Характеристики та елементи утворення ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Доповідь

з дисципліни: Економіка праці та соціально-трудові відносини

на тему: «Характеристики та елементи утворення ринку праці в Україні»

Виконала: студентка групи ЕП-09-1

Панчук Л. В.

Перевірила: Гетьман О.О.

Дніпропетровськ - 2011

1. Сутність ринку праці, його елементи та функції

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

* особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

* особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

* особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці -- це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник -- найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу -- це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу-- це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

* попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

* стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї.

Кон'юнктура ринку -- це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

* трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

* трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

* рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рис. 1.

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча -- дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Чисельність зайнятих Рис. 1. Попит і пропозиція на ринку праці

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

* підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

* утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

* підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками -- держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Ринок пращ регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку.

2. Структура та моделі ринку праці

Досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки, виходять із того, що робоча сила як сукупність фізичних і духовних здібностей людини є товаром, який реалізується на ринку праці. Виробничі відносини купівлі-продажі на вільній купівлі-продажу робочої сили є ринковими відносинами .

Ринок праці, складова частина ринкової економіки являє собою механізм узгодження інтересів працедавців (пред'явників попиту на працю) і найманої робочої сили (продавців робочої сили). Більш загально ринок праці є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин і забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту і пропозиції. Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що охоплює всю найману робочу силу з числа економічно-активного населення, і сукупний попит (П), як синонім загальної потреби економіки в найманій робочій силі. Ці складники у своїй єдності визначають місткість сукупного ринку праці, або ринку праці в широкому розумінні. (П * Пр). Сукупний ринок праці можна сегментувати за рівнями і суб'єктами управління. Виділяються загальнонаціональний ринок праці, регіональні (в розрізі адміністративно-територіальних утворень) і локальні ринки праці (у розрізі підприємств і організацій). Графічно структура сукупного ринку праці подана на Рис. 2.

Рис. 2. Сукупний ринок праці.

В кожний момент часу основна частина сукупної пропозиції і попиту на працю задоволені, що і забезпечує функціонування суспільного виробництва. Менша його частина в міру природного і механічного руху робочої сили і робочих місць - вибуття людей з працездатного віку і вступу в працездатний вік, звільнень і переходів на нове місце праці, вибуття і введення робочих місць - виявляється вільною (вакантною) і потребує поєднання пропозиції і попиту. Ця частина сукупного ринку праці відповідає цьому поняттю в вузькому розумінні, тобто поточному ринку праці, місткість якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, що зайняті пошуком роботи.

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці (ЗП = П * Пр).

Основна функція поточного ринку праці полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили в народному господарстві між галузями і сферами виробництва і забезпеченні роботою незайнятого в даний момент населення.

Складові

-- Особи не зайняті трудовою діяльністю і які шукають роботу;

-- Особи, що мають намір змінити місце роботи;

-- Особи, що бажають працювати і вільний від роботи або навчання час.

Попит на робочу силу на поточному ринку виражається потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.

Поточний ринок праці являє собою багатосекторну структуру, що створена двома взаємопов'язаними частинами (відкритий і прихований ринки праці), які різняться способами і формами акумуляції резервів робочої сили, характером впливу на виробництво і зайнятість, на поведінку їхніх учасників.

Розглянемо складові елементи поточного ринку праці .

Відкритий ринок праці - все економічно активне населення, фактично ті, що шукають роботу потребують профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна і неофіційна частина.

Офіційна частина відкритого ринку праці має в своєму складі вільну робочу силу і вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти (куди входять як державні так і недержавні учбові заклади).

Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.

Прихована частина ринку праці, яку часто називають “ прихованим безробіттям ”, - це особи формально зайняту в народному господарстві, але котрі в зв'язку зі скороченням обсягів виробництва, або зміною його структури без збитків для виробництва могли б бути вивільнені.

Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний і неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою у вигляді осіб, які знаходяться в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації, а також осіб, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається з допомогою спеціальних методик.

Формування ринку праці як складової частини ринкових відносин в Україні тільки починається. Поки що він існує лише статистично, що є фактично механічною сумою ряду регіональних та локальних ринків з їхніми специфічними проблемами.

Державний та регіональні ринки праці можна сегментувати за галузевою (за видами діяльності) і професійно-кваліфікаційною ознаками. Галузевий розріз ринку праці за своїм економічним змістом являє собою сукупну суспільну потребу в робочій силі галузей національного господарства, забезпечену реальними робочими місцями.

На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного ринку праці слід признати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція - співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (Для прикладу: в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників).

В економіці України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США - 2,5%).

Одне із основних завдань, яке повинен вирішити механізм ринку - створення умов ефективного міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.

При цьому необхідно відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит, який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.

Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових, якщо відволіктися від проблеми претензій працівника на визначений рівень оплати праці, приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.

Найближчим часом важкий фінансовий стан більшості підприємств може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація виробництва. І лише з ростом конкуренції між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили. ринок праця україна

Суб'єктами відносин на ринку праці є працедавці, наймані працівники, безробітні, елементи інфраструктури ринку праці. Працедавець представляє на ринку праці сторону, що формує попит на робочу силу, наймані працівники і безробітні - сторону, що формує пропозицію робочої сили, елементи інфраструктури сприяють взаємодії перших двох суб'єктів ринку.

3. Сегментація ринку праці

Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок.

Первинний ринок праці - це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці - це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

1.Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

2.Високий рівень заробітної плати;

3.Наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;

4.Використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

5. Наявність сильних і ефективних профспілок .

Вторинний ринок праці - це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

1. Велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

2. Низькі рівні заробітної плати;

3. Практично не існує просування службовими сходами;

4. Технології виробництва примітивні;

5. Відсутні профспілки.

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.

Критерієм розподілу робіт і відповідно секторів ринку праці, що об'єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:

1. “Ядро” - первинний ринок праці - стабільна зайнятість у режимі повного робочого часу;

2. “Периферія” - вторинний ринок праці - часткова зайнятість, неповний робочий час, сезонність найму;

3. Безробітні - тяжіють до “ядра” чи “периферії”.

Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку праці. Усяка сегментація на ринку праці викликана наступним:

1. виробничі технології, що застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх із них вимагається висока кваліфікація і професійна підготовка;

2. кон'юнктурним

3. існують бар'єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, що пов'язані з дискримінацією на ринку праці.

Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов'язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Якщо процеси, що викликають сегментацію ринку праці, перешкоджають мобільності робочої сили, то процеси, що підвищують гнучкість ринку праці, навпаки, збільшують мобільність на ньому.

4. Становлення та розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та само зайнятих.

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

ВИСНОВКИ

Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. Основними чинниками, котрі впливають на формування ринку праці країні є демографічні, соціальні, економічні, політичні та правові.

Перехід до ринкової економіки передбачає формування ринку праці як частини економічної системи, в межах котрої відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва. Ринок праці охоплює сукупність механізмів, що забезпечують узгодження та координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили та визначення її ціни, організацію оплати праці й соціальних захист найманих працівників через систему соціального страхування. Процес формування національного ринку праці відбувається повільно й суперечливо. Попит на працю, як відомо, є похідним від попиту на товари і послуги. Звуження сукупного попиту в Україні внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих видатків домогосподарств зменшило і попит на працю.

Зниження чисельності зайнятих відбулося за рахунок зменшення кількості працівників на державних підприємствах і в установах, у громадському господарстві колгоспів та зайнятих на підприємствах споживчої кооперації, в кооперативах. Одночасно зростає кількість зайнятих у нових, недержавних формах у господарських товариствах, на малих і спільних підприємствах, у фермерських господарствах та в особистому підсобному господарстві. Слід зазначити, що зростання чисельності офіційно зареєстрованих безробітних відбувається водночас на фоні зростання потреби підприємств, установ та організацій у робітниках і службовцях. Зростання потреби у працівниках відбулося внаслідок плинності кадрів, їх перерозподілу до сфер економічної діяльності з більш високим рівнем доходів. Однак негативним явищем є диспропорції у структурі попиту та пропозиції на ринку праці.

Однією з важливих проблем працевлаштування є невідповідність професійно-кваліфікаційної структури безробітного населення потребі робочої сили. Для її вирішення існує система переорієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення. Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним з напрямів реалізації політики зайнятості є організація громадських робіт. Це дозволяє створити нові робочі місця, дещо зменшити пропозицію робочої сили на ринку праці України. Подальша політика, спрямована на зайнятість населення в господарстві країни, дозволить знизити рівень безробіття в державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

2. http://www.management.com.ua/tend/tend292.html

Размещено на Allbest.ru