Сутність та класифікація ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТРАНСПОРТУ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Реферат

з дисципліни «Національна економіка та основи макроекономічного аналізу»

на тему:

«СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ПРАЦІ»

Студентки 5-го курсу

Групи МО-0611

Гладун А. А.

Київ-2011р.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Сутність ринка праці

1.2 Особливості функціонування ринку праці

1.3 Мобільність робочої сили та сегментація ринку праці

1.4 Елементи, функції та класифікація ринка праці

1.5 Макроекономічні показники стану ринку праці

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Ринок праці функціонально пов'язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон'юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб'єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці -- на ньому зростає безробіття. Інавпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми -- соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв'язати.

Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, програм сприяння зайнятості, допомога безробітним.
Суб'єкти ринку праці -- працедавці та наймані працівники -- суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності -- фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій ціні робочої сили -- заробітній платі.

Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна -- заробітна плата -- має певні специфічні особливості. Заробітна плата -- основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об'єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці.

Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та її відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб'єктами цього ринку -- працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава.

Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб'єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту.



РОЗДІЛ 1. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Сутність ринку праці

Ринок праці історично виник тоді, коли відбулося відділення працівника (кріпака, ремісника) від засобів виробництва, насамперед від землі, з наданням йому юридичної волі. Однак, ставши юридично вільним, але позбавленим засобів виробництва, він виявився без коштів до існування. Щоб не вмерти з голоду, він змушений продавати свою здатність до праці, або робочу силу. Так з'явився новий товар, що дав назву новому ринку.

Однак із приводу назви нового товару й назви нового ринку (а за ними ховається їхня сутність) серед дослідників цих явищ виникли розбіжності.

Видатні англійські економісти, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рикардо вважали, що товаром на розглянутому ринку є праця, що «праця має свою природну й свою ринкову ціну». Такої ж думки дотримуються в цей час представники неокласичного напрямку економічної думки.

У ХIХ в. видатний німецький економіст, філософ і соціолог К.Маркс досить переконливо показав у роботі «Капітал», що дійсним товаром є не праця, а робоча чинність - здатність до праці. Звідси й ринок одні економісти стали називати ринком праці, а інших - послідовники навчання К. Маркса - ринком робочої сили. У радянській економічній літературі останній термін був, можна сказати, загальновизнаним.

Закономірно, що невіддільним елементом ринкової економіки є ринок праці, який складається з ринку робочої сили та ринку робочих місць. Ринок праці є одним з типів ринків за економічним призначенням. Зокрема, крім нього виділяються: ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінансовий ринок, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, ринок духовних благ.

Ринок праці - суспільна наука, яка вивчає кількісну сторону масових явищ та процесів, які виникають на ринку праці, з метою виявлення якісних особливостей, взаємозв'язків і закономірностей щодо купівлі-продажу робочої сили (робочих місць) між економічно самостійними продавцями та покупцями.

Основними суб'єктами ринку праці були і залишаються, як свідчить сучасна практика, роботодавець-покупець і найманий працівник.

Роботодавець - наймач, який може бути представлений різними «величинами». Так, в залежності від узаконеної структури відносин власності, це може бути: державне підприємство, акціонерне товариство, громадські організації, приватні підприємства, кооперативи, спільні підприємства тощо.

Наймані працівники - це вільні громадяни, для яких робота за наймом - головне джерело доходу, а для роботодавців вони можуть мати різну цінність в залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального захисту.

Система відносин на ринку праці складається з трьох основних компонентів (рис 1):

- відносини між найманим працівником і роботодавцем;

- відносини між суб'єктами ринку праці і представниками (профспілки, асоціація роботодавців, служби зайнятості);

- відносини між суб'єктами ринку праці і державою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Система відносин на ринку праці

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не занятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної переваги в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупець товару «робоча сила» на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу країни.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.

Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої діючої системи бірж праці;широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

1.2 Особливості функціонування ринку праці

Ринок праці як частина товарного ринку функціонує по тим ж законам, що й ринок кінцевих товарів. Однак стосовно останнього він має деякі особливості.

Перша група особливостей пов'язана із взаємодією ринку праці й ринку товарів. Воно укладається в тім, що попит на робочу чинність є похідним, залежним від попиту на кінцеву продукцію. Звідси, чим вище попит на продукцію підприємства, тим більше попит на робочу чинність із боку даного підприємства й, навпаки, чим менше попит на продукцію підприємства, тим менше з його боку попит на робочу чинність.

Але на цю загальну пряму залежність впливають ряд факторів: науково-технічний прогрес, співвідношення конкуренції й монополії на товарному ринку й ринку праці й еластичність попиту за ціною. Ці фактори змінюють пряму залежність, згадану вище, роблять її суперечливої. Пропозиція праці окремої людини залежить від величини заробітної плати (ціни праці). При рівноважній і близькій до неї ціні праці діє пряма, а при дуже високій оплаті - зворотна залежність між заробітною платою й пропозицією праці, що пов'язане з ефектом доходу й ефектом заміщення.

Друга група особливостей функціонування ринку праці пов'язана з особливостями самого товару - робоча чинність. Серед них можна відзначити наступні:

- невіддільність власності на товар - робочу чинність від її власника. На ринку праці покупець здобуває тільки право використання й часткового розпорядження робочою чинністю протягом певного часу. Але покупець не повинен (хоча на практиці це трапляється, і нерідко) порушувати права працівника. За їхнє порушення роботодавець (покупець) може нести юридичну відповідальність. Крім того, він може зазнати економічної шкоди від втрати лояльності працівника до фірми. Адже працівник може працювати за правилами, трудитися з різною віддачею;

- необхідність регламентації взаємин роботодавців і найманих робітників, що пов'язане з наявністю великої кількості інституціональних структур типу профспілок, об'єднань роботодавців, розгалуженої системи законодавства, соціально-економічних програм;

- високий ступінь індивідуалізації угод, обумовлена переходом від колективних договорів до контрактної системи наймання, різним професійно-кваліфікаційним рівнем робочої чинності, розмаїтістю технологій, організації праці й т.д.;

- важлива роль не грошових аспектів угоди (змісту й умов праці, гарантій збереження робочого місця, перспектив професійного росту й т.п.)

Третя група особливостей ринку праці пов'язана з обміном товару робоча чинність, що відрізняється від обміну речових товарів. Процес обміну робочої чинності включає три моменти й відбувається в трьох сферах. Він починається в сфері обігу товару - робоча чинність (ринок праці), триває в сфері виробництва й завершується на ринку речового товару. У сфері обігу товару - робоча чинність укладається договір про передачу права користування здатністю до праці роботодавцеві, у якому фіксується величина можливої заробітної плати, окладу - це потенційний обмін, що представляє собою юридичну угоду. У сфері виробництва відбувається реальний обмін функціонуючої робочої чинності на номінальну заробітну плату. У сфері товарного ринку відбувається обмін номінальної заробітної плати на необхідні працівникові товари - життєві кошти. Тільки після цього акту можлива наступна фаза - відтворення (формування) робочої чинності.

1.3 Мобільність робочої сили та сегментація ринку праці

Важливою ознакою становлення ринку праці є мобільність робочої сили. Ця властивість характеризується можливістю переміщення між спеціальностями та групами спеціальностей, місць роботи, які потребують різних рівнів освіти, між галузями, регіонами. Цей об'єктивний процес ринкової економіки сприяє вирівнюванню співвідношення між пропозицією і потребою в робочій силі на різних рівнях та часових інтервалах.

Сучасний ринок праці поділяється на окремі частини - цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці - це розподіл робітників і робочих місць на стійкий і замкнутий сектор, зони, окреслюючи мобільність робочої сили своїми межами.

Ознаками сегментації можуть бути:

- територіальне положення - регіон, місто, район;

- демографічні характеристики - статевовіковий, сімейний склад населення;

- соціально-економічні характеристики - рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад;

- економічні критерії - розподіл покупців за формами власності, за їх фінансовим станом; психологічні показники - особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства;

- поведінкові характеристики - мотивація зайнятості.

Сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринок праці (табл.1.1)

Первинний ринок праці - це ринок для якого характерні стабільний рівень зайнятості і високий рівень заробітної плати, а також можливість професійного просування, прогресивна технологія виробництва, система управління.

Вторинний ринок праці - це ринок для якого характерні значна текучість кадрів і нестабільна зайнятість, низький рівень заробітної плати, відсутність профспілок, обмеженість в рості кваліфікації, наявність відсталої техніки і технології.

Сегментація ринку праці передбачає також його поділ на внутрішній і зовнішній ринок.

Внутрішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, всередині якого визначення ціни робочої сили і розміщення обґрунтовується адміністративними правилами і процедурами.

Зовнішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками в масштабах країни, регіону, галузі. Він визначає первинний розподіл робітників за сферами праці та їх рух між підприємствами.

Сегментація ринку праці дозволяє проаналізувати причини і фактори, які впливають на мобільність робочої сили на ринку праці та визначають його перспективи.

Практика функціонування ринків праці свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

Відкритий ринок представляє все працездатне населення. Це, насамперед, організована, офіційна частина населення, яке перебуває на обліку в державній службі зайнятості. Друга, неофіційна частина це громадяни, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і організаціях, проте мають велику імовірність опинитись без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва.

Таблиця 1 - Основні особливості первинного й вторинного ринків праці

Особливості ринків праці	Первинний ринок праці	Вторинний ринок праці
1. Рівень оплати праці	Високий	Низький
2. Найважливіші зарплато утворюючі фактори	Посада, стаж, кваліфікація, міра відповідальності	Вироблення, дисциплінованість
3. Специфіка форм заробітної плати	Висока частка одноразових виплат, індивідуальний характер оплати праці	Провідна роль основної заробітної плати, колективна форма оплати праці
4. Зміст праці	Творчий, висококваліфікований	Виконавчий, рутинний
5. Умови праці	Гарні	Погані
6. Ступінь відповідальності за кінцеві результати виробництва	Висока	Низька
7. Підтримка з боку профспілок	Більша	Мила
8. Характер зайнятості	Стабільний	Перериваний
9. Особливості робочого часу	Нормована або ненормована тривалість робочого дня, тижня, року	Неповні робочий день, тиждень, сезонний і тимчасова робота
10. Тривалість трудових контрактів	Довгострокова	Короткострокова
11. Розвиненість нормування праці	Низька	Висока
12. Доступ і робота з поза	Складні	Прості
13. Частка жінок, молоді, людей перед пенсійного віку, інших осіб, що бідують в особливому соціальному захисті	Низька	Висока
14. Ступінь соціальної захищеності	Висока	Низька
15. Обсяг вкладень в утворення й професійну підготовку	Великий	Малий
16. Можливість просування по службі	Більша	Мала
17. Ступінь участі в керуванні виробництвом	Більша	Мала

1.3 Елементи, функції та класифікація ринка праці

Елементи ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

За наявність та відповідного взаємозв'язку всіх елементів і сегментів ринку праці, які необхідні для його функціонування, останній забезпечує виконання ряду функцій:

- організовує зустрічі роботодавців та найманих працівників;

- забезпечує конкуренцію на ринку праці як між роботодавцями, так і між найманими працівниками;

- збалансовує ставки заробітної плати;

- вирішує питання щодо зайнятості населення;

- здійснює соціальну підтримку безробітних тощо.

Одна з найважливіших проблем щодо ринку праці є системне дослідження взаємозв'язків і закономірностей з купівлі-продажу робочої сили (робочих місць) між економічно самостійним продавцями і покупцями залежно від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу суспільного розвитку.

Ринок праці підтверджує об'єктивність факту процесу переходу кількісних змін в якісні у відповідній сфері, вимірює ці зміни, визначає чинники та сукупні причини цих змін. Закономірно, що усі зміни в галузі ринку праці розглядаються в процесі взаємозв'язку протилежностей, боротьби між старим і новим.

