Принципи і чинники розміщення продуктивних сил

Принципи і чинники розміщення продуктивних сил

План

Вступ

1. Закономірності, що впливають на розміщення продуктивних сил

1.1 Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил

1.2 Закономірність територіального поділу праці

1.3 Закономірність економічної цілісності регіону

1.4 Закономірність регіональної інтеграції господарства

1.5 Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

1.6 Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил

1.7 Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів

2. Принцип розміщення продуктивних сил

2.1 Принцип раціонального розміщення виробництва

2.2 Принцип оптимальності розміщення виробництва

2.3 Принцип збалансованості і пропорційності

2.4. Принцип комплексного розміщення виробництва

2.5. Принцип розміщення підприємства згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва

2.6 Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці

2.7 Принцип збереження екологічної рівноваги

2.8 Принцип обмеженого централізму

3. Фактори розміщення продуктивних сил

3.1 Природно-географічні фактори

3.2 Демографічні фактори

3.3 Техніко-економічні фактори

3.4 Соціально-економічні фактори

Висновок

Використана література

Вступ

Розміщення продуктивних сил (РПС) - галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки - їх територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи.

Розміщення продуктивних сил - це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити “ моментальний знімок ” об'єктів народного господарства й позначити їх на карті, проте слід пам'ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці.

Принципи розміщення продуктивних сил - це економічна політика, яка спирається на пізнання закономірностей і факторів розміщення.

Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління.

Наука про РПС вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил, так і їхній конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації виробництва для обґрунтування ефективної регіональної політики.

Метою галузі науки є всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соціально-економічної ефективності суспільних затрат праці

Метою курсу "Розміщення продуктивних сил" є формування практичних навичок при вирішенні складних завдань обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної виробничої ситуації.

В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. Очевидно, що в умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем.

Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. У межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім, актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва (а ця тенденція дуже чітка) призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо.

Раціоналізація територіального поділу праці дає змогу досягти максимальної економії суспільної праці, що є головним критерієм раціонального розміщення продуктивних сил у цілому і кожного підприємства зокрема.

На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обґрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил, яке максимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України.

1. Закономірності, що впливають на розміщення продуктивних сил

1.1 Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил

За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший важливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об'єкта. Формула ефективності виробництва має такий вигляд:

E = Еф /В

де Е - ефективність;

Еф - ефект ;

В - витрати.

Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг, або через прибуток. Він може також виражатися через величину національного доходу, якщо йдеться про економіку країни або великого регіону. Отже, ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону.

Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо), про те “ територіальний складник” у загальному розмірі ефективності достатньо великий, і його можна обчислити. Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об'єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці, тощо), які їй підпорядковані.

1.2 Закономірність територіального поділу праці

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально - галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та потребам міжрегіональним потребам ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньо - і міжрегіональні економічні зв'язки. Тим часом зауважено, що розміщення продуктивних сил з оптимальною для даного регіону спеціалізацією знижує витрати виробництва і підвищує ефективність народного господарства. Налагодження тривких економічних зв'язків між регіонами об'єктивно веде до економічної інтеграції. Ефективна територіально - галузева структура господарства регіону означає не лише оптимальну спеціалізацію, але також взаємозв'язок спеціалізованих галузей між собою та з допоміжними та обслуговуючими галузями, внаслідок чого формується територіальний комплекс і забезпечується регіональна інтеграція господарства.

1.3 Закономірність економічної цілісності регіону.

Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає величезну кількість варіантів, тому на Землі немає тотожних регіонів. Кожний такий регіон не повторний.

Цей фактор має чимале практичне значення, особливо для органів соціально економічного правління. Навіть найвдалішу модель одного регіону неможна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою. Це стосується не лише внутрішніх регіонів держави, але й її самої, бо на певному рівні державу також можна трактувати як регіон.

