Фінансово-економічний потенціал підприємства

Кожен показник, що характеризує ключові критерії, оцінювався за десятибальною шкалою на основі порівняння фактичних значень фінансових коефіцієнтів із нормальним їх рівнем для підприємства та на основі вивчення статистичної інформації щодо економічного становища галузі.

Метод аналізу становить спробу знайти методи розробки стратегії та методи управління, які дозволяють привести справи у відповідність із найбільш високим рівнем вимог. Використання методу передбачає виконання послідовності таких дій:

- попереднє формулювання цілей діяльності на 1 рік, З роки, 5 років;

- прогноз динаміки норми прибутку в ув'язуванні зі встановленими цілями бізнес-одиниці;

- установлення розриву між цілями та прогнозами;

- визначення альтернатив здійснення інвестицій для бізнес-одиниці та прогноз результатів;

- визначення загальних альтернативних конкурентних позицій для кожної бізнес-одиниці та прогноз результатів;

- розгляд інвестицій і альтернатив цінової стратегії для кожної бізнес-одиниці;

- узгодження цілей стратегії кожної бізнес-одиниці з перспективами портфеля в цілому;

- установлення розриву між попередніми цілями діяльності і прогнозом для кожної бізнес-одиниці;

- уточнення профілю можливих придбань (створення) нових бізнес-одиниць;

- визначення ресурсів, необхідних для таких придбань, і характеру їхнього можливого впливу на наявні в портфелі бізнес-одиниці;

- перегляд цілей і стратегії існуючих підприємств із метою створення цих ресурсів.

Подібний аналіз може здійснюватися як для бізнес-одиниць окремого підприємства, так і для групи підприємств, а його результатом є розробка заходів для ліквідації розриву між бажаною і прогнозованою діяльністю.

Спробою об'єднати всі елементи цілісного погляду на бізнес з'явилася розробка приблизно в 1980 р. методу аналізу LOTS (зі шведської - «лоцман»), метою якого є розробка заходів для найбільш повного задоволення вимог покупців.

Сутність застосування методу полягає в ґрунтовному, послідовному обговоренні на різних рівнях проблем бізнесу за такими напрямками:

- ідентифікація існуючого положення;

- можливості, закладені в стратегію діяльності;

- реальність і ступінь досягнення довгострокових цілей;

- реальність і ступінь досягнення короткострокових цілей;

- методи й об'єкти, що будуть задіяні в ході аналізу;

- формування і використання кадрового потенціалу;

- оцінка реалізації планів розвитку;

- організація менеджменту;

- аналіз звітності.

Під час обговорення цих проблем розробляються різні моделі стратегії ведення бізнесу та способи вирішення завдань, які дозволять найбільш ефективно підприємству або підрозділу будувати взаємини з зовнішнім оточенням.

PIMS-аналіз (Profit Impact of Market Strategy), або аналіз рівня впливу обраної стратегії на величини прибутковості та готівки. Даний метод заснований на використанні емпіричної моделі, що пов'язує широкий діапазон стратегічних змінних (таких, як ринкова частка, якість продукту, вертикальна інтеграція) і ситуаційних змінних (швидкість зростання ринку, стадія розвитку галузі, інтенсивність потоків капіталу) з величиною прибутковості та здатністю організації генерувати готівку. Ціль проведення даного аналізу полягає у визначенні стратегій, які варто вибирати в конкретних ринкових умовах.

За результатами проведених досліджень були побудовані рівняння множинної регресії, що пов'язують показники прибутковості та готівки з різними змінними величинами, які були згруповані в п'ять класів:

1. Привабливість ринкових умов:

- швидкість зростання галузі в довгостроковій перспективі (4-10 років);

- швидкість зростання галузі в короткостроковій перспективі (до 3 років);

- стадія життєвого циклу продукту.

2. Сила конкурентних позицій:

- ринкова частка;

- відносна ринкова частка;

- відносна якість продукту.

3. Ефективність використання інвестицій:

- інтенсивність інвестицій (сумарні інвестиції, віднесені до обсягу продажів, і сумарні інвестиції, віднесені до доданої вартості);

- інтенсивність основного капіталу (відношення основного капіталу до обсягу продажів);

- вертикальна інтеграція (відношення доданої вартості до обсягу продажів);

- процент використання виробничих потужностей.

