Матеріально-технічна база та її вплив на господарську діяльність туристичного підприємства

Теоретичні основи дослідження матеріально-технічної бази туристичного підприємства. Загальна характеристика туристичної фірми. Діагностика стану її матеріально-технічної бази. Оцінка та напрямки підвищення ефективності використання матеріальної бази.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.09.2010
Размер файла 273,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи дослідження матеріально-технічної бази туристичного підприємства
    • 1.1 Матеріально-технічна база: поняття, складові та значення
    • 1.2 Оцінка складових матеріально-технічної бази для підприємства
    • 1.3 Науково-методичні основи дослідження матеріально-технічної бази
  • Розділ 2. Аналіз матеріально-технічної бази туристичного підприємства
    • 2.1 Загальна характеристика туристичного підприємства
    • 2.2 Діагностика стану матеріально-технічної бази туристичного підприємства
    • 2.3 Оцінка ефективності використання матеріально-технічної бази
  • Розділ 3. Напрямки підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази
    • 3.1 Фінансове забезпечення розвитку матеріально-технічної бази
    • 3.2 Вплив матеріально-технічної бази на господарську діяльність підприємства
  • Висновки та пропозиції
  • Список використаних джерел
  • Додатки
  • Вступ
  • Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин в Україні зумовлює діяльність підприємств, умов їх функціонування на ринку. Тому підприємствам для того, щоб вижити, необхідно правильно визначати свою стратегію та тактику поведінки на ринку для здійснення комерційної діяльності.
  • Перехід до ринкових відносин, особливості становлення ринку в Україні, складні тенденції в реалізації методів і засобів державного регулювання в економіці перехідного періоду обумовили необхідність пильної уваги до теорії і практики ефективних методів товароруху.
  • В процесі діяльності будь-якого готельного господарства виникає необхідність забезпечення оптимального процесу обігу послуг. Забезпечити оптимальний обіг послуг готельного підприємства можна за рахунок впровадження ефективних методів управління матеріально-технічною базою.
  • Сучасний туристський комплекс (повносервісний готель) має у своєму розпорядженні значну матеріально-технічну базу, яка забезпечує повносервісне комплексне та централізоване обслуговування туристів, що відпочивають у готелі. Великий перелік всієї матеріально-технічної бази готелю свідчить про її значність та складність. Ефективність використання матеріально-технічної бази готелю дає змогу отримати прибуток підпримєствові.
  • Саме тому тема дипломної роботи “Матеріально-технічна база та її вплив на господарську діяльність туристичного підприємства” є досить актуальною.
  • Теоретичну основу дослідження склали наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як Афанасьєв М.В. (Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства. -- Х.: ВД "ІНЖЕК", 2007) Бондар Н.М. (Бонгдар Н.М. Економіка підприємства. -- К.: А.С.К., 2004), Гончаров Є.І. (Гончаров Є.І., Економіка підприємства. -- Д.: Пороги, 2007), Манів З.О. (Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства. -- К.: Знання, 2006), Осипов В.І. (Осипов В.І. Економіка підприємства. -- О.: Маяк, 2005), Чаюн І.О. (Чаюн І.О. Економіка підприємства. -- К.: КНТЕУ, 2005), Шваб Л.І. (Шваб Л.І. Економіка підприємства. -- К.: Каравела, 2004) та ін.
  • Метою роботи є пошук шляхів підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази діяльності готелю в сучасних економічних умовах.
  • Реалізація поставленої мети здійснювалась шляхом вирішення наступних завдань:
  • · з'ясування поняття та складу матеріально-технічних ресурсів готелю;
  • · визначення методичних підходів щодо аналізу матеріально-технічного забезпечення;
  • · дослідження забезпеченості та ефективності використання матеріально-технічної бази готелю;
  • · планування заходів з підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази готелю.
  • Предметом дослідження є ефективність використання матеріально-технічної бази підприємств готельного господарства.
  • Об'єктом дослідження є готельне підприємство ВАТ „Аврора”.
  • Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові концепції та теоретичні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених в області аналізу діяльності підприємств, закони України.
  • В процесі дослідження використані традиційні способи та засоби економічного аналізу (табличного, порівняння, групування, графічний), обробка матеріалів з використанням персональних ЕОМ.
  • Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, а також списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження матеріально-технічної бази туристичного підприємства

1.1 Матеріально-технічна база: поняття, складові та значення

Сукупність засобів і предметів праці, що функціонують в готельному господарстві, складає його матеріально-технічну базу. Вона складається з основних та оборотних фондів.

