КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО РОЗРОБКИ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

ВСТУП

Актуальність проблеми. У економічних умовах, визначуваних ринковими стосунками, підприємства організовують виробництво і збут продукції з метою задоволення потреб ринку і отримання прибутку. Це стає реальним тоді, коли виробник має в своєму розпорядженні можливість систематично коректувати свої науково-технічні, виробничі і збутові плани відповідно до змін ринкової кон'юнктури, маневрувати власними матеріальними і інтелектуальними ресурсами.

Дана можливість повинна ґрунтуватися на точних, своєчасних і економічно обґрунтованих розрахунках техніко-економічних показників роботи підприємства. Це дозволяє підприємству добре орієнтуватися в ході і перспективах техніко-економічного розвитку виробництва. Орієнтирами для діяльності будь-якого підприємства є його плани: план виробництва, план реалізації продукції, план розвитку і так далі. Виробнича програма є одним з таких планів, який відображає основні напрями і завдання розвитку в плановому періоді, виробничо-господарські зв'язки іншими підприємствами, профіль і ступінь спеціалізації виробництва.

Під час розробки виробничої програми підприємства або його підрозділа виникає необхідність ухвалення оптимальних планових рішень. Даний процес займає одне з центральних місць в системі управління виробництвом, оскільки від нього безпосередньо залежать кінців результати діяльності підприємства. Під оптимальним рішенням зазвичай розуміється досягнення в заданих умовах максимальних результатів або мінімальних витрат виробництва, такий об'єм виробництва, який забезпечує виконання укладених договорів і зобов'язань по випуску продукції (виконанню робіт) у встановлені терміни з мінімумом витрат і максимально можливою ефективністю.

Але, перед тим, як що-небудь розробити, необхідно дати неупереджену відповідь на питання про те, що вже побудоване, оцінити досягнутий рівень, зрозуміти, що не дороблене, що зроблене невірно, що заважає подальшому розвитку організації. Інакше кажучи, оптимізацію або побудову системи управління та планування виробництва слід починати з комплексної діагностики підприємства, з формування об'єктивної оцінки стану компанії в частині виконання нею найважливішої функції - планування і управління виробництвом. Це завдання для комплексної діагностики підприємства.

Грамотна оцінка досягнутого стану розвитку компанії, критичний і незалежний погляд «з боку» і витікаючи звідси рекомендації допомагають не лише підвести логічну рис під певним періодом розвитку компанії, але і побачити можливе майбутнє. Допомагають підготуватися до нього, або зробити необхідні зусилля, аби| змінити небезпечну тенденцію, що намітилася.

Комплексна діагностика виробництва представляє власникові системне бачення бізнес-ситуації в компанії, а також практичні рекомендації - що і як треба зробити, щоб досягти поставленої цілі. Крім того, консультант по управлінню не зупиняється на розробці аналітичного звіту за результатами діагностики і розробці програми подальшого розвитку, він також переходить до вищого етапу роботи з компанією - реалізує, упроваджує свої «що треба і як належить».

Проблемам оптимізації виробничої програми підприємства присвячено ряд наукових праць вітчизняних та закордонних вчених, а саме Конторовіча В, Каменіцера С., Покропівного С. Ф., Грещака М. Г., Петровича Й. М., Горфінкеля В. Я., Купрякова Є. М., Туровца О. Г., в яких досліджується сутність та необхідність розробки виробничої програми підприємства, її місце в організації виробництва, прийоми практичного вдосконалення виробничої програми на підприємствах, що працюють у ринкової економіці.

При цьому ще існують деякі проблеми, що потребують подальших досліджень, а саме дослідження проблем оптимізації виробничих програм для підприємств, що працюють в умовах ринку FMСG (товарів повсякденного попиту з високою оборотністю), на якому присутня висока конкуренція як за ресурси, так і за споживача.

Вищесказаним обумовлено актуальність теми випускної роботи магістра, вибір мети та завдань дослідження.

Мета і завдання роботи. Метою випускної роботи магістра є дослідження досягнень сучасної економічної науки в питаннях розробки виробничої програми підприємства, її оптимізації і взаємозв'язку процесу планування з комплексною діагностикою підприємства, а також оптимізація виробничої програми промислового підприємства за допомогою математичних оптимізаційних моделей.

