Особливості планування витрат на виробництво

Економічно обґрунтовані обсяги витрат як основна мета планування затрат на виробництво. Методика планування і складання планової (нормативної) калькуляції. Об'єктивна необхідність планування затрат на виробництво. Вияв складу затрат і їх кількісна оцінка.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.05.2011
Размер файла 164,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни "Управління витратами"

на тему "Особливості планування витрат на виробництво"

Зміст

  • Об'єктивна необхідність планування затрат
  • Методика планування витрат на виробництво і складання планової (нормативної) калькуляції
  • Література

Об'єктивна необхідність планування затрат

Керівництво підприємств і організацій постійно стоїть перед необхідністю вибору оптимальних рішень, які стосуються ціни реалізації, номенклатури, асортименту і обсягу випуску продукції, кредитної та інвестиційної політики та багато іншого. У пошуку таких економічно обґрунтованих рішень розраховують і аналізують альтернативні варіанти їх поведінки.

Недостатньо, щоб окремі рішення були економічно ефективними самі по собі. Слід добиватися того, щоб уся діяльність підприємства. чи організації в комплексі стала рентабельною і забезпечувала б грошові надходження у такому обсязі, який задовольняв би зацікавлених у економічних результатах осіб (власників, кредиторів, керівників, працівників). Завданням планування затрат якраз і є визначення економічних результатів діяльності підприємства (організації), очікуваних у майбутньому.

Планування - один з елементів управління, який включає в себе вибір мети підприємства і засобів для їх досягнення. Планування наводить міст між існуючим станом (положенням) і тим, якого ми хочемо досягнути у майбутньому. Головне завдання планування - зведення до мінімуму ризику підприємництва.

Процесу планування затрат передує проведення усестороннього аналізу витрат підприємства, при здійсненні якого виявляються резерви їх зниження, що використовуються при плануванні витрат на наступні періоди.

Планування може бути коротко - і довгостроковим. Короткострокові плани складаються на місяць, квартал, рік; довгострокові (перспективні) визначають напрямки розвитку підприємства впродовж 3-5 років (для крупних фірм - і на більш тривалий період). Точність довгострокового планування невелика, оскільки тут має місце вплив зовнішніх факторів, таких як інфляція, економічна політика держави, науково-технічний прогрес тощо. Короткострокові плани є більш точними, так як охоплюють потреби недалекого майбутнього.

На ефективність планування впливають і внутрішні фактори: точність та достовірність інформації, що використовується у процесі планування, а також участь у складанні планів керівників тих підрозділів, витрати яких плануються.

Завданням довгострокового планування є вибір адекватного варіанта діяльності підприємства на основі аналізу шансів і ризиків, породжуваних зовнішнім макроекономічним середовищем, сильних і слабких сторін підприємства. Для цього необхідно скласти прогноз майбутньої кон'юнктури та зміни зовнішнього економічного середовища (прорахувати ймовірність спаду виробництва, посилення конкуренції, підвищення рівня інфляції тощо). Кожне підприємство прагне до розвитку: необхідно розробляти нову продукцію чи вдосконалювати існуючу (ту, яка випускається) або ж поєднувати два напрямки. Розвиток вимагає вкладення коштів у розробку нових виробів, формування ринків збуту, створення відповідного технічного і кадрового потенціалу, пошуку постачальників матеріальних ресурсів тощо.

Вибираючи той чи інший курс дій, особливо такий, що передбачає залучення ресурсів у виробництво на тривалий період, керівництво підприємства повинно мати чітку уяву про те, яких затрат вимагає цей курс, якого технічного і кадрового потенціалу, які наслідки будуть з причини можливих змін зовнішнього середовища.

Кожному варіанту дій, який розглядається, відповідають певні затрати, рівень яких необхідно розрахувати на стадії планування.

Планування затрат полягає у вияві складу затрат і їх кількісній оцінці. Планування затрат здійснюється для визначення загальної вартості ресурсів, які споживаються в процесі виробництва (матеріальних, трудових, фінансових) і розрахунку очікуваного прибутку. Воно служить базою для контролю за раціональним використанням ресурсів.

