Концептуальні основи управління потоковими процесами промислових підприємств

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОТОКОВИМИ ПРОЦЕСАМИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Наталія Рекова, кандидат економічних наук, доцент Донецького державного університету управління

У роботі проаналізовано концептуальні основи управління потоковими процесами промислових підприємств і сформульовано принципи організації й управління системою "виробник - ринкове середовище". До них автор зараховує системність, синергізм, інтеґративність, гнучкість, комплексну оцінку витрат.

Перехід до ринкової економіки різко послабив можливості державних органів управління координувати матеріальні, фінансові й інформаційні потоки, організацію взаємодії суб'єктів господарської діяльності. При відсутності налагоджених механізмів координації дій суб'єктів ринкової економіки й несприятливій макроекономічній ситуації це призвело до різкого зниження ефективності як окремих елементів, так і всієї системи промислового виробництва.

Головними шляхами підвищення ефективності виробництва є: орієнтація на усунення несприятливих зовнішніх умов; розвиток ринкових відносин; вирішення соціальних проблем; залучення інвестицій, технічне переозброєння; створення ефективного власника. Однак реалізація окремо кожного із зазначених шляхів буде давати обмежений ефект. Більше того, спроба "форсування" окремого напряму практично завжди спричинятиме загострення конфліктів і протиріч іншого роду.

Говорячи про корінні фактори низької ефективності й конкурентоспроможності промислових підприємств, необхідно зауважити недостатню ефективність управління й організацію праці, які є передумовою низької ефективності уже наявних виробничих потужностей. Як показала практика, технічне переозброєння не вирішує проблему підвищення техніко-економічної ефективності виробництва. Впровадження нових поколінь технічних засобів, що здійснюється в рамках неефективно діючої системи управління, як правило, не забезпечує очікуваної віддачі. Цей самий фактор стримує освоєння передових технологій, що потребує вищого ступеня координації потокових процесів. Таким чином, якісне підвищення економічної ефективності блокується існуючими методами управління й організації, що не дозволяють повною мірою забезпечити ефективну адаптацію до зовнішнього середовища.

Отже, можна виділити дві ключові проблеми, що перешкоджають досягненню конкурентоспроможності, високої економічної ефективності промислових підприємств: низька економічна ефективність технологій, використовуваних для створення споживчої цінності, і неадекватні вимогам досягнення високої конкурентоспроможності методи організації й управління підприємством.

У зв'язку із цим розвиток теорії організації й управління промисловим підприємством набуває особливої актуальності.

Головною проблемою даного наукового напрямку є розробка концепції й принципів організації й управління системою "виробник - ринкове середовище" як системи управління потоковими процесами.

У рамках нової теорії управління на основі якості [1, 2] основним інструментом забезпечення високої ефективності виступає принцип цілісної, системної оптимізації. З позиції даного підходу більшість обмежень і протиріч традиційної практики управління й створення конкурентної переваги викликано спробами локальної, удаваної субоптимізації окремих частин системи. Найчастіше субоптимізація пов'язана із впливом не на фундаментальні джерела виникаючих проблем, а на їхні наслідки. До цієї категорії псевдооптимального управління належать всі види контролю як у виробничій, так і в управлінській сферах.

У вітчизняній і закордонній науці відомі різні теоретичні й методологічні підходи до управління потоковими процесами підприємств. Так, основні постулати концепції А.І. Семененко [3] зводяться до наступних положень: об'єктом досліджень є потокові (матеріальні, фінансові і відповідні їм інформаційні (або їхні поєднання) процеси в економіці відтворення й обігу; предметом є оптимізація відповідних потоків, яка здійснюється наскрізно з позиції єдиного цілого.

Б.А. Анікін вважає, що найбільш конкурентними є такі логістичні системи, які, крім виконання семи основних правил логістики: необхідний продукт, певна кількість, що відповідає якості, потрібне місце, точний час, конкретний споживач, оптимальні витрати, - забезпечують кращий сервіс, менший ризик, високу безпеку, не порушують екологію [4].

Д.Д. Костоглодов, И.И. Саввиді, В.М. Стаханов вважають принципами управління потоками "системність, синергізм та адаптивність" [5, с.43].

