Порівняльний аналіз охоплює мінеральний, водний, земельний, лісовий, фауністичний та природно-рекреаційний компоненти ПРП країни у розрізі АР Крим, областей та районів. Економічна оцінка потенціалу окремих видів природних ресурсів проведена у річному вимірі на базі єдиного критерію - економії суспільної праці та узагальнюючого показника - вартості валової продукції, визначеної у загальнодержавних або (при їх відсутності) регіональних кадастрових цінах, розрахованих методом ранжування приведених витрат. Валова продукція характеризує сукупну продуктивність усіх природних ресурсів території.

Соціально-економічний потенціал України складається з багатьох компонентів, що можуть бути названі відповідними потенціалами, число яких залежить від ступеня деталізації, особливостей розвитку економіки та впливу останніх на функціонування, соціально-економічні явища й процеси суспільного господарства.

Незалежно від форм господарювання, основними компонентами соціально-економічного потенціалу є природно-ресурсний, соціально-демографічний, виробничий, аграрний, трудовий, рекреаційний, інформаційний тощо.

При аналізі сучасного соціально-економічного потенціалу України обмежимось характеристикою тих компонентів, що справляють вирішальний вплив на розвиток економіки у перехідний період.

Розвиток соціального та економічного становища України впродовж останніх років характеризувався низкою суперечливих показників. Так, за доволі помітного зростання обсягів промислової продукції, виробництво сільськогосподарської продукції скоротилось. Остання тенденція стосувалась і динаміки роботи транспорту. Водночас, мало місце різке збільшення (більше, ніж у 12 разів) обсягів реалізації платних послуг і дещо менші темпи зростання були притаманні для роздрібного товарообігу (більше, ніж у 3 рази). Також зріс випуск яєць (61,2 рази), зерна (на 14%), соняшнику (на 14%), картоплі (майже на 13%) тощо. Зазначимо, що соціально-економічний потенціал України має великі резерви для подальшого зростання хоча б за рахунок сільськогосподарського виробництва, яке за останній час переорієнтовується на ринкові форми господарювання.

Експериментальна оцінка мінерального потенціалу охоплювала основні для України групи корисних копалин: паливно-енергетичні, металічні, нерудну сировину для чорної металургії, гірничо-хімічну сировину, будівельні матеріали. У процесі розрахунку використано обґрунтований О.О. Мінцем прийом приведення потенціалу корисних копалин до показника їхньої умовної річної продуктивності та нижній строк експлуатації вугільних та залізорудних копалин. Для інших мінеральних ресурсів їхня річна продуктивність розраховувалась як на основі даних про середні фактичні та нормативні (для нерозроблюваних родовищ) потужності підприємств, так і за нормативним строком служби основних виробничих фондів тих галузей промисловості, що освоюють корисні копалини. Обчислення мінерального потенціалу базувалось на запасах копалин лише за категоріями А+В+С1. Запаси категорії С2 не враховувались, оскільки для більшості видів мінеральних ресурсів вони не використовуються при обґрунтуванні капіталовкладень у промислове освоєння копалин і відображають потреби у більш віддаленій перспективі. За кадастрові ціни на вугілля, нафту, природний газ і окремі види корисних копалин взяті замикаючі (приведені) витрати. Для інших мінеральних ресурсів визначались регіональні кадастрові ціни, обчислені за методом ранжування приведених затрат (додаток 3).

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, що можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, нерудної сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних матеріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, розрахована В.П. Руденком, оцінюється в 17,3 млрд. дол. США. Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), частка металічної сировини становить 16,6%, будматеріалів - 6,9%, нерудної сировини для металургійної промисловості - 2,3%, гірничо-хімічної сировини - 2,2%.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне та буре вугілля, запаси якого за категоріями А+В+С1 на даний час складають 45,2 млрд. тонн і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені у Донецькому та Львівсько-Волинському басейнах, а бурого вугілля - переважно у Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти та газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, а Прикарпатті та Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,2 млрд. тонн умовного палива. Ступінь виснаження розвіданих запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. тонн умовного палива ще не розвіданих запасів. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А+В+С оцінюються в 27,4 млрд. тонн, а прогнозовані - у 20 млрд. тонн. Основні родовища зосереджені у Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському та Керченському залізорудних районах. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. тонн.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі та Закарпатті; титану - у Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровській області; алунітів - у Закарпатті; нефелінів - у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних та рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та у Приазов'ї.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. тонн) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим. Природно-хімічна сировина інтенсивно експлуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та АР Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у Донецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській областях та АР Крим (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Промислові запаси корисних копалин в Україні

В основу розрахунку потенціалу земельних ресурсів країни покладені результати загальнодержавної економічної оцінки всіх сільськогосподарських угідь України, здійсненої в єдиній системі земельного кадастру за апробованою методикою. Потенціал земельних ресурсів характеризував узагальнюючий показник оцінки - середня величина валової продукції з 1 га у єдиних загальнодержавних кадастрових цінах, помножена на площу сільськогосподарських угідь областей. На рівнях районному та низовому оцінка сільськогосподарських угідь характеризує агро виробничі групи ґрунтів; групи, класи, типи та різновидності природних кормових угідь; землі під виноградниками, зернятковими та кісточковими насадженнями по окремих природо користувачах в межах кадастрових (земельнооцінкових) районів (додаток 4).

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Потреба сільськогосподарських культур у теплі та опадах за вегетаційний цикл в Україні

Структура посівних площ, що склалася тепер, не завжди відповідає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на продуктивність ґрунтів. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі - на потенційно родючих ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу, найвищі - на потенційно родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9 млн. га або 69,4 % земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами (2,4 млн. га або 4%); інші землі (3,4 млн. га або 5,6%).

