Сучасні проблеми та протиріччя неоліберальної моделі глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні проблеми та протиріччя неоліберальної моделі глобалізації економіки

інтернаціоналізація світове господарство

На межі XX і XXI століть глобалізація затвердилася як одна з фундаментальних тенденцій розвитку світового господарства. Констатація цієї обставини стала неодмінним атрибутом численних науково-дослідних публікацій і практично всіх підручників зі світової економіки та міжнародних, економічних відносин. Внаслідок значущості реальної ролі глобалізації в житті сучасного суспільства вона знову і знову стає предметом наукових досліджень в усьому світі.

Разом з тим навіть такі принципові, ключові питання, як сутність і зміст категорії «глобалізація економіки», її прояви та перспективи, позитивні та негативні наслідки, вплив на світову економіку й економіку окремих країн, очевидно, внаслідок складності та суперечливості глобалізації економіки, трактуються далеко неоднозначно. В цьому зв'язку необхідні подальші дослідження даної проблематики.

Однієї з перших робіт, присвячених проблемам глобалізації, с книга американського вченого Левітта Т. «Глобалізація ринків» ( І')83 р.) [23]. Левітт Т. розумів глобалізацію як суто ринковий феномен. Даним терміном він позначив об'єднання, інтеграцію

тридцятимільйонної культури приведе до її стагнації, зовнішніми ознаками якої виступлять, насамперед, її неминуче спрощення, архаїзація та повернення до неактуальних форм міжгрупового спілкування. Необхідний же запас міцності суспільного та культурного розвитку пов'язаний, здебільшого, з розмаїтістю культур, інноваційний потенціал яких може бути затребуваний у будь-який момент, як здатний протистояти руйнівним тенденціям.

Саме ці обставини й дозволяють розглядати проблему формування монокультурного світу як одну з глобальних проблем сучасності. І саме ці аспекти враховуються в такому концепті політичної глобалістики, як «нова культура світу», що грунтується на визнанні різноманіття цивілізацій, на толерантності ідеологій і політичних культур, на відмові від логіки конфронтації й затвердженні логіки компромісу та співробітництва ринків окремих продуктів, вироблених транснаціональними корпораціями (ТНК). Як лейтмотив його книги можна розглядати тезу, що пророкує ліквідацію таких ТНК, ринкова стратегія яких націлена лише на диференційовані, специфічні ринки тих або інших країн. Хоча Левітт Т. правильно визнав майбутнє за глобально орієнтованими ТНК, що шукають свої шанси в усьому світі, його суто ринково-збутова інтерпретація глобалізації економіки винятково на фірмовому рівні представляється надмірно вузької і не дає адекватного тлумачення даної категорії.

У науковій і публіцистичній літературі, присвяченої проблемам світового господарства, термін «глобалізація» піддався масовому тиражуванню. Можна виділити два підходи до тлумачення даної категорії. З одного боку, до глобалізації прив'язують практично будь-який значимий світогосподарський феномен як у позитивному, так і в негативному сенсі. З іншого боку, глобалізація розглядається «не більш ніж політичний ярлик» [18], тобто політично мотивована вигадка, що не відбиває фундаментальні реалії та взаємозв'язки в сучасному світі.

Варто підкреслити, що чітко сформулювати трактування категорії «глобалізація», показати її зв'язок із раніше введеними в науковий обіг категоріями, особливо «інтернаціоналізацією» та «транснаціоналізацією», досить складно. У цьому зв'язку показово, що Боргів С. в 1998 р. в одній з перших узагальнюючих монографій з проблематики глобалізації економіки втримався від яких-небудь визначень даного феномена [3, с. 77].

Разом з тим Боргів С, на відміну від Левітта Т. і багатьох інших західних дослідників глобалізації економіки, не звів останню до різних проявів ринкових стратегій ТНК, правильно оцінивши її як складне, багатопланове, багатофакторне явище, давши змістовний аналіз деяких її найважливіших рис і напрямків. У цілому відсутність визначень глобалізації економіки як економічної категорії характерно і для багатьох публікацій по глобалістиці, у яких, крім інших питань, є спроба розкрити економічний зміст глобалізації.

Надалі з'явилися численні роботи, що широко трактують категорію «глобалізація економіки». По визначенню американського професора Інтриллігейтора М, глобалізація означає «значне розширення світової торгівлі та всіх видів обміну в міжнародній економіці при явно вираженій тенденції до все більшої відкритості, інтегрованості та відсутності границь» [4, сі 29].

