Ціноутворення на підприємстві
Цінові фактори у фінансовій політиці підприємства. Державне регулювання цін, політична база ціноутворення. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства, засади ціноутворення та види цін. Вплив ціни на економічні процеси та відносини.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.12.2010 |
| Размер файла | 73,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства
- 1.1 Поняття та функції ціни у ринковій економіці
- 1.2 Державне регулювання цін
- 1.3 Політична база ціноутворення
- Розділ 2. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства
- 2.1 Порядок встановлення цінової політики. Види цін
- 2.2 Основні засади ціноутворення на підприємстві
- Розділ 3. Вплив ціни на економічні процеси та відносини
- 3.1 Цінове регулювання економічних відносин
- 3.2 Ціновий вплив на економіку України у 2007році
- Висновки та пропозиції
- Використана література
Вступ
В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть установлювати ціни на свої товари й послуги. Але це не так просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поводження покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинен ураховувати всі фактори, що впливають на її рівень, і встановити ціну таким чином, щоб дістати прибуток.
Однак, у цей час значна частина підприємців нашої країни не має необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ціноутворення на товари й послуги. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді й до банкрутства підприємств. Щоб цього не трапилося, кожен економіст, кожен підприємець повинен опанувати теорією й практикою ціноутворення. Далі ми спробуємо розібратися, що із себе представляє ціна, і розглянемо кілька способів ціноутворення.
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження цінових факторів у фінансовій політиці підприємства
1.1 Поняття та функції ціни у ринковій економіці
Ціна - це грошове вираження вартості предмета, об'єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. При цьому вважається, що вартість визначається суспільно необхідними затратами праці на виробництво і реалізацію цього товару. Іншими словами: ціна - це форма виявлення вартості (мінова вартість) при обміні товару, але не на будь-який інший товар, а тільки на грошовий (золото, срібло або грошові знаки, що замінюють їх). Це найзагальніше розуміння ціни з позицій політичної економії. За такого підходу ціна залежить тільки від двох чинників і їх співвідношення: затрат праці на виробництво та реалізацію товару, що визначають його вартість, і вартості грошей. Коли ж ціна розглядається на конкретнішому рівні, то називаються й такі чинники, як споживчі властивості (якість) товару, співвідношення пропозиції і попиту на цей товар та ін. Ціни, уся їх сукупність становлять не тільки індивідуальну, особисту, а й суспільну, соціальну категорії. Вони регулюють як окремі купівлі та продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи суспільне виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут усі разом узяті ціни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.
У ціновому механізмі варто вирізняти дві взаємодіючі частини. З одного боку, це ціни, їх види, структура, динаміка зміни, а з іншого - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення є активною частиною цінового механізму, що визначає розмір ціни. Таким чином, ціни і ціноутворення становлять єдиний ціновий механізм. Під загальним поняттям "ціна" мається на увазі цілий комплекс економічних понять, що входять у єдину синтетичну економічну категорію. Під однією назвою "ціна" існує безліч її видів, що різняться призначенням, сферою застосування та способом формування, а також функціонування.
В слід за таким процесом з`являється таке поняття, як "функція", що означає зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкта в даній системі відносин. Функція є способом реалізації в реальній дійсності внутрішньої глибинної суті економічної категорії. Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку:
1. Облікова функція. Визначається самою суттю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. Насамкінець ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва та обігу товарів, а й розмір прибутку. Основний принцип обліку витрат полягає в тому, що принципи й методи обліку витрат, які застосовуються на підприємстві, повинні відповідати його організаційній та управлінській структурі, номенклатурі товарів, що випускаються, технології виробництва й формам зв'язків із ринком.
2. Стимулююча функція. Її значення виявляється у впливі на виробництво та споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень вкладеного в неї прибутку. У результаті ціни сприяють чи перешкоджають зростанню випуску й споживання різних товарів. Стимулювання відбувається шляхом підвищення частки прибутку в ціні, надбавок і знижок з основної ціни. Стимулюючу функцію має така ринкова ціна, яка дозволяє виробнику вигідно продавати свій товар. Стосовно даної функції ефективнішими є ціни, що дають більш високий прибуток порівняно з цінами на інші товари. Стимулююча функція означає, що за допомогою системи цін реалізуються економічні інтереси всіх учасників відтворення й суспільства загалом. Особливо значуще це для ринкової економіки, коли на перше місце висуваються економічні методи управління. Стимулювання здійснюється на всіх стадіях, напрямах розширеного відтворення. Через систему цін стимулюються збільшення обсягу виробництва, поліпшення якісних параметрів товарів, відновлення асортименту, поліпшення структури споживання, скорочення часу обігу, скорочення нераціональних перевезень, ефективне використання транспортних засобів. Велику роль стимулююча функція відіграє в рішенні соціальних проблем, коли створюються сприятливі умови для споживання товарів першої необхідності через мінімальні ціни на них.