Метою планування затрат на підприємстві є визначення економічно обґрунтованих обсягів витрат щодо:

- здійснення капітальних вкладень;

- валового, товарного та реалізованого обсягу продукції (робіт і послуг) підприємства;

- здійснення загального управління підприємством;

- діяльності по збуту продукції;

- сплати податкових платежів;

- визначення прибутку і рентабельності підприємства.

У процесі планування вирішуються такі завдання: розрахунок вартості ресурсів, необхідних для виробництва продукції; визначення загального обсягу затрат на виробництво; розрахунок собівартості виготовлення кожного виду продукції (в частині змінних витрат).

Плановий обсяг затрат розраховують виходячи із структури продукції, що передбачається (номенклатури і асортименту) та обсягу її виробництва.

Вищезазначені завдання вирішуються шляхом техніко-економічних розрахунків. При цьому використовують матеріально-технічні норми, нормативи праці та інші параметри виробничого процесу, які зафіксовані в технічній документації, а також беруть до уваги економічні умови виробничої діяльності: систему оплати праці, ціни ресурсів, нормативи платежів та інші, які встановлені законами і нормативними актами.

Визначення складу і обсягу затрат - не стільки економічне, скільки техніко-економічне завдання. Рівень затрат на підприємстві залежить від професіоналізму та творчого потенціалу інженерних кадрів і організаторів виробництва, а коректність віднесення затрат на види діяльності підприємства, одиниці продукції, виробничі підрозділи та інші об'єкти - від кваліфікації економічних кадрів.

Принципова схема процедури визначення планового обсягу затрат наведена на рис.4.1.

Рис.4.1 Схема процедури визначення планового обсягу затрат.

Методика планування витрат на виробництво і складання планової (нормативної) калькуляції

Методика планування витрат на виробництво висвітлена у галузевих Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції. Так, при плануванні витрат промислових підприємств слід керуватись Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених наказом Держкомітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47. Згідно вказаних Методичних рекомендацій планування витрат на виробництво виконується в такій послідовності:

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати усіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

Ш витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

Ш основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

Ш кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

Ш кошторису витрат на утримання і експлуатацію устаткування;

Ш кошторису загальновиробничих витрат;

Ш кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Планова (нормативна) калькуляція являє собою розрахунок планової (нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова (нормативна) калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання планової калькуляції.

Планова калькуляція складається на всі види продукції, що передбачені до виготовлення у звітному періоді. Планова калькуляція собівартості вперше запланованих до випуску у плановому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається виходячи з проектних показників, за даними конструкторсько-технологічної документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Якщо окремі види продукції виготовляються в різних модифікаціях (наприклад, в експортному виконанні), планова (нормативна) калькуляція складається на кожну таку модифікацію окремо. У разі коли за єдиною конструкцією і єдиним технологічним процесом виготовляється кілька модифікацій виробів (за видами приймання або за техніко-економічними параметрами), планова калькуляція складається на всю групу виробів, одержаних після єдиного технологічного запуску.

Планова калькуляція може складатися і на ширшу групу однорідних виробів. Собівартість окремих видів (типів) продукції відповідної групи обчислюється за допомогою економічно обґрунтованих методів. У групу об'єднуються тільки вироби, що виготовляються з однорідної сировини із застосуванням однакових технологічних процесів.

витрата планування затрата

На деяких виробництвах складаються планові калькуляції на окремі найважливіші види продукції (наприклад, на одне судно із серії суден кожного проекту плану товарної продукції, літак, вертоліт).

У разі складання калькуляції на літак, вертоліт, авіаційний двигун тощо, враховується вартість одного комплекту запчастин та бортінструменту.

Типовий представник (виробів) повинен мати характерні особливості групи виробів, яку він представляє, зокрема:

- відображати конструктивні особливості і матеріали, що застосовуються;

- характеризувати особливості технологічного процесу;

- відображати середню трудомісткість виробів групи;

- мати найбільшу питому вагу у випуску.

