Безробіття: сутність та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

І. Сутність і причина безробіття

1.1 Безробіття

1.2 Кейнсіанська теорія зайнятості

1.3 Причина безробіття

ІІ. Типи, форми і рівень безробіття

2.1 Типи і форми безробіття

2.2 Повна зайнятість

2.3 Крива Філліпса

2.4 Рівень безробіття

ІІІ. Соціальний захист безробіття в Україні

3.1 Соціальні наслідки безробіття

3.2 Роль держави

3.3 Біржа праці

3.4 Допомога по безробіттю

Висновок

Список використаної літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Економіка представляє собою систему економічних відносин, яка складається як на рівні окремих господарюючих суб'єктів, так і національної економіки в цілому. Щоб ці відносини систематизувати і представити як цілісну систему, їх, як правило, класифікують за характером функціонування та за роллю в суспільному виробництві: соціально-економічні відносини, загально-організаційні та конкретно-економічні відносини.

Безробіттям ? соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена перевищенням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулом трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, проте соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Історія дала вперше народу України можливість створити свою незалежну соціально-економічну систему. Отож робити це треба вміло, так щоб люди відчували, що економічні реформи здійснюються в їхніх інтересах, скеровані на підвищення їхнього добробуту, а соціальні зміни передбачають утвердження демократії, соціальної справедливості і впевненості у завтрашньому дні. Фундаментальною основою цих перетворень повинна бути не декларована, а справжня економічна самостійність як держави в цілому, так і кожного її громадянина зокрема.

І. Сутність і причина безробіття

1.1 Безробіття

безробіття зайнятість філіпс

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена перевищенням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулом трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, проте соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості економічно активного населення - це відносний показник безробіття, що показує його поширеність і називається рівнем безробіття.

Як вже було показано, існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Що ж є причиною безробіття? Чи воно об'єктивно притаманне сучасному індустріальному виробництву? Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на сутність та причини безробіття. Розглянемо найбільш поширені з них.

До „великої депресії” багато значних економістів XIX і початку XX століття („класики” - А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу) вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці (в т.ч. і трудових), бо вона має властивість автоматично саморегулюватись, тобто, на їх думку, повна зайнятість є нормою ринкової економіки. Мотивувався цей висновок такими аргументами.

Аргумент 1. Практично неможливою є ситуація, при якій рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції, виробленої при повній зайнятості. Таке твердження випливало з закону Сея. Суть його зводиться до того, що сам процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично створює доходи, необхідні для закупівлі цієї продукції на ринку. В принципі Сей нічого нового не сказав, бо в дійсності ідеально функціонуюча модель економіки саме це й повинна передбачати.

Аргумент 2. Якщо ж рівень сукупних видатків виявиться недостатнім для закупівлі продукції, виробленої при повній зайнятості, одразу включаються такі важелі регулювання, як ціна й зарплата (в т.ч. ставка процента), і зниження загальних видатків не потягне за собою скорочення реального обсягу виробництва, зайнятості й реальних доходів. За допомогою цих важелів зниження рівня загальних (сукупних) видатків буде компенсуватись пропорційним зниженням цін. Іншими словами: за меншу суму видатків можна буде купити ту ж саму кількість продукції.

Але ж як бути з прибутками підприємців? Адже зниження цін поведе до зниження їх прибутків. На думку економістів-класиків, цього не станеться тому, що відповідно будуть знижуватись і ставки зарплати. Загальне зменшення сукупного попиту на продукцію проявиться в зниженні попиту на робочу силу й інші ресурси, рівень зарплати почне падати, й робітники змушені будуть погоджуватись на роботу за новими, нижчими ставками. Чи погодяться на це робітники? Відповідь: їм просто нікуди буде подітись, бо конкуренція з боку безробітних змусить їх до цього.

Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок зарплати до того рівня, доки ці ставки не стануть такими низькими, що підприємцям буде вигідно наймати всіх наявних робітників. Це відбувається при новій, нижчій, рівноважній ставці зарплати. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття в ринковій економіці неможливе. Кожен, хто бажає працювати за ставкою зарплати, що визначається ринком, може легко знайти роботу.

Логіка класичної теорії зайнятості приводить також до висновку, що держава повинна проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої сили.