3. Розподільна функція. Вона пов'язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між галузями економіки, її секторами, різними формами власності, регіонами, фондами нагромадження і споживання, різними соціальними групами населення. Ця функція ціни також передбачає облік у ціні акцизу на окремі групи товарів, податку на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, що надходить у бюджети різних рівнів на загальнодержавні нестатки. Завдяки даній функції ціни розв'язують також соціальні завдання суспільства. Як засіб перерозподілу найчастіше використовуються регульовані ціни. Але вони не єдиний інструмент розподілу й перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси та кредитна система.
4. Вимірювальна функція. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника посередника споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціні можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець - одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються і купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги. Знаючи ціну робочої сили, праці, можна визначити розмір зарплати на підприємстві, у галузі. Порівнюючи ціни різних товарів, можна їх диференціювати на дорогі і дешеві. Якщо ціни враховують корисність, то за співвідношенням таких цін можна судити про співвідношення корисності різних товарів. Перелічені моменти свідчать про те, що ціна, виконує спів вимірну функцію, за допомогою якої зіставляються цінності різних товарів.
5. Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновагу можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна зацікавлювати виробника в підвищенні якості й розширенні асортименту необхідних ринку товарів, що користуються попитом. Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються. За інших рівних умов кількість товарів, що купуються, залежить від рівня цін на них. Чим вище ціна, тим менше товарів буде куплено покупцем, і обсяг проданих товарів знизиться. Попит на товари збільшується зі зменшенням ціни. За підвищення попиту, коли має місце дефіцит товарів, ціни на них неминуче зростають. В умовах надлишку товарів їх продаж можливий лише у разі зниження цін. Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю товарів, представлених на ринку. У разі підвищення цін зростає обсяг товарів, що пропонуються до продажу, і навпаки. Функцію, що врівноважує попит та пропозицію, виконує ціна. Вона стимулює збільшення пропозиції у разі недостачі товарів і знижує попит у разі надлишку товарів. У міру становлення ринкових структур і розвитку конкуренції, досягнення збалансованості між попитом та пропозицією підвищення цін має обумовлюватися тільки поліпшенням якості і розширенням асортименту товарів. З розвитком ринкових відносин ця функція ціни підсилюватиметься і згодом стане домінуючою у формуванні цін на товари.6. Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва.
Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Подібний перехід капіталів здійснюється підприємствами, компаніями самостійно під впливом законів конкуренції й попиту. Тільки підприємство вирішує, в який вид діяльності, в яку галузь, сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі й цін. Вкладення капіталів у виробничі види діяльності за досить тривалого циклу виробництва й в умовах інфляції призводить до знецінення коштів, вкладених у цю сферу. Між різними функціями ціни існує взаємозв'язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим.7. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.8. Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари й характерна висока норма прибутку.9. Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації.
1.2 Державне регулювання цін
Ціна є одним з найважливіших інструментів регулювання економіки. Її регулювальний вплив на економіку охоплює багато напрямів. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень національно технологічного процесу, підвищення якості товарів тощо. Регулювальна функція ціни найефективніше може виконувати лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових факторів. Але як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.
Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного впливу на процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни.
В Україні державне цінове регулювання регламентується Законами України "Про ціни і ціноутворення", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів). Закони у сфері ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за порушення його, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання закони доповнюються та конкретизуються рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами Уряду.
З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, до другої - управління з питань цінової політики Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і отримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на транспортування його територією України та роздрібних цін на газ для населення. Управління з питань ціноутворення місцеві державні адміністрації мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; ціни на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; ціни на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.
Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, установлюючи ціни, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком України). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом. Міністерство зв'язку - ціни на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики - ціни на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідне дерегулювання цієї сфери економіки. Державне регулювання цін - це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити декілька найтиповіших цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення:
1. Запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит основних товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов вдаються переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів і послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.
2. Стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата - ціни" і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов найбільшого поширення набули такі методи: тимчасове "заморожування" (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів підвищення їх, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Ці методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.
3. Забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад, акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.
4. Захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів. І навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їхні ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).
5. Стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Зазначені методи мають як недоліки, так і переваги і різною мірою використовуються урядами економічно розвинених країн.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Головними завданнями інспекцій є: здійснення державного контролю за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін; захист законних інтересів громадян; викорінення фактів зловживань суб'єктами підприємництва з метою одержання незаконних доходів за рахунок підвищення цін; експертиза економічного обґрунтування цін і тарифів; установлених підприємствами незалежно від форм власності і господарювання.
Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають й інші державні та недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють підприємницьку діяльність.
1.3 Політична база ціноутворення
Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільне необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М.І. Туган-Барановський, "ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок". Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).
Суб'єктивна уявлення щодо ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вартості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, який склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільне необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази ціни, таким чином, перестали відповідати суспільно-необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки. Ринкові перетворення в економіці спрямовані на кардинальну перебудову не лише існуючої системи цін і методології їх встановлення, а й організації самого процесу ціноутворення. Підвищення відповідальності господарюючих суб'єктів за результати своєї господарської діяльності, з одного боку, і необхідність реорганізації в діяльності органів ціноутворення та контролю за цінами, з іншого, визначили лінію на демократизацію політики ціноутворення.
Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг, протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг; об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквіваленттність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів; створення не обхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.
ціноутворення ціна державне регулювання
Розділ 2. Вплив цінових факторів на фінансову політику підприємства
2.1 Порядок встановлення цінової політики. Види цін
Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін. За способом встановлення ціни. поділяються на: вільні ціни і тарифи, що в свою чергу поділяються на договірні та ціни, що їх встановлюють самостійно підприємства та організації. Вільні ціни встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін; державні фіксовані та регульовані ціни. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення:
а) державних фіксованих цін (тарифів);
б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про ціноутворення в умовах реформування економіки" від 21 жовтня 1994 р. № 733 намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною. Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.
Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до п.1 ст.23 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів). Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод. Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України. Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари: щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України "Про зовнішньо-економічну діяльність"; щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування; щодо експорту яких встановлено спеціальні режими; експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст.20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"; в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України. Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.
Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України або уповноваженими ним організаціями в газеті "Урядовий кур'єр" не менш як раз на місяць.
З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.
Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору. У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.
Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.
Одночасно з оптовими у плановій економіці існують закупівельні ціни, за якими державні торговельно-закупівельні організації закуповують сільськогосподарську продукцію в її виробників. У соціалістичній економіці світові ціни застосовувались вкрай обмежено. З поступовим переходом до ринкової економіки і включенням України у світову господарську систему їх роль підвищується.
Наявність різноманітних форм торгівлі зумовлює розподіл роздрібних цін на групи відповідно до їх застосування в окремих секторах економіки і торгівлі. Так, розрізняють ціни державні, кооперативні, комісійні, аукціонні, ціни колгоспного ринку. У перехідний період від державної економіки до ринкової за наявності дефіциту товарів існування різних цін на однотипні товари неминуче. Певною мірою воно є в будь-якій країні зі змішаною економікою.
Ціни зафіксованої договором угоди між виробником товарів, продукції, робіт і торговельною організацією, споживачами - взагалі між будь-яким замовником і виконавцем робіт називають договірними.
Ціни, на які не поширюється дія жодних державних актів та інших документів, умов, обмежень, які встановлюються за взаємною угодою між продавцем і покупцем, зумовлені взаємодією попиту і пропозиції, називають вільними. За неринкової економіки до таких цін належали тільки ціни колгоспного і тіньового ринків та кооперативні ціни тією мірою, якою на них не було накладено цінових обмежень. З переходом до ринкової економіки діапазон дії вільних ринкових цін істотно розширюється. Цей процес називають лібералізацією цін.
Регульовані - це ціни, які складаються під впливом попиту та пропозиції, але підлягають певному впливу з боку держави чи через без - посереднє обмеження їх росту або зниження. Фіксовані ціни, які встановлюються державними органами на попередньо визначене коло товарів. Таким чином за способом фіксації ціни поділяться на: контрактні, які встановлюються за згодою обох сторін згідно контракту; трансфертні, які застосовуються при реалізації продукції між філіями або в межах однієї асоціації; біржові, які використовуються при продажу товарів безпосередньо через біржі; торгівельні, які обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких замовник на конкурсній основі обирає найбільш ефективний. Також ціни можна розглядати за ступенем обґрунтованості. Вони є: - базисні, які застосовуються в якості початкової ціни на подібну продукцію. Вони являють собою фіксовані в угодах чи прейскурантах ціни товарів з певними якісними характеристиками; довідкові, які друкуються в каталогах, прейскурантах, журналах, газетах, довідниках, економічних оглядах. Вони використовуються спеціалістами в якості інформації для орієнтації при встановленні цін на аналогічну продукцію чи аналізі рівнів та співвідношень між цінами; - прейскурантні, які є видом так званої, довідкової ціни. Вони друкуються в прейскурантах фірм - виробників або продавців; - фактичні ціни угод, які враховують застосування різноманітних знижок та надбавок щодо базової ціни; - споживача, яка визначає витрати споживача, які напряму пов'язані з придбанням товару та витратами, пов'язаними з його експлуатацією. Далі ціни розрізняють по терміну дії ціни: - постійні, які не змінюють протягом строку поставки продукції за даним контрактом чи договором; - текучі, за якими здійснюється поставка продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися на протязі виконання одного контракту і повністю залежать від кон'юнктури ринку; - плинні, які встановлюються в торгових угодах на продукцію, яка зазвичай потребує тривалого строку на виробництво. Вони враховують всі зміни у витратах виробництва, які відбуваються в період виготовлення виробів; - сезонні, які діють протягом визначеного періоду часу; - ступінчасті, які передбачають ряд послідовно зменшених цін за попередньо визначеною шкалою.
