Розширення сфери діяльності організації за рахунок створення дочірнього підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність підприємства.

Розуміння конкурентоспроможності підприємства трактується фахівцями по різному. Визначений авторитет в галузі конкуренції, висновки якого обґрунтовуються на результатах багатьох досліджувань досягнення і збереження конкурентної переваги, вважає, що фірми попереджають своїх суперників, якщо мають міцну конкурентну перевагу. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, породженим облєктивним розвитком продуктивних сил і відображаючи результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі, яка доступна для огляду (10 - 15 років). Джерелами конкурентних переваг є прогресивна організаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

Будь-який напрямок бізнесу в наш час характеризується високим рівнем конкуренції. Для збереження своїх позицій і досягнення лідерства компанії змушені постійно розвиватися, освоювати нові технології, розширювати сфери діяльності. Тому випускна робота на тему «Розширення сфери діяльності організації шляхом створення дочірнього підприємства.» є актуальною.

Метою даної випускної роботи є розкриття теоретичних основ розширення сфери діяльності організації за рахунок створення дочірнього підприємства для налагодження торгівельних зв'язків із підприємствами ближнього зарубіжжя, а також їх практичне застосування для ТОВ «Техніка», основним напрямком діяльності якого на сьогоднішній день є торгівля й зборка деяких видів

нафтогазового обладнання для НАК «Нафтогаз Україна».

Досягнення мети випускної роботи здійснюється через вирішення завдань:

розкрити теоретичні аспекти створення дочірнього підприємства;

розглянути положення справ на існуючому підприємстві ТОВ «Техніка»;

розрахувати витрати на проектування нового підприємства;

розрахувати фонд зарплати і кількість персоналу

розробити організаційну структуру й посадові обов'язки на проектованому підприємстві;

- розрахувати рівень рентабельності підприємства та строки окупності проектуємого підприємства

- розробити ПО для обчислення завдань, що поставлені у випускній роботі;

- розробити комплекс заходів щодо забезпечення норм безпеки життєдіяльності на підприємстві.

Основними теоретичними і методологічними джерелами при написанні були українські та іноземні видання, присвячені теоретичним аспектам створення дочірнього підприємства.

Розділ 1. Теоретичні основи створення підприємства

1.1 Поняття підприємства і його організаційно-правові форми

Основними законодавчими актами , які регулюють підприємництво в Україні є ЗУ «Про підприємництво» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168, вводиться в дію Постановою ВР N 785-ХІІ від 26.02.91, ВВР, 1991, N 14, ст.169 ), та ЗУ «Про підприємства в Україні» ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 24, ст.272, вводиться в дію Постановою ВР від 27.03.91, ВВР 1991, N 24, ст.273 ), а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств Закони визначають загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Створюють рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Спрямовані на забезпечення самостійності підприємств, визначають їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність"; об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції. Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України. Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України. Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" . Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами. Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України . Підприємство може бути створено

внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за поданням первинного природо користувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України. Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства. Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється ЗУ «Про підприємства в Україні» та іншими законами України. Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої

діяльності встановлюються Законом України "Про підприємництво" Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств власником майна за участю трудового колективу. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше). Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником (власниками)

внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію; при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи -платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та

подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України. У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації. У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт. Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва. У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації. Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Види підприємств та їх характеристика.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України. У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується ЗУ « Про підприємства в Україні» і своїм статутом. В Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII ЗУ « Про підприємства в Україні». Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства: у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України. У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому

числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об'єднуватись в: асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети; концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств; інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону. Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду. Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання. Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється спеціальним законодавством.

