Економіка аграрних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Місце і роль с/г в економіці та формування ринкового середовища

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства. Для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно займає одну з найбільших часток в структурі ВВП, національного доходу та інших макроекономічних показників. Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки, завдяки своїм специфічним властивостям: 1. Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари; 2. Сільське господарство України в недалекій перспективі може стати одним з головних джерел й експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування, і родючі землі.

2. Стан розвитку сільського господарства на початку 21-го сторіччя

Для оцінки сучасного стану розвитку сільського господарства важливо детально проаналізувати кожну із форм прояву аграрної кризи, простежити тенденції зміни параметрів обсягу та структури сільськогосподарського виробництва, а також рівня його ефективності. на початку 2000 р. аграрні підприємства мали вкрай несприятливу структуру активів (авансованого капіталу). Через важкий фінансовий стан підприємства істотно знищили заробітну плату працівників і нерідко її не виплачували роками. Відсутність грошових коштів зумовили перехід від грошової оплати в основному до натуральної. Однією з основних форм прояву аграрної кризи є істотне зниження обсягу виробництва валової продукції сільського господарства. Особливо швидкими темпами зменшувався обсяг виробництва продукції тваринництва. За останнє десятиліття склалася чітка тенденція до зниження урожайності усіх основних сільськогосподарських культур. Найвищими темпами відбулося падіння урожайності зернових і цукрових буряків. Водночас з цим негативним процесом відбувалося і зменшення всієї посівної площі, в тому числі і посівної площі таких важливих культур, як зернових і цукрових буряків. Але при цьому спостерігається зростання посівної площі соняшника - однієї з найбільш ліквідних культур. Негативним явищем є і розширення посівних площі під соняшником. Ця культура дуже виснажує грунт, а тому в десятипільній сівозміні вона не повинна займати більше одного поля. Тому, вкрай важливо терміново прийняти закон про охорону земель, який би поклав край варварському їх використанню - посів лише високоінтенсивних технічних культур, недотримання сівозмін, порушення системи обробітку грунту, відмова від поповнення поживних елементів через внесення органічних та мінеральних добрив. Скорочення обсягу виробництва продукції тваринництва перетворилося в макроекономічний чинник, оскільки призвело до зростання дефіциту продуктів харчування тваринницького походження. Стало покращуватися соціальне середовище на селі. Удвічі зменшилася заборгованність по заробітній платі селян, стали зростати їх заробітки.

3. Предмет і методологія науки

Наука "Економіка аграрних підприємств", як і політична економія, макроекономіка і мікроекономіка є економічною наукою. Між ними є багато спільного, але існують істотні відмінності. Спільним для них є те, що всі вони досліджують виробничі відносини між людьми й дію економічних законів і закономірностей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних. Істотна різниця між політекономією і макроекономікою, з одного боку, і економікою підприємств, з іншого, полягає в різних рівнях здійснюваного ними аналізу. Макроекономіка і політекономія досліджують економіку в цілому і її великі підрозділи. Проте між мікроекономікою і економікою підприємств також є принципові відмінності. Мікроекономіка вивчає і досліджує діяльність окремих економічних суб'єктів усіх галузей народного господарства. Економіка аграрних підприємств є більш конкретною наукою. Об'єктом її дослідження є виробничі відносини й економічні закони та закономірності, що виникають і діють лише в аграрних підприємствах і враховують особливості сільськогосподарського виробництва в цілому. Предмет цієї науки звужується до вивчення процесу розширеного відтворення в сільському господарстві й організаційних формах його функціонування -- аграрних підприємствах.

Структура предмету економіки аграрних підприємств:1) вивчення спеціалізації аграрних підприємств; 2) агропромислова інтеграція с/г товаровиробників; 3) дослідження впливу державної підтримки с/г на доходи аграрних підприємств; 4) вивчення якості с/г продукції та її вплив на прибутковість в-ва; 5) використання у виробничому процесі новітніх технологій; 6) вивчення продуктивних сил аграрної сфери; 6) вивчення витрат в-ва і собівартості продукції.