Для досягнення поставленої мети у випускної роботі магістра поставлено наступні завдання:

- визначити поняття і сутність виробничої програми підприємства;

- визначити моделі і методи оптимізації виробничої програми, що використовуються в сучасній економічній науці;

- визначити зв'язок комплексної економічної діагностики підприємства і оптимізації виробничої програми підприємства;

- проаналізувати техніко - економічні показники підприємства - об'єкта дослідження;

- проаналізувати фінансовий стан «Кондитерської фабрики АВК м. Донецьк»;

- проаналізувати виробничу програму підприємства;

- проаналізувати сучасний стан ринку кондитерських виробів України;

- розрахувати вартість потенціалу об'єкту дослідження і оцінити рівень його використання в цілях оптимізації виробничої програми;

- визначити оптимальний обсяг виробництва в межах виробничої програми підприємства.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є ЗАТ «Кондитерська фабрика АВК м. Донецьк». Предметом дослідження є процеси оптимізації виробничої програми ЗАТ «Кондитерська фабрика АВК м. Донецьк», їх зв'язок і залежність від результатів комплексної економічної діагностики підприємства

Наукова новизна роботи полягає в тому, що розглядається взаємозв'язок комплексної економічної діагностики підприємства і розробки планових завдань взагалі і виробничої програми зокрема як єдиний, системний процес. Важливим є також дослідження проблем оптимізації виробничих програм для підприємств, що працюють в умовах ринку FMСG| (товарів повсякденного попиту з високою оборотністю), на якому присутня висока конкуренція як за ресурси, так і за споживача.

Практична цінність роботи полягає у розробці практичних рекомендацій по просуванню продукції підприємства на ринок з метою збільшення виручки, посилення оборотності оборотних коштів, зменшення величини кредиторської заборгованості підприємства. Практичні рекомендації було впроваджено в практику роботи ЗАТ «Кондитерська фабрика АВК м. Донецьк», що підтверджено довідкою про впровадження.

Апробація результатів випускної роботи магістра. Результати дослідження пройшли апробацію на Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми розвитку сучасного суспільства: економіка, соціологія, філософія», 20-21 травня 2010, Дніпропетровськ.

РОЗДІЛ 1. КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО РОЗРОБКИ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття і сутність виробничої програми підприємства

Виробнича програма є системою планових завдань по випуску продукції встановленої номенклатури, асортименту і якості, призначеної для задоволення різних потреб підприємства.

Поняття «виробнича програма» глибоко досліджувалася в роботах радянських економістів, таких як Конторовіч В, Каменіцер С., Піщулін Р., Мельник М.В. та ін. Цікаво, що ще в роки перших радянських п'ятирічок розроблялися виробничі програми з розвитку вугільної галузі в Донецькому регіоні. У 1925-1926 роках Центральним Управлінням Державної промисловості ВСНГ у Москві була видана «Виробнича програма Донецького державного каменовугільного треста «Донуголь» на 1925-1926 операційні роки». Причому обсяг роботи складав 220 сторінок, що вказує на ретельний підхід до складання виробничої програми.

За часи планової економіки, що панувала у радянському господарстві, дослідженню різних аспектів планування приділялося найпільніша увага. Можна сказати, що напрацювання радянських економістів, особливо у області виробничого планування, і досі є актуальними. Наприклад, в роботі В. Конторовіча і С. Каменіцера, «Економіка, організація і планування промислового підприємства» зазначено, що: «виробнича програма підприємства - (об'єднання) є системою планових завдань по випуску продукції встановленої номенклатури, асортименту і якості, призначеної для задоволення потреби народного господарства.

Розробка виробничої програми починається звично з визначення найменувань і кількості продукції (готові вироби, напівфабрикати, послуги і т. п.), які потрібні народному господарству і індивідуальним споживачам. Це передрішає необхідність починати складання виробничої програми з розрахунку номенклатури, кількості і об'єму продукції, що реалізовується.

У плані реалізації продукції підприємства (об'єднання) встановлюються об'єм і структура постачань продукції, що випускається, а також сума виручки і прибутку від реалізації продукції.

Робота по складанню плану виробництва підприємства потребує подальшого вдосконалення на основі вживання економіко-математичних методів. Одним з них є матричне моделювання плану. Застосовуються і інші методи оптимізації плану виробництва продукції. При оптимізації виробничої програми самостійного підприємства завдання полягає в тому, щоб, виходячи з певних ресурсів устаткування, робочої сили, матеріалів, з врахуванням реальних умов і обмежень, замовлень і вимог на продукцію визначити виробничу програму і реалізувати її з найкращими результатами».

