Фіскальна політика як засіб макрорегулювання

Сутність, функції фіскальної політики. Типи фіскальної політики. Аналіз практики реалізації фіскальної політки в Україні, її вплив на макроекономічну рівновагу. Шляхи удосконалення фіскальної політики як засобу подолання кризових явищ в економіці України.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.04.2011
Размер файла 511,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

Фіскальна політика як засіб макрорегулювання

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сутність і функції фіскальної політики

2 Типи фіскальної політики

3. Аналіз практики реалізації фіскальної політки в Україні. Її вплив на макроекономічну рівновагу

4. Шляхи удосконалення фіскальної політики як засобу подолання кризових явищ в економіці України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

фіскальний політика кризовий

ВСТУП

Бюджет відіграє важлву роль у житті кожної держави. Він є статтею доходів та витрат держави, яка подає вплив на благоустрій кожного.

Як відомо, бюджет на всіх його рівнях відіграє велику роль у розвитку держави, просуванні науково-технічного прогресу (бюджетні фінансування дослідів та розробок), розвитку економіки (особливо не прибуткових, але соціально-значних галузей економіки).

Повнота бюджету, як правило, прямо пропорційна благоустрою громадянина. Дійсно, бюджетний дефіцит, державний обов'язок спонукає державу посилити податковий тягар, збільшити оподатківання, зменшити фінансування усіх секторів економіки, скоротити статтю витрат на медицину, освіту та ін. З іншого боку достаток бюджетних коштів дозволяє збільшити фінансування як державного, так і приватного сектору економіки, збільшити трансфертні відрахування, а також відрахування у небюджетні соціальні фонди.

Також достаток бюджетних коштів дозволяє державі приймати активну участь в житті країни. Наявність бюджетних коштів дозволяє державі здійснювати державне регулювання економіки не тільки у наказувальній формі. Достатня кількість бюджетних коштів дозволяє державі задіяти економічні важелі державного регулювання.

Таким чином, бюджет, його формування та статті витрат є важливим розділом економічної науки, який вимагає великої уваги зі сторони не тільки економістів та політиків, але й громадянина.

Траекторія руху економіки залежить від спрямування та волі своїх головних суб'єктів: держави, підприємств, громодянин. Кожний з цих суб'єктів має змогу впливати на економічну долю, хоч і у різних масштабах.

Уряд проводить визначену лінію дій для реалізації вибраної соціально-економічної стратегії, яка виходить із цільових установок і враховує складену ситуацію та намічені тенденції. В цьому розумінні прийнято говорити, що держава здійснює, проводить обрану ним економічну політику.

У багатьому економічна політика держави ситуаційно обумовлена у тому сенсі, що вона безпосередьнім чином диктується унаслідкованим минулим, складеними у країні економічними обставинами, раніше прийнятими рішеннями та обов'язками. У значній мірі політика визначена внутрішньою та світовою кон'юктурою - станом господарства та ринку, рівнем економячної активності, тенденціями росту та спаду, попитом та пропозицією на товари та послуги.

Економічна політика реалізується державою через закони, президентські накази, уядовчі постанови та інші нормативні акти, державні програми, рішення державних органів.

Конкретними інструментами проведення державної економічної політики виступають перед усім такі фіскальні важелі впливу, інстументи фіскальної політики, як податки, державні витрати, трансферти. За допомогою фіскальних інструментів держава має змогу змінювати величину та спрямованість грошових потоків у відповідності з цілями та наміченими для їх здійснення мірами.

В залежності від району державного впливу на економічні процеси та способи здійснення державної економічної політики розрізнюють різні її види. У цій курсовій роботі ми розглянемо фіскальну політику держави.

1. Сутність і функції фіскальної політики

Фіскальна політика -- це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Серед численних завдань фіскальної політики, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

? стійке зростання національного доходу;

? помірні темпи інфляції;

? повна зайнятість;

? згладжування циклічних коливань економіки.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки [31].

За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва і через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своєму розпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Тому розумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.

На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти і один раз відрізувати [35].

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, -- фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування -- прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування -- це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку -- гектар). Податкова ставка -- це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень -- державі, 160 -- отримувачеві доходу.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

? пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

? прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується ;

? регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі -- це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують виший відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів тощо) [37].

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи -- це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг [33].

Мито -- це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках -- на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету менш вагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати -- мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки -- зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація -- фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу; апарат податкової інспекції виявився мало підготовленим для боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може [37].

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно фінансових санкцій.

Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємких технологій.

За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.

Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.

На щастя, в ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання які вступають в дію негайно, як тільки виявляться негативні процеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованих стабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований автопілот або терморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він підтримує курс літака автоматично, на основі сигналів зворотного зв'язку, що поступають. Будь-яке відхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректовано пристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдяки яким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальної допомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню і ін.

Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки [42].

У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави.

Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам, малоімущим і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.

Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки. Подібно тому, як при важких ситуаціях автопілоту приходить на допомогу справжній пілот, так і при значних коливаннях економічної системи включаються могутніші державні регулятори у вигляді дискреційної фіскальної, а також монетарної політики.

Розглянемо стисло основні елементи дискреційної політики. Основний елемент - зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під час Великої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшення робочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно і орієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад, будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібати сухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельми незначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнах спади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротися знижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику [43].

Але це, звичайно, жодним чином не означає применшення ролі суспільних робіт для вирішення проблем, що зачіпають інтереси всіх членів суспільства, чи торкається це будівництва доріг, реконструкції міст, поліпшення екологічного середовища тощо. Проте такі роботи не можна безпосередньо пов'язувати з досягненням швидкої стабілізації економіки, ліквідацією її короткочасних спадів. Розвинені країни Заходу зробили свої висновки з тієї малоефективної політики суспільних робіт, які були розгорнені в 30-і роки.

Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду.

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча посібники з безробіття, пенсії, допомога малоімущим і іншим категоріям тих, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Проте таке регулювання досягається непросто. Почнемо з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини і т.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж уряд вживе відповідним заходам. До того ж на користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.

2 Типи фіскальної політики

Дискреційна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків та податків для впливу на обсяг національного виробництва та зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін «дискреційна» означає, що зміни в податках та державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду. Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного дефіцитом сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого - це викличе від'ємне зменшення бюджетного сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту. Виникає питання - чи може дискреційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету? Щоб відповісти на це питання, слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету.

Перша - збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечливість зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

Друга - збалансування бюджету на циклічній основі. Бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу.

Третя - концепція функціональних фінансів, згідно з якою бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет - це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого - вона передбачає певні джерела його фінансування. Фіскальна політика впливає не тільки на сукупний попит, а і на сукупну пропозицію .Щодо величини впливу фіскальної політики на сукупну пропозиції виділяють два основні напрямки [44]:

? кейнсіанський варіант фіскальної політики, згідно з яким її об'єктом є сукупний попит. Впливаючи фіскальними заходами на сукупний попит, держава залежно від фази економічного циклу стимулює або стримує економіку.

? прихильники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит, але й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки.

Щоб розглянути механізм впливу податків на сукупну пропозицію, припустимо, що економіка набула тенденції до скорочення виробництва і збільшення безробіття. За цих умов держава має застосовувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1 Вплив податків на сукупну пропозицію

Припустимо, що держава знизила рівень податкових ставок. Згідно з кейнсіанською теорією цей захід вплине на сукупний попит і викличе його збільшення. Внаслідок цього крива сукупного попиту переміститься вгору. Таке її переміщення збільшить рівноважну величину реального ВВП з О1 до О2 й одночасно підвищить рівноважну ціну з Ц1 до Ц2, тобто викличе інфляцію. Але згідно з теорією економіки пропозиції податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмежується цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Виникає питання: як зниження податкових ставок впливає на сукупну пропозицію? Логіка прихильників теорії економіки пропозиції виглядає таким чином:

По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв'язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції [31].