Земельний фонд України становить 60 млн. га, більшу частину його на початок 2007 року складали сільськогосподарські угіддя (41,4 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га або 53,9% земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні та південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені та деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні та дерново-чорноземні ґрунти на супісках та піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опідзолені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо. Сумарна оцінка потенціалу земельних ресурсів України (за розрахунками В.П. Руденка) складає 13946,3 млн. грн.

Оцінка потенціалу водних ресурсів проведена, виходячи з економічного ефекту, отриманого від використання води у провідних для України галузях водокористування: зрошувальному землеробстві, де досягається найвища ефективність використання води; сільськогосподарському та промисловому виробництві; гідроенергетиці. Так, наприклад, показником економічної оцінки водних ресурсів, забраних для зрошення, була додаткова валова продукція, отримана сільським господарством України в результаті поливу сільськогосподарських угідь. Це різниця між валовою продукцією рослинництва на зрошуваних та богарних землях, визначена у кадастрових цінах на сільськогосподарську продукцію. Це дає змогу говорити про співмірність отриманих показників оцінки з іншими видами природних ресурсів. Для України оцінка 1 мі води, що забирається на зрошення, дорівнює 22,6 коп. Величина потенціалу водних ресурсів характеризувалася середньорічним об'ємом місцевого стоку, а також притоку річкових вод із Білорусі та Росії (без урахування вод Кілійського рукава р. Дунай). Розподіл притоку річкових вод, які надходять із Білорусі та Росії, між окремими областями України проведений за перспективним водогосподарським балансом основних річок. Перевага у задоволенні потреб у воді надана промисловим районам, а також тим сільськогосподарським районам країни, які потребують зрошення. Одне лише зрошуване землеробство потребуватиме у найближчій перспективі забору з Дніпра по областях близько 10-12 кмі води на рік.

Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багаторічна величина (норма річного стоку). В середньому в рік за водністю ресурси місцевого стоку України складають 50 кмі, а транзитний стік - 159 кмі. Загальні водні ресурси держави досягають 209 кмі. Транзитний стік більше, ніж у 3 рази переважає місцевий, що значно обмежує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб. Отже, основне джерело використання водних ресурсів України - місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що обмежує використання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністративних областей не однакова.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 кмІ площі припадає від 100 до 600 тис. мі місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях на 1 кмІ території припадає від 5-10 до 40 тис. мі води на рік, а на одного жителя - від 13 до 400 мі. В областях Полісся на 1 кмІ території нараховується від 75 до 100 тис. мі на рік, а на одного жителя - від 1500 до 2000 мі. В областях лісостепової зони на 1 кмІ площі водні ресурси складають 50-70 тис. мі на рік, збільшуючись до 100-125 тис. мі у східній та західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 мі води на рік.

Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 кмі. Великі території України займають болота, заболочені та перезволожені землі, в яких зосереджено біля 30 кмі води.

Еколого-економічна оцінка потенціалу лісових ресурсів проведена переважаючими типами умов місцезростання лісу на основі первинних матеріалів лісоустрою та обліку лісового фонду областей. Для скорочення трудомісткості обчислень облік споживчих властивостей деревини проводився за складеними В. Є. Лебедєвим спеціальними таблицями, які дають змогу знаходити потрібні коефіцієнти якості деревини. Ці коефіцієнти, розроблені на основі оптових цін на лісову продукцію, дають можливість переводити фактичний середній приріст в умовну деревину, причому базовою є ціна одного знеособленого кубометра сосни у деревостанах 1 класу товарності з середнім діаметром 26 см. Оцінка ресурсів деревини враховувала її породний та віковий склади, сортність, сортиментну структуру та класи товарності. Потенціал деревних ресурсів представлений добутком щорічного середнього приросту основних лісоутворюючих порід за типами умов місцезростання на його площу та кадастрову ціну 1 мі знеособленої деревини з уведенням коефіцієнтів на її якість.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% у Запорізькій.

Пересічний приріст деревини на 1 га лісопокритої площі становить 4 мі. Причому, на деревостани високої продуктивності припадає 75% покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) - 54% і твердолистяні (дуб, бук, граб) - 40%. Сосна (35%) зосереджена, в основному, на Поліссі, на карпатську ялину припадає 16% загального запасу деревини. Ялиця (Карпати) займає третє місце (3%) щодо запасу деревини. Із твердолистяних порід дуб високостовбурний складає 18% загальних запасів деревини, бук - 13%, граб - 2%. Дуб переважає у Поліссі та Лісостепу, бук - у західній частині та в Криму. Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє на 25-30%. Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. мі. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних лісів, решту становлять експлуатаційні.

Головними передумовами формування природно-рекреаційного потенціалу України, розвитку санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму є власне рекреаційні території (угіддя), мінеральні води та лікувальні грязі. Потенціал природних рекреаційних територій визначався через грошову оцінку вільного часу. Вартість вільного часу вимірювалась величиною валового суспільного продукту, створюваного усіма працюючими за одиницю часу і розрахованого на чисельність населення країни, яке використовує ресурси рекреації. Потім обчислювалась нормативна потреба населення у рекреаційних закладах, місцях санаторно-курортного лікування, тривалого та короткочасного відпочинку і туризму в людино-годинах, яка коригувалась між міським та сільським населенням окремих областей згідно з існуючою практикою планування місць відпочинку та лікування.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. Найбільше їх у Львівській області (2934), АР Крим (3431), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Україна має різноманітні природні рекреаційні ресурси. Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3%. Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічнорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів, комфортного - 65-80 днів. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв.

4. Природокористування та ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва