Фінансово-економічний потенціал підприємства

ГП_і - грошовий потік і-го прогнозного року;

n - кількість років прогнозного періоду.

Вартість грошових потоків підприємства в постпрогнозному періоді (продовжена вартість) за умов, що грошовий потік підприємства зростатиме постійними темпами в «продовжений» період, може визначатися за формулою безстрокове зростаючого грошового потоку (аналогічно моделі Гордона для оцінки вартості реверсії):

В_прод = ГП_і+1/r-q

де ГП_і+1 , - грошовий потік у перший рік після завершення прогнозного періоду;

q - очікувані темпи зростання грошового потоку в безстроковій перспективі.

Формула має сенс тільки тоді, коли q менше r.

Визначення «продовженої вартості» здійснюється і через фактори вартості - рентабельність інвестованого капіталу та темпи зростання:

де ЧП_і+1 - чистий прибуток від основної діяльності в перший рік після завершення прогнозного періоду;

Р_інв - очікувана рентабельність нових інвестицій.

Формула факторів вартості забезпечує той же результат, що і формула безстрокове зростаючого грошового потоку, оскільки знаменники в них однакові, а в чисельнику грошовий потік виражений через ключові фактори вартості.

Інформаційною основою групи методів, заснованих на прогнозуванні доходів, є прогнози грошових потоків, що створюються або всім інвестованим капіталом, або власним капіталом.

Грошовий потік, який генерується всім інвестованим капіталом, визначається за формулою:

ГП_К = П (1 -ПП) +А-І-ДВОК +ДЗ_д

де ГП_К - грошовий потік для всього інвестованого капіталу підприємства;

П - прибуток до виплати процентів по зобов'язаннях і до виплати податків;

ПП - ставка податку на прибуток;

I - інвестиції;

А - амортизація;

ДВОК - зміна величини власного оборотного капіталу;

ДЗ_д - зміна довгострокових зобов'язань.

Якщо оцінка вартості бізнесу здійснюється за допомогою представленої вище моделі, то для одержання остаточної величини вартості із суми вартостей дисконтова них грошових потоків у прогнозному періоді повинна бути виключена вартість його зобов'язань.

Грошовий потік, що генерується власним капіталом, розраховується за формулою:

ГП_ВК = (П- П _з ) (1 -ПП) + А - І - ДВОК +Д3_д,

де ГП_ВК - грошовий потік для власного капіталу підприємства;

П₃ - виплати процентів по зобов'язаннях.

Як видно з наведених формул, моделі грошового потоку для всього інвестованого капіталу та для власного капіталу відрізняються на величину виплачених процентів і отриманої за їх рахунок економії податку на прибуток. Вибір величини ставки дисконту у формулі залежить від моделі грошового потоку, що приймається в розрахунок. Так, якщо за основу прийнятий грошовий потік для всього інвестованого капіталу, то ставка дисконту визначається як середньозважена вартість цього капіталу WACC:

WACC=Впк*(1-ПП)wпк+Ввк*wвк

Впк, Ввк - вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

wпк,wвк - відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства;

Якщо використовується модель грошового потоку для власного капіталу, то ставка дисконту визначається за допомогою моделі оцінки капітальних активів, методу кумулятивної побудови або як очікувана норма прибутковості на власний капітал за альтернативними інвестиціями.

Метод капіталізації доходів застосовується до тих підприємств, які встигли накопичити активи в результаті капіталізації їх в попередні періоди; іншими словами, цей метод найбільш адекватний оцінці «зрілих» за своїм віком підприємств. Метод заснований на базовому припущенні, відповідно до якого вартість частки власності в підприємстві рівна поточній вартості майбутніх доходів, які принесе ця власність.

Метод капіталізації доходу якнайбільше підходить для ситуацій, в яких очікується, що підприємство протягом тривалого терміну буде одержувати приблизно однакові величини доходу (або темпи їх зростання будуть постійними).