4. Використання бюджету за наступними напрямками:

- витрати на маркетинг відносно обсягу продажів;

- витрати на наукові дослідження відносно обсягу продажів;

- витрати на нові продукти відносно обсягу продажів.

5. Поточні зміни в положенні на ринку: зміна ринкової частки.

Метод вивчення профілю об'єкта полягає в ідентифікації та кількісній оцінці (за єдиною відносною або бальною шкалою) характеристик, які визначають ступінь лояльності споживачів до підприємства.

Профіль у даному контексті являє собою сукупність специфічних параметрів, які характеризують об'єкт аналізу і завдяки яким він відомий цільовій групі споживачів.

Після того, як кількісні оцінки отримані, дається їхня графічна інтерпретація, яка дозволяє наочно побачити позиції, по яких мається відставання від конкурента або випередження його результатів.

Крім перелічених методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства, нині існує дуже багато інших, оскільки кожний з цих методів виокремлює свої найважливіші конкурентні переваги і на цій підставі будує власне бачення реалізації стратегії.

Тема 3. Теоретико - методичні основи оцінки фінансово - економічного потенціалу (ФЕП) підприємства. Моделювання ФЕП

1. Сутність та цілі оцінки потенціалу підприємства

Оцінка -- це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

Основні вимоги до потенціалу як об'єкту оцінки:

- комплексність, що виявляється в сукупності взаємозалежних елементів і синергічного ефекту від їхньої взаємодії;

- поточні та майбутні результати, пов'язані з його реалізацією;

- поточний стан і перспективи розвитку зовнішнього середовища.

Механізм процесу оцінки включає наступні процедури:

1) Підготовчий етап (ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладання якої здійснюється оцінка, визначення бази оцінки, надання замовнику пропозицій із приводу істотних умов договору на проведення оцінки).

2) Укладення договору на проведення оцінки.

3) Ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та опрацювання вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

4) Ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.

5) Вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування.

6) Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів.

7) Складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки.

8) Доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати.

Так Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», регламентуються обов'язкові випадки проведення вартісної оцінки:

- створення підприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

- передачі майна під заставу;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду або в зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

- формування статутного фонду господарчого товариства (без пайової участі держави);

- розробки плану розвитку підприємства;

- оцінки ефективності управління;

- вибору варіанта розпорядження власністю;

- перевірки фінансової дієздатності позичальника;

- установлення розміру страхового внеску і страхових виплат;

- перевірки обґрунтованості котирувань цінних паперів;

- перевірки доцільності інвестиційних вкладень і ін.

Існування різноманітних цілей оцінки посилює вимоги до обґрунтованості і вірогідності величини вартості, яка повинна правильно відбивати сферу використання результатів оцінки.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

- загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

- забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

- наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;

- можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

- можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Базуючись на визначенні розглянутого поняття потенціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових.

2. Методичний інструментарій оцінки потенціалу підприємства

Визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов'язане з оцінкою вартості його елементів.

Оцінка вартості потенціалу підприємства -- це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

У даному контексті вартість - це грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт.

Найоб'єктивнішим та най адекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість.

Ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення.

За принципами бухгалтерського обліку розрізняють балансову, залишкову та справедливу вартість.

Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.

В основі теорії оцінки лежить низка принципів, які є основними в процесі виконання оцінних процедур.

Група принципів, пов'язаних з уявленням власника про майно, включає: принцип корисності; принцип заміщення; принцип очікування.

Група принципів, пов'язаних з експлуатацією майна, складається з: принципу факторів виробництва; принципу залишкової продуктивності; принципу внеску; принципу збалансованості (пропорційності).

Група принципів, пов'язаних з ринковим середовищем, включає: принцип попиту та пропозицій (відповідності); принцип конкуренції; принцип зміни вартості.

Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об'єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:

- підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;

- визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку; .

- визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;

- реструктуризація підприємства;

- розроблення плану розвитку;

- визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;

- укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;

- установлення бази оподаткування;

- прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);

- здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.

Оцінка вартості потенціалу підприємства безпосередньо пов'язана з теорією зміни вартості грошей у часі, тому що:

- по-перше, існує певний часовий лаг між моментом вкладання коштів у підприємство як об'єкт оцінки та моментом отримання доходів від користування ним як товаром;

- по-друге, існування такого часового лагу обумовлює необхідність урахування як інфляційних очікувань, так і ризику неотримання прогнозованих доходів.

Тому для нівелювання впливу фактору часу та забезпечення порівнянності вартісних показників, які прогнозуються на різні моменти часу, в теорії зміни вартості грошей застосовується часова оцінка грошових потоків. Процедура проведення такої оцінки ґрунтується на певних припущеннях:

- грошовий потік - це грошові суми, що виникають в певній хронологічній послідовності;

- грошовий потік, в якому всі суми розрізняються за величиною, називають звичайним грошовим потоком;

- грошовий потік, в якому всі суми рівновеликі та виникають через однакові проміжки часу, називають аннуітетом;

- грошовий потік може виникати наприкінці, на початку та в середині періоду;

- дохід, одержуваний на інвестований капітал, з господарського обороту не вилучається, а приєднується до основного капіталу;

- часова оцінка грошових потоків враховує ризики, пов'язані з інвестуванням;

- ризик - це вірогідність отримання в майбутньому доходу, що співпадає з прогнозною величиною;

- ставка доходу на інвестиції - це процентне співвідношення між чистим доходом і вкладеним капіталом.

Часова оцінка грошових потоків передбачає використання шести стандартних функцій складного процента:

- майбутня вартість одиниці (складний процент);

- поточна вартість одиниці (дисконтування);

- поточна вартість аннуітета;

- періодичний внесок на погашення кредиту;

- майбутня вартість аннуітета;

- періодичний внесок до фонду накопичення.

Характеристика методичних підходів до оцінки вартості потенціалу підприємства

Методичними підходами до оцінки вартості потенціалу підприємства є доходний, порівняльний та майновий.

Так, в процесі оцінки з позиції доходного підходу основним фактором, що визначає вартість об'єкта, виступає доход, який цей об'єкт здатний генерувати. Чим більше доход, принесений об'єктом оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших рівних умов.

Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об'єкта на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об'єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.

Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів - ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, що розраховуються за даними ринку.

Ставка дисконту - це необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнянні за рівнем ризику об'єкти. Вона має розраховуватися з урахуванням впливу трьох факторів:

- наявності у багатьох підприємств різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

- необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;

- фактора ризику або ступеня імовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу здійснюється за формулою:

r= В_пк (1-ПП) w_пк +В_вк w_вк

де r - ставка дисконту;

В_пк, В_вк - вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП - ставка податку на прибуток підприємства;

w_пк ,w_вк - відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства.

Відповідно до моделі оцінки капітальних активів ставка дисконту розраховується за формулою

r= R_f +b (R_m - R_f) +S_i

де R_f - безризикова ставка доходу;

b - коефіцієнт бета, який характеризує рівень систематичного ризику, пов'язаного з макроекономічними та політичними процесами, що відбуваються в країні;

R_m - загальна прибутковість ринку в цілому;

S_i - різні надбавки, пов'язані з ризиками інвестування в даний об'єкт.

Безризикова ставка доходу на капітал відображає гарантований доход, який може бути отриманий від інвестицій з низьким рівнем ризику. Як така ставка в практиці звичайно використовується ставка доходу за довгостроковими державними борговими зобов'язаннями (облігаціями або векселями) або ставка за внесками, що характеризуються найменшим рівнем ризику (ставка за валютними депозитами у будь-якому банку, що вважається надійним).

Коефіцієнт b може бути отриманий двома способами:

- шляхом проведення статистичного аналізу зміни прибутковості акцій найбільших підприємств галузі;

- на етапі проведення фінансового аналізу оцінюваного підприємства, виявлення й оцінки ризиків, пов'язаних з його фінансовим положенням.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації - це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.

Ставка капіталізації для підприємства звичайно виводиться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Таким чином, для того самого підприємства ставка капіталізації звичайно нижче, ніж ставка дисконту.

k_кап=r-t

де k_кап - ставка капіталізації;

t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів порівняльного підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування і т. ін. Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.

Таким чином, даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю. Причому, як правило, між порівнянними об'єктами існують розбіжності, які враховуються в процесі визначення величини вартості за допомогою коректування даних, що спирається на принцип внеску.

Загальна формула розрахунку має такий вигляд:

(З урахуванням характеру впливу вибраного критерію на загальну вартість)

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.

Усі мультиплікатори поділяються на дві групи залежно від виокремленої ознаки:

1. Залежно від бази порівняння:

1.1 Ресурсні мультиплікатори -- за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).

1.2 Результатні мультиплікатори -- за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерований потік капіталу).

2. Залежно від періоду охоплення:

2.1 Інтервальні мультиплікатори -- відтворюють зв'язок вартості об'єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (наприклад, вартість / прибуток).

2.2 Одномоментні мультиплікатори -- визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підприємства).

3. Залежно від сутнісного змісту:

3.1 Вартісні (цінові) мультиплікатори -- відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).

3.2 Фінансово-економічні мультиплікатори -- відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об'єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.

Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об'єктів порівняння.

Сутність майнового (витратного) підходу полягає у визначенні вартості об'єкта власності як різниці між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу. Якщо об'єктом оцінки виступають окремі активи підприємства, то правомірно говорити не про майновий підхід, а про витратний, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов'язаних із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для використання цього підходу включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень зарплати, вартості матеріалів, витрати на устаткування, прибуток і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т. ін.

Використання майнового (витратного) підходу обмежено цілями оцінки, тому що вартість активів (або витрат на їхнє відтворення) не відбиває ефективності використання цих активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.

Застосування даного підходу доцільне у випадках, коли виникає необхідність переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об'єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).

Напевно найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.

Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:

1.Ресурсний метод -- розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.

2.Ресурсно-індексний метод -- поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об'єкта. індекси вартості -- це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об'єкта до базових аналогів-ресурсів.

3.Базисно-індексний метод -- перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, З базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів.

4.Базисно-компенсаційний метод -- облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.

Визначивши на підставі кошторисів суму витрат на створеним об'єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу різних видів, кожен з яких можна або усунути, або ні. Традиційно виділяють фізичний знос, функціональне, технологічне та зовнішнє (економічне) старіння майна.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків

Метод дисконтування. Загальна методологія використання цього методу передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Це означає, що земельна ділянка, будівля чи споруда, обладнання, нематеріальний актив тощо коштують стільки, скільки вони генерують економічних результатів. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об'єкта:

NCF=

де NCF-- чистий приведений потік капіталу; CF⁺-- приплив капіталу підприємства за i-й рік (період); CF^- -- відплив капіталу підприємства за і-й рік (період); п -- кількість прогнозних періодів оцінки; F_mі -- дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і-го періоду за попередньо встановленою ставкою r щодо базового періоду.

Специфіка оцінювання окремих об'єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки. Для визначення дисконтної ставки використовують ряд методів.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об'єкта у його вартість. Інакше кажучи, необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення коефіцієнта капіталізації для нього.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації: загальний коефіцієнт капіталізації; коефіцієнт капіталізації власного капіталу; коефіцієнт капіталізації позикового капіталу; коефіцієнт капіталізації залежно від об'єкта оцінки (землі, об'єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).

У разі встановлення коефіцієнта капіталізації на рівні попередньо визначеної ставки дисконту передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені в часі. Тоді коефіцієнт капіталізації прирівнюється до ставки дисконтування виходячи з міркувань, що дисконт уже враховує всі види ризиків проекту, адекватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

Метод зіставного продажу є найшвидшим та найпростішим у використанні, а отже, і найпоширенішим. Він базується на інформації про аналогічні об'єкти (інвестиційну мотивацію угод купівлі-продажу, способи фінансування, необхідний рівень платоспроможності, ліквідності, забезпечення тощо) та досягнутої корисності (ефективності) їх господарського використання, яка доступна на ринку. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту. Основна практична проблема застосування цього методу полягає в неможливості повної та достовірної оцінки ефективності використання об'єктів-аналогів через закритий характер такої інформації.

Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу. При цьому приріст капіталу визначається за формулою:

де ДK-- приріст капіталу; R-- прогнозований розмір зростання вартості об'єкта; F3, -- коефіцієнт фонду відшкодування капіталу за вибраної ставки дисконту.

Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, скореговану на:

- суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту;

- величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об'єкта;

- зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об'єкта.

Розрахунок коефіцієнта згідно з даним методом проводиться за такою формулою:

де k -- ставка капіталізації; р_вк -- дохідність використання власного капіталу; q_n -- частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об'єкта; Ке -- іпотечний коефіцієнт Елвуда.

Метод фінансових показників схожих підприємств використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації їх продукції. Уважають, що цей показник ураховує як повернення капіталу, так і дохідність його використання. Проте коефіцієнт капіталізації не враховує відмінностей у структурі капіталу підприємств, а також у їхній амортизаційній політиці. Тому загальну ставку капіталізації згідно з цим методом визначають як відношення суми чистого прибутку (нарахованого відсотка на капітал) та сумарного відшкодування (знецінення й амортизації) до суми всього капіталу підприємств.

Метод ринкового мультиплікатора визначає ставку капіталізації виходячи з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання. Загальний розрахунок проводиться за такою формулою:

k=1

Слід зазначити, що прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами (залежно від кваліфікації аналітика). Кінцевий вибір величини вартості об'єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб'єктивної думки експерта.

4. Оцінка фінансових вкладень

Оцінка вартості облігацій

Сутність оцінки вартості облігації полягає в тому, що протягом терміну існування облігації її власник повинен отримати ту ж суму, яку він вклав в облігацію при покупці. Особливість полягає в тому, що сукупність платежів, які повинен отримати власник облігації розтягнута в часі, і отже, всі майбутні грошові потоки необхідно продисконтувати до моменту, для

якого проводиться оцінка вартості облігації. Як показник дисконту необхідно приймати прибутковість аналогічних фінансових інструментів.

Математична модель оцінки грошової вартості облігацій заснована на дисконту'ванні грошових потоків, виплачуваних протягом всього терміну до погашення. Вартість облігації на час погашення рівна дисконтованій сумі всіх грошових потоків, з нею пов'язаних:

М - номінальна вартість облігацій, вона ж - вартість у момент погашення; INT - річний процентний платіж;

Кd- прибутковість на ринку позикового капіталу аналогічних облігацій (використовується як показник дисконтування).

Якщо виплата відсотків по облігації призначила двічі на рік, то розрахункова формула зміниться:

тобто дисконтувати необхідно всі піврічні виплати відповідно до піврічної процентної ставки.

Оцінка вартості звичайних акцій підприємства

Відповідно до ухвалених норм випуску звичайних акцій сума виплачуваних дивідендів залежить від результатів діяльності підприємства у відповідному періоді часу, звичайно протягом року. Проте оцінка вартості звичайних акцій передбачає деякий потік дивідендів, які при оцінці вартості грають таку ж роль, як процентні платежі при оцінці облігації. Тільки на відміну від облігацій цей потік є нескінченним і не передбачається повернення початкової інвестиції. З урахуванням всього відзначеного вище оцінка вартості звичайної акції здійснюється по формулі

де D₁ - величина дивіденду, виплачуваного в t-ом році,

Ks- показник дисконту, за допомогою якого здійснюється приведення дивідендних виплат до теперішнього (поточного) моменту часу.

Проблеми, пов'язані з оцінкою вартості акцій, полягають в прогнозі дивідендів і в оцінці показника дисконту. Розглянемо кожну з них окремо.

Цілком очевидно, що підприємство не в змозі здійснити індивідуальний прогноз дивідендів на всьому нескінченному періоді. Тому на практиці цей період розбивають на дві частини, перша з яких складає декілька років (звичайно не більше п'яти), протягом яких існує можливість скласти більше або менше правдоподібний прогноз дивідендних виплат. Друга частина - це весь нескінченний період часу, що залишився, для якого робиться припущення про те. що:

- дивіденди зберігають незмінне значення, рівне величині останнього спрогнозованого дивіденду, що увійшов до першого періоду, або

- передбачається деякий постійний річний приріст дивідендів, визначуваний величиною процентного зростання g.

Надалі оцінка вартості акції - це справа техніки дисконтування спро-гнозованої сукупності дивідендів.

Результуюча формула для оцінки вартості звичайних акцій може бути записана таким чином:

де Р- дисконтоване значення прогнозованих дивідендів на першому (кінцевому) проміжку часу тривалістю N років;

Р' - дисконтоване значення подальшої нескінченної серії дивідендів, приведене до моменту часу, відповідного кінцю N -ого року.

Для розрахунку першого компонента необхідно просто продисконту-вати всі величини дивідендів, що спланували до виплати протягом перших N років:

Розрахунок другого компонента для незмінних дивідендів проводиться по формулі дисконтування нескінченних дивідендів:

Якщо передбачається зростання дивідендів з темпом g, то необхідно скористатися формулою Гордона:

Задача оцінки вартості звичайних акцій розв'язується однозначно при відомому показнику дисконту. Для конкретного підприємства він визначається з урахуванням ступеня ризикованості інвестування в це підприємство. Для визначення прибутковості акцій Ks потрібно мати порівняльні дані даного підприємства і фондового ринку в цілому.

Один з таких підходів полягає в наступному. Як показник прибутковості Ks використовується оцінка прибутковості підприємства, спостережувана протягом останнього року. Ця прибутковість визначається за допомогою двох компонентів:

- прибутковості інвестора, одержуваної у вигляді дивідендів (величина дивіденду, виплачена за останній рік, ділиться на ринкову вартість акції);

- прибутковість інвестора, пов'язана зі збільшенням курсової вартості акції (приріст курсової вартості акції за рік, ділений на курсову вартість на початку року).

Склавши приведені вище компоненти, ми отримаємо прибутковість акції.

При аналізі привілейованих акцій з точки зору інвестора необхідно оцінювати використовувану в розрахунках власну норму доходу інвестора. Якщо стандартна норма доходу інвестора складає 10% супроти 7 % дивіденду від оголошеної вартості привілейованої акції в 100 доларів, то поточна вартість акції складе: PV = D/r =100*0.07 / 0.1 = 70 доларів.

5. Оцінка фінансово-економічного потенціалу (ФЕП) підприємства для моніторингу його поточних можливостей. Моделювання ФЕП

В загальному розумінні моніторинг можна розглядати з двох позицій:

- по-перше, як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних галузях;

- по-друге, як спосіб забезпечення сфери управління своєчасною та якісною інформацією.

Моніторинг поточних можливостей підприємства можна визначити як систему постійного спостереження за реалізацію внутрішніх бізнес-процесів і компетенція з метою виявлення відповідності результатів, що досягаються, результатам, що очікувались (планувалися).

Таке постійне спостереження передбачає збирання, обробку, зберігання та розповсюдження зацікавленими особами інформації про наявний сукупний потенціал, окремі його елементи та рівень його реалізації.

За умов правильної організації така система дозволяє оцінити стан об'єкта в будь-який момент часу та забезпечити необхідні умови для прогнозування його розвитку.

У зв'язку з тим, що основу визначення поточних можливостей підприємства становить оцінка його потенціалу, то доцільно визначити ті особливості потенціалу, які необхідно враховувати в процесі організації системи моніторингу.

Так, основними особливостями за даних умов можна вважати такі: динамічність, яка виявляється в постійному розвитку його елементів; складність структури, яка має охопити всі його елементи та визначити їх ієрархію; комплексність, яка означає необхідність вивчення елементів потенціалу через їх взаємозв'язок і взаємодію; функціональність, яка виявляється в досягненні того чи іншого рівня реалізації можливостей через виконання певних функцій.

Процес організації моніторингу поточних можливостей складається з таких етапів:

1. Визначення цілей та завдань (наприклад, визначення динаміки та тенденцій розвитку сукупного потенціалу через взаємодію окремих його елементів, оцінка рівня реалізації наявних можливостей, актуалізація інформації про реалізацію потенціалу підприємства та ін.).

2. Визначення процесів, які найбільш істотно впливають на формування та реалізацію поточних можливостей (наприклад, для виробничого підприємства такими процесами можуть бути планування та забезпечення виробництва, безпосередньо виробництво, збут продукції, фінансування, інформаційне забезпечення, робота з кадрами та ін.).

3. Визначення складу інформації, яка адекватно характеризує ключові процеси. Ця інформація повинна охоплювати всі елементи потенціалу, що взаємодіють в процесі реалізації визначених бізнес-процесів (техніко-технологічний, виробничий, фінансовий, маркетинговий, кадровий потенціал та ін.)

4. Побудова моделі потенціалу підприємства та на її основі - моделі моніторингу.

Моделювання являє собою процес вивчення складних систем через конструювання поведінки їх елементів. Побудова моделі потенціалу здійснюється з дотриманням таких основних вимог:

- необхідність забезпечення чіткого визначення поточних реалізованих і нереалізованих можливостей збуту, виробництва, постачання, фінансування, динаміки їх реалізації з урахуванням внутрішніх взаємозв'язків;

- обов'язкова наявність критеріїв, що дозволяють вивчити якість реалізованих можливостей відповідно до ринкових вимог;

- забезпечення можливостей вивчення причин уповільнення темпів реалізації потенціалу та відставання від запланованого рівня, рівня кокурентів;

- забезпечення можливості вивчення характеру внутрішніх комунікацій;

- наявність критеріїв раціональності функціонування окремих елементів потенціалу та їх взаємодії.

Прикладом моделі потенціалу, в основі якої лежить його оцінка методами майнового підходу, є модель відповідно до якої величина потенціалу підприємства визначається як алгебраїчна сума вартості його майна, витрат на заробітну плату, матеріальне заохочування, навчання та підвищення кваліфікації персоналу, витрат на розробку технологій, інноваційних рішень, скоректована на коефіцієнт, що враховує вплив природного та інфраструктурного факторів, з урахуванням імовірності виникнення тих чи інших подій.

Іншим прикладом моделі потенціалу підприємства може бути модель, побудована із застосуванням доходного підходу на основі представлення потоку власного капіталу через фактори, які задіяні в його формуванні (вартісні фактори): операційний прибуток, амортизацію, суму зобов'язань і процентів за ними, процентну ставку, ставку податку на прибуток, величину інвестицій і т. ін. Причому будь-який з названих факторів може бути деталізований залежно від вимог до моніторингу (наприклад, операційний прибуток залежить від виручки від реалізації продукції, собівартості продукції, витрат на збут, адміністративних витрат, інших операційних витрат; величина інвестицій залежить від розміру капіталовкладень та величини інвестицій на поповнення оборотного капіталу і т. ін.).

Крім побудови математичних моделей та організації на їх основі моніторингу поточних можливостей, доцільним є конструювання графоаналітичних моделей (кожний вектор відповідає оцінці певного фактору (f₁,f₂, f₃, f₄, f₅), що описує потенціал підприємства. Графоаналітичні моделі мають перевагу наочності результатів і дозволяють швидко отримати інформацію щодо проблемних елементів потенціалу. Разом з тим, побудова таких моделей ускладнюється зі збільшенням кількості факторів, що впливають на формування та розвиток потенціалу і залежать один від одного.

Тема 4. Оцінка сукупного потенціалу підприємства (вартості підприємства)

1. Економічна сутність, цілі та принципи оцінки вартості підприємства

У 90-х роках під оцінкою вартості підприємства (бізнесу) розуміється оцінка окремого підприємства з акцентом на майновому характері, тобто вартість бізнесу розумілася, як вартість всіх активів оцінюваного підприємства (вартість 100 % корпоративних прав у діловому підприємстві).

В сучасних умовах господарювання оцінка вартості підприємства трансформується в необхідність розуміння її не як оцінки юридичної особи, а оцінки прав власності, матеріальних та нематеріальних активів, якими це підприємство володіє.

Оцінка бізнесу передбачає оцінку конкретної діяльності, яка організована в рамках певної організаційно-правової форми. Головний критерій при цьому - доходність бізнесу, а отже і вибір адекватного методологічного підходу до його оцінки. В даному випадку головне для оцінювача - оцінити здатність такого бізнесу генерувати доход.

Ціль оцінки полягає у визначенні якої-небудь оцінної вартості, що необхідно клієнту для прийняття рішень. В проведенні оцінних робіт зацікавлені різні сторони: від державних структур до приватних осіб; в оцінці бізнесу можуть бути зацікавлені контрольно-ревізійні органи, управлінські структури, кредитні організації, страхові компанії, податкові фірми й інші організації, приватні власники бізнесу, інвестори і т. і. Принципи оцінки вартості підприємств:

- принцип заміщення -- полягає в тому, що покупець не заплатить за об'єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;

- принцип корисності -- зводиться до того, що об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов'язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід);

- принцип очікування -- інвестор, плануючи вкладати кошти в об'єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об'єкта в майбутньому;

- принцип зміни вартості -- говорить про те, що вартість об'єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

- принцип ефективного використання -- полягає в тому, що з усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

- принцип розумної обережності оцінок -- зводиться до того, що під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об'єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;

- принцип альтернативності оцінок -- полягає у необхідності використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

Для вибору адекватного стандарту вартості підприємства такою основною ознакою виступає джерело формування доходу при використанні підприємства: доход від діяльності підприємства; доход від розпродажу активів підприємства. Відповідно до цього виділяють два види вартості:

А) Вартість діючого підприємства. Це вартість, що відображає перше джерело доходу, передбачає, що підприємство продовжує свою діяльність і приносить доход;

Б) Вартість підприємства по активах. Це вартість, що відображає друге джерело доходу, передбачає, що підприємство буде розформовано або ліквідоване, тобто підприємство оцінюється поелементно.

Процес оцінки бізнесу передбачає визначення задачі, збір і аналіз інформації в цілях отримання обґрунтованої оцінки вартості. Процес оцінки вартості підприємства може бути розділений на сім етапів: визначення задачі; складання плану оцінки; збір і перевірка інформації; вибір доречних підходів до оцінки; узгодження результатів і підготовка підсумкового висновку; звіт про результати оцінки вартості; уявлення і захист звіту.

Оцінку бізнесу здійснюють з позицій трьох підходів: прибуткового, витратного і порівняльного. Кожний підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкту.

Кожний з трьох розглянутих підходів передбачає використання при оцінці властивих йому методів.

А) доходний підхід:

- метод капіталізації: ринкова вартість бізнесу за цим методом визначається за формулою V=D/R, де D - чистий доход бізнесу за рік; R - коефіцієнт капіталізації.

- метод дисконтування грошових потоків заснований на прогнозуванні цих потоків від даного бізнесу, які потім дисконтуються по ставці дисконту, відповідній необхідній інвесторам ставці доходу.

Б) витратний підхід:

- метод чистих активів: ринкова вартість бізнесу методом чистих активів визначається як різниця між сумами ринкових вартостей всіх активів підприємства і його зобов'язаннями.

- метод ліквідаційної вартості: ліквідаційна вартість підприємства є різницею між сумарною вартістю всіх активів підприємства і витратами на його ліквідацію.

В) ринковий підхід:

- метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акції аналогічних компаній. Інвестор, діючи за принципом заміщення (або альтернативної інвестиції), може інвестувати або в ці компанії, або в оцінювану компанію;

- метод операцій заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій схожих компаній;

- метод галузевих коефіцієнтів дозволяє розраховувати орієнтовну вартість бізнесу за формулами, виведеними на основі галузевої.

2. Дохідний підхід до оцінки вартості підприємств

Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані з застосуванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оцінюваним бізнесом. Доходний підхід передбачає використання: методу капіталізації; методу дисконтованих грошових потоків; методів, заснованих на «надприбутку».

Таблиця 1. Переваги та недоліки доходного підходу до оцінки вартості підприємства

Переваги	Недоліки
- враховує майбутні очікування; - враховує ринковий аспект (через ставку дисконту); - враховує економічне застарівання.	- трудомісткість прогнозування; - результати мають імовірнісний характер.

Метод дисконтова них грошових потоків (ДГП) використовується в наступних випадках:

- очікується, що майбутні рівні грошових потоків будуть істотно відрізнятися від поточних;

- підприємство є крупним багатофункціональним комерційним об'єктом;

- потоки доходів і витрат носять сезонний характер.

Метод орієнтований на оцінку підприємства як діючого, яке і далі передбачає функціонувати.

Основні етапи оцінки підприємства методом дисконтова них грошових потоків:

- проводиться вибір моделі грошового потоку;

- визначається тривалість прогнозного періоду;

- здійснюється ретроспективний аналіз і прогнозування валової виручки від реалізації;

- визначається ставка дисконту;

- проводиться розрахунок величини вартості в пост прогнозний період;

- здійснюється розрахунок поточних вартостей майбутніх грошових потоків і вартості в пост прогнозний період;

- вносяться підсумкові поправки.

Формула для розрахунку вартості підприємства за допомогою методів,

заснованих на прогнозах грошових потоків, має вигляд:

ВП=ДГП_прогн+ДГП_{постпрогн}

або

де ВП - вартість підприємства (бізнесу);

ДГП_прогн - вартість дисконтованих грошових потоків у прогнозний період;

ДГП_{постпрогн} , В_прод - вартість дисконтованих грошових потоків по завершенні прогнозного періоду (у постпрогнозному періоді) або «продовжена вартість»;