10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво с невід'ємною ознакою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців - немає ринку, і навпаки. Поняття "підприємництво" надзвичайно ємне. Це зумовлено тим, що воно відображує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього формувалося впродовж тривалого історичного періоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття "підприємець" на початку XVIII ст. увів англійський банкір-економіст Кантільйон. Під ним він розумів людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Головною рисою підприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику. [11]

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. - Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт і И. Шумпетер.

А. Сміт характеризував підприємця як власника, під цим кутом зору він розглядав його дії в економічному житті, мотивацію, поведінку, психологію. Вчений зазначав, що підприємець керується лише власним інтересом, переслідує власну вигоду. [4]

Не лише інтереси та вигода зумовлюють діяльність підприємця. Адже в умовах ринкового середовища існує багато суб'єктів підприємницької діяльності, між якими триває конкурентна боротьба за головний приз - прибуток. Одержати його можна тільки за умови застосування найефективнішого варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукує підприємця використовувати найкращі якості працівників: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання виявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства - це також мета підприємця, яка відіграє значну роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це робить підприємництво локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові, відмінні риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток), результат буде отримано через певний час, після того, як відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і в потребах суспільства. Причому прибуток, який отримає підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених змін, перевищить всі витрати. Через це більшу частину отриманого прибутку він спрямовує на розвиток господарської діяльності, а не на особисті потреби.

Поняття "підприємець" часто застосовують як синонім таких понять, як "господар", "бізнесмен", тобто в значенні "людина, яка організувала свою справу і розвиває її" [2]. Проте як тоді можна класифікувати особу, яка має свою ферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає їй можливість лише існувати? І великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який отримує мізерний доход від своєї діяльності, як і всі інші, хто на свій страх і ризик займаються певною справою, отримуючи від неї доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття ширше, ніж поняття "підприємець".

Найтиповіші риси підприємця, які виділяють його з-поміж інших господарюючих суб'єктів, схарактеризував австрійський економіст Й. Шумпетер.

1. Основні умови підприємницької діяльності

1.1 Економічні умови

Реальне підприємництво не сумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, яке зводиться до концентрації виробництва і капіталу внаслідок придбання, злиття і поглинання (ці явища спостерігаються і в Україні в умовах перехідної економіки). На це вказував і видатний англійський економіст Дж. Кейнс [13]. На його думку, спекулянти не завдають шкоди, якщо вони залишаються "бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва". Однак коли розширення виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності казино, годі сподіватися на хороші результати.

Формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є одним з основних завдань, що стоять перед Україною, визначальною умовою переходу її до інноваційної моделі розвитку.

Справжнє підприємництво можливе тільки за умови економічної свободи людини, існування права вибору діяльності для якомога повнішої реалізації її здібностей, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи.

Підприємець - це особа, яка поєднує у собі новаторські, комерційні й організаторські здібності і застосовує їх для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових сфер використання капіталу, отримання нових благ та їх нових якостей.

Підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців щодо організації, розробки, виробництва і реалізації благ для отримання прибутку та соціального ефекту

Сутність підприємництва виявляється в ініціативній, новаторській, самостійній діяльності. Його метою, з одного боку, є отримання прибутку або особистого доходу в результаті передбачення, точного розрахунку, а з другого - найефективніше використання чинників виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну, ресурсну, організаційну, мотиваційну.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у конкретному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови.

Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багатосуб'єктних (приватних, колективних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення щодо використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. У нашій країні економічними передумовами є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

1.2 Політичні умови

Політичні передумови передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва, зокрема гарантування всім господарюючим суб'єктам збереження їхньої власності, неможливості націоналізації, експропріації. владні структури мають створити умови для розвитку всіх форм власності, передусім інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), через відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на чинному законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові правила гри, тобто надати однакові права і повну свободу діяльності, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. Ідеться про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно, в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони (правила гри), а отже, поняття "самостійно" та "вільно" набувають нового змісту.

У сфері бізнесу крім суворо формалізованих відносин, основаних на законодавчих актах, між господарськими суб'єктами складаються неформальні, які ґрунтуються на довірі, чесності, порядності, дотриманні слова, збереженні комерційної таємниці тощо.

Зазначені передумови не можуть існувати без досить важливої складової - психологічної, сутність якої полягає у формуванні позитивної суспільної думки щодо підприємництва. Без цього розвиток підприємництва стримуватиметься. Саме з реалізацією цієї передумови пов'язано багато проблем, оскільки у кількох поколінь населення України було сформовано негативне ставлення до підприємництва і враз змінити його не вдасться.

