Вимір ефективності науково-технічного заходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

34

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни: Інвестування

на тему:

Вимір ефективності науково-технічного заходу

Зміст

науковий технічний захід ефективність

1. Сутність ефективності науково-технічних заходів (науково-технічного прогресу)

2.Методика визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво

3. Проблема виміру ефективності освіти

Література

1. Сутність ефективності науково-технічних заходів (науково-технічного прогресу)

СУТНІСТЬ І РОЛЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Науково-технічний прогрес (НТП) -- поступальний та взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку фундаментальних досліджень, які відкривають нові якості і закони природи та суспільства, а також прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити наукові ідеї в нову техніку і технологію. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених формах: 1 -- еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення традиційних основ науки і техніки; 2 -- революційній, яка відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує принципово нову техніку і технологію, викли¬кає докорінні перетворення продуктивних сил суспільства. Революційний шлях -- головний шлях розвитку техніки і технології в епоху НТР. Його визначальною особливістю є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворюється на провідну ланку системи «наука--техніка--виробництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або «виробництво високих технологій». До них належать галузі індустрії, що вирізняються високими витратами на наукові дослідження при плануванні нових видів продукції. НТР впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подаль¬ше «дроблення» цієї структури, пов'язане, перш за все, з ускладненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудів¬ний, паливно-енергетичний та ін. НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни -- укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва переважно в індустріальних районах. Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і га¬лузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економіч¬но вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів. Завдяки досягнутому рівню розвитку науки і техніки, виробництву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил. Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її використанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо). Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації спирається на електронізацію (комп'ютеризацію) народного гос¬подарства. Велике значення має впровадження трудозберігаючих технологій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових райо¬нів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» -- повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з'являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах. У широких масштабах здійснюється хімізація народного господарства. Хімія -- важливе джерело матеріалів із заданими властивостями -- розширює територіальні межі сировинної бази промисловості. Вирішальним засобом задоволення потреб народного господарства у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При використанні ресурсозберігаючих технологій важливо додержуватись регіональних пріоритетів. Для територіально-виробничих комплексів, особливо тих, які тільки створюються, буде характерним високий рівень застосування прогресивних видів техніки і технології, перш за все механізації і автоматизації виробництва, які охоплять увесь виробничий цикл. Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні. Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, грунти. Передові технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилі¬зацію відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних ресурсів. Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, стали території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для вели¬ких столичних агломерацій і провідних промислових районів. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси -- цілеспрямовано сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються на-уково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підпри¬ємства, що взаємодіють між собою.[1, 2].

Поняття і види ефективності

Економічна суть і загальна методологія визначення Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.

Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільне корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, -- результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для йогб нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.

Суттєва характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення у загальній методології її визначення, математично формалізована форма якої має вигляд:

У зарубіжних країнах а розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін ~ продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи ~ це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. [3].

Ефективність(продуктивність) =

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис.1.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Рис. 1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи). [3].

Види ефективності

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких справляє певне практичне значення.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).



Рис. 2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно , має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії). Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Рис. 3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

Ефект стартового вибуху -- це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад -- застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один іншого. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Випромінювання

Критерій і система показників Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно звязане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій -- це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня.; Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і . бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва -- від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат -- трудових, матеріальних, фінансових -- досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва. [3].

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

* забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

* відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

* можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

* виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, .устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Вимінювання економічної ефективності ресурсів і витрат Конкретні види ефективності можуть виокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовувані ресурси -- це сукупність

живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. У зв'язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективність споживаних ресурсів як специифічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний пц-.г.оди' до визначення її рівня з застосуванням відповідачах типів показників.

Таблиця 1. Система показників ефективності виробництва (діяльності підприємства). [4].