1.2 Кейнсіанська теорія зайнятості

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше й більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття стало набувати все більших розмірів і врешті решт стало хронічним скупником капіталістичної економічної системи. У зв'язку з цим більшість економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936р. англійський економіст Д.М.Кейнс дав нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці, зміст якого базується на таких висновках:

1. При капіталізмі не існує внутрішнього механізму, гарантуючого повну зайнятість.

2. Повна зайнятість - швидше випадковість, а не закономірність.

3. Капіталізм не є само регульованою системою, здатною до безконечного процвітання.

4. Економічні негаразди (наприклад, безробіття) не можна зв'язувати лише з зовнішніми факторами (такими, як війни, посухи, повені, інші аномалії), як це роблять „класики”. Навпаки, причини безробіття, інфляція й криз криються в самій економічній системі, зокрема, у відсутності повної синхронності в прийнятті основних економічних рішень, у першу чергу про заощадження та інвестиції.

5. Ціни на продукцію й зарплата є відносно стійкими до зниження. Їхньому зниженню, на думку кейнсіанців, передують внутрішні фактори, згадані вище, які разом із зовнішніми факторами дестабілізують економіку.

Отже, кейнсіанці заперечують сам механізм класичної теорії зайнятості - автоматичне регулювання ставки процента і співвідношення цін і зарплати. Згідно з їх теорією, безробіття для „чистого капіталізму” є закономірним явищем. Щоб його уникнути, необхідна активна політика держави. В чому вона повинна полягати?

Згідно з кейнсіанською теорією, основна причина безробіття полягає в психологічному факторі. З одного боку, трудящі не всі свої доходи витрачають на придбання життєвих засобів і послуг, частину їх заощаджують (відкладають „на чорний день”). Тим самим штучно зменшується попит на предмети споживання що стримує розвиток галузей і підприємств ІІ підрозділу суспільного виробництва. Низькі темпи розвитку ІІ підрозділу ведуть до падіння попиту на продукцію І підрозділу. А все це разом приводить до скорочення суспільного виробництва в цілому, а отже, і попиту на робочу силу. Виникає безробіття. З одного боку, підприємці мало інвестують розвиток виробництва, боячись зазнати збитків в умовах нестабільності економіки, що також виступає як антистимул розвитку виробництва і зумовлює падіння сукупного попиту на робочу силу. Безробіття можна уникнути якщо держава буде поводити політику, спрямовану на стримування зростання зарплати або на її зниження для регулювання процесу заощаджень населення, з одного боку, а з іншого - на стимулювання інвестиційної діяльності підприємців шляхом підстрахування їх за рахунок державного бюджету від можливих збитків.

Деякі економічні школи вважають безробіття наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку, щоб його подолати, пропонується: створення більш гнучкої структури зарплати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка з допомогою бірж прачі, перекваліфікації робітників тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.

1.3 Причина безробіття

Проте всі ці заходи скеровані більше на пом'якшення проблеми безробіття, на тимчасове скорочення армії безробітних, врешті решт на виправдання безробіття, а не на усунення причини, що його породжують, бо вони (причини) економістами Заходу, як правило не розглядаються, а в деяких теоріях підміняються наслідками, на усунення або пом'якшення яких і скеровуються основні рекомендації. Тому, незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалось ще жодній розвинутій країні Заходу. Більш того, спостерігається стійка тривала тенденція до його зростання .

Чому склалася така ситуація, коли вчені економісти аналізують, в основному, не причину явища, а форми його прояву або наслідки? Річ у тім, що причина безробіття криється в самому капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформувати існуючий лад. Але буржуазна наука говорити про це не хоче, тому й шукає можливості виправдати безробіття, довести шкідливість для суспільства повної зайнятості і т.ін.

Що ж є дійсною причиною безробіття? Щоб відповісти на це запитання, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, одночасно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящих верств населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості. Як це слід розуміти? Річ у тім, що нагромадження капіталу супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу відносна потреба в робочій силі зменшується. Хоча в цілому може відбутися абсолютне зростання кількості найманих працівників. Механізм цього явища досить простий. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше робітників порівняно зі своєю величиною (застосовуються нові, більш продуктивні засоби праці). З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій будові (технічній), відштовхує все більше й більше робітників, що раніше були ним зайняті. А так як паралельно відбувається процес розшарування товаровиробників, що постійно поповнює армію потенційних найманих робітників, це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так званну промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Проілюструвати закономірність цього процесу можна таким прикладом. Припустимо, що початковий капітал К = 100млн.грн. його органічна будова

