46

Державний комітет статистики України

Державна академія статистики, обліку та аудиту

Кафедра фундаментальних економічних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни: «Основи економічної теорії»

на тему: «Підприємництво і бізнес в Україні »

Виконав: студентка гр. 07-36

ПІБ

Перевірив: доцент

ПІБ

Київ 2008

Зміст

Вступ

1. Сутність підприємництва

2. Різноманітність форм підприємницької діяльності

3. Особливості становлення малих підприємств

4. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва

5. Прикладні аспекти програмного регулювання розвитку малого та середнього бізнесу у регіоні

6. Аналіз прибутку підприємств в умовах перехідної економіки

7. Світова організація торгівлі (СОТ)

7.1 Значення СОТ

7.2 Входження в СОТ: наскільки це позначиться на діяльності малого і середнього бізнесу?

8. Проблеми та перспективи розвитку бізнесу в Україні

8.1 Проблеми розвитку малих підприємств в Україні

8.2. Перспективи малого бізнесу в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Підприємець - це людина особливого роду. Прибуток для нього лише символ успіху.

Головне - ступити на незвіданий шлях, далекий від усталених рішень.

Йозеф Шумпетер

Найжахливіше - це думати, що можна безмежно черпати з колодязя, не знаючи його глибини.

К.де Бенедетті

Вступ

Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок - підприємець-власник. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті отримання прибутку.

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов'язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов'язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.

Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб'єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон'юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяється саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Як бачимо основу бізнесу і підприємництва становить саме малий бізнес.

На сьогоднішній день підприємництво і бізнес в Україні відіграє важливу і визначну роль в економічному становленні України. Тому, на мою думку це досить актуальне питання, яке має бути розглянуто не лише мною в даній курсовій роботі, але і урядовцями. Моїми основними завданнями, які я маю на меті дослідити використовуючи наявну літературу є:

o що з саме з себе становить підприємництво, форми діяльності;

o які проблеми і перспективи розвитку підприємництва в майбутньому;

o яке значення для українського бізнесу і підприємництва має Світова організація торгівлі (СОТ) і чи взагалі вона потрібна;

o та як СОТ відобразиться на діяльності малого і середнього бізнесу.

На основі вище поставлених завдань, я буду скеровуватись в своїх дослідженнях.

1. Сутність підприємництва

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

Теорія підприємництва зародилась ще у ХVІІІ столітті. Першим термін "підприємець" запровадив англійський економіст Р. Кантильон. Він розглядав підприємництво особливим видом новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадження у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити.

Вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенціали людини.

2. Різноманітність форм підприємницької діяльності

Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання. Класифікуючи підприємства з точки зору форм власності, слід мати на увазі, що в Україні виділяють державне, колективне, приватне і змішане підприємництво, а в країнах з ринковою економікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) Одноосібне володіння;

2) партнерство (товариство);

3) корпорація (акціонерне товариство)

Одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа чи сім'я, що самостійно веде справу у своїх інтересах, одержує весь дохід і повністю несе ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.

Згідно із законодавством, до підприємств з одноосібним володінням в Україні належить індивідуальне підприємство, сімейне підприємство, приватне підприємство з правом наймання робочої сили.

Як одна з найпростіших форм підприємницької діяльності, одноосібне володіння має певні переваги: власник має повну самостійність, значну свободу і оперативність дій, існує досить сильний безпосередній стимул до ефективного виробництва.

Однак цій організаційній формі притаманні значні недоліки: труднощі із залученням великих капіталів (комерційні банки не дуже охоче надають великі кредити), необмежена відповідальність за борги, невизначеність строків діяльності, недоліки спеціалізованого менеджменту (на власника лягає багато обов'язків, функцій з організації виробництва, опанувати якими одній людині не так легко).

Значно краще йдуть справи на підприємствах, що засновані на партнерстві.

Партнерство - це підприємство, організація або установа, створені на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки.

За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні. Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, учасники якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх внесків (у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності та ін.).

Товариство з додатковою відповідальністю - це підприємство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі. Граничний розмір відповідальності партнерів зазначається в статутних документах.