Узагальнюючи показники	Показники ефективності використання:
	Праці(персоналу)	Виробничих фондів	Фінансових засобів
* Рівень задоволення потреб ринку * Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів * Прибуток на одиницю загальних витрат * Рентабельність виробництва * Витрати на одиницю товарної продукції * Частина приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва *Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	* Темпи зростання продуктивності праці * Частина приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці * Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу * Трудомісткість одиниці продукції * Зарплатоємність одиниці продукції	* Загальна фондовіддача (обсягом продукції) * Фондовіддача активної частини основних фондів * Рентабельність основних фондів * фондомісткість одиниці продукції * Матеріалоємність одиниці продукції * Коефіцієнт використання основних видів сировини і матеріалів	* Оборотність оборотних коштів * Рентабельність оборотних коштів * Відносне вивільнення оборотних коштів * Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукту) * Рентабельність інвестицій * Термін окупності вкладених інвестицій

2. Методика визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво

Загальні положення.

Методика визначення ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження (далі - Методика) призначена для визначення ефективності прикладних науково-технічних розробок як потенційних інновацій на всіх стадіях їх життєвого циклу - наукових досліджень‚ проектно-конструкторських розробок‚ створення дослідних зразків‚ їх випробування та впровадження у виробництво.

Результати визначення ефективності науково-дослідних і науково-конструкторських робіт (далі - НДДКР) мають використовуватися для вирішення таких завдань:

· вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;

· відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми‚ у тому числі - міждержавні‚ державні‚ міжгалузеві‚ галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;

· формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;

· раціонального розподілу ресурсів за етапами життєвого циклу НДДКР;

· визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві‚ у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;

· оцінки діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

В умовах ринкової економіки розширюється діапазон оцінки ефективності науково-технічних розробок‚ а отже, збільшується кількість основних видів ефективності НДДКР‚ які необхідно визначити з метою цієї оцінки. До них належать:

· науково-технічний ефект. Стосовно технологічних розробок - це підвищення науково - технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технологій‚ що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі‚ а отже, і нових технологічних засобів виробництва речовин‚ матеріалів та видів продукції;

· економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як для народного господарства загалом‚ так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому‚ а також регіонів‚ галузей‚ організацій і підприємств‚ що беруть участь у реалізації технологічних нововведень;

· соціальний ефект‚ що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його вияв спостерігається в змінах характеру та умов праці‚ підвищенні життєвого рівня населення‚ поліпшенні його побутових умов‚ розширенні можливостей духовного розвитку особистості‚ у змінах стану довкілля.

Суб'єктами виконання науково-технічних розробок є науково-дослідні‚ проектно-конструкторські організації‚ експериментальні підприємства‚ а також науково-виробничі об'єднання (технопарки‚ технополіси‚ науково-виробничі центри та інші об'єднання).

Суб'єктами впровадження (реалізації) науково-технічних розробок є підприємства‚ фірми‚ концерни та інші організації-замовники науково-технічної продукції, а також інвестори заходів щодо її використання.

Виходячи з мети інвестування інновацій та умов інвестора‚ узгоджених з виконавцем науково-технічних розробок‚ складається інноваційний проект та здійснюється обґрунтування ефективності його реалізації.

Інвестиціями‚ що входять до інноваційного проекту, може бути охоплений як повний науково-технічний та виробничий цикл створення нового виду продукції (послуг) або його удосконалення‚ так і його окремі стадії: наукові дослідження‚ проектно-конструкторські роботи‚ випробування дослідних зразків‚ підготовка виробництва до їх освоєння та організація випуску нової продукції (створення нових продуктивних ліній).

Інвестиціями вважаються також кошти‚ вкладені в науково-технічну продукцію‚ що призначається для безпосереднього продажу (ноу-хау‚ ліцензії‚ методичні послуги та інші види науково-технічної продукції).

Об'єктами інноваційних інвестицій можуть бути окремі науково-технічні розробки‚ а також науково-технічні програми‚ до складу яких входять об'єднані єдиною метою інноваційні проекти.

Джерелами фінансування науково-технічних розробок та інноваційних проектів можуть бути:

· власні кошти замовників та виконавців проекту - прибутки‚ накопичення‚ амортизаційні відрахування та інші види активів;

· залучені кошти із внутрішніх та зовнішніх джерел (одержані від продажу акцій‚ благодійні кошти‚ кошти‚ що виділяються холдинговими‚ акціонерними компаніями‚ промислово-фінансовими групами);

· асигнування з державного, регіональних і місцевих бюджетів‚ централізованих позабюджетних фондів;

· іноземні інвестиції у формі фінансової чи іншої участі в розробці та реалізації інновацій - прямих вкладень‚ а також участі в статутному фонді спільних підприємств;

· запозичені кошти‚ у тому числі кредити‚ що надаються державою, кредити іноземних інвесторів‚ облігаційні позички‚ кредити банків та інших інвесторів - інвестиційних фондів і компаній‚ страхових організацій‚ пенсійних фондів та інших.

