Ефективність суспільного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

кафедра основ економічної теорії

Курсова робота

з політекономії

ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність ефективності суспільного виробництва

1.1 Ефективність як основний критерій раціонального функціонування виробництва

1.2 Види ефективності суспільного виробництва та їх показники

1.3 Фактори,що впливають на ефективність

Розділ ІІ. Ефективність суспільного виробництва в сучасних умовах

2.1 Характеристика рівня ефективності в ринковій економіці

2.2 Фактори, що забезпечили ефективний рівень

2.3 Роль держави в забезпеченні ефективності суспільного виробництва

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва

3.1. Заходи, що забезпечують зростання ефективності

3.2 Напрямки дії та використання окремих чинників

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Економічне зростання неможливе без забезпечення високої ефективності суспільного виробництва. мета курсової роботи - детально дослідити термін «ефективність суспільного виробництва» та поняття, що слідують за ним, прослідкувати певний взаємозв'язок між поняттями, їх видами, показниками та факторами, що мають вплив на них. У широкому розумінй1 ефективність виробництва є співвідношенням результатів виробництва і витрат. Розрізняють економічну та соціальну ефективність.

Ефективність використання окремих факторів виробництва визначають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріаломісткість продукції. Про суть продуктивності праці та шляхи її зростання докладно буде розглядатися нижче. А тут лише зазначимо, що продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили.

В курсовій роботі наведено результати комплексного політико-економічного дослідження структури суспільного виробництва, природи, сутності та чинників структурних процесів і зрушень в трансформаційній економіці, їх особливостей, механізмів формування та реалізації за сучасних умов України. Також систематизовано основні поняття проблеми структури суспільного виробництва, визначено сутність економічної категорії "структура суспільного виробництва", розмежовано кількісний, якісний, відтворювальний і функціональний аспекти аналізу даної категорії.

Кожне суспільство зацікавлене у підвищенні ефективності суспільного виробництва. При цьому воно прагне збільшувати випуск потрібної і прогресивної продукції при найменших капіталовкладеннях. Тобто мова буде йти про підвищення ефективності нагромадження. Основними шляхами підвищення ефективності нагромадження є :

- поліпшення структури капітальних вкладень;

- скорочення тривалості будівництва;

- удосконалення виробничої бази будівельного комплексу для будівництва об'єктів соціальної сфери.

Щоб зробити певні висновки, проаналізовано первинну структурну ланку суспільного виробництва, виявлено основні тенденції структурних процесів, що відбуваються в українській економіці.

Розділ І. Сутність ефективності суспільного виробництва

ефективність раціональний функціонування суспільний

1.1 Поняття ефективності суспільного виробництва

Ефективність суспільного виробництва -- найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці; у найбільш загальній формі виражається формулою Результат/Затрати.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва оцінюється відношенням розмірів створеного за певний період часу НД до затрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства -- відношенням величини чистої продукції до затрат суспільної праці у кожній з цих ланок народного господарства.[ 1.c 253]

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовують показник вироблення НД на душу населення, який характеризує рівень розвитку народного господарства відповідно до кількості населення. Він найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці у певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму, а загалом -- економічної системи.

Виробництво продукції на душу населення розраховують шляхом ділення обсягів ВНП або НД та інших макроекономічних величин (продукції промисловості, сільського господарства, величини наданих послуг тощо) на середньорічну чисельність населення

Найбільші обсяги ВВП на одного працюючого в 1995 р. становили: в Люксембурзі -- понад 82 тис. дол., у США -- 58 тис. дол., в Україні в 1997 р. -- до 1700 грн., що менше мінімальної заробітної плати у США за місяць. В Україні, згідно з даними ООН, вироблення продукції на душу населення становило у 1990 р. майже 2300 дол., а наприкінці 1998 р. скоротилося до менше 600 дол.[3.c 198]

1.2 Вимірювання окремих сторін ефективності

Ефективність суспільного виробництва -- складна і багатопланова категорія. її окремі сторони вимірюють за допомогою конкретніших показників. Для цього отриманий результат (наприклад, НД) зіставляють з окремими чинниками процесу виробництва. Так, суспільна продуктивність праці -- відношення НД до загальної кількості працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва.[4.c 543]

Продуктивність праці (flj - відношення продукту праці (П) до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу (Р); визначається за формулою

Пп =П/Р.