2.2 Основні засади ціноутворення на підприємстві
Використання короткострокової тактики ціноутворення не дає можливості підприємства підтримувати надійну довгострокову рентабельність для вирішення проблем, пов'язаних з витратами, споживачами та конкурентами. Довгострокова рентабельність і становище між конкурентами потребують чіткої стратегії ціноутворення. Існують певні уточнення щодо складання стратегії ціноутворення. Вона складається з:
· внутрішньої структури витрат компанії по кожному продукту, групі продуктів чи споживачів;
· "споживацької чутливості" і того, як споживачі цінять унікальні якості продукції даної фірми;
· становище між конкурентами, за виключенням потенційної можливості і стратегії.
Підсумувавши, можна сказати, що рентабельна політика ціноутворення потребує розуміння взаємодії трьох сил - витрат, споживачів та конкурентів, забезпечення водночас їх оптимального поєднання. Розглядаючи структури витрат можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворення є - відомості про те, яким чином змінюються витрати з зміною об'єму продажу. Таким чином, розуміння структури витрат (чи є витрати простими або постійними при продажу додаткових об'ємів продукції) просто необхідне для встановлення рентабельного поєднання граничного рівня ціни та розмірів сегменту ринку. Тому, перш за все, при зміні ціни слід визначити дійсну природну вартість продукції, тобто, які саме витрати було зроблено, якщо товар купили і які, якщо товар так і не купили. То ж витрати, які не змінюються, не впливають на рентабельність ціноутворення. Звичайно, постійні витрати важливі, в першу чергу для визначення кінцевої рентабельності, але вони, разом з тим, не впливають на зміни рентабельності, пов'язані з підвищенням або пониженням цін. Керівники можуть встановити граничний рівень ціни продукції, визначивши дійсну вартість продажів. Про це можна довідатись, віднявши від ціни приросну змінну вартість. Звідси можна розрахувати точку беззбитковості при зміні об'ємів продажу. Таким чином: % зміни точки беззбитковості = зміни в ціні витрати - граничний рівень зміненої ціни. Використовуючи цю формулу, можна одночасно згладити і конфлікти між відділами фінансів та збуту. Так, наприклад, якщо управлінець з відділу збуту хоче знизити ціну, щоб стимулювати продаж товарів, то за цією формулою він може визначити, наскільки слід збільшити об'єм продажу, щоб досягти тих же рівнів у фінансових результатах.
Існують і певні методики встановлення цін за географічною ознакою. Вищезгадані фактори враховують витрати, які виникають через необхідність транспортування продукції. Так, залежно від розподілу обов'язків з транспортування товарів і участі постачальників та споживачів у компенсації транспортних витрат проводиться так зване франкування цін. Це означає, що всі витрати з транспортування продукції до названого пункту входять у ціну товару. Існує 6 видів франко - цін:
1. франко - склад постачальника (витрати на виробництво продукції та маркетинг);
2. франко-станція відправлення (витрати на транспортування товарів на станцію відправлення);
3. франко - вагон на станції відправлення (витрати на завантаження і зберігання продукції на станції відправлення);
4. франко - вагон на станції призначення (транспортний тариф від станції відправлення до станції призначення);
5. франко-станція призначення (витрати на вивантаження і зберігання продукції на станції призначення);
6. франко - склад споживача (витрати на доставку продукції). Різновидами методик встановлення цін за географічною ознакою є їх розрахунок щодо якихось базових пунктів території, а також визначення зональних цін. На підприємствах особливу увагу приділяють управлінню цінами. Так, як у маркетинговій діяльності фірм чи підприємств розрахунок цін - це тільки перший крок до розв'язання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Надалі ціна товарів та послуг регулюється відповідно до загальних змін цін фірми, змін кон'юнктури ринку тощо. Отже, управління цінами - це загальні правила, якими керується підприємство, приймаючи рішення відповідно до стратегії і тактики діяльності. У процесі управління цінами можуть бути використані такі принципи: - політика поступового зниження цін. Вона характеризується відносно високими цінами під час виведення на ринок нового продукту; коли зростає конкуренція, ціни поступово знижуються. Є кілька передумов для використання такої цінової політики: наявність досить великої кількості потенційних покупців з високою купівельною спроможністю і гострою потребою в даному товарі; · компенсація високого рівня цін; · незначний ступінь привабливості продукту і високий рівень цін на нього для потенційних конкурентів; · обов'язкова відповідальність високої ціни високій якості продукту. Основою перевагою такої політики є та проста істина, що ціни завжди легше зменшувати. Завдяки цьому продукт тривалий час зберігає свою ринкову привабливість, обсяги збуту. Основною проблемою тут є встановлення початкового рівня цін, який давав би вільну можливість поступового їх зниження
Політика знімання вершків. Така політика використовується щодо товарів, які належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально високими цінами під час виведення на ринок новинки. Передумовами її використання є готовність споживача купити новинку за найвищу ціну, нечутливість попиту, наявність відповідного цінового сегмента ринку, необізнаність покупців з реальними витратами виробника, а також мала ймовірність швидкої реакції конкурентів. Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг, отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірми як підприємства - новатора, а також уникнення небажаного ажіотажного попиту. Проте таке підприємство високим рівнем цін приваблює конкурентів, що може змусити його відмовитись від випуску даного продукту.