На окремі вироби, щодо яких планується кілька послідовних процесів виходу придатних виробів (модулі, гібридні мікросхеми, фотодіоди тощо), планові (нормативні) калькуляції складаються за окремими технологічними етапами (переділами), що являють собою закінчені конструкції виробу або переділи.

Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Якщо в плануванні використовуються дві одиниці вимірювання кількості продукції, що випускається, калькуляційною одиницею є одна із цих одиниць. Собівартість одиниці продукції в другому вимірюванні визначається в цілому, без виділення окремих статей витрат.

Перелік калькуляційних одиниць наведено в одному з додатків до названих Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг).

Якщо за одиницю вимірювання обсягу виробництва використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, мінеральні добрива в умовних одиницях, виходячи зі складу корисної речовини, - у хімічній промисловості, умовний ящик скла - у скловиробництві), то ці ж показники є калькуляційними одиницями.

Продукція допоміжних виробництв калькулюється, як і продукція основного виробництва, за винятком тих випадків, коли вона виробляється в невеликих кількостях і повністю споживається на самому підприємстві.

Перелік калькуляційних одиниць продукції і послуг допоміжних виробництв установлюється з урахуванням прийнятих одиниць вимірювання у відповідних спеціалізованих підприємствах.

Під час складання планової калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в планованому періоді. При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.

Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, що споживаються на технологічні цілі, визначаються на основі технічно обґрунтованих норм їх витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Оцінка запасів здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів,

середньозваженої собівартості,

собівартості перших за часом надходження запасів ("FІFО"),

нормативних затрат.

Сума витрат на матеріали зменшується на вартість відходів (за ціною їх можливого використання і реалізації).

Витрати на енергію, що споживається на технологічні цілі, також визначаються на основі норм витрат різних видів енергії (електричної, теплової тощо) на виробництво одиниці продукції і середньої їх ціни (собівартості), що складається на підприємстві в планованому році.

Витрати на основну заробітну плату визначаються з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки основної заробітної плати, розраховані виходячи з переліку робочих місць і норм їх обслуговування, відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів і планованого обсягу виробництва відповідних видів продукції.

Витрати на додаткову заробітну плату визначаються у розмірах, передбачених законодавчими актами України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством і галузевими угодами.

Величина відрахувань на соціальні заходи визначається згідно з чинним законодавством. На сьогодні вона включає в себе відрахування до Пенсійного фонду (33,2 %), фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (1,5 %), страхування на випадок безробіття (1,3 %), страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (від 0,86 % до 13,8 % залежно від класів професійного ризику виробництва, яких налічується 67).

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

ь методом розрахунку кошторисних ставок (за цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію виробничого устаткування),

ь методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг),

ь методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;

ь методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації - кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування включаються до собівартості окремих видів продукції відповідно до планових кошторисних ставок цих витрат.

На підприємствах машинобудівної промисловості (електронній, авіаційній тощо) здійснюється нормування технологічних втрат.

До завдань нормування технологічних втрат входять: встановлення гранично допустимих норм втрат і норм виходу придатних виробів на технологічних операціях, системний аналіз і контроль за виконанням встановлених норм технологічних втрат.

Норма технологічного виходу придатних виробів на операцію визначається як різниця між 100% і нормою технологічних втрат.

Для виробів, які впроваджуються у виробництво, за основу поопераційних норм виходу придатних виробів беруться показники, які досягнуті в аналогічних технологічних операціях.

Технологічні втрати допускається планувати тільки для тих виробів, щодо яких планується відсоток виходу придатних виробів з обмеженого кола операцій відповідно до затвердженої переліку.

Для виробництв, на яких має місце зміна питомої ваги придатних виробів для проведення випробувань (а тому вихід товарної продукції значно змінюється), встановлюється додатково відсоток технологічного виходу придатних виробів. У цьому випадку в плановому завданні показується вихід товарної продукції і технологічний вихід придатних виробів.

Під час виготовлення за самостійними технологічними циклами окремих складальних одиниць, які надходять на загальне складання виробів, показники виходу товарної продукції і придатних виробів плануються і обліковуються за окремими складальними одиницями.