Врахування закономірностей регіональної цілісності дуже актуальне для України. Зараз провадиться пошук і “ примірювання “ до України різних моделей соціально - економічного розвитку, що виправдали себе в інших країнах світу. Про те усі вони мають бути піддані ретельному аналізу й розглянуті крізь призму української специфіки. Такий великий (у масштабі світової економіки) регіон, як Україна повинен мати власну модель розвитку. Україна складається з кількох економічно - цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Кожний з них має визначатись як самостійний об'єкт соціально - економічного управління, котре передбачає розумне збереження централізованого й регіонального елементів.

1.4 Закономірність регіональної інтеграції господарства

Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектично пов'язано з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв'язків поміж ними. Так постає між міжрегіональна економічна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція виплаває із за закономірності географічної цілісності регіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства, внаслідок чого утворюється цілісна (інтегрована) система, регіональний економічний простір. Така система - це механізм, що динамічно розвивається і є об'єктом управління. Внутрішньорегіональна інтеграція починається з налагодження економічних зв'язків між підприємствами. Можна собі уявити собі ланцюг таких зв'язків: видобуток залізної руди - виправлення металу - важке машинобудування; підприємства цих галузей пов'язані виробничим процесом. Але це лише осьова лінія каркасо-інтеграції. Треба також враховувати виробництво коксу для металургії, пов'язану з цим коксохімію, виробництво електроенергії для великих промислових підприємств. виробництво будівельних матеріалів виробництво обладнання для металургії, важкого машинобудування, гірничодобувної промисловості тощо. І це ще не все. На підприємствах працюють люди, які повинні харчуватись, одягатись, лікуватись, їхніх дітей треба вчити і виховувати. У зв'язку з цим слід створювати сферу обслуговування населення. Має розвиватись інфраструктура (транспорт, водопостачання, каналізація, зв'язок, тощо), яка зміцнює економічні зв'язки.

В наслідок інтеграції формується народногосподарський комплекс. Регіон сам по собі є комплексом, але він складається з комплексів (підкомплексів) нижчого рангу. Саме тут ми виявляємо іншу - хоча й близьку до попередньої - закономірність: територіальна комплексність продуктивних сил.

1.5 Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Комплексністю називається взаємопов'язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція - це радше процес, ніж результат, то комплекс є наслідком цього процесу. Одначе треба пам'ятати, що будь який комплекс безперервно розвивається.

У комплексі існує взаємозв`язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням.

Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, об'єднаними певною народногосподарською функцією, називається виробничим комплексом. Це може бути група машинобудівних підприємства, що випускають сільськогосподарські машини. Підприємства обмінюються між собою комплектувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеціалізацію. Але у виробничому комплексі вини не обов'язково повинні розташовуватись поблизу одне одного іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони розташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально виробничий комплекс (ТВК)

ТВК бувають різних розмірів і рангів, тобто характеризуються підпорядкованістю. Сполучення кількох ТВК у регіоні, підприємств регіону, які не належать до ТВК, виробничої та соціальної інфраструктури - усе це створює передумови для появи економічного району. Найвищий рівень розвитку комплексності - народногосподарський комплекс країни.

Комплексність регіону відбиває його географічну цілісність, хоча регіональна цілісність і регіональна комплексність - поняття не тотожні. : перше поняття ширше, більш загальне. Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва. Елементи комплексу взаємодоповнюють один одного : зміна (або зникнення) одного з них впливає на стан інших і на розвиток усього комплексу.

1.6 Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко - географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Так, наприклад, висока концентрація виробництва й населення Донбасу й Нижньому Придніпров'ї пояснюється унікальним поєднанням на компактні території покладів кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й - на завершальній стадії циклу - важкого машинобудування. Крім того, цей регіон вирізняється сприятливими ґрунто-кліматичними умовами, що стимулює розвиток агропромислового комплексу.

Натомість територіальна концентрація у пониззі Рейну, Маасу й Шельди (Нідерланди, Бельгія) пояснюється не стільки географічними положеннями та історико-економічними особливостями розвитку цього регіону. В XV - XVII столітті найважливіші європейські торговельні шляхи пересунулися з Середземного моря до Атлантики, Північного й Балтійського морів. Крім того і далі функціонував меридіональний шлях долиною Рейну. Регіон опинився на перехресті торговельних шляхів, що різко підвищило його економічне значення.

Тим часом концентрація населення й виробництва у долині Нілу пояснюється майже виключно агрокліматичними умовами.

Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів урбанізованих зон тощо. На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводять до зниження ефективності суспільного виробництва.

Так надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією діалектично пов'язана закономірність територіальної диференціації продуктивних сил. Вона полягає в тому, що регіон об'єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати підприємства хімічного комплексу, на інших - підприємства АПК тощо. Але при цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємопов'язані (або виробничою технологією, або опосередковано - через використання трудових ресурсів, спільної інфраструктури тощо).

1.7 Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів

Закономірність зближення рівнів соціально - економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу й регіональною інтеграцією. Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці.

Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Однак ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в дальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами. Як же розуміти тоді рівень розвитку регіону? Звичайно, не як обсяг виробництва чи економічний потенціал, бо регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо). Так Індія за економічним потенціалом переважає Швейцарію, але поступається їй за рівнем соціально-економічного розвитку. В українській науці дедалі більше переважає погляд, що найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення.

2. Принципи розміщення продуктивних сил

До принципів розміщення продуктивних сил, як вже згадувалося, належить свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Зупинимось на найважливіших принципах.

2.1 Принцип раціонального розміщення виробництва

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності “ ефективне розміщення продуктивних сил ”. Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціонального реалізування реалізується завдяки комплексу певних заходів. А саме :

- відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. При цьому ми заощаджуємо не лише на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду :

- наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, віком, кваліфікацією.

- наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика на ТЕЦ тощо);

- запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку так званого відомчого стилю керівництва господарством.

Перелічені заходи визначають зміст принципу раціональності у вузькому розумінні. Вони спираються на враховування факторів розміщення, про що докладно йтиметься далі. Натомість у ширшому розумінні поняття “раціональність” обіймає низку інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення народного господарства (пропорційність, комплексність тощо).

В масштабах України роль цього закону при розміщенні продуктивних сил є визначальною, оскільки надто значною є територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення. В сучасному виробництві затрачається дуже багато праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати є значною часткою сумарних затрат праці і тому істотно впливають на рівень продуктивності її. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат праці на подолання територіального розриву між виробництвом і споживачами. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.

Нині в народному господарстві України використовується понад 1 млрд т природних ресурсів, і цей показник з року в рік зростає. У структурі витрат на виробництво промислової продукції в Україні на сировину, матеріали і паливо припадає майже 3/4 усіх витрат. Сьогодні частка сировини і палива становить на залізницях 75 %. на водному транспорті -- 90-95 % вантажообороту. Зростання видобутку мінеральних ресурсів призводить до погіршення навколишнього середовища, і чим вища якість сировини, тим нижчий рівень його забруднення. Вичерпання окремих видів ресурсів, з одного боку, і збільшення витрат на їх видобуток і транспортування, з другого, зумовлюють актуальність комплексного використання сировини і палива, особливо впровадження ресурсозберігаючих технологій. Передусім це стосується водних і лісових ресурсів. Отже, в розміщенні промисловості зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів і ресурсозберігання.

2.2 Принцип оптимальності розміщення виробництва

З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип оптимальності розміщення виробництва. Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Є ще один аспект, який демонструє відмінність між раціональністю оптимальністю. За рахунок раціонального розміщення, скажімо, комплексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі.

Водночас надмірна концентрація однорідного виробництва завдасть екологічних витрат, призведе до нераціонального використання робочої сили. Тобто у масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. Тому часом доводиться поступатися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним.

2.3 Принцип збалансованості і пропорційності

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировини, енергетичних, видних, земельних, трудових фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. За цим принципом укладаються регіональні міжгалузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Дотримання принципу збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості. Крім того, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей душового виробництва національного доходу, а отже, і реальних доходів населення. В умовах переходу до ринкової економіки практично реалізувати цю закономірність держава може через економічне регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дасть змогу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку регіонів, більш рівномірно розвивати продуктивні сили економічних районів. Особлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, економічні зв'язки між різними регіонами країни. Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил втілюється в життя дією принципів вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв'язків.