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - це підприємство, що поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше партнерів з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

На підприємствах, що ґрунтуються на партнерстві, виявляється ряд переваг: завдяки спеціалізації в управлінні досягається більш висока ефективність виробництва, об'єднуються значні ресурси, що зменшує загрозу банкрутства і створює певну довіру банків. Недоліки цих форм господарювання полягають у тому, що при наявності партнерів можливі розходження в поглядах, інтересах, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів.

В Україні до форми партнерства відносять також кооперативи, колективні та орендні підприємства.

Право колективної власності виникає на основі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських об'єднань; передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами державного майна; перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства.

Кооператив (від лат. "cooperatio" - співробітництво) - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, засноване на особистій участі і використанні власного або орендованого майна.

В економіці України існують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі.

Підприємницьку діяльність здійснюють виробничі кооперативи. Вони займаються виробництвом товарів і продукції, виконанням робіт і наданням платних послуг підприємствам, організаціям і окремим громадянам. Членом кооперативу може бути кожен громадянин, який досяг 16 років.

Взаємовідносини між кооперативом і його членами регулюються договором. Майно кооперативів формується за рахунок грошових і матеріальних внесків (паїв) його членів, виробленої продукції та доходів від реалізації продукції та ін. Одержаний дохід розподіляється між членами кооперативу за трудовим вкладом кожного, частина його може розподілятися залежно від величини внеску (паю).

Розвитку підприємництва сприяють орендні відносини, які регулюються Законом "Про оренду майна державних підприємств і організацій".

Оренда (від лат. "arrendare" - віддавати в найм) - це засноване на договорі тимчасове платне володіння і користування майном для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілі майнові комплекси державних підприємств або її структурних підрозділів. Перелік об'єктів регулюється законом України "Про підприємництво".

Суб'єктами орендних відносин виступають орендодавець і орендар. Орендодавцями є органи, уповноважені управляти відповідним майном. Орендарями можуть стати трудові колективи, громадяни, юридичні особи, іноземні держави і особи без громадянства.

Орендар самостійно вибирає, що йому виробляти і реєструє нове підприємство у встановленому законом порядку. Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг.

Лізинг - це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою, по суті, новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем.

Третім типом організації підприємництва, що за обсягом продажу товарів, надання послуг домінує у діловому світі, є корпорація або акціонерне товариство.

У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акція (від лат. "action" - цінний папір) - це вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні

підприємством, на отримання прибутку у формі дивіденду і розподілу майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом (від лат. "dividendus" - той, що підлягає поділу).

Перевагами акціонерних товариств є можливість значного розширення фінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарських зв'язків між підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульовані кошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідок швидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цих галузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої праці тощо.

Незважаючи на явні преваги акціонерної форми організації підприємницької діяльності, доцільно згадати і про її недоліки. Це можлива втрата акцій дрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності й контролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій, використання акціонерної форми як засобу примусового випуску нерентабельних філіалів, цехів тощо.

Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерні товариства поділяються на два види:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки чи купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, та внесення відповідних змін до статуту.

Поряд із приватним сектором, до якого входять індивідуальні і колективні підприємства, в ринковій економіці існує і державне підприємництво.

Державне підприємництво - це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки. Такі підприємства функціонують на поєднанні комерційних і некомерційних начал.

Таким чином, сучасне ринкове господарство демонструє різнобарв'я видів і організаційних форм підприємництва. Кожна з форм організації підприємницької діяльності має не тільки відповідні фінансові переваги і соціальну привабливість, а й недоліки. Вибір конкретної форми, виду господарської діяльності, її масштабів залежить від конкретних підприємців, які є ключовими фігурами ринкової економіки.

3. Особливості становлення малих підприємств

У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки.

Історія розвитку підприємства на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і сьогодні сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова економіка. Так, наприклад, у Великобританії малий і середній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20% валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібних та середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємств становить 99%.

За оцінкою спеціалістів, в Україні налічується близько 100 тис. малих підприємств і 900 тис. господарських суб'єктів, яких у відповідності з міжнародними критеріями, можна зарахувати до сектору малого бізнесу. В цьому секторі економіки зайнято приблизно 2,5 млн. чоловік, що становить тільки близько 10% зайнятого населення. Виходячи з цих результатів і порівнюючи їх із світовими, можна сказати, що Україна потребує 3-4 разового збільшення кількості малих підприємств.

Законодавчо визначена потенціальна можливість створення малих підприємств в Україні у вигляді індивідуального, сімейного, приватного та іноземного підприємств.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу - отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо.

Згідно із законом України "Про підприємство" до малих підприємств відносяться такі підприємства:

v у промисловості і будівництві - з числом працюючих - до 200 чол.;

v у науці - до 100 чол.;

v в інших галузях виробничої сфери (окрім роздрібної торгівлі) - до 500 чол.;

v у галузях нематеріального виробництва - до 25 чол.;

v у роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:

· добровільність утворення;

· самоуправління;

· самофінансування;

· відповідальність за результати господарської діяльності.

Для України існують два основних шляхи формування малих підприємств:

1) корпоратизація і приватизація державних підприємств;

2) створення нових підприємств.

Основний шлях - перший, оскільки для створення нових підприємств бракує коштів, ресурсів, кадрів.

Малі підприємства є одним з дійових засобів розв'язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки, забезпечення насиченості ринку товарами і послугами, створення конкурентного середовища, створення нових робочих місць шляхом самозайнятості, забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів та багато інших.

Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:

1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.

2. Малий бізнес сприяє розвитку науки, технічному прогресу. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.

3. Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.

4. Висока оборотність ресурсів.

5. Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення - матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство - з одного боку, успіх і примноження статків - з іншого.

6. Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг).

Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств:

1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17; на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

2. Великий комерційний ризик, пов'язаний із залученням особистих коштів.

3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв'язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічно, кон'юнктури. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2-5 разів більша, ніж великих. Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств.

4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств, оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукції спричиняє для них значні фінансові труднощі.

5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу.

Підтримка малого підприємництва - один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.

З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетворень перехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу є вигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству в цілому.

4. Використання сучасних форм фінансування малого та

середнього підприємництва

В умовах перехідної економіки найгострішою проблемою малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів. У такій ситуації підприємництво може виникнути і вижити, раціонально використовуючи найсучасніші форми фінансування і кредитування. такі як факторинг, лізинг, селенг, овердрафт та ін.

Факторинг (від англ. factor - посередник) - це різновид торгово-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням обігових чи інших коштів.

За суттю факторинг - це викуп платіжних вимог у постачальника товарів чи послуг. Іншими словами факторинг можна визначити як діяльність спеціалізованої установи (факторингової компанії або факторингового відділу банку) зі стягнення грошових коштів у боржників свого клієнта (промислової або торговельної компанії) й управління його борговими вимогами.

Як звичайно, малий бізнес потребує також налагодження бухгалтерського обліку, проведення аудиту, підготовки статистичних матеріалів та ін. Усі ці додаткові послуги невеликі фірми можуть отримувати від факторингових компаній.

Факторингові послуги надають для малого і середнього бізнесу без фінансування або з фінансуванням. У першому випадку клієнт, який продав рахунок-фактуру факторинговій компанії, отримує кошти після настання терміну платежу. У другому - може вимагати негайної оплати. У цьому разі факторингова компанія надає кредит своєму клієнтові. Остаточний розрахунок з продавцем рахунку-фактури настає в зазначений термін платежу за товар.

У 1998 p. Оттавська конференція визначила чотири ознаки факторингу: фінансування, страхування кредитних ризиків, облік дебіторської заборгованості та інкасування.

Одна із причин повільного становлення факторингу в Україні - складність технології факторингового обслуговування. Підготовчий етап для початку роботи становить два-три роки, за які треба виробити технологію оцінки дебітора, технологію прийняття рішень, технологію розподілу ресурсів тощо. В Україні ці технології опрацьовані недостатньо, крім того, інформації про дебіторів підприємств дуже мало.

Лізинг (англ. leasing - здавати або брати майно в оренду) -довготермінова оренда (від шести місяців до декількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на підставі відповідного договору між орендодавцем (англ. leaser) і орендарем (англ. lessor). Лізинг є, по суті, новим способом фінансування капітальних вкладень. Він ґрунтується на збереженні права власності на фонди за орендодавцем. У лізингову оренду здають предмети довготривалого користування, як це передбачено Законом України "Про оренду майна державних підприємств та організацій". Протягом дії договору про лізинг орендар може сплатити орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізинг можна вважати різновидом довготермінового кредиту, який надають у натуральній формі, а клієнт погашає його на виплат.

В Україні сформувалася мережа лізингових компаній, фондів, фірм. Спеціальні лізингові підрозділи виникли в комерційних банках і небанківських фінансово-кредитних установах.

Загальну політику розвитку лізингу формує держава. Складові цієї політики державного лізингу показано на рис. 1.

Переваги лізингу такі: він дає змогу орендареві швидко переходити на нову технологічну базу, зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки, не потребує значних одноразових затрат.



Рис. 1. - Складові політики державного регулювання лізингу

(Власюк Олександр Степанович. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. - К. 2000)

У наданні лізингових послуг може брати участь і банк. Порядок оформлення цих послуг є такий. На прохання клієнта банк купує майно, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо і приймає на себе практично всі зобов'язання власника, у тім числі внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого купують майно, укладає з банком строкову угоду оренди, в якій визначено розмір орендної плати і періодичність її внеску.

Для впровадження великих лізингових проектів (будівництво заводів, фабрик, шляхів) об'єднують капітали декількох лізингових компаній. Перевагою такого способу є те, що ці компанії не мають права регресу (зворотної переуступки вимог, повернення їх замовнику) на збудований за допомогою їхніх коштів об'єкт. Деякий досвід роботи у цьому напрямі вже має Державний комерційний центр - орендне підприємство, метою якого є сприяння формуванню ринку засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.

Для розвитку лізингу в Україні важливим є впровадження міжнародної конвенції про фінансовий лізинг, широке залучення іноземних інвестицій, надання митних пільг у разі тимчасового ввезення обладнання, податкових пільг під час купівлі вітчизняного обладнання. Лізинг сприятиме розвитку виробництва основних засобів та структурній перебудові економіки.

Місце лізингу в інноваційному процесі показано на рис. 2

Рис. 2. - Місце лізингу в інноваційному процесі

(Власюк Олександр Степанович. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. - К., 2000)

Обсяг реалізації техніки:

1 - нової А; 2 - нової Б; 3 - В, що була у користуванні 4 - Г, що була у користуванні.

Життєвий цикл інновацій має кілька етапів, починаючи з науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт (НДПКР) і закінчуючи спадом виробництва та зняттям продукції з виробництва. Лізингова діяльність передбачає використання готової продукції. Для належного забезпечення своїх клієнтів потрібним майном лізингова компанія може здавати в лізинг різні види техніки: нову (варіант А,Б) і ту, що була в користуванні (варіант В,Г), та досягати різних обсягів реалізації. Можливий випадок, коли техніку використовують і після завершення й життєвого циклу (варіант Б, Г).

Для підтримки і розвитку підприємств малого та середнього бізнесу використовують також різновид лізингу - селенг.

Функції селенгу регламентовані об'єднанням європейських лізингових товариств зі штаб-квартирою в Брюсселі. Сьогодні селенг активно застосовують в усіх економічно розвинутих країнах. Зокрема, у США обсяг селенгових операцій перевищує 10 млрд., у Західній Європі - 20 млрд. доларів в рік.

Селенг - це специфічна форма зобов'язання, яку регламентує угода майнового найму. Суть селенгу полягає в передачі власником своїх прав на використання й управління його майном селенговій компанії за певну плату. Власник продовжує володіти переданим майном і може на першу вимогу повернути його. Майном можуть бути гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі, обладнання тощо.

За формою фінансування селенгова діяльність подібна до банківської. ЇЇ можуть вести будь-які торговельно-промислові підприємства як побічну операцію. Проте доцільніше створювати спеціальні селенг-компанії.

Практика засвідчує, що селенг є ефективним інструментом фінансування різних сфер підприємницької діяльності в умовах ризику.

Сьогодні в Україні є умови для розвитку селенгу, передусім, у малому бізнесі. Зокрема, це:

· постійні труднощі на грошовому ринку;

· зменшення прибутку в господарських суб'єктів, що обмежує їхню можливість вкладати достатню суму коштів у розвиток нових технологій і розширення виробництва.

Селенг сприяє загостренню конкурентної боротьби на грошовому ринку і спрямовує її на зменшення ціни послуг (наприклад, відсотка за кредит).

Овердрафт (від англ. overdraft} також є однією з сучасних форм фінансування малого і середнього бізнесу. Це форма короткотермінового кредиту, який надають шляхом використання клієнтом банківських коштів з його рахунку понад наявний залишок. У результаті такої операції створюється заборгованість клієнта банкові. Банк і клієнт укладають між собою угоду, в якій визначають максимальну суму овердрафту, умови його надання, порядок погашення та величину сплачуваного відсотка за кредит. У разі овердрафту на погашення заборгованості переказують усі кошти, які надходять на поточний рахунок клієнта. Тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів. Цим овердрафт відрізняється від звичайної позики.

Цю форму широко застосовують у світовій практиці. Україна - одна з перших країн колишнього Союзу; яка впровадила таку прогресивну форму розрахунків.

Отже, у сучасних умовах господарювання, коли в державі немає прямої підтримки малого і середнього бізнесу через пільгове оподаткування, для функціонування та виживання підприємництва потрібно використовувати сучасні методи фінансування і кредитування.

5. Прикладні аспекти програмного регулювання розвитку малого

та середнього бізнесу у регіоні

Державна підтримка малого підприємництва повинна сприяти створенню на обласному рівні економічних, правових і організаційних умов для формування його розвиненої інфраструктури, забезпечення зростання економіки області через розвиток малого і середнього бізнесу. Реалізація заходів Програми забезпечить подальше зростання ролі підприємництва і може дати такі позитивні результати:

§ збільшиться кількість зайнятого населення, зростуть його доходи й, відповідно, сукупний попит як визначальний чинник економічного зростання;

§ зменшиться навантаження на бюджети різних рівнів (зростуть їхні доходи та зменшаться видатки на субсидії населенню та ін.);

§ активізується конкуренція на внутрішньому ринку, що дасть поштовх до повнішого використання досягнень НТП.

Мале підприємництво потребує державної підтримки передусім тому, що малі структури за природою об'єктивно перебувають у гірших умовах на ринку порівняно з великим бізнесом. У них, як звичайно, нижчий рівень технічного озброєння й організації виробництва.

Водночас мале підприємництво ефективно працює на споживчому ринку, наповнюючи його, оперативно реагуючи на зміну попиту, освоюючи ті сфери, які великі підприємства вважають недостатньо прибутковими.

Державну підтримку малого підприємництва ведуть за такими принципами:

­ граничне обмеження адміністративного державного втручання в підприємницьке середовище;

­ надання допомоги тільки тим підприємствам, які здатні ефективно вести підприємницьку діяльність;

­ надання грошової чи матеріальної допомоги за умови, що підприємство вже має певний виробничий потенціал, вкладає у виробництво, власні кошти: надання підтримки, в основному, на конкурсних засадах.

Загальнодержавні та регіональні пріоритети розвитку і підтримки малого підприємництва повинні визначати:

· місце регіону в загальнодержавному розподілі праці;

· особливості потенціалу господарського комплексу регіону;

· реальна конкурентоспроможність продукції (послуг) галузі на зовнішніх ринках;

· можливості економії ресурсів різного виду шляхом зменшення використання імпортної сировини, енергозбережних та екологічно чистих виробництв.

