Товариство як форма організації підприємництва: його сутність, види, переваги та недоліки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття фінансового левериджу. Ефект фінансового левериджу

2. Аналіз ділової активності підприємства

3. Аналіз ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства

4. Види товариств, їх переваги та недоліки

4.1.Поняття акціонерного товариства

4.2. Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

4.3. Поняття товариства з додатковою відповідальністю

5.4. Поняття повного товариства

4.5. Визначення господарських товариств

4.6.Поняття командитного товариства

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Товариство як форма організації підприємництва: його сутність, види, переваги та недоліки

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями:

1) формами власності;

2) формами організації;

3) розмірами;

4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

індивідуальне,

сімейне приватне,

колективне,

державне,

комунальне,

спільне,

орендне.

Відповідно до форм організації підприємства виступають такі: одноособові володіння; партнерства (товариства); корпорації.

Одноосібне володіння - підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і несе повну особисту відповідальність за всі обов'язки фірми.

Акціонерне товариство (корпорація) (лат. corporatio - об'єднання) - правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.

І нарешті: партнерство (товариство) - підприємство, організація або установа, заснована на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків. Партнерство створюється на основі договору, яким регулюються права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та з обмеженою відповідальністю.

Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності.

Переваги цієї форми: залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;

банки сміливіше дають кредити таким фірмам;

простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню;

вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професіональних менеджерів. велика свобода та оперативність господарських дій.

Але й вона має певні недоліки:

обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснювати поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

крах одного з партнерів може спричинити банкрутство в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність;

непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску;

за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може припинити своє існування тощо.

Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів.



1. Поняття фінансового левериджу. Ефект фінансового левериджу

Леверидж у додатку до фінансової сфери трактується як визначений фактор, невелика зміна якого може привести істотній зміні результуючих показників. У фінансовому менеджменті розрізняють наступні види левериджа: - фінансовий - виробничий (операційний) - виробничо-фінансовий.

Розуміння природи інвестиційного ризику й уміння оцінювати його величину важливо не тільки для інвестора, але і фінансового менеджера підприємства. Величина в - коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром при визначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Для фінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залучення капіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов'язаний враховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадку параметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться вище чи нижче тих, котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу ціну нового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низьку прибутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки як фактор зміни загального ризику портфеля.

Поряд із зовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існують внутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства: підприємницький (діловий) і фінансовий ризики. Під підприємницьким розуміється ризик неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків по кредитах і податку на прибуток). Фінансовий ризик сполучений з можливістю неотримання чистого прибутку до сплати податку на прибуток, але після виплати відсотків. Одним з вимірників ризику такого роду є фінансовий леверидж чи ефект фінансового важеля. Порівнявши між собою формули визначення операційного прибутку і чистого прибутку до оподатковування, можна зробити висновок, що додатковим фактором ризику у випадку фінансового левериджа виступає загальна сума відсотків за кредит:

Приб=(p-v)*q-F_o-I

E-I=(p-v)*q-F_o, де

Приб - операційний прибуток;

E-І - чистий прибуток до сплати податку на прибуток;

p - ціна 1 виробу;

v - перемінні витрати на 1 виріб;

q - обсяг продажів;

FО - фіксовані витрати, зв'язані тільки з операційною діяльністю (без відсотків за кредит);

І - сума відсотків за кредит.

Очевидно, що сума процентних платежів збільшується в міру росту питомої ваги позикового капіталу в загальній структурі джерел фінансування підприємства. Отже, фінансовий леверидж відбиває ступінь залежності підприємства від кредиторів, тобто величину ризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим вище ризик по-перше неотримання чистого прибутку, а по-друге - банкрутства підприємства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в підприємство додатковий власний капітал (він заміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистого прибутку, "зароблену" позиковим капіталом. Крім цього підприємство одержує можливість скористатися "податковим щитом", тому що на відміну від дивідендів по акціях сума відсотків за кредит віднімається з загальної величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щоб скористатися перевагами фінансового левериджу, підприємству необхідно виконати обов'язкова умова - заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум для покриття процентних платежів по позикових засобах.

Кількісний вплив ефекту фінансового важеля прийнято вимірювати відношенням суми операційного прибутку до величини чистого прибутку до оподатковування:

L_фінанс= =

Наприклад, у підприємства, що одержало операційний прибуток 10 млн. карбованців, і що уплатили 2 млн. карбованців відсотків за кредит, фінансовий леверидж складе 1,25 (10 / (10 - 2)). Якщо ж ступінь фінансової залежності підприємства була в 3 рази вище, тобто йому довелося заплатити 6 млн. карбованців процентних платежів, ефект фінансового важеля буде дорівнює 2,5 (10 / (10 - 6)). У першому випадку збільшення операційного прибутку на 1 процентний пункт забезпечить власникам зростання чистого прибутку до оподатковування в розрахунку на 1 акцію на 1,25 пункту, у другому - на 2,5 процентних пункти. Настільки ж швидко будуть знижуватися доходи власників у випадку зниження операційного прибутку.

Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ=(1-Снп) х (КВРа-ПК) х ЗК/СК, (3.2)

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;Снп - ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відно-шення валового прибутку до середньої вартості активів), %;ПК - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:

1) Податковий коректор фінансового левериджа (1 - Снп), що показує, в якому ступені проявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподатковування прибутку.

2) Диференціал фінансового левериджа (КВРд - ПК), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт фінансового левериджа, що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Аналізуючи господарську та збутову діяльність підприємства в сучасних умовах ми повинні приймати до уваги наступні фактори:

1. Наявність чітко визначених цілей та завдань.

2. Оптимальний розподіл і використання наявного економічного потенціалу.

3. Фінансова стійкість підприємства.

4. Висока платоспроможність підприємства.

5. Наявність конкурентноздатної продукції.

6. Наявність надійних каналів постачання.

7. Можливість закупівлі у товаровиробників конкурентоспроможних товарів по невисоких цінах.

8. Наявність дочірніх підприємств і філій.

9. Наявність високого попиту на товари.

10. Ефективна робота служби маркетингу.

11. Ефективне використання наявного капіталу.

12. Стабільні обсяги продажу.

13. Наявність хорошої ділової репутації.

Усі перераховані показники забезпечують високу конкурентноздатність торговельного підприємства і стійкі позиції на товарному ринку.



2. Аналіз ділової активності підприємства

Аналіз ділової активності підприємства дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників: коефіцієнта обіговості активів, коефіцієнта обіговості дебіторської заборгованості, коефіцієнта обіговості кредиторської заборгованості, тривалості обертів кредиторської і дебіторської заборгованості, коефіцієнта обіговості матеріальних запасів, коефіцієнта обіговості основних засобів (фондовіддачі), коефіцієнта обіговості власного капіталу.

підприємництво фінансовий леверідж товариство



3. Аналіз ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства

Безперервна діяльність підприємства поєднує в собі робочу силу, основні та оборотні засоби, що складають базис їх активності. Дані три елементи відіграють важливе значення. Воно полягає в тому, що дані три фактори об'єднуються в процесі здійснення діяльності в один робочий механізм забезпечення роботи підприємства, її безперервності та систематичності, зростання у масштабі і розвиток у продуктивності.

Ресурсний потенціал відіграє важливу роль у розв'язанні науково - технічних, організаційних і економічних завдань господарювання. Рівень забезпеченості підприємства необхідними елементами виробничого потенціалу та ефективності їх використання характеризують рівень організації виробництва, технологічного і ресурсного забезпечення, характеризують ступінь використання техніки, предметів праці, створюють передумови розширення діяльності, покращення фінансової стійкості, конкурентоспроможності і, як наслідок, залучення нових інвестицій.

Ефективність використання основних засобів підприємства є основною задачею будь-якого підприємства. Це пов'язано з тим, що чим краще і ефективніше будуть використовуватися основні засоби, тим меншою буде собівартість виготовлюваної продукції, що сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності та забезпечить підвищення ліквідності та платоспроможності підприємства.

Для забезпечення виробництва певного обсягу продукції чи послуг потрібна певна кількість праці, найбільш загальним показником якої є чисельність працівників, зайнятих у відповідному виробництві чи сфері діяльності. Чисельність працівників постійно змінюється, відбувається безперервний процес її поповнення. Проте структурні зрушення зумовлені реструктуризацією виробництва, ведуть до міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів на тлі їх загального скорочення.

Чисельність і склад робочої сили формуються згідно з виробничою програмою підприємства. Для обліку чисельності робітників на підприємствах ведуться списки, в які заносяться з дня зарахування всі постійні, сезонні і тимчасові працівники, що прийняті на роботу, пов'язану з основною і неосновною діяльністю на день і більше.

При вивченні використання предметів праці аналізують показники загальних витрат матеріалів і показники питомих витрат, тобто витрат матеріалів на виробництво одиниці продукції.

У конкретних умовах виробництва ефективність використання матеріалів визначається іншими техніко-економічними показниками (коефіцієнт використання сировини, коефіцієнт використання заготовок, ККВ палива, коефіцієнт ФІ та ін).



4. Види товариств

4.1 Поняття акціонерного товариства

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Отже, капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.

Вищим органом управляння акціонерного товариства є загальні збори, в яких мають право брати участь всі акціонери (власники акцій). З правом дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами (в даному випадку мова йде про найманих працівників, що виконують ті чи інші виконавчі функції). Акціонери (або їх представники) реєструються, вказуючи кількість голосів, які має кожний учасник зборів.

