Економічні системи і їхня сутність

27

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Економічні системи і їхня сутність

2. Класифікація економічних систем

3. Типи й моделі економічних систем

3.1 Ринкова економіка

3.2 Змішана економіка

3.3 Адміністративно-командна система

4. Проблема координації в різних економічних системах

Висновки і пропозиції

Список літератури

Вступ

У сучасних курсах по економічній теорії звичайно виділяють ринкову, командну й змішану економіку. Найкраще вивчена ринкова економіка, що характеризується як система, заснована на приватній власності, волі вибору й конкуренції, опирається на особисті інтереси, обмежує роль уряду. Командна економіка описується як система, у якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування. Під змішаною економікою мається на увазі тип суспільства, що синтезує елементи перших двох систем. Він характерний для більшості сучасних держав.

Історична класифікація повинна включати крім сучасні системи минулого й майбутнього. У цьому зв'язку заслуговує на увагу класифікація, запропонована представниками теорії постіндустріального суспільства, які виділяють доіндустріальні, індустріальні й постіндустріальні економічні системи.

Границями, що відокремлюють економічні системи друг від друга, є промислова й науково-технічна революції. Усередині кожної із цих систем можлива більше дробова типологія, що дозволяє намітити шляхи для синтезу формаційного й цивілізаційного підходів.

Метою написання курсової роботи є вивчення класифікації і типів економічних систем. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- вивчити сутність економічних систем;

- розглянути їх класифікацію;

- розглянути типи і моделі економічних систем;

- дослідити проблеми координації в різних економічних системах.

1. Економічні системи і їхня сутність

Сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин й організаційних форм, являє собою економічну систему цього суспільства. Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти багато закономірностей господарського життя суспільства.

Елементи економічної системи. Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованим у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси й результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

Економічна система - це поєднання продуктивних сил і виробничих відносин. Їх взаємодія визначає сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності:

1. Форми зв'язків між людьми (пряма, непряма).

2. Способи регулювання господарської діяльності (Централізований - децентралізований, координаційний - субординаційний, командний).

3. Мету функціонування (задоволення потреб держави чи окремих індивідів).

4. Тип мотивації поведінки людей і прийняття рішень (матеріальне стимулювання, адміністративний примус).

5. Різновиди власності на засоби виробництва та матеріальні блага (приватна, державна, колективна).

6. Ступінь розвитку матеріально-технічного потенціалу країни (індустріальна, аграрна)

Це марксистській підхід до визначення змісту економічної системи. Маркс вважав, що сутність економічної системи не можна зрозуміти без виробничих відносин в основі яких лежать відносини власності.

Маркс створив вчення про суспільно-економічну формацію, де суспільство складається з базису та надбудови.

- Базис - це спосіб виробництва, що утворюється єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. В основі базису - форма власності на засоби виробництва. Саме власність визначає володіння, користування, розподіл і привласнення.

- Надбудова - сфера життя, яка не відноситься до виробництва (культура, релігія, політика), але впливає на нього. Від надбудови залежить чи буде відповідність між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Коли відповідність між виробничими відносинами і продуктивними силами порушується, має місце зміна формації.

2. Класифікація економічних систем

Існують такі типи економічних систем.

К. Маркс виділяє формації (устрої):

- первіснообщинна

- рабовласницька (в зрілому вигляді не було)

- феодальна

- капіталістична (після пролетарських революцій)

- комуністична

- (соціалізм, як перехідний етап до комунізму).

Маркс помилився. Головна помилка - не зміг передбачити еволюцію капіталістичних виробничих відносин; не вірив, що капіталісти поступляться частиною прибутків заради покращення умов життя і праці носіїв робочої сили - робітників.

Інші переходи до класифікації типів економічних систем.

- Д. Белл та І. Ростоу виділяють суспільства:

- доіндустріальне

- індустріальне

- постіндустріальне

Самуельсон пропонує багатоукладну економіку:

- соціалізм

- комунізм

- фашизм

Макконнел, Брю дають таку класифікацію:

- традиційне суспільство

- командна економіка

- ринкове господарство

Г. Кісінджер та С. Хандінгтон вказують цивілізації:

- атлантична (західна)

- ісламська

- китайська (конфуціанська)

- слов'яно-православна

- індуістська

- латиноамериканська

- африканська

Найчастіше пропонуються такі типи економічних систем:

- ринкова економіка вільної конкуренції

- сучасна (регульована) ринкова економіка

- традиційна

- адміністративно-командна

3. Типи й моделі економічних систем

В останні півтора-два сторіччя у світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, у яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна й адміністративно-командна. Врамках тієї або іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

3.1 Ринкова економіка

Чистий капіталізм, або капіталізм епохи вільної конкуренції (laissez faire), характеризується приватною власністю на ресурси й використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й керування нею. Основні питання були розглянуті вище.