З урахуванням можливостей використання різних форм інвестування наукових досліджень має бути розроблено бізнес-план етапів повного життєвого циклу науково-технічних розробок та їхнього використання.

На основі попереднього аналізу кон'юнктури ринку формується техніко-економічне завдання виконавцям інноваційно-інвестиційного проекту щодо технічних, економічних і соціальних вигод від його інвестування. Ключовими його показниками є потенціальні зміни в грошових потоках організації замовника, дохідність та ризик інвестування. [9,10].

Оцінка науково-технічної ефективності pезультатів НДДКР.

Науково-технічна ефективність pезультатів пpикладних науково-дослідних робіт визначається в комплексі з оцінкою їх економічної та соціальної ефективності за допомогою показників науково-технічного pівня (додаток 1).

Науково-технічний pівень результатів наукових досліджень визначають за ознаками, які порівнюють, у тому числі і з вітчизняними аналогами, що дозволяє виявити, наскільки ці результати:

· пеpевищують кращі світові аналоги;

· відповідають світовому рівню;

· є нижчими за кращі світові аналоги.

Для оцінки науково-технічного рівня результатів НДДКР слід відібpати декілька найбільш істотних технічних паpаметpів, у яких найбільш зацікавлені майбутні коpистувачі технології, пpодукції, послуг, способів виконання pобіт. Зокрема, це може бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- і матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо. Інші паpаметpи (особливо технічні) повинні перебувати у межах певних стандаpтів чи загальнопpийнятого pівня і використовуватися в оцінці як обмеження .

Оцінка науково-технічного pівня pезультатів НДДКР включає виконання таких етапів:

· визначення сукупності необхідних ноpмативно-правових документів, що відобpажають вимоги до нової пpодукції, особливо в частині екології, безпеки, які висуваються в кpаїнах її можливого пpодажу та фіpмами-конкуpентами, міжнаpодні вимоги;

· визначення переліку технічних і техніко-економічних показників, необхідних для оцінки науково - технічного рівня;

· формування гpупи аналогів, що pеалізуються на світовому (вітчизняному) pинках, і встановлення значень їх техніко-економічних показників:

а) пpи оцінці науково-технічного pівня принципово нової пpодукції (техніки, технології), паpаметpи якої змінюються в значних розмірах порівняно з базовою, до гpупи аналогів включаються пеpспективні та експеpиментальні зpазки, надходження яких на pинок пpогнозується на пеpіод випуску оцінюваної пpодукції. Значення показників науково-технічного рівня перспективних зpазків пpогнозується на пеpіод випуску пpодукції, що pозpобляється в pамках НДДКР;

б) у pазі оцінки пpодукції, яка ствоpюється для модеpнізації тієї, що випускається та експлуатується, за аналоги беpуться зpазки, що вже реалізуються на pинку фіpмами-конкуpентами. Значення їх паpаметpів пеpедбачено у відповідній технічній документації. Пpи цьому не допускається викоpистання як аналогів, експеpиментальних чи pекламних зpазків, ще не освоєних виробництвом;

в) аналогом для порівняння необхідно брати такий, випуск якого лише розпочався, або (якщо мова йде про технологію чи матеріал) застосовується в останні 2-3 роки;

г) для кожного аналога повинні бути встановлені значення однакових оціночних показників;

д) похибки у значеннях кожного показника пpиймаються однаковими для всіх аналогів;

· зіставлення значень паpаметpів майбутньої нової пpодукції, що буде одержана в pезультаті виконання НДДКР, з вимогами ноpмативних документів (міжнаpодних, pегіональних, національних стандаpтів) і паpаметpами аналогів. Невідповідність будь-якого з показників вимогам стандаpтів означає неможливість пpодажу пpодукції в зоні дії цього стандаpту.

Пpи оцінці науково-технічного рівня майбутнього викоpистання pезультатів усієї сукупності НДДКР, виконаних науковою оpганізацією (концеpном, фіpмою, акціонеpним товаpиством тощо), необхідно вpаховувати їх вплив на підвищення показників науково-технічного pівня виpобництва в галузі, pегіоні, економіці кpаїни.

Пpи цьому пpогнозуються: потpеба галузі (pегіону, економіки країни) у машинах, устаткуванні, засобах автоматизації, комп'ютеpизації, можливі обсяги випуску пpодукції, у тому числі конкуpентоспpоможної, з викоpистанням нових технологічних пpоцесів, pозpоблених тим чи іншим НДІ (концеpном, фіpмою, акціонеpним товаpиством).

Зв'язок економічних показників з технічними параметрами можна пpедставити в загальному вигляді:

Y = f (x ,a ) , (2.1)

де: Y - залежна пеpемінна (економічний показник);

x ={x 1 , ..., x m } - вектоp незалежних пеpемінних (технічних паpаметpів);

a = {a ₀, ..., a _m } - коефіцієнти моделі.

Широкої популярності в практиці укрупнених розрахунків витрат на нову техніку набув метод регресійного аналізу. Так, собівартість універсальних токарних верстатів може визначатись за формулою:

, (2.2)

де: С_п - питома собівартість верстата, грн./тонн;

В - вага верстата, тонн/тонн;

П - потужність електрообладнання, кВт;

Д - продуктивність за одиницю часу;

К_т.о. - коефіцієнт технічної оснащеності;

К_кс - коефіцієнт, що враховує групу конструктивної складності;

К_ун - коефіцієнт уніфікації;

А, - коефіцієнти регресійної моделі.

Ранжування незалежних пеpемінних за ступенем їх впливу на пошукований показник здійснюється за допомогою фоpмалізованих кpитеpіїв (коефіцієнт еластичності, функція чутливості тощо), а контpолюється експеpтами. Застосування того чи іншого критерію pанжування залежить від виду функціонального зв'язку поміж показником Y і незалежними пеpемінними Х_і .

Для взаємозв'язку з показниками економічної ефективності можуть бути використані нормативні методи, за якими визначається вплив змін у технічних параметрах на окремі поточні витрати виробництва, наприклад, на витрати електроенергії, матеріальні складові витрати та інші. [11].

Економічна ефективність упровадженнянауково-технічних розробок.

Визнаними у світовій практиці основними показниками‚ що акумулюють вигоди від упровадження науково-технічних розробок та використовуються для оцінки економічної ефективності проектів, є :

· чистий дисконтований дохід (прибуток);

· індекс дохідності (прибутковості);

· період окупності інвестицій у реалізацію проектів;

· внутрішня норма дохідності (далі - ВНД).

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування‚ а саме:

, (3.1)

де: ЧДД - чистий дисконтований дохід;

t - роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

Р_t - чистий грошовий потік у періоді t;

d - норма дисконтування.

Чистий грошовий потік складається з щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку та відтоку грошей:

, (3.2)

де: - чистий грошовий потік у t₁ - періоді реалізації проекту;

П t_i - приплив грошей у цьому періоді;

Qt _i - відтік грошей у цьому періоді.

Інтегральний чистий грошовий потік є сумою потоків за весь період життєвого циклу проекту, тобто:

, (3.3)

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку і обчислюється за формулою:

, (3.4)

де: ІД - індекс дохідності;

ЧДД - чистий дисконтований дохід;

ДВІ - дисконтована вартість інвестицій в інновації.

Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту‚ за якої сумарні чисті приведені надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за формулою:

, (3.5)

де: d` - внутрішня норма дохідності (ВНД);

- чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння (3.5) розв'язується відносно невідомої його складової d` задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0 або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків‚ зумовлених реалізацією проекту‚ тобто відношенням суми започаткованих інвестицій до дисконтованих доходів.

Основні показники ефективності можуть бути доповнені іншими залежно від інтересів учасників науково-технічних розробок та їх реалізації у виробництві (фондо- або капіталовіддача‚ зростання продуктивності праці‚ організація нових робочих місць та інші).

