МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТАВРІЙСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра менеджменту та маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка легкої промисловості»

ОБОРОТНІ ФОНДИ В ЛЕГКІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Розробив: студентка гр. 3зтМО

Керівник: к.е.н. доцент

Нормоконтролер: к.е.н. доцент ____________

ЗАВДАННЯ

Варіант №3

1.Теоретичний розділ: «Оборотні фонди легкої промисловості»

2. Аналітико-розрахунковий розділ

РЕФЕРАТ

Назва роботи: «ОБОРОТНІ ФОНДИ В ЛЕГКІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ»

Короткий зміст:

1. В теоретичній частині розглядається загальна характеристика ОФ, сутність,склад та структура, ефективність та основні напрями поліпшення використання ОФ;

2. В аналітико-розрахунковому розділі розраховується річний прибуток від реалізації продукції;

3. Державна цільова програма розвитку легкої промисловості на період до 2011 року.

Кількість сторінок: 44

Кількість таблиць: 1

Кількість рисунків: 4

Кількість літературних джерел: 15

ВСТУП

В своїй роботі я розглянула тему «Оборотні фонди та їх значення у процесі виробництва». Я вважаю, що ця тема актуальна, адже оборотні фонди займають одну з найголовніших ланок в забезпеченні процесу виробництва.

Процес виробництва здійснюється за допомогою з'єднання засобів виробництва і робочої сили. Оборотні фонди є важливою складовою частиною виробничих фондів. Для ефективного ведення господарської діяльності є важливим раціональне використання матеріальних ресурсів та правильна їх організація. В свою чергу правильна організація здійснюється через нормування оборотних фондів.

Всі оборотні фонди на підприємстві підлягають нормуванню. Нормування - це визначення мінімального запасу, який забезпечує безперервність процесу виробництва, тому раціональне використання і правильна організація матеріальних ресурсів пояснюють актуальність даної теми.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва товару поряд з основними виробничими фондами необхідні предмети праці та матеріальні ресурси. Предмети праці разом із засобами праці приймають участь у створенні продукту праці, його споживчої вартості та утворення вартості. Оборот речових елементів оборотних фонів зв'язані з процесом праці та основними виробничими фондами.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є склад і структура основних фондів підприємства, визначення нормативу оборотних фондів які знаходяться у виробничих запасах та у процесі виробництва.

Оборотні фонди - обов'язковий елемент процесу виробництва, основна частина собівартості продукції. Чим нижче витрати сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції, тим економніше витрачається праця, яка потрібна на їх добування і виробництво, тим дешевше продукт.

Наявність у підприємства достатніх оборотних коштів, які потрібні для формування оборотних фондів, є необхідною умовою для його нормального функціонування в умовах ринкової економіки.

Надалі в моїй роботі можна більш глибше ознайомитися з оборотними фондами, нормуванням витрат матеріальних ресурсів, політикою ресурсозбереження, ефективністю та напрямами поліпшення використання.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОРОТНИХ ФОНДІВ

1.1 Сутність, склад і структура оборотних фондів

Оборотні фонди являються частиною виробничих фондів, які приймають участь у процесі виробництва лише один раз, змінюють свою натуральну речову форму і свою вартість переносять на готову продукцію повністю. Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову форму й вартісну оцінку. У практиці господарської діяльності оборотні фонди знаходяться у виробничих запасах і процесі виробництва (див рис. 1.1).

Рисунок 1.1 Склад оборотних фондів

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються. У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці. Склад оборотних фондів у виробничих запасах на рис. 1.2.



Рисунок 1.2 Склад оборотних фондів у виробничих запасах

До оборотних фондів у процесі виробництва належать незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, та витрати майбутніх періодів. Склад оборотних фондів у процесі виробництва подано на рис. 1.3.

Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів -- є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.



Рисунок 1.3 Склад оборотних фондів у процесі виробництва

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва -- 25%.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси -- на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво -- на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів -- на підприємствах добувної індустрії (40--50% і більше).

1.2 Нормування витрат матеріальних ресурсів для випуску одиниці продукції

З метою визначення потреби в основній сировині та інших видах матеріальних ресурсів користуються відповідними нормами витрат на виготовлення одиниці тієї чи іншої продукції. У кожній галузі народного господарства на основі проведення відповідних досліджень розробляються норми на кожний вид продукції. Нині в ринкових умовах господарювання ці норми розробляються переважно самими підприємствами або ж на їх замовлення відповідними науково-дослідними організаціями. Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання певної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі допоміжні матеріали, що слугують для забезпечення ритмічної роботи устаткування, -- на одиницю часу його роботи.

Застосування системи норми витрат матеріальних ресурсів включає велику кількість різноманітних норм. Для практичного користування їх класифікують за певними ознаками:

1) періодом дії;

2) масштабами застосування;

3) ступенем деталізації об'єкта нормування;

4) ступенем деталізації номенклатури матеріалів;

5) призначенням.

За періодом дії розрізняють норми: перспективні, що враховують прогресивні напрямки у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років; річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів; поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовлення окремого виду продукції, і групові для окремих видів продукції.

За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь.

За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою).

За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів -- сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обґрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє).

Техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їх структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її елементів. Для більшості матеріалів структура норми витрат представлена за формулою (1.1).

Нв = Rч + Q + q, (1.1)

де Нв -- норма витрат;

Rч -- чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи (корисні витрати);

Q -- неминучі технологічні відходи та втрати;

q -- інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Чим менші складові норми Q і q тим якість норми витрат вища. Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

У виробничо-господарській діяльності використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-виробничий, звітно-статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей упровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод ґрунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме як виняток для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних та рідко використовуваних матеріалів.

Обчислення необхідного обсягу оборотних фондів здійснюється методом прямого розрахунку нормативів:

1) виробничих запасів;

2) незавершеного виробництва;

3) готової продукції;

4) витрат майбутніх періодів;

5) потреби в грошових засобах у касі.

Можуть бути встановлені нормативи на непередбачувані витрати. Прогресивні норми видатків матеріальних ресурсів на одиницю продукції забезпечують раціональне використання матеріальних ресурсів на підприємстві, що веде до зниження собівартості продукції і зростання ефективності виробництва.

2. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ФОНДІВ

2.1 Сучасна політика ресурсозбереження

Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позитивно відображається на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600 - 700 млн. тон відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих мало витратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиції, щодо економії ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованих на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес - проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.

Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави. Такими регіонами уряд визнав: Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський, Азово-Чорноморський.

Охорона природних ресурсів - це в першу чергу, турбота не тільки за них, а і про людей, їхній добробут і здоров'я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно-ресурсним потенціалом, був його другом.

Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.

Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, ресурсосбереження - це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона ґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.

Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.

Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою (2.1).

ОПРе =Ее/Ве (2.1)

де ОПРе - оцінка природних ресурсів енергетична;

Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;

Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов - соціальних, економічних, природних, науково-технічних, від етапу і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обґрунтованими.

2.2 Система показників використання оборотних фондів

Раціональне та економне використання оборотних фондів -- одне з найважливіших завдань підприємств. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.

Для оцінювання ефективності використання оборотних фондів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.

Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.

Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконанням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпеченням підсобного господарства тощо.

Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів - це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.

Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників.

На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина) тощо.

Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії -- як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні.

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини -- це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної про­дукції, що міститься у вихідній сировині.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50--60%.

Вторинні матеріальні ресурси -- це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи -- відходи виробництва та відходи споживання.

До відходів виробництва включають: залишки сировини й матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість

2.3 Основні напрями поліпшення використання оборотних фондів

У сучасних умовах господарювання однією з дуже важливих проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання.

Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.

Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (напрямки) економії -- це способи, заходи з допомогою яких може бути досягнута економія.

Основними джерелами економії сировини та матеріалів є:

1) зниження ваги виробів;

2) зменшення питомих витрат матеріалів;

3) скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;

4) використання відходів;

5) використання вторинної сировини;

6) ліквідація браку.

Раціональне використання матеріальних ресурсів визначається багатьма факторами. Конструктори, проектанти нових видів продукції шукають шляхи досягнення кращих параметрів якості, економії затрат матеріалів, застосовуючи найбільш прогресивні їх види. Серед усієї сукупності можливих заходів економії матеріальних ресурсів слід відокремлювати, насамперед, виробничо-технічні та організаційно-економічні заходи (рис 2.1). До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування мало відхідної та безвідхідної технології.

Рисунок 2.1 Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів на підприємствах

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.

Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну, дійову систему економічного стимулювання працівників.

Найбільші за величиною резерви підвищення рівня використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов'язані з комплексною і ефективною переробкою сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів.

3. ДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ПЕРІОД ДО 2011 РОКУ

1. Загальні положення

Концепція розроблена відповідно до Закону України від 18 березня 2004 року №1621-IV “Про державні цільові програми”.

Концепція визначає основні засади і напрямки подальшого розвитку легкої промисловості та її підгалузей в ринкових умовах і спрямована на досягнення стратегічних інтересів та конкурентоспроможності продукції підприємств України на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Концепція є основою та дієвим інструментом реалізації державної політики у сфері виробництва товарів легкої промисловості щодо координації діяльності державних органів управління та підприємств, установ і організацій різних форм власності, пов'язаної з розвитком сфери виробництва товарів народного споживання.

Концепція спрямована на зміцнення державної політики по закріпленню позицій вітчизняних виробників товарів легкої промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Концепція визначає проблеми інвестиційно-інноваційного розвитку легкої промисловості, стратегію і основні шляхи їх розв'язання, а також принципи забезпечення комплексного розвитку легкої промисловості.

Стратегія розвитку легкої промисловості повинна базуватися на використанні науково-технічного прогресу, застосуванні сучасних матеріалів, сировини і новітніх технологій, виготовленні продукції, яка відповідає міжнародним стандартам, технічному переоснащенні підприємств, що дозволить забезпечити сталий динамічний розвиток галузі.

2. Сучасний стан та проблеми легкої промисловості

Легка промисловість - провідна галузь народного господарства, яка включає 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, який повинен задовольняти потреби суспільства товарами народного споживання й промислового призначення та сприяти поліпшенню якості життя. Водночас, легка промисловість пов'язана з багатьма суміжними галузями та обслуговує увесь господарський комплекс країни.

Легка промисловість України історично має потужний потенціал. У галузі працює понад 10 тис. підприємств, із них: у текстильній промисловості - 2,5 тис., виробництві готового одягу та хутра - 6 тис., виробництві шкіри та шкіряного взуття - 1,5 тис. Практично підприємств легкої промисловості приватизовані, менше одного відсотка від загальної кількості складають підприємства державної власності.

Пріоритетність галузі для економіки країни визначається:

- значною ємністю внутрішнього ринку (розрахунково 40-50 млрд. грн. щорічно);

- високим рівнем доданої вартості (до 50%);

– споживанням шкірсировини, вовни, льону, хімічних матеріалів, що є вітчизняною продукцією;

– низькою енергоємністю виробництва (1-3% валових витрат) та незначним впливом на екологію;

- забезпеченням значної кількості висококваліфікованих робочих місць в усіх регіонах України.

Протягом 1999-2004 років галузь працювала з позитивними темпами виробництва, і подавала надію, що в основному подолана криза, пов'язана з переходом економіки до ринкових відносин. Приріст індексів виробництва продукції у 2004 році до попереднього року було досягнуто на рівні 13,6 уповільнилось і за 12 місяців 2005 р. становило всього 0,3 відсотка.

Падіння обсягів виробництва спостерігається і в 2006 році. Так, за 8 місяців обсяг виробництва товарів легкої промисловості, порівняно з відповідним періодом 2005 року, знизився на 3,2% і склав 96,8%.

Повільні темпи розвитку легкої промисловості, а в останній час і її стагнація, спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України, що обумовлено рядом проблем:

– висока частка імпортованих товарів легкої промисловості, що ввозяться за заниженою митною вартістю та контрабандою, створюючи недобросовісну конкуренцію на ринку;

- недостатня купівельна спроможність населення;

- висока собівартість вітчизняних товарів легкої промисловості;

- недоступність довгострокових кредитів;

- відсутність виробництва на Україні спеціалізованого обладнання та запасних частин до нього;

- різке скорочення сировинної бази та повна залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини;

- відсутність цілісної державної політики до консолідації коштів державного бюджету, власних коштів підприємств, а також кредитів та залучених інвестицій;

- відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування;

- відсутність привабливих умов, щодо залучення інвесторів для динамічного розвитку легкої промисловості;

- відсутність бюджетного фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, на розробку нових технологій;

- не спрощено митні процедури для роботи підприємств легкої промисловості як за давальницькою схемою, так і за умови чистого експорту;

– у більшості приватизованих підприємств легкої промисловості не має ефективного власника, який своїми коштами відповідав би за результати роботи підприємств, тому більше половини промислових підприємств галузі є збитковими;

- низька заробітна плата робітників галузі, різке зниження притоку молодих кадрів на підприємства.

3. Мета і основні завдання концепції

Метою концепції є:

– реалізація державної політики по створенню вітчизняного, інтегрованого у світове виробництво сучасного промислового комплексу підприємств легкої промисловості, здатного в ринкових умовах розв'язувати основні завдання соціально-економічного розвитку країни;

– концентрація фінансових, виробничих і науково-технічних ресурсів, а також координація діяльності органів виконавчої влади, підприємств і наукових організацій для забезпечення наповнення ринку України високоякісними конкурентоспроможними товарами вітчизняного виробництва;

- досягнення суттєвого зростання обсягів виробництва, створення нових робочих місць, наповнення державного і місцевого бюджетів та державних цільових фондів;

- забезпечення сталого розвитку підприємств усіх форм власності, державна підтримка заходів по підвищенню конкурентоздатності українських товарів легкої промисловості на світовому ринку.

При визначенні основних завдань концепції прийнято до уваги, що незважаючи на суттєві труднощі, вітчизняна легка промисловість розширює асортимент продукції, підвищує конкурентоспроможність національного виробника на внутрішньому та світових ринках.

Основні завдання концепції:

- визначити довгострокову стратегію розвитку вітчизняного комплексу підприємств і виробництв легкої промисловості усіх форм власності;

- створити умови для розвитку і вдосконалення форм і методів державного управління легкою промисловістю і структурою виробництв;

– створити рівні умови для сталого розвитку внутрішнього ринку і експортних можливостей вітчизняних товарів легкої промисловості та підвищення конкурентоспроможності;

- визначити державні та регіональні пріоритети по розвитку підгалузей легкої промисловості та їх науково-технічного забезпечення;

– створити умови для запровадження нових технологій і устаткування з поліпшеними техніко-економічними показниками, зменшеною енерго- і ресурсоємністю виробництва, зменшеними екологічними навантаженнями на довкілля;

– створити і реалізувати інноваційну модель розвитку легкої промисловості України із зміцненням матеріально-технічної бази та забезпечити здійснення державної науково-технічної та інноваційної політики;

- визначити стратегію роботи вітчизняної легкої промисловості в рамках СОТ.

4. Основні шляхи реалізації Концепції

Перспектива роботи галузі полягає у збільшенні частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку та у зростанні експорту продукції власного виробництва. Це дозволить щорічно стабільно нарощувати обсяги виробництва, розширювати асортимент продукції, суттєво покращувати фінансовий стан підприємств, створювати нові робочі місця. Легка промисловість взмозі повернути свої позиції у структурі промислового виробництва країни, що безумовно позитивно вплине на стан економіки в цілому.

Сучасний стан легкої промисловості України, а також загострення конкуренції на світовому ринку в умовах його глобалізації, потребують здійснення державою системних кроків по забезпеченню конкурентоспроможності галузі.

Для реалізації концепції необхідно здійснити заходи, спрямовані на:

- удосконалення державого сприяння розвитку легкої промисловості шляхом розробки відповідних законодавчих актів;

- надання легкій промисловості статусу пріоритетної галузі шляхом удосконалення діючої нормативно-правової бази;

- удосконалення структури виробництва і постійного моніторингу внутрішнього і зовнішнього ринків товарів легкої промисловості та запозичення світового досвіду функціонування виробничого комплексу виготовлення цих виробів;

- прискорення інноваційного розвитку легкої промисловості, шляхом підтримки роботи нових об'єднань українських виробників: національного технопарку „Текстиль України” та „Український лляний консорціум”;

- розвиток лізингу в галузі виробництва продукції легкої промисловості, сприяння і державну підтримку інвестиційних проектів, в яких беруть участь українські й іноземні суб'єкти господарювання;

- розвиток національної сировинної бази для легкої промисловості, відродження і розвиток лляної промисловості;

- дієвий захист вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції при імпорті товарів легкої промисловості за заниженими митними цінами;

- підтримку підприємств галузі при ініціюванні ними антидемпінгових і спеціальних заходів у разі порушення імпортерами принципів добросовісної конкуренції;

- проведення ефективної митно-тарифної політики з метою захисту вітчизняного виробника товарів легкої промисловості;

- забезпечення розробки, сертифікації та впровадження систем управління якістю та екологічного управління при виробництві товарів легкої промисловості відповідно до вимог ISO 9000 і 4000;

- розвиток технічного і технологічного переоснащення підгалузей легкої промисловості;

- науково-технічне забезпечення розвитку галузі;

- удосконалення маркетингової і кадрової роботи;

- розширення впливу регіонів на розвиток легкої промисловості.

