ у тім, що висновок про ефективний розподіл грунтується на припущенні, нібито всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, знаходять повне відображення у графіках ринкового попиту і пропозиції. Інакше кажучи, припускається, що не існує переливів, або побічних ефектів, пов'язаних з виробництвом або споживанням будь-якого товару чи послуги.

Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару, переміщуються до тих, хто не є безпосередніми покупцями або продавцями. Переливи називаються також побічними ефектами, оскільки вони являють собою вигоди і витрати, що припадають на частку індивіда або групи, які не є учасниками ринкової операції.

Витрати переливу виникають тоді, коли виробництво або споживання товару породжує некомпенсовані витрати у будь-якої третьої сторони. Найочевидніші витрати переливу пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Слід визнати, що забруднення -- це витрати, пов'язані із здійсненням цінної виробничої діяльності. Однак ці витрати мають одну відмінність: їхній тягар лягає на плечі людей, які не давали на це згоди. Тобто забрудненням називаються витрати, нав'язані іншим без їхньої згоди.[14. 97]

Вплив витрат переливу, або побічних витрат, на розподіл ресурсів, зображений на мал. 2.1. Коли виникають витрати переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі населення, витрати виробництва знижуються. Іншими словами, крива пропозиції не включає всіх витрат, які тісно пов'язані з виробництвом товару.

Таким чином, крива пропозиції виробника S занижує загальний обсяг витрат виробництва, а тому розміщена правіше за криву пропозиції, яка включала б усі витрати S₁. Забруднюючи навколишнє середовище, тобто створюючи витрати переливу, підприємство несе менші витрати виробництва і його пропозиція відповідає кривій S. У результаті, як видно на мал.2. 1, рівноважний обсяг продукту Q більший за його оптимальний обсяг Q₁. Тобто ресурси надходять у надмірній кількості у виробництво саме цього товару.

Держава покликана прийняти такі закони, які б заборонили або обмежили забруднення. Подібне законодавство змушує потенційних забруднювачів нести видатки, пов'язані з надійним знищенням промислових відходів. Наприклад, фірма повинна придбати і встановити устаткування для очищення води, забрудненої під час виробничого процесу. Тобто законодавство здатне змістити криву пропозиції S в положення S₁ на мал. 1 і тим самим зрівняти рівноважний і оптимальний обсяги виробництва.[14.98]

Уряд може ввести особливий податок, який дорівнює або наближений до витрат переливу на одиницю продукції. За допомогою такого податку вони намагаються покласти на фірму-порушника ті побічні витрати, або витрати переливу, які приватна промисловість прагне зекономити. Наприклад, особливий податок, рівний Т на одиницю продукції на мал. 1, збільшить витрати фірми і змістить її криву пропозиції з S до S₁. Як наслідок, рівноважна величина продукту Q зменшиться настільки, що зрівняється з оптимальною величиною продукту Q₁, і таким чином надмірне виділення ресурсів на цей продукт буде усунено.[14. 98]

Проте переливання може прийняти і форму вигоди. Виробництво або споживання певних товарів і послуг може також обумовити вигоди переливу, або вигоди, які створені зовнішніми факторами, що не вимагають компенсації третій стороні або суспільству в цілому. Наприклад, освіта приносить вигоду індивідуальним споживачам, оскільки освічені люди отримують вищі доходи, ніж неосвічені. Але освіта забезпечує великі вигоди і всьому суспільству. Так, економіка в цілому виграє від наявності універсальнішої і продуктивнішої робочої сили, з одного боку, і менших затрат на протидію злочинності, на нагляд за дотриманням законів і на благодійні програми -- з іншого.[14. 98]

Розв'язати проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов'язану з наявністю вигод переливу, можна за допомогою збільшення попиту. Цього можна досягти шляхом забезпечення купівельної спроможності споживачів, що може бути використана виключно для придбання конкретного товару або послуги, з якими пов'язане виникнення вигоди переливу.