Приклад розрахунків економічної ефективності наведено в додатку 2.

Кожен з основних показників ефективності може використовуватись за певним призначенням‚ а саме:

· ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності;

· ВНД проекту є очікуваним рівнем дохідності і використовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту;

· індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку‚ зумовленого одиницею вкладених у проект коштів;

· показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів дозволяє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв'язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов'язані з їх реалізацією, як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені позаринковою діяльністю суб'єктів впровадження науково-технічних розробок.

Показники народногосподарської ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту з точки зору інтересів економіки країни, у тому числі регіонів, галузей національної економіки, організацій і підприємств. Розраховуються вони за формулами 3.1-3.5.

До складу результатів галузей національної економіки з реалізації проектів включаються:

· виручка від реалізації продукції, виробленої на основі технологічних нововведень, крім продукції, що споживається учасниками проекту;

· виручка від продажу інтелектуальної власності, що створюється в процесі реалізації проекту;

· соціальні та екологічні результати, визначені з врахуванням впливу всіх учасників проекту на соціальну та екологічну ситуацію у відповідному регіоні.

· Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державній підтримці.

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки під час реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні та поточні витрати всіх учасників здійснення проекту, визначені без повторного рахування однакових витрат та без врахування результатів одних учасників у складі результатів інших.

На рівні підприємств (фірм), що використовують науково-технічні розробки, до складу їх економічних результатів включаються: виробничі результати - виручка від реалізації виготовленої нової продукції або продукції, виготовленої за новою технологією, за вилученням коштів, витрачених на власні потреби.

Для задоволення комерційних інтересів кожного учасника проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність, що є складовою інтегральної ефективності галузей національної економіки.

Комерційна ефективність проектів науково-технічних розробок та їх використання визначається як співвідношення фінансових витрат та результатів науково-технічних розробок‚ що мають забезпечити потрібну норму дохідності.

Оцінка соціальних наслідків науково-технічних розробок та їх реалізації.

Соціальні наслідки науково-технічних розробок у більшості випадків піддаються вартісній оцінці та включаються до складу загальних результатів проекту в межах визначеної його ефективності.

Основними видами соціальних наслідків проектів‚ що визначаються в межах його ефективності‚ є:

· зміни в кількості робочих місць на об'єкті‚ де впроваджується технічне нововведення;

· зміни в структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, у тому числі зміни чисельності працівників і з них жінок, зайнятих шкідливими видами праці, зміни чисельності працівників різної кваліфікації та тих, що потребують її підвищення;

· зміни у стані здоров'я працівників об'єкта визначаються за допомогою рівня відвернутих втрат, пов'язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров'я;

· зміни довкілля.

Вплив реалізації проекту на зміни умов праці працівників об'єкта та довкілля оцінюється в балах за відповідними санітарно-гігієнічними нормами чи психологічними умовами праці, а також нормативами рівня забруднення середовища. З цією метою можуть бути використані дані соціологічних опитувань, а також спеціальні виміри на робочих місцях.

Розрахунковим елементом є також витрати‚ необхідні для досягнення соціальних наслідків або зумовлені досягнутими соціальними наслідками реалізації проекту (як‚ наприклад‚ зміни витрат на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності або у зв'язку з безробіттям);

У розрахунках економічних та соціальних результатів реалізації науково - технічних розробок необхідно враховувати рівень інфляції на їхню ефективність. Рівень інфляції в кінці будь-якого періоду реалізації проекту (скажімо t_н) відносно початкового його моменту t₁ визначається за допомогою індексу змін у цінах на використані з цією метою ресурси та на готову продукцію чи послуги.

Рівень інфляції визначається як відношення ціни ресурсу в кінці періоду t₁ до ціни того ж ресурсу в кінці періоду t_н за формулою:

r(t₁t_н) = I(t₁t_н)-1‚(5.1)

де: І - індекс цін у момент t_н відносно моменту t_{1 ;}

r(t₁t_н) -рівень інфляції.

Середньострокові та довгострокові проекти НДДКР щодо термінів їх реалізації потребують врахування фактора невизначеності та ризику.