Господарська, економічна і спеціальна діяльність підприємств на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход). Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою). Регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств здійснюються Кабінетом Міністрів України. Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором,

визначається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство виконує роботи і поставки для державних потреб на договірній основі в порядку, що визначається законодавчими актами України. Підприємство при підготовці планів свого економічного розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за шкідливі наслідки своєї діяльності. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Відповідальність працівника по фінансових обов'язках підприємства визначається часткою його участі у фінансових ресурсах підприємства. Порядок поставки продукції для державних потреб визначається законодавством України. Підприємство

самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України, союзних республік та інших держав. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств. Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. На продукцію підприємств, які займають монопольне становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність громадян, допускається державне регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення". При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною. У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на продукцію надлишкова-одержана сума підлягає вилученню. Крім того, з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Державним підприємствам забороняється виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів Підприємство має право відкривати розрахункові (поточні) та інші рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Повідомлення про відкриття або закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу відповідного податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків підприємства встановлюються центральним податковим органом України Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі. Підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахункам, може бути оголошене арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство" Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Порядок використання виручки підприємства в іноземній валюті визначається валютним законодавством України. Підприємство має право одержувати кредити від своїх зарубіжних

партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних підприємством кредитах держава відповідальності не несе. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

1.2 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) як юридична форма організації

ТОВ- це організаційно-правова форма підприємства, створеного за згодою юридичних і фізичних осіб шляхом об'єднання їхніх внесків з метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку. Прибуток, одержуваний ТОВ, розподіляється пропорційно внескам його учасників або засновників. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю відповідають по його зобов'язаннях тільки в межах своїх внесків, на їхнє майно й заощадження відповідальність не поширюється. Оскільки внески учасників стають власністю товариства, вони несуть не «відповідальність» по його боргах, «обмежену рамками їхніх внесків», а тільки ризик збитків (втрати внесених ними внесків). Учасники товариства, що внесли внески в статутний капітал товариства не повністю, несуть солідарну відповідальність по його зобов'язаннях у межах вартості неоплаченої частини внеску кожного учасника товариства.

Учасниками товариства можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками товариств, якщо інше не встановлено законом «Про товариства з обмеженою відповідальністю».

Товариство може бути засновано однією особою, що стає його єдиним учасником. Товариство не може мати єдиним учасником інше господарче товариство, що складається з однієї особи.

Число учасників не повинне бути більше 50 чоловік. Якщо ж воно перевищить установлену законом межу, то товариство протягом року повинне бути перетворене у відкрите акціонерне товариство, а після закінчення цього строку - ліквідовано в судовому порядку, якщо число його учасників не зменшиться до встановленої законом межі.

Товариство з обмеженою відповідальністю має два установчих документи - установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними устав. Якщо товариство засновується однією особою, його установчим документом є устав.

В установчому договорі засновники зобов'язуються створити товариство й визначають порядок пов'язаної із цим спільної діяльності. У ньому також відображаються склад засновників (учасників), розмір статутного капіталу товариства, величина часток кожного учасника, порядок і строки їх внесення в статутний капітал, відповідальність засновників за порушення обов'язку по внесенню внесків, умови й порядок розподілу між засновниками (учасниками) товариства прибутку, склад органів управління товариством і порядок виходу учасників із суспільства.

Устав суспільства повинен містити відомості про: склад і компетенцію органів правління товариством і порядку прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення по яким приймаються одноголосне або кваліфікованою більшістю голосів; розмірі статутного капіталу суспільства й номінальної вартості частки кожного учасника товариства; правах й обов'язках учасників товариства; порядку й наслідках виходу учасника із суспільства; порядку переходу частки в статутному капіталі суспільства до іншої особи.

Статутний капітал суспільства складається з номінальної вартості часток його учасників. Розмір статутного капіталу суспільства не може бути менш суми, певної законом про товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до закону його розмір повинен бути не менш 100-кратного мінімального розміру

оплати праці, установленого законом на дату подання документів для державної реєстрації.