Загальновиробничі витрати включаються до планової (нормативної) собівартості окремих видів продукції згідно з таким порядком:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або декілька років визначається нормальний та фактичний рівень виробничої потужності і сума змінних та постійних загальновиробничих витрат. При цьому треба враховувати технічні характеристики, змінний режим, експлуатаційне забезпечення, обсяг виробництва та інші умови залежно від особливостей вибраної бази розподілу. При цьому змінні та постійні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних та змінних витрат, або за обліковими даними неможливо визначити фактичної суми таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути визначена питома вага цих витрат на одиницю продукції. Наприклад, витрати на електроенергію при незмінних тарифах будуть рости прямо пропорційно до росту обсягу виробництва. У зв'язку з цим суми змінних витрат можуть бути визначені як добуток обсягу виробництва на суму змінних витрат, розрахованих на одиницю продукції;

б) розраховуються коефіцієнти (нормативи) розподілу постійних та змінних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу (на 1 машино-годину, 1 виріб тощо) шляхом ділення суми постійних та змінних загальновиробничих витрат при нормальному рівні потужності на кількість відпрацьованих машино-годин, кількість одиниць продукції чи інших величин залежності від вибраної бази розподілу;

в) розрахований коефіцієнт (норматив) на постійні загальновиробничі витрати помножується на фактичну величину вибраної бази розподілу за звітний період, одержана сума вважається розрахованою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду;

г) розрахована норма постійних фактичних витрат звітного періоду порівнюється з сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яка, у свою чергу визначається як різниця між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат за звітний період та сумою змінних фактичних витрат цього ж періоду, обчисленою прямим шляхом на підставі первинних документів).

Постійні фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподіленими витратами і включаються до виробничої собівартості, а надлишок - нерозподіленими постійними витратами.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

Суми змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат включаються до виробничої собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибраної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

У хімічній промисловості, за винятком добувних виробництв, загальновиробничі витрати розподіляються між видами продукції пропорційно до суми основних витрат на переробку, включаючи матеріальні витрати на технологічні цілі, витрати на основну і додаткову заробітну плату, відрахування на соціальне страхування та витрати на утримання й експлуатацію устаткування.

У добувних виробництвах загальновиробничі витрати розподіляються таким чином: одним способом добування хімічних руд - пропорційно до видобутку кожним кар'єром або шахтою; різними способами (відкритим і закритим) - пропорційно до основних витрат, до яких включаються матеріальні витрати (паливо й енергія для технологічних цілей), витрати на основну і додаткову заробітну плату, відрахування на соціальне страхування, витрати на утримання й експлуатацію устаткування.

Загальна величина загальновиробничих витрат, а також витрат на утримання та експлуатацію устаткування підприємства в цілому є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва; ці ж витрати допоміжних цехів включаються до собівартості валової і товарної продукції підприємства через собівартість робіт і послуг, що виконуються допоміжними цехами для основного виробництва.

Загальновиробничі витрати кожного цеху включаються до собівартості продукції, що виготовляється тільки цим цехом (в тому числі до собівартості робіт, послуг, які виконуються для інших цехів).

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування, які неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою або якщо вони не виділяються в окрему статтю калькуляції, включаються до загальновиробничих витрат і підлягають розподілу на постійні та змінні витрати у загальному порядку з подальшим їх розподіленням між окремими видами продукті.

До собівартості товарів народного споживання загальновиробничі витрати включаються:

- повністю в цехах, які спеціалізуються на виробництві цих товарів,

- частково, коли ці товари виготовляються поряд з основною продукцією у цехах, які не спеціалізуються на їх виготовленні. При цьому до собівартості товарів народного споживання включається відповідна частка загальновиробничих витрат, пов'язаних з виробництвом цих товарів Для цього складається спеціальний розрахунок загальновиробничих витрат неспеціалізованих цехів.

У сезонних виробництвах для визначення планової, фактичної собівартості продукції витрати на обслуговування виробництва обчислюються виходячи із затвердженого річного кошторису цих витрат, обсягів продукції і норм витрат на одиницю продукції.