Відомий польський професор Колодко Г. відзначав: «Глобалізація - це історичний процес лібералізації й інтеграції ринків товарів, капіталів і праці, які колись функціонували деякою мірою ізольовано, в єдиний світовий ринок» [5, с. 140].

Обидва вище представлені трактування зводять процеси глобалізації до суто ринкових процесів (тобто до сфери обміну). Більш комплексні визначення глобалізації економіки, адекватні сутності останньої, дають деякі російські автори. Так, Кочєтов Е. розглядає її як «процес відтворювальної трансформації національних економік: і їх господарюючих структур, капіталу, цінних паперів, товарів, послуг, робочої сили, при якій світова економіка розглядається не просто як сума (сукупність) національних економік, фінансових, валютних, правових, інформаційних систем, а як цілісна, єдина геоекономічна (геофінансова) популяція (простір), що функціонує за своїми законами» [6, с. 357].

Смітієнко Б. і Кузнєцова Т. відзначають, що «взяті разом процеси наростання масштабності зв'язків, реалізованих міжнародними економічними відносинами, посилення системності міжнародних економічних відносин і взаємозалежності їх основних суб'єктів у взаємообумовленості з рішенням глобальних проблем людства утворюють явище, яке можна визначити як глобалізацію економіки» [17, з 6].

Ломакін В. відзначає, що «під глобалізацією національних господарств розуміється створення та розвиток міжнародних, снігових продуктивних сил, факторів виробництва, коли засоби виробництва використовуються в міжнародному просторі. Глобалізація проявляється в створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах і розвитку наднаціональних форм виробничих зв'язків між різними національними господарствами. У цьому випадку взаємодія в сніговій господарській системі стає постійною, стійкою та багатобічною» [7, с. 267].

Зазначені підходи, не зводячи глобалізацію економіки до сфери обміну, вірно фіксують деякі прояви, риси глобалізації. Однак із цих трактувань важко зрозуміти, чим ці прояви відрізняються від аналогічних феноменів і процесів, що мали місце у світовому господарстві на доглобалізаційних етапах інтернаціоналізації господарського життя, причому вже з останньої чверті XIX століття, коли у всіх провідних країнах процес індустріалізації прийняв зрілі форми, багато в чому додавши виробництву та збуту продукції всесвітній (глобальний) характер. Інакше кажучи, всі три дефініції цілком можуть бути застосовані, причому без істотних застережень, і до доглобалізаційних етапів, особливо тих, які припали на початок і 50-80 рр. XX століття. Це багато в чому пов'язане з тим, що автори цих дефініцій не порушують питання про строки переходу світового господарства до стадії (стану) глобалізації, адекватна га чітка відповідь на яке саме і дозволяє показати якісну відмінність глобалізації економіки від попередніх етапів розвитку світового господарства.

Поряд з визначеннями глобалізації економіки, правильно фіксуючими той або інший «набір» її зовнішніх ознак, в економічній науковій літературі зустрічаються і досить своєрідні підходи, що лише частково мають відношення до глобалізації та в цілому не розкривають її сутності. Так, Слуцький Л. відзначає: «На початку XX століття 95% працездатного населення розвинених країн займалося фізичною працею. Але «середньозважений» показник такого роду для XXI століття, за прогнозами фахівців, складе лише 10%. Дев'ять із десяти працівників будуть працювати з комп'ютерами. Настільки грандіозних за масштабами та стрімких переворотів світова економіка не знала. Тому на базі інформаційно-технологічної інтеграції в світі по суті починає складатися нова формація, що йде на зміну класичному капіталізму. Цей процес сьогодні і прийнято називати глобалізацією» [16].

На наш погляд, необхідна комплексна систематизація тлумачень «глобалізації економіки». З лексичної точки зору «глобалізація» означає додання чому-небудь всесвітнього (глобального) характеру. Глобалізація світової економіки - де об'єктивно сформований феномен і одночасно світогосподарський процес, що активізувався наприкінці XX століття. В загальному вигляді глобалізацію можча схарактеризувати як вищу стадію (щабель, форму) інтернаціоналізації господарського життя та її серцевини -науково-виробничої інтернаціоналізації її результаті глобалізації склався (а не перебуває все ще в процесі трансформації) всесвітній ринок результатів і факторів виробництва: товарів у формі матеріального продукту та послуг, капіталів, робочої сили та знань, на якому лідируючу роль грають не більше 2-3 тис. ТНК вищого ешелону, і цей ринок все більше демонструє свою глобальну якість.

