Київський професійно-педагогічний коледж ім. Макаренка

Курсова робота

На тему: Аналіз рентабельності підприємства

З предмету : «Економічний аналіз»

Виконала: Гугля О.В.

Викладач: Платонова О.А.

Київ 2009

Зміст

• 1.1 Економічний і бухгалтерський підходи до визначення прибутку 5
• 1.2 Види прибутку підприємства, порядок його формування і розподілу 12
• 1.3 Аналіз прибутковості 19
• 1.4 Показники рентабельності та їх розрахунок 24
• 1.4.1. Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції 24
• 1.4.2 Аналіз рентабельності капіталу (активів) 26
• 1.4.3 Аналіз рентабельності власного капіталу 29
• 1.4.4 Аналіз рентабельності виробничих фондів 33
• Висновки 36
• Література 38

Вступ

В умовах ринкової економіки для підприємства важливими питаннями є розширення чи скорочення виробництва та реалізації продукції, зростання норми прибутковості, складності податкового, фінансового та бухгалтерського обліку, що викликають потребу в дослідженні вказаних проблем. Метою курсової роботи є аналіз формування прибутку підприємства та його використання в сучасних умовах переходу до ринкової економіки із властивими для неї економічними законами.

Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв'язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.

Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах.

У зв'язку з цим визначення прибутку має особливе значення.

Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу.

Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками, тобто акціонерами підприємств. Однак власники, які не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально.

Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними.

У комплексі проблем, пов'язаних з підвищенням ролі прибутку у національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу фінансових результатів господарюючих суб'єктів. Перехід діяльності підприємств на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі аспекти теорії та практики аналізу прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

1.1 Економічний і бухгалтерський підходи до визначення прибутку

У системі цілей, формованих власниками і керівниками будь-якої комерційної організації, задача формування прибутку без сумніву займає центральне місце. У загальному випадку, діяльність організації не обов'язково прибуткова. Немає жодної компанії у світі, що не мала б у своїй історії хоча б короткочасних спадів, що виражалися більш-менш значимими збитками. Іншими словами, характеризуючи результативність діяльності комерційної організації в звітному періоді, правильніше говорити не про прибуток, а про фінансовий результат. Проте очевидно, що збиткова діяльність у бізнесі не може мати довгостроковий характер, оскільки збиток означає зменшення інвестованого власниками капіталу, що з неминучістю приводить по ліквідації даного підприємства. Тому сконцентруємо свою увагу насамперед на сутності прибутку.

У літературі описані кілька підходів до визначення прибутку. Два з них - з умовними назвами: економічний і бухгалтерський - можна розглядати як базові. Перше визначення в рамках економічного підходу таке: прибуток (збиток) - це приріст (зменшення) капіталу власників, що мав місце в звітному періоді. Прибуток, обчислений по даному алгоритмі, будемо називати економічним.

Що стосується власне алгоритму розрахунку, то тут можливі два варіанти: економічний і бухгалтерський. Економічний варіант розрахунку припускає оцінку капіталу власників на основі ринкових оцінок і тому застосовують для компаній, акції яких котируються на ринку. У цьому випадку в кожен момент часу (у тому числі і на початку, і наприкінці звітного періоду) відомі ринкові (тобто об'єктивні) дані про капіталізацію (добуток поточної ринкової ціни акцій на загальне їхнє число). Різниця між значеннями капіталізації на кінець і початок звітного періоду являє собою прибуток власників, яку можна уособлювати і з прибутком самої компанії за даний період. Бухгалтерський варіант розрахунку припускає складання ліквідаційних балансів на початок і кінець звітного періоду (під ліквідаційним розуміється баланс, складений припускаючи, що підприємство буде ліквідовано, тобто в балансі будуть використані оцінки активів за цінами їхнього можливого продажу). У цьому випадку вартість чистих активів співпаде з величиною капіталу власників, що тим самим і визначається на початок і кінець звітного періоду. Обидва варіанти розрахунку відрізняються істотною умовністю.

Економічне визначення прибутку, просте і наочне з позиції будь-якого економіста, а для бухгалтера, що надає перевагу досить чіткім й однозначним поняттям - розпливчасте і неконкретне. Дійсно, приведене визначення має ряд спірних моментів, виникаючих у ході його практичної реалізації. Ці спірні моменти стосуються як сутнісних характеристик розглянутої категорії (наприклад, чи будь-яку зміну власного капіталу можна кваліфікувати як прибуток), так і можливості їхньої квантифікації (тобто наскільки реально піддається кількісній оцінці той чи інший компонент прибутку) [19, 354 c.]

