Фінансові ресурси підприємства і джерела їх формування

Аналіз платоспроможності дає змогу визначити здатність підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань [7, 211]. При цьому прискіплива увага приділяється такому показнику платоспроможності, як загальний коефіцієнт покриття, що характеризує відношення мобільних засобів до короткотермінової заборгованості. Коефіцієнт покриття дає змогу з'ясувати, чи достатньо у підприємства коштів, які можуть бути використані ним для погашення своїх короткотермінових зобов'язань.

Частковим показником загального коефіцієнта покриття є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує відношення найбільш ліквідної частини оборотних засобів (грошових коштів та цінних паперів) до поточних зобов'язань. Цей коефіцієнт дає відповідь на запитання, яка сума короткотермінових зобов'язань підприємства на звітну дату може бути погашена негайно.

Певну аналітичну цінність має проміжний коефіцієнт покриття[7, 199]. Він визначається як відношення суми грошових засобів, цінних паперів і дебіторської заборгованості разом взятих до короткотермінових зобов'язань підприємства. Таке співвідношення показує, чи достатньо цієї суми для погашення короткотермінових боргів. Оцінюючи цей показник, слід врахувати тривалість короткотермінового кредиту при закупівлі товарно-матеріальних цінностей і продажу продукції підприємства.

Факторний аналіз прибутку дає можливість встановити походження джерел його формування (зміна обсягів реалізації, структури продукції, відпускних цін та цін на сировину, тарифів на електроенергію та перевезення). Факторний аналіз прибутку дає керівництву підприємства можливість корегувати діяльність підприємства в залежності від величини впливу на прибуток тих чи інших чинників.

Балансовий прибуток характеризує фінансовий результат усіх видів господарської діяльності підприємства. Аналіз балансового прибутку проводиться шляхом зіставлення фактично одержаного балансового прибутку за звітний період із даним за минулий рік. При цьому детально аналізуються складові частини балансового прибутку, вивчаються напрямки їх розвитку за звітний період, аналізується структура прибутку за звітний рік[58, 27].

На зміну балансового прибутку впливають багато чинників. Кількісно можна зміряти чинники першого, другого і третього порядків.

До чинників першого порядку відносяться зміни[32, 201]: прибутки від реалізації товарної продукції (товарів, робіт, послуг); прибутки від іншої реалізації; позареалізаційні прибутки;

В загальному випадку на величину прибутку від реалізації товарної продукції впливають такі чинники: зміни цін на реалізовану продукцію; зміни обсягів реалізації продукції; зміни собівартості продукції; зміни в структурі реалізованої продукції. Ці чинники відносяться до чинників другого порядку балансового прибутку.

Взаємозв'язок чинників першого і другого порядків з балансовим прибутком пряма, за винятком собівартості, зниження якої приводить до зростання прибутку.

Кількісна зміна кожного чинника рівна впливу цього чинника на зміну балансового прибутку.

Суть методики розрахунку впливу на операційний прибуток наведених чинників другого порядку полягає в послідовному аналізі кожного з них, тобто припускається, що інші чинники у цей час на прибуток не впливають. Визначимо ступінь впливу на прибуток цих чинників.

Спосіб ланцюгових підстановок дозволяє визначити вплив окремих чинників на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного показника чинника в об'ємі результативного показника на фактичну в звітному періоді. З цією метою визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох, і т.д. чинників, допускаючи, що інші не міняються. Порівняння величини результативного показника до і після зміни рівня того або іншого чинника дозволяє виділити його вплив від впливу всіх чинників, і визначити вплив останнього на приріст результативного показника.

Відсутність такої рівності свідчить про допущені помилки.

Для оцінки фінансового стану підприємства визначені показники рентабельності [39, 45]. Вони показують, наскільки прибутковою є діяльність підприємства.