Ринок праці, застосовуючи нові методи та важелі дослідження, вишукує резерви щодо ефективнішого використання трудових ресурсів і вносить таким чином свій внесок у розв'язання проблемних завдань зайнятості населення. Так, широке застосування в ринку праці знаходять статистико-математичні методи аналізу: метод аналітичного групування, кореляційно-регресивний аналіз, множинна кореляція. Водночас, основною формою спостереження за процесами на цьому ринку є звітність підприємств, установ та організацій виробничих і невиробничих галузей, яку вони формують на основі власних даних обліку і регулярно подають органам державної статистики, Міністерства праці та соціальної політики України, центрам зайнятості тощо.

В даний час функціонують різноманітні ринки праці, диференційовані залежно від складу, якостей робочої сили та її споживачів.

Для кожного з них характерне поєднання факторів, що визначають особливості та параметри довготермінових тенденцій, середньо термінових коливань та короткотермінових змін. Виходячи з цього та для врахування цих особливостей ринок праці класифікується за характерними ознаками.

1. За ознакою структури господарства розрізняють такі ринки праці: окремих галузей народного господарства (а в середині їх - окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарства з різними формами власності.

2. За ознакою економічного рівня розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня валового національного продукту, рівня оплати праці, доходів населення тощо.

3. За територіальною ознакою виокремлюють поняття «регіональний ринок праці». Первісним його елементом є внутрішній ринок, під яким мають на увазі сферу відтворення та використання робочої сили (або підготовки та використання фахівців), яка обмежена кордонами регіону.

4. За професійно-кваліфікаційною ознакою розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти.

5. За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними навчальними закладами або їх групами, службами зайнятості.

Аналізуючи ринок праці необхідно виділити також передумови забезпечення таких властивостей робочої сили як стабільність і мобільність. До цього відносяться й чинники вивільнення робочої сили у зв'язку із зміною попиту на неї, повторне використання робочої сили, підготовка трудящих через окремих груп населення, особливо жінок із дітьми, осіб похилого віку. Важливим аспектом для населення при виборі сфери і місця діяльності є й територіальний фактор. З цією метою аналізують вплив зайнятості міграційних потоків робочої сили, формування міждержавного ринку праці, перерозподіл між регіонами з надлишком і дефіцитом робочої сили.

Досліджуючи вплив на зайнятість і потребу в робочій силі беруть до уваги такі важливі чинники:

- особливості територіальної (регіональної) організації економіки та соціальних структур (у т.ч. підготовка фахівців);

- сукупність кадрів з певним рівнем кваліфікації та підготовки на даний момент часу;

- потреба, дефіцит або навпаки - надмірна кількість трудових ресурсів за певної ситуації на ринку;

- внутрішні критерії (рівень життя, праці).

Таким чином, головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція, яка охоплює всю найману праці і сукупний попит, як загальна потреба економіки в найманій робочій силі.

Вони складають сукупний ринок праці.

На функціонування механізму ринку праці в Україні, поряд із загальними факторами, впливають і специфічні:

- структурна перебудова, демонополізація господарського комплексу;

- рівень збалансованості економіки;

- конверсія;

- рівень кооперації з іншими країнами;

- рівень продуктивності і оплати праці;

- зміна форми власності;

- розвиток приватизації та рівень соціального захисту безробітних;

- рівень державного регулювання та управління ринком праці.

1.5 Макроекономічні показники стану ринку праці

Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість та безробіття. Для визначення цих показників треба звернутися до класифікації МОП. У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими МОП, все населення поділяється на три категорії:

зайняті;

безробітні;

особи поза робочою силою.

Зайняті - це особи віком від 15 до 75 років (у визначенні МОП), які виконують оплачувану роботу за наймом на умовах повного або неповного робочого часу; мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку; працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на сімейному підприємстві; зайняті в особистому підсобному сільському господарстві.

Вікові межі та соціально-демографічний склад зайнятого населення визначається системою законодавчих актів країни.

Зайнятість буває:

продуктивною:

соціально-корисною;

повною.