; 1m' =100%

За цих умов вартість готової продукції W=50млн.С+40млн.V+40млн.m=140млн.грн. Починаємо нагромадження капіталу. Для цього частина додаткової вартості, припустимо 50%, авансується на розширення виробництва, отже, будемо мати:

20млн. - ФС

40 млн. m

20млн. - ФН

у свою чергу, частина, яка авансується на нагромадження (20млн.грн.), враховуючи технічний прогрес, буде тепер використана на придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили не в пропорції 1,5:1, як склалася органічна будова капіталу в попередній період, а припустимо, в пропорції 3:1. Тобто, будуть закуплені нові, більш продуктивні засоби праці, які потребують меншої кількості працівників для їх обслуговування. Тоді 20млн. ФН будуть використані таким чином:

15млн. С

20млн.

5млн. V

Тепер, у результаті нового процесу виробництва W=75млн.С+45млн.V+ 45млн. m = 165млн.грн. Таким чином, весь капітал зріс на 20%. Був 100млн.грн., став у результаті нагромадження К = 120млн.грн. Постійний капітал С зріс на 25%. Був 60млн.грн., став 75млн.грн. Змінний капітал V зріс на 12,5%. Був 40млн.грн., став 45млн.грн. Отже, питома вага змінного капіталу в загальній сумі капіталу впала з 40% до 37,5%. А оскільки попит на робочу силу визначається не всім функціонуючим капіталом, а лише його змінною частиною, оскільки в процесі нагромадження капіталу в умовах НТП кількість робочої сили, що споживається суспільним капіталом, порівняно з його зростаючим обсягом зменшується.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу. Останнє (нагромадження) через механізм зростання органічної будови капіталу породжує промислову резервну армію праці. При цьому складається враження, що ця частина населення є абсолютно надлишковою. Зокрема, вперше наголос на цьому зробив англійський економіст XIX ст. Т.Мальтус. Він у своєму творі „Досвід про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому з часом певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості. Так, у першому виданні „Досвіду про закон народонаселення” було записано буквально наступне: людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, і якщо батьки не спроможні її прогодувати, а суспільство не може скористатися її працею, не має права вимагати будь-якого прохарчування, вона є зайвою на землі. На великому життєвому банкеті не має для неї місця. Природа наказує їй зникнути й, не затримуючись, виконає свій вирок.

Насправді ж „надлишок” працездатного населення є відносним, тобто воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Історичний досвід підтверджує цей висновок. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує „надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне явище, як вимушене безробіття (колишня світова соціалістична система господарства). У тих же країнах, де панує капітал, безробіття є хронічним явищем і охоплює в середньому 10-12% працездатного населення, що, безумовно , створює серйозні соціальні проблеми.

Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

ІІ. Типи, форми і рівень безробіття

2.1 Типи і форми безробіття

З'ясувавши сутність безробіття та його причини, необхідно визначитися в тому, кого вважають безробітним і які типи безробіття виділяються в сучасній економічній практиці.

Безробітними, згідно з Законом України „Про зайнятість населення”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатність приступити до праці (ст.2).

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття виникає в наслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.

Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Ми вважаємо, що до цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а також категорії працівників (особливо молодих), які вперше шукають роботу. Ці категорії працездатних відносяться до вимушеного безробіття.

Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. В той час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою не користувався.

Другий тип - вимушене безробіття, тобто коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеними є форми, перераховані в схемі 1.

Схема 1

Форми вимушеного безробіття

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й неспроможне прогодувати їх. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як тепер в Україні, займаються „човниковим промислом”. Це безробіття поповнює також частина міського населення - розорені ремісники, дрібні торговці, а також ті працівники, які вважаються формально зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках. Кількість таких прихованих безробітних в Україні зараз обчислюється мільйонами.

Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної промисловості США створила там реальну загрозу масового технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зроби те ж саме за 6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування.

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військового-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту.

Сукупність природного й вимушеного безробіття складає поточне безробіття країни.

2.2 Повна зайнятість

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. В сучасному ринковому господарстві зайнятість стає дійсно „повною” й „ефективною” лише тоді, коли рівень безробіття близький до природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю. Тому прагнення залучити до роботи всіх працездатних, тобто наділити їх гарантованим робочим місцем, нічого, окрім шкоди, економіці не принесе.