Головні завдання соціально-економічного розвитку малого підприємництва такі:

· сприяння розвитку підприємництва в напрямах, що найбільше забезпечать потребу населення регіону в послугах, роботах і продукції, які користуються підвищеним попитом;

· сприяння розвитку підприємництва в галузях, які передбачають раціональне використання ресурсного потенціалу регіону, зниження непродуктивних витрат за рахунок більш досконалих методів і форм господарювання;

· стимулювання розвитку підприємницької діяльності в галузях, що забезпечать найвищу ефективність виробництва та його конкурентоспроможність завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, випуску принципово нових видів продукції, ресурсозбережних технологій;

· організація послуг нефінансового характеру, наприклад, надання консультацій і методичної допомоги у разі вибору найбільш перспективних напрямів підприємницької діяльності, з огляду на соціально-економічні проблеми, вирішення яких має особливе значення для розвитку регіону.

6. Аналіз прибутку підприємств в умовах перехідної економіки

Роки незалежності дали свої позитивні результати в усіх сферах суспільного життя в Україні, крім економіки. Економіка сьогодні знаходиться в стадії, яку деякі економісти не без підстав називають катастрофічною і яка може перерости в колапс. Підприємства належним чином не поновили розірвані територіальні і галузеві зв'язки.

Сьогодні відсутні мета й орієнтири трансформування суспільства, по суті немає прогнозів щодо соціально-економічного розвитку країни. Сучасний етап розвитку в Україні свідчить, що формуванню соціально-орієнтованого ринкового середовища не сприяє існуюча система управління, яка є громіздкою і неефективною.

Основою господарського комплексу нашої країни є мікроекономічний рівень, а саме рівень підприємств. На рівні підприємства найповніше проявляються усі економічні відносини. Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв'язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.

Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах.

У зв'язку з цим визначення прибутку має особливе значення. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності. Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками-акціонерами підприємств. Однак власники, які не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально.

Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.

У комплексі проблем, пов'язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб'єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

Реальний прибуток, що його отримує підприємство - це лише частина балансового прибутку, яка виконує функції прибутку. З різних причин у балансовому прибутку відображаються не тільки чистий дохід підприємства, але й частина витрат виробництва.

У нерозвиненій системі ринкових відносин балансовий прибуток не відображає реальної ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, оскільки його обсяг формується не тільки за рахунок утворюваного національного доходу, а й раніше створеного національного багатства. Встановлений законом порядок обчислення балансового прибутку передусім переслідує мету утворення податкової бази. Однак економічним інтересам власників, акціонерів та інвесторів відповідає лише та частка балансового прибутку, яка може бути джерелом самофінансування та матеріальної винагороди. Тому під реальним прибутком слід розуміти частку балансового прибутку, що реально виконує функції прибутку.

В умовах інфляційної економіки традиційні методи аналізу результатів фінансової діяльності підприємств не дозволяють дати їх точної оцінки. Чим вищі темпи інфляції, тим вища доля уявного прибутку в одержаному балансовому прибутку, тим більшою мірою викривляється реальна ситуація в економіці. Це насамперед пов'язано з недостатніми відрахуваннями до амортизаційних фондів та необхідністю постійного поповнення облікових коштів.

Проведений аналіз роботи підприємств західного регіону України виявив, що балансова вартість їх основних фондів останнім часом була у 10-20 разів нижча, ніж ціни покриття. При заниженні балансової вартості основних фондів підприємства не в змозі формувати амортизаційний фонд, достатній для поповнення основних фондів, що вибувають. Нестача коштів амортизаційного фонду змушує підприємства витрачати левову частину прибутку для забезпечення простого відтворення основних виробничих фондів. На поверхні економічних явищ витрати прибутку для утворення основних фондів відображають розширене відтворення, але фактично відбувається процес простого відтворення і здебільшого не в повному обсязі. У ситуації, яка склалася, підприємства зазнають додаткового податкового навантаження, оскільки прибуток, що використовується на просте відтворення основних виробничих фондів, також оподатковується. Таким чином, одержаний балансовий прибуток не в змозі виконувати функції прибутку.