Політика проникнення. Вона характеризує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення підприємства на нові ринки, створення достатнього попиту. Такі ціни можуть бути підвищені, наприклад, за рахунок підвищення якості продукції. Головна передумова використання такої політики полягає у наявності необхідної кількості товарів, що робить можливим досягнення великих обсягів товарообороту, достатніх для проходження точки беззбитковості.
Політика диференціювання цін. Це продаж свого того самого продукту різним покупцям за різними цінами. Така політика має два завдання:
пристосуватись до умов різних ринків, де існують різні умови конкуренції, інтенсивність попиту, сприйняття ціни;
досягти виробничо-економічних чи логістичних переваг з погляду впливу на поведінку споживачів за рахунок продажу великих партій товару, вірогіднішого розподілу замовлень в часі.
У різних країнах до такої цінової політики ставляться неоднозначно. Подекуди її кваліфікують як цінову дискримінацію, що переслідується законом.
Політика престижних цін. Це високі ціни на продукти справді високої якості. Такі продукти мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію, отже, основна проблема - постійне підвищення якісних характеристик, його іміджу, збереження традицій хорошої фірми, незважаючи на будь - які кон'юнктурні зміни.
Політика традиційного ціноутворення. Вона полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку одо рівня цін на ту чи іншу продукцію.
Політика шикування цін. ЇЇ використовують за продажу кількох категорій продукту або великого асортименту в рамках однієї категорії.
Ціни слід вишиковувати так, аби їхній ряд був достатньо диференційований.
Політика психологічно комфортних цін. Така політика бере до уваги " внутрішню логіку" покупця, коли ціни встановлюються дещо нижчими за якусь " круглу" суму.
Політика послідовного проходження по сегментах ринку. Застосовується у міру насичення якогось сегмента даним товаром. Тоді ціну знижують, а товар пропонують іншому сегменту, де більш висока еластичність.
При аналізі та визначенні рівня цін підприємець має чітко уявляти загальну картину цін, яка характеризує взаємозв'язок і взаємовідносини різних видів цін. До системи цін включено різні елементи, які зазвичай розглядаються як окремі конкретні ціни так і попередньо визначені групи цін. Всі елементи системи цін тісно взаємопов'язані. Це наслідок єдиної методології формування витрат на виробництво і взаємозв'язок між всіма елементами ринкового механізму.
Розділ 3. Вплив ціни на економічні процеси та відносини
3.1 Цінове регулювання економічних відносин
В будь-якому суспільстві цінове регулювання відіграє велику роль в системі розподільчих відносин. Від його характеру і дієвості залежить органічне поєднання інтересів товаровиробників і держави, мотивація праці, ефективність народногосподарського комплексу і матеріального добробуту громадян. Ось чому вдосконаленню цінового регулювання економічних відносин треба приділяти постійну увагу. Особливо у періоди кардинальних змін в економіці країни. В нашу економіку приходить ринок, філософія якого несумісна з директивним встановленням цін. Як форма суспільно-дерективних відносин він має свою ринкову концепцію ціноутворення, яка базується на відповідній методологічній основі - теорії вартості. Вона послідовно вдосконалювалася відповідно розвитку ринкових відносин. Серед перших довгий час панувала класична теорія трудової вартості. Потім послідовно з'явилися інші: витрат виробництва; факторів виробництва - праці, капіталу і землі; граничної корисності; граничної продуктивності; попиту і пропозиції. Проте, на мою думку, всі вони мають свої негативні моменти, однобічно і неповно пояснюють субстанцію ціни, мінові відносини товарів, джерела доходів. Найбільший вплив на сучасне ринкове ціноутворення має неокласична теорія. Адже саме вона поєднує в собі теорії трудової вартості, граничної корисності, а також попиту і пропозиції. Суть її полягає в тому, що формування ринкових цін зумовлює взаємодія попиту та пропозиції. У свою чергу, зміна попиту відбувається під впливом витрат виробництва. Тобто, як наслідок це означає, що в країнах з розвинутими ринковими відносинами на перший план висунута не стільки теорія вартості, скільки теорія ціни. Звідси випливає, що тенденції руху цін у сучасному ринку зумовлені складним комплексом різних ціноутворюючих факторів. Наприклад, попит і пропозиція, продуктивність праці, ефективність виробництва, циклічність відтворення, стан грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, наявність конкуруючих виробників і продавців, принципи державного регулювання тощо.