Однієї з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста воля всіх учасників економічної діяльності, не тільки капіталіста-підприємця, але й найманого робітника.

У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Ринкова система функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення й переваги віддаються гласності й координуються. Той факт, що товари й послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту й ресурсу. У результаті економічна влада широко розсіяна. Вирішальною умовою економічного прогресу стала воля підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Був досягнутий новий рівень розвитку «людського фактора», головної продуктивної сили суспільства. Найманий робітник і капіталіст-підприємець виступали як юридично рівноправні агенти ринкових відносин. Поняття «вільний найманий робітник» припускає право вільного вибору покупця робочої сили, місця її продажу, тобто волю пересування в межах ринку праці. Подібно всякому товаровласникові, що реалізував свій товар й одержав за нього гроші, найманий робітник мав волю вибору предметів і способів задоволення потреб. Зворотною стороною волі вибору стала особиста відповідальність за підтримку робочої сили в нормальному стані, за правильність ухваленого рішення, за дотримання умов трудової угоди.

Який механізм рішення фундаментальних завдань економічного розвитку в розглянутій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, через ціни й ринок. Коливання цін, їх більше високий або низький рівень служать індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу всіх видів ресурсів, роблячи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці прагнуть одержувати все більший доход (прибуток), гранично ощадливо використати природні, трудові й інвестиційні ресурси й максимально широко реалізовувати такий ресурс, як свої творчі й організаційні (так називані підприємницькі) здатності в обраній ними сфері діяльності, що служить потужним стимулом розвитку й удосконалювання виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

Захисники чистого капіталізму затверджують, що така економічна система сприяє ефективності використання ресурсів, стабільності виробництва й зайнятості, швидкому економічному росту. От чому тут дуже мала або зовсім відсутня необхідність в урядовому плануванні, в урядовому контролі й втручанні в економічний процес. Справді, сам термін laissez faire у приблизному перекладі означає "нехай іде, як іде" ("let it be"), тобто нехай уряд не втручається в економіку. Резон тут у тім, що таке втручання підриває ефективність функціонування ринкової системи. Роль уряду, тому обмежується захистом приватної власності й установленням належної правової структури, що полегшує функціонування вільних ринків.

Чи представляє собою ринкова система найкращий спосіб знаходження відповідей на поставлені вище фундаментальні питання? Це теж складне питання: будь-яка повна відповідь на нього неминуче виходить за межі фактів і вступає в царство ціннісних суджень. Але звідси треба, що наукової відповіді на таке питання не існує. Сам по собі факт, що є багато альтернативних способів розподілу рідких ресурсів, тобто багато різних економічних систем, служить яскравим свідченням розбіжності в оцінках ефективності ринкової системи.

3.2 Змішана економіка

У випадку з'єднання й переплетення різних форм господарства, різних формаційних утворень, різних цивілізаційних систем, а також більше складних сполучень різних елементів системи можна говорити про змішані економічні системи (змішаній економіці). Їхня відмінна риса - гетерогенність (різнорідність) вхідних у них елементів.

Змішані системи існували в різних історичних умовах. Наприклад, у свій час такою системою був колонат, що виник на основі з'єднання рабовласницьких і феодальних відносин у Древньому Римі. Стосовно до сучасних умов змішана економіка з'являється в наступних укрупнених формах:

- змішана економіка що розвиваються (особливо слаборозвинених) країн, у яких "змішання" викликається низьким рівнем розвитку й наявністю відсталих економічних форм;

- змішана економіка розвинених країн (розвинена змішана економіка).

Ідеї змішаної економіки, що з'явилися на рубежі двох останніх століть і отримали потім широке поширення, відбивали реальні зміни в соціально-економічному житті, що особливо підсилилися в післявоєнний період. Ці зміни виявилися в ускладненні форм взаємодії ринку й державного регулювання економіки, частки підприємництва й процесу соціалізації, а також в усі більше помітному проникненні в структуру суспільних систем постіндустріальних почав.

Сам термін "змішана економіка" не має однозначного тлумачення. Його первісна й найпоширеніше трактування наголошує на сполученні різних секторів економіки (приватного й державного), на розмаїтості форм власності. Друга позиція, що одержала імпульс від кейнсіанства, висуває на перший план проблему сполучення ринку, ринкового механізму й державного регулювання. Третя позиція, ініційована різноманітними соціал-реформістськими плинами, ґрунтується на сполученні капіталу приватного підприємництва й соціальності, суспільних соціальних гарантій. Нарешті, ще одна позиція, що випливає із цивілізаційного підходу, націлює на проблему співвідношення економічних і неекономічних початків у структурі сучасного суспільства.

