Найбільше застосування в обліку, аналізі та плануванні собівартості продукції мають групування по елементах та статтях.

Групування витрат за елементами здійснюється по ознаці їх економічної однорідності і використовується при складанні кошторису витрат на виробництво, що дозволяє визначити структуру, об'єм витрат, собівартість реалізованої, валової, товарної продукції. Групування за статтями визначає функціональну роль витрат у виробничому процесі, які можуть бути визначені за місцем їх формування.

Але групування за елементами не застосовується для вирішення ряду питань, пов'язаних з прогнозуванням витрат та контролем за їх витрачанням. На його основі не можна визначити собівартість одиниці продукції, величину загальновиробничих, загальногосподарських, комерційних витрат. У зв'язку з цим, застосовується групування витрат за калькуляційними статтями, яке дозволяє визначити витрати за місцем їх виникнення, видами продукції або робіт (послуг) та виробничим призначенням (ремонт, управління та ін.).

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва - це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні [1, с.341].

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

Ш матеріальні витрати;

Ш витрати на оплату праці;

Ш відрахування на соціальні заходи;

Ш амортизація основних фондів і матеріальних активів;

Ш інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Калькулювання - розрахунок собівартості одиниці продукції, кінцевим результатом якого є складання калькуляцій, тобто документа, в якому представлені всі витрати на виробництво та реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням [3, с.98].

Калькулювання буває декількох видів, а саме:

1) планове, що визначається шляхом розрахунку витрат на плановий період;

2) кошторисне, що розробляється для визначення витрат на виріб (роботу, послугу) за разовими замовленнями зі сторони;

3) нормативне відображає рівень собівартості на певну дату і складається за діючими нормами витрат ресурсів;

4) проектне служить для обґрунтування економічної ефективності виробництв і технологічних процесів, що проектуються;

5) фактичне (звітне) використовується для аналізу динаміки рівня і структури собівартості продукції [2, с.234].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.1 Структурна схема процесу калькулювання [7, с.89]

Об'єкт калькулювання - це та продукція чи послуги (роботи), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т.п.).

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру, стосовно якої обчислюються втрати (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання - трактори, калькуляційна одиниця - один трактор, відповідно вугілля - одна тонна, пиво - декалітр, електроенергія - одна кіловат-година і т.п. Величина калькуляційної одиниці принципового значення не має. Вона вибирається з огляду на зручність планування й обліку у виробництві та товарообігу [6, с.88].

Застосовують таку номенклатуру статей калькулювання виробничої собівартості:

1) сировина та основні матеріали;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

3) паливо й енергія на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата основних виробничих робітників;

6) додаткова заробітна плата основних виробничих робітників;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9) загальновиробничі витрати;

10) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

11) інші виробничі витрати;

12) попутна продукція (вираховується).

Отже, калькулюванням називають сукупність прийомів розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг), що виготовляється підприємством, а результуючим документом є калькуляція витрат. Існує стандартна номенклатура статей калькуляції. Відтак, з одного боку, мають бути обліковані всі витрати на виготовлення продукції, а з другого - повністю оприбутковано продукцію й обраховано вартість робіт, з виконанням яких пов'язані названі витрати. Це є загальним правилом калькулювання собівартості, робіт і послуг у будь-якій галузі народного господарства.

3. Пропозиції щодо зниження собівартості продукції