Методологією науки "Економіка аграрних підприємств" є діалектика. Вона передбачає вивчення явищ, фактів в їх тісному зв'язку і взаємозв'язку, в постійному розвитку від нижчого до вищого, в переході кількості до нової якості і, зрештою, в єдності і боротьбі протилежностей. Інструментарієм діалектики є її загальні методи дослідження -- індукція і дедукція. На першому етапі діяльності (дослідження) економісти використовують індуктивний метод, яким передбачається збирання, систематизація і узагальнення фактів, що причетні до проблеми, яка вимагає вирішення. Завершальною стадією індуктивного методу, якій передують збирання і систематизація фактів (явищ), є виведення з них економічних принципів, теорій, узагальнень. Дедуктивний метод, коли вирішення проблеми починають не зі збирання фактів, а з теоретичного, абстрактного осмислення її, спираючись при цьому на логіку мислення, випадкові спостереження, інтуїцію. Індуктивний і дедуктивний (гіпотетичний) методи доповнюють один одного. Результати їх застосування --теорії, економічні принципи й узагальнення, методики, рекомендації -- використовуються для вироблення економічної політики.

4. Народногосподарське значення та особливості с/г

Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки: 1) відносна іммобільністю ресурсів, яка є бар'єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) з сільського господарства в промисловість; 2) до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси --основні й оборотні фонди, жива праця і земля. Причому земля в сільському господарстві є головним засобом виробництва; 3) аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процессами; 4)сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних грунтово кліматичних умовах -- добрих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економічного розвитку; 5) у сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречевленної праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції); 6) сільське господарство - це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів; 7) сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю в порівнянні з рядом інших галузей народного господарства; 8) взаємозалежность і взаємодоповнюваність окремих галузей, що вимагає всебічного обгрунтування галузевої структури підприємства

5. Поняття підприємства, його роль і умови ефективної роботи в ринковій економіці

Підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами "Про підприємства в Україні","Про підприємництво", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про господарські товариства","Про селянську кооперацію". В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція--це змагальність підприємств (підприємців), з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання. Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державною і місцевих бюджетів, оскільки є об'єктом оподаткування.

6. Складові ланки підприємств і їхня взаємодія

Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конкурентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значною мірою залежить від ступеня комплексності їх внутрішнього складу.

Складові ланки підприємств: 1)центральною ланкою є виробництво й управління ним. Головна її функція -- забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотримання прийнятої технології; 2) важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал (людський фактор). Одна із її функцій -- забезпечити стабільність кадрового складу підприємства (з можливою орієнтацією на довічний найм за японським зразком). При цьому важливо визначити критичну масу людського ресурсу підприємства, ту кадрову основу з постійних працівників, яка здатна .забезпечити його стабільну роботу і конкурентоспроможність; 3) На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємства. З інших його ланок, а також із зовнішнього середовища, сюди надходить необхідна інформація, яка аналізується, оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідності створення нових технологій, техніки і обладнання, нової організації виробництва; 4) Однією з найдинамічніших ланок підприємства є фінансова. Вона оцінює фінансові можливості підприємства, прогнозує їх, розподіляє кошти за напрямами діяльності на процес виробництва й матеріальне стимулювання кадрового персоналу, на інноваційну і маркетингову діяльність, на експортні операції; 5) В умовах ринку підприємство не може розраховувати на успіх без служби маркетингу. Основна функція цієї ланки полягає в тому, щоб спрямувати роботу всіх ланок підприємства на задоволення потреб споживачів. Головним результатом діяльності маркетингу є збільшення обсягу продажу продукції підприємства за максимально можливою ціною. Основною метою діяльності підприємства є одержання прибутку.