Аналіз показників рентабельності передбачає оцінку рівнів рентабельності, визначення динаміки рентабельності, причин і факторів, які впливають на її зміну, і ступеня їх впливу на цю зміну [32, 233]. Заключним етапом аналізу рентабельності є розробка заходів щодо мобілізації резервів підвищення рентабельності.

Виділяють такі основні показники рентабельності: рентабельність капіталу (майна), рентабельність фондів, рентабельність продукції..

Поняття та задачі аналізу рентабельності діяльності підприємства

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробнича, підприємницька, інвестиційна), окупність витрат і т.д. [47, 97]. Їх застосовують для оцінки фінансового стану підприємств і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

показники, що характеризують рентабельність витрати виробництва і інвестиційних проектів;

показники, що характеризують рентабельність продаж;

показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.

Вона показує, скільки підприємство має прибутки з кожної гривні, що затрачує на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, окремим підрозділам і видам продукції.

Аналогічним чином визначається окупність інвестиційних проектів: одержана або очікувана сума прибутку від проекту відноситися до суми інвестицій в даний проект.

Рентабельність капіталу обчислюється як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості всього інвестованого капіталу або окремих його частин: власного, залученого, основного і т.д.

Таблиця 5

Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки рентабельності підприємства [7, 122]

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації
1	Рентабельність продажу	Чистий прибуток від операційної діяльності / Виручка від реалізації
2	Рентабельність основної діяльності	Чистий прибуток від реалізації продукції / Витрати на виробництво продукції
3	Рентабельність основного капіталу	Чистий прибуток / Середня величина основного капіталу
4	Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток / Середня величина власного капіталу
5	Період окупності власного капіталу	Середня величина власного капіталу / Чистий прибуток
6	Рентабельність усього капіталу підприємства	Прибуток від звичайної діяльності / Увесь капітал підприємства
7	Рентабельність перманентного капіталу	Прибуток від звичайної діяльності / Перманентний (змінний) капітал підприємства

Оцінка рентабельності за переліченими показниками характеризує такі складові рентабельності, як рентабельність продажу, основної діяльності, основного, власного та перманентного й усього капіталу підприємства. Динаміка цих показників дасть змогу визначити конкретні резерви її підвищення.

Приведені показники рентабельності залежать від безлічі чинників. При аналізі коефіцієнтів рентабельності найбільш широке розповсюдження отримала факторна модель фірми „DuPont”. Призначення моделі - визначити чинники, які впливають на ефективність роботи підприємства та оцінити цей вплив. Існує велика кількість показників рентабельності, найбільш важливий показник - рентабельність власного капіталу. Для проведення аналізу необхідно змоделювати факторну модель коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Схематичне зображення моделі фірми „DuPont” зображено на рисунку 4.

З зазначеної моделі можна зробити висновок, що рентабельність власного капіталу підприємства залежить від трьох чинників першого порядку: чистої рентабельності продажів, ресурсовітдачі та структури джерел коштів, які були інвестовані в підприємство. Важливість зазначених показників пояснюється тим, що вони в деякому значенні узагальнюють усі боки фінансово-господарчої діяльності підприємства: перший чинник узагальнює звіт про фінансові результати, другий - актив балансу, третій - пасив балансу



Рис. 4. Схема факторного аналізу фірми „DuPont”

В основі зазначеної схеми аналізу закладена така детермінована модель

Для проведення факторного аналізу рентабельності підприємства можливе використання будь-яких прийомів елімінування. Використаємо один з найбільш простих - прийом абсолютних різниць.

При розрахунку рентабельності капіталу необхідно брати середню величину капіталу за звітний період, проте в умовах інфляції більш реальні оцінки можна одержати, використовуючи моментальні значення даних показників.

Загальними показниками оцінки фінансового стану підприємств є показники ділової активності, яку доцільно оцінювати за 10-ма показниками (таблиця 6) [38, 137].

Таблиця 6

Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ділової активності підприємств.