Особливості матеріально-технічної бази готельного господарства полягають в тому, що засоби і предмети праці функціонують не тільки в процесі виробництва, але і в процесах реалізації і організації споживання послуг [52, c. 76].

Основні фонди -- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди -- частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування матеріальних запасів та інвентарю (тара).

Головними ознаками основних фондів є термін і їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

Доосновних виробничих фондіввідносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комукальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення [44, c. 185].

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди -- це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку (згідно з П(С)БО 7), така:

· земельні ділянки;

· капітальні витрати на поліпшення земель;

· будинки, споруди та передавальні пристрої;

· машини та обладнання;

· транспортні засоби;

· інструменти, прилади, інвентар (меблі);

· багаторічні насадження;

· інші основні фонди.

Група основних фондів "Земельні ділянки" відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 р. № 32/99 "Про продаж земельних ділянок не-сільськогосподарського призначення".

До групи "Капітальні витрати на поліпшення земель" відносять витрати неінвентарного характеру (не пов'язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, очищення полів від каменів і валунів, зрізування купин, осушення та ін.).

Група "Будинки, споруди та передавальні пристрої' охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні "допоміжні" та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти -- нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв'язку, лінії електроживлення та ін.

До групи "Машини та обладнання" відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

До групи "Транспортні засоби" належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи "Інструменти, прилади та інвентар (меблі)" відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.

До групи "Багаторічні насадження" відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.

До групи "Інші основні засоби" належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класифікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 р.).

До першої групивідносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.

До другої групиналежать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини [37, c. 126] .

До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації неви-користовуваного або маловикористовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший -- показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий-- показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття - відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів -- екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.

Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

· коефіцієнт змінності роботи устаткування -- відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

· напруженість використання устаткування (виробничих площ) -- випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

· коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування -- відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6). Напрямки інтенсифікації відтворення. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів.

Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5--6 та 2--3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50--55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці.

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів [12, c. 173].

Оборотні фонди -- це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запасистановлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70%. До складу виробничих запасів входять:

· сировина;

· основні та допоміжні матеріали;

· куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

· паливо;

· тара ї тарні матеріали;

· запасні частини для ремонту;

· інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношуваніпредмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці.

Незавершене виробництво -- це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовленняналежать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах), наприклад поковки, штампування, відливки заготівельного виробництва на машинобудівних підприємствах.

Витрати майбутніх періодівне є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

1.2 Оцінка складових матеріально-технічної бази для підприємства(готелю)

За своїм обсягом засоби підприємств послідовно набувають грошової, виробничої і товарної форм, що веде до їх поділу на виробничі засоби і засоби обертання.

Облік у натуральних показниках (площа будівель та споруд, одинична потужність машин тощо) необхідний для визначення кількості та виробничої потужності основних засобів. Цей вид обліку ґрунтується на паспортних даних основних засобів, які фіксують час придбання чи збудування, містять технічні характеристики засобів, а також інформацію щодо зміни їх стану (ремонт, модернізація, реконструкція тощо). Натуральні показники дають уявлення про кількісний склад основних засобів, але при цьому відсутня можливість співставлення різних об'єктів обліку та немає уявлення про їх спільну величину.

Вартісна оцінка основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів, визначення ступеня зносу та розміру амортизаційних відрахувань. Для оцінки основних засобів у вартісному вираженні використовуються початкова, відновлювальна і залишкова вартість основних засобів [20, c. 92].

Об'єкти основних засобів відображаються у бухгалтерському обліку при їх постановці на облік по первісній вартості.

Первісна вартість основних засобів -- сума фактичних витрат організації на їх набуття, спорудження та виготовлення, за винятком ПДВ та інших податків, що відшкодовуються.

При отриманні об'єкта як вклад у статутний капітал первісна вартість об'єкта основних засобів визначається в розмірі, встановленому засновниками організації.

При безповоротному отриманні основних засобів їх первісна вартість визначається на основі ринкових цін на дату оприбуткування (допускається експертна оцінка).