Для врахування фактора невизначеності та ризику можуть бути використані такі методи:

· перевірка стійкості проекту;

· корегування параметрів проекту;

· формалізований опис невизначеності.

Стійкість проекту визначається за допомогою точки беззбитковості за формулою:

= (5.2)

де: Т_б - точка беззбитковості;

Ц - ціна одиниці продукту;

З_с - умовно постійні витрати на виробництво продукції, що виготовлена на основі впровадження результатів НДДКР;

З_у - умовно-змінні витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Корегування параметрів проекту проводиться на основі уточнення вихідного техніко-економічного завдання, у тому числі строків виконання проекту в зв'язку з запізненнями у фінансуванні його етапів, порушеннями технологій у процесі впровадження інновацій, порушеннями строків поставок сировини та іншими ускладненнями. В усіх випадках таких порушень до складу витрат на проект додаються зумовлені ними втрати.

Формалізований математичний опис при відомих вірогідностях різних умов реалізації проекту має такий вигляд (додаток 3):

Э_оч =a Э_і Р_і, (5.3)

де: Э_оч - очікуваний економічний ефект;

Э_і - інтегральний ефект при певній умові реалізації;

Р_і - вірогідність реалізації цієї умови. [12, 13].

Додаток до розділу 2 п. 2.2

Оpієнтовна шкала балів для порівняння науково-технічного рівня pезультатів НДДКР та значень ноpмативних величин вагових його коефіцієнтів

№	ПоказникиНТЕ	Ознаки показників	Кількість балів	Коефіцієнт важливості j-го показника НТЕ
1.	Науково-технічний рівень	Пеpевищує кращі світові аналоги	10
		Відповідає світовому рівню	7-9
		Нижче кращих світових аналогів	5-6	0,3 - 0,35
		Пеpевищує кращі вітчизняні аналоги	3-4
		Відповідає вітчизняному pівню	1-2
		Нижче вітчизняного pівня	0
2.	Пеpспективність	Пеpшочеpгова важливість	10
		Важливі	5-7	0,35-0,4
		Коpисні	1-3
3.	Потенційний масштаб пpактичного викоpистання	Світовий pинок	10
		Галузі національної економіки	7-8
		Галузь (pегіон)	3-5	0,2
		Окpеме підпpиємство (об'єднання)	1-2
4.	Ступінь ймовіpності досягнення позитивних pезультатів НДДКР	Великий (значний)	10
		Поміpний (сеpедній)	5-6	0,1
		Малий (слабкий)	1-3

3. Проблема виміру ефективності освіти.

Проблема виміру ефективності освіти на макроекономічному рівні має свої неподолані труднощі. Якщо протягом 1990-2004 років кількість докторів наук в Україні зросла з 3,2 тисячі до 4,1 тисячі, то одночасно зріс і їх віковий ценз (найбільше їх у віці 61-70 років), а це за визначенням економістів вік, коли нові ідеї генеруються набагато рідше і впроваджуються повільніше, саме тому і віддача від наукового потенціалу країни щорічно зменшується.

В економіці освіти існує кілька підходів до тлумачення природи зв'язку між освітою і економічним зростанням. У межах кожного з них зустрічаються різні варіанти. Найбільший внесок у виявлення впливу освіти на економічне зростання пов'язане з ім'ям відомих американських учених Т. Шульца і Е. Денисона. Будучи одним з авторів теорії людського капіталу, Т. Шульц свій методологічний підхід до впливу ефективності освіти на мікрорівні, механічно переносить на зростання національного доходу в цілому. Основною ідеєю його дослідження служить передумова про те, що освіта як різновид людського капіталу є автономним, тобто незалежним від інших факторів джерелом економічного зростання. За розрахунками Т. Шульца, освіта в США з 1929 по 1957 р. забезпечувала приріст національного доходу на 0,2% на кожен відсоток його зростання.

Сам Е. Денисон не розглядає освіту в якості зовсім незалежного й автономного фактора виробництва. Так, у розрахунку економічного зростання США за 1948 - 1973 р. Е. Денисон установив, що в кожнім відсотку зростання національного доходу 0,14% припадає прямо на поліпшення якості робочої сили за рахунок освіти, а інші фактори росту, що побічно пов'язані з освітою: 0,1% за рахунок поліпшення розподілу дефіцитних ресурсів, 0,37% завдяки прогресові в технології, в управлінських і організаційних знаннях.

У 1960 - 1980 р. різними вченими-економістами (Денисон, Шульц, Джогерсон, Кендрик, Селовский, Псагоропулос і ін.) були проведені дослідження впливу освіти на економічне зростання у різних країнах ринкового світу. Більшість з них дотримувалися методології Денисона. Середні результати впливу освіти на економічне зростання у рамках проведених досліджень коливалися навколо 15-20%, причому приблизно чверть впливу на економічне зростання, за розрахунками названих учених, приходиться на вищу освіту. Усі дослідники підкреслювали також значний внесок вищої освіти в прогрес практичного використання знань. Головний висновок відомого американського економіста - фахівця з капітальних вкладень - Кендрика полягав у тому, що з усіх найбільш важливих для економічного зростання інвестицій “провідна роль належить інвестиціям у дослідження, у розвиток і в освіту”. Він довів, що впровадження наукових досліджень сприяє економічному зростанню і забезпечують відповідний рівень національної безпеки. [22].

Список літератури

1. Анчишкін А.И. Наука - техніка - економіка. - 2-е видання, М.: Економіка, 1989.

2. Лівшиц В.Н. Методичні питання оцінки ефективності нової техніки. - М.: Економіка, 1984. - 224с.

3. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. Друге видання, виправлене і доповнене. - К.: “Каравелла”; Львів: Новий світ. - 200, - 298 с.

4. Савицька Г.В. «Аналіз господарської діяльності підприємства» - Інфра-М, 2007.

5. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” // Голос України. - 1995. - 10 лютого. - С. 6 - 9.

6. Закон України “Про затвердження Кодексу законів про працю України” /Кодекси України. - Том 1. - 1997. - С. 149 - 224.

7. Закон України “Про інвестиційну діяльність” / Закони України. - Том 2. - 1997. - С. 173 - 181.

8. Закон України “Про податок на додану вартість” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №21 - С.756.

9. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Збірник законодавчих та нормативних актів України в сфері науки і науково-технічної діяльності - К.: УкрІНТЕІ, 1997. - С.296 - 297.

10. Управление проектами / Под ред. В.Д.Шапиро.- С.-Пб.: РАО “Газпром”. - 1996. - 216 с.

11. Инновационный менеджмент: Спpав. пособие. - С.-Пб.: Наука, 1997. - 560 с.

12. В.Г.Деpзский, Б.И.Гинзбуpг, Ю.Ф.Шквоpец и дp. Методические рекомендации по прогнозированию технико-экономических показателей новой техники. - К.: ИЭ АН УССР, 1982. - 40 с.

13. Добpов Г.М., Молдованов М.И. Повышение эффективности внедрения научно-технических программ.. - К.: Техніка, 1987. - 200 с.

14. Основные методические положения по определению экономической эффективности научно-исследовательских работ. - М.: Экономика, 1964. - 32 с.

15. Ускорение научно-технического прогресса (Методические рекомендации). - М.: Инфоpмэлектpо, 1989. - 118 с.

16. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов. - М.: ЗАО Бизнес-школа Интел-Синтез, 1998. - 600 с.

17. Пересада А.Д. Основы инвестиционной деятельности К.: Либра, 1996. Управление проектами. Под ред. В.Д.Шапиро. - С.-Пб.: 1996 - С. 190-195.

18. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов и их отбора для финансирования М: Информэлектро, 1994.

19. Прогнозирование научно-технического прогресса в отраслях промышленности: Методические рекомендации. Ч. Ш. - М.: ВНИИПИ, 1991. - 165 с.

20. Чирков В.Г. Обгрунтування фінансування інноваційних проектів // Фінанси України. - 1996. - №6. - С. 70-74.

21. Завлин П.Н., Васильев А.В. Оценка эффективности инноваций. СПБ /Бизнес-пресса, 1998. - 215 с.

22. Теория переходной экономики: Учебное пособие / Под ред. Николаевой И.П. -М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2001. -487с

Размещено на Allbest