1.3 Правові умови

У нашій країні було прийнято низку нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування підприємництва. Чільне місце серед них посідав Закон України "Про підприємництво".

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

(Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) можуть бути: а) організаторами індивідуального виробництва, в якому застосовуються засоби виробництва, що їм належать, і використовується їхня власна праця; б) організаторами виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця. [1]

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності займаються діяльністю у більших масштабах порівняно з індивідуальним підприємництвом з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Згідно із загальними принципами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Це зумовлено тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати їх виконання.

Відповідно до чинного законодавства України заняття підприємницькою діяльністю заборонено таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують у всіх країнах і зумовлені необхідністю, по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб щодо свободи підприємництва (можливість придбавати економічні ресурси, організовувати процес виробництва за власним вибором, реалізовувати товар на ринку) і свободи вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути незалежним у споживанні); по-друге, позбавити осіб, які працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавчих, нормативних актів, державних замовлень, укладання міждержавних угод, можливості створювати пільгові умови для окремих суб'єктів, отримуючи за це певні вигоди, винагороду, і, таким чином, захистити суспільство від зловживань, корупції; по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб можливості займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є також капітал, який створює передумови для формування суб'єкта підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями в суспільстві всі бути не можуть.

Об'єкт підприємництва - це певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції або благах, у вигляді послуг, інформації. Визначальним критерієм тут є не сфера, а сутність діяльності.

Підприємництво існує майже в усіх сферах економіки, за винятком тих, втрата державного контролю над якими загрожує безпеці держави або здоров'ю людей. Йдеться про виготовлення і реалізацію зброї, наркотиків, грошових знаків. Цією діяльністю можуть займатися лише державні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика, потребують спеціального дозволу - ліцензії. Державні органи, які її видають, можуть таким чином регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією розрізняють такі основні види підприємництва:

індивідуальне - засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники без постійно застосовуваної найманої праці);

сімейне - ґрунтується на приватній власності громадян - членів однієї сім'ї з можливим використанням найманої робочої сили; приватне, або партнерське, - в основі якого лежить створення юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи), зазвичай використовується наймана праця;

акціонерне - засноване на власності акціонерів - власників цінних паперів (фізичні та юридичні особи);

орендне - власність береться у користування на певний час за відповідну плату, що дає орендарю право бути власником результатів праці, доходів та розпоряджатися майном;

колективне (народне) - в основі якого лежить власність трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

інноваційне - ґрунтується на інтелектуальній власності;

спільне - засноване на об'єднанні майна різних власників.

Зазначені та інші види підприємницької діяльності (наприклад, за контрактом - на основі угоди менеджера або адміністрації з власником, різні форми кооперування) можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

В умовах формування підприємницьких структур, зокрема в Україні, де існував монополізм державного сектору економіки, особливо важливого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, а також правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні для забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування законодавчо визначено такі права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця.

Право - це нормативна форма вираження принципу рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки.

З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

самостійно організовувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди);

самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, які працюють на засадах найму;

отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємця.

Обов'язки-це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню.

Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб:

укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом;

оплачувати працю особам, які працюють за наймом на рівні, не нижчому за мінімальний розмір, встановлений законодавством, забезпечувати відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

дотримуватися прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця.

Відповідальність - це правові та етичні відносини між підприємцями і суспільством господарюючими суб'єктами, споживачами та ін.)

підприємець україна господарюючий суб'єкт

Підприємець відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути накладене стягнення; за охорону навколишнього середовища, дотримання техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; за завдані шкоду і збитки своїм майном.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, що йому належить, не вистачає для покриття заборгованості і відсутні можливості для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Отже, підприємництво зорієнтоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку потенціалу особистості, передбачає персональну економічну та адміністративну відповідальність підприємця.

2. Формування і розвиток підприємництва в Україні

2.1 Економічна підтримка підприємництва

Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні с гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавчо гарантує для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності однакові права і можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів нечесної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Розвиток підприємницьких структур і розширення можливостей вільного підприємництва потребує з боку держави не тільки правового забезпечення, а й економічної, матеріально-технічної та організаційної підтримки.