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації
1	Загальна оборотність капіталу	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Підсумок балансу
2	Оборотність мобільних коштів	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Підсумок II та III розділу активу балансу
3	Оборотність матеріальних оборотних коштів	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Підсумок II розділу активу балансу
4	Оборотність готової продукції	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Готова продукція
5	Оборотність дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Дебіторська заборгованість
6	Середній строк обороту дебіторської заборгованості	360 Дебіторська заборгованість/Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
7	Оборотність кредиторської заборгованості	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Кредиторська заборгованість
8	Середній строк обороту кредиторської заборгованості	360 Кредиторська заборгованість/Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
9	Фондовіддача основних засобів та інших необоротних активів	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Підсумок І розділу активу балансу
10	Оборотність власного капіталу	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/Підсумок І розділу пасиву балансу

Економічний зміст цього показника полягає у тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС).

Показник показує на скільки повинна зменшитися виручка щоб досягти нульової рентабельності, а надалі і збитковості виробництва.

У теорії фінансового менеджменту виділяють два поняття: фінансова структура та капіталізована структура підприємства. Під терміном фінансова структура розуміють спосіб фінансування господарської діяльності підприємства у цілому, тобто структуру усіх фінансових джерел коштів. Другий термін відноситься до більш вузької частини джерел коштів - довгостроковим пасивам (власні джерела коштів та довгострокові позикові кошти) [14, 85]. Структура капіталу чинить вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, співвідношення власними та позиковими джерелами коштів слугує одним з ключових аналітичних показників що характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство.

Коефіцієнт РПВ вимірюється у частках одиниці і показує у скільки разів валовий доход підприємства перевищує суму річних відсотків по довгостроковим позикам.

Питання можливості та доцільності управління структурою капіталу давно дебатуються у західних країнах, серед вчених та практиків існує два основних підходу до цієї проблеми: традиційний і теорія Модильяна - Міллера [14, 85].

Послідовники традиційного методу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури і існує „оптимальна структура капіталу”.

За користування авансованих у діяльність підприємства фінансових ресурсів воно сплачує відсотки , дивіденди і так далі тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Як було показано вище кожне джерело коштів має свою ціну як суму витрат на його забезпечення.

Економічний зміст цього показника полягає у наступному: підприємство може приймати любі рішення інвестиційного характеру , рівень рентабельності котрих не нижче поточного значення показника СЦ. Саме з ним порівнюється показник IRR (норма рентабельності інвестицій), розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий [14, 85]: якщо I R R > CЦ , то проект належить прийняти; I R R < CЦ, то проект належить відкинути; I R R = CЦ, то проект ні прибутковий ні збитковий.

В залежності від структури капіталу ціна кожного джерела фінансування змінюється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали що зі зростанням частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів ціна власного капіталу Цв постійно збільшується зростаючими темпами, а ціна позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, потім теж починає збільшуватись. Оскільки ціна позикового капіталу Цп, існує структура капіталу, називана оптимальною, при котрій показник СЦ має мінімальне значення, а отже ціна підприємства буде максимальною.

Ціна існуючої структури капіталу - це оцінка за даними минулих періодів. Очевидно, що ціна окремих джерел коштів, рівно як і структура капіталу постійно змінюється [18, 159].

Тому і зважена ціна капіталу не є постійною величиною - вона міняється з часом, знаходячись під впливом багатьох факторів. Одним з них є розширення обсягу нових інвестицій. Нарощування економічного потенціалу підприємства може здійснюватися як за рахунок власних коштів так і за рахунок залучених засобів.

По ступені приналежності використовуваний капітал підрозділяється на власний (розділ І пасиву балансу) і позиковий (розділ ІІ і ІІІ пасиву балансу). По тривалості використання розрізняють капітал довгостроковий (І і ІІ розділи) та короткостроковий (ІІІ розділ) [63, 194].

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності і незалежності підприємств. Однак потрібно враховувати, фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього , особливо в тих випадках , коли виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунку у банку , а в інші періоди їх буде бракувати. Крім того варто мати на увазі , що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі , а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал , чим плата за кредитні ресурси , то , залучаючи позикові кошти , воно може підвищити рентабельність власного капіталу. У той же час якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов`язань , то його фінансове положення буде хитливим, тому що з капіталами короткострокового використовування необхідна постійна оперативна робота , спрямована на контроль , за своєчасним поверненням їх і за залученням в оборот на нетривалий час інших капіталів [54, 84].

Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове положення підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

Структура капіталу - це складові фінансів підприємства. Структура підприємства зафіксована в правій частині балансу , де показуються основні джерела засобів, притягнутих для фінансування. Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв'язок , кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Не виключаються випадки формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи створюють як за рахунок власного капіталу так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб вони наполовину були сформовані за рахунок власного а на половину за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Другий підхід у доцільності керування капіталом ґрунтується на теорії Модельні і Міллер (1958 рік) і стверджує як раз зворотне - ціна капіталу не залежить від його структури, а отже , її не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ефективного ринку, відсутність податків , однакова величина процентних ставок для фізичних і юридичних осіб, раціональне економічне поводження , можливість ідентифікації підприємств однаковим ступенем ризику. В цих умовах , затверджують вони ціна капіталу завжди вирівнюється шляхом перекачування капіталу за рахунок кредитів , наданих компаніям фізичними особами [39, 13].

У повному обсязі описані методики можуть бути реалізовані лише у разі існування розвиненого ринку цінних паперів та статистики про нього. Ні того , ні іншого в Україні і країнах СНД поки немає , крім того питома вага акціонерних підприємств , що котирують свої цінні папери на ринку , так само ще не велика. Проте вплив фінансового механізму функціонування капіталу становить значний інтерес для бізнесменів будь якого рівня.

Ймовірності банкрутства підприємства

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства підприємства. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала поза ринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд: Z =- 0,3877 - 1,0736k + 0,579q (62), де k -- коефіцієнт загальної ліквідності; q -- частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою -- за Z > 1.

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'яти факторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою:

Z = 3,3К1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5 (63), де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 -- коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z».

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства рекомендується користуватися таблицею 7 [88, 154]. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів.

Таблиця 7

Можливість банкрутства підприємства за Альтманом значення індексу «Z»

Можливість банкрутства
1,8 і нижче	Дуже висока
від 1,81 до 2,6	Висока
від 2,61 до 2,9	Достатньо ймовірна
від 2,91 до 3,0 і вище	Дуже низька

Оцінка фінансового стану підприємства завершується складанням конкретного плану зміцнення його фінансового стану, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи[90, 81].

Основною метою аналізу фінансових результатів є розробка і обґрунтованих управлінських рішень, направлених на підвищення ефективності діяльності господарюючого суб'єкта[7, 12].

1.3 Напрямки поліпшення технології оцінки фінансового стану підприємства

Завершальним етапом оцінки фінансового стану підприємства є розробка заходів щодо зміцнення фінансового стану. У кожного підприємства завжди є заходи щодо поліпшення фінансового стану. З'ясувавши в ході аналізу причини фінансових труднощів, їх слід згрупувати за основними напрямами.

Головними з них є виробничі фактори: обсяги виробництва, якість та асортимент продукції, що випускається, відповідність термінів її поставки термінам, передбаченим договорами. Важливу роль відіграють також фактори, пов'язані зі стабільністю матеріально-технічного постачання, наявністю ринків збуту і загальногосподарські.

Можна говорити і про власні фінансові фактори. Це насамперед рівень рентабельності, який багато в чому визначається рівнем цін на продукцію підприємства. Якщо рівень цін не забезпечує підприємству необхідного для його нормального розвитку рівня рентабельності, то слід подумати про перехід на випуск більш вигідної продукції, а також про пошук таких покупців (в тому числі на нових ринках збуту), які можуть придбати продукцію за вищою ціною.

Другою важливою об'єктивною причиною фінансових труднощів може бути погана забезпеченість виробничого процесу фінансовими ресурсами. У цьому випадку слід потурбуватися про реалізацію понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, ліквідацію надлишкових і мало використовуваних основних фондів, реалізацію наявних у підприємства цінних паперів. Серед інших засобів збільшення фінансових результатів мобілізація наявних у підприємства засобів спеціальних фондів, в тому числі резервного, створюваного спеціально з такою метою. Необхідно вивчити можливість отримання кредитів у банках, постачальників, покупців.

Вирішальним способом підвищення ефективності може стати зміна форми господарювання або форми власності.

Оцінка фінансового стану підприємства завершується складанням конкретного плану зміцнення його фінансового стану, який містить виробничі, технологічні та організаційні заходи[90, 81]. Залежно від мети та завдань оцінки в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний комплекс показників та заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

Оцінки фінансових результатів: оцінка динаміки абсолютних показників фінансових результатів; визначення напряму і розміру впливу окремих факторів на суму прибутку та рівень рентабельності; виявлення та оцінка можливих резервів зростання прибутку й рентабельності; розробка заходів щодо використання виявлених резервів[46, 201].

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансового стану підприємства можна тільки на підставі використання належного комплексу показників з урахуванням впливу на них різних факторів.

Зіставляючи фактичні показники оцінки ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і стабільності кожного підприємства з наведеними нормативними значеннями, можна зробити висновок про відповідність фактичних значень оцінних показників стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості нормативним значенням, а отже-про необхідність та резерви поліпшення відповідних складових оцінки фінансового стану.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансового стану підприємства. (таблиці 8,9) [65, 348-356]. Сума господарських коштів, що їх підприємство має в розпорядженні. Цей показник дає загальну вартість оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

Таблиця 8

Нормативні значення основних оцінних показників фінансового стану підприємства.

№ п/п	Показник	Нормативні значення показника
1	Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів	<1
2	Коефіцієнт маневреності власних коштів	>0,3
3	Коефіцієнт реальної вартості основних коштів у вартості майна підприємств	>0,3
4	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	>0,2
5	Проміжний коефіцієнт покриття	>0,7
6	Загальний коефіцієнт покриття	>1
7	Коефіцієнт чистої виручки	? нормальному рівню рентабельності
8	Коефіцієнт автономії	?0,5
9	Коефіцієнт забезпечення запасів і витрат власними коштами	> 0,6--0,8
10	Коефіцієнт майна виробничого призначення	?0,5
11	Коефіцієнт поточної ліквідності	<2
13	Коефіцієнт швидкої ліквідності	>1
14	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	<0,5
15	Коефіцієнт фінансової залежності	>1
16	Коефіцієнт котирування акцій	>1
17	Коефіцієнт забезпечення поточних активів власними оборотними коштами	>0,1
18	Коефіцієнт співвідношення матеріально-виробничих запасів з власними коштами	1-2
19	Коефіцієнт нагромадження амортизації	<0,25
20	Співвідношення ліквідних і неліквідних активів	1 : 1
21	Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості	>2
22	Коефіцієнт оперативної ліквідності	>1

Питома вага активної частини основних заходів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника і динаміці -позитивна тенденція.

Коефіцієнт зносу основних засобів. Показних характеризує частку зношених основних засобів основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять основні засоби.

Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причиню [40, 256].

Таблиця 9

Показники оцінювання майнового стану

№ п/п	Показник	Формула для розрахунку
1	Частка основних засобів в активах	Залишкова вартість ОЗ / Активи
2	Коефіцієнт зносу основних засобів	Знос ОЗ / Первісна вартість ОЗ
3	Коефіцієнт оновлення основних засобів	Збільшення за звітний період первісної вартості ОЗ / Первісна вартість ОЗ

Величина власного капіталу. Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» та «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства (II та III розділи активу балансу). Другий -- джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.

Таблиця 10

Показники оцінювання ліквідності активів [42, 145].

№ п/п	Показник	Формула для розрахунку
1	Коефіцієнт покриття	Поточні активи / Поточні пасиви
2	Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості	Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Кошти / Поточні пасиви

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його -- позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину -- виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40 % і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника -- 1. Однак ця оцінка також досить умовна

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення цього показника 1.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найжорсткішим критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за потреби погасити негайно.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника -- 50 %.

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за 0,6--0,8, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. [33, 148].

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < ВОК.

Нормальна стійкість - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < ВОК + КД.

Нестійкий фінансовий стан - для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < ВОК + КД + КК.

Кризовий фінансовий стан - для забезпечення запасів не вистачає „нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство: З > ВОК + КД + КК.

Фінансова стійкість пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позичкового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100 %).

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100 %), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших необоротних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника -- негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення позичкових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості. [76, 117-135].

Таблиця 11

Показники фінансової стійкості

№ п/п	Показник	Формула для розрахунку
1	Маневреність робочого капіталу	Запаси / Робочий капітал
2	Коефіцієнт фінансової незалежності	Власний капітал / Пасиви
3	Коефіцієнт фінансової стабільності	Позиковий капітал / Пасиви
4	Коефіцієнт фінансової стійкості	Власний капітал + довгострокові зобов'язання / Пасиви

Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов'язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує можливість забезпечити заборгованість власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства. Нормативне значення показника повинно бути більше одиниці.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Він має бути в межах 0,85-0,90.

Таблиця 12

Показники оцінювання ділової активності [42, 149]

№ п/п	Показник	Формула для розрахунку
1	Фондовіддача	Чиста виручка / Основні виробничі фонди
2	Коефіцієнт оборотності обігових коштів	Чиста виручка / Обігові кошти
3	Період одного обороту обігових коштів (днів)	360 / Коефіцієнт оборот. обігових коштів
4	Коефіцієнт оборотності запасів	Собівартість / Середні запаси
5	Період одного обороту запасів (днів)	360 / Коеф. обор. запасів
6	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Чиста виручка / Середня дебіторська заборгованість
7	Період погашення дебіторської заборгованості (днів)	360/Коеф. обор. деб. заб.
8	Період погашення кредиторської заборгованості (днів)	Середня кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації

фондовіддача - показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Якщо є позитивна тенденція, це свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

період одного обороту обігових коштів - визначає середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Зменшення цього показника свідчить про більш ефективне використання обігових коштів на підприємстві;

період одного обороту запасів - це період, протягом якого запаси трансформуються в кошти.;

показники періоду погашення дебіторської та кредиторської заборгованості свідчать про те, що підприємство набагато більше часу користується по суті безкоштовним кредитом з боку власних кредиторів ніж сама кредитує (безкоштовно) інші підприємства. Позитивна сторона - тенденція до зниження даних показників.

Для покращення фінансового стану та збільшення об'єму реалізації продукції, підприємству потрібно знайти заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства: знайти резерви для збільшення прибутку та рентабельності підприємства або уникнути загрози банкрутства.

Резерви зростання прибутку - це кількісно вимірні можливості його збільшення за рахунок зростання об'єму реалізації продукції, зменшення витрат на її виробництво і реалізацію, недопущення зовні реалізаційних збитків, вдосконалення структури вироблюваної продукції. Резерви виявляються на стадії планування і в процесі виконання планів. Визначення резервів зростання прибутку базується на науково обґрунтованій методиці їх розрахунку, мобілізації і реалізації. Виділяють три етапи цієї роботи: аналітичний, організаційний і функціональний.

На першому етапі виділяють і кількісно оцінюють резерви; на другому розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, що забезпечують використання виявлених резервів; на третьому етапі практично реалізують заходи і ведуть контроль за їх виконанням.

При підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок можливого зростання об'єму реалізації використовуються результати реалізації продукції.

Розрахунок можливого об'єму продажів, встановленого за результатами маркетингових досліджень відповідними органами підприємства з урахуванням існуючого темпу приросту та можливостей підприємства дозволив спрогнозувати збільшення доходу від реалізації продукції на 15% в наступному році.

Важливий напрям пошуку резервів зростання прибутку - зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, наприклад, сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних фондів та інших витрат.

Для виявлення і підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості може бути використаний метод порівняння. В цьому випадку для кількісної оцінки резервів дуже важливо правильно вибрати базу порівняння. Як така база можуть виступати рівні використовування окремих видів виробничих ресурсів: плановий і нормативний; досягнутий на передових підприємствах; базовий фактично досягнутий середній рівень в цілому по галузі; фактично досягнутий на передових підприємствах зарубіжних країн та ін.

Методичною базою економічної оцінки резервів зниження витрат упредметненої праці є система прогресивних техніко-економічних норм і нормативів по видах витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, нормативів використовування виробничих потужностей, питомих капітальних вкладень, норм і нормативів в устаткуванні

Можливі резерви прибутку: за рахунок зниження собівартості продукції; за рахунок зменшення матеріальних затрат; за рахунок зменшення амортизації.

Істотним резервом зростання прибутку є поліпшення якісного складу товарної продукції.

Дотримання технологічної дисципліни, контроль за роботою устаткування і своєчасна його наладка, умови зберігання і транспортування сировини і готової продукції є найважливішими чинниками підвищення якості товарної продукції.

Резерв збільшення прибутку за рахунок підвищення якості звичайно визначається таким чином: зміна питомої ваги кожного виду продукції помножується на відпускну ціну відповідного виду продукції, результати підсумовуються, і одержана зміна середньої ціни помножується на можливий об'єм реалізації продукції:

,

де - резерв збільшення прибутку за рахунок підвищення якості продукції, грн.; - питома вага i-го виду продукції в загальному об'ємі реалізації, %; - відпускна ціна i-го виду продукції, грн.; - фактичний об'єм реалізованої продукції за період, що вивчається, грн.; - можливе збільшення об'єму реалізації продукції, грн..

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливіші серед них є показники прибутку, який в умовах ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, розв`язання соціальних проблем та задоволення матеріальних проблем трудових колективів. За рахунок прибутку також виконується частина зобов`язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує міру його ділової активності, збільшує розміри прибутків засновників і власників, характеризує фінансове здоров'я підприємства[32, 251].

Таким чином показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це його чистий прибуток або збиток[32, 378].

Прибуток є реальною частиною чистого доходу, створеного додатковою працею. Тільки після продажу продукту (робіт, послуг) чистий дохід приймає форму прибутку. Кількість прибутку визначається як різниця між виручкою від господарської діяльності підприємства (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку і інших відрахувань з виручки до бюджетних і не бюджетних фондів) і сумою всіх витрат на цю діяльність.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, -- це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у вітчизняній практиці оцінки фінансового стану діяльності підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку та плануванні діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування -- істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Джерелом отримання прибутку (збитку) разом з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) може бути також діяльність підприємства, не пов'язана з реалізацією продукції. Такими джерелами можуть виступати:

прибуток від пайової участі в спільних підприємствах;

прибуток від здачі в оренду землі і основних фундацій;

одержані і виплачені пені, штрафи;

збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості, по якій закінчилися терміни позовної давності;

доходи по акціях, облігаціях, депозитах;

доходи і збитки від валютних операцій;

прибутки (збитки) минулих років, виявлені в поточному році;

фінансова допомога від інших організацій;

збитки від стихійних лих..

Їх оцінка зводиться в основному до вивчення динаміки і причин одержаних збитків і прибутку по кожному конкретному випадку[59, 115].

Збитки від виплати штрафів виникають у зв'язку з порушенням договорів з іншими підприємствами, організаціями і установами. При оцінки встановлюються причини невиконання зобов'язань, вживаються заходи для запобігання подібних помилок.

Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають звичайно на тих підприємствах, де постановка обліку і контролю за станом розрахунків знаходиться на низькому рівні. Прибутки (збитки) минулих років, виявлені в звітному році, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.

Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або більший одиниці, то це означає, що господарюючий суб'єкт платоспроможний. Якщо коефіцієнт менший за одиницю, то в процесі аналізу необхідно встановити причини нестачі платіжних засобів (зменшення зростання суми виручки, доходів, прибутку, неправильне використання оборотних коштів, наприклад, надмірні запаси сировини, товару, готової продукції і ін.).

Під кредитоспроможністю господарюючого суб'єкта розуміється наявність у нього підстав для одержання кредиту і повернення його в зазначений термін. Кредитоспроможність Позичальника характеризується його дбайливістю при розрахунках по раніше отриманим кредитам, поточним фінансовим станом і можливістю при необхідності мобілізувати грошові засоби з різноманітних джерел. Банк, перш ніж надати кредит, визначає ступінь ризику, що він готовий прийняти на себе, та розмір кредиту, що може бути наданий. При аналізі кредитоспроможності використають цілий ряд показників. Найбільш важливими є норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність.

Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву по балансу. Зростання цього показника характеризує тенденцію прибуткової діяльності позичальника, його доходності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта - це спроможність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості і ліквідних засобів, тобто засобів, що можуть бути використані для погашення боргів (готівкові гроші, депозити, цінні папери, елементи оборотних коштів що реалізуються і ін.). По суті, ліквідність господарюючого суб'єкта означає ліквідність його балансу. Ліквідність Балансу висловлюється в ступені покритті зобов'язань господарюючого суб'єкта його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність господарюючого суб'єкта і припускає постійну рівність між активами і зобов'язаннями продавця як по загальній сумі, так і по термінам настання. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, що були згруповані по ступеню їхньої ліквідності і розташованих в порядку зменшення ліквідності, зі зобов'язаннями продавця по пасиву, об'єднаними по термінам їхнього погашення і в порядку зростання термінів.

Ступінь перетворення поточних активів на готівку неоднаковий. Тому у вітчизняній та світовій практиці обчислюють три відносні показники ліквідності.

Ліквідність господарюючого суб'єкта оперативно можна визначити за допомогою коефіцієнту абсолютної ліквідності, що являє собою відношення грошових засобів, готових для платежів і розрахунку, до короткострокових зобов'язань. Цей коефіцієнт характеризує можливість господарюючого суб'єкта мобілізувати грошові засоби для покриття короткострокової заборгованості. Чим вищий даний коефіцієнт, тим надійніший позичальник.

Другий показник відрізняється від першого тим, що в чисельнику до раніше наведеної суми додаються суми короткострокової дебіторської заборгованості, яка є реальною до отримання. Цей показник має назву коефіцієнт ліквідності, він відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства, за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.

Третій показник ліквідності - коефіцієнт покриття або поточної ліквідності, в чисельнику містить ще вартість матеріально-виробничих запасів, які у випадку необхідності можна продати тобто перетворити на готівкові кошти. Однак це вже менш ліквідна стаття у порівнянні з попередніми, оскільки на реалізацію запасів знадобиться певний час. Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства, які оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами та при сприятливій реалізації готової продукції, а ще і продажу у випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних коштів.

Головними причинами незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності господарюючого суб'єкта є наявність дебіторської заборгованості, особливо невиправданої заборгованості, порушення зобов'язань продавця перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів, низька ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності оборотних коштів[49, 45].

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміється величина прибутку на гривню вкладеного капіталу:

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях (оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період (коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку оборотних коштів по формулі.

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період, що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях).

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Фондомісткість продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець виручки від реалізації продукції. Зниження фондомісткості продукції свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що приходяться на одного робітника.