Зазначені трактування змішаної економіки в сучасних умовах не суперечать один одному: вони лише відбивають наявність декількох ліній формоутворення сучасного типу розвитий економіки і їхня єдність. Змішана економіка являє собою одночасне сполучення зазначених параметрів, а саме: сполучення приватного й державного секторів економіки, ринку й державного регулювання, капіталістичних тенденцій і соціалізації життя, економічних і неекономічних початків.

Параметри змішаної економіки мають відносну самостійність. Однак, можливе превалювання того або іншого параметра або однієї із груп параметрів в умовах різних країн.

Змішаність економіки характеризує не тільки наявність різноманітних структурних елементів у її складі, але й утворення конкретних форм їхнього сполучення в реальній економіці. Прикладом цього можуть служити частно - державні акціонерні підприємства, контрактні угоди державних органів із приватними фірмами, соціальне партнерство й т.д.

Сьогодні змішана економіка є цілісною системою, що виступає адекватною формою сучасного розвиненого суспільства. Утворюючі її елементи опираються на такий рівень продуктивних сил і на такі тенденції соціально-економічного розвитку, які об'єктивно вимагають доповнення ринку державним регулюванням, приватногосподарської ініціативи - соціальними гарантіями, а також включення в економічну структуру суспільства постіндустріальних початків. Змішана економіка не є конгломератом, хоча й уступає "чистим" системам у ступені однорідності складових її елементів.

Загальна лінія на розвиток змішаної системи не означає одноманітності й стандартизації.

Реально в різних країнах і регіонах складаються різні моделі змішаної економіки. Вони відрізняються друг від друга своїми "національними коефіцієнтами змішання" різних форм власності, ринку й державного регулювання, капіталу й соціальності, економічної й постэкономической сторін. Ця особливість залежить від багатьох факторів: рівня й характеру матеріально-технічної бази, історичних і геополітичних умов формування суспільного устрою, національних і социокультурных особливостей країни, впливу тих або інших соціально-політичних сил і т.п. Більше того, у змішаній економіці, як правило, може домінувати та або інша сторона параметрів.

Американська модель -- це ліберальна ринково-капіталістична модель, що припускає пріоритетну роль приватної власності, ринково-конкурентного механізму, капіталістичних мотивацій, високий рівень соціальної диференціації.

Німецька модель -- це модель соціального ринкового господарства, що розширення конкурентних початків погоджує зі створенням особливої соціальної інфраструктури, що зм'якшує недоліки ринку й капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб'єктів соціальної політики. У німецькій економічній моделі держава не встановлює економічні цілі - це лежить у площині індивідуальних ринкових рішень, - а створить надійні правові й соціальні рамкові умови для реалізації економічної ініціативи. Такі рамкові умови втілюються в цивільному суспільстві й соціальній рівності індивідів (рівності прав, стартових можливостей і правовому захисту). Вони фактично складаються із двох основних частин: цивільного й господарського права, з одного боку, і системи мер по підтримці конкурентного середовища, з іншої. Найважливіше завдання держави - забезпечувати баланс між ринковою ефективністю й соціальною справедливістю. Трактування держави як джерела й захисника правових норм, що регулюють господарську діяльність, і конкурентних умов не виходить за межі західної економічної традиції. Але розуміння держави в німецькій моделі й, у цілому, у концепції соціальної ринкової економіки відрізняється від розуміння держави в інших ринкових моделях поданням про більше активне втручання держави в економіку.

Німецька модель, що сполучає ринок з високим ступенем державного інтервенціонізма, характеризується наступними рисами:

- індивідуальна воля як умова функціонування ринкових механізмів і децентралізованого прийняття рішень. У свою чергу, ця умова забезпечується активною державною політикою підтримки конкуренції;

- соціальна рівність - ринковий розподіл доходів обумовлений обсягом вкладеного капіталу або кількістю індивідуальних зусиль, у той час як досягнення відносної рівності вимагає енергійної соціальної політики. Соціальна політика опирається на пошук компромісів між групами, що мають протилежні інтереси, а також на пряму участь держави в наданні соціальних благ, наприклад, у житловому будівництві;

- антициклічне регулювання;

- стимулювання технологічних й організаційних інновацій;

- проведення структурної політики;

- захист і заохочення конкуренції. Перераховані особливості німецької моделі є похідні від основних принципів соціальної ринкової економіки, першим з яких є органічна єдність ринку й держави.

Японська модель -- це модель регульованого корпоративного капіталізму, у якій сприятливі можливості нагромадження капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної й зовнішньоекономічної політики й з особливим соціальним значенням корпоративного початку.