5. Фінансове забезпечення

Залучення коштів державного та місцевих бюджетів, власних коштів підприємств, міжнародних фінансових організацій, програм технічної допомоги, кредитів, позичок, інвестиційних вкладень.

Концепція передбачає недержавне фінансування, особливо у розділах посилення інноваційного розвитку, розвитку сировинної бази, технічного переоснащення підгалузей легкої промисловості, удосконалення маркетингової діяльності тощо.

Питання удосконалення державного управління, загальногалузеві питання, підготовки робітничих кадрів і частково кадрів з вищою освітою, а також наукове забезпечення передбачається фінансувати з державного бюджету.

Розподіл фінансових коштів для виконання програми розвитку легкої промисловості концепція визначає у співвідношенні: кошти Держбюджету - 10%, інші джерела фінансування - 90%.

6. Очікувані результати

Реалізація запланованих заходів дозволить:

– на першому етапі у 2007-2008 рр. за рахунок здійснення організаційних заходів по захисту внутрішнього ринку наростити виробництво на 2,5 відсотка проти 2006 р. і започаткувати активізацію інноваційно-інвестиційного розвитку галузі;

– на другому етапі (2009-2011 рр.) передбачається за рахунок впровадження новітніх технологій, реконструкції та технічного переоснащення підприємств та залучення інвестицій забезпечити приріст виробництва на 12 відсотків проти 2009 р;

– збільшити кількість робочих місць на 10 тисяч і зменшити кількість збиткових підприємств;

– на 12 відсотків підвищити надходження до бюджетів усіх рівнів і спеціальних державних фондів;

– забезпечити інноваційний розвиток легкої промисловості шляхом залучення інвестицій та переоснасщення виробництва сучасною технікою;

– розв'язати проблему стабільного насичення внутрішнього ринку високоякісною вітчизняною продукцією легкої промисловості.

На основі данних розрахувати:

1. Середньорічну вартість основних виробничих фондів (ОВФ)

Фср= Фпр+Фввод-Фвиб

5910000.00+430000.00-105000.00=6235000.00

2. Вартість реалізованої продукції

Т=ВхС

3240000.00х16.50=53460000.00

3. Річний прибуток від реалізації продукції

Пр=Рп-С

53460000.00-42400000.00=11060000.00

4. Фондовіддачу

Фо=Т:Фср

53460000.00:6235000.00=8.57

5. Фондоємкість

Фс=1:Фо=Фср:Т

1:8.57=6235000.00:53460000ю00=0.1166

6. Прибуток на 1 гривну ОВФ

П=Пр:Фср

11060000.00:6235000.00=1.7738

7. Середньосписочну чисельність працівників

Чсп= Чя

1-Н

10

990:(1-7.8:10)=4500

Н=Н1+Н2+Н3

0.3%+0.75%+6.75%=7.8%

Н3=Тср:Дрбх100

17:252х100=6.75%

9. Обсяг продукції з одиниці виробничої площі

Оп=Рп:Пп.

3240000.00:5000=648кг

10. Фондоозброєність

Фв=Фср:Чя

6235000.00:990=6297.98

14. Коефіцієнт інтегрального навантаження устаткування

КРО=1- а:100

1-9.34:100=0.91

А=А1+А2+А3

А=0.5097+2.38+6.45=9.34

А1=Тк/прхАкх100:Треж

А1=158х0.2х100:6199.2=0.5097

Ак=1:5=0.2

Аср=9:5=1.8

Ап=5х(52-2):5=50

Треж=ДхКзмхТзм

Треж=252х3х8.2=6199.2

А2=Тср/прхАсрх100:Треж

А2=82х1.8х100:6199.2=2.38

А3=Тп/прхАпх100:Треж

А3=8х50х100:6199.2=6.45

16. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

Ко=Рп:Ноб. кош

53460000.00:580000.00=92.172

17. Час одного обороту

До=Дк:Ко

365:92.172=3.959

18. Рентабельність продукції

Рпр=Пр:Сх100

11060000.00:42400000.00х100=26%

19. Рентабельність виробництва

Р=Пр: (Фср+Ноб.кош)х100%

11060000:(62350000.00+5800000.000)х100=17.575%

20. Рентабельність продажів

Ппрод= Пр:Рпх100

11060000.00:53460000.00х100=20.688%

21. Собівартість одиниці продукції

Зб/од=Сб/в:Тб

42400000.00:3240000.00=13.086

ВИСНОВОК

Легка промисловість є однією із найважливіших галузей виробництва непродовольчих товарів, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість - кордом, технічними тканинами та ін.