Разом з тим ступінь глобалізації окремих ринків, їх сегментів не однаковий. Найбільш високий він на ринках товарів у формі матеріального продукту та капіталів. Значно менший рівень глобалізації ринку послуг: це обумовлене тим, що багато видів послуг (побутові, комунальні, значною мірою транспортні, освітні та ін.) по своїй суті створюваної споживчої вартості не можуть бути включені до міжнародного обіг, а в процес глобалізації поготів

Інтернаціоналізація не досягла стадії глобалізації в електронній торгівлі (дотепер вона ведеться на великих регіональних (субконтинентальних) ринках, насамперед у Західній і Центральній Європі та у Північній Америці), на енергетичному ринку, ринку державних замовлень, в сфері трудової міграції (глобальний ринок майже склався тільки з висококваліфікованої праці в цивільних галузях, особливо в НДДКР) та ін. Тому є широкий простір для подальшого розвитку глобалізації (в контексті підвищення її рівня на кожному з напрямків).

Для розкриття сутності глобалізації економіки принципово важливе питання про те, коли інтернаціоналізація перейшла в якісно нову, глобалізаційну стадію. На Заході, як відзначалося вище, про неї заговорили ще на початку 1980-х років у зв'язку з різким, стрибкоподібним підвищенням ролі ТНК у всесвітньому господарстві й якісних змінах у їхніх ринкових стратегіях. Дійсно, ТНК - ключовий суб'єкт світової економіки, а транснаціоиалізація - певною мірою стрижень процесу глобалізації економіки.

Таким суб'єктом ТНК стали в 80-х рр. XX століття в межах «світової системи капіталістичного господарства»: вони псширилися і отримали інші сутнісні риси глобалізації. Тому відносно зазначеного десятиліття можна говорити про «капіталістичну глобалізацію», що і мали на увазі Левітт Т. та інші зачідні теоретики глобалізації економіки.

Разом з тим «світова система соціалістичного господарства», невід'ємна та вагома частина всесвітньої економіки, залишалася осторонь від транснаціоналізації й інших проявів глобалізації

економіки. Якщо не вважати СФРЮ та КНР, що вступили на шлях побудови ринкової економіки, мають проміжне положення між двома системами, в інших «соціалістичних» країнах ТНК не мали не тільки домінуючих, але і міцних, а в СРСР і взагалі скільки-небудь серйозних позицій, заснованих на прямих інвестиціях і власності на продуктивний капітал.

Тому транснаціоналізація й інші прояви глобалізації економіки набули дійсно глобального характеру тільки після розпаду СРСР і соціалістичної системи на початку 1990-х років. Домінуюча роль ТНК після цього дійсно стала глобальною. Тому варто виходити з того, що інтернаціоналізація остаточно перейшла в стадію глобалізації економіки в останньому десятилітті XX століття та набирає темп, здобуває все більшу глибину й інтенсивність.

Таким чином, глобалізації економіки одночасно й досягнута (вища) стадія інтернаціоналізації господарського життя, тобто сформований феномен, і процес, що триває. Як перше, так і друге -це не якийсь вигаданий через політичні мотиви фантом, а об'єктивна реальність, яка здійснює, хоча й у неоднаковій мірі (вона залежить від ступеня відкритості і «самодостатності» національних господарств), детермінуючий вплив на різні сторони громадського життя всіх країн і народів світу.

Основні риси глобалізації необхідно мати на увазі не тільки при розгляді реалій і тенденцій, що вже проявили себе, але й при розробці прогнозів розвитку світової економіки на довгостроковий (10-15 і більше років) і на більш короткий періоди. Це наступні характеристики:

1) Лідируюча, багато в чому детермінуюча роль у світовому господарстві транснаціональних корпорацій (ТНК), які задають тон у глобальному економічному та науково-технічному розвитку, панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними останньої щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2006 р. у світі діяло 78 тис. ТНК, що мають 780 тис. закордонних філій [26]. Однак серед них дійсно провідну, якщо не домінуючу роль у світовій економіці та в процесах глобалізації грають не більше 2-3 тис. першокласних корпорацій, переважно близько 500 ТНК вищого ешелону і 100-150 лідерів серед транснаціональних банків (ТНБ).