Повна зайнятість в реальній економіці визначається як різниця між загальною кількістю працездатного населення країни й природним безробіттям. Можна скористатися формулою: Зп=?Тр- ?Бп, де Зп - повна зайнятість, ?Тр - сума трудових ресурсів країни; ?Бп - природне безробіття.

Приклад. Якщо всі трудові ресурси країни прийняти за 100%, природне безробіття - за 5%, то повна зайнятість за таких умов буде 95% (?Тр 100% -?Бп 5%).

Безробіття набуває природного характеру й не завдає шкоди економіці лише за умови збалансованості ринків робочої сили. Якщо ж число тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії, це означає, що ринки робочої сили не збалансовані, при цьому зберігається дефіцит сукупного попиту й циклічне безробіття. З іншого боку при надлишковому сукупному попиті відчувається дефіцит робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, що шукають роботу. В таких випадках фактичний рівень безробіття нижчий від природного.

Визначення повної зайнятості не означає, ринкова економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що, безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

2.3 Крива Філліпса

Водночас більшість західних економістів вважає, що поточний рівень безробіття не повинен обмежуватись лише природним безробіттям, він повинен бути вищим за нього й складати до 6-7% від кількості працездатних. Лише тоді, на їх думку, економічна система функціонує ефективно. В протилежному випадку, тобто, коли рівень безробіття нижчий, зростає оплата праці найманих працівників, що веде до розкручування інфляційної спіралі. Вперше в кінці 50-х рр. цю залежність вивів англійський економіст А.У.Філліпс.

За допомогою такого графіка Філліпс намагався довести, що існує певний рівень безробіття (він встановив, що цей рівень дорівнює 6-7%), при якому рівень зарплати стабільний (тобто ?Зп = 0). Коли безробіття падає нижче цього значення, то рівень зарплати зростає, причому темпи її приросту збільшуються в міру наближення рівня безробіття (Рб) до свого мінімального значення. Відповідно до цього зростають і ціни (?Ц), що веде до інфляції. Нарешті, в умовах масового безробіття (Рб>7%) рівень зарплати зменшується, а ціни падають нижче „0” відмітки. Таким чином, робить висновок Філліпс, при певному заданому темпі зростання продуктивності праці зменшити інфляцію можна лише за рахунок зростання безробіття.

Залежність між інфляцією і рівнем зайнятості.

?Ц - щорічний приріст цін (в%); ?Зп - щорічний приріст заробітної плати (в %); Рб - рівень безробіття (в %).

Такі висновки з „кривої Філліпса” дуже сподобались політикам. І хоча економісти (а також здоровий глузд) доводили, що причиною інфляції є насамперед зростання собівартості виробництва, а не високий добробут людей, уряди деяких країн спокусилися простотою підходу до виправдання неповної зайнятості населення, почали використовувати ці висновки в своїй економічній політиці. Проте „крива Філліпса” не витримала випробування часом. По-перше, пізніші дослідники, зокрема, американські економісти М.Фрідмен і Е.Фепс, довели, що інфляційна „крива Філліпса” притаманна лише для малих періодів (3 - 6 років), по-друге, практика пішла всупереч теорії. Так, під час кризи 80-х рр. інфляція зростала разом з безробіттям. Те ж саме спостерігалось і під час вітчизняної кризи 1991 - 1997 рр.

2.4 Рівень безробіття

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості працездатного населення (такого, що живе на доходи від своєї праці).

де

Рб - рівень безробіття; Кб - кількість безробітних; Пр - працездатне населення.

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію в сфері зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Це, зокрема, стосується сучасної України, де майже кожен другий робітник працює неповний робочий день (тиждень), знаходиться у вимушеній відпустці, але офіційно не зареєстрований у службі зайнятості як безробітний. З іншого боку, приховування інформації про зайнятість у тіньовій економіці завищує показник рівня безробіття. Якщо врахувати, що в 1997р. тіньова економіка ( за деякими джерелами) була більшою, ніж офіційна, то це означає, що до офіційно визначеного рівня безробіття слід ставитись досить критично.

Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом якого часу вони не працюють, тобто тривалість безробіття.

ІІІ. Рівень безробіття

3.1 Соціальні наслідки безробіття

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної „цивілізованої” економіки, що в ньому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втратити. Чи дійсно це так? Звернемось до аргументів.