В.М. Стаханов, С.М. Тамбовцев погоджують зміст управління потоками з оперативним регулюванням і зі стратегічними цілями підприємства. Організація управління потоками складається з ієрархічно обумовлених логістичних процесів впливу на потоки: цілеполягання, проектування, менеджмент, планування, диспетчерування, аналізу [6].

Концепція організації системи вуглевиробництва, запропонована Нецвєтаєвим А.Г., випливає з ідей провідних американських теоретиків у галузі системної оптимізації - У. Шухарта і його послідовника І. Голдратта [7]. Американські науковці запропонували вважати основним способом і резервом підвищення ефективності господарювання цілеспрямоване зниження рівня варіабельності процесів. При цьому організаційні перетворення в системі й управлінні нею доцільно здійснювати по "вузькій ланці", впливаючи на групу домінуючих причин варіабельності. У роботі Нецвєтаєва А.Г. реалізація процесу системної організації логістичної системи здійснюється у двофазовому режимі "управління" - "організація", де управління забезпечує аналіз і діагностику системи, а організація - стабілізацію або зміну системи в разі наступної послідовності дій у системі і її елементах: концептуальне моделювання, імітаційне моделювання, визначення провідного обмеження, оптимізація процесів за загальносистемним критерієм.

За В.В. Івановим, резерви підвищення ефективності управління підприємством полягають у системі вузлових впливів [8]. Дана система ґрунтується на існуючих в економічному середовищі вузлах перетину основних ресурсопотоків, місце розташування яких прив'язане до організаційної структури підприємства, і при впливах на вузли досягається максимальний економічний ефект. Вузлом є точка перетину або накладення ресурсопотоків, вузловим впливом - цілеспрямований вплив на характеристики вузла з використанням методів комбінаторики, заснованих на наскрізному управлінні фінансовими й матеріальними потоками на базі систем інформаційної підтримки управління.

С.І. Трубачова запропонувала й обґрунтувала новий підхід в організації постачально-збутової діяльності підприємства як єдиної підсистеми, заснованої на принципах системності, комплексності, динамічності, логістичного підходу, своєчасності, кількісної, якісної, функціональної достатності [9]. Такий підхід дозволяє забезпечити високий ступінь погодженості руху ресурсних потоків, знизити сукупні витрати за рахунок взаємоув'язки планів з постачання/збуту.

С.В. Хозяїнов розробив метод поточно-запасних характеристик, що дозволяє поліпшити економічні показники планування систем внутрішньовиробничих потоків в умовах нестабільного функціонування підприємств [10]. За допомогою запропонованого методу можна розрахувати максимально можливі при даному фінансуванні рівні продажу й, отже, прибуток і рентабельність, що досягають у точці перетину характеристик активів і джерел коштів, і мінімально припустимі продажі, при яких покриваються постійні витрати.

Т.В. Воротнікова виділяє три групи принципів організації управління матеріальними потоками у виробництві: загально-методологічні, специфічні й ситуативні, що відбивають особливості логістичного підходу до управління матеріальними потоками [11]. Загально-методологічними принципами є: чітка взаємодія й погодженість всіх функціональних елементів системи управління матеріальними потоками для досягнення єдиної мети; відкритість і можливість інтегруватися із системами вищого рівня; стійкість й адаптивність до коливань факторів зовнішнього середовища; безперервний розвиток системи. Групу специфічних принципів утворюють: погоджене протікання в часі й просторі матеріальних та інформаційних потоків у виробничій системі; координація й інтеграція всіх процесів у ході виконання замовлення; посилення розрахункового начала на всіх стадіях управління матеріальними потоками; моделювання й інформаційно-комп'ютерна підтримка управління; облік всієї сукупності витрат управління матеріальними потоками в ході виконання замовлення. До ситуативних принципів автор відносить: точність і своєчасність виконання інформації про стан матеріалопотоку в ході виконання замовлення; надійність установлюваних тривалостей виробничих і закупівельних циклів; відповідність обсягів замовлень обсягу продажів; мінімізація обсягів запасів; здатність концентрувати у "вузьких" місцях необхідну кількість матеріальних ресурсів. Було встановлено, що найбільший вплив на ефективність функціонування системи управління матеріальними потоками у виробництві справляє своєчасність запуску-випуску виробничих замовлень (20%), якість виконуваних замовлень (9,8%) і витрати на управління матеріальними потоками (8,6%), отже, мають місце значні резерви підвищення ефективності системи управління матеріальними потоками за рахунок оптимізації потоків у виробництві [11].

Таким чином, проведений огляд сучасного етапу розвитку методології, апарату дослідження й моделей управління потоками дозволяє констатувати наступне.

1. Вирішення завдання управління потоками відбувається за такими основними напрямками: управління локальними потоками без чіткої ідентифікації взаємозв'язків між ними; об'єктом управління є потоки в контурі операційного циклу, не враховується потоковий характер впливу зовнішнього середовища на підприємство; оцінка ефективності підприємства як системи потокових процесів здійснюється за допомогою класичних показників, що недостатньо повно відбивають взаємозв'язки потоків.

2. Сучасний період розробки теорії й методології управління потоками характеризується більшою мірою використання сучасного математичного апарату.

У цьому зв'язку необхідні подальші кроки з розробки принципів і критеріїв управління потоками промислового підприємства.

Нерідко термін "регулювання" вживається просто як синонім "управління", але таке його використання викликає плутанину в аналізі загальних понять. Регулювати діяльність системи потоків - це не завжди те ж саме, що й здійснювати головну мету її діяльності. Регулювання сприяє тому, щоб краще досягався головний результат процесу, але не саме досягнення результату [12]. Разом з тим, поняття регулювання й управління близькі в тому, що відображають оптимізацію: головна мета процесу завжди виражена в його установці, спрямованості на досягнення результату, що сприяє найкращому збереженню або відтворенню даної системи; регулювання розуміється тоді як нормалізація (гармонізація, забезпечення відповідності) потокових процесів, підтримка їхніх параметрів у певних межах, що відповідають найбільшій ефективності підприємства. Інакше кажучи, якщо під управлінням розуміється вплив на результати роботи системи для досягнення наміченої мети, то регулювання означає тип управління, заснований на методі вирівнювання відхилень від норми на основі зворотного зв'язку.

Істотну розбіжність понять регулювання й управління можна встановити й з позиції закону необхідної розмаїтості У.Р. Ешбі. Так, регулювання - це те, на чому засноване управління. На відміну від регулювання управління пов'язане не тільки зі збереженням системи, її розмаїтості, але й з його зміною. Регулювання характеризується сталістю мети - збереження системи; управління ж пов'язане й зі збереженням, і зі зміною системи, але з такою саме зміною, що закладена в програмі управління. Зміна розмаїття системи в результаті управління досягається на основі її збереження від дії розмаїтості збурень, ця зміна нав'язана, як правило, не зовнішнім середовищем (хоча й це можливо), але насамперед внутрішніми потребами й цілями системи.

Загальним для всіх різновидів управління є його антиентропійний характер, спрямованість на протидію руйнуючим впливам і забезпечення ефективного функціонування системи всупереч всім дезорганізуючим факторам. Л.А. Петрушенко вважає, що, взаємодіючи із середовищем, система "будує сама себе й захищається від мимовільного зростання своєї ентропії за допомогою управління, заснованого на інформаційній взаємодії" [13, с.14]. "Насправді процес управління і є антиподом процесів дезорганізації, що дозволяє стабілізувати систему, зберегти її якісну визначеність, підтримати її динамічну рівновагу із середовищем, забезпечити вдосконалювання системи й досягнення того або іншого корисного ефекту" [14, с.25].

Системи управління, як правило, характеризуються двома стійкими ознаками: негентропійністю, тобто здатністю не руйнуватися й навіть прогресивно розвиватися в умовах дії факторів варіабельності, і тенденцією до оптимізації внутрішніх процесів, тобто спрямованістю на досягнення системою стану, що відрізняється значеннями параметрів, максимально сприятливій її підтримці й розвитку. "Негентропійність і оптимальність у цей час, власне кажучи, розглядаються як визначальні домінанти процесів управління" [15, с.252]. Можна навести вислів дуже авторитетних кібернетиків на цей рахунок: "Єдність різнорідних процесів управління полягає в тому, що всі вони характеризуються точною кількісною мірою - зменшенням ентропії" [16, с.5], що "процес управління є антиподом процесів дезорганізації" [14, с.25] і що "вищою, кінцевою метою управління, вираженою в загальній формі, є оптимізація функціонування системи, одержання найбільшого корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах" [14, с.32]. У науковій літературі закріпилося запропоноване І.Б. Новиком визначення управління як "процесу упорядкування системи" [17, с.61].

Багато дослідників акцентують увагу на окремих сторонах єдиного складного явища - процесу детермінації керуючих впливів. При обмежених й однобічних явищах з поля зору дослідників випадає той факт, що керуюча й керована системи утворюють яскраво виражену цілісність, що тільки абстрактно може бути розчленована на частини. Саме тому можна стверджувати, що домінанта управління задається всією системою управління, необхідністю забезпечення відповідності системоутворюючого (матеріального) і надбудовних (фінансових, інформаційних) потоків, а не якоїсь однієї з її підсистем.

З урахуванням відмінності детермінації процесів управління на рівні всієї системи й на рівні окремих її підсистем необхідно ввести поняття "інтегральне управління" й "локальне управління". Локальні управляючі впливи обумовлюються особливостями відповідних підсистем, але в остаточному підсумку визначальними для них виявляються властивості інтегральної системи. Орієнтація на негентропійність та оптимізаційність впливів може вважатися істотною домінантою процесів управління, що визначає загальну спрямованість цих процесів насамперед на інтегральному рівні управління.

Наступним принципом управління потоками є адаптивність. Однак при взаємодії підприємства як складної системи із зовнішнім середовищем уже не можна говорити про просту реакцію підприємства на вплив, тому що зворотні дії - незалежні, самостійні стосовно зовнішнього впливу. Необхідно розглядати поведінку системи, що відрізняється від реакції активністю. Найпростіша пристосувальна реакція - це індивідуальна мінливість у межах постійної якісної визначеності самокерованої системи. Така мінливість не виходить за межі граничних значень параметрів і не торкається її структури і функцій. Ця мінливість - умова відносної стійкості системи, оскільки її якісна визначеність зберігається завдяки гнучкості її однозначно порівнюваних зв'язків і можливості деякого відхилення від середнього значення параметрів. Поводження складної системи характеризується більш складною причинністю (відбиття й регулювання), тому що здійснюється вибір характеру поведінки виходячи із внутрішніх закономірностей існування й функціонування системи й загального стратегічного завдання збереження й розвитку системи.

Більш досконалою формою активності підприємства є вибір зовнішніх умов або їхня адаптація до потреб існування цієї системи [18]. Сутність цього вибору полягає в організації такої взаємодії всіх потокових процесів у конкретних зовнішніх умовах, що вела б до підтримки рівня варіабельності зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства на рівні, що забезпечує утворення резервів (буферів) для компенсації втрат у потоках.

Вибір поведінки припускає наявність безлічі різних наслідків (варіантів регулювання), об'єднаних загальною властивістю відповідності одній зовнішній причині - факторові варіабельності - у даних умовах. Із цих позицій сутність вибору полягає в тому, що кожен з можливих різних наслідків перетворюється на фактичну поведінку, що відповідає в певних межах даному факторові варіабельності і внутрішньої мети функціонування системи. Внутрішня мета - це інформаційна внутрішня причина, що регулює дію системи за допомогою вибору поведінки у відповідь на дію зовнішнього фактора варіабельності (ентропії). Таким чином, організаційно-економічна сутність регулюючої функції визначається факторами варіабельності зовнішнього й внутрішнього середовища в кожен момент часу. У свою чергу, це можливо завдяки виробництву інформації в процесі відбиття, накопичення, обробки й використання її підприємством, установлення прямого і зворотного зв'язку між потоками. Це підтверджує сутнісну єдність процесів відображення й регулювання.

Найважливішим принципом управління потоками є синергізм. Фактично вся діяльність систем поділяється на два взаємодоповнюючих види активностей. Одна з них, "силова" (відбивана), тобто динаміка матеріального потоку, створює основу, базис, принципову можливість існування й розвитку систем; друга ж, відбивана й регулююча, тобто динаміка фінансового й інформаційного потоків, немовби "надбудовуючись" над першим і доповнюючи його, забезпечує безперервність операційного циклу й регулює відхилення в ньому, причому таким чином, що в остаточному підсумку виникає негентропійний (синергічний) ефект для всієї системи в цілому [15, с.268]. Пропоноване тлумачення активності відрізняється від тлумачення логістичної активності В.І. Сергєєвим [19, с.45], що зводить її тільки до функціонування локального потоку однієї економічної природи й не враховує триєдність матеріальних, фінансових й інформаційних потоків підприємства.

Негентропійний ефект є динамічним нормативом, що відбиває "розшивку вузьких ланок" за допомогою, по-перше, кількісної відповідності кожному варіанту (включаючи оптимальний) організації матеріального потоку певного (включаючи оптимальний) варіанта організації фінансового й інформаційного потоків, по-друге, структурної відповідності базового й надбудовного потоків, по-третє, протистояння факторам варіабельності зовнішнього й внутрішнього середовища.

Негентропійний ефект матеріалізує організаційну єдність потокових процесів. На одержання негентропійного ефекту орієнтований механізм взаємовідображення.

Таким чином, можна стверджувати наступне.

1) Локальне управління має за основу технологічну, економічну й інформаційну єдність потокових процесів і має бути орієнтоване на забезпечення динамічних локальних відповідностей матеріальних і фінансових, матеріальних й інформаційних, фінансових й інформаційних потоків.

2) Інтегральне управління ґрунтується на організаційній єдності системи потокових процесів й спрямоване на забезпечення динамічної відповідності регулюючих потоків і потоків розузгоджування за допомогою механізму буферизації.

Єдність локального й інтегрального управління ґрунтується на тому, що, як було встановлено вище, організаційна, технологічна, економічна й інформаційна єдність у взаємозв'язку утворюють об'єктивно існуючу триєдність матеріальних, фінансових й інформаційних потоків на промисловому підприємстві.

З урахуванням специфіки виділених видів активності їх можна назвати відповідно "базовими" й "надбудовними". Із цих позицій під управлінням підприємством ми будемо розуміти процес забезпечення відповідності його базису й надбудови. Відмінною рисою такої відповідності є виникнення комбінованої активності з позиції системного управління. Справа в тому, що базова активність проявляється не тільки в динаміці матеріального потоку як такого, але й у здатності "наповнювати" фінансові потоки своєю енергією. Тому в процесі забезпечення відповідності потокових процесів необхідна організація комбінованої активності, що являє собою двоєдність силової й надбудовної активності.

Важливими для розуміння суті двоїстої організації активності підприємства як системи потокових процесів видаються наступні особливості їхньої взаємодії.

1. Базова активність має специфіку відбивання й регулювання. Специфіка відбивання полягає в тому, що базова активність визначає параметри й змінні операційного циклу підприємства. Регулююча роль матеріального потоку полягає в генерації внутрішніх потоків, що компенсують неузгодженості у відтворювальному ланцюзі. Інакше кажучи, базова (силова) активність не тільки формує надбудовну активність, але й регулює, надбудовує її.

2. Активність надбудовного типу, як правило, має вищий у порівнянні з базовою активністю динамізм і при всій безумовній залежності від останньої все-таки є певним чином автономною.

3. Надбудовна активність впливає на прояви базової активності, тобто змінює матеріальні процеси у відповідності зі структурою й інтенсивністю "надбудовних" дій, які, у свою чергу, нейтралізують фактори варіабельності зовнішнього й внутрішнього середовища. Надбудовна активність, по-перше, формує режим самонаповнення, визначаючи оптимальні з позиції збалансованості системи інтенсивність і структуру вхідних і вихідних внутрішніх матеріальних потоків, що виступають джерелами фінансових регулюючих потоків; по-друге, матеріалізує зв'язок з фінансовим ринком - постачальником зовнішніх фінансових ресурсів.

Висновки

Принципами управління потоковими процесами є:

1) Системність. Значні резерви підвищення ефективності підприємства полягають у використанні системного підходу до оптимізації. Наявність триєдності потоків диктує необхідність не локальної (субоптимізації тільки матеріальної, тільки фінансової підсистем), а системної оптимізації. Під системою потокових процесів необхідно розуміти континуум - зв'язану безліч вхідних елементів - потоків. З позицій системного управління необхідно ідентифікувати об'єкт управління в наступній послідовності: триєдині матеріальні, фінансові й інформаційні потоки в контурі операційного циклу (контурі відбиття); двоєдині потоки розузгодження й регулюючі потоки в контурі проміжного регулювання; двоєдині коловороти розузгоджувальних і регулюючих потоків у контурі результативного регулювання.

2) Синергізм, що ґрунтується на управлінні триєдиними матеріальними, фінансовими й інформаційними потоками, що утворюють ієрархію з базової й надбудовної активності. Активність - це певний режим функціонування відповідного потоку в напрямку інтеграції (структурної, функціональної, організаційної, економічної, інформаційної) з іншим потоком, що породжує ефект синергії у вигляді підвищення ефективності функціонування підприємства.

3) Об'єднання, що відбиває й регулює специфіку на кожному етапі управління потоками.

4) Гнучкість управління зовнішнім і внутрішнім середовищем. Необхідна організація такої взаємодії потокових процесів, що вела б до підтримки рівня варіабельності зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства на рівні, необхідному для утворення резервів (буферів), що забезпечують стійкість і розвиток підприємства при оптимальних витратах.

5) Комплексна оцінка витрат: по організації регулюючого потоку, адекватного розузгоджувальному; витрат "входження" регулюючого потоку в контур операційного циклу; витрат організації відповідності коловоротів розузгоджувальних і регулюючих потоків.

Література

1. Goldratt I. The Haystack Syndrome. - North River Press Inc., 1990. - P.263.

2. Schuahart W.A. Economic Control of Manufacturing Produkt. 50 th Anniversary Commemoration Issue.- ASQS Quality Press, 1994.

3. Семененко А.И. Предпринимательская логистика. - СПб.: Политехника, 1997. - 347 с.

4. Логистика / Под ред. Б.А. Аникина - М.: Инфра-М, 2001. - 352 с.

5. Королев М.А. Обработка экономической информации на электронных машинах. - М.: Экономика, 1964. - 220 с.

6. Стаханов В.Н., Тамбовцев С.Н. Промышленная логистика: - М.: Издательство "ПРИОР", 2000. - 96 с.

7. Нецветаев А.Г. Организация логистической системы углепроизводства в условиях рынка: Дисс. д-ра техн. наук. - Челябинск, 1999. - 312 с.

8. Иванов В.В., Кусакин С.П. Механизмы управления ресурсопотоками в логистических системах // Финансы и кредит - 2005. - № 12(84). - С.29-34.

9. Трубачева С.И. Разработка методов и моделей организации снабженческо-сбытовой деятельности корпоративных структур на основе виртуального информационного терминала организационно-логистической информационной системы: Автореф. дисс. канд.техн. наук. - М., 2001. - 15 с.

10. Хозяинов С.В. Разработка методов повышения экономической эффективности функционирования предприятий на основе моделирования ресурсно-временной оптимизации систем внутрипроизводственных потоков: Автореф. дисс. канд. экон. наук. Харьков, 2004. - 16 с.

11. Воротникова Т.В. Система управления материальными потоками в производстве: Автореф. дисс. канд. экон. наук., ВГТУ, Воронеж, 2002. - 19 с.

12. Кремянский В.И. Методологические проблемы системного подхода к информации. - М.: Изд. "Наука", 1977. - 135 с.

13. Петрушенко Л.А. Единство системности, организованности и самодвижения (О влиянии философии на формирование понятий теории систем). - М.: Мысль, 1975. - 286 с.

14. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом: (Опыт системного ис-следования). М. - 1973. - 247 с.

15. Берг А.И. Проблемы управления и кибернетика: - Сб. "Философские проблемы кибернетики",-М. - 1961. - 185 с.

16. Новик И. Кибернетика: философские и социологические проблемы. - М.: Изд-во политической литературы, 1963. - 207 с.

17. Украинцев Б.С. Категории "активность" и "цель" в свете основных понятий кибернетики// Вопросы философии. - 1967. - № 5.

18. Сергеев В.И. Логистика в бизнесе: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 608 с.