У ринковій економіці кожен товаровиробник, власник товару сам визначає рівень ціни, виходячи з напрямів дії вищезгаданих чинників. При цьому, жорстка конкуренція змушує їх постійно вишукувати резерви для зниження витрат, а одержаний прибуток співвідносити перш за все з авансовим капіталом. Тому відзначена таким чином норма прибутку під впливом дії конкуренції знижується до середньої по всіх галузях народногосподарського комплексу. Тобто ціна формується на основі концепції ціни виробництва за формулою:
Ц - С + Е Ф, де
Ц - ціна, С - собівартість, Е - середня норма прибутку, Ф - авансовий капітал. Віднесений до всього авансового капіталу прибуток виступає як регулятор виробництва та економічних відносин. Дана формула є загальною для всіх сфер матеріального виробництва. Стосовно ж окремих галузей, вона набуває конкретного вигляду. Це пов'язано з різним періодом обігу оборотних коштів:
Ц - С + Е (Оф + Ок К), де
Оф - основний капітал,
Ок - оборотній капітал,
К - коефіцієнт періоду обігу оборотного капіталу. Слід відзначити, що окремі економісти - аграрники, пропонуючи дану формулу для використанні в ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію, завжди додають слова "включаючи вартість землі". Тобто, мова йде про те, щоб ввести до складу аграрного капіталу ціну землі. Звичайно, дана пропозиція безсумнівна. Проте, разом з тим, вона стосується не лише сільського господарства, а й інших галузей. Сюди можна віднести й ціну землі для просторового розміщення заводів, фабрик та інших об'єктів. У країнах з розвинутою ринковою економікою всі витрати на купівлю чи оренду землі в усіх сферах включаються у масу авансового капіталу і таким чином беруть участь у формуванні ціни виробництва, середньої норми прибутку. Відомий факт, що планове і ринкове ціноутворення - антиподи. Тому перехід від одного до іншого, як свідчить аналіз практики посткомуністичних держав, виявився болісним, важким і заплутаним. Він не являє собою початку трансформації планової економіки в ринкову, як це було в нашій країні в січні 1992 р., а її вінцем, завершальним етапом. Тоді, не створивши відповідного конкурентного середовища і ринкової інфраструктури, Україна ввела вільні ціни і тарифи. Частка регульованих державою цін становила 17 %. Як наслідок, вслід за цією акцією розпочався обвальний ріст цін і тарифів. Так, на протязі десяти років ціни на промислову продукцію зросли в 27,8 рази, на сільськогосподарську - в 15,2 рази, що призвело до порушення цінового паритету в агропромисловому комплексі. Шалений ріст спостерігався на споживчому ринку. Більше того, спостерігаючи за розвитком реформ в Україні, слід визнати, що застосування заходів щодо обмеження, монопольне становище товаровиробників тільки посилилось. Переконливий доказ - зростання цін разом з зменшенням пропозиції товарів. Обсяги виробництва підганялися до попиту, обмеженого через підвищення цін. Разом з тим, практика встановлення цін у поєднанні з падінням обсягів виробництва характеризує небажання вдаватися до заходів з підвищення ефективності виробництва, зниження його витратності і тому є проявом монопольної поведінки. На жаль, процес ціноутворення в Україні залишається неузгодженим набором окремих рішень адміністративних структур держави, які розробляються суто ситуативно, в разі загострення кризових явищ у господарстві або заради політичного зиску окремих владних осіб. Адже цінова політика держави - як загальне керівництво процесом ціноутворення - це перш за все розробка системи ресурсних нормативів, динаміка науково-технічного прогресу, направлена на освоєння досягнень, на помірні масштаби норми прибутку та на "цивілізовану " систему оподаткування. Слід додати, що Україна все ж досягла певних поступальних кроків в цій галузі. Так, наприклад, створено Державний комітет з контролю за цінами та ціноутворенням, який досить вдало справляється з своїми обов'язками.