У разі зміни обсягу продукції до норм витрат вносяться необхідні корективи з тим, щоб забезпечити погашення витрат. Якщо фактичні витрати перевищують суму, затверджену за кошторисом, ці відхилення списуються на собівартість продукції того періоду, в якому мало місце перевищення.

На період сезонних перерв у роботі всі витрати на обслуговування виробництва відносяться до витрат майбутніх періодів.

Якщо сума витрат на обслуговування виробництва за встановленими нормами перевищує фактичні витрати, то до собівартості продукції включаються фактичні витрати.

Інші виробничі витрати включаються до собівартості окремих виробів на основі розрахунків їх величини за окремими статтями витрат, зокрема, витрати на проведення епізодичних і періодичних випробувань якості під час виготовлення окремих виробів.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції продукції, одержаної у комплексному виробництві, в якому з одного виду сировини і в результаті єдиною технологічного процесу одержують два або кілька різнорідних продуктів, і загальні витрати на виробництво не можуть бути безпосередньо розподілені між ними, собівартість одиниці продукції визначається за допомогою одного з методів, рекомендованих нижче. Якщо технологічний процес комплексної переробки сировини складається з кількох переділів і є можливість визначати величину витрат за цими етапами виробництва, застосовується попередільне калькулювання напівфабрикатів або кінцевих продуктів.

У тих випадках, коли із загальної суми витрат комплексного виробництва виділяється частина, що стосується тільки одного продукту, ця частина витрат прямо включається до собівартості відповідного продукту.

Під час розподілу загальних витрат комплексного виробництва в плануванні застосовуються такі методи виключення витрат, розподілу витрат, комбінований метод.

Якщо використовується метод виключення витрат, один із продуктів, одержаних на виробництві (стадії, переділі), вважається основним, а решта розглядаються як попутні. Метод виключення витрат полягає в тому, що від загальної суми витрат на виробництво віднімається собівартість попутної продукції, і одержана величина вважається собівартістю основного продукту. Цей метод застосовується тільки за наявності чітко вираженого основного продукту і невеликої питомої ваги попутної продукції. При цьому повинна забезпечуватися економічно обґрунтована оцінка одержаної попутної продукції.

Планова собівартість попутної продукції визначається на основі або виробничої собівартості відповідної продукції на відокремленому виробництві, або за відсутності відокремленого виробництва, - за її виробничою собівартістю, врахованою у розрахунках ціни підприємства.

Попутні продукти, одержані в одному цеху і призначені для подальшої переробки в іншому, розглядаються як попутні напівфабрикати. Останні оцінюються виходячи з виробничої собівартості, врахованої в ціні на сировину, яку вони замінюють (з урахуванням вмісту в них основної речовини).

Метод розподілу витрат застосовується у комплексних виробництвах, де одночасно одержують кілька основних продуктів і відсутня попутна продукція. При цьому методі загальні витрати на виробництво розподіляються між одержаними продуктами пропорційно до економічно обґрунтованих коефіцієнтів.

З урахуванням особливостей виробництва ці коефіцієнти встановлюються виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку, сукупних споживчих властивостей одержаних продуктів, фізико-хімічних властивостей одержаної продукції тощо.

Допускається також розподіл загальних витрат пропорційно до собівартості таких же або аналогічних продуктів, одержаних у відокремлених виробництвах.

У разі одержання в комплексному виробництві кількох основних і попутних продуктів застосовується комбінований метод, в якому поєднуються два описаних вище методи. При цьому із загальної суми витрат спочатку віднімається вартість попутної продукції, а частина витрат, що залишилися, розподіляється між основними продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів.

За цим методом в умовах складного (багатопередільного) комплексного виробництва собівартість окремих видів продукції визначається кількома етапами:

Із загальної суми комплексних витрат віднімається собівартість попутної продукції.

З решти суми витрат віднімається частина витрат, що може бути прямо віднесена на відповідні види продукції.

Залишок витрат розподіляється між продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів або за допомогою спеціальних коефіцієнтів.

Визначається загальна планова величина собівартості відповідних продуктів підсумовуванням витрат, що відносяться прямо на продукцію, і витрат, що розподіляються.

Планова (нормативна) собівартість на всі види продукції визначається відповідно до прийнятого на підприємстві варіанта зведеного обліку витрат (напівфабрикатного або безнапівфабрикатного). У разі застосування напівфабрикатного варіанту обліку визначенню планової (нормативної) собівартості виробу передує обчислення собівартості напівфабрикатів. При цьому у плановій (нормативній) калькуляції виділяється спеціальна комплексна стаття, у якій цехи-споживачі відображають собівартість одержаних від цехів попередньої обробки напівфабрикатів. У разі застосування безнапівфабрикатного варіанта в нормативній калькуляції виділяються витрати окремих цехів.

Наведені вище загальні положення про планову калькуляцію застосовуються також і для складання звітних калькуляцій та характерні для діяльності промислових підприємств.

Щодо будівельно-монтажних організацій, то методика планування виробничих втрат дещо інша. Орієнтиром у цій справі повинні служити Методичні рекомендації із формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16 лютого 2004 р. № 30.

Метою планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт є:

· визначення витрат, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені терміни за умови раціонального використання матеріалів, робочої сили, будівельних та інших виробничих ресурсів, дотримання правил технічної експлуатації будівельних машин і механізмів, а також дотримання безпечних умов праці;

· організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у структурних підрозділах будівельної організації;

· визначення ціни тендерної пропозиції, за якою будівельна організація спроможна збудувати об'єкт (виконати роботи), щодо якого провадяться торги (тендери).

Порядок і методи планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт встановлюють будівельні організації самостійно виходячи з умов та особливостей їх виробничої діяльності та з урахуванням зазначених методичних рекомендацій. Планування собівартості будівельно-монтажних робіт може здійснюватися за такими об'єктами витрат:

окремими видами будівельно-монтажних робіт;

об'єктами будівництва;

будівельними контрактами.

Планова виробнича собівартість окремих об'єктів будівництва та видів будівельно-монтажних робіт може розраховуватися на основі техніко-економічних обґрунтувань та визначатися за статтями калькулювання витрат або за елементами витрат. Вихідними даними для таких розрахунків є:

- програма робіт будівельної організації;

- проектно-кошторисна документація об'єктів, що споруджуються;

- фізичні обсяги видів робіт;

- виробничі норми витрат на одиницю виміру відповідних видів робіт (конструктивних елементів).

Під час здійснення розрахунків враховуються: конкретні технологічні та організаційні умови роботи будівельної організації, передбачені проектами організації будівництва і проектами виконання робіт; результати аналізу рівня витрат у минулих звітних періодах, можливості інтенсифікації та підвищення ефективності будівельного виробництва.

У разі зміни протягом року проектних рішень, що викликає зміну обсягів будівельно-монтажних робіт, їх вартісних показників, цін на матеріальні ресурси тощо, або проведення індексації заробітної плати, відповідно до законодавства, виробнича собівартість підлягає уточненню.

Витрати на виконання будівельно-монтажних робіт за статтею калькулювання "Прямі матеріальні витрати" визначаються виходячи із фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, виробничих норм витрачання матеріальних ресурсів та цін постачальників на матеріальні ресурси. Вартість будівельних матеріалів визначається залежно від того, власного вони виготовлення чи придбані на стороні.

Вартість матеріальних ресурсів, придбаних на стороні, включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за їх первісною вартістю, яка формується відповідно до П (С) БО 9 "Запаси". Вартість матеріальних цінностей, виготовлених силами своїх підсобних чи допоміжних виробництв, включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за собівартістю їх виготовлення, яка формується відповідно до П (С) БО 16 "Витрати".

Витрати за статтею калькулювання "Прямі витрати на оплату праці" визначаються виходячи із фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, та норм затрат праці, що діють в організації. Основна, додаткова заробітна плата та інші грошові виплати робітникам і лінійному персоналу (начальникам дільниць, виконавцям робіт, майстрам, механікам дільниць), що входять до складу виробничих бригад, визначається відповідно до системи оплати праці, що застосовується у даній будівельній організації.

Витрати за статтею калькулювання "Експлуатація будівельних машин та механізмів" визначаються виходячи з погреби в роботі будівельних машин і механізмів у машино-змінах (машино-годинах), передбаченої у проектах організації будівництва і проектах виконання робіт для окремих об'єктів, та планової калькуляції вартості машино-змін (машино-годин).

Витрати за статтею калькулювання "Відрахування на соціальні заходи" визначаються за кожним видом відрахувань, передбачених у методичних рекомендаціях, відповідно до встановлених законодавством норм. Такими видами відрахувань є:

- обов'язкове державне та додаткове пенсійне страхування;

- обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- обов'язкове медичне страхування (на сьогодні відсутнє);

- обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

- індивідуальне (особисте) страхування персоналу будівельної організації у випадках, передбачених законодавством;

- інші соціальні заходи, передбачені законодавством.

Загальновиробничі витрати визначаються на плановий період у цілому для будівельної організації на підставі кошторисів цих витрат. Розподіл загальновиробничих витрат між об'єктами витрат здійснюється з використанням однієї із нижченаведених баз розподілу:

- суми прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт;

- суми прямих витрат на оплату праці на виконання будівельно-монтажних робіт;

- трудовитрат на виконання будівельно-монтажних робіт (нормативних або фактичних);

- відпрацьованого часу на будівництві об'єкта будівельними машинами і механізмами.

Витрати на оплату праці лінійного персоналу та робітників, які зайняті на роботах, що виконуються за рахунок загальновиробничих витрат, визначаються виходячи з посадових окладів, тарифних ставок та систем оплати праці, встановлених у даній будівельній організації.

Для визначення планової виробничої собівартості окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт) складають планові калькуляції, у яких витрати розраховуються за окремими статтями на обсяг робіт, передбачений планом (програмою робіт). Враховується також зниження витрат, передбачених заходами щодо підвищення технічного й організаційного рівня будівельного виробництва. Планова собівартість повинна бути не вищою, ніж відповідна собівартість об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), передбачена договірною ціною.

Планова виробнича собівартість будівельно-монтажних робіт структурного підрозділу може визначатися як підсумок планових витрат окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), включених до плану (програми робіт підрозділу) або розрахована укрупнено аналітично-розрахунковим методом у цілому за окремими елементами витрат.

Планові витрати за елементом "Матеріальні затрати" можуть обчислюватися одним з наведених способів:

за планово-розрахунковими нормативами матеріальних витрат на 1 млн. грн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди;

за фізичними обсягами укрупнених видів будівельно-монтажних робіт по об'єктах будівництва, включених до плану, планово-розрахунковими нормативами матеріальних ресурсів на відповідні види робіт та їх вартості за первісною вартістю або за собівартістю їх виготовлення залежно від того, придбані вони на стороні чи виготовлені власними силами відповідно.

Планові витрати за елементом "Витрати на оплату праці" можуть обчислюватися за планово-розрахунковими нормативами витрат на оплату праці робітників та лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць), що входить до складу виробничих бригад, та апарату управління відокремленого структурного підрозділу на 1 млн. грн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди.

Планові витрати за елементом "Відрахування на соціальні заходи" обчислюються за кожним видом відрахувань, про які велась мова дещо вище, відповідно до встановлених законодавством норм.

Планові витрати за елементом "Амортизація" обчислюються виходячи із середньомісячної вартості як власних, гак і орендованих основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, на які нараховується амортизація, і середньої норми амортизаційних відрахувань.

Середня норма амортизаційних відрахувань визначається виходячи з переліку основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, що передбачається задіяти у плановому періоді, на які нараховується амортизація, а також норм, затверджених за окремими групами основних засобів.

Планові витрати за елементом "Інші операційні витрати" обчислюються із застосуванням планово-розрахункових нормативів, які розраховуються у відсотках до суми витрат за усіма вищепереліченими елементами. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулий період з використанням даних бухгалтерського обліку.

Література

1. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

2. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

3. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

4. Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект - Тернопіль Астон, 2005.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.