Саме ТНК, що займають пануючі позиції у високотехнологічних галузях (електронній, авіакосмічній, передових секторах машинобудування, у виробництві нових матеріалів та ін.), визначають обличчя сучасної глобальної економіки й є «візитною карткою» країн свого походження. На 500 ведучих ТНК доводиться понад 1/3 експорту обробної промисловості, 3/4 світової торгівлі сировинними товарами, 4/5 торгівлі новими технологіями. Домінування транснаціонального капіталу ще більш чітко виражено в банківській сфері. Своєю всесвітньою мережею дочірніх компаній за рубежем і «павутиною» трансграничних бізнес-операцій вони забезпечують глобальне «сплетення» різних сегментів світового господарства, найтісніші взаємні переплетіння та взаємозалежність національних процесів відтворення.

ТНК і ТНБ виндого ешелону, ініціювавши «інтернаціоналізацію по-капіталістичному» в одній (кількісно і якісно переважної) частини Земної кулі в епоху співіснування двох світових систем, з переходом в останньому десятилітті XX століття до глобалізації, тобто в планетарному масштабі, продовжують виступати головним суб'єктом сучасної глобалізації економіки.

У цьому зв'язку вимагає адекватної інтерпретації і та обставина, що навіть у найбільш розвинених країнах «золотого мільярда» переважна частина ВВП і самодіяльного населення припадає на дрібні та середні фірми. Безумовно, економічне й особливо соціальне (насамперед для забезпечення високого рівня зайнятості працездатного населення) значення таких фірм важко переоцінити. Разом з тим не вони визначають основні пропорції розвитку світової економіки. В своєму становленні та розвитку нони прямо чи опосередковано багато в чому залежать від більших агентів економічних, особливо світогосподарських, відносин. ТНК забезпечують близько 1/4 світового ВВП, але в якісному відношенні це краща частина глобального продукту, що визначає обличчя сучасного світового господарства та напрямки його науково-технологічного розвитку.

2) Провідна роль (пріоритет) світогосподарських відносин у порівнянні із внутрішньоекономічними. На доглобалізаційних етапах інтернаціоналізації внутрішньоекономічні відносини виступали як первинні, а міжнародні економічні відносини - як торішні, похідні. В умовах глобалізації економіки ті та інші

глобалізації економіки «світове економічне співтовариство з рихлої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється на цілісну економічну систему, де національні соціуми виявляються складними елементами єдиногз всесвітнього господарського організму, а їхні долі визначаються процесом розвитку цього організму» [15, с. 2.7].

Ця головна риса глобалізації економіки все повніше проявляє себе як глобальний імператив для формування політики національних держав. У цьому разі важко не погодитися з Лужковим Ю., що «зовнішні, глобальні фактори й обставини все більше впливають на можливості внутрішнього розвитку країни. Десь обмежують їх, а в чомусь визначають пріоритети та вибір необхідних рішень у модернізації економіки та соціальної сфери» [8, с. 9].

3) Розгортання глобальної інформаційно-технологічної (інформаційно-телекомунікаційної) революції: переворот у засобах телекомунікацій на базі мікроелектроніки, кібернетики, супутникових і цифрових систем зв'язку, поява всесвітньої мережі комп'ютерного зв'язку «Інтернет». Глобальне поширення нинішнього, принципово нового в порівнянні з попередніми покоління інформаційних технологій уможливило за допомогою Інтернету в будь-який момент і в будь-якому місці Земної кулі зробити торговельні, валютні та багато інших операцій. Те, що прийнято називати «світовими грошима», отримало електронну форму руху. Це зробило їх дійсно всесвітнім засобом обігу та розрахунку. Дозволило забезпечити новий, більш високий (глобальний) рівень «зчеплення» національних господарств і різних господарюючих суб'єктів у межах глобальної економіки, зробивши процес відтворення дійсно всесвітнім.

4) Універсальний, всеохоплюючий вплив науково-технічного прогресу на всі напрямки інтернаціоналізаіщ виробництва (наукові дослідження та НДДКР, організацію й управління виробництвом і т.д.) і капіталу в умовах економіки знань. Саме знання в широкому розумінні (а не природні ресурси, матеріальні цінності чи ще щось), які самі прагнуть до глобалізації, у процесі глобалізації економіка затвердили себе як вирішальний фактор економічного та соціального прогресу у всесвітньому масштабі, що має визначальне значення для країн, великих регіонів і континентів. Збіг у часі

процесів переходу світового господарства до глобалізації й економіки знань значно прискорив появу того чи іншого феномена і надав потужні імпульси їхньому розвитку.