3.2 Ціновий вплив на економіку України у 2007році
За 10 місяців ціни в Україні зросли майже на 12%, побивши семирічний рекорд. У великих містах цей показник удвічі вищий. Тепер навіть банківські депозити не рятують заощадження українців від знецінювання. Ціни в жовтні росли рекордними темпами. Жовтнева інфляція склала 2,9%, перевищивши попередній максимум року: у вересні ціни зросли на 2,6%. Усього ж із січня по жовтень споживчі ціни підскочили на 11,7%. Це стало абсолютним рекордом за останні сім років і перевершило всі песимістичні річні прогнози Кабміну. Адже раніше уряд обіцяв, що інфляція в 2007 р. не перевищить 11%. Швидше за все ціни ростуть у великих містах - показники інфляції в Києві в 2,5 рази вищі, ніж у середньому в країні. Темпи збільшення цін у Харкові, Одесі, Донецьку і Дніпропетровську лише трохи відстають від столичних. "Але дані офіційної статистики мають віддалене відношення до реального індексу споживчих цін, з якими зіштовхуються громадяни України", - вважає головний редактор журналу "Деньги.ua" Олександр Крамаренко. За даними власних вимірів видання, споживчий кошик, характерний для українського середнього класу, подорожчав в жовтні на 4,39%, а за десять місяців - на 21,81%. Цінові рекорди цього року вже стали традицією. Перший стрибок відбувся ще в червні, тоді ціни зросли на 2,2% через травневу засуху. Основною причиною вересневої інфляції, що досягла 2,2%, стало різке подорожчання соняшникової олії. А в жовтні вартість продовольчих товарів зросла на рекордні 4%, причому підскочили в ціні абсолютно всі продукти, крім капусти і картоплі. Чиновники ж, відповідальні за стримування інфляції, продовжують перекладати відповідальність один на одного. Не дивно, що в Мінекономіки про зашкалюючу інфляцію говорять неохоче, пояснюючи зростання її рівня розпливчастими формулюваннями начебто "збігу негативних зовнішніх і внутрішніх факторів". Аналітики Нацбанку, який також відповідає за стримування інфляції, погоджуються, що зрослий попит на товари дійсно викликаний зростанням доходів громадян. Тільки за 9 місяців 2007 р. українці одержали з держбюджету, Пенсійного фонду та у вигляді споживчих кредитів банків понад 245 млрд. грн. Важливу роль експерти відводять і зайвій гривневій масі в економіці. Справа в тому, що НБУ для підтримки фіксованого курсу гривні регулярно викуповує на міжбанківському ринку надлишкову валюту за гривні. Валюта направляється на збільшення золотовалютних резервів, а еквівалентна їй гривнева маса фактично створюється Нацбанком з нуля. З початку 2007 року НБУ вже влив таким чином в економіку 47,7 млрд. грн. В результаті за 10 місяців грошова маса збільшилася на 36% - до 355 млрд. грн. Росте і обсяг кредитів: з початку року він збільшився на 55% - до 381 млрд. грн. А кредитний бум, у свою чергу, підігріває ціни на житло. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), в 2007 р. в Україні ціни на нерухомість росли найвищими темпами серед країн з перехідною економікою. Причому середньорічні темпи зростання житлових цін перевищили 20%, що набагато вище показників реального збільшення ВВП. Основну роль у збільшенні інфляції Нацбанк відводить підвищенню цін виробниками промислової продукції. "З початку року їх ціни зросли на 18,3%", - відзначають у НБУ. Виробники молочних продуктів скаржаться на дефіцит сировини, виробники зерна і соняшникової олії говорять про збільшення цін на паливо і запчастини, пекарі посилаються на збільшення відпускних цін на борошно. А курятина і яйця, подорожчали через збільшення цін на корми. Правда, у виробників сільгосппродукції глобальна причина зростання цін все-таки є - це продовольча світова криза, що насувається. За останні 12 місяців рівень зростання цін на продовольство у світі склав майже 65%. Стрімке зростання цін на основні продукти очікується і надалі - через недостачу зерна у світовому масштабі. Багато в чому ціни на продовольство підстьобує і подорожчання нафти, оскільки доводиться переробляти все більше зернових на біопаливо. У зв'язку із цим Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) прогнозує різке підвищення вартості хліба, м'яса, молока і макаронних виробів. За прогнозами організації, ціна на продукти харчування може підскочити на 80-200%. Для світу сформована ситуація унікальна: ще ніколи практика вирощування зернових культур з метою використання їх як альтернативного джерела енергії не набувало таких масштабів. Очікується, що ціна на нафту буде рости, а виходить, використання зерна у виробництві біопалива стане збільшуватися. Така ситуація призводить експертів до невтішних висновків: за підсумками року інфляція в Україні може досягти 16%. Є всі підстави очікувати зростання споживчих цін на рівні 15-16%, оптових - 20-22. Слід зазначити, що вперше за останні роки ціни зросли настільки, що банківські депозити в національній валюті ризикують стати збитковими. Адже ставки з гривневих внесків у великих українських банках, як правило, не перевищують 16% річних. Банкіри побоюються, що вкладники почнуть знімати гроші з депозитів Така ситуація небезпечна не тільки для банкірів - наплив покупців у магазини спровокує черговий виток і без того високої інфляції. Хоча ситуація зі збільшенням цін і викликає побоювання, в арсеналі держави є чимало інструментів для боротьби з інфляцією. Правда, на ділі уряд їх не використовує. Ще на початку 2007 року чиновники обіцяли стримувати ціни на продукти харчування за допомогою товарних інтервенцій. Зокрема, планувалося продавати державні запаси борошна. Однак вже зараз учасники ринку говорять, що запасів Держрезерву, швидше за все, вистачить не надовго та інтервенції не врятують від збільшення цін. Не обмежує уряд і експорт товарів, що дорожчають. Зокрема, Мінекономіки відмовилося від введення експортних квот на соняшникову олію, що у вересні подорожчала в середньому на 35%. Відсутні квоти і на експорт курячих яєць. Тим часом через прив'язку курсу гривні до долара товари з Європи в гривневому вираженні продовжують дорожчати. Адже долар як і раніше падає. Але міністр фінансів Микола Азаров побічно визнав, що зусилля уряду щодо стримування збільшення цін обмежаться переконанням комерсантів. Проблема в тому, що листопад і грудень - це традиційно інфляційні місяці. Перед Новим роком витрати населення ростуть, що відображається і на рівні цін. Всілякі акції і розпродажі, які влаштовують торговельні мережі наприкінці року, на рівні інфляції практично не позначаються. Адже левова частка знижок припадає на товари тривалого користування, тоді як споживчий кошик розраховується насамперед на підставі товарів першої необхідності. Упоратися з неконтрольованим збільшенням цін допоможе система оптової торгівлі в аграрному секторі, а також вилучення надлишку грошей з ринку. Методи боротьби з інфляцією Ринкова економіка - інфляційна за визначенням. Більше того, відсутність інфляції негативно впливає на економічне зростання. Тому мета держави - не викорінити збільшення цін, а зробити їх керованими і утримати в прийнятних рамках. Як правило, антиінфляційні заходи зводяться або до обмеження попиту, або до стимулювання пропозиції. Знижуючи податки, держава може домогтися підвищення підприємницької активності і збільшення обсягу пропозиції товарів. Виходячи з вище сказаного можна визначити певний перелік ситуацій, які будуть впливати на подальше регулювання цін на ринку держави: Ризики: бізнесмени можуть не знизити ціни, збільшивши свій прибуток. Грошово-кредитна політика: центробанк підвищує дисконтну ставку, під якою кредитує комерційні банки, а вони, у свою чергу, підвищують вартість кредитів для підприємств і населення. Ризики: уповільнення економічного зростання. Стимулювання імпорту: ціни на внутрішньому ринку можна збити за рахунок появи дешевих імпортних товарів. Для цього держава знижує мита. Ризики: національні виробники втрачають прибутки і частки ринку Бюджетна політика: уряд знижує державні витрати, у результаті чого зменшується попит і, відповідно знижуються ціни. Ризики: можливий спад виробництва і збільшення безробіття. Адміністративні заходи: уряд вводить мораторій на підвищення цін на низку товарів, застосовує неекономічні методи впливу на підприємців. Ризики: дефіцит товарів, активізація чорного ринку і зростання корупції.
Подобные документы
Ціна як важлива складова ринкової економіки та еквівалент обміну товарів. Попит і пропозиція у формуванні ціни. Основні види ринкових цін і їх структура. Принципи та методи ціноутворення. Державне регулювання сучасного ціноутворення в Україні.
курсовая работа [67,6 K], добавлен 19.06.2008Економічна сутність монополії. Світовий досвід та вітчизняна практика антимонопольного регулювання. Особливості функціонування та аналіз політики ціноутворення і прибутковості "Хмельницьк-теплокомуненерго". Вплив держави на дискримінаційне ціноутворення.
курсовая работа [214,6 K], добавлен 14.08.2011Сутність, принципи цінової політики підприємства в умовах ринкової економіки, види ціноутворення. Організаційно-економічна характеристика діяльності комунального підприємства "Фармація". Метод мінімальних витрат, надбавки до ціни, цільового ціноутворення.
курсовая работа [76,7 K], добавлен 20.09.2013Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси. Роль ціни як інструмента механізму антикризового управління, забезпечення прибутку, рівня конкурентоспроможності продукції. Проблема державного регулювання ціноутворення в ринковій економіці.
курсовая работа [901,2 K], добавлен 19.04.2019Ціни і ціноутворення як важливі складові функціонування ринкового механізму, головний елемент маркетингового інструментарію по отриманню прибутку. Фактори, що впливають на визначення цін на продукцію підприємства, типові стратегії ціноутворення.
контрольная работа [56,6 K], добавлен 28.11.2009Ціна як основний інструмент економіки. Аналіз теорій, що визначають цінність товару. Державне регулювання ціноутворення в Україні. Повноваження органів державного регулювання цін. Дослідження практики державного регулювання цін у США, Греції та Франції.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 06.06.2014Суть процесу ціноутворення, фіксація та класифікація цін, методи їх державного регулювання. Визначення попиту, оцінка витрат підприємства та встановлення остаточної вартості товару. Види торгових знижок та надбавок. Фундаментальний аналіз біржових цін.
курс лекций [90,6 K], добавлен 17.12.2010Державне регулювання ціноутворення. Система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Поняття споживчого кошика та його формування. Індекс споживчих цін, методи його визначення. Формування прожиткового мінімуму станом на 2015 рік.
презентация [3,6 M], добавлен 17.11.2015Аналіз становлення системи ціноутворення в агропромисловому комплексі України. Особливості ціноутворення в країнах із розвинутою економікою. Процес формування і реалізації механізму ціноутворення на аграрну продукцію, його вплив на досягнення дохідності.
статья [27,9 K], добавлен 11.09.2017Макроекономічне та мікроекономічне оточення підприємства. Внутрішні економічні чинники діяльності підприємства. Визначення кошторисної вартості будівництва. Вибір методу ціноутворення та обґрунтування ціни продукції. Аналіз основних виробничих фондів.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 20.03.2012