Наприклад, у багатьох країнах практикується введення продовольчих талонів, призначених для поліпшення раціону харчування сімей з низькими доходами. Ці талони, які видаються урядом таким сім'ям, можуть бути використані лише для придбання харчових продуктів, Магазинам, які приймають продовольчі талони, їхній грошовий еквівалент компенсується державною установою.

Протилежний підхід реалізується на боці ринкової пропозиції. Замість субсидування споживачів конкретним товаром, держава може вважати зручнішим і в адміністративному плані простішим субсидування виробників. Субсидія -- це свого роду «податок навпаки»; податки складають для виробників додаткові витрати, тоді як субсидії скорочують ці витрати. Державне субсидування вищої освіти, програми масових профілактичних щеплень, державні лікарні та поліклініки -- все це приклади практичного застосування підходу, що розглядається.[14.98]

Коли вигоди переливу великі, уряд може просто взяти на себе фінансування таких галузей або навіть зробити їх власністю держави і безпосередньо керувати ними.

Особливості суспільних, або державних благ суттєво відрізняються від особливостей товарів індивідуального споживання. Ринкова система не здатна виробляти суспільні блага. Вони неділимі, складаються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям.[14. 99]

До того ж, на суспільні блага не поширюється принцип винятковості, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ з самого початку їхнього виникнення. [14. 100]

Яскравим прикладом суспільного блага є маяк, який попереджає кораблі про підступність морського узбережжя чи гавані. Будівництво маяка може виявитися економічно вигідним, якщо вигода (зменшення кількості корабельних аварій) перевищує виробничі затрати. Однак вигода, що припадає на частку кожного користувача маяком, не може відшкодувати придбання такого великого і неподільного продукту.

Практично немає способу позбавити деякі кораблі можливості користуватися вигодою від маяка. Тому власникові будь-якого корабля немає потреби добровільно оплачувати таку вигоду. Тобто виникає проблема, пов'язана з тим, що люди можуть користуватися вигодами певного продукту нічого не витрачаючи на його виробництво.

Враховуючи, що послуги маяка неможливо ні виразити в цінах, ні продати, зрозуміло, що приватним фірмам немає ніякої вигоди вкладати гроші у їхнє будівництво. Отже, щоб суспільство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їхнє виробництво необхідно за допомогою системи примусових податків.

Хоча непридатність принципу винятковості до вигод переливу досить різко відрізняє суспільні блага від товарів індивідуального користування, уряд забезпечує людей безліччю інших товарів і послуг, до яких принцип винятковості може бути застосований. Зокрема, такі блага і послуги, як вулиці і автомагістралі, поліційна і пожежна охорона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування, цілком підпадають під дію принципу винятковості, тобто на них можна встановити ціни, і приватні виробники можуть ними забезпечувати споживачів за допомогою ринкової системи.[14.100]

Всі ці послуги, які несуть у собі значні вигоди переливу, ринкова система не вироблятиме в достатній кількості. Тому держава бере на себе їхнє фінансування і виробництво, щоб не допустити можливого виникнення дефіцитного виділення ресурсів. Подібні товари і послуги іноді називають квазісуспільними (квазідержавними) благами.

Оскільки ринкова система цін не виділяє ресурсів на суспільні блага, а на квазісуспільні виділяє їх недостатньо, надзвичайно важливо виробити механізм, що забезпечував би їхнє виробництво. [14.100]

Слід з'ясувати, як саме перерозподілити ресурси із виробництва товарів індивідуального користування у виробництво суспільних благ. В умовах повної зайнятості перед державою стоїть завдання вивільнення ресурсів із сфери виробництва товарів індивідуального користування, для направлення їх у сферу виробництва суспільних благ.

Вивільнення ресурсів із індивідуального сектора здійснюється шляхом скорочення індивідуального попиту на них через обкладання підприємств і домогосподарств податками, які виключають частину їхнього доходу, тобто частину потенційної купівельної спроможності.

Отримуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства змушені скорочувати свої інвестиційні і споживчі видатки. Отже, податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, а це, у свою чергу, викликає зниження індивідуального попиту на ресурси.

Уряд, витрачаючи податкові надходження, може сам направляти ці ресурси для виробництва суспільних благ і послуг. Уряд свідомо перерозподіляє ресурси з метою здійснення певних змін у структурі національного продукту країни.[14.100] Особливе місце у діяльності держави посідає проблема стабілізації економіки, тобто допомоги ринковій економіці забезпечити повну зайнятість ресурсів, ефективне їхнє використання і стабільний рівень цін. Ключовий момент полягає в тому, що рівень виробництва безпосередньо залежить від загального, або сукупного, обсягу видатків. Високий рівень загальних видатків означає, що для багатьох галузей вигідно нарощувати випуск продукції, а це, в свою чергу, зумовлює необхідність досягнення високого рівня використання матеріальних і людських ресурсів. Досвід показує, що сама по собі ринкова економіка далеко не завжди забезпечує повну зайнятість ресурсів. Загальний рівень видатків у ринковій системі може бути надто низьким для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов'язаний так доповнити приватні видатки, щоб їхній загальний рівень був достатнім для створення повної зайнятості. При цьому держава може використати урядові видатки і податки для перерозподілу ресурсів у виробництво суспільних благ. Коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяють виробничі потужності економіки, виникає інфляція. За повної зайнятості сукупні видатки перевищують величину продукту, що зумовлює підвищення рівня цін. Надмірний обсяг сукупних видатків носить інфляційний характер. В такому разі урядові необхідно усунути надмірні видатки, чого можна досягти шляхом скорочення власних видатків, а також підвищенням податків з метою скорочення видатків приватного сектора.[14.101]

“Сплачувати податки

і помирати мусить

кожний”

Бенджамін Франклін

Розділ 3 Державний сектор економіки

Виконуючи свої економічні функції і застосовуючи економічні регулятори, держава діє у якості самостійного господарського суб`єкта, утворює державний сектор в економіці.

Державний сектор включає в себе, крім державної власності і державних підприємств, всю сукупність форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів і послуг.

Розглянемо державний сектор економіки як отримувача і розпорядника доходів.

Як розпорядник доходів держава здійснює:

а)державні закупки;

б)трансфертні платежі;

в)виплати державного боргу.

Між державними закупками і трансфертними платежами існує суттєва відмінність.

Державні закупки називають виснажливими, тому що вони пов'язані з вилученням ресурсів з виробництва індивідуальних товарів та послуг, і спрямовуються державою на виробництво суспільних благ.

Трансфертні платежі не впливають на збільшення суспільних благ за рахунок індивідуальних благ, а змінюють тільки особисте споживання

Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків держави за певний період. Державний бюджет, який розглядається як частина державного сектора, розміщеного у сфері споживання, потрібен для того, щоб перерозподілити доходи, фінансувати випуск «громадських товарів» і таке ін. У сферах розподілу і споживання питома вага держави дуже велика, у сфері виробництва вона повинна бути мінімальною, а в обміні практично дорівнювати нулю.[16.174]

Функції державного бюджету: фіскальна; розподільча; стимулююча; контрольна.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету: податки; відрахування на соціальне страхування та інші види відрахувань; державна позика; емісія грошей; продаж державного майна.

Форми виплат із державного бюджету:асигнування - видатки на утримання підприємств та установ; субсидії - державна допомога організаціям, установам, громадянам; субвенції - державна грошова допомога місцевим органам влади; дотації - допомога підприємствам, організаціям, установам.

За станом розрізняють державний бюджет:

- Нормальний: надходження = видатки;

- Дефіцитний: надходження < видатки;

- Профіцит ний: надходження > видатки.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва; коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.

Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання і застосовується, як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економічний спад.

Нагромаджена сума позичених урядом коштiв для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково- бюджетна політика є ефективним методом державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки - це обов`якові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснюванні у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Податки виконують 2 функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція - забезпечення централізації певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Регулююча - вплив податків на різні аспекти діяльності їх платників.