Оцінка об'єктів основних засобів, вартість яких виражена в іноземній валюті, виконується в загальному порядку на дату їх постановки на облік шляхом перерахунку вартості даних основних засобів в іноземній валюті у гривні по курсу НБУ.

Цей вид вартості використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань, розрахунку рентабельності та фондовіддачі, а також інших показників, які характеризують ефективність використання основних засобів.

Відтворювальна вартість -- вартість відтворення основних засобів, тобто їх будівництво чи набуття за ринковими цінами на конкретну дату. Відтворювальна вартість основних засобів визначається також за результатами їх переоцінки.

Первісну, а після переоцінки -- відтворювальну вартість прийнято називати балансовою вартістю.

Залишкову вартість основних засобів визначають шляхом віднімання суми зносу з їх балансової вартості. Вона дає змогу оцінювати ступінь зносу засобів праці й планувати оновлення та ремонт основних засобів.

Важливе значення для оцінки матеріально-технічної бази підприємства мають величини його виробничої потужності та показники аналізу її використання. Заслуговує також на увагу аналіз правильності самого розрахунку виробничої потужності.

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції (у натуральному вираженні й в оптових цінах) за рік (добу, зміну). Вона обчислюється виходячи з оптимального завантаження устаткування і виробничих площ, проектних показників продуктивності устаткування, прогресивних норм трудомісткості виробів, з урахуванням застосування передової технології і ефективної організації виробництва та праці.

Розраховану величину виробничої потужності підприємства зіставляють з виробничою програмою за бізнес-планом і з фактичним обсягом виробництва продукції. У результаті першого зіставлення одержують коефіцієнт планового використання виробничої потужності [22, c. 197].

Узагальнюючим показником технічного стану основних засобів є ступінь їх зносу, тобто відношення величини зносу до початкової вартості всіх основних частин (насамперед виробничого устаткування та робочих машин, які мають вирішальний вплив на потужність підприємства).

Ступінь зносу основних засобів та його зміни визначають співвідношенням сум основних засобів (F) та їх зносу (r) в активі та пасиві бухгалтерського балансу на початок і кінець аналізованого періоду, %:

,

де індекси 0 та 1 -- величини показників на початок та кінець періоду.

Якщо, наприклад, на підприємстві знос основних засобів зріс з 27,3 до 29,4 %, то це негативно характеризує дії підприємства щодо вдосконалення технічної бази виробництва.

Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношенням надходження за аналізований період основних засобів (Fн) до їх кількості на кінець року (F1), %:

.

Чим швидше відбувається заміна старого устаткування новим, тим більш ефективним та продуктивним є устаткування, оскільки при тривалому використанні воно морально старіє.

Для оцінки технічного рівня основних засобів визначають також частку прогресивного устаткування в загальній його кількості та вартості.

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих засобів є показник використання виробничої потужності.

Якщо сумарна виробнича потужність недостатньо використовується, то необхідно встановити, випуск яких саме видів продукції негативно впливає на загальний рівень використання потужностей за планом та фактично.

Показники використання потужностей -- плановий (Кпл) та фактичний (Кф) розраховують за формулами, %:

,

,

де ,  -- плановий та фактичний випуск і-го виду продукції; ,  -- планова та фактична потужність по випуску цього виду продукції.

Після цього з'ясовують причини неповного використання виробничих потужностей за цими видами продукції та планують дії, спрямовані на усунення цих причин, зокрема, підвищення пропускної спроможності виробництва.

Іншим узагальнюючим показником використання основних засобів є фондовіддача, тобто відношення обсягу продукції за аналізований період до основних виробничих засобів:

,

де Q -- випуск продукції; F -- основні виробничі засоби.

Показник, зворотний фондовіддачі, фондомісткість, який розраховують за формулами:

, або .

Перевагою показника фондомісткості є те, що його чисельник може бути розкладений на складові частини за окремими цехами та групами устаткування. Це дає змогу встановити вплив використання техніки на кожній виробничій дільниці на узагальнюючий показник використання засобів [35, c. 215].

При визначенні показників фондовіддачі та фондомісткості обсяг продукції може бути розрахований у вартісних, натуральних та умовних одиницях. У процесі аналізу ефективності використання майна підприємства доцільно використовувати показники, що характеризують рентабельність роботи підприємства. Це комплексні показники, що характеризують прибутковість підприємства.

З цією метою рекомендується використовувати такі показники рентабельності, які розраховують за даними звіту про фінансові результати:

1. Рентабельність усього майна підприємства (його активів)

.