Економічна підтримка підприємницької діяльності передбачає: > - запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва через створення мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик; > - доступ до іноземних кредитів; формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших втрат, зумовлених діями органів державної влади; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, які реалізують інноваційні проекти, створюють нові виробництва, здійснюють модернізацію та іншу діяльність, що мас визначальне значення для розвитку економіки країни, розв'язання соціальних проблем. Матеріально-технічна підтримка полягає у: передаванні або продажу на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектору різного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації; комерціалізації сфери торгівлі та громадського харчування, корпоратизації великих і середніх підприємств різних галузей економіки; передачі в оренду недовантажених потужностей підприємств, продажу на конкурсних засадах об'єктів незавершеного будівництва, нежитлових приміщень і невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, що це відповідає інтересам розвитку економіки; створенні технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка підприємницької діяльності мас сприяти:

налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій через вироблення раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

доступу до документів, які стосуються створення, порядку реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

підготовці підприємницьких кадрів, їхній інформованості з питань підприємництва, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів, перепідготовки викладачів, організації інформаційних центрів, проведення наукових досліджень з окремих питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах.

Отже, законодавство України створює умови для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип економічного мислення.

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Існують різні види підприємств: заводи і фабрики, банки й універмаги, інститути і магазини, шахти і ферми, інші установи, що є самостійними господарськими суб'єктами, наділені правами юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру, асортимент продуктів і способи їх отримання. Від ефективності функціонування підприємства залежить економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Крім терміна "підприємство" в літературі часто вживають термін "фірма".

Фірма - це ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) здійснює свою діяльність. У ширшому розумінні - це основна ланка сучасної економіки ринкового типу, зареєстрована у відповідній правовій формі [2].

Іноді фірму визначають як ділове підприємство. Таке тлумачення збігається з попереднім. Проте слід мати на увазі, що під діловим підприємством зазвичай розуміють вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірм або як їхній підрозділ. Підприємство саме по собі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.

У країнах з розвиненим ринковим господарством діє кілька десятків мільйонів фірм різних видів, які представляють різні форми і способи залучення та використання капіталу.

В Україні, економіка якої перебуває в перехідному стані, фірми знаходяться в стадії формування. Це потребує стимулювання такого процесу і реструктуризації підприємств.

Виходячи з викладеного вище, надалі розглядатимемо підприємство як організацію, що здійснює господарську діяльність, тобто як фірму.

Підприємство (фірма) як основна ланка національної економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак.

2.2 Умови функціонування підприємництва

Реальними суб'єктами ринкових відносин підприємства незалежно від їхніх масштабів, форм організації, структури власності та сфери діяльності можуть бути за таких умов:

Якщо вони є економічно самостійними товаровиробниками. Це дає їм можливість на свій розсуд використовувати належне їм майно, визначати програму дій, обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

Стимулом їхньої діяльності є прибуток, який створюється під час кругообороту капіталу.

Підприємство несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності - як поточними доходами, так і капіталом.

Створення таких умов й означає перехід країни до ринкової економіки. Це складний процесу, що потребує багато часу. Потрібно також, щоб відбулися трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

Сьогодні в Україні відбувається активний процес утвердження механізмів недержавної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки, реформування відносин власності.

3. Ринкова структура економіки України

3.1 Види підприємств

Формування ринкової структури економіки в Україні зумовило появу різних форм підприємств. їх можна класифікувати за різними критеріями, проте найпоширенішими є класифікації за формою власності, сферою діяльності.

Залежно від форми власності - приватної, колективної, державної - розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація, державне підприємство.

Одноосібне володіння - це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До переваг належать: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліком одноосібного володіння є насамперед те, що власні фінансові ресурси підприємства недостатні для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити. Багатоманітність обов'язків, які виконують власники підприємств у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, що не лише спричиняють значні витрати, а й навіть банкрутство.

Через ці обставини одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку виникає велика їх кількість і багато подібних підприємств банкрутує.

Партнерство, або товариство, - це форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників [6].

Паї відіграють подвійну роль. По-перше, отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення коштів на нагромадження капіталу розподіляється між членами товариства пропорційно до паїв. По-друге, кожний член отримує кількість голосів пропорційно до його паю.

Товариство - це зазвичай закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів. Воно складається з відносно невеликої кількості членів, які беруть участь у його роботі [5].

Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю), товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (змішане).