Важливе значення має виявлення ефективності діяльності підприємств із макроекономічних позицій. Нині більшість підприємств України низькорентабельні або збиткові, і юридично їх можна визнати банкрутами. Однак аналіз показав, що збитковість багатьох підприємств пояснюється не низьким рівнем управління, а недосконалістю фінансово-кредитної системи національної економіки. Фактично збиткові щодо застосованої нині оцінки підприємства так само, як і підприємства, які працюють рентабельно, сприяють формуванню бюджетів та цільових фондів. Більш того, вартісна величина внесків та платежів таких підприємств, виявляється в ряді випадків більшою, ніж рентабельних підприємств, і досягає половини вартості реалізованої продукції. Необхідно здійснювати оцінку економічної ефективності функціонування підприємств у національній економіці на підставі аналізу впливу результатів діяльності цих підприємств на макроекономічні показники: формування бюджетів цільових фондів, національного доходу, валового внутрішнього продукту.

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємств із позицій їх самофінансування та економічних інтересів власників. Однак за допомогою цих показників неможливо одержати точну оцінку впливу фінансових результатів діяльності підприємства на макроекономічні показники - на обсяг надходжень до державного та місцевих бюджетів, до цільових фондів, національний дохід, валовий національний продукт. Реальність свідчить про те, що для управління економічними процесами, формування потребуючих макроекономічних пропорцій необхідна більш об'єктивна система показників рентабельності.

Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональний характер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінування або спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. А це, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньо відображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, які враховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень у галузі утворення господарюючих об'єднань та розукрупнення підприємств. У процесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва на підприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається така закономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляє продукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв'язку з цим для забезпечення рівних умов господарювання усім суб'єктам ринкових відносин необхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньому встановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваного прибутку.

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал - це зростаюча за часом вартість.

У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансові результати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається також через встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати з нього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва на собівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає на фінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої та фінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівних умов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибутку підприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов'язано з тим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибуток поточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальна ситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавством оподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

Необхідно внести зміни до закону про оподаткування прибутку в частині збільшення періоду нарахування оподаткованого прибутку.

7. Світова організація торгівлі (СОТ)

7.1 Значення СОТ

Прес-центр, (Корреспондент.net) Держкомпідприємництво інформує:

16 травня 2008 року набере чинності Протокол про приєднання України до Маракешської угоди про створення Світової організації торгівлі. Україна стане повноправним членом СОТ. 5 лютого цього року Генеральна рада СОТ на своєму засіданні у Женеві схвалила вступ України до СОТ.

Довідково: Світова організація торгівлі (далі СОТ) є міжнародною організаційною структурою, СОТ - це об'єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі.

На сьогоднішній день членами СОТ є 151 держава та окремих митних територій, на які припадає приблизно 95% обсягу світової торгівлі. Заявки на приєднання до СОТ подали ще майже 30 країн.

Головними задачами СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей. Країни-члени СОТ вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торговельних переговорів, врегулювання торговельних суперечок, проведення огляду національної економічної політики держав-членів, і надання допомоги країнам, що розвиваються.

Найважливішими функціями СОТ є:

· контроль за виконанням угод і домовленостей;

· проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

· врегулювання торговельних суперечок;

· огляд національної торговельної політики країн-членів;

· технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, які належать до компетенції СОТ;

· співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

7.2 Входження в СОТ: наскільки це позначиться на діяльності

малого і середнього бізнесу?

Посилаючись на досвід інших країн можемо стверджувати, що приєднання до угод Світової організації торгівлі розширює можливості розвитку малого бізнесу, створює для нього ряд переваг, основними серед яких є:

­ покращення регуляторного середовища;

­ спрощення зовнішньоекономічних торговельних процедур;

­ спрощення доступу до іноземних ринків товарів та послуг;

­ здешевлення імпортованої сировини та проміжної продукції, що використовується для власного виробництва;

­ доступ до дешевших кредитних ресурсів та більш якісних фінансових послуг;

­ вирівнювання правил гри для малого та великого бізнесу;

­ спрощення процедур сертифікації та стандартизації

­ тощо.

Головною перевагою, яку отримають українські підприємці внаслідок вступу України до СОТ, стане створення прозорого та передбачуваного ділового середовища в Україні. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватися і не будуть запроваджуватися заходи на користь лише окремих підприємств. Зараз Урядом взято курс на загальне спрощення адміністративних процедур в цілому.