Методи управління інвестиційними ризиками на підприємстві

Методи управління інвестиційними ризиками на підприємстві

В.А. Фльорко

Національний університет "Львівська політехніка"

Поставлення проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями

В умовах активізації конкуренції одним з ключових факторів успіху для підприємства є наявність своєчасної, повної і достовірної інформації про ринкову кон'юнктуру, про появу різного роду технологічних і продуктових інновацій, про зміну правових умов діяльності тощо. Саме із врахуванням зазначених чинників розробляються і ухвалюються рішення про реалізацію інвестицій. Найважливішим аспектом розроблення і впровадження інвестиційних рішень є ідентифікація, оцінка і управління різного роду інвестиційними ризиками. Стаття присвячена аналізу методів управління ризиками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спираються автори, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття

Огляд та аналіз літературних джерел показав, що для більшості економістів зміст понять "зниження ризику" та "управління ризиком" є тотожним, оскільки розкривають зміст цих понять через методи усунення або мінімізації інвестиційних ризиків.

С.Валдайцев, досліджуючи ризики, пов'язані з інвестиціями у інноваційні проекти, розрізняє такі поняття, як "мінімізація ризику" (заходи, які використовує підприємство-ініціатор проекту з метою зменшення окремих видів проектних ризиків, а також уникнення їх небажаних наслідків) і "страхування ризику" (сукупність використовуваних спеціалізованих видів послуг комерційного страхування, які надають страхові компанії). До методів мінімізації ризиків автор відносить: резервування основних і дублюючих контрагентів і замовників; підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних, виробничих, збутових та інших заходів, які дублюють планові заходи, що пов'язані з реалізацією ризику; проведення біржових операцій, які страхують забезпеченість підприємства різного роду матеріальними ресурсами і збут продукції підприємства; взаємні або односторонні капітальні участі в капіталі підприємств, які є для інноваційного проекту джерелами підвищеного ризику; цілеспрямована оптимізація портфеля цінних паперів, яка орієнтована на забезпечення максимуму дивідендів у періоди найбільш ймовірних втрат; синхронізація періодів підвищення ризиків за одним з проектів з періодами найбільш надійних доходів за проектами, які паралельно реалізовуються підприємством; створення і функціонування "тіньового" менеджменту інноваційного проекту; інші різноманітні методи комерційної та організаційної імпровізації. Щодо методів страхування ризиків, то С.Валдайцев поділяє їх на методи страхування і самострахування. До методів страхування належать купівля загального (генерального) страхового полісу від усіх ризиків на суму можливих втрат від конкретних інноваційних ризиків; придбання спеціалізованих страховок за типовими ризиками, які виділяються об'єктами страхування; оформлення особливих страховок за індивідуально сформульованими (нетиповими) ризиками в договірних умовах страхування. До методів самострахування належать: резервування коштів і ресурсів, адекватних очікуваним ризикам; резервування у виробничих, комерційних і фінансових планах за проектом часу на операції, які пов'язані з підвищеними ризиками [1, с. 210-237].

Запропонована автором класифікація методів управління інвестиційним ризиком є досить вдалою, оскільки методи, які може використовувати інвестор, розподілені за ступенем його можливого впливу на рівень ризику. Недоліком цієї класифікації є те, що є й інші методи управління ризиком, які використовуються при реалізації інвестицій, проте автор необгрунтовано не врахував їх.

Інші автори А. Мазаракі, Л.Лігоненко, Н.Ушакова серед низки ризиків, яких зазнають торговельні підприємства, виділяють інвестиційні. При цьому автори також наводять класифікацію методів управління ризиком. Вона передбачає поділ методів на дві групи: організаційну та економічну. Перша група методів забезпечує контроль за ризиком, а друга фінансування ризику. Організаційні методи передбачають відхилення ризику, недопущення збитків, мінімізація збитків, передачу контролю за ризиком. До економічних методів належать: формування власного резервного фонду; використання ризикових надбавок (премій); компенсація ризику через систему санкцій; зовнішнє страхування ризику. Класифікація передбачає також поділ названих методів на внутрішні і зовнішні. Так, до внутрішніх належать: відхилення ризику, недопущення збитків, мінімізацію збитків, формування власного резервного фонду; використання ризикових надбавок (премій); компенсація ризику через систему санкцій. Усі інші методи належать до зовнішніх [2, с.713, 741; 13].

Наведену вище класифікацію можна охарактеризувати як функціонально-предметну, оскільки автори спеціальну функцію управління ризиком розподілили на два види діяльності. Предметом першої є організація процесу оцінки і контролю за рівнем ризику. Предметом другої є застосування заходів із зниження ризиків.

В.Шевчук і П.Рогожин дослідили, що інвестиційні ризики, як правило, знижують шляхом страхування проекту, розподілом ризику між учасниками, створенням резервів для покриття витрат, пов'язаних з усуненням непередбачених подій або використанням безвідзивних документарних і резервних акредитивів [3].

Страхування залежить від виду ризику. В умовах економіки України страхові компанії не страхують інвестиційні ризики, оскільки ймовірність настання страхового випадку надто висока, крім того, самим страховим компаніям не вистачає фінансової потужності утвореннями. В Україні інвестиційні ризики найчастіше знижують шляхом використання методу розподілу ризику між учасниками інвестиційного проекту. Його суть полягає у тому, що аналізуючи структуру проекту визначають ключові моменти, від яких залежить рівень ефективності його реалізації. Після цього визначають коло учасників або одного учасника, який реально володіє інструментами управління ефективністю реалізації проекту. Цей метод дає можливість точно визначити ключові особи і найвідповідальніші етапи фаз проекту. Його недоліком є те, що він не дає рекомендацій, алгоритмів з перерозподілу і узгодження ресурсів, відповідальності між учасниками проекту для реалізації заходів із зниження ризиків. За цим підходом розподіл ризику відбувається шляхом послідовного укладання низки угод між учасниками інвестиційного проекту. Зазначені методи можуть використовуватися паралельно з методом формування резервів на покриття витрат, пов'язаних з непередбаченими проектом розвитку подій [2; 3; 14-15].

І.Бланк і В.Бочаров ототожнюють поняття "метод управління ризиками" з поняттям "механізм нейтралізації ризику". При цьому автори виділяють сім механізмів: уникнення ризику (використання цього механізму передбачає розроблення заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику. Такими заходами є:

відмова від здійснення операцій, рівень ризику за якими є надто високим;

відмова від використання у великих обсягах залученого капіталу;

відмова від активного використання оборотних активів у низьколіквідній формі;

відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях);

лімітування концентрації ризику (цей механізм реалізовується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розроблення політики здійснення різних аспектів фінансової діяльності);

хеджування (механізм нейтралізації фінансових ризиків, який заснований на використанні відповідних видів фінансових інструментів);

диверсифікація (використовується для нейтралізації непостійних (несистематичних) ризиків.

Механізм диверсифікації передбачає розподіл ризику, з метою[4, с. 168-187; 5, с.227-239; 6, с. 591-603; 16]:

зменшення його концетрації;

розподіл ризику (Цей механізм заснований на частковому трансферті (передачі) ризиків партнерам за окремими операціями. При цьому партнерам передається та частка ризику, яку вони можуть здебільшого нейтралізувати і мають можливість використовувати більш ефективні методи внутрішнього страхового захисту);

самострахування (цей механізм передбачає резервування підприємством частини фінансових ресурсів, які дозволяють подолати негативні фінансові наслідки за тими операціями, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів);

інші методи (до цих методів відносять: отримання від контрагента більшої премії за ризик; отримання від контрагента певних гарантій; скорочення переліку форс-мажорних умов в контрактах з контрагентами; забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок передбаченої системи штрафних санкцій).

Необхідно зауважити, що І.Бланк і В.Бочаров найбільш повно виділяють методи, які зазвичай використовуються в управлінні інвестиційними ризиками. Проте наведений перелік методів не є їх класифікацією, до того ж ці методи є виключно внутрішніми.

О.Устенко розглядає як внутрішні, так і зовнішні методи управління інвестиційними ризиками. Серед методів управління інвестиційними ризиками автор виділяє [7, с.217]: 1 Страхування від політичних та соціальних ризиків через різні державні, приватні та змішані організації; на міжнародному рівні - участь у діяльності Агентства з гарантування інвестицій, яке діє під егідою Світового банку, угоди з іншими країнами про взаємний захист інвестицій та інші. 2 Створення резервного фонду підприємств, компанії на випадок збитків, втрат від інвестиційної діяльності за кордоном. 3 Внесення своєрідної "гарантії від ризику" - певної суми - до вартості інвестиційного проекту. 4 Диверсифікація ризику вкладенням інвестицій у різні країни. 5 Підготовка інвестиційних проектів високої якості, передусім з експортною спрямованістю тощо.

Як бачимо, О.Устенко частково зазначає, за усунення яких ризиків слід використовувати ті чи інші методи, проте, як і І.Бланк з В.Бочаровим, автор не наводить класифікації методів і не обґрунтовує зробленої ним вибірки, адже існують й інші методи.

Як правило, шляхи захисту підприємств від ризику класифікують за рівнем активності дій на активне і пасивне втручання. Пасивне втручання є використанням стратегії страхування можливих ризиків (хеджування). Цей шлях не передбачає з боку підприємства активних дій, скерованих на зниження рівня ризику, а вимагає від нього бути спостерігачем, який констатує факт реалізації або нереалізації застрахованих ризиків. У багатьох випадках така позиція виправдана наявністю цілої низки обмежень на використання диверсифікації, а також системним характером деяких ризиків. Активне реагування - це використання підприємством стратегії диверсифікації своєї діяльності з метою зниження рівня ризику [8].

Окремі автори, окрім методів, які наводили вищезгадані науковці, виділяють також методи запобіжного характеру. Так, А.Пересада зазначає, що еккаунтінг є важливим засобом зниження інвестиційних ризиків. Він реалізовується шляхом отримання бізнес-довідки у еккаунтінгової компанії. Вона, зазвичай, містить інформацію про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів по бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо [9, с. 260]. О.Крайник і Є.Барвінська виділяють ті ж методи управління ризиками, що й інші автори, але до методів зниження ризику відносить також сек'юретизацію (участь двох банків у реалізації одного проекту, причому обидва банки виконують різні функції. Один із них розробляє умови реалізації проекту й укладає договір, другий надає кредит позичальникові) [10, с. 22-27]. О.Маслак, А.Кузь і В.Маслак фінансове прогнозування розглядають як метод уникнення ризиків [11, с. 58-62]. Б.Щукін доповнює цей перелік такими методами, як: своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних і фінансових ресурсів, а також часу; кваліфіковане опрацювання договорів і контрактів між партнерами інвестиційного проекту, своєчасне опрацювання в них прав та обов'язків сторін за умов можливих негативних подій і конфліктних ситуацій; повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни; орієнтація на сфери діяльності з підвищеним рівнем монополізму (регіонального, місцевого) на ринку, на взаємопов'язані виробництва (інтегрований бізнес); використання загальноприйнятих систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту [12, с. 73-74].

Мета, яка розглядається у статті

Метою статті є на підставі огляду літературних джерел і їх аналізу методом узагальнення, систематизації та інших уточнити класифікацію способів управління інвестиційними ризиками. До того ж уточнити, як співвідносяться методи управління ризиками з конкретними заходами щодо зниження або усунення інвестиційних ризиків.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

На підставі огляду літературних джерел і аналізу класифікацій методів управління інвестиційними ризиками у дисертації зроблено висновок про те, що в управлінні інвестиційними ризиками використовуються три методи: метод страхування, метод зниження ризику і метод ліквідації ризику. Використання кожного з методів передбачає застосування низки заходів для впливу на рівень інвестиційних ризиків. Як показало дослідження, ці заходи можна класифікувати за трьома ознаками: за змістом (організаційні і економічні методи), за рівнем активності дій (заходи активного втручання і заходи пасивного втручання); за етапами реалізації інвестиційного проекту (заходи, які використовуються на етапі підготовки інвестиційного проекту до реалізації; заходи, які застосовують на етапі реалізації інвестиційного проекту). На рис. 1 наведено класифікацію заходів, які використовують

Рисунок 1 - Класифікація заходів, які використовують для впливу на рівень інвестиційних ризиків

До організаційних заходів належать:

відмова від здійснення операцій, рівень ризику за якими є надто високим;

відмова від використання у великих обсягах залученого капіталу;

відмова від активного використання оборотних активів у низьколіквідній формі;

відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях;

передача контролю за ризиком;

синхронізація періодів підвищення ризиків за одним з проектів з періодами найбільш надійних доходів за проектами, які паралельно реалізовуються підприємством;

дублювання контрагентів і замовників;

підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних, виробничих, збутових та інших заходів, які дублюють планові заходи, що пов'язані з реалізацією ризику;

постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни;

використання загальноприйнятих систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту;

резервування у виробничих, комерційних і фінансових планах за проектом часу на операції, які пов'язані з підвищеними ризиками;

еккаунтінг;

сек'юретизація;

фінансове прогнозування розглядають як метод уникнення ризиків;

своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних і фінансових ресурсів, а також часу;

кваліфіковане опрацювання договорів і контрактів між партнерами інвестиційного проекту, своєчасне опрацювання в них прав та обов'язків сторін за умов можливих негативних подій і конфліктних ситуацій;

формування системи повноцінного інформаційного забезпечення інвестиційних планів.

Економічними заходами є:

використання ризикових надбавок (премій);

компенсація ризику через систему санкцій;

загальні (генеральні) страхові поліси;

спеціалізовані страховки за типовими ризиками, які виділяються як об'єкт страхування;

особливі страховки за індивідуально сформульованими (нетиповими) ризиками в договірних умовах страхування;

проведення біржових операцій, які страхують забезпеченість підприємства різного роду матеріальними ресурсами і збут продукції підприємства;

взаємні або односторонні капітальні участі в капіталі підприємств, які є для інвестиційного проекту джерелами підвищеного ризику;

цілеспрямована оптимізація портфеля цінних паперів, яка орієнтована на забезпечення максимуму дивідендів у періоди найбільш ймовірних втрат;

резервування коштів і ресурсів, адекватних очікуваним ризикам;

вибір надійних форм розрахунків, а також платіжних систем;

диверсифікація продукції, видів діяльностей, цін тощо.

До заходів активного втручання належать:

синхронізація періодів підвищення ризиків за одним із проектів з періодами найбільш надійних доходів за проектами, які паралельно реалізовуються підприємством;

дублювання контрагентів і замовників;

підготовка резервних альтернативних інвестиційних, науково-технічних, виробничих, збутових та інших заходів, які дублюють планові заходи, що пов'язані з реалізацією ризику;

постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни;

використання загальноприйнятих систем і засобів безпосередньої охорони майна проекту;

резервування у виробничих, комерційних і фінансових планах за проектом часу на операції, які пов'язані з підвищеними ризиками;

еккаунтінг;

сек'юретизація;

фінансове прогнозування розглядають як метод уникнення ризиків;

своєчасне планування та створення необхідних резервів і запасів матеріальних і фінансових ресурсів, а також часу;

кваліфіковане опрацювання договорів і контрактів між партнерами інвестиційного проекту, своєчасне опрацювання в них прав та обов'язків сторін за умов можливих негативних подій і конфліктних ситуацій;

формування системи повноцінного інформаційного забезпечення інвестиційних планів;

використання ризикових надбавок (премій);

компенсація ризику через систему санкцій;

проведення біржових операцій, які страхують забезпеченість підприємства різного роду матеріальними ресурсами і збут продукції підприємства;

взаємні або односторонні капітальні участі в капіталі підприємств, які є для інвестиційного проекту джерелами підвищеного ризику;

цілеспрямована оптимізація портфеля цінних паперів, яка орієнтована на забезпечення максимуму дивідендів у періоди найбільш ймовірних втрат;

резервування коштів і ресурсів - адекватних очікуваним ризикам;

вибір надійних форм розрахунків, а також платіжних систем;

диверсифікація продукції, видів діяльностей, цін тощо. Заходами пасивного втручання є:

відмова від здійснення операцій, рівень ризику за якими є надто високим;

відмова від використання у великих обсягах залученого капіталу;

відмова від активного використання оборотних активів у низьколіквідній формі;

відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях;

передача контролю за ризиком;

загальні (генеральні) страхові поліси;

спеціалізовані страховки за типовими ризиками, які виділяються як об'єкт страхування;

особливі страховки за індивідуально сформульованими (нетиповими) ризиками і договірних умовах страхування.

Відповідно до наведеної вище класифікації заходи поділяються також на ті, які використовуються на етапі підготовки інвестиційного проекту і ті, які використовуються на етапі його реалізації. На етапі реалізації інвестиційного проекту із вищеперерелічених застосовують такі заходи:

синхронізація періодів підвищення ризиків за одним з проектів з періодами найбільш надійних доходів за проектами, які паралельно реалізовуються підприємством;

постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у партнерів, споживачів, в економіці країни;

використання ризикових надбавок (премій);

компенсація ризику через систему санкцій;

проведення біржових операцій, які страхують забезпеченість підприємства різного роду матеріальними ресурсами і збут продукції підприємства;

цілеспрямована оптимізація портфеля цінних паперів, яка орієнтована на забезпечення максимуму дивідендів у періоди найбільш ймовірних втрат;

диверсифікація продукції, видів діяльностей, цін тощо.

Усі інші організаційні та економічні заходи застосовуються на етапі підготовки до реалізації інвестиційного проекту.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

В управлінні інвестиційними ризиками використовуються три методи: метод страхування, метод зниження ризику і метод ліквідації ризику. Використання кожного з методів передбачає застосування низки заходів для впливу на рівень інвестиційних ризиків. Як показало дослідження, ці заходи можна класифікувати за трьома ознаками: за змістом (організаційні і економічні методи), за рівнем активності дій (заходи активного втручання і заходи пасивного втручання); за етапами реалізації інвестиційного проекту (заходи, які використовуються на етапі підготовки інвестиційного проекту до реалізації; заходи, які застосовують на етапі реалізації інвестиційного проекту).

Подальші дослідження особливостей управління інвестиційними ризиками повинні проводитися у напрямку удосконалення методів управління ризиками, розроблення інструментарію практичного використання цих методів, зокрема щодо управління ризиком неточної оцінки інвестиційної привабливості підприємств.

Summary

In article are analysed methods of management investment risk, in particular risk not proper pricing to investment attractiveness enterprise. On the grounds of called on studies is elaborated categorization of the methods and action of management investment risk, is worded prospects of the further searching in given direction.

Список літератури

1. Валдайцев С.В. Управление инновационньш бизнесом: Учебное пособие для вузов. -М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 343с.

2. Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в системі управління економікою: Дис... канд. екон. наук.: 08.02.03. / Національний університет "Львівська політехніка". - Львів, 2001. - 173с.

3. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997. - 347с.

4. Бочаров В.В. Финансовое моделирование. - СПб.: Питер, 2000. - С.61-66.

5. Бланк И.А. Основьі финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, 1999. - Т 1-2. - 1102с.

6. Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-Центр, 2000. - 720 с.

7. Економічна енциклопедія: у трьох томах / С.В.Мочерний (від.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000. - Т. 1. - 864.

8. Основи инновационного менеджмента: теория и практика: Учебное пособие / Под. ред. П.Н. Завлина и др. - М: ОАО НПО Изд-во «Зкономика», 2000. - 475с.

9. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472с.

10. Крайник OIL, Барвінська Є.С. Управління ризиками при оцінюванні доцільності капіталовкладень // Вісник ДУ "Львівська політехніка". Випуск №369. Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів. -1999.- С.22-27.

11. Маслак О.О., Кузь А.В., Маслак В.О. Фінансове прогнозування як спосіб уникнення ризику під час виробничо - госпорської діяльності підприємства // Вісник НУ "Львівська політехніка". Випуск №369. Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів. - 2000. - С. 58-62.

12. Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 2002. - 128с.

13. Файєр Ф.А. Державне інвестування як один з пріоритетів бюджетної політики // Фінанси України. - 2002. - №12. - С. 80-85.

14. 14.Філіпенко А.С. Особливості розвитку іноземного інвестування в економіці. України//Фінанси України. - 1997. - №2. - С.83 - 85.

15. Хобта В.М. Фінансовий план інвестиційного проекту // Фінанси України. - 1997. - №3.-С.62-65.

16. Чижовий В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації // Фінанси України. - 2000. -№1.-С.66-72.