Повне товариство є найпоширенішою формою. Його учасники несуть відповідальність за діяльність фірми, яка визначається розміром як внеску, так і особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства мають невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли до статутного фонду. Такі партнерства характерні для фірм, які реалізують будівельні проекти, займаються розробленням природних ресурсів, здійснюють операції з нерухомістю та інші види діяльності в капіталомістких сферах.

Командитне (змішане) товариство об'єднує поряд із дійсними членами, які несуть повну (необмежену) відповідальність, учасників за принципом обмеженої відповідальності (тобто майнова відповідальність поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства). Лише дійсні члени товариства володіють правом голосу в таких фірмах.

Частка партнерства у ринковій економіці невелика, проте мас низку переваг перед одноосібним володінням, що виявляється у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і наявності більших можливостей для одержання кредиту; вдосконаленні управління через розподіл управлінських функцій між партнерами. До недоліків цієї форми організації належать можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація - це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом [9].

Корпорація є основною формою сучасного підприємництва в країнах з ринковою економікою. Незважаючи на те що кількість їх невелика, у створенні валового національного продукту вони відіграють провідну роль.

Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 % + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції "розпорошені" серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Такі власники зазвичай не беруть участі у зборах, вони укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, різними соціальними фондами, членами яких вони є, або зі спеціально для цього створеними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.

Синонім сучасної корпорації - це холдингові компанії, які є власниками контрольних пакетів акцій групи підприємств. Холдинг щодо останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких він володіє, є щодо нього дочірніми. У свою чергу, холдинг може бути дочірньою компанією щодо компанії, яка володіє контрольним пакетом його акцій. Такий механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції: виробничу, інвестиційну, комерційну, збутову, зовнішньоекономічну. Як засвідчує світовий досвід, холдингові компанії можуть залучати середні і навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою фінансово-промислові групи відіграють важливу роль, оскільки вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Нерідко вони створюють монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства - це підприємства, що ґрунтуються па державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств [10].

На загальнодержавному підприємстві майном і виробничо-комерційною діяльністю розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних інтересах [6].

Об'єктами державної власності можуть бути різні засоби виробництва залежно від історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай потрібною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

За розміром підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Формування малих підприємств залежить насамперед від традицій національної економіки. Тому єдиних критеріїв віднесення підприємств до групи малих не існує. Найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства, є трудовий та фінансовий.

Так, у Великій Британії до цієї категорії згідно з трудовим критерієм належать підприємства, на яких зайнято до 50, в Італії - до 300 осіб.

Нині українським законодавством визначено, що до суб'єктів малого підприємства незалежно від виду діяльності належать підприємства, на яких працює не більше 50 осіб.

Як фінансовий критерій підприємства використовуються його фінансові результати: вартість активів, оборот капіталу, обсяг валового доходу, обсяг реалізованої продукції тощо. В Україні таким показником з 1998 р. є обсяг річного валового доходу (до 500 тис. євро).

Малі підприємства надають економіці гнучкості, активно реагують на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяють послабленню монополізму.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, проте сталої номенклатури виробів у значних обсягах. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впроваджувати нові розробки у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами, які полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для практичної реалізації науково-технічних досягнень, а великі не можуть це зробити через свої масштаби, оскільки заміна та оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного зниження норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача. Існують різні види цін (Додаток Г)

Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни.

Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм для трансформації великих підприємств.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

Підприємства можна класифікувати також за сферою і видом господарської діяльності. Це зумовлено суспільним поділом праці, згідно з яким створюються промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, фінансові, торгові, наукові, обслуговуючі підприємства.

Підприємства різних сфер господарювання різняться між собою не тільки за структурою та умовами виробництва, а й за тим, що вони виробляють.

У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк - предмети сільськогосподарського виробництва. Банки акумулюють вільні кошти і надають їх у кредит. Торгові та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, об'єднуючи виробників і покупців.

3.2 Види діяльності підприємств

Підприємства різних галузей можна згрупувати за видами діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

Отже, наявність різних форм підприємств зумовлена відмінностями у формах власності, розмірах та сферах діяльності, що дає змогу кожному з них виконувати певну роль і функції у ринковій економіці.

Кінцевою метою та спонукальним мотивом підприємницької діяльності є одержання прибутку. Механізм його утворення досить складний. Більшість економістів пов'язують процес формування прибутку з капіталом.

Елементи вчення про капітал трапляються у працях грецького мислителя Арістотеля. Він вводить поняття "хремастика", яке походить від гр. слова "хрема" - "майно", "володіння". Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговельний та грошовий капітал, то, за Арістотелем, "хремастика" означає нагромадження багатства в грошовій формі [7]. У подальшому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, класиків. Проте першим системне дослідження капіталу і додаткової вартості здійснив К. Маркс [8].