Важливим показником зайнятості є ефективна зайнятість, під якою розуміють використання робочої сили без втрат.

До безробітних відносяться особи віком від 15 років і старше, які не мають роботи, але активно шукають її, для чого реєструються в державних або комерційних установах служби зайнятості, готові відразу ж стати до роботи. За визначенням МОП безробітний - це людина, яка може і хоче працювати, але не має робочого місця.

Сума зайнятих (Е) і безробітних (U) визначає економічну категорію робоча сила (L) і характеризує економічно активне населення

Особи поза робочою силою - економічно неактивне населення - це частина населення, яка не входить до спаду робочої сили:

Економічна наука розрізняє три види безробіття:

фрикційне;

структурне;

циклічне.

В досліджуваному періоді може відбуватися перехід працівників із стану зайнятості у стан безробіття і навпаки. Для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування (k_пр.) і звільнення (k_зв.)

Рівні безробіття істотно відрізняються між різними демографічними групами. Зокрема, рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед старших груп. Це зумовлюється здебільшого різницею в їх коефіцієнтах звільнення, а не коефіцієнтах працевлаштування.

Під час безробіття доходи населення зменшуються.

Співставлення доходів за умов безробіття і повної зайнятості характеризується коефіцієнтом заміни (k_з)

Одна з причин безробіття - це нееластичність заробітної плати, неспроможність її реагувати на зміни в попиті чи пропозиції на ринку праці. Реальна заробітна плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважний. Це веде до нестачі робочих місць, в результаті виникає, так зване, очікуване безробіття.

Головна ціна безробіття - не випущена продукція. Коли кількість робочих місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується законом Оукена.

Для аналізу змін, що відбуваються на ринку праці, складається зведений баланс ринку праці. Основними його статтями є наступні:

Пропозиція робочої сили, всього (n1 = n.2 + n.3).

Чисельність незайнятих осіб, для яких вирішується питання працевлаштування на початок року.

Надійде на ринок праці, всього:

в т.ч. - вивільнені з галузей народного господарства;

звільнені з причин плинності кадрів;

випускники навчальних закладів;

інші категорії незайнятого населення.

Попит на робочу силу (працевлаштовано), всього.

Знімаються з обліку для самостійного вирішення участі у трудовій діяльності та з інших причин:

в т.ч. - переселення в сільську місцевість.

Чисельність незайнятих громадян, для яких вирішується питання працевлаштування, на кінець року:

в т.ч. - безробітний.

ринок праця безробіття



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки

* перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

* низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості

* зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;

* низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за велика масштабів зростання прихованого безробіття;

* наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

* зростання молодіжного безробіття;

* регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

* низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

* відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

* еміграція висококваліфікованої робочої сили.Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В українській економіці його характеризують такі риси:

- незареєстрованість зайнятості, діяльність тільки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

- суперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість,

- некоординованість цих видів діяльності;

- залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту [7, С.23].

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і, відповідно, низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері [5, С.394].

Попит на українському ринку праці у 2010 році виріс на 8,9% порівняно з аналогічним рівнем минулого 2009 року. Найбільше, за даними січневого номеру газети „От и до”, на роботу потрібні робітники, менеджери, продавці та загальні спеціалісти, далі у списку йдуть офіціанти, бармени, харчовики та інші торгові представники, а от сучасні зарплати душу не гріють.

Як заявила Ірина Юркіна - директор консолідованого агентства: „країні потрібні не стільки люди-функції, як люди-особистості. Якщо раніше, у момент, так би мовити, благополуччя, потрібні були люди, які дуже добре пристосовувались, то зараз, коли кожна копійка на рахунку, коли кожен крок у продажу, розвитку ринку дуже складний, то, звичайно, потрібні особистості.

Знайти роботу до душі, на сьогодні, дійсно не легко ”, - зізнаються кадровики, - втім робота є, проте українцям здебільшого заважає лінь, депресії та невпевненість у власних силах ”. Зі слів директора консолідованого агентства: за спостереженнями німецьких спеціалістів, за час останньої кризи, які робили дослідження і дійшли до такого висновку, що людина, яка не працює понад 3 місяці вже втрачає свої компетенції. Вона вже знаходиться поза ринком праці. Їй дуже тяжко, яким би вона не була кваліфікованим спеціалістом, напрацювати ці якості.

Утім, найголовніше вчасно напрацювати професійні навички та здобути певний досвід, саме цього не вистачає сучасним студентам. Проте, як заявила Любов Галімзянова - директор кадрового агентства: „…немає договорів на практику, немає договорів на розподіл, навіть якщо це безкоштовне державне замовлення, навіть у зв'язку з кризою дуже велика кількість студентів-випускників, які закінчили навчання у минулому році, залишились без розподілу…”, то можна дійти висновку, що відсутність досвіду - це не єдина проблема, часто українці просто не знають, як правильно продати себе на ринку праці, тобто пройти співбесіду, - „…кажуть, що до співбесіди потрібно на підготовку два тижні. Ти повинен дізнатися щось про підприємство, повинен підготуватися … буває що у людини є час на цю підготовку, а буває, що й ні. У такому випадку краще пройти якесь універсальне навчання.

Універсальне навчання нині пропонують у кадрових агентствах та наголошують, що слід нічого не боятися, експериментувати, перекваліфіковуватися, а головне шукати постійну роботу.

Зросли сьогодні й вимоги до потенційних робітників. Якщо раніше досвід роботи новоспеченого працівника мав складати кілька років, то вже сьогодні - від чотирьох [1, С.2-3]. Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише малих інвестицій, а насамперед їхньої нераціональної спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності. Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості [6, С.61].

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є

* удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;

* підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

* сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;

* запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки іпіднесення вітчизняного виробництва.

В основі зрушень на ринку праці України лежить декілька процесів. На рубежі

90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Працівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Триває приватизація, тобто зміна форми власності. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. Чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась за останній рік на 2203 тис. осіб.

Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості [2, С.24].

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених даною формою. Весь комплекс галузей промисловості охоплює лише 12% працюючих у приватному секторі. Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

Подальші дослідження у зазначеному напрямі доречно спрямовувати не лише на оптимізацію ринкових пропорцій в сфері взаємодії попиту та пропозиції робочої сили, а й на соціальну адаптацію, урахування суб'єктивних факторів поведінки як роботодавців, так і найманих працівників.



ВИСНОВОК

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітньої плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістью, спадним попитом на послуги праці, низкими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анализ економики. Страна, рынок, фирма. Под. ред. проф. В.Е.Рыбалкина. Учебник. - М: Международные отношения,1999- 304 с.

2. М.И.Баканов, А.Д.Шремет.Теория економического анализа. -М., 1996.

3. В.З.Баликоев Общая економическая теория.Учебное пособие.-Новосибирск. Лада,1999. - 678 с.

4. О.М.Бандурка, К.Я. Петрова, В.И.Удодова.Державне регулювання економіки. Харьков, 2000.

5. Гальперін В.М.,Гребенников П.И , Леусский А.И.,Тарасевич Л.С. Макроекономіка.Учебник .Под ред. Л.С.Тарасевича С. - Петербург, 1997-718с.

6. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. Ред. В.Ф.Беседін, І.К.Бондарь, В.І.Пила, Н.А.Соколенко т.4,Київ, 1996.-429с.

7. С.М.Меньшииков. Новая економіка. Основи економических знаний Учебное пособие. - М: Международные отношения, 2009. - 400с.

8. Мікроекономіка і макроекономіка.Підручник у двож частинах. За ред.С.Будаговської.Київ.Основи,1998.-517с.

9. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М., Макроекономіка; Підручник. - к.: Либідь, 1999, - 288с.

10. Статистика. Підручник. С.С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін. За ред. С.С.Герасименка. Київ, 2000 - 467с.

11. Єкономіка и организация риночного хозяйства. Под. ред. Б.К.Злобина. - М; Єкономика, 20000 - 450с.

Размещено на Allbest.ru