Шведська модель - це соціал-демократична модель, що відводить державі місце верховної соціально-економічної сили. Демократично обраної державної влади делегуються величезні повноваження по регулюванню соціально-економічного життя. Однак не можна не визнати, що концептуальні розходження між соціальною ринковою економікою й "скандинавським соціалізмом" на практиці стираються.

Таким чином, сучасні країни взяли курс на побудову соціально-регулюємої ринкової економіки, що лежить в основі поняття "змішана система господарства".

Політико-економічна концепція соціально-ринкового господарства спрямована на синтез гарантованої правовою державою волі, економічної волі (яка через неподільність волі розглядається як необхідна складова вільного порядку взагалі) і ідеалами соціальної держави, пов'язаними із соціальною захищеністю й соціальною справедливістю. Це сполучення цілей - волі й справедливості - відбивається в понятті "соціальне ринкове господарство". Ринкове господарство персоніфікує господарську волю. Воно полягає у волі споживачів купувати за своїм вибором виробу (воля споживання), у волі виробництва й торгівлі, волі змагання.

Розширення функцій держави в сучасному суспільстві при збереженні ринкових воль, інститутів і механізмів у вирішальному ступені обумовлено зрослою складністю соціально-економічного процесу. Багато фундаментальних проблем сьогоднішнього суспільства не можуть бути ефективно вирішені за допомогою тільки ринкових механізмів. Це, насамперед зміцнення соціальної сфери, що стала одним з найважливіших джерел економічного росту. Так, рівень утворення, кваліфікація робочої сили й стан наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість економічного росту, що підтверджено економетричними розрахунками. Величезний вплив на якість робочої сили, на економічний розвиток у цілому роблять охорона здоров'я, соціальне забезпечення й стан навколишнього середовища. Ринок сам по собі не може створити потужної соціальної сфери, хоча ринковим механізмам, особливо конкуренції, може бути властива сильна соціальна спрямованість.

Термін "соціальний" означає:

1). "що ринкове господарство в силу своєї економічної ефективності, тобто завдяки тому, що воно створює економічні передумови "добробуту для всіх", і представляє економічні волі, що обмежують рамками недоторканності прав третіх осіб, носить соціальний характер;

2). що ринкове господарство повинне обмежуватися там, де воно привело б до соціально небажаних результатів або ж результати вільного економічного процесу повинні коректуватися, якщо вони, відповідно до ціннісних подань суспільства, не є досить соціальними".

Тому соціально-орієнтована ринкова економіка націлена на виконання як економічних, так і неекономічних цілей, використовуючи широкий діапазон інструментів економічної й соціальної політики.

Загалом, виді ці мети можна сформулювати в такий спосіб:

забезпечення економічного росту й економічної стабільності;

соціальна забезпеченість і соціальна справедливість;

сприяння конкуренції;

забезпечення політичної стабільності.

У змішаній економіці істотні зміни перетерплює господарський механізм. Планові методи господарювання одержують подальший розвиток у рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи керування. У той же час на макрорівні розвиток планових методів пов'язане з державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. У результаті й ключові завдання економічного розвитку одержують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру виробленої продукції зважується на основі маркетингових досліджень у рамках фірм, а також аналізу пріоритетних напрямків НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на макрорівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застаріваючих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система керування виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товарів даного виду, у відповідність із суспільно необхідними витратами.

Державні галузеві й загальнонаціональні програми (плани) також впливають на обсяг і структуру вироблених товарів і послуг, забезпечуючи їхню більшу відповідність суспільним потребам, що змінюються.

Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування з обліком найбільш перспективних галузей. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НИОКР у пріоритетних напрямках НТР. Наприклад, у цей час реалізуються загальноєвропейські програми «Эврика», «Эсприт» й ін.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується не тільки на основі традиційно сформованих форм, але й доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладень у розвиток «людського фактора»: фінансування систем утворення, у тому числі перепідготовки працівників різної кваліфікації, удосконалювання медичного обслуговування населення, соціальні потреби.

На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм «боротьби з бідністю» у цей час направляється не менш 30-40% всіх державних бюджетних асигнувань у розвинених країнах з ринковою економікою.

3.3 Адміністративно-командна система

Неринкова система господарства, створена в нашій країні й по нашій моделі в ряді закордонних країн, має багато різних назв: «економіка дефіциту», «адміністративно-командна економіка», «нетоварний соціалізм» і т.д.