7. Види підприємств та їх об'єднань

Відповідно до закону "Про підприємства в Україні" в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

2 .Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

3. Господарське товариство, створене юридичними особами і громадянами на засадах угоди шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку;

4. Підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

5.Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

6. Державне підприємство , засноване на державній власності;

7. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об'єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власника (власників), і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10% від його величини. Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи. Асоціації -- це договірні об'єднання з найбільш м'якими внутрішніми зв'язками. Головною їх функцією є постійна координація господарської діяльності підприємств-учасників без втручання в їхню виробничу чи комерційну діяльність.Корпорації також є договірними об'єднаннями. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв'язки. Консорціуми -- це статутні тимчасові об'єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети. Концерни є також статутними об'єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства -- промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

8. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування селянських господарств регулюються законами України "Про внесення змін і доповнень до закону України "Про селянське (фермерське) господарство", "Про власність", "Про підприємництво" та Земельним кодексом України. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім'я якого видається Державний акт на право користування землею або /і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об'єдналися для ведення спільного виробництва. Селянським (фермерським) господарством надано право додатково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення масштабів виробничої діяльності. Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші надходження. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства і найманих осіб. Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена через різні причини, зокрема, через добровільне рішення членів господарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

9. Економічні засади функціонування акціонерних товариств

Акціонерні -- це такі товариства, статутний фонд яких поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і які несуть відповідальність за зобов'язаннями майном товариства. Залежно від способу розповсюдження акцій розрізняють відкрите акціонерне товариство і закрите. Акції першого з них можуть розпов-сюджуватися способом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, а другого -- розповсюджуються лише між засновниками товариства. Вартість випущених акцій для формування статутного фонду акціонерного товариства за законами України не повинна бути меншою ніж 1250 мінімальних заробітних плат. При створенні відкритих акціонерних товариств акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки. Вона організується засновниками, які повинні бути держателями акцій на суму не менше ніж 25% статутного фонду, строком не менше ніж на 2 роки. Граничний термін відкритої підписки 6 міс. Якщо за цей строк не вдалося продати 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особи, які підписалися на акції, повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. При розповсюдженні акцій між засновниками закритого акціонерного товариства виконується вимога, згідно з якою вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше ніж 50% номінальної вартості акцій. Акціонер зобов'язаний оплатити повну вартість акцій в строки, встановлені установчими документами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства. Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори товариства. Збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають більше 60 відсотків голосів. Виконавчим органом акціонерного товариства є правління, роботою якого керує голова правління. Він призначається або обирається відповідно до статуту цього підприємства. Контрольний пакет акцій буває двох рівнів: перший - абсолютний, коли його власник володіє 75 і більше відсотками акцій, другий рівень - 50 відсотків плюс одна акція.Блокуючий пакет акцій буває трьох рівнів -: перший - 50% акцій, який дає змогу блокувати рішення, другий - 40% плюс одна акція, дає змогу власнику блокувати правомірність загальних зборів товариства; третій рівень - 25% плюс одна акція, забезпечує власнику такого пакета блокувати рішення товариства. Ініціативний пакет акцій може бути двох рівнів: перший - 20% акцій, другий - 10% акцій.

10. Економічні засади функціонування товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства

Товариство з обмеженою відповідальністю, це таке товариство, що має статутний фонд , розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність лише в межах їх вкладів (часток). статутний фонд розміром не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам має бути сформований за рахунок вкладів його учасників. Причому не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу кожен учасник має внести до моменту реєстрації ТОВ, а решту вкладу - не пізніше року з дати такої реєстрації. Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю єфізичні особи та юридичні особи. Учасник ТОВ за власним бажанням може вийти з його складу. При цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна частка прибутку, одержаного товариством в поточному році. Вищим органом управління ТОВ є збори учасників, які скликаються не рідше двох разів на рік, а виконавчим - дирекція на чолі з генеральним директором або одноособовим директором. Діяльність виконавчого органу контролює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами з числа учасників товариства.Майно ТОВ становлять основні фонди та оборотні засоби, інші цінності, вартість яких відображена у балансі даного підприємства. Припинення діяльності ТОВ може бути здійснене шляхом його реорганізації або ліквідації на тих же засадах, що й інших видів господарських товариств. Товариство з додатковою відповідальністю, як і товариство з обмеженою відповідальністю, має поділений на частки статутний фонд. Проте його учасники відповідають за борги не лише своїми внесками до статутного фонду, а й додатково -- належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Повним-називають таке товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Командитне товариство -це таке товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