Теоретичні основи розробки виробничої програми широко представлені в роботах сучасних вітчизняних й зарубіжних економістів: Покропівного С. Ф., Грещака М. Г., Петровича Й. М., Горфінкеля В. Я., Купрякова Є. М., Туровца О. Г., Сербіновського Б.Ю., Фанделя Р. та ін. Вони визначили принципи розробки виробничої програми підприємства в умовах сьогодення, її місце в організації виробництва, розробили прийоми практичного вдосконалення виробничої програми на підприємствах, що працюють у ринковій економіці.

Детально розкритий процес розробки виробничої програми в роботах сучасного українського ученого - економіста М.Г. Грещака. Зокрема, він відзначає: «виробнича програма підрозділів основного виробництва це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Порядок розроблення програми підприємства значною залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут значення технологічний між підрозділами завершеності в них циклу виготовлення| продукції, спрямування їі на подальшу обробку внутрішньо коопераційне| споживання на ринок, за межі підприємства.

Загальна схема розробки виробничої програми за умов наявності в складі підприємств внутрішньої кооперації та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо| на ринок, показана на малюнку. В іншому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продаж (постачання) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продаж продукції підприємства (централізоване розроблення плану «зверху-вниз») або остаточно його формувати (метод «знизу-вверх»), що передбачає самостійне формування підрозділами - центрами прибутку портфеля продаж продукції|. Цей варіант планування близький виробництва продукції самостійним підприємством і детального розгляду тут не потребує».

У роботах відомого українського ученого - економіста професора С.Ф. Покропівного про виробничу програму підприємства говориться наступне: « найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша - обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга - вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: дані про виявлений в процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачі|, що відображає його постійні господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), як передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення сплати постачань і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємств обґрунтованих державні| контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продажів суспільно важливих видів продукції, будь-яку інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим».

У роботах російського вченого професора О. Г. Туровца про виробничу програму підприємства наголошується: «складання виробничої програми завжди зв'язане з розглядом різних варіантів структури планованої продукції шляхом зіставлення її з попитом, а трудомісткості робіт - з виробничою потужністю і наявністю трудових ресурсів, з можливістю матеріально технічного забезпечення, особливо кооперованих постачань заготовок, напівфабрикатів і, нарешті, з виходом на контрольні показники за об'ємом продукції і реалізації, собівартості і прибутку, зростанню праці і іншим показникам.

Висока якість продукції підвищує ефективність її споживання. Вибір як оптимального такого варіанту програми, який забезпечує найбільший рівень задоволення потреб суспільства, гарантує високий рівень реалізації продукції і створює додаткові фінансові можливості розвитку організації.

На основі плану реалізації продукції (РП) розраховують план виробництва товарної продукції (ТП). План реалізації продукції є базою для визначення доходу підприємства і джерелом погашення витрат підприємства. Розрахунок об'ємів реалізації виконується по кожному виду продукції з врахуванням змін залишків готовій продукції на складі і товарів, відвантажених на початок і кінець планового періоду».

У роботах російського вченого професора Горфінкеля В.Я. детально розроблений аспект категоризації показників ефективності виробничої програми.

У роботах німецького дослідника Гюнтера Фанделя наголошується, що: «за допомогою планування з'ясовують, які завдання і у якій часовій послідовності слід вирішувати відповідно до мети підприємства. При плануванні виробництва розв'язується така загальна мета: яким чином в одному чи декількох планових періодах забезпечити максимальну прибутковість виробництва або як виготовити певну кількість кінцевої продукції у той же самий період з найменшими витратами. Звідси випливають окремі часткові задачі планування виробництва. В спеціальній літературі та заводській практиці до таких завдань відносять: розробку виробничої програми, вибір методу виробництва, формування виробничого потенціалу, планування виробничого процесу». Також: «за допомогою наявних факторів виробничі підприємства в більшості випадків можуть виготовляти низку благ для задоволення потреб людей. Так, наприклад, автомобільний завод випускає вантажні, легкові автомобілі, спеціальні транспортні засоби для збирання сміття або снігу. Підприємства пропонують не один продукт, а широкий асортимент продукції поклад від обставин. В зв'язку з цим виникає питання, які продукти виготовляти комбінуванням наявних факторів виробництва. Відповідь на нього дається в процесі розробки виробничої програми. Сутність задачі в тому, щоб вибрати такі види і кількість благ, що виготовляються в плановому періоді, які дадуть найбільший прибуток підприємству. Таким чином, в процесі складання виробничої програми, що забезпечує найбільший прибуток, визначаються два основних параметри для кожного вигляду продукту. З'ясовується, чи доцільно взагалі вводити певний виріб в оптимальну виробничу програму і якщо так, то в якій кількості».