Гармонізація стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових та ін.). Завдяки цьому забезпечується досить міцне, хоча й не повне «стикування» та взаємозамінність різних готових виробів і їхніх компонентів, а також технологій і фаз відтворювального процесу. Це уможливлює все більшу свободу конкуренції у світовому господарстві, додає їй дійсно глобального характеру.

Розширення до всесвітніх масштабів і інтенсифікація міжнародного співробітництва в різних формах, особливо спеціалізації та кооперації (виробничої, науково-технологічної, науково-виробничої).

Розширення до глобальних масштабів сфер, форм і механізмів інтернаціоналізації капіталу, стрибкоподібне збільшення масштабів і інтенсивності його міграції між державами, особливо промислово розвиненими країнами, підвищення концентрації та централізації капіталу на основі злитті в і поглинань компаній і банків, різке підсилення впливу фінансово-банківської сфери, що досягло досить високого рівня глобалізації, на матеріальне виробництво.

Затвердження глобальної регулюючої ролі міжнародних економічних і фінансових організацій (Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, світового банку та ін.). У цьому зв'язку необхідно особливо відзначити формування на базі ГАТТ Світової організації торгівлі, що почала свою діяльність в 1995 р. і плраховує на початок 2008 р. 151 учасника. Якщо ГАТТ поширював свою регулюючу діяльність головним чином на світову торгівлю товарами у вигляді матеріального продукту, то в кемпетенцію СОТ входить також регулювання торгівлі послугами (І Л'ГС), захист прав інтелектуальної власності та торгівля ними (1 РИПС), торговельні аспекти інвестиційних заходів (ТРИМС). Таким чином, СОТ, викликана до життя імперативами глобалізації економіки, в найбільшій мірі повинна відповідати сутності глобалізації.

Охоплення регіональною інтеграцією всіх найважливіших економічних регіонів світу (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН, ЛТЕС, ЄврАзЕС, СНД та ін.). У наукових публікаціях цей процесчасто називають регіоналізацією. Такий підхід, безумовно, має право на життя. Разом з тим у Європейському Союзі під регіоналізацією розуміється дещо інше: «переплетення» економік регіонів різних держав як результат міжнаціональної регіональної інтеграції, наприклад, на осі Південно-Західна Німеччина -Західна Австрія - Північна Італія чи регіонів різних країн Євросоюзу, що межують один з одним уздовж узбережжя Північного моря. Таке «переплетіння» може бути більш інтенсивним, ніж різних районів в межах окремих країн, наприклад, Північної і Південно-Східної Німеччини, Північної та Південної Італії.

Оскільки інтеграція має регіональний характер, вона, на перший погляд, суперечить глобалізації економіки, що охоплює весь світ. Дійсно, члени регіональних інтеграційних угруповань надають один одному взаємні пільги, які є для них привілейованим інструментом у конкурентній боротьбі з суперниками з третіх країн. Разом з тим об'єднання окремих, раніше більш-менш розрізнених країн у регіональні інтеграційні блоки сприяє «переплетінню» через взаємодію цих угруповань. Крім того, є підстави стверджувати, що зазначені угруповання мають зростаючий і в цілому позитивний регулюючий вплив на процеси транснаціоналізації виробництва, інші аспекти операцій ТНК.

При цьому окремі інтеграційні угруповання виступають як члени впливових глобальних економічних організацій. Так, не тільки окремі країни ЄС, але й Євросоюз як міжнародна організація є членами СОТ. Це сприяє інтенсифікації процесу лібералізації світової торгівлі в рамках СОТ, тобто подальшому розгортанню глобалізації в цілому. В узагальненому вигляді співвідношення між обома феноменами й їхніми науковими категоріями вдало характеризує формулювання Шишкова Ю.: якщо глобалізація - це нова якість інтернаціоналізації на стадії гранично можливого розвитку її вшир, то інтеграція - найвищий щабель розвитку її вглиб [21, с. 17].

Протиріччя та негативні сторони глобалізації. Багато дослідників справедливо вказують на те, що глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні риси, розглянуті вище, в цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному та соціальному прогресу людства. З іншого боку, форми прояву цих рис нерідко зачіпають

Размещено на Allbest.ru