Основні етапи застосування методу:

- Аналіз фінансової звітності, її нормалізація і трансформація (за необхідністю);

- Вибір величини доходу, який буде капіталізована;

- Розрахунок адекватної ставки капіталізації;

- Визначення попередньої величини вартості;

- Проведення поправок на наявність не функціонуючих активів (якщо такі є) та проведення поправок на контрольний або неконтрольний характер оцінюваної частки, а також на недолік ліквідності (якщо вони необхідні).

Базовою формулою розрахунків вартості підприємства (ВП) за допомогою даного методу є відношення:

ВП=ЧП/k_кan

де ЧП - величина чистого прибутку, який отримано за останній звітний період або очікуваний в перший прогнозний період;

k_кan - коефіцієнт капіталізації (методи розрахунку наведені вищої).

Як величина прибутку в даному методі може використовуватися прибуток до відрахування відсотків і податків, прибуток до відрахування податків, але після виплати відсотків, чистий прибуток або показник грошового потоку.

Метод економічної доданої вартості (EVA - Economic Value Added): при визначенні вартості, яка створюється підприємством в будь-який період часу (тобто її економічного прибутку або економічної доданої вартості), потрібно враховувати не тільки витрати, які фіксуються на бухгалтерських рахунках, але також і альтернативні витрати залучення капіталу, інвестованого в бізнес. Економічна додана вартість підприємства визначається за формулою:

ЕДВ = (РА - СВК)*К,

або

ЕДВ = П*(1 - ПП) - СВК*К,

де ЕДВ - економічна додана вартість (EVA);

PA - рентабельність активів (усього капіталу);

К - інвестований капітал (вартість активів підприємства).

Позитивне значення економічної доданої вартості свідчить про те, що підприємство збільшило свою вартість для власників у звітному періоді. І, навпаки, негативна величина економічної доданої вартості означає, що за звітний період підприємство не змогло покрити своїх витрат, і тим самим, зменшило свою вартість для власників.

Для розрахунку вартості підприємства (ВП) методом економічної доданої вартості необхідно визначити поточну вартість потоків доданої вартості за кожний прогнозний період, а також врахувати вже здійснені вкладення капіталу:

Здійснення розрахунків за даним методом також, як і під час оцінки підприємства методами дисконтування грошових потоків, вимагає значного коректування фінансової звітності для нівелювання її загальної спрямованості на інтереси кредитора. Наприклад, найбільш істотними коректуваннями величин прибутку та капіталу є поправки на розмір нематеріальних активів (пов'язаних із науково-дослідними розробками, що забезпечують одержання вигод у майбутньому) за винятком накопиченої амортизації, вартість яких повинна капіталізуватися, а не списуватися у витрати; відкладені податки; різні резерви (різниця в оцінці запасів за допомогою різних методів, резерв за сумнівною дебіторською заборгованістю) й ін.

Для розрахунку поточної вартості щорічних потоків економічної доданої вартості можна використовувати такий алгоритм. Передбачається, що життя підприємства необмежене, й активи також генеруватимуть доходи протягом необмеженого періоду. При цьому активи характеризуються певною рентабельністю. За таких умов, вкладення кожного року генеруватимуть доход відповідно зі своєю рентабельністю протягом необмеженого періоду. Отже, розрахунок може здійснюватися за методом капіталізації доходів, які надходять від будь-яких капітальних вкладень в активи в прогнозному періоді, з наступним їх дисконтуванням до поточного періоду.

3. Ринковий (порівняльний) підхід до оцінки сукупного потенціалу

Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Також, як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об'єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Таблиця 1. Переваги та недоліки ринкового підходу до оцінки вартості бізнесу

Переваги	Недоліки
- цілком ринковий метод; - відображає реальне співвідношення попиту та пропозиції, практику угод.	- заснований на минулому без урахування майбутніх очікувань; - вимагає великого числа виправлень; - труднощі зі збиранням необхідної інформації.

Залежно від цілей, об'єкту і конкретних умов оцінки порівняльний підхід передбачає використання трьох основних методів:

- метод компанії-аналога;

- метод операцій;

- метод галузевих коефіцієнтів.