Зворотним показником є трудомісткість.

Трудомісткість -- кількість праці, затраченої на виготовлення одиниці продукції, визначається за формулою

Пп =Р/П.

Фондовіддача -- випуск продукції на одиницю вартості основних виробничих фондів, відображає ефективність використання засобів праці.

Вимірюється відношенням вартості продукту до основних виробничих фондів. Якщо, наприклад, на підприємстві використовується щорічно основних виробничих фондів на 100 млн. грн., а продукції випускається за рік на 130 млн. грн., то фондовіддача становитиме 1,3 грн., тобто на 1 грн. виробничих фондів виробляється продукції на 1,3 грн. Для підвищення фондовіддачі устаткування треба використовувати його у 2--3 зміни.[5.c 189]

Зворотним показником до фондовіддачі є фондомісткість продукції.

Водночас на практиці можна спостерігати різноспрямований рух цих основних показників. Так, підвищення якості продукції може супроводжуватися застосуванням більш дорогих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного визначення ефективності слід застосовувати інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників та здійснювати за формулою (2.1):

Ч

Е = (2.1)

П + М + г + Ф

де Е -- ефективність виробництва;

Ч -- чистий продукт з урахуванням його складу і якості;

П -- затрати живої праці; М -* кількість затрачених матеріалів;

Ф -- затрати засобів праці (основних виробничих фондів);

г -- коефіцієнт, приведений до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити затрати і вкладення.

Найважливішим узагальнюючим показником результатів річного суспільного виробництва є ВНП. Це сума усіх виготовлених кінцевих товарів і послуг (або їх доданих вартостей) і реалізованих протягом року (без повторного рахунку) з урахуванням продукції, створеної закордонними філіями національних компаній. Розраховується за сумою витрат і сумою доходів.

Для оцінки реального обсягу ВНП номінальний ВНП (вимірюється у поточних цінах) звільняють від впливу зростання цін за допомогою індексу цін.

ВВП відрізняється від ВНП тим, що не враховує продукцію, створену закордонними філіями національних компаній. Чистий національний продукт дорівнює ВВП мінус річна сума амортизаційних відрахувань. Національний доход дорівнює ЧНП мінус непрямі податки.[6.c 234-236]

Якісними показниками ефективності суспільного виробництва є соціальна та економічна ефективність. Найбільш точно ефективність суспільної праці у межах народного господарства характеризує показник створеного НД або ВНП, ВВП у розрахунку на душу населення.

Окремі сторони ефективності суспільного виробництва вимірюють зівставленням певних макроекономічних показників (передусім НД) з окремими чинниками процесу виробництва -- кількістю зайнятих, основних виробничих фондів та ін.[6.c 256]

1.3 Види ефективності суспільного виробництва

У розглянутих вище макроекономічних показниках фіксуються переважно результати розвитку національної економічної системи, функціонування суспільного виробництва протягом певного періоду. Але діалектичний метод дослідження органічно поєднує кількісний і якісний аналізи. Розглянемо категорії, які відображають якісні показники розвитку суспільного виробництва.

Соціальна ефективність. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність -- відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.[8.c 312]

Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, -- за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва -- 30%.

У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох груп товарів. Це свідчило про значно більшу соціальну ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та витратний характер економіки колишнього Радянського Союзу -- з іншого. В Україні за 1991 -- 1998 pp. частка товарів народного споживання скоротилася з ЗО до 24%, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності.