Використання регулюючої функції податків здійснюється чeрез податкову політику [17. 625]

Нинішня податкова система України перебуває у стадії свого становлення. Вона включає такі основні види:

-- податки з юридичних осіб: податок на додану вартість, акцизний збір, соціальний податок, податок на використання природних ресурсів, податок на прибуток підприємств, податок з обсягу реалізації, податки-регулятори на фонд оплати праці, податок на експорт і імпорт;

-- податки з юридичних та фізичних осіб: податок на нерухомість, або майновий податок, транспортний податок, податок на використання автомобільного палива, земельний податок;

-- податки з фізичних осіб: подоходний податок з громадян, податок на доходи від підприємницької діяльності та податки на інші об'єкти.

Важливе місце в податковій системі посідає податок на додану вартість (ПДВ). Він має певні переваги не тільки для держави, але й для платників податків. По-перше, від нього важче ухилитися. По-друге, з ним пов'язано менше економічних порушень. По-третє, він більше, ніж інші, стимулює зростання доходів. До того ж, для платників податків завжди краще сплачувати їх державі з видатків, ніж з доходів.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), і сумою податку, сплаченого постачальниками за матеріальні ресурси, паливо, роботи, послуги, вартість яких належить до витрат виробництва та витрат обігу. Тобто платником ПДВ є споживач. Однак на будь-якій стадії виробництва і обміну продукції (робіт, послуг), платежі до бюджету здійснюються продавцем.

Порівняння ставок ПДВ України з іншими державами говорить про те, що в нас вони зависокі. З 1993 року ПДВ для підприємств усіх форм власності встановлений в розмірі 20%[11.25] Тоді як в США ця ставка складає 11 %, в Англії -- 15%, у Франції-- 18,6%'.

Середній податок на товар, або податок на споживання, виступає не тільки у формі ПДВ, а й у формі акцизного збору. Різниця між цими двома видами податків полягає, по суті, у сфері їхньої дії. ПДВ поширюється на широке коло продукції, тоді як акцизні податки встановлюються вибірково і охоплюють невелику кількість товарів.

Ставка акцизного збору визначається у вигляді відсотка або твердої суми з одиниці реалізованої продукції. Так, в Україні ставка акцизного збору на питний спирт складає 90% вартості у відпускних цінах, лікеро-горілчані вироби -- 19грн. за 1л 100% спирту, вина виноградні --19грн. за 1л 100% спирту , коньяк --7 грн. за 1л 100% спирту , пиво -- 0,31грн. за 1л 100% спирту[8], шоколад -- 40%,, тютюнові вироби -- 10--12,5%[9],легкові автомобілі -- 25--35%, хутряні вироби -- 10--35%, килими і килимові вироби -- 20--45%, одяг з натуральної шкіри -- 35% .

Важливе місце в системі оподаткування України займає податок на доход підприємств і організацій. Об'єктом оподаткування до 1992 р. був валовий доход підприємства, що являв собою суму доходів від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів, брокерських місць (крім реалізації біржами) і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях.

3 1993 р. в Україні замість податку на доход підприємств введений податок на прибуток. Його введення -- об'єктивно обгрунтований захід, який дозволяє реалізувати принцип єдності вимог держави щодо всіх господарських суб'єктів, що ставить усі підприємства в рівні умови і забезпечує однакові вимоги до їхньої діяльності.

Податкова ставка - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.[15. 487]

Ставки податку можуть бути різними.

На особистий подоходний податок встановлюються граничні і середні податкові ставки.

Перший вид ставок являє собою податки, що виплачуються на додатковий, або збільшений доход.

Гран. под.ставка =приріст податку/ приріст прибутку

Середня податкова ставка -- це загальний податок, поділений на величину податкового доходу.

Сер.под.ставка= розмір податку/оподаткований прибуток [17. 639-640]

Податки можуть бути прогресивні, пропорційні і регресивні. Прогресивний податок характеризується тим, що із зростанням доходу його середня ставка підвищується. Такий податок передбачає не тільки велику абсолютну суму, але й більшу значну частку доходу, що стягується в міру зростання доходу. Податок є регресивним, коли його середня ставка знижується із зростанням доходу. Такі податки вимагають все меншої та меншої частки доходу. Пропорційний податок передбачає незмінність середньої податкової ставки, незалежно від розмірів доходу.[15.492]

Важливо також усвідомити, що встановлення високого рівня оподаткування з метою розв'язання насамперед фіскальних завдань і поповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії на порівняно тривалий період. Використання принципу формування податків від прибуткової частини бюджету з метою досягнення його бездефіцитності неминуче веде до встановлення завищених норм оподаткування.

Малюнок 3.1.

При цьому забувають про об'єктивну залежність між величиною податкової ставки і зростанням надходжень до бюджету, що зображено на мал. 3.1. Ця крива( крива Лаффера) показує, що із підвищенням ставки податку доходи держави за рахунок податків спочатку збільшуються. Та коли податкова ставка перевищує певну межу, доходи від податкових надходжень починають зменшуватися. Причина полягає в тому, що зависокі податки знижують у людей бажання працювати в легальній економіці. Чим вища визначена ставка податку, тим менше вони будуть працювати легально і, відповідно, тим меншими будуть доходи держави. Коли ж ставка податку і далі зростатиме, то рано чи пізно вона досягне такого рівня, коли ніхто не захоче працювати і платити податки, і, таким чином, держава зовсім не отримає ніяких податкових надходжень.[17. 627-628]

Як наслідок, продовжується спад виробництва, а отже, різко скорочуються надходження до бюджету, що ставить під сумнів здійсненність антиінфляційнної стратегії: іншого виходу, крім додаткової емісії грошей, за цих умов не передбачається.

Наслідком збільшення ставок і маси податків, що вилучає держава, завжди є посилення інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків або прямо веде до зростання цін (це стосується товарів першої необхідності, попит на які нееластичний за ціною, а також взаємонезамінних товарів і тих, що виготовляються підприємствами-монополістами), або через скорочення внаслідок зростання цін попиту (на ті товари, на які він еластичний за ціною) веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб'єктів, що з позицій всієї економіки супроводжується подальшим поглибленням економічної кризи і спадом виробництва.

« Найкраща економічна система- це та,

яка максимально забезпечує людей тим,

чого вони найбільше потребують»

Джон Гелбрейт

Розділ 4 Роль держави у становленні та розвитку ринкової економіки України

Об`єктина необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.[15.530]

Як відомо, структура економіки України формувалася понад 70 років у так званому єдиному народногосподарському комплексі колишнього СРСР; її оптимізацію здійснювали виходячи із загальносоюзних інтересів та у відриві від міжнародного поділу праці. І дотепер їй притаманні низький рівень НТП, надмірна концентрація матеріального виробництва в окремих регіонах, марнотратне використання всіх видів ресурсів. Це призвело до неминучих негативних наслідків: занепаду продуктивних сил, виснаження та деградації природних ресурсів, погіршення екологічної і демографічної ситуації та масового зубожіння населення.

За таких умов назріла потреба здійснити рішучу структурну перебудову всього національного виробництва, трансформувати його із фрагмента відсталої, державно-монополістичної, несприйнятливої до НТП економічної системи колишнього СРСР на самодостатній, відкритий світовій кооперації національний народногосподарський комплекс, який би динамічно розвивався.

Трансформаційний характер економіки України пов`язан з такими перехідними процесами: суверенізацією національного господарського комплексу; лібералізацією та демократизацією економічного життя; плюралізацією форм власності та господарювання; структурною постіндустріальною перебудовою; започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення; гуманізацією та соціалізацією економічних процесів; радикальною зміною функцій та ролі держави та ін.[15.531]

Ціни й надалі відіграватимуть важливу роль в економічному впливі держави на економіку. У сучасних умовах немає змоги перейти до реформування цін на основі попиту і пропозиції. Це зумовлено передусім характером інфляційних процесів, ліквідацією диспропорцій і забезпеченням паритетності в міжгалузевому обміні, необхідністю соціального захисту окремих верств населення.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності має бути спрямоване на зменшення економічної залежності України від зовнішніх чинників, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку, а також на розробку та реалізацію антидемпінгових заходів.

Структурна переорієнтація економіки України необхідна і реальна. Вона безпосередньо продиктована національними інтересами держави, сформульованими у програмі «Україна-2010 рік». Для її здійснення потрібні передусім політична воля та науково обґрунтований план практичних дій.

Дуже важливим завданням є соціальний захист населення. Враховуючи це, держава приймає ряд заходів спрямованих на покращення життя населення, а саме: трансфертні платежі, встановлення мінімальної заробітної платні, пенсії, стипендії.

У відповідності зі ст. 3 Закону № 108/95 ВР мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за звичайну, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.[5]

Крім того, мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств всіх форм власності і господарювання.

Так у державному бюджеті на 2008 рік розмір мінімальної заробітної плати складає:

З 1 січня 2008 року - 515 гривень;

З 1 квітня 2008 року - 525 гривень;

З 1 жовтня 2008 року - 545 гривень;

З 1 грудня 2008 року - 605 гривень. [12.31]

У відповідності зі ст.1 Закону № 966 - XIV [7] прожитковий мінімум - це вартісний розмір достатній для забезпечення нормального функціонування організму людини , збереження його здоров`я набору продуктів харчування , а також мінімального набору послуг, потрібних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. (табл.4.1)

Табл.4.1

Розмір прожиткового мінімума

Особи	1,01,2008 - 1,03,2008	01,04,2008 -30,06,2008	01,07,2008 - 30,09,2008	01,10,2008 - 31,12,2008
На 1 особу в місяць	592 грн.	605 грн.	607 грн.	626 грн.
Соціальні і демографічні групи населення:
Діти віком до 6 років	526 грн.	538 грн.	540 грн.	557 грн.
Діти віком від 6 до 18 років	663 грн.	678 грн.	680 грн.	701 грн.
Працездатні особи	633 грн.	647 грн.	649 грн.	669 грн.

Крім того, ст.. 60 Закону № 107 VI встановлен розмір мінімальної стипендії (табл.4.2)[4]

Табл.4.2

Особи	З 01,01,2008	З 01,09,2008
Учні професійного технічного учбового закладу	150 грн.	200 грн.
Студенти вищого навчального закладу I- II рівня акредитації	200 грн.	400 грн.
Студенти вищого учбового закладу III- IV рівня акредитації	300 грн.	530 грн.

Також з 01,01,2008 року для учнів професійних технічних та студентів вищих навчальних закладів I- IV рівня акредитації , які входять до числа дітей- сиріт, складає 500 грн., а дітей, які позбавлені батьківської опіки, - 1060 грн.

Для порівняння можна привести дані за минулі роки.

Отже, як бачимо з кожним роком держава збільшує розмір прожиткового мінімума( а також розмір стипендії , і мінімальної заробітної платні), але все одно це надзвичайно малі суми, враховуючи ціни та інфляцію. Більш того, мінімальна заробітна плата є меншою, ніж прожитковий мінімум, а такого не повинно бути.

А тому на нинішньому етапі державотворення існує багато проблем саме в соціальній сфері, які наша держава повинна вирішити.

Також до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2008 рік належать:

1) Податок на додану вартість;

2) Податок на прибуток підприємств;

3) Збір за спеціальне водокористування;

4) Збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

5) Платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

6) Акцизний збір із вироблених в Україні товарів;

7) Акцизний збір із ввезених в Україну товарів;

8) Кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України та 90% коштів, отриманих за рахунок вчинення консульських дій за межами України;

9) Ввізне мито;

10) Рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються на території України;

11) Надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів;