Ринок капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: «Ринок капіталу»

Зміст

Вступ

1. Ринок капіталу, його еволюція і сутність

2. Структура ринку капіталу та його функції

3. Особливості функціонування ринку капіталу України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сьогодні в Україні проблема становлення повноцінно функціонуючого ринку капіталу, орієнтованого на задоволення потреб розширеного фінансування реального сектору, є особливо актуальною.

Упродовж докризового періоду ринок капіталу активно розвивався - банки, страхові та пенсійні фонди, фондовий ринок пройшли стадію свого становлення, а також наростили активи, підвищили фінансову стійкість. Однак ці позитивні зрушення не супроводжувалися адекватною трансформацією реального сектору економіки, що зумовило неузгодженість процесів формування національних заощаджень та інвестицій.

Однією з причин неузгодженості процесів формування національних заощаджень та інвестицій є неефективність національної системи трансформації заощаджень у інвестиції та диспропорції в прибутковості видів економічної діяльності. Більшість базових галузей української промисловості були низько прибутковими на тлі високорентабельних фінансового посередництва, торгівлі, зв'язку. Такий перепад у прибутковості відбився у галузевій структурі як у випуску цінних паперів, що торгуютьсяя на українському фондовому ринку, так і банківському кредитуванні. [9, с.122]

Процес становлення і особливості функціонування фінансового ринку постійно привертали увагу вітчизняних науковців: С. Архірєєва, О. Барановського, П. Бєлєнького, О. Делі, І. Дорошенка, С. Захаріна, В. Корнєєва, І. Лютого та В. Міщенка, С. Науменкової, С. Міщенко, О. Шарова та багатьох інших.

Незважаючи на всебічне висвітлення особливостей функціонування як глобальної фінансової системи, так і фінансового ринку України, окремі диспропорції розвитку ринку капіталу залишалися поза увагою вітчизняних науковців.

Мета даної роботи - теоретичний аналіз та обґрунтування особливостей ринку капіталу в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження: ринок капіталу.

Предмет дослідження: процес формування ринку капіталу.

Завдання дослідження:

· розглянути еволюцію та сутність ринку капіталу;

· охарактеризувати структуру ринку капіталу та його функції;

· обґрунтувати особливості функціонування ринку капіталу України.

Під ринком капіталу ми розуміємо сектор грошового ринку, на якому продаються і купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін для збільшення маси основного й оборотного капіталів за посередництвом банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів, фондів взаємного кредитування.

Класичними операціями ринку капіталів є: операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгострокові депозити та позички комерційних банків; операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо. Зважаючи на структуру вітчизняного ринку капіталу, основну увагу ми приділимо двом ключовим його сегментам - фондовому ринку та ринку банківських послуг (частка банківських активів у загальних активах фінансової системи перевищує 90 %).

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами Отже значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. [15, с. 218]

У підприємств усіх форм власності все частіше виникає потреба залучення позикових засобів для здійснення своєї діяльності отримання прибутку. Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання банківської позики. Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві. [18, с. 92]

1. Ринок капіталу, його еволюція і сутність

Капітал (капітальні блага) - це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів). [11, с. 156]

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції - процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент - це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року).

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка - ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

Ринок капіталу - це ринок, чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти Dk, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів Sk, тобто пропоицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень. На цьому ринку (який розглядається лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка re як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів Ke.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів. [20, с. 12]

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.

У свою чергу, домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживання благ) у поточному періоді і в майбутньому.

Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів, протягом кількох часових періодів - тобто здійснення міжчасового вибору.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють:

· взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;

· банківський кредит - надається банками, як правило, у грошовій формі;

· державний кредит - кредитором виступає держава;

· кредит на цілі споживання - надається у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи. [6, с. 210-211]

Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називають дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних паперів -- і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Вона ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації - через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов'язання державного казначейства засвідчують, що їхній власник вніс кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати - це письмове засвідчення кредитною установою депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін депозиту і відсотків за ним.

Вексель - грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв'язок біржової кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.

Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські - фунтами стерлінгів, за японські - ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, і встановлюється або доларова, або фунтова ціна української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій - це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хочуть імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди для утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат:

а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні - прямі інвестиції;

б) на купівлю цінних паперів інших країн - портфельні інвестиції.

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром - місцем обміну вироблених благ. Це правильно лише частково. Ринок - поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де продаються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації). Це фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобов'язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки. Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичне незалежних господарюючих суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.

У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого - розвиваються засоби зв'язку, купівля-продаж може здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв'язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб'єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити такий висновок.

Ринок - це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі - наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. [3. с. 117]

Як бачимо, ринок - це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринковий механізм, чому виробники, яких тисячі й мільйони, виробляють одяг, взуття, продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки, відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?

Розглянемо, як функціонує ринок, який ніхто не створював (рис. 1).

ринок капітал кредитний валютний



рис. 1. Схема функціонування ринку

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головну роль у вирішення питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками. Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва, суб'єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому - дестимулюватиме і зумовлюватиме його згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники виробництва (матеріали, сировину, техніку, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що також визначає спрямованість виробництва. [19, с. 32]

Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільне необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги.

Отже, ціна рівноваги - це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту. Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розгортання або скорочення.

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого - забезпечує зв'язок міме виробництвом і поживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У зв'язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними.

До державних належать:

а) економічні важелі - кредити, податки, ціни, які встановлює держава;

б) адміністративні важелі - державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію. [4. с. 318-319]

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами - на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом «невидимої руки». Сутність останнього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої - досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука» призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки, соціальних суперечностей.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму небезмежні. [8, с. 315]

2. Структура ринку капіталу та його функції

Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium - позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формою кредитних відносин було лихварство. Лихварство - це надання грошей у борг для вирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків при погашенні боргу. В Стародавній Греції в IV в. до н.е. були відомі випадки лихварських позик із сплатою більше 40% у місяць (понад 570% річних). Пізніше по звичайних позиках стягувалися від 62 до 900% річних. З виникненням індустріального виробництва і класичного капіталізму без розвинутого кредиту нормальна виробнича діяльність була неможливою. Адже підприємцям не вистачало власного капіталу для переведення економіки на індустріальні рейки та для підтримки високих темпів розширеного відтворення. В результаті були створені нові джерела позичкового капіталу, який надавався під прийнятний відсоток. На відміну від лихварства, цей капітал витрачається не для споживацької мети, а для господарювання з метою отримання прибутку.

Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьох джерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошові заощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільні кошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення, держава, банки.

За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. За способом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий, банківський, іпотечний, державний, міжнародний.

Комерційним називають такий кредит, який надається у вигляді відстрочки платежу за придбаний товар. Він виникає, коли покупець продукції не може негайно розплатитися готівкою. В цьому випадку засобом обігу виступає, як правило, комерційний вексель - спеціальне боргове зобов'язання позичальника сплатити певну суму грошей у вказаний термін. Часто підприємець, який отримав вексель, робить на ньому передавальний напис (індосамент) і використовує замість грошей для придбання потрібних благ у іншого продавця, а цей -- у третього і т.д. Тим самим, потрапляючи в торговий оборот, вексель стає найпростішим видом кредитних грошей.

Комерційна позика є основою кредитної системи, оскільки він безпосередньо обслуговує рух капіталу у сфері виробництва. Цей кредит має певні межі застосування. Він можливий тільки між фірмами, які безпосередньо пов'язані господарськими відносинами (лише між тими підприємствами, що створюють засоби виробництва, та тими фірмами, корті їх споживають). Його неможливо використовувати, наприклад, для оплати праці працівників.

Універсальний характер має банківський кредит. Власники капіталу, банки та інші кредитні установи видають його підприємцям у вигляді грошових позик. На відміну від комерційного, даний кредит може надаватися в значно більшому обсязі, на більш тривалі терміни кожному бізнесмену і на будь-які цілі.

У сфері кредитних відносин поширені й інші форми кредитів: споживчий кредит (продаж окремим особам товарів через роздрібні магазини з відстрочкою платежу, надання банками позики на споживчі цілі); іпотечний кредит (довгострокова позика під заставу нерухомості - землі, будівель, витворів мистецтва); міжгосподарський кредит (випуск підприємствами й організаціями, для передачі один одному акцій, облігацій та інших цінних паперів); державний кредит (випуск облігацій державних позик, що купуються бізнесменами і населенням).

Зібравши великі суми грошових коштів, позичкові капіталісти створюють ринок позичкових капіталів. Взаємодія постачальників і споживачів інвестиційних засобів здійснюється через цілу систему кредитно-фінансових інститутів, що займаються акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів та їх розміщенням серед підприємців. Позичковий капітал передається функціонуючим підприємцям в тимчасове користування за певну ціну - позичковий відсоток. Кількісно позиковий відсоток виражається через ставку цього відсотка за рік. Ставка відсотка є ціною позичкового капіталу, тобто тією кількістю грошей, яку треба заплатити за кожну грошову одиницю, взяту в позику. Ставки позичкового відсотка, зрештою, визначають попит і пропозицію на ринку позикового капіталу. Ринковий попит на позичковий капітал - це сума обсягів грошових коштів, на які є попит у всіх позичальників за тією або іншою ставкою позичкового відсотка. Ринкова пропозиція позичкового капіталу - це сума обсягів грошових коштів, які пропонуються всіма позичальниками за можливої ставки позичкового відсотка. За інших рівних умов попит на позичковий капітал буде тим більше, чим нижче процентна ставка. Пропозиція ж буде тим більше, чим вище ставка відсотка. У свою чергу, будь-які зміни в попиті на позикові засоби і в пропозиції заощаджень впливатимуть на ставку позичкового відсотка.

Точка перетину кривих попиту на позичковий капітал і його пропозиції визначає рівноважну ставку позичкового відсотка, за якої обсяг пропонованих позикових засобів є рівним обсягу попиту на позичкові засоби.

Рівень ставки позичкового відсотка відіграє винятково важливу роль при ухваленні інвестиційних рішень. Підприємець завжди порівнює очікуваний рівень доходу на капітал з поточною ринковою ставкою позичкового відсотка і здійснює інвестування тільки в тому випадку, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче або рівний ринковій ставці позикового відсотка. Отже, норма відсотка - це індикатор, яким користуються при виборі найбільш прибуткового з можливих інвестиційних проектів. [10, с. 38]

У сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває ринок капіталів і грошей. Рух капіталів, як відомо, відбувається у вигляді кредиту. Це спричиняє появу особливої ланки ринкової інфраструктури - кредитної системи, її утворюють банки, страхові компанії, фонди будь-яких інших організацій, що мають право комерційної діяльності. Але найважливішим елементом інфраструктури ринку капіталів і грошей є банки.

Банки - це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовах поверненості, гарантованості, строковості і платності.

Слово «банк» походить від італійського, що означає стіл, конторка або лавка. Банки почали утворюватися в середні віки в Італії у вигляді `іняйлі грошей. Поступово, з розвитком виробництва і торгівлі, вони набули сучасного вигляду. Банки бувають комерційні, інвестиційні, емісійні, спеціальні та міжнародні. Наявність такої розгалуженої мережі різноманітних банків та інших фінансово-кредитних організацій утворює відповідну банківську систему.

Докладніше мова про суть і функції банків піде в іншій темі нашого курсу. Тут лише зазначимо, що банкам належить дуже важлива роль у ринковій економіці. Саме банки здійснюють перерозподіл капіталів між галузями економіки, вирівнюють норму прибутку, сприяють концентрації капіталу, зменшують витрати обігу та поєднують підприємства багатьох галузей і видів діяльності.

Необхідними елементами інфраструктури цього ринку є також небанківські кредитно-фінансові установи - це організації, які певним чином акумулюють вільні грошові кошти у фізичних та юридичних осіб і розміщують їх у кредитні операції. До них відносяться страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, довірчі товариства. Страхові компанії - це комерційні, фінансово-кредитні організації, які здійснюють страхові операції і на цій основі отримують прибуток. Вони гарантують повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вони зазнали через непередбачені обставини (внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими підприємствами тощо). Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки. Інвестиційні фонди і компанії - це організації, що випускають власні цінні папери, продають їх фізичним та юридичним особам, а на виручені кошти купують цінні папери більш успішних акціонерних товариств, отримуючи різницю у відсотках, що сплачується по цих цінних паперах. Аудиторські фірми - такі організації або установи, які виконують на замовлення контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств (фірм) різних форм власності, інспектують їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Вони підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свою діяльність аудиторські фірми здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення інших суб'єктів господарської діяльності. Мета такого контролю зводиться до того, щоб зменшити економічний ризик при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому «чорному ринку». [13, с. 37-38]

3. Особливості функціонування ринку капіталу України

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами. Отже значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.

Капітал (капітальні блага) - це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди). [14. с. 236]

Ринок капіталу - це ринок, чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium - позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формою кредитних відносин було лихварство. Лихварство - це надання грошей у борг для вирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків при погашенні боргу.

Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьох джерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошові заощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільні кошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення, держава, банки.

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави. Головною проблемою є відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на забезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринків капіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також може призвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими і капіталізованими ринками інших країн. Метою Програми є забезпечення конкурентоспроможності ринків капіталу України шляхом проведення правового, інституційного та технологічного їх реформування. В результаті виконання завдань Програми будуть суттєво поліпшені умови перетворення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб в інвестиційний капітал, що забезпечить стабільне економічне зростання, насамперед через інноваційний розвиток економіки. Мета Програми відповідає пріоритетним напрямам державної політики, визначеним у нормативно-правових актах.

Шляхом розв'язання проблем розвитку ринків капіталу України є їх модернізація ("осучаснення"), яка полягає не у докорінній їх перебудові, а у приведенні сектору інституційного інвестування, системи біржової торгівлі, обліково-розрахункової інфраструктури ринків капіталу та корпоративного управління до міжнародних стандартів. Оптимальний варіант розв'язання проблеми визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу. Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування - правовим, інституційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

· створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

· підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

· універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

· зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

· комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

· консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

· консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання. [17, с. 79]

Способами вирішення проблем ринків капіталу України є:

· проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення потужних інвестиційних банків та інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного розвитку для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

· консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу, що має відбуватись двома паралельними шляхами: удосконалення законодавства з питань регулювання діяльності товарних і фондових бірж та об'єднання зусиль учасників ринків щодо укрупнення існуючих бірж з метою концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів, інших фінансових інструментів та товарів на біржовому ринку;

· завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури як умови забезпечення надійного обліку прав власності на цінні папери та базові активи деривативів (похідних фінансових інструментів);

· удосконалення системи захисту прав інвесторів на основі впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень.

Розв'язанню проблем ринків капіталу України буде сприяти також впровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України, що передбачається здійснити заходами окремих галузевих інноваційних програм.

Модернізація ринків капіталу вимагає також реформування системи державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ на засадах розмежування функцій регулювання та консолідованого нагляду.

Регулювання полягає у розробці та виданні уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи діяльності на ринках капіталу, встановлення правил чи адміністративних вимог, що здійснюються органами влади. До методів регулювання відносяться реєстрація, ліцензування, встановлення вимог і обмежень, надання рекомендацій та встановлення економічних нормативів.

Нагляд полягає у цілісному й безперервному відстеженні здійснення фінансовими установами їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами, постійному моніторингу за відповідністю вимог, встановлених органом регулювання. До методів нагляду відносяться спеціальна звітність фінансових установ, інспекційні перевірки, застосування заходів впливу, звернення до суду та пруденційний нагляд (постійний моніторинг за встановленими економічними нормативами).

Реформування системи державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ передбачає залишити функції регулювання діяльності банків Національним банком України та передати функції регулювання діяльності небанківських фінансових установ центральним органам виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, а для виконання функцій консолідованого нагляду утворити державний орган зі спеціальним статусом - Державну комісію з нагляду за діяльністю фінансових установ.

До настання світової валютно-фінансової кризи фондовий ринок України активно розвивався. 2008 рік завершив черговий етап його розвитку, що розпочався у 2005 р. Підвищення інвестиційної привабливості країни та активне входження іноземного капіталу на український ринок фінансових послуг позитивно позначились на його біржовому

Участь держави у формуванні конкурентного ринку капіталу має базуватися на двох головних регулюючих процесах:

· управління конкуренцією між цінними паперами шляхом поширення альтернативних фінансових інструментів, що пропонуються урядом, банками, небанківськими фінансовими організаціями та установами;

· управління конкуренцією на кредитному ринку за рахунок становлення небанківських кредитних інститутів, розширення переліку інвестиційних інструментів і фінансових послуг, розвиток альтернативних систем кредиту, що полегшить вибір для індивідуальних інвесторів між послугами банківських і небанківських інститутів. [16, с. 35]

Таким чином, ключова роль у регулюванні ринку капіталу на поточному етапі має належати НБУ і полягати в такому:

· встановленні пруденційних правил формування нормативно-законодавчої бази, розбудові інфраструктури ринку капіталу;

· ліцензуванні та нагляді за функціонуванням учасників ринку капіталу;

· проведенні перевірок фінансових інституцій;

· стягуванні штрафів і застосуванні санкцій за недотримання основних правил, що регламентують проведення операцій;

· зборі, обробці й аналізі інформації для оцінки ситуації та інформуванні суспільства щодо стану ринку капіталу.

Організація нагляду НБУ за функціонуванням ринку капіталу як складової фінансового ринку має будуватися за принципом, що усі види фінансових ризиків та інші фінансові процеси і явища є предметом правил, однакових для всіх сегментів фінансового ринку. Це необхідно для обмеження масштабів регуляторного арбітражу. Водночас за максимально можливої уніфікації правил для всіх секторів фінансового ринку, НБУ має врахувати специфічні особливості кожного із сегментів. Наприклад, при вирішенні проблеми узгодження моделі розвитку банківської системи та фондового ринку слід виходити з того, що у перспективі ринок капіталу повинен стати основним джерелом довгострокових ресурсів, хоча на поточному етапі розвитку ключову роль відіграватиме банківська система.

Дотепер в Україні розвивалася модель розвитку банківського сектору, котра базувалася на універсалізації банківської діяльності та стримувала ефективний розвиток спеціалізованих установ (насамперед, інвестиційних і регіональних банків).

Криза виявила природні межі фінансових конгломератів. Зокрема, модель універсального банку, котра поєднує страхову, інвестиційну, роздрібну складову, виявилася не спроможною протистояти кризовим впливам (наприклад, «Citigroup»). Тому тенденція до загальної примітивізації фінансових інститутів, і частково фінансових інструментів є неминучою. Так само невідворотною є хвиля злиття і поглинань, що зумовить формування великих фінансових конгломератів, зокрема на транснаціональному рівні.

Зважаючи, що в умовах недостатньої капіталізації ринків країн, які розвиваються, універсальні банки все ще матимуть достатній потенціал зростання ефективності і/або маси прибутку, можна припустити, що в Україні певний час збережеться тенденція до універсалізації банківської діяльності, що вимагає:

1) підтримки стабільності банківської системи;

2) чіткого врегулювання відносин власності між банками та інвестиційними компаніями. Наприклад, в Ізраїлі запроваджено норму, за якою банки не повинні володіти більш ніж 5 % капіталу інвестиційної компанії. У рекомендаціях щодо розвитку ринку капіталу в Ізраїлі зазначається про необхідність заборони банкам-андерайтерам впливати на ціноутворення, якщо вони є кредиторами компанії, що випускає акції, обмеження ринкової частки покупця цінних паперів 20 % (із врахуванням частки компаній, якими він управляє);

3) введення ліцензування фінансових і пенсійних продуктів (випуск цінних паперів, здійснення банківських розрахунків, надання послуг фондами взаємодопомоги, страхування життя та пенсій). [12, с. 124-125]

Відокремлення інвестиційних фондів від банків необхідно для послаблення конфлікту інтересів між окремими учасниками ринку капіталу, децентралізації фінансового менеджменту і посилення конкуренції.

Тим часом, численні проблеми банківського сектору вимагають спрямування зусиль органів державного управління на пошук і використання незадіяних джерел фінансових ресурсів з метою капіталізації, відновлення довгострокового кредитування, підтримання ліквідності банківської системи та своєчасної сплати зовнішніх боргів.

До фінансових ресурсів, які можуть бути використані як потенційне джерело середньо- і довгострокових пасивів банківської системи слід віднести:

· кошти, вилучені населенням з банківської системи;

· кошти державного бюджету;

· надмірні вкладення в іноземні активи компаній і банків;

· кошти в накопичувальній пенсійній системі.

Їх вивільнення нерозривно пов'язане із задіянням інституційних «ресурсів». До цих ресурсів відноситься нереалізований потенціал організаційно-інституційного розвитку ринку капіталу, а саме:

· ринку корпоративних облігацій, що з початком тенденції до стабілізації потенційно здатний стати інструментом перетворення «коротких вкладень» банків у «довгі позики» компаній;

· ринку синдикованого кредитування, що здатний стати інструментом акумуляції ресурсів невеликих вітчизняних банків-кредиторів для фінансування значних позик;

· ринку міжбанківського кредиту, що дозволяє знизити потреби банків у накопиченні непрацюючих ліквідних активів і використати вивільнені засоби для розширення кредитної пропозиції;

· ринку кредитування операцій по злиттю і поглинанню в банківському секторі, що потенційно здатний стимулювати процеси рекапіталізації.

Вивільнення і спрямування зазначених ресурсів на вирішення проблем банківського сектору має підкорюватися завданню нарощування довгострокових ресурсів банківської системи, що потребує заходів за такими напрямами:

· розвитку механізмів рефінансування (передусім, довгострокового), збереження нульової норми резервування за довгостроковими зобов'язаннями банків;

· активний розвиток фінансових інструментів, котрі дозволяють реалізувати державні інвестиційні програми (інфраструктурні облігації) та механізми рефінансування цих облігацій;

· забезпечення рівності доступу до рефінансування всіх банків, незалежно від їх розміру;

· доповнення механізму довгострокового рефінансування обмеженнями на використання наданих коштів з метою виключення істотних інфляційних наслідків, а саме:

– надання рефінансування комерційним банкам під заставу векселів платоспроможних підприємств реального сектору економіки, насамперед, тих секторів, які здатні стати основою нового технологічного устрою;

– рефінансування валютних кредитів, виданих українськими банками українським компаніям на купівлю імпортних технологій або обладнання;