Представляється, що найбільше повно системі неринкового господарства відповідає назву «командно-адміністративна система». Економічною основою аналізованої системи є директивне (централізоване) планування. Геть усе визначальний центр матеріалізує свою політичну волю у вигляді економічних планів. В економіці панує державна власність. Абсолютно централізований економічний план має розбивку директив по регіонах, галузях, окремих виробниках, включаючи й сільське господарство. Неодмінним елементом системи є адміністративна колективізація сільського господарства, що має наслідком експропріацію трудової приватної власності, насильницьке об'єднання приватних товаровиробників у колгоспи й радгоспи, жорстко контрольовані централізованою державою, що повністю монополізувало економіку й владу. Убране у форму обов'язкової директиви планове завдання доводить до кожного суб'єкта планування.

Окремо потрібно сказати про механізм прийняття економічних планів у командно-адміністративній системі. План приймається на вищому форумі правлячої політичної партії й у вищому законодавчому органі країни, що освячує зрощування політичних, виконавчих і законодавчих структур суспільства і є одним з головних ознак тоталітаризму. Після цього контроль за виконанням плану, що прийняв форму закону, може здійснюватися на основі адміністративно-карної й партійної відповідальності.

Директивне завдання плану супроводжується виділенням безкоштовних для виробничої одиниці ресурсів і фондів заробітної плати, обумовлених адміністративним центром країни. Загальний центр визначає не тільки обсяг виділюваних ресурсів і фондів заробітної плати, але й номенклатуру товарів. Елементарний аналіз показує, що зробити це навіть приблизно, хоча б по невеликій групі виробників, неможливо. А якщо країна має у своєму розпорядженні більший виробничий потенціал, те сама думка про директивне планування змушує задуматися про абсурдності таких планів.

Керівний центр є безроздільним, тобто абсолютно монопольним власником будь-якої продукції, виготовленої на підприємствах. Подібна економічна практика у відсутності конкуренції приводить тільки до одного результату - виробники можуть працювати, не дивлячись на якість продукції.

Виробники й оптові споживачі промислової продукції зв'язані економічно й адміністративно один з одним. Споживачі позбавлені права вибору, вони одержують, але не купують (хоча й платять гроші), лише те, що їм виділене виробником з волі центра. Принцип відповідності попиту та пропозиції замінений волею центра, що матеріалізує прийняті політичні й ідеологічні рішення.

У ринковій економіці факторні доходи (заробітна плата, відсоток, прибуток, земельна рента) виконують роль стимулом, що сприяють найбільш ефективному розподілу ресурсів.

У командній системі заробітна плата не є важелем ефективного розподілу праці в силу твердого декретування її державою поза залежністю від якості й кількості виробленої продукції. Результат - відсутність стимулу до продуктивної праці (механізм установлення заробітної плати буде розглянутий далі у зв'язку з мотивацією й праці й примусом).

Процентна ставка не може служити в командній економіці засобом ефективного розподілу інвестицій. В умовах пільгового кредитування, хронічного списування боргів нерентабельним підприємствам ні про яку ефективність говорити не доводиться. Інвестиції здійснюються виходячи з ідеологічних і політичних пріоритетів правлячого центра.

Ресурси дістаються виробникам або безкоштовно (земля), або за низькою ціною, а, отже, неминуче марнотратне їхнє використання.

В умовах державної монополії на трудові ресурси, інвестиції й землю заробітна плата, відсоток і рента не можуть бути рівноважними цінами, оскільки взагалі не існує ринків праці, капіталу й землі.

У директивній економіці в принципі неможливе існування такої категорії, як альтернативні витрати, а, отже, немає й розмежування на економічний і бухгалтерський прибуток. І директор промислового підприємства, і директор магазина, і керівник банку - всі вони позбавлені альтернативи використання вільних коштів, тому що всі ці підприємства перебувають у власності держави.

У практиці неконкурентної системи економіки відсутнє стан граничної фірми, а також немає підприємства, що одержує квазиренту або фірми-банкрута. У результаті збиткові підприємства - на дотації, прибуткові - переводять засобу в бюджет і не існує об'єктивного механізму визначення ефективно працюючих підприємств. Відсутність стимулюючої ролі прибутку й погрози банкрутства через збитки позбавляє підприємства необхідності ефективної роботи. Основна мета - виконання планової директиви.

В умовах командної системи так званий госпрозрахунок носить формальний характер. Виробники вносять всі свої фінансові засоби в обов'язковому порядку в бюджет, а потім засобу йому виділяються з бюджету. Суми, внесені в бюджет, і виплати з нього не взаємозалежні й тим самим демонструється визначальна роль влади в економіці. Суб'єктивна воля центра визначає й зрівняльні виплати без видимого зв'язку з бюджетними платежами, і привілейовані дарунки й пільги, також призначувані центром. Економічні потреби підприємства формуються й задовольняються центром. Перерахування грошей підприємствами відбувається через банківську систему, є винятковою монополією держави, і ця система невпинно стежить за фінансовим забезпеченням влади центра. Якщо до цього додати приналежність голови правління Держбанку до вищої партійно-адміністративної управлінської еліти, то картина соціалістичної економіки виглядає цілком зримо. Кредитні важелі, можливість одержання кредитів під невисокий відсоток, перспектива одержати надалі списання заборгованості приводять як до паразитизму виробників, так і до фінансового зміцнення центральної влади.

