Причини і особливості безробіття в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни

«Політична економія»

На тему:

«Причини і особливості безробіття в Україні»

Вступ

Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України «Про зайнятість» зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Якщо розглядати безробіття в контексті об'єктно-суб'єктних відносин, то на відміну від більшості політекономічних категорій, у яких відносини між певними суб'єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.

1. Безробіття: сутність і причини

1.1 Історичні відомості про виникнення безробіття

Безробіття - невід'ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки. Вже в другій половині XVIII ст. в Великобританії були масові виступи робітників (рух луддитів) проти застосування машин, використовування яких в виробництві супроводжувалося формуванням армії «зайвих» людей. В наступні два століття - ХІХ і ХХ - кількість безробітних безперервно збільшувалась, і в 1995 р. тільки в промислово розвинутих країнах кількість незайнятих робітників досягла рекордного рівня - 635 млн. чоловік.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

Як показує статистика, кількість безробітних значно збільшується в періоди криз і зменшується в періоди підйомів. Так, під час світової економічної кризи 1857 р. в англійській металообробній промисловості безробіття перевищувало 12%, коли в безкризовому 1853 р. складало лише 2%. Різке збільшення кількості безробітних спостерігалося в 1857 р. і в США: в Нью-Йорк, наприклад, кількість безробітних перевищила 150 тис. чоловік.

Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-ті роки ХХ ст., особливо в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли нею було охоплено 15-25% працездатного населення розвинених країн. В США в ці роки без роботи були залишені більше 10 млн. чоловік, в той час, коли в відносно благополучних 1920-1929 рр. середня чисельність безробітних складала 2,2 млн. чоловік. Хоч в післявоєнні роки зайнятість населення ніколи не опускалася до такого низького рівня, тим паче і в нинішній час в багатьох країнах безробіття досить високе і являє собою серйозну проблему для сучасного суспільства. Значне зростання безробіття в промислово розвинутих країнах спостерігалося під час першої і другої нафтової кризи (1973-1975 рр. і 1979-1980 рр.), а в США до того ж і в період проведення антиінфляційної політики Р. Рейгана (1982-1983 рр.).

Середній рівень безробіття значно розрізняється між країнами. Наприклад, в 1985 р. він коливався від 20% в Іспанії до 2,6% в Японії. В 90-ті роки в деяких європейських країнах (Великій Британії, Германії, Франції, Італії) безробіття досягало 12%, в США - 6%, в Канаді - 8,3%, в Японії - 2,3%, в Швейцарії - менше 1%. Почасти такі відмінності пояснюються різними підходами урядів тих чи інших країн до макроекономічного регулювання, почасти вони пов'язані з розходженнями в визначеннях безробіття в різних країнах. Тому перейдімо до більш докладного аналізу визначення безробіття та її вимірювання.

Населення будь-якої країни підрозділяється на тих людей, які входять до складу робочої сили (L), і тих, які не входять (N). Робоча сила складається з тих людей, які зайняті (E), і тих, хто не має роботи, але хотів би працювати. Саме останні входять до числа безробітних (U). Поняття безробіття деяк двозначне, оскільки теоретично кожний хотів би працювати за прийнятну плату. Економісти прагнуть вирішити цю дилему, визначаючи безробіття з точки зору бажання особистості заполучити роботу за деяку заробітну плату, яка переважає на ринку праці. Офіційна статистика заснована на більш прагматичному підході, який визначає безробітних як людей, які тимчасово звільнені і чекають бути потрібними своїм попереднім наймачам, або як людей без роботи, які активно шукали роботу протягом певного часу.

Виходячи з цих підходів, рівень безробіття u являє собою відсоткове співвідношення кількості безробітних U до кількості робочої сили L:

u= (U/L) 100%.

Однак наявність загального підходу до визначення безробіття не гарантує однакових методів виміру безробіття в різних країнах.

Так, в США безробітнім вважається той, хто не має роботи, яка оплачується, і шукає її протягом останніх чотирьох тижнів, або чекає можливості приступити до роботи останні чотири тижні, або звільнений з роботи, але сподівається повернутися на колишнє місце роботи.