Аргумент 1. Розрахунки американського економіста А.Оукена свідчать: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Аргумент 2. За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від'ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втратити та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну систему. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

3.2 Роль держави

Виділяються два основних напрями соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття: а)регулювання рівня й тривалості безробіття; б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як „робоча сила”) державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держав повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випаду неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні. У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон по тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхування їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

3.3 Біржа праці

Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у динаміку трудових ресурсів і наявність робочих місць, а також безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з забезпеченням їх зайнятості. Такі заклади отримали назву бірж праці.

В Україні державна служба зайнятості формується згідно з Законом „Про зайнятість населення”, прийнятим у березні 1991р. й виконує функції, перераховані у схемі 2.

Практично в усіх промислово розвинутих країнах економіко-політичний розвиток останніх років перетворив питання про соціальний захист у найсерйознішу проблему. Потреба в державних видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, зростаючою кількістю пенсіонерів і збільшення видатків на охорону здоров'я. В подібній ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм, бо ж частка державних видатків у валовому внутрішньому продукті не може зростати безкінечно. Ця проблема особливо актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері вступив у суперечність з можливостями виробництва, що катастрофічно скорочується. Все це свідчить про те, що службі зайнятості України, організаційною формою якої є біржі праці, в найближчі роки передбачається досить напружена робота (за прогнозами соціалістів, армія безробітних сягне за 10-15% від загальної кількості працездатного населення).

Схема 2

Функції державної служби зайнятості України

3.4 Допомога по безробіттю

У відповідності з Законом України „Про зайнятість населення” держава сприяє незайнятим громадянам у поновлені їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду до загального і безперервного трудового стажу; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю; г надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину й членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані у встановленому поряду безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати. Розміри і порядок виплати цієї допомоги регулюються Законом України „Про зайнятість населення”.

Створення в 1919р. Міжнародної організації праці (МОП) перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920 - 1930-х років, поширення новаторських ідей ДЖ.М.Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання в сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості, оскільки, без її вирішення не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. Програми зайнятості можна розділити на групу активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи відносяться:

Програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі, субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;

Програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми само зайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю або на основі соціальної допомоги (одноразова виплата, що дорівнює одно- або дворічній величині сумі допомоги). Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;

Програми безпосередньо створення нових робочих місць в державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість до адаптації безробітного в соціально-трудовій сфері, отримання нових навичок, збагачення свого людського капіталу і мати більше шансів знайти постійну роботу.

До групи пасивних підпрограм відносяться програми надання допомоги всіх видів в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо)та програми дострокового виходу на пенсію (або перед пенсію - оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг щодо виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і зменшення рівня оподаткування за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування неконкурентоздатних категорій громадян .Одним з найефективнішим стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Найчастіше вони спрямовані на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, спрямованих на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Найбільш ефективною політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, розуміючи це уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка готувала працівників у відповідності до сучасних вимог економіки і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. У багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах дотації держави у розмірі 50 - 80% витрат. Поширеною є практика, пов'язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.

Існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованих молодим людям, безробітним або особам перед пенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на ці цілі протягом 3-6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили. Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

Фінансові штрафи застосовуються під час використання такого адміністративного заходу як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурентоздатних категорій працівників. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Розглянуті заходи регулювання зайнятості в економічно розвинутих країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке є виваженим і програмно-плановим, ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, впливаючи на ефективність підприємницької діяльності.

Висновок

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

Ринкова економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що, безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом якого часу вони не працюють, тобто тривалість безробіття.

Виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну систему. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Використана література

За редакцією Кривенка К.Т. „Політекономія” КНЕУ Київ 2003р.

Ніколенко Ю.В. „Політекономія” ЦУЛ Київ 2003р.

Башняник Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. „Політична економія” Ніка-Центр Київ 2000р.

За редакцією Климо Г.Н., Несторенко В.П. „Основи економічної теорії” Вища шк.-Знання 1997р.

За редакцією Климка Г.Н., Нестерернка В.П. „Основи економічної теорії” „Вища школа” - „Знання” Київ 1999р.

Бєляєв О.О., Бебело А.С. „Політична економія” КНЕУ Київ 2001р.

За редакцією Чухна А.А. „Основи економічної теорії” „Вища школа” Київ 2001р.

Під редакцією Предборського В.А. „Економічна теорія” „Кондор” Київ 2003р.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. „Основи економічної теорії” київ 1995р.

Дзюбик С., Ривак О. „Основи економічної теорії” Київ 1994р.

Размещено на Allbest.ru