11. Економічні засади функціонування приватних підприємств

Приватне підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт , що є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні і оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки в банках, укладає угоди , може створювати філії та представництва і бути засновником або членом асоціацій, інших об'єднань. Основні питання діяльності приватного підприємства вирішуються його власником. Він визначає основні напрями діяльності підприємства, зміни та доповнення до статуту, приймає рішення про ліквідацію чи реорганізацію підприємства, про отримання кредитів, визначає розмір відрахувань від чистого прибутку для формування фондів підприємства, затверджує бухгалтерські річні звіти та нормативні документи, що регулюють господарську та фінансову діяльність підприємства тощо.Власник може взяти на себе управління поточною діяльністю приватного підприємства, виконуючи функції його директора. До земель приватного підприємства належать землі, придбані ним у приватну власність, одержані у постійне користування, а також взяті в оренду. Приватне підприємство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних і виробничих зв'язків в усіх сферах діяльності. Трудовий колектив приватного підприємства становлять наймані працівники, які працюють на підприємстві на підставі трудових договорів, укладених відповідно до чинного законодавства. Припинення діяльності приватного підприємства відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації.

12. Економічні засади функціонування сільськогосподарських виробничих кооперативів

Сільськогосподарський кооператив як юридичну особу, утворену фзичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу. Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) - юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - це юридична особа, створена для надання послуг переважно членам кооперативу, та іншим особам з метою продовження їх сільськогосподарської діяльності. При цьому питома вага послуг, наданих іншим особам, не повинна перевищувати 20 відсотків загального обороту кооперативу. При обслуговуванні членів кооперативу не ставиться мета отримання прибутку. Членами даного кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які користуються його послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу.

13. Основи земельного кодексу України

Земельний кодекс України - це основний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і форм господарювання. Нова редакція Земельного кодексу була прийнята у жовтні 2001 р. Він складається з 10 розділів, 37 глав і 213 статей. Земельний кодекс остаточно розв'язав найфундаментальнішу проблему земельних відносин - проблему форм власності на землю. Ним передбачається три рівноправні форми власності: приватну, комунальну і державну. Суб'єктами права власності на землі приватної власності є громадяни і юридичні особи, на землі державної власності - держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (Кабінет Міністрів України, Державні адміністрації усіх рівнів в межах наданих їм повноважень) і землі комунальної власності - територіальні громади сіл, селищ і міст, які реалізую це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Земельним кодексом передбачається такий різновид приватної власності, як спільна власність на земельну ділянку. Якщо в такій земельній ділянці визначена частка кожного із учасників спільної власності, то таку власність називають спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ділянка з такою власністю може належати лише громадянам). Земельним кодексом встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України: для ведення селянського (фермерського) господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради. Принципово важливим є те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть бути у приватній власності іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб. Новим Земельним кодексом передбачено право земельного сервитуту, під яким розуміють право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Моніторингу земель- системА спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації негативних процесів, а також ведення державного земельного кадастру.