Власний капітал приводиться в третьому розділі в пасиві балансу. Нескладно узагальнити найбільш значимі способи його нарощення: додаткові вкладення власників (наприклад, емісія акцій), безоплатний внесок у виді деяких активів (матеріальні активи, кошти й ін.), переоцінка активів (наприклад, через інфляцію), зміна кон'юнктури на ринку капіталу (наприклад, ріст вартості акцій компанії), перевищення доходів від основної діяльності над витратами. У принципі, тільки останній спосіб безперечно може трактуватися як причина появи прибутку; що стосується інших способів, то інтерпретація викликаних ними змін капіталу як складових частин прибутку вже не настільки очевидна. Маючи на увазі згадану особливість факторів зміни капіталу, можна сформулювати друге визначення в рамках бухгалтерського підходу. Прибуток є позитивна різниця між доходами комерційної організації, що розуміється як збільшення сукупної вартісної оцінки її активів, що супроводжується збільшенням капіталу власників, і її витратами, що розуміються як зниження сукупної вартісної оцінки активів, що супроводжується зменшенням капіталу власників, за винятком результатів операцій, зв'язаних з навмисною зміною цього капіталу. Обчислений в такий спосіб прибуток будемо називати бухгалтерським.

Під операціями по навмисній зміні власного капіталу розуміються: додаткові внески власників; додаткова емісія; пожертвування; безоплатне фінансування; виплата дивідендів; вилучення капіталу власниками; переоцінка активів, що має на меті протидію зниженню економічного потенціалу фірми через інфляцію.

Підкреслимо, що в поданому визначенні мова йде саме про вартісну оцінку, що може зрости або за рахунок фізичного збільшення активів (наприклад, надходження виторгу за продану продукцію), або за рахунок самозростання вартості деякого активу через зміни в кон'юнктурі ринку (наприклад, ріст вартості акцій на ринку цінних паперів).

Два поданих визначення мають право на існування, однак з позиції практичної реалізації, тобто обчислення прибутку, саме друге визначення виявляється кращим. Для обґрунтування зробленого твердження розглянемо це питання більш докладно.

Очевидно, що прибуток може бути обчислений різними способами. Зокрема, у залежності від того, які оцінки - облікові чи ринкові - використовуються для оцінки змін в активах і зобов'язаннях компанії, які принципи визнання доходів і витрат використовуються і дозволені чинним законодавством, величина прибутку істотно змінюється.

Найбільш достовірне значення прибутку може бути виявлене лише як результат купівлі/продажу. У відношенні конкретного активу дане твердження достатньо очевидне. Ситуація трохи ускладнюється, коли мова заходить про підприємство в цілому як джерело формування позитивних змін у добробуті своїх власників.

Оцінка внеску власників у дане підприємство в послідовні моменти часу t₀ і t₁ може бути представлена в такий спосіб (відзначимо, що тут навмисно не уточнюється, про які оцінки - облікові чи ринкові - йде мова):

Е₀=А₀-L₀ і Е₁=А₁-L₁, (1.1.1) [19, 358]

де Е - власний капітал;

А - вартісна оцінка всіх активів підприємства;

L - залучені засоби (тендери, кредитори).

Якщо формально дотримуватись першого визначенню, то позитивна різниця (Е₁ - Е_О) саме і буде являти собою прибуток, отриманий підприємством в аналізованому періоді (t₀, t₁). Однак наскільки достовірний такий висновок? Приведемо елементарний приклад.

Приклад (для визначення економічного і бухгалтерського змісту прибутку).

У нижченаведеній таблиці приведені дані про зміну фінансового стану підприємства за рік. Протягом року підприємство не робило ніяких операцій, разом з тим вартість будинку, що належить підприємству, зросла на 10 тис. дол. Який прибуток підприємства за минулий рік?

Таблиця 1.1.1.

Зміна фінансового стану підприємства

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року
Основні засоби	48	58	Власний капітал	65	75
Оборотні засоби	52	52	Кредиторська заборгованість	35	35
Баланс	100	110	Баланс	100	110

Коментар до таблиці 1.1.1

Виходячи зі здорового глузду підприємство не мало в звітному році ні прибутку, ні збитку, оскільки не було ніяких операцій; цей же результат має місце, якщо скористатися другим визначенням прибутку. Однак відповідно до визначення прибутку через зміну власного капіталу підприємство все-таки має прибуток у розмірі 10 тис. дол. Отже, економічний прибуток дорівнює 10 тис. дол., а бухгалтерський прибуток дорівнює нулю.

На перший погляд приведений приклад заводить нас у глухий кут. Як же трактувати поняття прибутку, яким визначенням користатися? Насправді ніякого протиріччя нема, а вся справа в тому, як відноситися до умовного (відкладеного, нереалізованого) доходу, що у наведеному прикладі дорівнює 10 тис. дол.

Таким чином, економічний підхід не робить розходження між реалізованим і нереалізованим доходами; навпаки, бухгалтерський підхід, керуючись принципом обережності (консерватизму), відповідно до якого "витрати завжди очевидні, а доходи завжди сумнівні", не поспішає визнавати нереалізований доход, точніше, цей доход буде визнаний як прибуток лише після його реалізації.

Послідовність міркувань у цьому випадку така. В умовах ринку переоцінка не є обов'язковою, а ціни міняються відповідно до законів ринку - сьогодні ціна виросла, завтра з таким же успіхом вона понизиться. Відкладений доход у зв'язку з переоцінкою міг би трансформуватися в прибуток лише в тому випадку, якби підприємство було продане наприкінці звітного року. Оскільки цього звичайно не відбувається, відкладений доход залишається лише потенційним доходом, що, не виключено, так ніколи і не буде реалізований (зокрема, через зміни кон'юнктури ринку).

Отже, обидва підходи до інтерпретації категорії "прибуток" досить логічні і, у принципі, не суперечать один одному. Зокрема, відкладений доход негайно визнавався б як прибуток, якби підприємство було зобов'язане (за законом чи відповідно до прийнятих принципів бухгалтерського обліку) вести облік по поточних (ринкових) цінах і відображати зміни в активах і пасивах через рахунки фінансових результатів.

Однак такий порядок відсутній з ряду причин, тобто в обчисленні прибутку домінує бухгалтерський підхід.

По-перше, дотримання економічного підходу досить трудомістке - необхідно робити переоцінки безлічі активів, користатися ринковими цінами.

По-друге, усі переоцінки дуже суб'єктивні, тобто обчислений прибуток у будь-якому випадку буде мати відтінок штучності, нереальності. Прийдеться розраховувати якісь міфічні величини прибутків і збитків, що важко перевірити; усе це створює сприятливий ґрунт для всякого роду зловживань і махінацій.

По-третє, твердження про те, що якщо продати підприємство (актив), то нереалізований доход перетвориться в прибуток, дуже умовно, оскільки не можна безперечно стверджувати, що фактичний продаж може бути здійснений саме по тих цінах, що використовувалися в розрахунках.

По-четверте, будь-яке підприємство має нематеріальний актив, що неможливо оцінити інакше, ніж у результаті фактичного продажу підприємства як єдиного майнового комплексу. Цей актив - гудвіл. Гудвіл, будучи характеристикою внутрішнього потенціалу компанії як єдиного майнового комплексу, ніколи не відображається в її балансі. Більше того, до моменту продажу компанії цей актив не має вартісної оцінки, а сама ця оцінка, неявно присутня в системі цінностей даної компанії, не тільки впливає на багато параметрів фінансово-господарської діяльності компанії, але і постійно міняється. В окремих випадках величина гудвілу може бути дуже і дуже істотною, тому ігнорування (хоча б і змушене) даної категорії не може не відобразитися на обчисленні прибутку відповідно до економічного підходу.

Можна сформулювати й інші причини, однак, на наш погляд, уже приведені аргументи дають підставу зробити висновок про те, що скористатися системою рівнянь (1.1.1) для обчислення прибутку практично неможливо. Економічний підхід корисний для розуміння сутності прибутку, бухгалтерський - для розуміння логіки і порядку його практичного обчислення.[19, 365]

1.2 Види прибутку підприємства, порядок його формування і розподілу

Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток є важливим джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства.

Як економічна категорія, прибуток відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва. На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування з суми доходів підприємства суми пов'язаних з ними витрат. Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Сума прибутку підприємства залежить від таких основних факторів:

- від обсягів виробництва і реалізації продукції;

- від ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства (ефективності використання основних засобів, виробничих запасів, нематеріальних активів, грошових коштів тощо, які впливають на рівень витрат підприємства).

Окрім того, формування прибутку підприємств залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників.

Згідно чинного законодавства розрізняють обліковий і податковий прибутки (збитки) підприємства [31].

Податковий прибуток (об'єкт оподаткування) - це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”), який є об'єктом оподаткування за звітний період. Податковий прибуток (об'єкт оподаткування податку на прибуток) розраховується за формулою:

Оо = Дв - (Вв + А), (1.2.1)

де Оо - об'єкт оподаткування податку на прибуток (податковий прибуток), грн;

Дв - скориговані валові доходи підприємства за звітний період, грн;

Вв - скориговані валові витрати підприємства за звітний період, грн;

А - сума нарахованої за звітний період амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших оборотних активів, грн.

Обліковий прибуток - це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності у методиках їх обчислення.

Можна виділити такі види облікового прибутку підприємства (див. рисунок 1.1.1)

- валовий прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;

- прибуток від операційної діяльності;

- прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток від надзвичайних подій;

В процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства. Валовий прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) над їх собівартістю. У фінансовому обліку реалізованою вважають продукцію, відвантажену від постачальника до покупця разом з відповідними супроводжуючими документами (накладними, рахунками- фактурами тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) обчислюють вирахуванням з доходу (виторгу) від продажу продукції сум акцизного збору, податку на додану вартість та інших вирахувань (отриманих від страховиків страхових сум, суми наданих підприємством знижок, вартості повернених товарів тощо). Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати, загальновиробничі витрати.

Рис 1.2.1. Складові облікового прибутку підприємства.

Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (основної діяльності), іншого операційного доходу та операційних витрат підприємства за звітний період.

До інших операційних доходів належать доходи від операційної оренди активів, від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаної на збитки безнадійної дебіторської заборгованості, доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

До операційних витрат належать адміністративні витрати (витрати на обслуговування і управління підприємством), витрати на збут, витрати пов'язані з реалізацією продукції) та інші операційні витрати (собівартість реалізованих підприємством виробничих запасів, суми сумнівних (безнадійних) боргів, втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, визнані підприємством економічні санкції, відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства, окрім витрат, що включаються до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг.

Різниця між іншими операційними доходами і операційними витратами характеризує прибуток підприємства від іншої операційної діяльності.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності підприємства, його доходу від участі в капіталі, суми інших фінансових доходів та суми інших доходів підприємства і суми втрат підприємства від участі в капіталі, а також його фінансових та інших витрат.

Дохід від участі в капіталі включає дохід підприємства отриманий від його інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведуть методом участі у капіталі.

Втрати від участі в капіталі - це сума збитків, спричинених інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюють методом участі у капіталі. Метод участі в капіталі - це метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

До інших фінансових доходів підприємства належать доходи отримані ним у формі дивідендів, відсотків та інших доходів від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі у капіталі). До фінансових витрат підприємства належать витрати на сплату процентів та інших витрат підприємства, пов'язаних із залученням позикового капіталу.

До інших доходів підприємства належать доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходи від не операційних курсових різниць та інші доходи, які виникають в процесі звичайної діяльності та не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

До інших витрат підприємства належать: собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів, інші витрати, які виникають в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю.

Прибуток від надзвичайних подій - це прибуток від подій, що підлягають визначенню надзвичайних у операційній, фінансовій та інвестиційній діяльності.

Прибуток від надзвичайних подій розраховують як різницю між надзвичайними доходами (відшкодування збитків від надзвичайних подій, відшкодування витрат та попередження втрат від надзвичайних подій тощо) та надзвичайними витратами (втрати від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій, включаючи витрати на здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням та ліквідацією наслідків таких подій).

Прибуток від звичайної діяльності - визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку, який розраховується згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».

Чистий прибуток підприємства - розраховують як алгебраїчну суму прибутку від звичайної діяльності, надзвичайного прибутку та податку з надзвичайного прибутку. Тобто, чистий прибуток - це сума прибутку підприємства після сплати податку на прибуток.

Прибуток нерозподілений - це частина чистого прибутку підприємства, що залишається після його розподілу та використання на інвестиційні потреби, формування внутрішніх цільових грошових фондів чи безпосередньо на фінансування поточних витрат. Порядок формування і розподілу прибутку підприємства подано на рис.1.2.2.

Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити що окремо оподатковується прибуток від звичайної діяльності і окремо - прибуток від надзвичайних подій. Якщо в результаті настання надзвичайних подій в діяльності підприємства виникли втрати, то їх суму (згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати») записують з звіті про фінансові результати зменшеною на суму податку на прибуток внаслідок збитків від надзвичайних подій. На цю ж суму зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності підприємства.

Рис. 1.2.2. Схема формування і розподілу прибутку підприємства.

Розподіл прибутку підприємства здійснюють у два етапи [31].

На другому етапі розподіляють прибуток, що залишається після сплати податків - чистий прибуток. Чистий прибуток підприємства можна використовувати для створення фонду виплати дивідендів та виплат учасникам; поповнення резервного фонду; поповнення статутного капіталу; здійснення інвестицій; формування інших цільових фондів; для покриття поточних витрат тощо.

Напрямки використання чистого прибутку підприємство, як правило, визначає самостійно. Суму прибутку підприємства, що залишається після його розподілу називають нерозподіленим прибутком. Нерозподілений прибуток обліковують на окремому бухгалтерському рахунку і його суму записують у бухгалтерському балансі.

В економічній літературі виділяють поняття балансового прибутку підприємства. Балансовий прибуток - це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності підприємства за звітний період. Суму балансового прибутку раніше записували у бухгалтерському балансі. Однак, після затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» у бухгалтерському балансі підприємства записують суму нерозподіленого прибутку [31].

1.3 Аналіз прибутковості

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу - прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою (1.3.1):

(1.3.1) [10, 284c]

де: КП - коефіцієнт прибутковості;

П - прибуток;

К - капітал.

Але слід зазначити, що зображено загальну концепцію розрахунку показника. На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

У чисельнику формули може бути балансовий, операційний чистий прибуток, у знаменнику - середні показники загального капіталу (загальні активи), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).

При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів.

Вибір бази розрахунку показника прибутковості залежить від поставленої мети аналізу.

Коефіцієнт прибутковості, розрахований для основного та оборотного капіталу, дасть змогу володіти інформацією про ефективність інвестицій в ці активи. У разі розрахунку коефіцієнта прибутковості для власного, акціонерного та перманентного капіталів характеризується рівень прибутковості власників підприємства, прибутковість власного і довгострокового залученого капіталу.

При дослідженні прибутковості капіталу важливим є проведення факторного аналізу. Розглянемо факторний аналіз на прикладі дослідження коефіцієнта прибутковості загального капіталу (активів). Для цього перетворимо формулу КП = П/К з урахуванням виручки з реалізації:

, (1.3.2) [10, 285c]

де: КПзгк - коефіцієнт прибутковості загального капіталу;

ЧП - чистий прибуток;

ВР - виручка від реалізації;

ЗГК - загальний капітал.

Виручка від реалізації, або обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні є одним із основних факторів, від якого залежить формування чистого прибутку. Із формули видно, що прибутковість загального капіталу залежигь від прибутковості (рентабельності) реалізованої продукції () та оберненості загального капіталу (), тобто має місце такий взаємозв'язок:

, (1.3.3)

Ці показники в зарубіжних країнах застосовуються як основні при проведенні фінансового аналізу. Розрахунок впливу факторів на відхилення прибутковості загального капіталу здійснюється за одним із способів елімінування.

Аналіз впливу факторів можна проводити із різним ступенем їх деталізації. Наприклад, факторний аналіз коефіцієнта прибутковості загального капіталу можна проводити за такою схемою (рис. 1.3.1).

Рис. 1.3.1. Модель факторної системи коефіцієнта прибутковості загального капіталу.

Аналізуючи прибуток (збиток) від іншої реалізації, особливу увагу слід приділити фактам продажу на сторону матеріальних ресурсів, які свого часу були придбані на виробничі цілі, але згодом виявилися зайвими або непотрібними підприємству. При цьому виручка від реалізації сировини, матеріалів, палива, інших предметів праці (без урахування ПДВ) зіставляється з їх собівартістю, яка включає покупну ціну і всі витрати на транспортування, зберігання та інші витрати, пов'язані з перебуванням товарно-матеріальних цінностей на підприємстві. Якщо підприємство змушене реалізувати такі матеріальні ресурси за цінами, нижчими від їх собівартості і, отже, зазнає збитків, слід виявити причини, а також конкретних винуватців (якщо причини не носять об'єктивного характеру, що не виключено).

При реалізації об'єктів основних засобів на сторону підприємство зацікавлене у продажу їх за цінами, що перевищують залишкову (балансову) вартість, тобто первісну вартість, зменшену на суму зносу. Аналіз цих операцій здійснюється з урахуванням неоднакових для різних груп основних засобів законодавчо встановлених правил обліку суми перевищення продажної ціни об'єктів над їх залишковою вартістю.

Для будов, споруд, передавальних пристроїв встановлено порядок, згідно з яким перевищення договірної продажної ціни об'єкта (без ПДВ) над залишковою вартістю об'єкта вважається прибутком, включається до складу валових доходів підприємства і відображається у балансовому прибутку як прибуток від іншої реалізації. Можлива й інша ситуація, коли ціна продажу не покриває залишкової вартості об'єкта; в такому разі мова йде про збитки від іншої реалізації, і ця сума включається до складу валових витрат. На приклад, підприємство продає іншій юридичній особі складську будівлю, первісна вартість якої - 172 тис. грн., знос - 24 тис. грн., балансова (залишкова) вартість - 148 тис. грн. Договірна ціна продажу (без ПДВ) - 130 тис. грн. Результат операції - збиток на суму 18 тис., грн., який знайде відповідне відображення у балансовому прибутку.

Що ж до всіх інших об'єктів основних засобів (включаючи машини й устаткування), то на балансовий прибуток підприємства ціна продажу окремого об'єкта не впливає¹. Закон не передбачає врахування різниці між ціною продажу об'єктів та їх залишковою вартістю як прибутку (збитку). Втім, аналіз прийняття рішень, які стосуються продажу окремих об'єктів будь-якої групи основних засобів, має підтвердити (або спростувати) доцільність вивільнення фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби. Аргументами «за» тут можуть бути: недовантаження або повний простій будівель, споруд, обладнання тощо, моральний знос, обновлення парку верстатів у зв'язку з реконструкцією виробництва тощо.

Аналіз прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій базується на законодавчо затвердженому переліку доходів і витрат, які списуються на фінансовий результат діяльності підприємства, тобто на прибуток (збиток). Особливе місце серед позареалізаційних прибутків належить аналізу діяльності підприємства як інвестора фінансових ресурсів у цінні папери.

При аналізі надходження штрафів, пені, неустойок за порушення контрагентами умов господарських договорів слід детально перевіряти своєчасність оформлення фінансовою і юридичною службами підприємства позовів до арбітражних судів у випадках, коли контрагенти самостійно (як це передбачено законодавством) не перераховують обумовлені господарськими угодами штрафні кошти у разі затримки ними виконання поставок, платежів, поставки неякісних товарно-матеріальних цінностей, порушення інших договірних зобов'язань. Аналізуючи ці явища, слід мати на увазі, що нерідко арбітражні справи з цих питань програються через неякісну підготовку позовів, що є прямим свідченням низького рівня кваліфікації відповідних працівників і завдає матеріальних збитків підприємству. Всі статті позареалізаційних витрат і втрат аналізуються з точки зору виявлення причин їх виникнення і можливих заходів, які можна здійснити для зменшення та повної ліквідації їх у майбутньому, що може суттєво підвищити рентабельність роботи підприємства [9, 134c].