Внеском у статутний капітал суспільства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові права або інші права, що мають грошову оцінку. По закону, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути на момент реєстрації суспільства оплачений його учасниками не менш чим наполовину, неоплаченої частина, Що Залишилася, статутного капіталу суспільства підлягає оплаті його учасниками протягом першого року діяльності суспільства. При порушенні цього обов'язку товариство повинне або оголосити про зменшення свого статутного капіталу й зареєструвати його зменшення у встановленому порядку, або припинити свою діяльність шляхом ліквідації. Згідно законодавству, засновники товариства зобов'язані повністю оплатити статутний капітал на момент реєстрації суспільства.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення всіх його кредиторів. Останні вправі в цьому випадку зажадати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань суспільства й відшкодування їм збитків.

Учасник ТОВ вправі продати або іншим способом поступитися свою частку в статутному капіталі або її частина одному або декільком учасникам даного суспільства. Учасники товариства користуються переважним правом покупки частки учасника (її частини) пропорційно розмірам своїх часток, якщо уставом не передбачене інше.

Учасник товариства вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників або суспільства. У випадку виходу учасника його частка переходить до суспільства з моменту подачі заяви про вихід. При цьому товариство зобов'язане виплатити учасникові товариства, що подали заяву про вихід, дійсну вартість його частки, або за згодою учасника товариства видати йому в натурі майно такої ж вартості, а у випадку неповної оплати його внеску в статутний капітал суспільства - дійсну вартість частини його частки, пропорційної оплаченої частини внеску. Якщо в статутному капіталі як частка

було вкладено речове право, то при виході учасника із суспільства майно повертається йому; вартість зношування такого роду майна не відшкодовується.

Товариство з обмеженою відповідальністю може бути реорганізоване або ліквідовано добровільно по одностайній ухвалі його учасників. ТОВ вправі перетворитися в акціонерне товариство.

Особливості управління

Структура, повноваження й особливості управління організацій визначаються згідно відповідними законами, правовими актами й уставом самої організації.

Розглянемо деякі з перерахованих вище організацій.

ТОВ- Повне фірмове найменування суспільства повинне містити повне найменування суспільства й слова «з обмеженою відповідальністю».

Управління товариством будується на наступних принципах. Вищий орган -загальні збори його учасників, винятковою компетенцією якого є рішення принципових питань (зміна уставу, затвердження річних звітів, розподіл прибутку й збитків, реорганізація або ліквідація суспільства). У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний й (або) одноособовий), що здійснює поточне керівництво його діяльністю й підзвітний загальним зборам його учасників. Одноособовий орган управління товариством може бути обраний також і не із числа його учасників. Питання, віднесені до виняткової компетенції загальних зборів, не можуть бути передані їм для рішення виконавчому органу суспільства.

До виняткової компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю ставляться:

зміна уставу суспільства, зміна розміру його статутного капіталу;

утворення виконавчих органів суспільства й дострокове припинення їхніх повноважень;

3) затвердження річних звітів і бухгалтерських балансів суспільства й розподіл його прибутків і збитків;

рішення про реорганізацію або ліквідацію суспільства;

обрання ревізійної комісії (ревізора) суспільства.

Уставом суспільства може бути передбачене формування ради директорів (наглядацької ради) суспільства. Члени колегіального виконавчого органа суспільства не можуть становити більше чверті складу ради директорів суспільства.

Особа, що здійснює функції одноособового виконавчого органа суспільства, не може бути одночасно головою ради директорів (наглядацької ради).

Керівництво поточною діяльністю суспільства здійснюється одноособовим виконавчим органом суспільства або одноособовим виконавчим органом суспільства і його колегіальним виконавчим органом. Виконавчі органи підзвітні загальним зборам учасників і раді директорів суспільства.

Для перевірки й підтвердження правильності річної фінансової звітності товариства з обмеженою відповідальністю воно вправі щорічно залучати професійного аудитора, не зв'язаного майновими інтересами із товариством або його учасниками (зовнішній аудит). Аудиторська перевірка річної фінансової звітності суспільства може бути також проведена на вимогу кожного з його учасників.

Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності суспільства визначається законом й уставом суспільства.

Опублікування товариством відомостей про результати ведення його справ (публічна звітність) не потрібно, за винятком випадків, передбачених законом про товариства з обмеженою відповідальністю

Дочірні та залежні товариства.