3.3 Поняття “Капіталу”

Як зазначав К. Маркс, рух капіталу завжди починається з грошей. Однак останні самі по собі не є капіталом, а стають ним лише у тому разі, коли використовуються з метою одержання прибутку. Інакше кажучи, гроші мають самозростанні, тобто приносити додаткову вартість. Джерело доданої вартості К. Маркс вбачав в унікальному товарі, який знаходить на ринку власник засобів виробництва. Ним є робоча сила, споживна вартість якої здатна створювати вартість більшу, ніж її власна.

У ХХ ст. поняття "капітал"трактувалося по-різному. Так. англійський економіст Дж. Хікс визначав капітал як сукупність товарів виробничого призначення. По суті, він продовжив традиції, започатковані К. Марксом, Є. Бем-Баверком і А. Маршаллом.

Американські вчені І. Фішер та Ф. Найт - представники неокласичного напряму - розглядали капітал як благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Такого самого погляду дотримується і автор одного з популярних підручників з економіки П. Хейне. Новим у його визначенні поняття капіталу є те, що до обладнання, споруд, землі він додає "людський капітал" - знання, уміння людей, яких вони набули у процесі навчання, професійної підготовки та практичного досвіду і завдяки яким їх носії надають виробничі або інші послуги [13].

Такий підхід до визначення капіталу є кроком уперед в економічній науці, особливо в умовах інформаційної ери, коли з'явилися і зростають випереджаючими темпами фірми, що продукують інформацію та знання. В умовах науково-технічної революції знання стають новим важливим ресурсом і джерелом багатства.

Інформація і знання, на відміну від грошових, природничих, технічних і трудових ресурсів, не відчужуються. Власник будинку або чобіт, продавши їх, не може більше ними розпоряджатися або їх споживати. Знання, втілені у ліцензії, ноу-хау і реалізовані, не відчужуються від того, хто їх створив. Так само інформацію і знання їх власник не може повернути собі.

Від традиційних ресурсів знання та інформація відрізняються за ціноутворенням. Ціни на перші зростають залежно від їх рідкості, на другі - навпаки, від їх надлишку. В умовах НТР діє закон - чим більше знань, тим більша в них потреба. Ось чому обсяги знань, інформації зростають. Доказом цього є дедалі зростаюче споживання у світі патентів, ліцензій тощо.

Специфіка та зростаюча роль інформації як виробничого ресурсу зумовлюють зростання довгострокових інвестицій у наукові дослідження, дослідно-конструкторські розробки і підготовку кадрів. На думку американського економіста і публіциста Т. Стюарта, 1991 р. став першим роком інформаційної ери. Саме того року у США витрати на придбання промислового обладнання (107 млрд. дол.) та інформаційної техніки (112 млрд. дол.) майже збіглися. Відтоді компанії витрачають більше грошей на обладнання, потрібне для збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації, ніж на машини, призначені для штампування, різання, вантаження тощо [3].

Компанії, які продукують інформацію і знання, мають якісні відмінності від традиційних з погляду організації, форми капіталу і власності. Вони замінили основні фонди знаннями, а товарно-матеріальні запаси - інформацією. Кому вони належать, хто відповідає за зміст знань (основних фондів), нелегко визначити, якщо розглядати ці питання з традиційного погляду.

У зв'язку з цим наведемо характерний приклад, порівнюючи між собою компанії Microsoft і IBM. За їхніми капіталами стоять різні активи. Так, у 1996 р. на кожні 100 дол., вкладених в IBM, основні фонди становили 23 дол., а на 100 дол., інвестованих у Microsoft, - трохи більше ніж долар [12].

Характерною рисою інтелектуальних компаній є звільнення їх балансів від основних фондів. З цією метою вони розміщують штаб-квартири в орендних приміщеннях; банки третину своїх прибутків одержують від безвідсоткових операцій, таких як опрацювання даних, продаж цінних паперів, надання інших послуг. Страхові компанії, які традиційно володіли нерухомістю, облігаціями, акціями і використовували доход від них для виплат власникам полісів, дедалі більше займаються нетрадиційними операціями. Нині їхніми активами стають фонди, що належать різним власникам полісів, за управління якими вони одержують комісійні, тобто преміальний доход.

Размещено на Allbest.ru