Основною причиною такого становища є насамперед існування в Україні великого військово-промислового комплексу (ВПК), тобто підприємств і галузей, які виготовляють зброю, некерований процес конверсії військового виробництва. Після розпаду СРСР в Україні залишилося приблизно 30% його ВПК. Крім того, наявні велика матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів на одиницю продукції), застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування тощо), різкий занепад легкої та харчової промисловості під час економічної кризи. Так, порівняно з 1990 р. виробництво товарів народного споживання скоротилося в Україні в 1998 р. майже на 60%. Конкретизацією соціальної ефективності є економічна ефективність.

Економічна ефективність -- досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці.[8.c 367]

Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності -- норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5--3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти -- у 8--10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2--2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.[13.c 217-220]

Розділ ІІ. Ефективність суспільного виробництва в сучасних умовах

2.1 Ефективність суспільного виробництва на Україні

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки, коли посилюється соціалізація виробничих відносин, особливо актуальною стає проблема досягнення єдності економічної і соціальної ефективності функціонування підприємства як необхідної умови для його цілісного і продуктивного розвитку.

Економічна ефективність підприємства в умовах ринкової економіки являє собою суперечливу взаємодію техніко-економічної і соціально-економічної ефективності, що не завжди враховує інтереси трудового колективу.[7.c 356-357]

Додатковими показниками, які характеризують соціально-економічну та економічну ефективність на рівні підприємства в умовах трансформації економіки України можуть бути співвідношення заробітної плати і споживчого мінімуму; рівень заборгованості по заробітній платі; справедливість розподілу доходів між різними категоріями робітників у рамках однієї галузі і різних галузей.

Діалектика взаємозв'язку між техніко-економічною, соціально-економічною і соціальною ефективністю полягає в оптимальному відтворенні виробничих фондів (на основі сучасних досягнень науки й техніки) і робочої сили, що забезпечують одночасне зростання, як прибутку підприємства, так і заробітної плати і добробуту трудового колективу.

Рівень соціального розвитку суспільства перш за все залежить від вирішення соціальних проблем на підприємстві. Соціальна ефективність на мікрорівні має пріоритетне значення і для вирішення задач соціальної ефективності на макрорівні. Конкретизація системи оцінки соціальної ефективності підприємства, що представлена такими показниками, як частка робітників, зайнятих творчою працею; темпи зростання доходів; частка акцій, придбана робітниками, що дає право голосу; рівень конфліктності; норма вільного часу; темпи зростання соціальних витрат підприємства; рівень забруднення виробництва, дозволить визначити напрямки її підвищення.[10.c 231-239]

Незважаючи на відмінності, економічна і соціальна ефективність є одним цілим, що складає ефективність функціонування підприємства. Вони є одна для другої основою підвищення та розвитку. На даному етапі неправомірно ігнорується позитивний вплив соціальної ефективності на економічну ефективність підприємства. Соціальна ефективність є істотним чинником підвищення економічної ефективності. Недооцінка власниками і керівниками підприємств підвищення соціальної ефективності не дозволяє використовувати в повній мірі здібності трудового колективу. Таким чином, єдність економічної і соціальної ефективності має суперечливий характер.[9.c 231]

На сучасному етапі між економічною і соціальною ефективністю функціонування підприємства загострюється протиріччя, головною причиною якого є соціально-економічні відносини, що властиві нинішній ринковій економіці. Як правило, підвищення економічної ефективності підприємства здійснюється за рахунок ігнорування або зниження його соціальної ефективності. Ця суперечність вирішується за допомогою державного регулювання економіки, передусім шляхом реалізації програм, що спрямовані на посилення соціального захисту і боротьбу з безробіттям.

Математична модель впливу соціальної ефективності на прибутковість підприємства доводить, що у різних галузях промисловості можливе зростання економічної ефективності підприємства за рахунок підвищення соціальної ефективності його діяльності. Умовами, при яких можливе одночасне підвищення економічної і соціальної ефективності, тобто наявність зони єдності цих двох аспектів ефективності, є: оптимальна структура собівартості виробленої продукції, висока органічна будова капіталу, високий рівень рентабельності, повна завантаженість виробничих потужностей підприємства.[11.c 10-12]

В умовах України найбільша зона єдності економічної і соціальної ефективності на підприємствах електроенергетичного комплексу, чорної металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості, промисловості будматеріалів, а найменша на підприємствах легкої промисловості. Останнє пояснюється тим, що у легкій промисловості відносно велика частка витрат на робітників у собівартості продукції.

Забезпечення єдності економічної і соціальної ефективності підприємства дозволить всебічно розвиватися окремим підприємствам, більш повно використовувати технічні, економічні та соціальні резерви підвищення ефективності виробництва на мікро- і макрорівні. [12.c 9-11]

2.2 Показники ефективності суспільного виробництва в сучасних умовах

У сучасних умовах ефективність суспільного виробництва визначають і оцінюють за спільним для всіх ланок економіки принципом -- зіставленням результатів виробництва та витрат. Ефективність виробництва характеризує його результативність, яка знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення України.

Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів.

Для аналізу та прогнозування показників ефективності національного виробництва використовують метод порівнянь.[14.c 8-17]

Індекс виробленого національного доходу на душу населення характеризує темпи зростання ресурсів суспільства, які можуть бути використані для підвищення рівня життя народу та подальшого розвитку суспільного виробництва. Його розраховують за даними обсягу створеного національного доходу або чистої продукції та середньорічної чисельності населення.

Показник виробництва національного доходу або чистої продукції на 1 грн. витрат відображає сукупну ефективність витрат ресурсів. Його визначають як відношення національного доходу (чистої продукції) до обсягів витрат у галузях матеріального виробництва.

У планах розвитку економіки ефективність використання живої праці визначається за допомогою показників темпів зростання продуктивності праці як вирішальної умови подальшого розвитку виробництва та підвищення добробуту народу.

Показником рівня продуктивності суспільної праці в цілому по країні є виробництво національного доходу на одного середньооблікового працівника сфери матеріального виробництва, а по галузях економіки, міністерствах -- виробництво чистої, товарної (валової) продукції (робіт) на одного середньооблікового працівника.[17.c 11-13]

Для оцінки ефективності використання праці на макрорівні застосовують такі показники:

* темпи зростання продуктивності суспільної праці;

* частка приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці;

* економія живої праці -- відносне вивільнення середньорічної чисельності працівників виробничої сфери;

* співвідношення темпів приросту продуктивності суспільної праці та приросту середньої оплати праці одного працівника сфери матеріального виробництва.

Для більш глибокого обґрунтування підвищення ефективності праці показники її продуктивності необхідно порівнювати із зростанням фондоозброєності та електроозброєності. При цьому в планах мають передбачатися випереджаючі темпи підвищення продуктивності праці порівняно з темпами зростання фондо- та електроозброєності, і передусім за рахунок підвищення технічного рівня основних фондів і впровадження досконалішої нової техніки та сучасних технологій.[15.c 23-29]

Темпи зростання продуктивності суспільної праці в економіці визначають як їх співвідношення в базисному та прогнозному (плановому) періодах.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. В економіці її визначають як відношення обсягу випущеної (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту.

Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст (у гривнях).

Другий показник -- термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту.

Ефективність використання матеріальних ресурсів на макро-рівні характеризують такі показники:

* матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту;

* витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу;

* відношення темпів приросту матеріальних витрат (без амортизації) до темпів приросту валового національного продукту та національного доходу.

На підвищення ефективності національного виробництва значно впливає прискорення обертання обігових коштів.

Під час обґрунтування планів підвищення ефективності виробництва поряд з розглянутою системою взаємопов'язаних показників мають широко застосовуватися специфічні техніко-економічні показники, які відображають удосконалення технології виробництва, широкий розвиток комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, упровадження нового устаткування, заміну коштовної дефіцитної сировини й матеріалів.

Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначається за такими показниками: обсяг виробництва продукції на експорт, ефективність зовнішньої торгівлі.[20.c 6-12]

Підсумки промислового виробництва України (січень-березень 2010 р.)

Підсумки березня підтвердили очікування щодо позитивних перспектив подальшого відновлення виробничої активності. Основними прискорюючими факторами стали не тільки пожвавлення світового попиту та покращення цінової кон'юнктури, але і поступове покращення внутрішньої економічної ситуації.

Серед головних ознак березня можна відмітити наступне:

По-перше, у березні до березня попереднього року обсяги промислового виробництва зросли на 13,8%. Зауважимо, що таке значне зростання відповідного місячного показника спостерігається вперше, починаючи з жовтня 2007 року (13,9% до жовтня 2006 року). В цілому, вже впродовж п'яти місяців поспіль відбувається зростання обсягів виробництва у розрахунку місяць до відповідного місяця попереднього року (у листопаді 2009 року зростання становило 8,7%, у грудні - 7,3%, у січні 2010 року - 11,8%, у лютому до лютого - 5,6%).

По-друге, у березні вперше у поточному році зросли обсяги промислового виробництва у розрахунку місяць до попереднього місяця (на 16,2%). Даний показник є найвищим серед аналогічних показників, починаючи з 2000 року (після введення КВЕДу).[18.c 11-17] 

Рисунок 2.1. Динаміка промислового виробництва у березні 2000-2010 років(темпи приросту,зниження(-)у %,до попереднього місяця)[18,с 11]

Такі позитивні місячні результати прискорили темпи зростання кумулятивного показника.

За підсумком січня-березня промислове виробництво збільшилось на 10,8%. Зростання виробництва спостерігалось за всіма основними видами промислової діяльності: у добувній (2,9%), переробній промисловості (12,8%) та виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (13,6%).



Рисунок 2.2. Динаміка промислового виробництва у 2009-2010 роках (темпи приросту, зниження (-) у %, до відповідного періоду попереднього року)[18.c 12]

У переробній промисловості позитивні результати розвитку продемонстрували як експорто орієнтовані галузі:хімічна та нафтохімічна промисловість (25,8%) та металургійне виробництво (18,4%), так і галузі, орієнтовані на внутрішній ринок: легка промисловість (8,1%) та виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (1,1%). Слід відмітити, що зростання кумулятивного показника у виробництві харчових продуктів відбулось вперше, починаючи з січня-листопада 2008 року («мінус» 0,6% до січня-листопада 2007 року).

Рисунок 2.3. Динаміка промислового виробництва у розрізі основних видів промислової діяльності у 2009-2010 роках (темпи приросту, зниження (-) у %, до відповідного періоду попереднього року)[18.c 15]

Окремо слід відзначити суттєве зростання виробництва у машинобудуванні (25,7%) - виду промислової діяльності, який орієнтований на виробництво продукції з високою часткою доданої вартості. Позитивні зрушення спостерігались у всіх підвидах машинобудівної промисловості: виробництві машин та устаткування (19,1%), виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування (12,4%) та виробництві транспортних засобів та устаткування (42,3%).

По-третє, продовжується тенденція покращення ситуації у регіональному розрізі. У січні-березні (до відповідного періоду попереднього року) спостерігалось нарощування виробництва у 17 регіонах. Лідерами зростання промислового виробництва були: Закарпатська (28,8%), Дніпропетровська (26,0%), Полтавська (22,2%) області,м. Севастополь (17,6%) та АР Крим (15,5%).

Рисунок 2.4. Регіональна карта промислового виробництва (у % січень-березень до січня-березня 2009 року)[18.c 19]

На рис. наведені дані по основним промисловим центрам України, які у структурі реалізованої промислової продукції займають більше 70%.