Цей показник свідчить про те, скільки одиниць чистого прибутку отримало підприємство з кожної одиниці свого майна (загальної суми активів).

2. Рентабельність поточних активів

.

Цей показник показує, скільки одиниць чистого прибутку отримало підприємство на кожну одиницю його поточних активів.

3. Рентабельність власного капіталу

.

За допомогою цього показника з'ясовують, скільки чистого прибутку отримано підприємством на кожну одиницю власного капіталу.

4. Рентабельність інвестицій

.

Цей показник показує, який фінансовий результат від звичайної діяльності отримало підприємство на кожну одиницю валюти балансу за винятком короткострокових зобов'язань [7, c. 201].

Оборотні активи беруть одноразову участь у виробничому процесі, кардинально змінюючи при цьому свою натурально-речову форму. При цьому їх вартість повністю переноситься на знову створений продукт. Основним призначенням коштів у оборотних активах є забезпечення безперервності виробничого процесу. Аналіз оборотних активів подано в наступному розділі навчального посібника.

Аналіз структури майна підприємства та джерел його утворення має важливе значення для забезпечення стійкого фінансового стану підприємства. Тому на кожному підприємстві будь-якого виду діяльності та форми власності потрібно систематично оцінювати доцільність вкладання фінансових активів у активи, аналізувати в динаміці склад майна і джерела його утворення, виявляти причини змін у структурі майна та джерелах його формування, а також визначати на цій основі резерви підвищення ефективності використання майна.

Вартість усього майна підприємства визначають за даними Балансу (ф. № 1) як підсумок балансу або його валюта на певну календарну дату. Суму джерел формування майна підприємства обчислюють як підсумок пасиву балансу підприємства на ту саму календарну дату.

Зіставлення вартості майна та суми джерел його формування на початок і кінець року (або іншого календарного періоду) дає змогу визначити річні тенденції у змінах цих показників і зробити висновки щодо доцільності цих змін. Крім того, за даними балансу підприємства на початок і кінець року необхідно з'ясувати, які зміни відбулися в складі майна за основними структурними елементами, а також у джерелах їх формування.

У разі потреби визначення динаміки майна та джерел його формування за більш тривалий період слід проаналізувати загальну вартість майна та його структуру за низку років, що дасть змогу виявити тенденції зміни цих показників.

За допомогою даних такого аналізу аналітики підприємства зможуть зробити обґрунтовані висновки щодо можливостей підприємства використовувати власні кошти для формування майна та капіталу, визначити потребу підприємства у позикових коштах, надійність джерел формування фінансових ресурсів підприємства, а також за результатами аналізу намітити комплекс заходів щодо забезпечення в перспективі необхідних підприємству грошових надходжень.

Крім того, подібний аналіз дасть змогу з'ясувати, чи відповідають напрями й обсяги використання фінансових ресурсів підприємства перспективній стратегії його розвитку та вжити заходів щодо реструктуризації використання коштів підприємства.

При аналізі складу майна підприємства доцільно оцінити динаміку окремих структурних складових майна і зробити обґрунтовані висновки щодо тих змін, які відбулися в його структурі. З цією метою зіставляють у динаміці за низку періодів частки окремих структурних елементів майна [26, c. 103].

Крім загальної суми господарських коштів, що є у розпорядженні підприємства, доцільно окремо проаналізувати частку активної частини основних засобів, що являє собою частку від ділення вартості активної частини основних засобів на загальну вартість основних засобів.

1.3 Науково-методичні основи дослідження матеріально-технічної бази

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого -- її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (рис. 1.1).

Цей рис.1.1

Рис. 1.1 Форми технічного розвитку підприємства [23, c. 239]

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності) показники наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Основні показники технологічного рівня підприємства

Ознаки групування показників

Показники

Ступінь технічної оснащеності праці

Фондоозброєність праці

Енергоозброєність праці

Рівень прогресивності технології

Структура технологічних процесів за трудомісткістю

Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції

Середній вік застосовуваних технологічних процесів

Коефіцієнт використання сировини і матеріалів

Технічний рівень устаткування

Продуктивність (потужність)

Надійність, довговічність

Питома металомісткість

Середній строк експлуатації

Частка прогресивних видів у загальній кількості

Частка технічно та економічно застарілого в загальному парку

Рівень механізації та автоматизації виробництва

Ступінь охоплення робітників механізованого працею

Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

· механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

· коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

· коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

· рівень утилізації відходів виробництва;

· рівень забруднення природного середовища

У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

· установлення цілей -- визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

· підготовчий -- аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

· варіантний вибір рішень -- розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

· програмування (планування) робіт -- узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

· супроводження реалізації програми -- контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

· кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

· розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

· скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки.