Дочірнім і залежним товариством може бути визнане будь-яке господарче товариство: акціонерне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю. Характерною рисою дочірніх і залежних суспільств є те, що основне («материнське») товариство не тільки впливає на прийняття ними рішень, але й несе відповідальність по боргах дочірніх суспільств.

Господарче товариство зізнається дочірнім, якщо: у його статутному капіталі переважає участь основного суспільства або товариства; є договір між ними; основне товариство або товариство можуть визначати рішення, прийняті цим товариством.

Визнання суспільства дочірнім мало певні наслідки для основного суспільства або товариства: воно повинне було відповідати перед кредиторами за дії дочірнього суспільства. Так, при висновку угоди за вказівкою основного суспільства (товариства) наступає солідарна відповідальність основного й дочірнього суспільств. При банкрутстві дочірнього суспільства з вини основного суспільства (товариства) останнє відповідає по боргах дочірній перед його кредиторами субсидіарне, тобто тільки при недоліку майна дочірнього суспільства для погашення боргів. При цьому дочірнє товариство не відповідає по боргах основного суспільства (товариства).

Якщо дочірньому суспільству заподіюються збитки з вини основного суспільства (товариства), то воно вправі зажадати їхні відшкодування від основної організації за умови доведеності її провини в даних збитках.

Залежним зізнається господарче товариство, якщо інше (переважне, що бере участь) товариство має більше двадцяти відсотків голосуючих акцій акціонерного товариства або двадцяти відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. Нерідко залежні суспільства взаємно беруть участь у капіталах один одного. Такі відносини не породжують солідарної або субсидіарної відповідальності по боргах. Відомості про це повинні бути зафіксовані в передбаченому законом порядку. Вони необхідні як зацікавленим учасникам економічного обороту, так і державним контролюючим органам, які з метою запобігання монополізму встановлюють межі такої участі.

Процес створення підприємства та характеристика його основних етапів.

Започаткування підприємницької діяльності здійснюється відповідно до певної технології створення бізнесу, що є специфічною для кожного конкретного випадку і залежить від сфери вибраної діяльності.

Одним із перших етапів заснування власного діла є пошук підприємницької ідеї.

Пошук привабливої ідеї бізнесу - це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому етапі виникає проблема: де і як шукати нову підприємницьку ідею. Ідею можна взяти від:

споживачів (споживач по суті є вихідним пунктом формування ідеї нового продукту, або послуги);

працюючих фірм (аналіз діяльності діючих фірм дає змогу знайти нові можливості вдосконалення продукції, послуг і обґрунтувати концепцію власного бізнесу);

парламентів і урядів (діяльність парламентів і урядів, періодично оприлюднювати її результати також можуть бути джерелом нових підприємницьких ідей).

У процесі пошуку і вибору підприємницької ідеї необхідно оцінювати плани на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання ідеї має бути комплексним, тобто її потрібно розглядати з різних поглядів:

рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;

наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;

виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;

реальних можливостей залучення фінансових коштів;

стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;

- компетенції, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів. Наступним етапом створення власного підприємства є вибір типу підприємства і обґрунтування цілей підприємницької діяльності.

При створенні нового підприємства виникає необхідність визначити (вибрати) тип підприємства. Тип залежить від бажання підприємця вибрати певний спосіб процедури прийняття рішення. Таке рішення у приватному секторі можна приймати на колективній основі або на основі єдиноначальності.

Вирізняють два типи підприємництва: самокерована фірма (підприємство) та підприємницька фірма (підприємство).

Самокерована фірма являє собою такий тип підприємства, де рішення щодо діяльності підприємства приймаються на колективній основі.

Підприємницька фірма - сам підприємець виконує функцію прийняття рішень. Необхідно зазначити, що коли йдеться про тип підприємства, то мається на увазі спосіб прийняття рішень, але не форма власності (підприємство може належати одні особі, але бути самокерованою структурою).