Товарів легкої промисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту і розширення обсягів виробництва екпортної конкурентної продукції урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажних виробів та ін.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 - орендними, 116 - колективними.

Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено роширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, а токож механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в 30-50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розвитку виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба радикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтувати підприємства на випуск продукції, що потрібна споживачеві, збільшити капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, що реально впливатиме на рівень життя населення України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства. Підручник / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров; За ред. проф. М.В. Афанасьєва. - Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. - 410 с.

2. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / В.Д. Базилевич. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

3. Башнянін Г.І., Іфтемчук В.С. Генеза ринкової економіки. Навчальний економічний словник-довідник / В.С. Іфтемчук, В.А. Григорьєв, І.І. Манилич, Г. Д. Шутак; За ред. докт. екон. наук, проф. Г.І. Башняніна, канд. екон. наук, доц. В.С. Іфтемічука. - К.: «Магнолія плюс», 2004. - 688 с.

4. Біленко Т.І., Бодров В.Г., Волинцев В.В., Глаголєва О.Б. Політична економія: Навч. посібник / В.О. Рибалкін, В.Г. Бодров. - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

5. Білик В.О., Саблук П.Т., Шкарбан Д.В. Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. та викл. агр. закл. освіти / В.О. Білик, П. Т. Саблук. - 4 вид., перероб. та доп. - К.: ННЦ ІАЕ, 2004. - 560 с.

6. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / І.М. Бойчик. - К.: Атіка, 2002. - 478 с.

7. Вілкул Ю.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти / Ю.Г. Вілкул. - Кривий Ріг: «Мінерал», 2001. - 260 с.

8. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Є.М. Воробйов. - К.; Х.: ТОВ "Корвін", 2003. - 703с.

9. Герасимчук І.О., Пахомов В.Г. Управління витратами виробництва та собівартість продукції. Навчальний посібник / І.О. Герасимчук, В.Г. Пахомов. - К.: Київ. Держ. Торг.-екон. Ун-т, 2000. - 65 с.

10. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / З.О. Манів, І.М. Луцький. - К.: Знання, 2004. - 580 с.

11. Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

12. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник / М.Г. Грещак, В.М. Швидаденко; За ред. докт. екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

13. Чаюн. І.О., Бондар І.Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обгрунтування. Навч. посіб. / І.О. Чаюн. - К.: нац. торг.-екон. ун-т, 2000. - 127 с.

14. Шегда А.В. Економіка підприємства. Підручник / А.В. Шегда, М.П. Нахаба; За ред. докт. екон. наук, проф. А.В. Шегди. - К.:Знання, 2006.- 614с.

15. Бураковський: Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми управління//Економічні реформи сьогодні №33, 2000, с. 38-41

ДОДАТКИ

Виробництво непродовольчих товарів народного споживання по регіонах у 2008 р. (за фактичними цінами), млн. грн.

Регіон, область	Товари народного споживання - всього	У тому числі непродовольчі	З них товари легкої промисловості
Україна	17537,6	6008,9	883,6
АР Крим	535,5	91,1	9,4
Вінницька	729,4	122,4	35,0
Волинська	262,4	49,9	10,3
Дніпропетровська	1193,8	462,6	34,9
Донецька	1326,8	360,2	38,1
Житомирська	4S3,9	177,3	54,9
Закарпатська	260,1	111,2	38,7
Запорізька	752,9	250,7	16,5
Івано-Франківська	276,9	120,8	48,1
Київська	867,1	391,0	19,8
Кіровоградська	287,7	29,1	6,6
Луганська	548,5	1 05,9	34,4
Львівська	851,0	266,8	71,3
Миколаївська	311,2	33,0	16,0
Одеська	917,2	360,2	11,1
Полтавська	640,9	132,5	19,0
Рівненська	214,5	55,1	18,3
Сумська	602,1	138,2	47,7
Тернопільська	390,0	87,6	37,3
Харківська	1294,3	535,3	39,6
Херсонська	422,2	68,6	38,2
Хмельницька	633,3	91,1	7,3
Черкаська	724,2	301,1	39,3
Чернівецька	211,3	77,0	25,1
Чернігівська	620,3	290,1	61,2
м. Київ	720,3	129,6	97,6
м. Севастополь	63,6	4,1	2,9