1.4 Показники рентабельності та їх розрахунок

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).

Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

Основні показники рентабельності розраховують за вихідними даними фінансової звітності, а саме: за формами № 1 "Баланс" і № 2 "Звіт про фінансові результати" (див. дод. A і Б з вихідними даними для наскрізного прикладу).

На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими, впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Певна річ, позитивні чинники сприяють підвищенню рентабельності. Завдання фінансового аналітика - кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти бажаного рівня рентабельності.

1.4.1. Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції

Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміна цін та собівартості реалізованої продукції.

Позначимо рентабельність продукції попереднього та звітного періодів відповідно Rq₀ та Rq₁. Загальна зміна рентабельності:

. (1.4.1.1)

Рентабельність реалізованої продукції

,

де Р₀, Р₁ - прибуток від реалізації продукції за попередній і звітний періоди відповідно,

;

де S₀, S₁ - собівартість реалізованої продукції за попередній і звітний періоди відповідно; V₀, V₁ - чиста виручка від реалізації продукції за попередній і звітний періоди відповідно.

Тоді:

.

Вплив на зміну рентабельності цінового чинника розраховують за методом ланцюгових підстановок. При цьому поки що припускаємо, що собівартість не змінюється, тобто залишається на рівні попереднього року:

.

Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на рівні звітного року, вплив фактора змін собівартості .

Сума впливу двох наведених чинників відповідає загальній зміні рентабельності за період:

.

Приклад розрахунку:

Rq₀ = 777/9167 = 0,0847 або 8,47 коп. (на 1 грн.);

Rq₁ = 1000/10000 = 0,10 або 10 коп. (на 1 грн.);

= 0,10-0,0847=0,0153 або 1,53 коп. (на 1 грн.);

= (10000-8390)/10000 - (9167-8390)/9167 = 0,0763 або 7,63 коп. (на 1 грн.);

= (10000-9000)/10000 - (10000-8390)/10000 = -0,061 або -6,1 коп. (на 1 грн.);

= 0,0763-0,061=0,0153 або 1,53 коп. (на 1 грн.);

Отже, рентабельність реалізованої продукції збільшилась завдяки підвищенню цін. Водночас збільшення собівартості зменшило рентабельність. Якщо зміни рентабельності (0,0153) узяти за 100 %, то вплив ціни дорівнюватиме +498,7 %, а собівартості - 398,7 %. Інакше кажучи, завдяки підвищенню цін (при стабільній собівартості) рентабельність могла збільшитись майже у 5 разів (0,0763/0,0153 = 4,99). Але збільшення собівартості (за умов стабільних цін реалізації) призвело до зменшення рентабельності майже в 4 рази (0,061/0,0153 = 3,99).

1.4.2 Аналіз рентабельності капіталу (активів)

Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність, визначається за формулою:

, (1.4.2.1)

де Pq - прибуток від реалізації продукції; А - активи (валюта балансу).

Якщо чисельник і знаменник помножити на чисту виручку від реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох показників-співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції Rq та ресурсовіддачі, або оборотності активів О_А, або коефіцієнта трансформації Кт. Економічний зміст коефіцієнта трансформації полягає в тому, що він показує, скільки виручки підприємство отримає від реалізації з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто:

. (1.4.2.2)

У розглядуваному прикладі рентабельність капіталу за звітний період склала:

,

або

Взаємозв'язок впливу на рентабельність капіталу (активів) двох чинників - рентабельності реалізації та оборотності капіталу - показано на рис.1.5.2.1.

Рис.1.4.2.1. Двох-факторна модель рентабельності активів (крива трансформації) [6, 47c].

Кожна точка кривої трансформації показує, яким має бути поєднання рентабельності продукції і оборотності капіталу, щоб рентабельність капіталу становила 12 % (суцільна лінія). Штрихова лінія відповідає рентабельності активів у розмірі 20 %.

Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

Оборотність капіталу в цілому та його складових (основних та обігових коштів, утому числі запасів, дебіторської заборгованості, коштів тощо) має виняткове значення для оцінювання фінансового стану підприємства, ного ділової активності.

Показники оборотності капіталу разом з формулами для їх визначення, узгодженими з діючими формами фінансової звітності, наведені в дод. 2.

1.4.3 Аналіз рентабельності власного капіталу

У практиці фінансового аналізу в розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. При цьому розглядаються три - і п'яти факторні моделі рентабельності.

Трьох-факторна модель рентабельності власного капіталу.

Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми "Дюпон" запропонували рентабельність власного капіталу іR_вк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком Rq, оборотності активів Оa та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) Кфз, тобто:

, (1.4.3.1)

де Р - чистий прибуток; V - чиста виручка від реалізації продукції; А - активи; П - пасиви.

Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового капіталу (фінансова діяльність). Це ілюструє рис.1.5.2.1.

Приклад. Чистий прибуток становить 840 тис. грн, середньорічний розмір власних коштів - 5240 тис. грн (р. 380,430 та 630 форми № 1), чиста виручка від реалізації - 10000 тис. грн, середньорічна валюта балансу - 8365 тис. грн.

Розрахуємо рентабельність власного капіталу за звітний період (за вихідними даними дод. 1.1 та 1.2):

, або 16%.

З наведеної трьох-факторної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику витрати підприємством фінансової незалежності.

З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з'ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1 % за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.

Проілюструємо дію фінансового важеля на прикладі, наведеному на рис. 1.4.3.1 та в табл. 1.4.3.1.

Рис. 1.4.3.1. Фінансовий ліверидж (важіль)

Таблиця 1.4.3.1.

Рівень фінансового важеля

П.№	Показник	Частка позикового капіталу П/К, %
		30	50	80
1	Капітал, тис. грн., разом	8000	8000	8000
2	У тому числі: Власний капітал, тис. грн.	5600	4000	1600
3	Позиковий капітал, тис. грн.	2400	4000	6400
4	Прибуток до сплати відсотків і податку, валовий прибуток (варіанти), тис. грн.	1300	1500	2000	1300	1500	2000	1300	1500	2000
5	Відсотки за позики (20 % х р. 3)	480	480	480	800	800	800	1280	1280	1280
6	Прибуток, тис. грн. (р. 4 - р. 5)	820	1020	1520	500	700	1200	20	220	720
7	Податок на прибуток, тис. грн. (30 % х р. 6)	246	306	456	150	210	360	6	66	216
8	Чистий прибуток, тис. грн. (р6-р.7)	574	714	1064	350	490	840	14	154	504
9	Рентабельність власного капіталу, % (р. 8 : р. 2)	0,102	0,127	0,19	0,087	0,122	0,21	0,009	0,096	0,315

Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу [6, 50c].

Рівень фінансового важеля становить:

;

;

.

Якщо частка позикового капіталу становить 30 %, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення R_вк на 1,6%, при П/К = 50 % - на 2,62 %, при П/К = 80 % - на 63,14 %. Точка перетину на рис.1.5.3.1 відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн, тобто значення показника R_вк не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприємству доцільно нарощувати капітал за критерієм R_вк, використовуючи власні джерела (від'ємний фінансовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).

Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво - з низьким.

П'яти-факторна модель рентабельності власного капіталу.

Перелік показників-співмножників, що визначають рентабельність власного капіталу, можна розширити. Йдеться про такі важливі показники фінансового стану підприємства, як ліквідність, оборотність поточних активів, співвідношення термінових зобов'язань і капіталу підприємства.

Розширена формула для визначення впливу чинників на рентабельність власного капіталу має вигляд: ,

де ПА, ПП - відповідно поточні активи та пасиви за даними балансу підприємства.

П'яти-факторна модель включає такі показники: рентабельність реалізації, коефіцієнт фінансової залежності, частка термінових зобов'язань у валюті балансу, коефіцієнт загального покриття (поточної платоспроможності), оборотність поточних активів.

Для розглядуваного наскрізного прикладу рентабельність власного капіталу за звітний період обчислюється як добуток наведених показників:

де 1975,4170 - середньорічні поточні пасиви і поточні активи.

1.4.4 Аналіз рентабельності виробничих фондів

Факторна модель рентабельності виробничих фондів може бути подана так:

(1.4.4.1)

де - рентабельність продукції; - витрати на 1 грн. продукції за повною собівартістю; , , - частка зарплати, вартості матеріалів та амортизації відповідно, у реалізованій продукції V; ОВФ, ОбВФ - середня за період вартість виробничих фондів відповідно основних та оборотних; - фондомісткість продукції за основними виробничими фондами; = коефіцієнт закріплення обігових коштів.

Кількісну оцінку впливу окремих чинників на рівень рентабельності виробничих фондів визначають методом ланцюгових підстановок або інтегральним методом оцінювання впливу чинників.

Таблиця 1.4.4.1.

Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності виробничих фондів

П.№	Показник	Період
		звітний	попередній
1	Прибуток від звичайної діяльності, тис. грн.	1200	967
2	Чиста виручка від реалізації продукції, тис. грн.	10000	9167
3	Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	2650	2400*
4	Середньорічна вартість оборотних виробничих фондів (запасів), тис. грн.	1915	1900*
5	Середньорічна вартість виробничих фондів (р. 3 + р. 4), тис. грн.	4565	4300
6	Коефіцієнт фондомісткості продукції (р. 3 : р. 2), коп. на 1 грн	26,50	26,18
7	Коефіцієнт закріплення обігових коштів (р. 4: р. 2), коп. аа 1 грн	19,15	20,73
8	Рентабельність реалізованої продукції (р. 1: р. 2), коп. на 1 грн	12,0	10,55
9	Рентабельність виробничих фондів (р. 1: р. 5), коп. на 1 грн	26,29	22,49

Наведемо приклад аналізу впливу чинників на рівень рентабельності виробничих фондів. Вихідні дані та розрахункові показники наведені в табл. 12, першоджерело даних.

Рівень рентабельності виробничих фондів за звітний рік становить 26,29 %, а за попередній - 22,49 %, тобто рентабельність збільшилась на 3,8 пункту.

*Умовно береться як середньорічна вартість [6, 55c].

Вплив чинників на зміну рівня рентабельності розраховують методом ланцюгових підстановок.

1. Збільшення частки прибутку на 1 грн. реалізованої продукції спричинило підвищення рівня рентабельності на 3,09 пункту (25,58 -- 22,49), де 25,58 = 12 : (26,18 + 20,73) * 100 %.

Інакше кажучи, визначаємо, на скільки пунктів змінився б рівень рентабельності фондів, якби вони використовувались з ефективністю попереднього періоду. Тим самим виокремлюємо вплив прибутку реалізованої продукції.

2. Збільшення фондомісткості, або зменшення фондовіддачі основних виробничих фондів, призвело до зниження рентабельності фондів на 0,17 пункту (25,41 - 25,58), де 25,41 = 12 : (26,5 + 20,73) * 100 %.

У цьому разі виключається вплив коефіцієнта закріплення обігових коштів, оскільки в розрахунку він береться на рівні попереднього періоду.

3. Зменшення коефіцієнта закріплення оборотних виробничих фондів, тобто, прискорення їх оборотності, спричинило підвищення рентабельності виробничих фондів на 0,88 пункту (26,29 - 25,41).

Таким чином, рентабельність фондів за наведеними чинниками загалом підвищилася на 3,8 пункту (3,09 - 0,17 + 0,88), що відповідає загальній зміні рентабельності фондів за звітний період порівняно з попереднім.

Висновки

У системі цілей, формованих власниками і керівниками будь-якої комерційної організації, задача формування прибутку без сумніву займає центральне місце. У загальному випадку, діяльність організації не обов'язково прибуткова.

У літературі описані кілька підходів до визначення прибутку. Два з них з умовними назвами: економічний і бухгалтерський - можна розглядати як базові.

Економічне визначення прибутку, просте і наочне з позиції будь-якого економіста, а для бухгалтера, що надає перевагу досить чіткім й однозначним поняттям - розпливчасте і неконкретне.

Сума прибутку підприємства залежить від таких основних факторів:

- від обсягів виробництва і реалізації продукції;

- від ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства (ефективності використання основних засобів, виробничих запасів, нематеріальних активів, грошових коштів тощо, які впливають на рівень витрат підприємства).

Окрім того, формування прибутку підприємств залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників.

Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб'єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу - прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою:

Але слід зазначити, що зображено загальну концепцію розрахунку показника. На сьогодні не існує єдиного загальноприйнятого показника ефективності капіталу для розрахунку коефіцієнта прибутковості.

У чисельнику формули може бути балансовий, операційний чистий прибуток, у знаменнику - середні показники загального капіталу (загальні активи), основного капіталу (довгострокові активи), оборотного капіталу (поточні активи).

При розрахунку коефіцієнта прибутковості можуть використовуватися і дані пасиву балансу. Таким чином, можна знайти коефіцієнт прибутковості загального, власного, акціонерного, перманентного капіталів.

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).

Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими, впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Певна річ, позитивні чинники сприяють підвищенню рентабельності. Завдання фінансового аналітика - кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти бажаного рівня рентабельності.

Література

1. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика.-1997.- 384с.

2. Грачова Р. Підрахунок собівартості. // Галицькі контракти, №40, 1998.

3. Єлейко Я.І., Кандибка О.М., Лапішко М.Л., Смовженко Т.С. Основи фінансового аналізу. - Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000. - 141 с.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підпариємств» від 22 травня 1997р. №283/97 - ВР.

5. Іваненко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності, Київ.1999.

6. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 152 с.

7. Калина А. В. Современный экономический анализ и прогнозирование.-К.:ЛНУП.- 1998.

8. Ковалёв В.В. Финансовый анализ; методы и процедуры. - М : Финансы и статистика, 2001. - 560 с.: ил.

9. Коробов М. Я. Фінансово - економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання.-2000.

10. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання. Монографія. Київ. 2001.

11. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 2.02.2001р. № 47.

12. Мних Є. В. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. Львів.: Світ.-1998.

13. Науменкова С. В., Андреев А. В., Журавка Ф. О. Фінансовий ринок та інвестиції. - К.: Знання. - 2000.

14. Нікбахт Є., Гроппелі А. Фінанси / пер. з англ.-К.: Основи, 1993.-383с.