Метод компанії-аналога, або метод ринку капіталу, заснований на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Таким чином, базою для порівняння служить ціна на одиничну акцію акціонерних товариств відкритого типу. Метод є базою для внесення коректувань у вартість акції об'єкта оцінки. Сферою застосування даного методу в чистому вигляді є оцінка неконтрольних пакетів акцій.

Метод операцій, або метод продажів, орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакету акцій. Це визначає найоптимальнішу сферу застосування даного методу оцінки підприємства або контрольного пакету акцій. Суть даного методу зводиться до того, що вартість об'єкта оцінки являє собою скоректовану продажну ціну аналогічного підприємства за умов їхньої порівнянності.

Метод галузевих коефіцієнтів, або метод галузевих співвідношень, заснований на використанні рекомендованих співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Галузеві коефіцієнти розраховані на основі тривалих статистичних спостережень спеціальними дослідницькими інститутами за ціною продажу підприємства його найважливішими виробничо-фінансовими характеристиками. В результаті узагальнення були розроблені досить прості формули визначення вартості оцінюваного підприємства. Наприклад, ціна бензозаправної станції коливається в діапазоні 1,2 - 2,0 місячної виручки. Ціна підприємства роздрібної торгівлі формується таким чином: 0,75 -1,5 величини чистого річного доходу збільшується на вартість устаткування і запасів, якими володіє оцінюване підприємство.

Застосування методу компанії-аналога і методу операцій практично співпадають, відмінність полягає тільки в типі початкової цінової інформації: або ціна однієї акції, що не дає ніяких елементів контролю, або ціна контрольного пакету, що включає премію за елементи контролю.

Певну складність представляє ситуація, в якій об'єкт оцінки і метод не співпадають. Наприклад, треба оцінити контрольний пакет підприємства в умовах, коли цінова інформація по аналогах представлена тільки фактично проданими мінори тарними пакетами. Отже, в даному випадку оцінювач повинен провести необхідне коригування і збільшити попередню вартість на величину премії за контроль.

Метод галузевих коефіцієнтів поки не отримав достатнього розповсюдження у вітчизняній практиці у зв'язку з відсутністю необхідної інформації, що вимагає тривалого періоду спостереження.

Суть порівняльного підходу при визначенні вартості підприємства полягає в наступному. Вибирається підприємство, аналогічне оцінюваному, яке було недавно продане. Потім розраховується співвідношення між ціною продажу і яким-небудь фінансовим показником по підприємству-аналогу . Це співвідношення називається мультиплікатором. Помноживши величину мультиплікатора на той же базовий фінансовий показник оцінюваної компанії, отримаємо її вартість. Проте, незважаючи на уявну простоту, цей метод вимагає високої кваліфікації і професіоналізму оцінювача, оскільки передбачає внесення достатньо складних коректувань для забезпечення максимальної зі ставності оцінюваної компанії з аналогами. Крім того, оцінювач повинен визначити пріоритетні критерії зі ставності, виходячи з конкретних умов, цілей оцінки, якості інформації.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу багато в чому аналогічний методу капіталізації доходів. В обох випадках оцінювач визначає вартість компанії, спираючись на величину доходу компанії. Основна відмінність полягає в способі перетворення величини доходу у вартість компанії. Метод капіталізації передбачає розподіл величини доходу на коефіцієнт капіталізації, побудований на основі загальних ринкових даних. Порівняльний підхід оперує ринковою ціновою інформацією в зіставленні з досягнутим прибутком. Проте в даному випадку доход множиться на величину співвідношення.

Процес оцінки підприємства методами компанії-аналога і операцій включає наступні основні етапи:

- Збір необхідної інформації (фінансової, цінової, техніко-економічної за аналогічними підприємствами); способи отримання інформації: проведення маркетингових досліджень; вивчення спеціалізованих ЗМІ; вивчення матеріалів консалтингових фірм та рейтингових агенств;

- Зіставлення списку аналогічних підприємств;

- Фінансовий аналіз;

- Розрахунок оцінних мультиплікаторів;

- Вибір величини мультиплікатора;

- Визначення підсумкової величини вартості;

- Внесення підсумкових коректувань.

Порівняльний підхід до оцінки бізнесу заснований на використанні двох типів інформації: ринкова (цінова) інформація; фінансова інформація.

Ринкова інформація є даними про фактичні ціни купівлі-продажу акцій, аналогічних з акціями оцінюваної компанії. Якість і доступність інформації залежать від рівня розвитку фондового ринку.

Фінансова інформація звичайно представлена бухгалтерською і фінансовою звітністю, а також додатковими відомостями, що дозволяють визначити схожість компаній і провести необхідні коригування, що забезпечують необхідну зіставність. Додаткова інформація дозволить правильно застосувати стандарти системи національних рахунків, виявити надлишок або недолік активів, внести поправки на екстраординарні події і т. і. Фінансова інформація повинна бути представлена звітністю за останній звітний рік і попередній період. Ретроінформація збирається звичайно за 5 років. Проте цей період може бути іншим, якщо умови діяльності підприємства істотно відрізняються від тих, в яких воно працює на момент оцінки. Фінансова інформація повинна бути зібрана не тільки по оцінюваній компанії, але і по аналогах. Коректуванню підлягає вся звітність за повним списком підприємств, відібраних оцінювачем: Тому порівняльний підхід є надзвичайно трудомістким і дорогим.

Розглянемо основні критерії відбору підприємств-аналогів: галузева схожість; розмір; фінансовий ризик;. якість менеджменту; інші критерії (стратегія діяльності, цінова політика, стадія життєвого циклу та інші якісні та кількісні характеристики аналога з відповідними характеристиками об'єкта оцінки. тощо).

Порівняльний підхід оцінки підприємства використовує всі традиційні прийоми і методи фінансового аналізу. Оцінювач розраховує однакові коефіцієнти, аналізує баланси, звіти про доходи і збитки, додаткову інформацію. Фінансовий аналіз є найважливішим прийомом визначення зіставності аналогічних компаній з оцінюваною. Відмінні риси фінансового аналізу при порівняльному підході виявляються в наступному:

- по-перше, за допомогою фінансового аналізу можна визначити рейтинг оцінюваної компанії в списку аналогів;

- по-друге, він дозволяє обґрунтувати ступінь довіри оцінювача до конкретного виду мультиплікатора загалом їхньому числі, що кінець кінцем визначає вагу кожного варіанту вартості при виведенні підсумкової величини;

- по-третє, фінансовий аналіз є основою для внесення необхідних коректувань, що забезпечують збільшення зі ставності і обґрунтованості остаточної вартості.

Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порівняльним методом засновано на використанні цінових мультиплікаторів.

Ціновий мультиплікатор - це коефіцієнт, що показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою. Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, що відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки доход, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.

Для розрахунку мультиплікатора необхідно:

- визначити ціну акції по всіх компаніях, вибраних як аналог; це дасть значення чисельника у формулі;

- обчислити фінансову базу (доход, виручку від реалізації, вартість чистих активів і т.і.) або за певний період, або за станом на дату оцінки; це дасть величину знаменника.

М=Ц/ФП

де М - ціновий мультиплікатор;

Ц - ціна підприємства аналога або його акції. Ціна акції береться на останню дату, попередню даті оцінки, або вона представляє середнє значення між максимальною і мінімальною величинами ціни за останній місяць;

ФП - базовий фінансовий показник підприємства-аналога (наприклад, чистий прибуток, поточний грошовий потік, балансова вартість активів, виручка від реалізації продукції, власний капітал, дивідендні виплати й інше). Отже, фінансовою базою повинен виступати показник фінансових результатів або за останній звітний рік, або за останні 12 місяців, або середня величина за декілька років, попередніх даті оцінки. Загальна формула для розрахунку вартості підприємства (ВП) за допомогою методів ринкового підходу має вигляд:

ВП=М*ФПоц

де ФП оц - базовий (той же що використовувався для розрахунку мультиплі-катора) фінансовий показник об'єкта оцінки.

В оцінній практиці використовуються два типи мультиплікаторів: інтервальні (ціна/доход; ціна/грошовий потік; ціна/ дивідендні виплати; ціна/виручка від реалізації) і моменті (ціна/балансова вартість активів; ціна/ чиста вартість активів).

Процес формування підсумкової величини вартості складається з трьох основних етапів: вибору величини мультиплікатора; зважування проміжних результатів; внесення підсумкових коректувань.

4. Майновий (витратний) підхід до оцінки вартості підприємств

Майновий підхід заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов'язань.

Даний підхід також не може застосовуватися як єдино можливий, тому що його застосування вимагає значних коректувань вартості всіх балансових статей активів підприємства, не враховує ефективності використання цих активів і залишає поза увагою синергічний ефект від їх взаємодії.

Таблиця 1. Переваги та недоліки майнового підходів до оцінки вартості бізнесу

Переваги	Недоліки
- грунтується на реально існуючих активах; - єдино можливий для деяких ви-дів підприємств.	- не враховує вартість деяких немате-ріальних активів; - не враховує майбутні очікування; - не враховує ефективність викорис-тання активів

Для здійснення коригування балансу підприємства заздалегідь проводиться оцінка ринкової вартості кожного активу балансу окремо, потім визначається поточна вартість зобов'язань і, врешті, з ринкової вартості суми активів підприємства віднімається поточна вартість всіх його зобов'язань. Результат показує оцінну вартість власного капіталу підприємства. Базовою формулою при витратному підході є:

Власний капітал (чисті активи) = Активи --Зобов'язання

Витратний підхід представлений двома основними методами: методом вартості чистих активів; методом ліквідаційної вартості. Іноді використовуються методи регулювання балансу, вартості заміщення, нагромадження активів тощо.

Сутність методу вартості чистих активів складається у визначенні різниці між сумами вартості всіх активів підприємства та всіх зобов'язань. Сферами застосування методу чистих активів є:

- оцінка підприємств, основна діяльність яких спрямована на досягнення соціального ефекту;

- купівля-продаж підприємств зі значною часткою матеріальних і фінансових активів у структурі майна;

- страхування, оподатковування майна підприємства;

- підвищення ефективності поточного управління підприємством;

- визначення кредитоспроможності;

- оцінка вартості нового підприємства, яке не має історії господарської діяльності.

Відповідно до діючої методики оцінки вартості майна вихідна формула трансформується таким чином:

ЧА = (Н + O + М)-(В+Д + П),

де Н - вартість необоротних активів;

О - вартість оборотних активів; М - вартість витрат майбутнього періоду;

В - вартість забезпечення наступних витрат і платежів;

Д - вартість довгострокових зобов'язань; П - вартість поточних зобов'язань.

Слід зазначити, що такий підхід доцільний тільки у випадку визначення нижньої межі можливої ціни підприємства, тому що припускає бухгалтерську оцінку величини майна підприємства, що рідко збігається з ринковими оцінками.

Через те, що балансова вартість майна підприємства в умовах інфляційної економіки не дає реальної оцінки його величини, у світовій і вітчизняній практиці оцінки бізнесу застосовують метод чистих скоригованих активів. У цьому випадку базова формула методики чистих активів здобуває наступний вигляд:

ЧА*=А*-3*,

де ЧА* - скориговані чисті активи;

А* - скориговані активи;

З* - скориговані зобов'язання.

Поняття скорегованих (або реальних) чистих активів засноване на ремісії, що виникає в результаті бухгалтерських принципів оцінки, застосовуваних до активів підприємства. Вартість, отриману в результаті застосування принципів історичної вартості (оцінка за собівартістю), або індексовану історичну вартість (з урахуванням переоцінки активів) замінюють залежно від мети й умов оцінки на вартість заміщення або споживчу вартість. У результаті виникає зменшення або збільшення вартості бухгалтерських активів і, як наслідок, необхідність їх коригування.

Коригування статей балансу з метою оцінки вартості підприємства ведеться у двох напрямках: інфляційне коригування; нормалізація бухгалтерської звітності.

Алгоритм перерахування статей балансу в поточні ціни включає наступну послідовність операцій: визначення залишкової відновлювальної вартості основних засобів і нематеріальних активів. визначення фактичної поточної вартості незавершених капітальних вкладень, аналіз та оцінка довгострокових і короткострокових фінансових вкладень з погляду їхнього котирування на фондовому ринку; аналіз та оцінка запасів за ринковою вартістю; аналіз та оцінка дебіторської заборгованості з погляду реальності її до погашення; аналіз та визначення поточної вартості зобов'язань, наявних у підприємства.

Нормалізація фінансової документації полягає у внесенні виправлень в окремі статті балансу й у звіт про фінансові результати. Це пов'язано з такими основними моментами:

- по-перше, не всі активи підприємства беруть участь у формуванні результату його господарської діяльності. В економічній літературі ці активи прийнято називати «невиробничими», а вартість чистих доходів і витрат, пов'язана з їх експлуатацією, повинна бути виключена з розрахунків;

- по-друге, з погляду потенційного інвестора, з розрахунків вартості підприємства повинні бути виключені разові, нетипові доходи і витрати власників підприємства, як правило, не пов'язані з його основною діяльністю.

Ця методика розрахунку вартості підприємств відповідає Міжнародним принципам бухгалтерського обліку і є найбільш поширеною у вітчизняній практиці визначення вартості чистих активів акціонерних товариств.

Розрахунок методом вартості чистих активів включає декілька етапів:

- Оцінюється нерухоме майно підприємства за ринковою вартістю;

- Визначається ринкова вартість машин і устаткування;

- Виявляються і оцінюються нематеріальні активи;

- Визначається ринкова вартість фінансових вкладень, як довгострокових, так і короткострокових;

- Товарно-матеріальні запаси переводяться в поточну вартість;

- Оцінюється дебіторська заборгованість;

- Оцінюються витрати майбутніх періодів;

- Зобов'язання підприємства переводяться в поточну вартість;

- Визначається вартість власного капіталу шляхом віднімання з обгрунтованої ринкової вартості суми активів поточної вартості всіх зобов'язань.

Метод ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість являє собою чисту грошову суму, яку власник підприємства може одержати від ліквідації підприємства, роздільному розпродажу його активів і після розрахунків з усіма кредиторами. Як правило, необхідність її визначення виникає тоді, коли підприємство вичерпало свій потенціал і не може продовжувати діяльність в обраному напрямку.

Оцінка ліквідаційної вартості знаходить застосування в наступних ситуаціях:

- у випадку банкрутства та ліквідації підприємства;

- з метою проведення санації підприємства;

- у випадку фінансування реорганізації підприємства або фінансування підприємства боржника;

- з метою розробки плану погашення заборгованості підприємства, яке опинилося під загрозою банкрутства;

- для проведення експертизи заявок на купівлю підприємства боржника;

- з метою аналізу та виявлення можливості виділення окремих виробничих потужностей підприємства в економічно самостійні організації.

Етапи застосування методу:

- береться останній балансовий звіт;

- розробляється календарний графік ліквідації активів, оскільки продаж різних видів активів підприємства вимагає різних тимчасових періодів;

- визначається валова виручка від ліквідації активів;

- оцінна вартість активів зменшується на величину прямих витрат. До прямих витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства, відносять комісійні оцінним і юридичним фірмам, податки і збори, які платяться при продажу. З урахуванням календарного графіка ліквідації на дату оцінки по ставці дисконту, що враховує пов'язаний з цим продажем ризик;

- ліквідаційна вартість активів зменшується на витрати, пов'язані з володінням активами до їхнього продажу, включаючи витрати на збереження запасів готової продукції і незавершеного виробництва, збереження устаткування, машин, механізмів, об'єктів нерухомості, а також управлінські витрати по підтримці роботи підприємства аж до його ліквідації;

- додається (або віднімається) операційний доход (збитки) ліквідаційного періоду;

- віднімаються переважні права на вихідні допомоги і виплати працівникам підприємства, вимоги кредиторів за збов'язаннями, забезпеченими заставою майна ліквідовуваного підприємства, заборгованість по обов'язкових платежах до бюджету і до позабюджетних фондів, розрахунків з іншими кредиторами

Ліквідаційна вартість підрозділяється на три види:

- упорядкована ліквідаційна вартість. Розпродаж активів підприємства здійснюється протягом періоду часу, достатнього для того, щоб можна було одержати високі ціни за активи, що виставляються до продажу. Для найменш ліквідної нерухомості підприємства цей період складає близько двох років;

- примусова ліквідаційна вартість. Активи розпродаються настільки швидко, наскільки це можливо, часто одночасно і на одному аукціоні;

- ліквідаційна вартість припинення існування активів підприємства. У такому випадку активи підприємства не розпродаються, а списуються та знищуються, а на даному місці будується нове підприємство, що забезпечить за прогнозами значний економічний або соціальний ефект. За таких умов вартість підприємства є негативною величиною, тому що здійснюються певні витрати на ліквідацію активів підприємства.

Оцінка упорядкованої ліквідаційної вартості виконується на основі балансу на останню звітну дату та бажано одночасно з інвентаризацією майна підприємства на дату оцінки.

Таким чином, ліквідаційна вартість підприємства розраховується шляхом вирахування зі скоректованої вартості всіх активів суми поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства, а також суми всіх зобов'язань.

Найбільш імовірними зацікавленими особами при такому виді оцінки ліквідаційної вартості є засновники й акціонери, які найчастіше бажають зберегти підприємство в його дійсному вигляді.

Оцінка примусової ліквідаційної вартості здійснюється класичним аукціонним способом - шляхом роздільного розпродажу майна підприємства, початкова вартість якого визначається виходячи з його складу, фізичного й економічного віку, функціонального призначення.

Можливість, і навіть у багатьох випадках необхідність (для отримання більш достовірного результату), застосувати до оцінки підприємства в конкретній інвестиційній ситуації різні методи оцінки бізнесу приводить до вельми простої ідеї «зважування» оцінок, що розраховуються за різними методами, і підсумовування таких «зважених» оцінок. При цьому вагові коефіцієнти значущості оцінок за різними, у принципі допустимими в даній ситуації, методами оцінки розуміються як коефіцієнти довіри до відповідного методу. Ці коефіцієнти суто експертні (визначаються оцінювачем самостійно). Остаточна оцінка вартості підприємства (бізнесу) може бути визначена за формулою:

де Vi -- оцінка вартості підприємства (бізнесу) і-м методом (всі

застосовні методи оцінки довільно нумеруються);

і = 1.... n -- безліч застосовних в даному випадку методів оцінки;

Zi -- ваговий коефіцієнт методу номер і.

Очевидно, що при цьому розумне виставляння коефіцієнтів Z є одним з головних свідчень достатньої кваліфікованої і неупередженості оцінювача бізнесу.

При оцінці українських підприємств особливого значення набуває дата проведення оцінки. Прив'язка оцінки до часу особливо важлива, коли, з одного боку, ринок перенасичений власністю, що знаходиться в передбанкротному стані, і з іншого боку випробовує недолік інвестиційних ресурсів.

Для української економіки характерне перевищення пропозиції всіх активів, у тому числі нерухомості, над платоспроможним попитом. Цей дисбаланс у бік пропозиції безпосередньо впливає на очікувану вартість пропонованого в продаж майна. Ціна майна в умовах збалансованого ринку не співпадає з ціною в умовах ринкової депресії. Але власників майна й інвесторів цікавить саме реальна ціна, яка буде пропонуватися на конкретному ринку, в конкретний момент і в конкретних умовах. Покупці прагнуть зменшити вірогідність втрати своїх грошей і вимагають надання певних гарантій. Тому при визначенні ціни підприємства необхідний облік всіх факторів ризику, у тому числі ризику інфляції і банкрутства.