По-друге, зменшення податку на прибуток підприємств підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестиційного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання виробництва.

Водночас зниження особистих та продуктових податків збільшить реальну заробітну плату і таким чином посилить стимули до праці. Так, тимчасово безробітні збільшать пропозицію на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно, що позитивно вплине на продуктивність праці. Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції зниження податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це випливає із кейнсіанської теорії. Але незважаючи на це, зазначена теорія не є переконливою. До основних її недоліків можна віднести слідуючі:

По-перше, вона не забезпечує практику інструментарієм, за допомогою якого можна вимірювати еластичність ВВП стосовно податків у тій частині, в якій його приріст здійснюється за рахунок збільшення сукупної пропозиції.

По-друге, більшість опонентів даної теорії вважає, що зниження податків справить набагато більший вплив на попит, ніж на пропозицію. Внаслідок цього дефляційний ефект від сукупної пропозиції буде маловідчутним.

По-третє, опоненти цієї теорії вказують на той факт, що в КП зниження податків негативно впливає на державний бюджет. Тому доцільність їх суттєвого зниження може мати місце лише за умов адекватного скорочення державних витрат. Якщо розумних резервів для цього в державному бюджеті немає, то неминучим наслідком їхнього зниження є виникнення бюджетного дефіциту. Це створює державний борг або викликає необхідність проведення грошово-кредитної емісії, яка породжує інфляцію. Але останній аргумент прихильники теорії економіки пропозиції відхиляють. Вони вважають, що зниження податків не завжди призводять до скорочення податкових надходжень та виникнення бюджетного дефіциту. На їхню думку, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкових надходжень до бюджету. Цю гіпотезу висунув американський економіст Артур Лаффер. Тому її графічна модель отримала назву кривої Лаффера. Крива Лаффера (рис. 2.2.) відбиває зв'язок між податковими ставками (ПоС) та податковими надходженнями (ПН).

Рис.2.2.Крива Лаффера

Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН2.

При зниженні податкових ставок нижче ПоС2 стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок - це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових находжень [30].

Досвід “рейганоміки”, в межах якої ідея Лаффера дістала певне практичне втілення, не дав однозначної відповіді на ці питання. Тому застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам слід зважуватись лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність. Але навіть і за цих умов слід враховувати, що в КП зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або примусить скорочувати державні витрати.

Поряд з проблемами вибору ставки оподаткування існує такий негативний вплив стимулюючої фіскальної політики, як ефект витіснення. Суть його дії пояснюється таким чином: стимулююча фіскальна політика сприяє росту відсоткових ставок та скороченню інвестиційних видатків, таким чином послаблюючи стимулюючий ефект фіскальної політики.

Стимулююча фіскальна політика направлена на послаблення чи корекцію економічних спадів і передбачає розширення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат, зменшення податків, або гармонічним поєднанням цих методів. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних та юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з держбюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних фіскальних заходів:

? збільшити державні видатки,

? зменшити податки,

? застосувати певну комбінацію першого та другого методів.

Зрозуміло, що стимулююча фіскальна політика веде до збільшення дефіциту бюджету.

Щоб подолати спад, уряд також може використати зменшення податків. Для подолання спаду уряд може поєднати цих два методи для досягнення бажаного зростання споживання тата збільшення сукупного попиту і реального ВВП.

Обмежувальна фіскальна політика в основному направлена на боротьбу з інфляцією, полягає в зменшенні сукупного попиту шляхом зменшення державних видатків, підвищення рівня оподаткування чи поєднання цих методів.

Коли виникає інфляція попиту, для її контролю використовується обмежувальна фіскальна політика.

Припустимо, що внаслідок певних обставин економіка вийшла за межі природного виробництва і розвинулась інфляція попиту (рис.2.3).

Рис.2.3.Інфляція попиту

У цьому разі макроекономічна рівновага досягається на майже вертикальному відрізку кривої сукупної пропозиції - у точці перетину кривої АS та AD2. На цьому відрізку, як відомо, головно індукує зростання цін, а обсяг національного виробництва росте дуже повільно. Аби знизити темпи інфляції, уряд застосовує методи обмежувальної (стримуючої) фіскальної політики [35].

Для стримування інфляції уряд використовує повністю протилежні заходи (в порівнянні з методами стимулюючої фіскальної політики): зменшення державних видатків, збільшення податків, гармонічне поєднання цих двох методів.

В реальній економіці при застосуванні обмежуючої фіскальної політики слід враховувати еластичність цін, тому потрібно не намагатись повернути ціни до попереднього рівня, а просто їх стримувати.

Маніпуляція витратами та доходами державного бюджету може здійснюватись не тільки заходами дискреційної фіскальної політики, тобто за допомогою спеціальних рішень державних органів відносно державних закупок і податкових ставок. Це може і без їхнього втручання, автоматично, завдяки тому, що величина податкових надходжень до бюджету прямо залежить від рівня ЧНП навіть за стабільних податкових ставок. Такий вид фіскальної політики дістав назву “фіскальна політика вмонтованої стабільності”. Щоб розкрити її механізм, необхідно дещо з'ясувати. При аналізі дискреційної фіскальної політики податки розглядалися автономно від ЧНП, тобто як величина постійна при різних рівнях ЧНП, яку може змінити тільки держава через підвищення або зниження податкових ставок. Таке припущення відповідало умовам регресивної податкової системи, згідно з якою величина податків не залежить від рівня доходів. Але насправді більшість країн світу застосовує прогресивні або пропорційні податкові системи, відповідно до яких величина податкових надходжень до бюджету змінюється в прямій залежності від рівня доходів.

При прогресивній податковій системі податкові ставки підвищуються в міру зростання доходів, тому сума податкових надходжень збільшується швидше, ніж доход. За пропорційної системи податкові ставки встановлюються у вигляді єдиного процента до доходу незалежно від його рівня. В даному випадку сума податкових надходжень зростає прямопропорційно збільшенню доходів. Тобто за цих систем податки слід розглядати як величину, що і залежить від рівня ЧНП [32].

Для того, щоб виключити з аналізу нейтральні чинники, будемо спиратися на чистий податок, який дорівнює абсолютній величині податків за мінусом трансфертних платежів. Вказані платежі за своєю суттю є від'ємними податками. Вони значною мірою мають обернену залежність від ЧНП. Так, виплати допомоги по безробіттю, бідності субсидій фермерам скорочуються під час економічного зростання та збільшуються під час спаду виробництва. І нарешті останнє, щоб визначити роль чистих податків як інструмента фіскальної політики, припустимо, що державні закупки залишаються постійними і не залежать від величини податкових надходжень до бюджету.

Виникає питання, яким чином впливає на економіку фіскальна політика, котра спирається на автоматичну залежність величини податків від рівня ЧНП. Щоб відповісти на це запитання, звернемося до рис 2.4. На ньому горизонтальна лінія ДЗ відображає незалежність державних закупок від ЧНП, а лінія П - зростання податкових надходжень у міру збільшення ЧНП. Співвідношення цих ліній за різних рівнів ЧНП спричинює неоднаковий стан бюджету. Він може бути збалансованим, дефіцитним або з надлишком.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із рис 2.5. видно, що розмір бюджетних дефіцитів або надлишків, які виникають автоматично, залежить від тісноти зв'язку між ЧНП і податками.

Коли податкові надходження перебувають у значній залежності від ЧНП, нахил лінії П на рисунку буде крутим і відстань між П і ДЗ по вертикалі, тобто дефіцити чи надлишки будуть більшими. І навпаки, якщо податкові надходження змінюватимуться не дуже інтенсивно вслід за зміною ЧНП, нахил лінії П буде пологішим. Держава, змінюючи ступінь прогресивності податкової системи, може впливати на тісноту залежності податкових надходжень від ЧНП. Тобто в межах фіскальної політики вмонтованої стабільності єдиним елементом, який регулюється державою, є характер податкової системи. Розглянемо зв'язок між податками і ЧНП за різних бюджетних умов. Почнемо із збалансованого бюджету. В цьому випадку державні закупки дорівнюють податковим надходженням. Про це свідчить перетин лінії П з лінією ДЗ у точці К1. Така рівність досягається тільки за умови, що ЧНП дорівнює точці О1 на осі ЧНП. Тепер приймемо варіант, коли в економіці почалося зростання. В міру зростання ЧНП податкові надходження до бюджету автоматично збільшуються.

В результаті цього з одного боку виникає тенденція утворення надлишкового бюджету, з іншого - зростання податків відображає збільшення вилучень із потоку “доходи -- витрати”, що справляє стримуючий вплив на економіку. І навпаки, коли ЧНП зменшується під час спаду виробництва, податкові надходження автоматично скорочуються, бюджет прямує до дефіциту, а вилучення із потоку “доходи-витрати” зменшуються, що має стимулюючий вплив на економіку.

Отже, по-перше: в умовах нерегресивної податкової системи податки мають здатність збільшуватися або зменшуватися відповідно до потреб стабілізації економіки: у разі інфляційного розширення економіки вони забезпечують збільшення вилучень із потоку “доходи -- витрати”, а у випадку її скорочення --зменшення вилучень. Завдяки цьому вони створюють в економіці певний ефект стабільності. По-друге: збільшення або зменшення податкових надходжень здійснюється автоматично завдяки тому, що в потік “доходи -- витрати” вмонтована відповідна податкова система, яка забезпечує необхідний автоматизм [54].

Завдяки своїй здатності автоматично змінювати величину фінансових надходжень до бюджету залежно від потреб стабілізації економіки податки одержали назву вмонтованих стабілізаторів. Іншими словами, вмонтовані стабілізатори -- це податки, які мають здатність автоматично, без спеціальних державних рішень змінювати відношення доходів до витрат бюджету залежно від потреб стабілізації економіки.

Але вплив вмонтованих стабілізаторів на ЧНП не є достатнім “гальмом” для подолання економічних коливань. Вони не усувають повністю ці коливання, а лише певною мірою обмежують їхню глибину. Для повної стабілізації ЧНП дія вмонтованих стабілізаторів повинна доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики.

3. Аналіз практики реалізації фіскальної політки в Україні. Її вплив на макроекономічну рівновагу

Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.

По-перше, це так званий «розрив сприйняття», під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно «розглянути» їх. Деколи проходить декілька місяців, перш ніж інфляція або спад, що набрали силу в цей період, виявляться у відповідній статистиці і будуть усвідомлені.

По-друге, існує так званий «адміністративний розрив». Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.

По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє їх застосування для стабілізації економіки.

Як відомо, економічна стабільність - це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.

У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків [52].

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове. Хоча емпіричні дані вельми неоднозначні, є деякі свідоцтва на підтримку цієї політичної теорії економічного циклу.

Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці - аси своєї справи.

Один з головних чинників, стримуючих зростання виробничої активності в Україні, - нераціональна фіскальна політика, що проводилася державою впродовж практично всіх 90-х років. Вважається, що той податковий тягар, який встановила держава, був явно надмірним і не дозволял виробничим структурам вести нормальну економічну діяльність. Такий фіскальний натиск спричинив за собою цілий ряд негативних явищ.

По-перше, виявилася скутою підприємницька активність.

По-друге, багато галузей, найбільш важливих і пріоритетних із загальнодержавних позицій, автоматично відсіклися від прибуткових сфер діяльності і почали поступово стагнувати, в результаті відбулася своєрідна структурна деградація української економіки.

По-третє, нестерпимий податковий прес, стимулюючи ухилення від податків і розвиток тіньового сектора економіки, загострив бюджетні проблеми країни.

У умовах, що склалися, актуалізуються завдання оцінки ефективності діючої системи фіскального регулювання і відшукання шляхів її оптимізації. Рішення їх припускає безліч різних підходів, серед яких, зокрема, можна відзначити якісний метод рішення проблеми. Він полягає у впорядкуванні і вдосконаленні всього податкового законодавства. Необхідно перш за все відмовитися від практики нарахування податків на витрати і перейти до схеми, що передбачає сплату податків у міру надходження засобів на рахунок підприємства. Вже цих двох моментів в діючій системі фіскального регулювання достатньо, щоб зруйнувати цілком нормальну економічну структуру.

Природа фіскальних проблем полягає в тому, що їх не вдається вирішити раз і назавжди. Вони можуть відроджуватися не тільки у разі надзвичайних ситуацій (наприклад, війна або стихійне лихо), негативного зовнішнього шоку або просто погіршення економічної кон'юнктури. Уповільнення темпів необхідних інституційних і структурних реформ, а також ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйозних фіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансової політики, стримуючі економічний і соціальний розвиток України. До них відносяться:

? догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються ;

? відсутність стратегічних розробок;

? проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на короткочасну вигоду;

? відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці;

? порушення збалансованості державного бюджету України;

? залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансової політики країни [4].

Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка України знаходиться на «кейнсианськом» відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво не досягло ще рівня повної зайнятості. Отже, завдання державного регулювання повинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельми вузькі межі), а в стимулюванні його розширення.

Допущені прорахунки багато в чому можуть бути виправдані тим, що проблеми переходу від централізованої адміністративно керованої держави до регульованого ринкового господарства є найменше розробленими як з погляду теорії, так і з погляду практичного формування і реалізації економічної політики. Ті моделі перехідного періоду, які апробовані в країнах Східної Європи і Південної Америки, не зуміли запобігти трансформаційному спаду, і автоматичні перенесення їх на Україну не могло дати позитивних результатів. Практичний же варіант трансформації в Україні опинився, як відомо, далекий від будь-якої існуючої в той момент моделі, причому відрізнявся не в кращу сторону.

Входження української економіки у фазу ринкових відносин відмічене різким посиленням інфляційних тенденцій. Багатократне зростання цін висунуло в число першочергових завдань розробку і реалізацію антиінфляційних заходів як основи формування сприятливого виробничого і інвестиційного клімату. Наростання інфляційних процесів в перехідний період привело до різкого загострення бюджетних коштів і збільшення дефіциту державного бюджету, що об'єктивно змусило державні органи управління підвищувати податки. Наявність громіздкого держсектора, що несе вантаж диспропорцій і структурних перекосів соціалістичної економіки, примушувало підтримувати високий рівень державних витрат, що вимагало відповідної прибуткової частини, що формується в основному за рахунок податкових надходжень.

Таким чином, становлення фінансової системи в Україні відбувалося в обстановці, яка позбавляла можливості створювати її виходячи з перспективних завдань реформування економіки, а не сьогохвилинної доцільності. Шукати конструктивний вихід з цієї ситуації дуже складно, оскільки бюджетна криза робить украй важким завдання зниження податкового тягаря. Проте в умовах, що склалися, і високі податкові ставки не можуть вирішити проблему дефіциту бюджетних коштів, а здатні лише остаточно підірвати фінансові стимули підприємств.

Інфляція в поєднанні із спадом виробництва і різкими коливаннями кон'юнктури поставила формування раціональної податкової системи в розряд найпріоритетніших завдань. Проте вибір пакету податкових інструментів (як і рекомендацій по інших напрямах реформи - лібералізації цін, грошово-кредитному і валютному регулюванню) відбувався у відриві від об'єктивних умов і потреб розвитку економіки. Сьогодні очевидно, що існуюча податкова стратегія потребує зміни пріоритетів, а податкова система значної лібералізації. Реструктівний, фіскальний характер сформованої на етапі реформ системи, її перевантаженість надмірною кількістю податків і дуже високий рівень податкового тягаря, заплутаність законодавства зіграли не останню роль в поглибленні трансформаційної кризи і кріміналізациі економіки. Посилювання податкової політики - постійний напрям діяльності економічних органів впродовж перехідного періоду (тоді як країна потребувала зворотного). Зараз фіскальна орієнтація податкової системи як і раніше є найважливішою перешкодою для економічного пожвавлення і зростання ділової і інвестиційної активності. Податкова система в її нинішньому вигляді створює перешкоди навіть простому відтворенню, не говорячи вже про розширене, тому її лібералізація представляє життєво необхідний крок, здійснення якого відкладається вже декілька років. Багато в чому це пояснюється тим, що сьогодні, як і раніше, відсутня науково обґрунтована концепція реформи. Для її успішного проведення необхідно виробити загальну стратегію, в рамках якої повинні бути системно пов'язані такі блоки економічного механізму, як цінова і інвестиційна політика, комплекс заходів по створенню класу ефективних власників (зокрема формування правового забезпечення і захисту), фінансова і грошово-кредитна політика, податкова стратегія, заходи по соціальному захисту населення і т.д [22].


Подобные документы

  • Поняття фіскальна політика. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Її види та інструменти. Сутність податків. Єфект мультиплікатору. Вплив фіскальної політики на державний бюджет. Класична та кейнсіанська концепції фіскальної політики.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 21.05.2008

  • Економічна сутність фіскальної політики та її вплив на господарське життя. Механізм реалізації дискреційної та недискреційної політики, податки і видатки. Аналіз фіскальної політики України: формування державного бюджету, ведення відтворювальної політики.

    реферат [71,7 K], добавлен 12.01.2015

  • Дослідження поняття фіскальної політики та її видів (дискреційна, автоматична). Характеристика фіскальної політики, як системи державного регулювання економіки. Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи.

    курсовая работа [47,6 K], добавлен 14.02.2010

  • Державний бюджет як основа фіскальної політики держави. Профіцитний та дефіцитний державний бюджет. Причини бюджетного дефіциту. Стабілізуючий вплив та основні функції фіскальної політики. Особливості монетизації дефіциту. Концепції бюджетного дефіциту.

    контрольная работа [26,6 K], добавлен 07.04.2010

  • Фіскальна політика - засіб регулювання економіки. Суть і механізм фіскальної політики. Мультиплікатор фіскальної політики. Зміст державного бюджету, проблеми його формування. Проблеми державного боргу України. Незбалансованість державного бюджету.

    курсовая работа [64,1 K], добавлен 02.06.2008

  • Мультиплікатор фіскальної політики. Зміст бюджету у сфері оподаткування та державних витрат. Вплив макроекономічних чинників на формування податкової політики в Україні. Виплата процентів зовнішнім кредиторам. Динаміка зовнішнього та внутрішнього боргів.

    курсовая работа [91,9 K], добавлен 04.06.2008

  • Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий)"акцент". Податково-бюджетна політика. Фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету.

    реферат [117,0 K], добавлен 24.12.2008

  • Суть макроекономічного аналізу. Економічна суть моделі Хікса – Хансена. Обґрунтування економічної політики держави за допомогою моделі Хікса-Хансена. Грошово-кредитна політика. Фіскальна політика. Альтернативні варіанти фіскальної політики.

    курсовая работа [236,6 K], добавлен 18.03.2007

  • Рівновага товарного і грошового ринків. Відносна ефективність бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики в моделі IS-LM, ефект витіснення. Аналіз взаємодії товарного і грошового ринків при зміні фіскальної і монетарної політики в рамках моделі.

    курсовая работа [124,4 K], добавлен 29.03.2016

  • Методика дослідження механізмів функціонування економіки, моделі для аналізу і реформування реальної економіки. Дослідження бізнес-циклів, проблем монетарної і фіскальної політики, економіки праці. Інструментарій для аналізу непослідовності політики.

    реферат [27,1 K], добавлен 20.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.