У тій же роботі дається наступне визначення виробничої програми: «виробнича програма - це перелік типів продукції, якові виготовлятимуть в певному виробничому періоді із зазначенням її кількості. Вона включає специфічний для певного періоду випуск продукції в межах номенклатури, властивої для виробничого профілю підприємства. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі періоди, наприклад, перехід від виробництва| електричних швейних машин до виготовлення друкарських машинок потребує часу.

Щодо виробничої програми, наприклад, типів і кількості швейних машин, то її можна змінювати в короткі проміжки часу. Отже, виробнича програма регулюється підприємством. Її вплив на витрати безпосередньо обумовлений кількістю ресурсів, потрібних для виготовлення продукції».

Отже, виробнича програма є результатом узгодження наступних цілей підприємства:

1. Здобуття максимального прибутку.

2. Облік реальних фінансових і інших ресурсних можливостей|.

3. Цілковите задоволення потреб ринку збуту.

4. Максимальне зниження виробничих витрат, в т.ч. максимально можливе завантаження устаткування.

При розробці конкретної виробничої програми треба врахувати терміни і об'єми постачань продукції на ринок і максимальне рівномірне завантаження виробничих потужностей. Відповідно на підставі виробничої програми мають бути сформовані (або скоректовані) інші розділи комплексного плану підприємства (рис. 1.1). Виробнича програма включає наступні основні розділи:

1. План по виробництву продукції підприємства.

2. План випуску продукції на експорт.

3. План по підвищенню якості продукції.

4. План реалізації продукції.

Виробнича програма містить дані по виробництву і реалізації продукції за об'ємними показниками (вал, товар, реалізація), номенклатурою, асортиментом і якістю із розбиттям по календарних періодах, виходячи з плану збуту.



Рис. 1.1 Взаємозв'язок виробничої програми із іншими планами

Робота по складанню виробничої програми має свої особливості для різних типів виробництва. Для одиничного і дрібносерійного виробництва виробнича програма розробляється на основі графіка виготовлення виробів відповідно до затверджених термінів здачі продукції споживачам. Календарній графік запуску-випуску виробів розробляється в порядку, зворотному ходу технологічного процесу, на основі тривалості виробничого циклу після всіх видів робіт (випробування, збирання, механічна обробка, подача заготовок).

Для серійного виробництва планування випуску продукції протягом часу виконується з врахуванням незавершеного виробництва на всіх стадіях виробничого процесу і зміни номенклатури виробів, що запускаються у виробництво.

Масове виробництво здійснюється зазвичай потоковим методом і в зв'язку з цим виробнича програма розробляється одночасно по підприємству і всім основним цехам, із розбиттям по кварталах і місяцях.

Не дивлячись на тих, що для певних видів продукції терміни виготовлення (здача) встановлюються після договорів із замовником, підприємство має можливість розробляти різні варіанти виробничої програми випуску продукції в часі в цілях досягнення цілковитого і рівномірного завантаження устаткування і робочих місць. Число варіантів розподілу (комбінації) випуску виробів при будь-якому типі виробництва може бути значним. Найбільш доцільні варіанти можна отримати шляхом використання методів програмування.

Основними показниками виробничої програми є: номенклатура, що містить найменування продукції з вказівкою кількості, якості і термінів здачі; товарна продукція; незавершене виробництво; валова продукція.

Визначені на основі розрахунків розміри випуску продукції в натуральному вираженні ще не можна розглядати як реальне завдання по її виробництву, тобто як виробничу програму. Випуск планованого об'єму продукції передбачає наявність відповідних виробничих потужностей.

Розробка виробничої програми здійснюється на більшості промислових підприємств в три етапи:

1. Складання річного виробничого плану для всього підприємства.

2. Визначення або уточнення на основі виробничої програми пріоритетних цілей на плановий період.

3. Розподіл річного плану виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства або виконавцям.

Відомі визначення виробничої програми в процесі дослідження об'єднані в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Визначення виробничої програми різних авторів

Автор	Поняття
1	2
Г. Фандель	Виробнича програма- це перелік типів продукції, якові виготовлятимуть в певному виробничому періоді із зазначенням ії кількості.
М.Г. Грещак	Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів.
С.Ф. Покропівний	Виробнича програма (план виробництва продукції) - конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період.
В. Я. Горфінкель	Виробнича програма (план виробництва продукції) - план по темпу зростання виробництва товарної продукції в натуральному вираженні, включаючи показник якості продукції.
А.І.Ільін	Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, відповідний по номенклатурі, асортименту і якості вимогам плану продажів.
О.Г. Туровец	Складання виробничої програми завжди зв'язане з розглядом різних варіантів структури планованої продукції методом сопоставлення її із спросом, а трудомісткості робіт - з виробничою потужністю і наявністю трудових ресурсів, з можливістю матеріально-технічного забезпечення, особливо кооперованих постачань заготовок, напівфабрикатів і, нарешті, з виходом на контрольні показники за об'ємом продукції і реалізації, собівартості і прибутку, зростанню продуктивності праці і іншим показникам.

На наш погляд, найбільш розширенним визначенням виробничої програми підприємства є визначення С.Ф.Покропівного: «Виробнича програма (план виробництва продукції) - конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва подукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період».

1.2 Моделі і методи оптимізації виробничої програми підприємства

Під час розробки виробничої програми підприємства або його підрозділу виникає необхідність ухвалення оптимальних планових рішень. Даний процес займане одне з центральних місць в системі управління виробництвом, оскільки від нього безпосередньо залежать кінцеві результати діяльності підприємства.

Під оптимальним рішенням зазвичай розуміється досягнення в заданих умовах максимальних результатів або мінімальних витрат виробництва.

Отже, під оптимальним обсягом виробництва продукції розуміється такий об'єм, який забезпечує виконання укладених договорів і зобов'язань по виробництву продукції (виконанню робіт) у встановлені терміни з мінімумом витрат і максимально можливою ефективністю.

Для різних цілей і на різних стадіях розробки і коректування виробничої програми можуть бути використані моделі оптимізації різного типа: оптимізаційні, детерміновані, імітаційні, матричні, статистичні, графічні.

Модель (у широкому розумінні) -- образ (в т.ч. умовний або уявний -- зображення, опис, схема, креслення, графік, план, карта і т. п.) або прообраз (зразок) якого-небудь об'єкту або системи об'єктів, використовуваний за певних умов як їх "заступник" або "представник".

На практиці найширше і ефективніше вживання отримали оптимізаційні моделі, що дозволяють виявити максимум (або мінімум) критерію оптимізації виробничої програми при чітко заданих обмеженнях. Ця модель має вигляд:

(1.1)

де R - сума прибутку;

H - кількість випущеної продукції;

i, - різні види продукції, різні способи виробництва і різні види ресурсів;

a_ij^r - величина прибутку по окремих виробах при різних способах виробництва;

x_ij^r - обсяг виробництва різних видів виробів при різних способах виробництва.

Основною метою вживання такої моделі є все стороннє обґрунтування і правильний вибір критерію оптимізації. Найчастіше критерієм оптимізації виробничої програми можуть бути наступні показники: максимум випуску продукції, максимум здобуття прибутку, максимум використання виробничої потужності.

Критерієм оптимізації виробничої програми для цехів, ділянок можуть бути показники: мінімум простоїв устаткування, мінімум браку, мінімум відходів і так далі. Якщо в систему вводять обмеження використання ресурсу, і його вжиток лімітований, то використовують формулу:

(1.2)

де P^r_{i j} - расход ресурсу J-го вигляду I-й продукції при виготовленні r-м способом (1.R, 1.H);

B_j- ліміт здобуття j-того вигляду ресурсу.

На стадії перспективного і середньострокового прогнозування виробничої програми застосовуються статистичні моделі і моделі детермінованого моделювання.

Детерміновані моделі застосовуються у вигляді набору кількісно вимірюваних чинників, що впливають на результативний показник.

Детерміновані моделі можуть бути двох видів: адитивні і мультиплікативні.

Адитивні моделі мають вигляд|вид| сум деяких величин:

(1.3)

Мультиплікативна модель представляється як добуток чинників:

(1.4)

Для використання таких моделей необхідно вирішити головне питання обґрунтування чинників|факторів|, що вводяться в модель. При цьому їх число має бути обмежене, а вплив істотний. Мета вживання таких моделей - знайти найбільш економічні дороги|колії| досягнення заданого рівня об'єму виробничої програми.

Імітаційна модель дозволяє відтворити і зіставити варіанти рішень і ходу виробництва.

Імітаційна модель є найбільш складною і вимагає вживання широкого математичного апарату, включаючи оптимізаційні, детерміновані, матричні моделі.

Імітаційна модель часто застосовується в складних ситуаціях, наприклад, потрібно створити модель модифікації купівельних потреб у зв'язку із зміною цін товарів на ринку.

Такі моделі широко застосовуються в перспективному, поточному і оперативному плануванні виробничої програми.

При розробці річної виробничої програми необхідно забезпечити максимальний сукупний дохід, високу фінансову стійкість і платоспроможність кожного підприємства. Це передбачає відбір і включення в план виробництва найбільш конкурентоздатних і високодохідних товарів У американських корпораціях для цього застосовується матрична модель, відома як матриця консультаційної групи Бостона (БКГ). Вона дозволяє класифікувати кожен вид продукції по його долі або питомій вазі на ринку відносно основних конкурентів або в загальному обсязі виробництва даного стратегічного господарського підрозділу. Використовуючи матрицю БКГ, підприємство може визначити, який вигляд продукції або який підрозділ грає провідну роль в порівнянні з конкурентами, а також як повинне розвиватися її виробництво зараз і як зростатимуть або скорочуватимуться надалі обсяги випуску і збуту товарів. Матриця БКГ будується на тому економічному припущенні, що чим більше доля продукції на ринку, тим нижче відносні витрати і вище загальний прибуток.

Рис. 1.2. Матриця БКГ

Матриця БКГ може служити лише одним з орієнтирів для включення в річну виробничу програму тих або інших товарів з портфеля замовлень, що є на підприємстві. Для ухвалення остаточного рішення слід неодмінно брати до уваги такі загальновідомі економічні показники, як сукупний дохід, граничні витрати і багато інших розрахунково-планових даних.

Метод (від греч. мЭипдпт -- «спосіб») -- систематизована сукупність кроків, дій, які необхідно зробити, щоб вирішити певне завдання або досягти певної мети

До методів визначення оптимального обсягу виробництва відносяться:

- метод зіставлення валових показників;

- метод зіставлення граничних показників.

При використанні цих методів застосовуються наступні допущення:

- підприємство виробляє і реалізує лише|тільки| один товар;

- метою|ціллю| підприємства є максимізація прибутку в даний період;

- оптимізуються лише ціна і обсяг виробництва (передбачається, що решта всіх параметрів діяльності підприємства залишається незмінними);

- обсяг виробництва в даний період дорівнює об'єму реалізації.

Приведені допущення можуть здатися досить жорсткими, проте якщо взяти до уваги, що саме ціна товару, що випускається, і обсяг його виробництва і реалізації, як правило, роблять найбільший вплив на економіку підприємства, вживання вказаних методів значною мірою підвищує вірогідність того, що будуть прийняті вірні рішення.

У роботі Й. М. Петровича «Економіка виробничого підприємства» про методи оптимізації обсягу виробництва і прибутку підприємства в короткотерміновому періоді зазначено «знаходження максимального прибутку підприємства вимагає такої вихідної інформації:

- обсяг виробництва, шт.;

- сукупний доход (виручка від реалізації продукції), тис. гр. од.;

- повні витрати - сума постійних та змінних витрат , тис. гр. од.

На підставі цієї інформації визначають розрахункове:

- прибуток - різницю між сукупним доходом та повними витратами, тис. гр. од.;

- граничні витрати - додаткові витрати на кожну додаткову одиницю продукції, тис. гр. од.;

- граничний доход - додатковий доход на кожну додаткову одиницю продукції, тис. гр. од…»

Алгоритм послідовності розрахунків щодо максимізації прибутку підприємства наведено на рис 1.3.

Рівень випуску, який треба визначити, може бути знайдений шляхом зіставлення граничних витрат і граничного доходу. Треба зважати на обмеження, що пов'язані з попитом - підприємство користується ринковою ціною. Ще одним обмеженням, яке впливає на вибір підприємства в процесі максимізації прибутку, є попит на продукцію підприємства. Ринкова структура накладає на фірму специфічне обмеження: оскільки всі підприємства в галузі мають невеликі розміри і випускають однорідну продукцію, кожна з них користується ринковою ціною.

Рис. 1.3 Алгоритм ефективних дій у розгортанні виробничої і комерційної діяльності

Прибуток збільшується до тієї точки, де зростаючі граничні витрати починають перевищувати граничний доход. Після цієї точки прибуток починає зменшувати. Таким чином, для максимізації прибутку підприємство повинна розширювати обсяги виробництва до тієї межі, поки граничний доход перевищує граничні витрати і терміново зупинити випуск при перевищенні витрат над доходом.

У роботі німецького економіста Гюнтера Фанделя про оптимізацію виробничої програми підприємства сказано: «ще декілька слів про виробництво, коли одночасно виготовляється широка палітра продуктів с різною кількісною комбінацією факторів. Для забезпечення максимальної прибутковості такого виробництва обсяги продукції слід зробити порівняльними у вартісному вимірі, тобто обчислити за цінами продажу. Таким чином визначається виручка. Після цього принцип доходності вимагає, щоб були реалізовані не просто ефективні виробництва, а передусім ті з них, які забезпечують максимальний прибуток, тобто найбільшу різницю між виручкою та витратами».

1.3 Комплексна діагностика підприємства і оптимізація виробничої програми

Під економічною діагностикою розуміється систематичний збір, відображення, аналіз і обробка даних спеціальними методами по різних аспектах виробничо-господарської діяльності підприємства. Діагностика - це функція, яка через інформацію пов'язує дослідників з ринками, споживачами, конкурентами, з всіма елементами зовнішнього середовища і безпосереднього оточення. Методи діагностичного дослідження пов'язані з ухваленням рішень по всіх аспектах управлінської діяльності. Вони знижують рівень невизначеності і стосуються всіх елементів підприємства, його зовнішнього середовищ по тих напрямах, які формують основу зростання прибутковості за рахунок збільшення долі продажів конкретного продукту на вибраному ринку.

Теоретичні основи діагностики досить|достатньо| широкий представлені в роботах вітчизняних і зарубіжних економістів: Баканова М.І., Бахрамова Ю.М., Вартанова А.С., Вороніна М.І., Глухова В.В., Дмітрієвой О.Г., Короткова Е.М., Муравьева А.І., Рапопорта В.Ш., Шеремета А. Д., Коласса Б. і ін. Вони визначили природу і форму діагностики, її місце в економічному аналізі, досліджували процедури і методи діагностики, розробили прийоми практичного вживання діагностичного аналізу на підприємстві.

Таким чином, сутність діагностики полягає у виявленні значних змін в досліджуваній системі і встановленні діагнозу.

Економістами даний ряд визначень економічної діагностики. Так, Р. І. Шніппер під економічною діагностикою передбачає «вивчення стану господарюючого суб'єкта, вплив чинників розвитку соціально - економічних процесів і виявлення відхилень від нормального розвитку. Економічна діагностика орієнтована як на пізнання економічних протиріч, так і на розробку заходів по їх рішенню. Комплексний характер економічної діагностики полягає в тому, аби прослідити динаміку досліджуваних процесів у взаємозв'язку, досліджувати прямі і зворотні зв'язки між процесами. Діагностичні методи покликані відображати причинне - слідчі зв'язки і залежності».

Початок процесу організації або перебудови виробничих процесів потребує неупереджену відповідь на питання про те, що вже побудоване, оцінки досягнутого рівня, розуміння, що не дороблене, що зовсім упущене, що зроблене невірно, що заважає подальшому розвитку компанії. Інакше кажучи, оптимізацію або побудови системи організації і управління виробництвом слід починати з його комплексної діагностики, з формування об'єктивної оцінки стану компанії в частині виконання нею найважливішої функції - організації і управління виробництвом.

В даний час багато керівників-практиків вважають, і небезпідставно, що грамотна оцінка досягнутого стану розвитку компанії, критичний і незалежний погляд «з боку» і витікаючи звідси рекомендації допомагають не лише підвести логічну рису під певним періодом розвитку компанії, але і побачити можливе майбутнє. Допомагають підготуватися до нього, або зробити необхідні зусилля, аби змінити небезпечну тенденцію, що намітилася.

Аудит виробництва представляє генеральному директорові, або власнику системне бачення бізнес-ситуації в компанії, а також практичні рекомендації - що і як треба зробити, щоб досягти поставлені цілі. Крім того, аудитор-консультант по управлінню не зупиняється на розробці аналітичного звіту за результатами діагностики і розробці програми подальшого розвитку. Найцікавіше починається тоді, коли консультант переходить до вищого етапу роботи з компанією - реалізує, упроваджує свої «що треба і як належить».

Особливості роботи і взаємодії з компанією має певний алгоритм. Аудитор, а на даному етапі він вже виступає як консультант, діє з повного схвалення власників-керівників компанії і по затвердженому ними плану. Дії носять характер розробки і впровадження конкретних організаційно-управлінських документів або алгоритмів робіт, що забезпечують вирішення раніше виявлених проблем. При цьому консультант використовує свої наявні успішні напрацювання або переробляє їх з врахуванням нового бачення проблеми або унікальних умов бізнесу.

Зв'язки на даному етапі здійснюються не безпосередньо із співробітниками компанії, а, як правило, носять опосередкований характер - через керівників відділів, директора по продажах, виконавчого або генерального директора. Якщо на попередніх етапах діагностики і розробки пропозицій удалося встановити контакт з керівниками структурних підрозділів і окремими співробітниками компанії, що дозволяє використовувати ефект синергії. Практичним втіленням ефекту синергії в даному випадку буде спільна із співробітниками компанії розробка впроваджуваних документів або алгоритмів робіт і від стажування результатів їх впровадження. Якщо ж такого контакту не удалося встановити, наприклад, унаслідок внутрішнього опору змінам з боку деяких керівників підрозділів або окремих співробітників, впровадження може носити «прохолодніший характер».

Розглянемо, як конкретно проводиться діагностика виробництва, які цілі і завдання ставляться, якими методами досягаються, умови і алгоритми роботи аудитора або групи експертів. Накопичений досвід оцінки бізнесу пропонує певний сценарій, що дозволяє провести оцінку достовірно і мінімізувати помилки.

Основні етапи діагностики підприємства представлені на рис. 1.4.



Рис 1.4 Основні етапи проведення комплексної діагностики підприємства

Системний підхід до успішного виробництва на етапі діагностики реалізується проведенням комплексної, незалежної діагностики існуючої системи виробництва, розробкою відповідного аналітичного звіту і пропозицій - програми розвитку бізнесу. Як само собою зрозуміле тут слід прийняти, що діагностика, аналітичний звіт і програма розвитку, що рекомендується, - це форми представлення результатів процесів консультування. А їх суттю є, по-перше, виявлені, згруповані і проаналізовані проблеми розвитку компанії. По-друге, - аналіз стану всіх бізнес-процесів виробництва і суміжних виробництвом елементів функціонування компанії. По-третє, - логічно обумовлена двома попередніми етапами система рекомендацій по оптимізації існуючої системи виробництва і її подальшому розвитку.

Результат і практична цінність оптимізації виробничої програми на основі комплексної діагностики в тому, що засновники отримують неупереджену експертну оцінку стану організації і управління і виробництвом в компанії. У тому числі нову для себе інформацію. Проблеми компанії, їх взаємозв'язок і вихід на кореневу проблему. Пропозиції по управлінському налаштуванню компанії, програму розвитку бізнесу і, найбільш ймовірно, пропозицію допомозі в реалізації розроблених рекомендацій.

Визначення сутності економічної діагностики різних авторів представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 - Визначення економічної діагностики різних авторів

Автор	Поняття
Савіцкая Г.В.	Діагностичній аналіз (експрес - аналіз) є способом встановлення характеру порушень нормального ходу економічних процесів на основі типових ознак, характерних лише для даного порушення.
Загорная Т.О.	Таким чином, економічну діагностику можна визначити як сукупність методів якісного і кількісного аналізу, методів прогнозування і оцінки ефективності використання ресурсів| підприємства для досягнення цілей розвитку бізнесу з урахуванням|з урахуванням| зовнішніх обмежень в рамках|у рамках| стратегічної зони господарювання.
Бердникова Т.Б.	Сутність діагностики фінансово - господарській діяльності підприємства полягає у встановленні і вивченні ознак, вимірі основних характеристик, що відображають стан машин, приладів, технічних систем, економіки і фінансів господарюючого суб'єкта, для передбачення можливих відхилень від стійких, середніх, стандартних значень і запобігання порушенню нормального режиму роботи.
Кустова Т.Н.	Предметом економічної діагностики є передбачення (на основі проведеного аналізу) і встановлення характеру порушень нормального ходу економічних процесів на основі типових Знание признаков позволяет быстро и точно характер нарушений, не производя непосредственных измерений, то есть без действий, требующих дополнительного времени и средств.

На наш погляд, найбільш розширеним визначенням економічної діагностики є визначення Загорной Т.О.: «Економічну діагностику можна визначити як сукупність методів якісного і кількісного аналізу, методів прогнозування і оцінки ефективності використання ресурсів підприємства для досягнення цілей розвитку бізнесу з урахуванням зовнішніх обмежень в рамках стратегічної зони господарювання».