Територіальні пропорції у розвитку господарства можна класифікувати за такими групами:

- пропорції в регіональному розподілі природних ресурсів;

- соціально-економічні регіональні;

- територіальні пропорції промисловості;

- АПК;

- транспортного комплексу.

2.4 Принцип комплексного розміщення виробництва

Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується :

- у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобування усіх корисних компонентів;

- у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили ;

- у створення єдиної інфраструктури;

- у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону.

За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об'єктів у регіоні; якщо при цьому закономірності розміщення достатньо враховані, комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення даються взнаки упродовж багатьох років.

За ринкової, навіть мало регульованої економіки принцип комплексності повинен зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Фірма, яка видобуває природній ресурс, намагається тут же створити переробне підприємство, або зменшити витрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й заклади сфери обслуговування потребують зосередження великого виробництва й населення.

Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці.

2.5 Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва

До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації.

2.6 Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці

За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати.

Є країни, що всю економіку будують не експорті одного чи двох - трьох товарів ; така економіка називається експортоорієнтованою. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт живуть за рахунок експорту нафти, Сенегал - коштом експорту арахісу, країни Центральної Америки - експорту бананів та іншої продукції тропічного землеробства. Експортоорієнтована економіка притаманна країнам, що розвиваються, не мають значного економічного потенціалу та місткого внутрішнього ринку.

На вищій стадії економічного розвитку країни переходять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництва, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту.

Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується в середині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і “ заробляють “ валюту.

2.7 Принцип збереження екологічної рівноваги

Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу.

Сучасний етап розвитку й розміщення продуктивних сил характеризується погіршенням екологічної обстановки в багатьох регіонах країни, у зв'язку з чим загострюються екологічні проблеми. Варто сказати про проблеми забруднення атмосфери в Донбасі і Придніпров'ї, водних ресурсів у більшості міст. Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці є важливим принципом розміщення продуктивних сил що має насамперед соціальну спрямованість. І тому не менш важливим принципом є обмеження надмірної концентрації промисловості в містах. Відомо, що економічна ефективність розміщення виробництва досягається переважно концентрацією його, що дає змогу зменшувати капітальні вкладення в інфраструктуру і, отже, собівартість продукції Водночас концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення в містах і спричиняє проблеми екологічного характеру. Обмеження концентрації промисловості можна досягти створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств і розосередженням їх у малих містах і великих селах. Реалізація цього принципу зробить можливим більш рівномірне розміщення промисловості в межах областей. В умовах переходу до ринкової економіки виняткова роль у реалізації принципів раціонального розміщення продуктивних сил в окремих адміністративних районах та областях належатиме місцевим Радам народних депутатів.

2.8 Принцип обмеженого централізму

Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватись цього принципу довела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично “випустили” економіку з рук.

Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатися в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально - галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика - це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямками.

- співвідношення й взаємодія рішучих сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

- співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

- зближення рівнів соціально - економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної, екологічної політики ;

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорстокого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися ; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва. Основними принципами політики України повинні бути :

- перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

- всебічне врахування економічних, технологічних, утнічних, екологічних та соціально - демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

- потреба поступового зближення рівнів соціально - економічного розвитку регіонів ;

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

3. Фактори розміщення продуктивних сил

Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов -- факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.

Фактори розміщення можна згрупувати за чотирма напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні і соціально-економічні. Докладне врахування, аналіз і оцінка їх є найважливішою частиною економічного обґрунтування розміщення підприємств.

3.1 Природно-географічні фактори

Включають якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природнокліматичні й природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).

3.2 Демографічні фактори

До демографічних факторів відноситься чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва -- у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

3.3 Техніка-економічні фактори

Це науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій, знижує трудо-, матеріало-, фондо- і капіталомісткість, а це, в свою чергу, створює відносно однакові умови для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, сприяє рівномірному розміщенню їх. Особливо велика роль у розміщенні виробництва належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та основних матеріалах, дає можливість економити натуральні види сировини, утилізувати відходи, а отже, й поліпшити охорону навколишнього середовища.

Істотний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його суспільної організації -- концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Вдосконалення цих форм зумовлює зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно-енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується і транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.

3.4 Соціально-економічні фактори

Ці фактори мають винятково велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.

З розвитком науки і техніки дія окремих факторів розміщення послаблюється. Одночасно посилюється дія інших факторів, тобто їх актуальність зростає. Так, впровадження трудозберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. В сучасних умовах зростає роль фактора часу, оскільки суспільству не байдуже, протягом якого часу буде споруджений певний виробничий об'єкт. З одного боку, зволікання з будівництвом може дезорганізувати виробництво в інших галузях, які орієнтуються на його продукцію. Звідси суспільство має збитки матеріальні і моральні. З другого боку, збільшення строків будівництва означає омертвіння вкладених коштів, що зумовлює зростання вартості витрат на завершення спорудження об'єкта.

У сучасних умовах на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив матиме геополітичний фактор. Україна має дуже зручне географічне положення: приморське розташування; близькість до країн Центральної і Західної Європи та Близького Сходу; наявність розвиненої транспортної мережі міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Туреччиною, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною і Угорщиною.

Важливим фактором розміщення продуктивних сил в Україні є національний, тобто наявність великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. На півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості російськомовного населення в містах України і особливо в Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних ЗВ'ЯЗКІВ України з країнами Європи, Азії, країнами - членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження. Позитивний вплив на поведінку іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян. Разом з тим економічна політика Роси відносно України потребує відповідних кроків до утвердження економічного суверенітету нашої держави. Це насамперед подальший розвиток власного паливно-енергетичного комплексу, розширення економічних відносин з іншими країнами з метою зведення до мінімуму сировинної залежності від Росії, створення нових галузей виробництва для забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку тощо. Для нормального функціонування багатьох підприємств важкої промисловості і особливо машинобудування в Україні вирішується складне завдання -- створення багатьох виробництв, які б виготовляли комплектні деталі. Виконання цього завдання потребує відповідного обґрунтування розміщення нових виробництв, що, в свою чергу, може істотно змінити сучасний характер розміщення продуктивних сил в Україні.

Висновок

Отже, продуктивні сили - це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи.

Розміщення продуктивних сил - це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити “ моментальний знімок ” об'єктів народного господарства й позначити їх на карті, проте слід пам'ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці.

Основними чинниками розміщення продуктивних сил є природно-географічні, демографічні, техніко-економічні та соціально економічні. Які впливають на принципи розміщення продуктивних сил. До них можна віднести такі основні: раціонального розміщення виробництва, оптимального та комплексного розміщення виробництва, розміщення підприємства згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва, збалансованості та пропорційності, збереження екологічної рівноваги та обмеженого централізму.

Література

Є.П. Качан “Розміщення продуктивних сил України”, Київ “Вища школа”, 1997 рік.

“Економіка України” № 11, 1997 рік, ст. 30.

В. Герасимчук “Как преодолеть кризисные тенденции в машиностроении” // “Деловые новости” № 8, 1996 год, ст. 57.

О.І. Заставний “Географія України” 1994 рік.

Л.Т. Кирилюк “Проблеми та перспективи розвитку і реалізації машинобудівного комплексу” // “Економіка України” № 5, 1998 рік, ст. 22-30.

А.А. Стьопін “Причини дуже складного фінансово-економічного стану підприємств машинобудування” // “Економіка України” № 3, 1997 рік, ст. 27-31.

М.Г. Пасько “Воєнно-промисловий комплекс України” // “Економіка України” № 6, 1996 рік, ст. 24-29.

А.В. Ильченко “Научно-технический и экспортный потенциал безопасности страны” // “Деловые новости” № 2, 1996 год, ст. 42.