Підприємства в будь-якій господарській системі прагнуть зм'якшити тверде бюджетне обмеження. Почасти це вдається зробити й в умовах ринкової економіки; монопольна влада на ринку дозволяє фірмі в тім або іншому ступені диктувати ціни; звертання до кредиту дозволяє зм'якшити умови пункту 4 і т.д., але помітимо, що й у цих обставинах бюджетне обмеження ринкової фірми залишається майже твердим: кредит завжди надається на жорстких умовах і тільки в тому випадку, якщо є гарантії його повернення, та й в області ціноутворення монополії завжди обмежені платоспроможним попитом покупців.

Важливо відзначити, що підприємства, прагнучи виконати планову директиву, зіштовхуються з бюджетним обмеженням. Зміст поняття бюджетного обмеження полягає в тому, що сума грошових доходів підприємства і його грошових фондів потенційно повинна бути дорівнює сумі витрат підприємства за певний період. Існує кілька факторів, що надають бюджетному обмеженню в ринковому господарстві твердий характер:

1. Тверда система оподатковування. Це означає не просто високі податки, а те, що підприємство не може вплинути на нормативи оподатковування, не одержує пільг при сплаті податків, що вилучають в обов'язковому порядку.

2. Відсутність безоплатної державної допомоги. Це значить, що держава не дотує поточне виробництво й не покриває безоплатно витрати на капіталовкладення.

3. Відсутність можливості одержання кредиту. Всі закупівлі ресурсів оплачуються наявними. Межфирмный кредит не допускається.

4. Неможливість зовнішніх фінансових вкладень. Тут мається на увазі, що власники можуть вилучати прибуток, але при цьому вони не мають права вкладати її знову в розвиток підприємства.

У командній економіці підприємство діє в умовах м'якого бюджетного обмеження. Досить звернутися до зазначеного п'яти пунктам і побачити, що, по-перше, соціалістичне підприємство може перекласти частина своїх ресурсів на споживачів - адже в такій системі панують фірми-монополії, або, як говорять, постачальник диктує ціни. По-друге, підприємства систематично одержують податкові пільги й відстрочки в сплаті податків. По-третє, широко практикується безоплатна державна допомога (дотація, субсидії, списання боргів і т.п.) По-четверте, кредити видаються й тоді, коли немає ніяких гарантій їхнього повернення. По-п'яте, зовнішні фінансові вкладення нерідко здійснюються не для розвитку виробництва, a для покриття виникаючих фінансових труднощів, і все це - за рахунок державної скарбниці. Використати позикові засоби за допомогою ринку цінних паперів неможливо внаслідок відсутності такого при соціалізмі.

4. Проблема координації в різних економічних системах

Аналіз проблеми розміщення благ виводить нас на проблему взаємодії економічних суб'єктів. Після того, як кожен економічний суб'єкт оцінив свої вигоди й витрати й зробив вибір, суспільство зіштовхується з необхідністю координації економічної діяльності окремих суб'єктів, що містить у собі необхідність:

- погодити між собою рішення виробників;

- погодити рішення споживачів;

- погодити рішення про виробництво й споживання в цілому.

Ця необхідність породжується багатьма причинами, у тому числі спеціалізацією економічних суб'єктів на певних видах економічної діяльності. капіталізм конкуренція економічний процес

Залежно від того, як вирішується проблема розміщення благ, а отже, і координації економічної діяльності, розрізняють певні економічні системи. Очевидно, що особливості, що характеризують, даної економічної системи розходження в способах розміщення благ і координації економічної діяльності визначаються розходженнями в регулююче економічне поводження інститутах й інституціональних структурах, про які говорилося вище.

В адміністративній системі відсталість патріархального суспільства почасти переборюється розривом однозначного зв'язку економічного суб'єкта й норм його поводження, хоча роль тиску ідеології ще досить велика. Правила й параметри економічного поводження, і відповідне розміщення благ визначаються впливом керуючої підсистеми, який є, насамперед, держава, які б різні форми воно не приймало. Відповідність поводження економічного суб'єкта керуючим впливам забезпечується в першу чергу позаекономічними засобами, крім ідеології вмикаючими апарат примуса. Така координація економічної діяльності забезпечує можливості значного розвитку за рахунок відповідної зміни норм економічного поводження, а також концентрації ресурсів під контролем керуючої підсистеми. Її слабким місцем є відсутність внутрішніх стимулів економічної активності в подчиняющихся зовнішнім командам й обмеженим ними у своїх діях економічних суб'єктів. Тому періоди бурхливого, але недовгого розвитку чергуються в таких системах зі станами застою й занепаду.