Важливий фактор розвитку та інтенсифікації обслуговування споживачів підприємствами готельного господарства -- стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами, а також їхнє раціональне використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємствам матеріалів, комплектуючих виробів, енергоносіїв. Суттєво розширюється зона вибору контрагентів ринку, актуальнішою стає проблема раціонального використання матеріальних ресурсів. Матеріальні ресурси підприємство шукає, оцінюючи структуру попиту і пропозиції, їхню динаміку за окремими групами матеріалів за цей період. Крім того, враховує можливості та доцільність створення різних запасів, коректуючи їх на зміну умов обслуговування споживачів та на рівень інфляції [37, c. 198].

Головна мета аналізу -- визначити забезпеченість підприємства різними видами матеріальних ресурсів з погляду конкурентоспроможності його діяльності, пошуку резервів раціонального використання і зниження матеріаломісткості послуг. Дослідження місця та ролі, цілей і напрямів комплексного економічного аналізу використання матеріалів, оцінка внутрішніх і зовнішніх зв'язків аналізу в управлінні виробничими системами загалом в умовах товарно-сировинного ринку дають змогу виділити його загальну модель. Сукупність завдань кожного аналітичного блоку може змінюватися зі зміною цілей управління і з виникненням нестандартних ситуацій у діяльності бірж. У внутрігосподарському аналізі суттєво зростає значення оцінки нормативної бази матеріальних витрат.

Для того щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, потрібно:

· вивчити порядок розрахунку й обґрунтованості договорів на поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

· визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

· перевірити обґрунтованість норм запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

· виявити можливості зниження запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

· накреслити заходи щодо зниження понаднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Перевіряючи розрахунки потреби, треба з'ясувати, чи враховані зміни у номенклатурі та асортименті призначених послуг, чи враховані зміни питомих норм витрат на одиницю послуг, чи враховані заходи, спрямовані на підвищення технічного рівня обслуговування, вдосконалення організації праці.

Загальну потребу підприємства у певному виді матеріалів можна визначити за формулою:

П = Пп + Пе + Пр + Пз - 30,

де П -- загальна потреба;

Пп -- потреба на надання послуг;

Пе -- потреба на експериментально-дослідні роботи;

Пр -- потреба на ремонт;

Пз -- потреба на утворення нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

З0 -- запас на початок аналізованого періоду.

Перевіривши потреби у матеріальних ресурсах, визначають джерела їх покриття і забезпечення.

До внутрішніх джерел забезпечення належать: власне виробництво, використання відходів.

Аналіз строків і обсягів доставок матеріалів, за укладеними договорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі.

Стан нормативної бази у готельному господарстві все ще не повною мірою відповідає вимогам підвищення ефективності виробництва. Більшість норм визначається за фактичними витратами за попередній період або аналогічно. Тому на практиці трапляються застарілі, а іноді й завищені норми витрат, які не орієнтують на досягнення найкращих результатів і можуть бути джерелом зловживань і крадіжок. Відхилення фактичних витрат від таких норм не показує реальних перевитрат матеріальних ресурсів чи змін матеріаломісткості. Тому, аналізуючи обґрунтованість норм витрат, порівнюють:

· поточні норми та фактичні витрати з середньогалузевими;

· поточні норми на порівнювані послуги з нормами минулого року;

· фактичні витрати з поточними нормами.

Порівняння поточних норм витратної та фактичної витрат із середньогалузевими нормами дає змогу визначити місце підприємства серед його конкурентів. Треба також врахувати, що відхилення поточних норм від середньогалузевих може бути зумовлене різними природними замовами, станом техніки і технології тощо. Системний аналіз причин невідповідності поточних норм підприємства і галузевих норм допоможе знайти оптимальне рішення у визначенні реальних витрат, які приймають у розрахунок поточних.

Прогресивність поточних норм порівнюваних послуг визначають порівнянням їх з нормами минулих періодів. Порівняння фактичних витрат з поточними нормами показує ефективність використання матеріалів. Дані про відхилення норм з причин їх утворення (заміна одного матеріалу іншим, результати розкрою тощо) є важливою інформацією про зміну матеріаломісткості [43, c. 271].

Перевищення фактичних норм, норм минулого року свідчить про їх необґрунтованість або невиконання заходів щодо забезпечення нормативної витрати.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою пов'язаний з дослідженням матеріаломісткості обслуговування клієнтів підприємств готельного господарства.

Матеріаломісткість усього обсягу наданих послуг є узагальнюючим вартісним показником і визначає відношення всіх матеріальних витрат (без амортизації) до вартості послуг, характеризує витрати всіх видів матеріальних ресурсів (основних і допоміжних матеріалів, палива та енергії) на одну гривню послуг підприємств.

Поряд з розрахунком загального показника матеріаломісткості, доцільно визначати окремі показники, які характеризують використання окремих видів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних, палива, енергії); матеріаломісткість, паливомісткість, енергомісткість тощо.

Окремі показники дають змогу пов'язати вартісні показники матеріаломісткості з натуральними, проаналізувати структуру показника.

Питома матеріаломісткість конкретних видів послуг може бути визначена як у вартісному вираженні. Вартісний показник питомої матеріаломісткості визначають відношенням вартості витрачених матеріальних цінностей на послугу до її ціни [11, с. 125].

У розрахунку питомої матеріаломісткості на одиницю послуги й одну гривню ціни послуги використовують дані про витрати матеріалів.

Планування та аналіз питомих показників матеріаломісткості допомагають чітко визначати і розглядати динаміку та рівень матеріаломісткості всіх послуг.

Для характеристики матеріаломісткості розраховують два узагальнюючих показники: матеріаломісткість валового випуску і матеріаловіддачу.

Для визначення економії чи перевитрати матеріалів за рахунок зниження чи збільшення матеріаломісткості зміну коефіцієнта матеріаломісткості множать на матеріальні витрати базового періоду.

ІІри глибшому аналізі загальної матеріаломісткості визначимо, який з елементів матеріальних витрат вплинув на її зміну.

Розраховують часткові показники матеріаломісткості для різних елементів витрат: основних матеріалів, допоміжних матеріалів, паливних і енергетичних витрат. Методика розрахунку та аналізу цих показників така сама, як і аналізу загальної матеріаломісткості.

Матеріаломісткість перебуває під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, залежних і незалежних від діяльності підприємства.

Внутрішні фактори розглядають з двох позицій: ті, що характеризують прогресивність технологічного використання матеріалів, куплених виробів, відходів.

До зовнішніх факторів належать: зміна ринкових цін на матеріали, паливо, енергію; невиконання постачальниками зобов'язань за строками, розмірами та номенклатурою поставок, а також якістю матеріалів, які поставлюють і витрачають.

Фактори, які впливають на відхилення фактичної матеріаломісткості від нормативної, випливають із невідповідності фактичної вартості витрачених матеріалів нормативній. Ця невідповідність виникає через неповне здійснення заходів щодо економії матеріалів; відхилення в технології обслуговування, що зумовлює додаткові відходи та ін.

Усі ці причини можна поділити на фактори норм, фактори цін і фактори виробничих втрат.

Фактори норм об'єднують причини, пов'язані з впровадженням технології застосування замінників, механізації та автоматизації процесів, удосконалення організації робочих місць та ін.

Відхилення фактичних витрат від норм визначають на основі калькуляції собівартості окремих послуг і узагальнюють для всього випуску продукції. Вплив зміни фактора норм визначають шляхом множення різниці між фактичною та минулорічною витратами на минулорічну ціну.

Узагальнивши вплив цього фактора для всіх послуг, визначаємо зміну загальної матеріаломісткості. Визначені відхилення від норм і зміни норм аналізуються за причинами їх утворення.

Значним фактором впливу на матеріаломісткість випуску є втрати і відходи. Певна частка відходів і втрат при сучасній техніці є неминучою, її закладають у план (норму). У процесі аналізу важливо не тільки визначити ступінь впливу цих факторів, а й проаналізувати причини додаткових відходів.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відслідковування здійснення програм (планів).

Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх -- певну групу цілеспрямованих заходів (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Типовий зміст програми (плану) технічного розвитку підприємства [8, c. 81]

Головним недоліком чинного порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне «підсумовування» різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

Розділ 2. Аналіз матеріально-технічної бази туристичного підприємства

2.1 Загальна характеристика туристичного підприємства

Відкрите акціонерне товариство "Аврора" створено у 2001 році (номер свідоцтва про державну реєстрацію 04820622 від 25 листопаду 2001 р.).

За юридичним статусом ВАТ "Аврора" є підприємством колективної форми власності, юридичною особою, що діє на підставі Законів України "Про підприємництво", "Про підприємства", "Про підприємництво", "Про господарчі товариства", "Про цінні папери та фондову біржу", Статуту товариства.

Юридична адреса та фактичне місцезнаходження підприємства - м. Харків, вул. Артема, 10/12.

Відповідно до Статуту, затвердженого Установчими Зборами товариства, проведеними після первинного розміщення акцій, основними напрямами діяльності ВАТ "Аврора" є наступні:

· Прийом на обслуговування вітчизняних та іноземних туристів (громадян) - основна діяльність;

· Надання іноземним та вітчизняним туристам та громадянам, вітчизняним та закордонним юридичним особам комплексу туристських послуг: помешкання, харчування, транспортного обслуговування, відвідання музеїв, виставок історико-архітектурних пам'ятників, пам'ятників культури, культурно-видовищних та спортивно-оздоровчих заходів, організація виставок, конференцій, обслуговування симпозіумів, конгресів, інших послуг та заходів;

· Створення і утримання гральних закладів, організація азартних ігор;

· Організація, виробництво та реалізація рекламно-видавничої продукції, щодо туристичного продукту, з використанням засобів масової інформації, виставок, літератури, інформаційних матеріалів;

· Здійснення перевезень громадян України, іноземних туристів та вантажів за кордон і з-за кордону;

· Організація усіх видів пасажирських перевезень;

· Надання послуг вітчизняним громадянам та іноземним туристам в перекладі з іноземної та на іноземні мови;

· Надання послуг по оформленню віз для виїзду за кордон;

· Надання консультаційних послуг в сфері туризму;

· Організація пунктів обміну іноземної валюти;

· Організація виробництва та продажу сувенірів, товарів народного промислу та вжитку, туристичного обладнання, тощо;

· Організація і здійснення оптової та роздрібної торгівлі промисловими і продовольчими товарами, тютюновими виробами, алкогольними напоями, комісійної торгівлі;

· Організація навчання, стажування, виробничої практики та працевлаштування за кордоном;

· Організація надання послуг по оформленню страхових полісів в сфері туризму;

· Організація міжнародного та внутрішнього туризму.

Хоча Статут товариства передбачає різноманітні напрями діяльності, але за питомою вагою головними видами діяльності ВАТ "Аврора" є готельне господарство і громадське харчування. Розглянемо систему управління ВАТ "Аврора". Система управління підприємством грунтується на Законі України "Про господарчі товариства" та Статуті ВАТ. Відповідно до цього створені органи корпоративного управління та підпорядковані їм виконавчі органи управління товариством, що формують організаційну структуру управління. До органів корпоративного управління належать:

· Загальні збори акціонерів - вищий орган товариства;

· Рада товариства;

· Ревізійна комісія;

· Голова правління;

· Правління.

Повноваження органів корпоративного управління, термін їх повноважень, порядок обрання та відкликання визначено Статутом товариства. Зазначимо, що персональний склад всіх органів корпоративного управління, їх обрання здійснюють виключно загальні збори акціонерів. Вищий орган товариства обирає виконавчий орган - Правління та Голову правління - Генерального директора ВАТ. Контракт з Головою правління укладає Рада товариства. Всі інші працівники ВАТ приймаються на роботу та звільняються з посад головою правління. Організаційна структура управління наведена на схемі (Рис. 2.1).

Рис. 2.1. Організаційна структура управління ВАТ "Аврора"

Наведена схема організаційної структури управління підприємством вказує на обов'язки та повноваження структурних підрозділів та посадових осіб. В наведеній структурі можна виділити такі рівні управління:

· Вищий - генеральний директор - перший керівник, який має повноваження від зборів акціонерів керувати поточною діяльністю підприємства, розпоряджатись його майном, коштами, укладати угоди, тощо; заступник генерального директора, головний бухгалтер, головний інженер, директор ресторану - члени Правління ВАТ;


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.