В Японії критерії попадання в категорію «шукаючих роботу» відрізняються від американських більшою жорстокістю, тому багато громадян, які вважалися б безробітними в США, в японській статистиці просто не враховуються в складі робочої сили. Низький рівень безробіття в Швеції в багатьом пояснюється тим, що держава традиційно здійснює масштабні програми перепідготовки тих, хто без роботи, і вони не входять до числа безробітних. Швейцарія, де вже довгий час зберігається один з найвищих в Європі рівень зайнятості, бореться з безробіттям в періоди спадів почасти тим, що змушує іноземних робітників покинути країну, не видає нових дозволів и не подовжує старих на роботу в країні. Тому хоч в періоди застою зайнятість і зменшується, але водночас зменшується і робоча сила, в результаті чого рівень безробіття залишається досить низьким.

В цілому міжнародні розрізнення в рівні безробіття в різні періоди представлені в таблиці 1.

При аналізі безробіття економісти не обмежуються тільки показниками номінального рівня безробіття. Безробіття ніколи не буває рівномірно розподілене серед населення країни. Одні групи населення потерпають більше, чим інші, а безробіття в усіх без виключення групах пояснюється широким спектром причин.

Як показує статистика, в розвинутих країнах безробіття в середньому трохи вище серед жінок, чим серед чоловіків. Значно більші різниці спостерігаються по окремим віковим групам. Так, безробіття серед підлітків в віці від 13 до 19 років майже в три рази вище, ніж серед дорослих. Це відноситься не до всіх країн. В Германії, наприклад, рівень безробіття серед підлітків набагато нижче, ніж в США або Великій Британії, що пояснюється високорозвиненою системою професійного навчання і професійної орієнтації шкіл, а також підготовкою кадрів безпосередньо на робочих місцях, які скорочують до мінімуму період безробіття на початку трудової діяльності людини.

Таблиця 1. Рівні безробіття в різних країнах, %

Країна	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Швеція	1,6	2,0	2,8	1,5
Японія	1,9	2,0	2,6	2,1
Германія	3,4	2,8	7,2	5,0
Італія	3,4	4,4	6,0	7,0
Франція	4,1	6,4	10,6	9,1
Велика Британія	4,6	7,0	11,2	6,9
Австралія	4,9	6,1	8,3	6,9
Нідерланди	5,1	6,0	9,6	7,5
Канада	6,9	7,5	10,5	8,1
США	8,5	7,1	7,2	5,5

1.2 Сутність безробіття

Зайнятість - це сукупність соціально-економічних відносин між людьми з метою забезпечення працездатного населення робочими місцями, пов'язана з формуванням, розподілом і перерозподілом трудових ресурсів для участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., зайнятими вважаються особи, які працюють за наймом; самостійно; обрані; призначені або затверджені на платну посаду в органах державного управління; проходять строкову службу в Збройних силах України; отримують професійну підготовку чи перепідготовку з відривом від виробництва; учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських платних робіт; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими й людьми похилого віку; громадяни інших країн, які задіяні в економіці України.

Розрізняють такі основні види зайнятості: повну, раціональну та ефективну. Виділяють також повну, неповну, часткову, первинну зайнятість та інші.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне (у межах сім'ї) і колективне (за участю підприємств, фірм, компаній, держави) перетворення робочої сили й задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість ураховує доцільність перерозподілу та використання трудових ресурсів. Вона не завжди буває ефективною, тому що здійснюється з метою поліпшення статевовікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів.

Ефективна зайнятість здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу перетворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності. Вона зорієнтована на скорочення обсягів ручної, непрестижної та важкої праці.

Одним з ключових завдань макроекономічної політики є досягнення високого рівня зайнятості. Мета досягнення високого рівня зайнятості важлива з точки зору як позитивної так і нормативної економічної теорії.

З точки зору позитивної економічної теорії додаткова кількість робочих місць означає створення більшої кількості суспільного продукту і значно вищий рівень задоволення матеріальних потреб. Економічна система, яка не повністю використовує пропоновані на ринку трудові ресурси, не досягає межі своїх виробничих можливостей. Величина суспільного продукту недоодержаного внаслідок безробіття, інколи може досягати великих сум.

З точки зору нормативної економічної теорії ці суми нествореного суспільного продукту мають вторинне значення порівняно з витратами безробіття в нормативному розумінні, тобто з витратами, які враховують збитки, нанесені життєвим інтересам людей в системі суспільних цінностей (психологічне потрясіння, розірвання шлюбів і розпад сімей, зростання злочинності і захворювання, величина яких зростає в періоди підвищення рівня безробіття).

«Безробітний» або «непрацюючий» - сюди попадають особи, які займаються веденням домашнього господарства і доглядом за дітьми, а також працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони зарплату, що не в повній мірі виправдано. «Безробітний» або «нездатний знайти роботу» - сюди не попадають особи, які не прикладають ніяких зусиль в пошуках роботи.

Таким чином, безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу.

Безробітними - визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які по незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і способи приступити до праці.

Загально прийнято виділяти:

Зайнятість населення - це діяльність громадян, пов"язана із задоволенням особистих і суспільних потреб.

Застійна (хронічна) - тривалість 12 місяців і більше, що переходить в застійну, для якої характерна крайня нерегулярність зайнятості частини громадян, падіння їх життєвого рівня, застійне безробіття супроводжується руйнуванням навиків до праці, а нерідко - розпадом соціально-психологічних основ особи.

Структурна форма безробіття виникає переважно на базі науково-технічних зрушень в результаті яких робоча сила за своїми професійно-кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати вимогам економіки і не може використовуватися. Окремим прикладом такої ситуації є конверсія військової економіки, перепрофілювання підприємств на випуск громадянської продукції і обумовлені цим зміни в структурі кадрів.

Скрита форма безробіття - існує тоді, коли кількість робітників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно необхідну. Класичною сферою скритого безробіття є сільське господарство.

Сезонна форма безробіття - обумовлена сезонними коливаннями в обсязі виробництва певних галузей: деякі види будівельних, сільськогосподарських робіт промислів і т.д. забезпечують зайнятість тільки протягом певних сезонів.

В країнах з ринковою економікою існують спеціальні системи страхування по безробіттю, тобто захисту робітників від фінансових втрат, викликаних безробіттям.

Допомога по безробіттю - є засобом захисту і представляє собою грошову суму, яка періодично виплачується державою особам, які визнані безробітними в установленому законом порядку.

Необхідно відмітити, що масштаби безробіття як такі - не найтриваліша проблема. Серйозною проблемою є тривале безробіття. Як показує досвід, саме з нею був пов'язаний ріст масштабів безробіття в європейських країнах з розвинутою ринковою економікою. Дійсно, якщо в США щомісячно втрачають роботу 2% загальної кількості робітників, то у Франції і Німеччині цей показник складає в середньому протягом 25 місяця, тоді як європейські - рік і більше. В значній мірі це є причиною того, що рівень безробіття в США складає 5,5%, а в Європі - 9% від загального числа зайнятих. В Бельгії, Італії та Ірландії кількість осіб, які довгий час (>12 м-ців) не мають роботи складає 2/3 загального числа безробітних. А в Америці, Швеції і Канаді цей показник дорівнює лише 6-7%.

Масштаби тривалого безробіття залежать від двох найважливіших причин: від ефективності функціонування служб зайнятості і системи перепідготовки робітників; від відносної величини допомоги по безробіттю (порівняно з середньою зарплатою, пенсіями).

Тому основною метою ефективної політики на ринку праці формування гнучкої, розгалуженої системи перепідготовки і допомоги безробітним, створення стимулів для безробітних в пошуку нових робочих місць.

1.3 Причини безробіття

Економічна наука неодноразова зробила спроби з'ясувати причини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французьким економістом Ж.Б. Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції.

Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півтора століття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці була піддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом (1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періоду часу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірно швидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показав однак, що в багатьох високо розвинутих країнах спостерігається дуже низька народжуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує. Отже причина безробіття - у іншому.

Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. На його думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпи зростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічної надбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлю робочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом, авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутство підприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи і спади, міграції сільського населення.

Через 100 років після Ж.Б. Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М. Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття - у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб'єкти заощаджень та інвестори - це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит - як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б. Сеєм.

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) «The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861-1957», яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв'язок виявився зворотнім: якщо заробітна плати швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне - при високому:

Сам О.Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв'язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М. Кейнса почали пов'язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

Різні макроекономічні аспекти явища безробіття відмічені у його двох трактуваннях: неокласичному та кейнсіанському.

Із вступного курсу економічної теорії, в якому розглядається класичне і кейнсіанське трактування безробіття, відомо, що більш «макроекономічним» є кейнсіанське пояснення. Адже саме воно пов'язує безробіття із сукупним попитом. Класичне пояснення пов'язувало безробіття із рівнем зарплати. Проте сучасні неокласики, котрі пов'язують безробіття також із загальним рівнем цін, економічними передбаченнями головних економічних суб'єктів, зробили це пояснення більш «макроекономічним». Отже, зупинимося на неокласичному поясненні безробіття. Воно акцентує увагу на таких явищах, як жорсткість зарплати, негнучкість цін, хибні передбачення щодо інфляції.

Жорсткість зарплати. Ідея жорсткості зарплати є розвитком і конкретизацією ідеї класиків про захищеність зарплати. Жорсткість, тобто нездатність зарплати бути гнучкою і регулювати ринок праці в напрямі забезпечення повної зайнятості, пояснюється принаймні трьома причинами: законодавством про мінімальну зарплату, монополізмом профспілок, намаганням використати зарплату з метою стимулювання ефективності виробництва. Графічно вплив цих факторів відображається так:

W S

Wr A

We D

зайняті безробітні L

Пояснення до графіка:

Від традиційного зображення рівноваги на ринку праці цей графік відрізняється розміщенням лінії пропозиції вертикально щодо осі зарплати. Це зроблено для того, щоб підкреслити заданість (відносну незмірність) кількості працездатних.

Проекція точки А, що утворюється на перетині лінії по зайнятості безробітні L попиту на працю і жорсткої зарплати (Wr) на горизонтальну вісь, демонструє розподіл працездатних на працюючих і непрацюючих.

Розглянутий графік засвідчує, що рівень зарплати є засобом вирішення або загострення суперечності між працюючими (інсайдерами) і непрацюючими (аутсайдерами). Чим вищою стає зарплата для працюючих, тим за інших рівних умов стає більшою кількість безробітних. У цьому напрямі діє підвищення мінімальної зарплати і явний (чи неявний) тиск профспілок при укладанні трудових угод між найманими працівниками і підприємцями. Уявлення, що зарплату можна використовувати як стимул для кращої роботи і засіб запобігання плинності кадрів, також зумовлює «негнучкість» зарплати щодо зниження.

Негнучкість цін. Коли йдеться про рівень зарплати, завжди мають на увазі реальну зарплату, тобто W/P. Зрозуміло, що рівень цін на товари та послуги (P) є зовнішнім, щодо ринку праці, чинником. Якщо виявляє недосконалість ринок товарів та послуг, то так само стає недосконалим і рівень зарплати як засіб саморегулювання ринку праці. Навіть коли між профспілками та підприємцями існує домовленість про стабільність зарплати на певному відрізку часу, то реально зарплата може продовжувати змінюватися під впливом цін.

Хибні передбачення. Суб'єкти, що домовляються про зарплату, намагаються передбачити майбутні ціни. Але у своїх передбаченнях учасники угод можуть помилятися, тоді безробіття може відрізнятися від свого природного рівня.

Кейнсіанське трактування безробіття також ґрунтується на ідеї певної недосконалості ринку. Але у своїх передбаченнях учасники угод можуть помилятися, і коли ці передбачення виявляються невірними, безробіття може відрізнятися від свого природного рівня.

Відповідно до своїх уявлень про причини безробіття неокласики висловлюють і пропозиції щодо політики держави для його подолання. Передусім - держава повинна змусити ринок працювати. Серед «змушуючи» засобів - зменшення соціальної допомоги, що стимулюватиме безробітних більш активно шукати роботу.

Кейнсіанське трактування безробіття також ґрунтується на ідеї певної недосконалості ринку. Але якщо для класиків ця недосконалість породжена втручанням держави у дію ринкових сил, то для кейнсіанців, навпаки, причина недосконалості закладена у власне ринковому саморегулюванні. Фактично кейнсіанське трактування - це тлумачення циклічного безробіття, спричиненого періодичною відсутністю ефективного попиту. Неефективний попит, у свою чергу, пояснюється заниженими доходами домогосподарств. Як відомо, кейнсіанські рекомендації щодо обмеження безробіття зводились до пропозиції стимулювати сукупний попит з боку держави.

З кейнсіанської моделі виходить, що уряд може стабілізувати економіку з допомогою відповідної фіскальної політики. Збільшення державних видатків і скорочення податкових ставок веде до збільшення сукупного попиту. Масштаби збільшення залежать від величини мультиплікатора, яка буде різною для державних видатків, трансфертних платежів і податків. Під час Великої депресії 30-х років уряд США намагався вплинути таким чином на сукупний попит, а також сформував програму суспільних робіт, в відповідності з якою було утворено близько 4 млн. робочих місць. Такий же підхід мав місце і в інших ринкових економіках в періоди стагнації і масового безробіття. Критики цього підходу рахують, що збільшення зайнятості в державному секторі повністю або частково нейтралізується її скороченням в приватному секторі. Вони також рахують, що програми по створенню робочих місць неефективні ще і того, що вони надають допомогу робітника з низькими доходами і з низьким рівнем кваліфікації, тоді як безробітними часто виявляються висококваліфіковані робітники, що ці програми не мають довгострокового ефекту. Прибічники цих програм визначають, що ринок праці суттєво диференційований, що попит на працівників низької кваліфікації в приватному секторі являється обмеженим, що програми суспільних робіт зменшують безробіття серед некваліфікованих працівників.

1.4 Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям

Негативні соціально-економічні наслідки:

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов'язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

2. Типи, форми і рівень безробіття

2.1 Типи й форми безробіття

безробіття зарплата захищеність

Основні типи безробіття - добровільне, «природне» (або соціальне), та вимушене.

Добровільне безробіття - тип безробіття, який існує за наявності вільних робочих місць. Така ситуація можлива, коли особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці, тобто наявність лише важкої та непрестижної праці тощо.

«Природне» (соціальне) безробіття - тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи. До його форм західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття.

Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін.

Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін.

Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене.

Вимушене безробіття - тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу. Основними формами вимушеного безробіття є поточне, аграрне (або приховане) і застійне (або перенаселення).

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських» працівників залишались у селі, підробляючи в місті.

Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням частки ВПК в економіці) безробіття.

Наслідки безробіття. Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягів річної продукції. За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

Заданими медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів. Це свідчить про необґрунтованість терміна «природне» безробіття.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. наприкінці 90-х років. Крім того, чимало безробітних перестали шукати роботу, втративши надію знайти її. Лише у США кількість таких осіб сягнула 2 млн. У цій країні за період 1946-1966 pp. люди найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних становить понад 600 млн. осіб.

В Україні у 1999 р. налічувалося майже 1,7 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило до 40% сукупної робочої сили.

2.2 Рівень безробіття

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічними факторами. Меті визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали - 4,3%, в сімдесяті - 6,6%, в першій половині вісімдесятих - близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність, безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але приводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чином, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання: зростання інфляції чи зростання безробіття?

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять в категорію повністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважаються,

3) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

Заплутаніша ситуація складається стосовно вивчення довгострокового циклу. В зв'язку з переходом раз в 50-60 років до чергового довгострокового циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбуваються скачкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і в умовах грошового обігу. Виникають нові галузі і зникають старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих виробництв.

Найбільш драматичного характеру набуває безробіття під час переходу до чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробництва, на основі технічної революції, коли докорінно змінюється структура відтворення, докорінно змінюється професійний склад працівників.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю вироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціального забезпечення.

Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, росту напруги, соціальної патології в суспільстві. Американський учений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 році відзначив, що протягом тридцяти років зростання безробіття на 1% при збереженні його протягом шестирічного періоду призводить до зростання показників злочинності: загальної смертності - на 2%, числа самогубств - на 4,1% кількості вбивств - на 5,7%, збільшення кількості ув'язнених та зростання кількості хворих в результаті психічних захворювань - на 4%. В цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані з ростом державних витрат на подолання соціально-негативних наслідків безробіття, мають значну величину.

Однак, останнім часом формуються все більш оптимістичні погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для поглинання економічно активного населення.

Якщо вдатися до історії, то помітне таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продуктивності праці в сільському господарстві супроводжувалося розширенням обробних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків населення, що вивільнюється з цієї галузі.

Наступний етап характеризувався абсолютним скороченням зайнятості в усіх галузях матеріального виробництва, швидким кількісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

Останній етап, який лише намітився і набуває розвитку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення, внаслідок зростання продуктивності праці, економії робочого часу в усіх сферах людської діяльності.

3. Особливості і динаміка безробіття в Україні

3.1 Формування ринку праці в Україні

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):

1. Представники першої групи ринок робочої сили розглядають як «сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

2. Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи - попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

3. Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців, розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

4. Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну. Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства, як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму: під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці», з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища. Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця. Робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості. Праця - це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно. Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці - є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - сама впливає на них. Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Ринок праці виконує такі функції:

* узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

* забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

* забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

* підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

* формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

* сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

* стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

* впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

* дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Особливості формування ринку праці в Україні

Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Передусім, необхідно згадати про те, що у спадщину від командно-адміністративної системи СРСР наша держава отримала неефективну економіку у стані кризи, що розпочалася задовго до здобуття незалежності. Наприклад, середньорічні темпи приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні темпи приросту ВВП і національного доходу знизилися утричі.

Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала необхідність випереджувального розвитку засобів виробництва порівняно з предметами.

У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи (+ нинішній етап).

Перший етап (1991-1994) характеризували трудодефіцитна кон'юнктура, що сформувалась за часів командно-адміністративної економіки СРСР, та наявність вільних робочих місць, кількість яких у 1,5-2,0 рази перевищувала кількість зареєстрованих безробітних. Як наслідок, упродовж цього періоду вкрай низькими були рівень офіційного безробіття (0,1-0,3%) та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (0,42-0,60). Зрозуміло, що така ситуація, за умови зниження у 1991-1994 pp. реального ВВП на 40% була можлива лише завдяки фінансовій підтримці з боку уряду збиткових підприємств. Видатки державного бюджету на так звану підтримку народного господарства у 1993-1994 pp. становили 11,2% та 21,4% ВВП. Політика штучного стримування безробіття за допомогою адміністративних важелів призвела до зростання дефіциту державного бюджету (у 1994 р. - 9,3% ВВП), для покриття якого уряд, зазвичай, вдавався до найпростішого методу - емісії грошей. Такі заходи генерували високу інфляцію і, як наслідок, ціни упродовж 1992-1993 pp. значно зросли.

Другий етап формування національного ринку робочої сили (1995-2001) пов'язаний з проведенням жорсткої обмежувальної монетарної та фіскальної політики, що були спрямовані на подолання інфляції та збалансування фінансової системи. Шляхом скорочення упродовж цього періоду бюджетних видатків на фінансування економіки з 21,4 до 6,5% ВВП урядові вдалося зменшити дефіцит державного бюджету до 1,5% ВВП. У результаті середньомісячні темпи інфляції знизилися з 14,4% у 1994 р. до 1,5% у 1999 р. Проте такі дії не супроводжувалися структурними реформами і призвели до дисбалансу на ринку праці: кількість безробітних почала перевищувати кількість вакансій, унаслідок чого рівень навантаження на одне вільне робоче місце зросло з 1,5 осіб у 1995 р. до понад 30 на початку 1999 р. У цей період кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних зросла зі 126,9 тис. осіб у 1995 р. до 1174,5 тис. у 1999 р. (тобто більше, ніж у 9 разів). За роки реформ (1995-2000 рр.) найвищими темпами чисельність зайнятих скорочувалася у будівництві, промисловості, на транспорті, у сфері освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування. У цей же період спостерігається посилення диференціації рівня заробітної плати та поглиблення ознак соціально-економічної кризи перехідної економіки. Але все ж таки, за цей етап було створено необхідну інфраструктуру ринку праці. Безпосередньо політику ринку праці в країні формують Міністерство праці та соціальної політики, його регіональні структури. З метою реалізації такої політики через механізм трипартизму було створено Раду національного партнерства. Проте цей орган багато в чому має декоративний характер і не забезпечує необхідну роль галузевих угод та колективних договорів. До складу інфраструктури ринку праці входять органи, які формують попит на робочу силу. Це, передусім, структури галузевих органів управління та місцеві органи влади. Неузгодженість їхньої діяльності призводить насамперед до галузевих і територіальних диспропорцій ринку праці, до формування регіонального безробіття, нераціональності існуючої структури зайнятості. Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо-професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999 р. - через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99 р. «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року». Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей і міграцій, структури, діяльність яких спрямована на зростання економічної активності осіб з особливими потребами (інвалідів, жінок з малолітніми дітьми тощо).

Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов'язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15-70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Рівень економічної активності зріс з 62,2% до 62,6%.