2.3 Групи показників ефективності

У процесі аналізу, прогнозування та планування ефективність суспільного виробництва визначають за допомогою системи показників, які охоплюють усі рівні управління економікою України в цілому, а також регіонами, міністерствами, підприємствами.

Показники ефективності можна об'єднати в шість основних груп:

1) узагальнюючі;

2) праці;

3) основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень;

4) матеріальних ресурсів;

5) науково-технічного прогресу;

6) зовнішньоекономічної діяльності.

Показники ефективності економіки в цілому й економіки регіонів зокрема визначають на аналітичній та прогнозній стадіях розробки індикативних планів, під час розрахунку найважливіших народногосподарських балансів, варіантних обґрунтувань темпів економічного зростання та пропорцій і розробки регуляторів розвитку економіки.

Показники ефективності галузей матеріального виробництва, міністерств, підприємств розраховують під час підготовки пропозицій щодо планових намірів уряду та під час розробки планів на підприємствах і в міністерствах.[5,с 245-249]

До узагальнюючих показників на рівні економіки та регіонів зокрема належать:

* зростання та обсяги виробництва національного доходу на душу населення;

* відносна економія основних виробничих фондів, матеріальних витрат (без амортизації), фонду оплати праці у сфері матеріального виробництва;

* співвідношення доданого продукту до фонду оплати праці в матеріальному виробництві;

* рівень рентабельності як співвідношення доданого продукту або прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів;

* зниження витрат виробництва та обігу на 1 грн. валового національного продукту.

Ефективність виробництва -- це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Якісні показники визначаються діленням обсягу валової (товарної) продукції на інший кількісний показник. Наприклад, якісний показник -- продуктивність праці одного працівника за рік -- розраховується шляхом ділення обсягу валової (товарної) продукції [чисельник] на середньорічну чисельність промислово-виробничого персоналу [знаменник]. Індекси темпів зростання якісних показників дорівнюють частці від ділення індексів фізичного росту чисельника та знаменника, який створює даний якісний показник.[16.c 18]

На сучасному етапі регулювання економіки України має проходити на основі комплексного аналізу та пошуку шляхів найбільш ефективного її розвитку. У практиці нашої країни такий оперативний аналіз ще недостатньо розвинений. Багато даних, наявних у звітності та прогнозних (планових) розробках, часто функціонально відірвані й не погоджені між собою, а тому без попереднього додаткового аналізу не дають повної картини існуючого стану та можливостей розвитку країни або окремого регіону.

Для вирішення цих питань у прогнозуванні та плануванні потрібні більш досконала методологія, форми та методи аналітичної роботи. Надання керівним органам обґрунтованих прогнозів і планів та результатів їх обробки значно скоротить потік інформації, дозволить направити більше сил і засобів на аналітичну роботу та пошук кращих шляхів розвитку. Формування такої прогнозної й планової інформації має досягатися систематизацією та комбінуванням показників у існуючих документах. Для цього впроваджується уніфікована форма показників довгострокових виробничих факторів, поточних витрат, загальних і кінцевих результатів. Основна маса показників виробництва може бути отримана зі статистичної звітності.

Основна визначальна риса прогнозування з цільовим підходом полягає в досягненні певного результату виробництва з наступним визначенням необхідних для цього ресурсів та інтенсивності їх використання.

У процесі аналізу звітів і розробки прогнозу за встановленими формами визначення частки й динаміки предметів споживання в загальному обсязі продукції характеризує соціальну направленість розвитку економіки.[19.c 10-13]

Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є:

* у сфері виробництва -- динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею;

* у сфері розподілу -- динаміка реальних доходів населення;

* у сфері обміну -- розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування;

* у сфері споживання -- фонд споживання та фонд невиробничого накопичення.

Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. Більш глибокий аналіз рівня виробництва дає змогу розробити прогноз потреби в продукції на підставі попиту, контрактів, договорів, заявок, прогнозів суміжних підприємств тощо. Зокрема, можна визначити попит населення на товари народного споживання регіонів, ураховуючи норми потреби та чисельність населення цієї території. Порівняння попиту на продукцію й потреби в ній з досягнутою або плановою величиною її виробництва дозволяє розрахувати індекс потреби (попиту). Такі індекси за ряд звітних та планових періодів показують, як змінюються пріоритети розвитку виробництва тієї чи іншої продукції та як вирішуються завдання забезпечення підприємств, регіонів чи населення. Більш поглиблений аналіз дає змогу спрогнозувати співвідношення потреб і попиту, а відповідно й виробництво продукції, ресурсів, поточних витрат і їх складових. Важливим завданням такого аналізу та прогнозних пошуків є вивчення ступеня самозабезпеченості регіонів продукцією, товарами народного споживання, а також вивчення ринків збуту, стану забезпечення підприємств і регіонів сировиною, матеріалами, паливом, комплектуючими виробами та ін.[2.c 187]

Значно зростають роль і значення розробок найбільш ефективних шляхів розвитку виробництва, яким має передувати глибокий і всебічний аналіз досягнутої ефективності, тенденцій і особливостей її динаміки. Для цього шляхом співвідношення прибутку й витрат необхідно визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.

Під час аналізу розвитку виробництва предметів споживання в регіональному розрізі доцільно розрахувати обсяги їх випуску на душу населення.

Інші показники, які використовуються для оцінки ефективності на рівні економіки, регіону, галузі, дещо відрізняються від тих, які застосовуються на підприємствах.

До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять рентабельність продукції та виробничих фондів, виробництво продукції на 1 грн. затрат, відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних та трудових витрат і фонду оплати праці.

Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є: показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці); показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення); показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).[20.c 19]

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш вигідного варіанта виконання даного господарського завдання. Порівняльна економічна ефективність розраховується під час розробки та впровадження нової техніки, вирішення питань виробництва й застосування взаємозамінних матеріалів і продукції, під час проектування будівництва та реконструкції підприємств.

При порівнянні часто виникають ситуації, коли варіанти з меншими поточними витратами (собівартістю) характеризуються більшими матеріальними витратами (капітальними вкладеннями). У цьому випадку слід порівняти величину додаткових капітальних вкладень з економією поточних витрат завдяки більш низькій собівартості продукції. Таке зіставлення проводиться на основі визначення терміну окупності додаткових капітальних вкладень, який є відношенням величини капітальних вкладень і величини собівартості продукції. Термін окупності визначає час, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупляться за рахунок економії від зниження собівартості продукції. Показник, обернений до терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових капітальних вкладень. При порівнянні варіантів рекомендується користуватися приведеними витратами, які є сумою капітальних вкладень і поточних витрат (собівартості, приведеної до єдиної розмірності у відповідності з нормативами ефективності). Мінімальні приведені витрати визначать найбільш ефективний варіант.[10.c 567]

Розділ ІІІ. Фактори підвищення ефективності виробництва

3.1 Класифікація та загальна характеристика

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис.3.1.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.[20.c 7]

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які (мал..3.1).

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення -- «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» -- ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.[21.c 12-18]

Таблиця 3.1 - Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання[16.c 12]



3.2 Напрямки дії та використання окремих чинників

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів -- організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на. всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.[4.c 145-155]

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності).

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.[21.c 19]

Висновки

На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки і пропозиції

Отже, суспільне виробництво є вирішальною сферою життєдіяльності людини, основою життя та джерелом прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації. Однією з найважливіших якісних і кількісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність - економічна категорія, яка виражається відношенням величини створеного за певний період часу національного доходу до сукупних затрат суспільної праці і характеризує віддачу, результативність суспільного виробництва. Дана категорія є складним структурним утворенням, яку характеризують, насамперед, її форми, критерії, інтегральні, узагальнюючі і часткові показники, тобто так званий генетично-структурний комплекс в цілому.

Серед форм ефективності перш за все розрізняють економічну та соціальну. Економічна ефективність - це досягнення виробництвом найбільших результатів при найменших витратах живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції. Соціальна ефективність - це ступінь відповідності результатів господарської діяльності соціальним потребам суспільства та інтересам окремої людини.

До економічних показників ефективності суспільного виробництва належать: різноманітні інтегральні та узагальнюючі показники; часткові показники такі як, продуктивність суспільної праці, трудомісткість, фондовіддача, фондомісткість, матеріаловіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, еколого-економічна ефективність.

До основних соціальних показників ефективності суспільного виробництва належать: розмір ВВП на душу населення, розмір НД на душу населення, рівень життя населення, якість життя населення, частка фонду споживання в НД, ІРЛ та інші. Але ефективність не є чисто зовнішня, поверхнева категорія з певними показниками. Її суть визначається глибинним шаром системи виробничих відносин. Будучи вторинним основного відношення, відношення загальнонародної ефективності володіє власною якісною і кількісною визначеністю, рухається в іманентній суперечності.

Дослідження об'єктивних основ, суті і генетично-структурного комплексу соціально-економічної ефективності виробництва свідчить про особливий характер її інтегрованості в економічну структуру будь-якого суспільства, зокрема українського. Спроба прослідкувати сходження суті, гуманістичної основи ефективності по «ступенях» її економічних форм, у тому числі і перетворених, до поверхні економічного життя дозволить у майбутньому сформувати такий її генетично-структурний комплекс, верхній структурний ряд якого буде покликаний стати невід'ємною складовою частиною нового господарського механізму, що відповідає потребам переходу до ринку.

Саме на цьому рівні повинна бути адекватно реалізована особлива, критерійна роль категорії «ефективність» в економічній структурі суспільства, знайдений оптимальний баланс, міра її соціальною і економічною складових.

Соціально-економічна ефективність виробництва, її форми і показники покликані стати своєрідним «центром кристалізації» всього комплексу елементів господарського механізму України, виконувати роль його структуротвірної основи. Це дозволить додати йому цілісність, внутрішню гармонійність, єдину загальну спрямованість функціонування і розвитку і зрештою стати механізмом руху до ефективної ринкової економіки. Перехід до сучасного повнокровного ринку створює широкі можливості для швидкого зростання соціально-економічної ефективності виробництва. Їх реалізація припускає активну і цілеспрямовану діяльність людей, яка заснована на пізнанні об'єктивних економічних процесів, що забезпечують ефективне функціонування ринку, а також ефективну політику держави, яка головним чином має бути спрямована на:

* розвиток різноманітних форм власності і господарювання, які дадуть можливість кожному працівникові повною мірою реалізувати права власника і господаря, стати реальним суб'єктом відносин ефективності, а також створити адекватні умови для функціонування вільних товаровиробників;

* перехід від все ще адміністративного планування до гнучкого, побудованого по критерію ефективності регулювання економічних процесів, органічного поєднання планових і ринкових початків;

* перебудову системи стимулювання на основі прямої залежності розмірів доходів працівників і трудових колективів від рівня і динаміки ефективності виробництва;

* демократизацію економічного життя, створення органів самоврядування трудящих на всіх рівнях і у всіх ланках народного господарства.

Саме при постановці таких завдань виникає гостра необхідність подальшого розвитку теорії ефективності суспільного виробництва в Україні, адже науково обґрунтоване використання форм і показників ефективності, всіх елементів її генетично-структурного комплексу є необхідною умовою реалізації найбільш ефективних напрямів формування і функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки в нашій державі.

Список використаної літератури

1. Бланк І.А. Керування використання капіталом. - К.: Ніка-Центр, 2000. - 656с.