У ринковій системі норми економічного поводження формуються на основі взаємодії продавців і покупців. Це з'єднує в собі, з одного боку, можливості економічного розвитку шляхом зміни параметрів і правил економічної діяльності в ході співробітництва й конкуренції, а з іншого боку, можливості забезпечити індивідуальну зацікавленість економічних суб'єктів у такому розвитку при використанні інституту приватної власності. При цьому всі економічні суб'єкти підкоряються єдиним загальним правилам, що обмежують свободу дій кожного обов'язковими для всіх нормами права й границями його володіння, але забезпечуючи значне підвищення самостійності й економічної активності. При цьому з розширенням індивідуальної свободи дій загальна впорядкованість і регламентованість економічної діяльності істотно зростає. Тому наслідку невдалих економічних рішень можуть виявитися досить суворими. Роль координації дій економічних суб'єктів і розміщення благ в економіці виконує ринковий механізм, і насамперед система цін.

У кожен даний момент часу всі системи координації економічної діяльності співіснують у конкретних економічних системах, з'єднуючись у різних співвідношеннях. Як було показано, кожна система має свої вигоди й слабкі сторони. В умовах ринкової системи витрати економічної діяльності, зв'язані в цьому випадку зі здійсненням ринкових угод (transactions), здобувають форму транзакціоних витрат (transaction cost). У їхній склад входять витрати збору й обробки інформації, пов'язані з визначенням предмета угоди, одержанням цінової й іншої інформації, визначенням своєї позиції, пошуку партнера, поширенням інформації про бажання вступити в угоду; витрати проведення переговорів й ухвалення рішення, у тому числі вироблення умов ринкової угоди і його оформлення у відповідним юридичним нормам виді; витрати контролю і юридичного захисту виконання контракту, такі як контролю за якістю й іншими характеристиками предмета угоди, визначення і захисту прав власності (у тому числі в судовому порядку), перевірки й забезпечення дотримання умов угоди.

Витрати економічної діяльності, пов'язані з функціонуванням адміністративної системи, приймають вид адміністративних витрат. До них ставляться витрати інформаційного забезпечення (одержання інформації про стан керованих об'єктів й її переробки); витрати підготовки адміністративних рішень (вироблення проектів рішень, їхнього узгодження в різних підрозділах адміністративного апарата, твердження имеющими право ухвалення рішення); витрати виконання (доведення ухвалених рішень до безпосередніх виконавців, забезпечення правових умов виконання, включаючи розподіл повноважень, контролю вищестоящих організацій, функціонування системи стимулів і санкцій).

Зіставлення рівнів трансакціоних й адміністративних витрат визначає співвідношення й границі дії ринкового й адміністративного механізмів у даній конкретній економічній системі. Ринок забезпечує найбільш ощадливе функціонування процесу координації, зводячи одну із частин трансакціоних витрат (на збір інформації) до мінімуму.

Проблема координації в ринкових умовах аналізується за допомогою моделі кругообігу й моделі попиту та пропозиції.

Модель кругообігу розділяє економіку на два сектори: домашні господарства й фірми. Домашні господарства використають доходи, які вони одержують від продажу своїх ресурсів -- праці, капіталу й землі, для покупки товарів і послуг від фірм. Фірми використають гроші, які вони одержують від продажу товарів і послуг, для покупки ресурсів у домашніх господарств.

Мал.1 Ринковий механізм.

Саме домашні господарства вирішують, що споживати, а отже -- що робити. Ці рішення повинні послужити основою виробничих планів фірм. Фірми повинні скоординувати свої рішення по використанню обмежених ресурсів.

У ринковій системі завдання координації вирішують два типи ринків: ринок виробничих ресурсів і ринок споживчих благ. Модель попиту та пропозиції дає пояснення взаємодії підприємницького сектора й сектора домашніх господарств. Коли два сектори взаємодіють із приводу купівлі-продажу на товарному ринку, модель визначає ціну й кількість продаваних товарів. Коли вони взаємодіють із приводу купівлі-продажу на ринку ресурсів, вони визначають ціну й кількість ресурсів.

