Основні критерії та показники конкурентоспроможності національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні критерії та показники конкурентоспроможності

національної економіки

національна економіка конкурентоспроможність

Визначальним чинником конкурентоспроможності національної економіки є наявність умов для формування стійких конкурентних позицій національних підприємств. Отже, політика підвищення конкурентоспроможності національної економіки полягає в забезпеченні, насамперед всередині країни, реального конкурентного середовища та, що не менш важливо, здатності підприємств вести конкурентну боротьбу, яка має конструктивну спрямованість. Рівень такого забезпечення і визначає головний критерій конкурентоспроможності національної економіки.

Складовими конкуренції як економічного процесу є конкурентне середовище і конкурентоспроможність підприємств та галузей. Фактично різниця між цими двома складовими є різницею між мікро- та макрорівнями економіки. Особливістю економічних реформ в Україні став надмірний ухил у бік макрореформ -- створення конкурентного середовища засобами приватизації, демонополізації, розукрупнення підприємств, лібералізації цін та торгівлі. Увага ж проблемам розвитку власне підприємств практично не приділялася. Внаслідок цього спроби налагодження конкурентного середовища в Україні не справили очікуваного позитивного впливу на економічну динаміку, а посилення конкурентного тиску внаслідок лібералізації імпорту не сприяло, як правило, зміцненню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та національної економіки в цілому. Це стало на заваді розвитку в Україні конкуренції як цілісного регулюючого економічного процесу.

З огляду на те, що конкурентоспроможність підприємств формується в конкурентній боротьбі внаслідок вибору ними адекватної стратегії діяльності, відсутність стратегії чи помилки у її виборі призводять до неефективного витрачання обмежених виробничих ресурсів, втрати часу як найбільш цінного фактора ринкового успіху. На жаль, стратегія економічної трансформації в Україні не сприяла виробленню більшістю підприємств власних конкурентних стратегій, що призводить до їх програшу у конкурентній боротьбі із зарубіжними компаніями, які вже пройшли етап власного становлення.

У зв'язку з тим, що конкурентоспроможність будь-якого суб'єкта ринкових відносин може бути визначена лише в процесі фактичної конкурентної боротьби, питання зміцнення конкурентоспроможності слід розглядати через призму проблеми ефективності конкуренції та конкурентних відносин. На жаль, роки економічних перетворень фактично стали роками розгортання кризи конкурентоспроможності української економіки.

Трансформаційні процеси в Україні в останні роки не сприяли подоланню монополізму української економіки. Через украй несприятливі умови для підприємницької діяльності, низьку доступність кредитних ресурсів, високу зарегульованість економіки загальмовано процес утворення нових підприємств, а вже створені -- позбавлені змоги вести активну інноваційну діяльність. У результаті, внаслідок природного прагнення до уникання конкуренції підприємства, що набули господарської самостійності, ведуть пошук конкурентних переваг в зрощуванні із структурами держвлади та отриманні відповідних пільг та преференцій або у виході до “тіньового” сектору економіки, реалізуючи “рентну” модель конкуренції. За такого становища не доводиться вести мову про встановлення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств під час конкурентної боротьби між ними.

Криза конкурентоспроможності стала одним з провідних чинників загострення соціально-економічних проблем. Аналіз специфіки цієї кризи вказує на її системність, отже, її подолання вимагає застосування важелів розбудови високомотиваційного соціально-економічного середовища, відмінних від існуючих в сучасній практиці. В умовах кризи єдиним засобом консолідації суб'єктів національної економіки є дотримання державою економічних інтересів усіх суб'єктів господарювання за умов підвищення продуктивності праці. Для цього господарський механізм повинен передбачати безпосередній зв'язок між рівнем доходів громадян, їх купівельною спроможністю, збільшенням бюджетних надходжень і зростанням прибутковості національного виробництва та економії всіх видів ресурсів. Інші шляхи вже виявили свою хибність й неспроможність реально змінити ситуацію.

Найбільш дискусійними у зв'язку з цим є питання щодо механізмів досягнення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки. Одні фахівці пропонують віддати пріоритет стратегії “технологічного ривка”, інші -- посиленню інвестиційного напряму забезпечення структурної перебудови.

Останніми робиться наголос на беззаперечній здатності інвестицій примусити запрацювати промисловість і вирішити проблему неплатежів. Зустрічаються також і думки про необхідність зміцнення національної грошової одиниці та посилення впливу фінансової політики в цілому. Останнім часом також посилилося лобіювання різного роду обмежень в економічній діяльності.

Цілком очевидно, що кожному із зазначених напрямів притаманні виважені і раціональні пропозиції, які за певних обставин можуть бути залучені до загальної стратегії відновлення конкурентоспроможності національної економіки. Але очевидно й те, що жоден з цих напрямів сам по собі не виконує функцію ініціатора злагодженої й продуктивної праці в Україні.

Одним з важливих напрямів підвищення конкурентоспроможності національної економіки є орієнтація на інновації і прогресивні технології. У забезпеченні даного напряму доцільно застосовувати пільгове оподаткування для цих типів виробництва. Українська модель економіки повинна закласти у внутрішньому середовищі підвалини для високопродуктивної праці. При цьому держава повинна охороняти мотиваційні можливості внутрішнього середовища та підтримувати ефективну роботу всіх суб'єктів господарювання.

Отже, основними умовами розбудови високого рівня конкурентоспроможності національної економіки є такі:

1) переведення функціонування всіх суб`єктів економіки на ефективну роботу в умовах конкурентного середовища;

2) забезпечення паритетності міжгалузевого переливу капіталу за рахунок вирівнювання умов капіталотворення на різних сегментах ринку;

3) залучення “тіньового” сектору до сфери легального обігу фінансових ресурсів і розширення на цій основі власних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності;

4) формування економічної політики з урахуванням пріоритетів національної безпеки;

5) переорієнтація на внутрішні джерела розвитку з метою зниження залежності від країн-партнерів та міжнародних організацій;

6) створення стабільної та несуперечливої нормативно-правової бази для впровадження стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки України.

Размещено на Allbest.ru