До компетенції загальних зборів входять практично всі питання життєдіяльності акціонерного товариства. Зокрема: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; вибори і відкликання членів ради товариства, виконавчого органу і ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів та висновків ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку і т. ін.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають більше 60% голосів. Рішення загальних зборів приймаються більшістю в 3/4 голосів, що беруть участь у зборах.

У період між зборами управління товариством здійснюється Радою.

Виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є правління товариства. Роботою правління керує голова.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства. Ревізійна комісія робить висновок за річними звітами і балансами, без яких загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс.

4.2 Поняття товариства з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

4.3 Поняття товариства з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

4.4 Поняття повного товариства

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

4.5 Визначення господарських товариств. Засновники та учасники товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

4.6 Поняття командитного товариства

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Юридичною базою акціонування в Україні став Закон України "Про господарські товариства", прийнятий Верховною Радою України в 1991 році. Згідно з цим Законом акціонерне товариство функціонує як товариство з обмеженою відповідальністю.



Висновок

Для економічного розвитку незалежної України є характерним інтенсивне формування різних видів підприємницької діяльності. Це свідчить про прогресивний розвиток ринкових відносин.

Поняття ринкової системи господарювання є багатоплановим та системним. Сучасні течії економічного лібералізму (Л. Мізес, В. Репке, Ф. Хайек, Г. Саймонс та ін.) розглядають проблему ринкового господарювання з позиції поєднання економіки, політики, ідеології та моралі. Ринок являє собою спонтанний природній порядок. Він виникає та самовідтворюється діями вільних суб'єктів ринкових відносин. Втілення індивідуального приватно інтересу при складенні угод на ринку відбувається добровільно при взаємній згоді сторін, що породжує більш істотні умови та результати, які протягом деякого часу стають вигідні всім учасникам.

Центральним творчим елементом ринкової системи є "економічна людина", властивостями якої є раціональна поведінка, особисті інтереси, потяг до особистої самореалізації, бажання ризикувати та нести відповідальність. Ринок - сфера реалізації виробничих сил суспільного людського організму. Розумна господарська діяльність суспільства є об'єктивним базисом його суспільного відтворення.

Основними функціями підприємництва є ресурсна (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів), організаторська та творча (креативна). Підприємець - суб'єкт пошуку і реалізації нових можливостей в генеруванні на освоєнні новаторських ідей, розробці продуктів ті технологій, втіленні нововведень і освоєнні нових факторів розвитку, пошуку сфер вкладення капіталу.

Вчені виділяють три умови ініціації підприємницької діяльності:

наявність у господарюючого суб'єкта сукупності прав та свобод;

наявність прав власника на засоби виробництва, продукт і дохід;

існування конкурентно-ринкового режиму господарювання.

Розгляд організаційних форм підприємництва доцільно розпочинати з огляду типів підприємств та об'єднань. Адже підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства, самостійним господарюючим суб'єктом, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку й комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Типи підприємств різняться у відповідності з формами власності, об'ємами господарського обороту та чисельністю працівників. Одиницями ведення бізнесу можуть бути:

одноосібне володіння;

партнерське підприємство (звичайне чи з обмеженою відповідальністю);

корпорації.

Законодавчою базою їх створення та реєстрації виступають Закон України "Про підприємства" та Закон України "Про господарські товариства".



Список використаної літератури

1. Ісаков М. Види та організаційні форми підприємств в Україні //Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4. - C. 224-230

2. Венгер А. Підприємництво, його організаційні форми в Україні//Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 4. - C. 9-12

3. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб, заснованих державою //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 8. - C. 6-10.

4. Гула О. Перетворення приватного підприємства на приватне товариство:шляхи вдосконалення організаційно-правової форми підприємництва //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4. - C. 82-84

5. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз. - М.: Фінанси і статистика, 1997.

6. Кочергіна К. Організаційно правові форми підприємницьких товариств як об'єкт законотворчого моделювання //Українське комерційне право. - 2005. - № 6. - C. 83-96

7. Кочергина Е. Организационно-правовые формы коммерческих юридических лиц: исторические аспекты //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 9. - C. 34-37

8. Кочергина Е. К вопросу о соотношении понятий юридического лица и организационно-правовой формы //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - C. 122-125

9. Стадник В. Про деякі організаційно-економічні форми підтримки підприємництва на рівні регіонів //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 2. - C. 163-168

10. Чернявский А. Трансформация организационных форм управления //Персонал. - 2001. - № 6. - C. 61-64

11. Уотшем Т. Дж., Паррамоу К. Кількісні методи у фінансах. - М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1999.

12. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - Київ, Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

13.Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів ВУЗів спеціальності "Облік і аудит"./Вид. 2-е, доп. і перероб. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 640 с.

14. Правознавство: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 736 с.

15. Предпринимательство в торговле или как вести торговое дело. К. Укринформ, 1993.-168с.

16. Сизоненко В.А. Экономика предпринимательства. - Киев, Институт Профессионального Роста, 1994.- 117 с.

Размещено на Allbest.ru