Висновки і пропозиції

Неодмінною приналежністю економічних систем є компоненти, частини, тобто те, із чого вона складається й без чого вона неможлива. Компонентів економічної системи дуже багато й дана характеристика системи має вирішальне значення при порівняльному аналізі різних систем. Національні економічні системи можуть мати різні компоненти, а при типізації економічних систем дана характеристика має вирішальне значення. Наприклад, при плановій економіці просто не було необхідності у валютній системі або мережі комерційних банків. Хоча проблему й залишається дискусійної, цей ознака є вирішальною при класифікації економічних систем.

Другий атрибут - структура системи, сумісність вхідних у неї елементів. Система стійка й функціонує ефективно при сумісності частин " взаємодія яких забезпечує розвиток системи. Ця ознака має особливе значення для розробки проблем трансформації економічних систем. Руйнування основного елемента системи приводить до руйнування колишньої системи, а не основних елементів - до поступового перетворення (шокова терапія або градуалізм при проведенні реформ).

Третя найважливіша ознака складної системи має внутрішню структуру взаємозалежних елементів її цілеспрямованість, її прагнення досягти певної мети. Разом із засобами досягнення мети - ця ознака становить функціональний аспект системи. Звідси треба, що трансформація економічної системи - не самоціль, а засіб рішення певної цільової функції.

Наступна, четвертий, ознака пов'язаний з тим, що система функціонує в зовнішній стосовно неї середовищу, з якого зв'язана безліччю комунікації. Цільова спрямованість системі передається із системи більше високого порядку. Стосовно економічної системи це означає, що дане суспільство ставить перед нею певні цілі й залежно від цього оцінює дану систему за допомогою певного набору показників.

І, нарешті, є управлінський аспект системи, без якого система не може цілеспрямовано розвиватися. Незалежно від того, об'єктивні або суб'єктивні управлінські рішення, сама системність припускає наявність цього атрибута.

Характеристика складних цілісних систем може бути набагато більше, але ми обмежувалися даними атрибутами, які в достатньому ступені показують можливі напрямки пошуків в економічній теорії.

На закінчення відзначимо, що при свідомій трансформації економічної системи головною умовою недопущення остаточного її розпаду є "плавне" вилучення "зайвих" елементів і введення нових; щоб дати можливість їм адаптуватися в новому середовищі й уникнути несумісності елементів у даній конкретній економічній системі. На основі проведеного дослідження складена табл. 2 у якій зведені основні відмітні риси командно-адміністративних, ринкових і змішаної економічних систем.

Таблиця 1. Деякі відмінності сучасного капіталізму від чистого капіталізму.

Основні риси	Капіталізм XVIII--XIX вв.	Капіталізм другої половини XX в.
Масштаби усуспільнення виробництва	Усуспільнення виробництва в рамках підприємства	Усуспільнення й одержавлення частини господарства в національному й інтернаціональному масштабах
Переважна форма власності	Економічна діяльність одноособових підприємців-капіталістів	Економічна діяльність на базі колективної приватної й державної власності
Регулювання економіки	Саморегулювання індивідуальних капіталів на основі вільного ринку при слабкому втручанні держави	Активне державне регулювання національної економіки для стимулювання споживчого попиту й пропозиції, запобігання криз і безробіття й т.д.
Соціальні гарантії	Соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хворобі й старості	Створення державних і приватних фондів соціального страхування й соціального забезпечення

Список літератури

1. Нуреев Р. М. Основи економічних теорій: Мікроекономіка: учеб. для вузів. - М.: Высш. шк., 1996.- 447с.

2. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. Принципи, проблеми й політика. М, Республіка, 1992, С.47, 118

3. Курс економічної теорії/ Під ред. Чепурина М. Н. проф. Кисельовій Е. А. Кіров, 1994

4. Економіка: Підручник/Під ред. Доц. А. С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1994.-632 с.

5. Курс економічної теорії. Загальні основи економічної теорії, мікроекономіка, макроекономіка, перехідна економіка: Навчальний посібник /під. Общ. Ред. А. В. Сидоровича - М.: МГУ ім. Ломоносова, "ДИС", 1997.- 734 с.

6. Л. Ходів Адміністративний вплив і моральне переконання в госрегулировании ринкової економіки.//Російський економічний журнал №4, 1997

7. Емцов Р. Г. Лукин М. Ю. Мікроекономіка: Підручник. М.: МГУ ім. М. В. Ломоносова, 1999

8. А. Нестеренко Соціальна ринкова економіка: концептуальні основи, історичний досвід, уроки для Росії // Питання економіки №8, 1998

9. Оппенлендер К.Х. Необхідність і передумови нової інноваційної політики. //Питання економіки. - 1996. - № 10.

10. Е. Платонова. Економічні системи і їхня трансформація.// Мэимо, 1998, № 7, с.З0-40.

Размещено на Allbest.ru