Принагідно нагадати, що історично первинним було тривале існування підприємницьких фірм, самокеровані системи з'явились потім, коли економічне і підприємницьке середовище уможливило реалізацію принципу економічної демократії. У нас спостерігається перехід від "соціалістичного" типу підприємств до самокерованих, а не до підприємницьких, без урахування обставин перехідного періоду.

За умов такої "економічної демократії", коли приватизація здійснюється через "розпорошення прав власника", коли приватизація здійснюється через розпорошення прав власника між усіма працюючими, демократичні засади в економіці призводять до хаотичного розвитку виробництва.

Приймаючи рішення про вибір тієї чи іншої організаційно-правової форми, підприємець повинен:

визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення найбільш доцільної форми організації підприємства і можливостей, що надаються чинним законодавством.

вирішити питання про форму створення статутного фонду засновуваного підприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємства, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, в яку підприємець має намір проникнути. Для започаткування будь-якої справи потрібно мати достатньо потужний стартовий капітал;

ретельно зважити і видати найбільш ефективну форму організаційної побудови підприємства.

Відповідно до закону "Про підприємства в Україні" можна заснувати:

приватне індивідуальне (сімейне) підприємство;

АТЗТ (акціонерне товариство закритого типу);

акціонерне товариство відкритого типу.

Крім того закон дозволяє створення повного і змішаного (командитного) товариств, а також об'єднань підприємств. До цього переліку можна додати державні і муніципальні підприємства, а також ті, що функціонують на основі оренди і викупу майна трудовими колективами.

При створенні підприємства мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого фірма сподівається досягти на певний момент у майбутньому.

Процес формування цілей підприємства має бути конкретним і передбачати: виробництво наперед визначеної кількості певної групи товарів; задоволення виявлених у певному регіоні потреб у конкретній сукупності товарів (продуктів, послуг); обслуговування певної категорії клієнтів тощо.

Зокрема підприємці ставлять перед собою не лише поточні цілі, а й перспективні, тобто планують як тактику, так і стратегію свого становлення функціонування і розвитку.

Зокрема тактика підприємця може полягати у тому, що на початковому етапі своєї діяльності накопичити певну суму власного капіталу, яка потім на другому етапі буде використана для розвитку підприємства.

Вибрані цілі мають бути конкретними і реальними, формуватись і визначатись у певних показниках, максимально точно вимірюватись.

До них можна віднести такі: прибутковість (обсяг прибутку, дохід від інвестованого капіталу, відношення прибутку до обсягу продажі); продуктивність або ефективність (виробіток на одного працівника, витрати на виробництво одиниці продукції); продукція (зміна номенклатури і асортименту, впровадження нових її видів); виробничі потужності (поточна величина, можлива динаміка у майбутньому); персонал (підвищення рівня кваліфікації, поліпшення умов праці); ринок (обсяг продажу, частка участі на ринку).

Отже основні етапи створення підприємства:

пошук і знаходження своєї господарсько-ринкової лінії на ринку;

свідомий вибір форми підприємницької діяльності (індивідуальне або колективне підприємство);

усвідомлення та розробка власних стратегій та тактик вибраного бізнесу;

придбання засобів реалізації підприємницької ідеї - технічних засобів і предметів праці, майном необхідних працівників;

встановлення ринкової ціни на виробництво чи послугу;

започаткування конкретного виробництва, визначення каналів збуту власної продукції.

Успішне подолання цих кроків дає можливість наблизитись до практичної реалізації формальної акції - підготовки документів для заснування, державної реєстрації, ліцензування діяльності започаткованої фірми.

Стратегія підприємства.

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій, яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей.

Для того, щоб вибрати стратегію фірми, потрібно спочатку провести оцінку і аналіз існуючої стратегії. Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма, її керівництво може вибрати одну з базових стратегій.

Стратегію виживання -- вона є захисною і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства.

Стратегію стабілізації - стратегію діяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримують величини доходів.

Стратегію зростання - найефективнішу стратегію стабільного зростання обсягу продажу, прибутку, капіталу.