14. Земельний кадастр і грошова оцінка землі

Земельний кадастр -- це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правововий режим земельних ділянок, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, їх оцінку , класифіксацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Основними складовими частинами державною земельного кадастру є кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їхнє бонітування , економічна оцінка та грошова оцінка земельних ділянок. Кадастрове зонування передбачає встановлення меж кадастрових зон, та кварталів. Кадастрові зйомки являють собою комплекс робіт, виконуваних для визначення меж земельних ділянок. Облік якості землі відображає має відомості, які характеризують земельні угіддя за природними властивостями та набутими властивостями, що впливають на їх родючість. Бонітування або якісна оцінка землі здійснюється за даними обліку якості землі. Її мета полягає в тому, щоб на основі найбільш важливих природних властивостей (ознак) грунтів, які корелюють з урожайністю, виділити грунтові відміни, грунтові класи й агровиробничі групи грунтів. Економічна оцінка характеризує продуктивну здатність землі як засобу виробництва. Вона здійснюється в двох аспектах: а) загальна оцінка, б) часткова оцінка. Критеріями загальної економічної оцінки землі є: 1) вартість валової продукції в спів ставних цінах, 2) окупність витрат, що визначається відношенням вартості продукції до витрат на її одержання; 3) диференціальний дохід. Критеріями часткової оцінки є врожайність культури; окупність витрат; диференціальний дохід від кожної вирощуваної культури. Грошова оцінка землі - це розрахункова величина і її не можна ототожнювати з поняттям ціни землі.

15. Поняття ринку землі. Оренда землі

Оренда землі в нашій державі як форма виробничих відносин на селі вперше юридично була закріплена Земельним кодексом України в 1992 р. Оренда землі - це передача її власником у тимчасове (строкове) володіння та користування іншим фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною. Об'єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад (комунальна власність), а також держави. Право на оренду землі мають громадяни і юридичні особи України та її релігійні і громадські організації, іноземні держави, іноземні юридичні і фізичні особи, особи без громадянства. В ринковій економіці широко використовується право застави земельних ділянок та їх суборенда. Але при цьому повинні витримуватися певні юридичні норми. Орендні відносини між орендодавцями земельних ділянок і орендарями регулюються договором оренди, який укладається у письмовій формі. Невід'ємною його складовою є план (схема) земельної ділянки. Істотними умовами договору оренди земельних ділянок є місце розташування та розмір земельної ділянки ; термін договору оренди; орендна плата; цільове призначення та умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки; існуючі обмеження і обтяження щодо її використання; сторона, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частину; відповідальність сторін. Різновидом такої форми орендної плати є гнучка грошова орендна плата, розмір якої визначається за формулою

Г = Ф х Іц х Іу ,

де Ф -- фіксована грошова орендна плата; 1ц - індекс ціни на продукцію, що вирощується на орендованій землі. В ринковій економіці усі фактори виробництва: земля, праці і капітал - повинні функціонувати як товар. Ринок землі - це сукупність юридично-правових і економічних відносин, що виникають між суб'єктами такого ринку в процесі обігу земельних ділянок: їх оренди, обміну, купівлі-продажу, застави, дарування і спадкування. Найважливішою умовою становлення повноцінного ринку землі є утвердження приватної власності на землю, яке дає право володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Власник земельної ділянки повинен мати можливість вільно в межах чинного законодавства використовувати право розпорядження землею шляхом її продажу, дарування, міни, передачі в заставу, спадщину та оренду. Ціна землі - це капіталізована земельна рента. В ній також враховується базова цінність землі як ресурсу, що приймає участь у виробництві продукту.

16. Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками: 1. Ступінь господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства. 2. Ступінь розорюваності, що визначається як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь. 3. Ступінь меліорованості, або відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь. 4. Питома вага інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній посівній площі підприємства. 5. Коефіцієнт повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства. Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять:урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 та відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства -- на ріллю, птахівництва на площу зернових).До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з 1 га угідь, до грошової оцінки цих угідь.

17. Забезпечення аграрних підприємств трудовими ресурсами і визначення потреби в найманій праці

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише загальне його забезпечення трудовими ресурсами, а й їхній якісний склад. За інших однакових умов кращих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами, майстрами рослинництва і тваринництва, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою. Раціонально вести виробництво і підвищувати продуктивність праці кожне підприємство спроможне лише тоді, коли воно точно знає, коли, скільки і якої кваліфікації працівників йому потрібно, щоб своєчасно і якісно виконати необхідний обсяг робіт. Значною мірою ця проблема вирішується за допомогою складання календарного графіка робіт. У ньому визначаються площі під окремими видами сільськогосподарських культур, поголів'я різних видів тварин за статево-віковими групами, технологічний набір операцій з вирощування і догляду за ними, строки виконання окремих робіт і погреба в робочій силі відповідної кваліфікації. При наймі робочої сили потрібно пам'ятати, що час -- це особливий ресурс, який неможливо покласти на зберігання, купити чи взяти в кредит або якимось чином збільшити в обсязі. для вимірювання сезонності можна скористатися такими показниками:

1)Розмах сезонності. Визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин в місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані людино-години в місяці мінімальних затрат;

2) Сезонне навантаження. Цей показник має той самий економічний зміст, що і попередній. Його розраховують діленням відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин. пом'якшення сезонності сільськогосподарського виробництва, що можна здійснити за рахунок ефективної комбінації ряду факторів. Насамперед, підприємство може вдосконалювати галузеву структуру сільськогосподарського виробництва за рахунок розширення тваринницьких галузей, що вимагають рівномірних затрат робочого часу протягом року. Не менш важливе значення має добір сортів і культур з річним періодом вегетації. а отже, і різними строками догляду за посівами та збиранням врожаю.Особливу роль у пом'якшенні сезонності відіграє запровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва.

18. Витрати на оплату праці і ефективність їх використання

Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції. Причому, фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші від тих, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов'язано з соціальними виплатами. Витрати на робочу силу мають ріний характер зв'язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах розглядається ними як постійні витрати. Визначають два показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття. Перший з них Кн розраховують за формулою

Кн = ,

де ЧПпр. - чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр - чисельність працівників на підприємстві на початок року.Коефіцієнт вибуття Кв можна розрахувати з виразу

Кв= ,

де ЧПв - чисельність вибулих працівників протягом року.За допомогою цих коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємств Тз та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн - Кв) х 100,

Орс = Кн + Кв.

Аналіз раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють і за такими показниками: Коефіцієнт використання запасу праці, як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин в цілому по підприємству на запас праці. показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їхню кількість. Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку як частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Його розраховують по окремих технологічних операціях, і він досить повно характеризує ступінь раціонального використання робочої сили за умови забезпечення необхідної якості виконуваних робіт. Коефіцієнт використання робочого часу зміни, що визначається як частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 год).

19. Поняття продуктивності праці і методика її визначення в сільському господарстві

Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовка грунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають в процесі виконання технологічних операцій на обсяг виробленої продукції. Це обернені показники продуктивності праці і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник - коефіцієнт випередження з виразу

,

де - коефіцієнт випередження; і - продуктивність праці відповідно в звітному і базовому періодах; і - обсяг виробництва валової продукції відповідно в звітному і базовому періодах. з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники -- погодинну, денну і річну продуктивність праці -- відношення вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, які зайняті в сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі заграти живої праці.

20. Класифікація і структура основних фондів

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

І. Основні виробничі фонди.2. Основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення. Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють:

-- на виробничі сільськогосподарського призначення. До них відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. -- виробничі несільськогосподарського призначення Вони представлені промислово-виробничими і будівельними фондами, фондами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції. Фондооснащеність розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угіді., а фондоозброєність -- до середньорічної кількості працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві.

21. Грошова оцінка основних засобів

Грошова оцінка цих засоби здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.Первісна або історична вартість основних засобів - це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення цих засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд; витрати на формування основного стада ,робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його придбанням і деякі інші. Справедлива вартість - це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Переоцінена вартість -це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з врахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін. Залишкова вартість- це вартість основного засобу, що одержана як результат від різниці його первинної (переоціненої) вартості і суми зносу - нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу. Ліквідаційна вартість - це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу.

22. Амортизація основних засобів

У процесі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично (матеріально) та економічно (морально). Розрізняють дві форми фізичного і морального зношення. Перша форма фізичного зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їхні робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються. Друга форма фізичного зношення пов'язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів металеві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума "старіють". Моральне зношення другої форми виявляється в умовах, коли замість існуючих засобів праці промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використовувати стає економічно не вигідно, має місце тоді, коли вартість виробництва засобів праці, а значить і їхня ціна, знижується в результаті зростання продуктивності праці в промисловості. Відтворення основних засобів - це процес їх виробничого використання , зносу, амортизації, підтримки в робочому стані через здійснення ремонтів і відновлення в натурі. Амортизація - це економічний процес , що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, і систематичний її розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання. Амортизація основних засобів (економічна амортизація) нараховується, згідно П(С)БО7, із застосуванням таких методів:

Прямолійного. Річна сума амортизації Ар цим методом визначається з виразу Ар= ВА : Т, де ВА - вартість, яка амортизується; Т - очікуваний строк корисного використання основного засобу. Частка щорічного погашення вартості, яка амортизується, називається нормою амортизації На. Її можна визначити так: На =.Метод зменшення залишкової вартості. Річна сума амортизації, згідно з цим методом, визначається за формулою Ар(3) ЗВ х 1 - , де ЗВ - залишкова вартість основного засобу на початок звітного періоду; ЛВ - ліквідаційна вартість основного засобу; ПВ - його первісна вартість. Вираз 1 - - це річна норма амортизації. Метод прискореного зменшення залишкової вартості основного засобу. Річна сума амортизації, згідно даного методу, визначається з виразу Ар(П) = ЗВ х На х Кп, де На - річна норма амортизації, розрахована прямолінійним методом.; К - коефіцієнт прискорення. Кумулятивний метод . Річна сума амортизації за цим методом АР(К) визначається за формулою АР(К) = ВА х , де Кч - кумулятивне число, що розраховується як сума натурального ряду чисел корисного строку використання основного засобу. Норму амортизації за цим методом можна визначити з виразу На(К) = .5. Виробничий метод . Ним передбачається розрахунок місячної суми амортизації Ам. Для цього можна скористатися формулою , де Qф - фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), вироблений (виконаний) основним засобом; Qз - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням основного засобу.

23. Джерела і форми відтворення основних засобів

Джерелами простого і розширеного відтворення основних засобів можуть бути власні. позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески. До власних джерел відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. підприємство може ввести в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів.В економічній літературі виділяють таких три форми їх відтворення:* підтримання основних засобів у придатному для експлуатації стані без зміни їх первісної корисності. Для цієї мети може створюватися фонд ремонтних робіт;* реновація основних засобів, тобто заміна фізично і морально зношених основних засобів новими, нерідко за кращими технічними характеристиками. Джерелом цієї форми відтворення є амортизаційні відрахування, надходження від реалізації потриманих основних засобів;* розширене відтворення основних засобів на існуючій та новій технічній основі (здійснення модернізації , переоснащення виробництва). Воно здійснюється за рахунок прибутку підприємства і частково амортизаційних відрахувань, а також позичкових і залучених коштів. Реновація (просте відтворення) основних засобів є необхідною умовою збереження виробництва в тих же масштабах.

24. Ефективність використання основних виробничих фондів

Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою ряду показників: -- коефіцієнт зростання (відношення їхньої суми на кінець року до вартості основних засобів на початок року); -- коефіцієнт вибуття (відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми усіх основних засобів на початок року); -- коефіцієнт оновлення (відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості усіх основних засобів на кінець року). - коефіцієнт сукупного відтворення (відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року до первісної вартості усіх основних засобів на початок року). -- коефіцієнт зношення (відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів). -- коефіцієнт придатності (частка від ділення первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їхню первісну вартість.Показники ефективності використання основних засобів: Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.Фондомісткість -- це зворотній показник фондовіддачі. Інтегральний показник фондовіддачі визначається за формулою

Іі = Іф.від Івп,

де Іф.від -- індекс фондовіддачі, що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; Гвп -- індекс валової (товарної в поточних цінах) продукції. Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності. Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основними і оборотними фондами з урахуванням виробничого напряму підприємств, вдосконалення структури основних виробничих фондів, своєчасне технічна переозброєність виробництво, замість застарілої запроваджують нову техніку, більш продуктивну і економічну.