Міжнародні економічні відносини

Зміст

Вступ

1. Теоретичне обґрунтування напрямів зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Етапи розвитку міжнародних економічних відносин

1.2 Напрями зовнішньоекономічної діяльності

2. Методика аналізу зовнішньоекономічної діяльності

2.1 Використання зовнішньоекономічного балансу

2.2 Аналіз торговельних відносин



Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Актуальність роботи полягає у тому, що виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях.

Предмет дослідження. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі.

Метою даної роботи є дослідження методики аналізу зовнішньоекономічної діяльності і торговельних відносин, а також розгляд, тому для досягнення цієї мети в процесі дослідження були поставленні наступні завдання:

· опрацювати літературу;

· розглянути основні напрями зовнішньоекономічної діяльності;

· узагальнити показники, які використовуються для аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності;

· зібрати фактичний матеріал і проаналізувати структуру і динаміку зовнішньоекономічної діяльності України.

Дослідженням ефективності зовнішньоекономічної діяльності займались такі автори: Пухтаєвич, Козик та інші.

У роботі використовувались наступні методи дослідження: теоретичний, аналітичний, аналіз, синтез.

Структура роботи викладена в двох розділах. Перший розділ - теоретичне обґрунтування напрямів зовнішньоекономічної діяльності.

У другому розділі наукової роботи розглянуто платіжний баланс і чинники під впливом яких він формується, а також напрями та методику аналізу міжнародної торгівлі.



1. Теоретичне обґрунтування напрямів зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Етапи розвитку міжнародних економічних відносин

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм, міжнародної торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. Для обміну призначалися переважно предмети розкоші та окремі види сировини.

Значно більшого розвитку набула міжнародна торгівля х виникненням капіталізму, тобто з переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Поява великого машинного виробництва, поліпшення умов транспортування, всебічний розвиток ринкових відносин утворили можливість і необхідність поширення зовнішньої торгівлі. У торгівлю були залучені практично всі країни світу. Виник світовий ринок, а з переходом в кінці ХІХ ст. До монополістичного капіталізму утворилася світова система господарства. Об'єктом міжнародних відносин стала не лише торгівля, а й фактори виробництва. Великий монополістичний капітал в погоні за надприбутками все частіше почав перетинати кордони країн, розширюючи міжнародний обмін. Почалася інтернаціоналізація господарський відносин, що разом з інтернаціональним капіталом сприяло виникненню монополій. Між ними зав'язалася гостра боротьба за ринки збуту, джерела сировини, галузі вкладання капіталу. Результатом цієї боротьби став економічний поділ світу. Національне виробництво стало інтернаціональним і набуло багатьох міжнаціональних і міжнародних ознак. Характерною для нього є активізація спільної підприємницької діяльності з широким залученням до країни іноземного капіталу, формування міжнародних господарських комплексів та виникнення міжнародної власності. Економічні відносини між країнами набули глобального характеру, стали міжнародними. У другій половині ХХ ст. Міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та украплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв'язки пронизують більшість національних економік, сприяючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ - відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) -- внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам міжнародних економічних відносин.

До умов розвитку міжнародних економічних відносин належать:

1 більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб'єктів МЕВ, тобто покупців і продавців -- учасників міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;

2 зростаюча залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів;

3 використання у сфері МЕВ різних національних валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;

4 значно більший економічний потенціал суб'єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно з суб'єктами національних економічних відносин (серед них кількісно переважають дрібні та середні підприємства й підприємці, які їх очолюють);

5 зростання ролі і складності проведення маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;

6 збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін;

7 раціональне поєднання державного та наддержавного регулювання, транснаціональної планомірності та ринкових важелів при формуванні господарського механізму в межах світового господарства.

До основних факторів розвитку МЕВ належать:

неоднорідність природних, географічних, демографічних, економічних умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;

поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, особливій та одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне розширення номенклатури продукції;

підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впливом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);

-- необхідність хоча б часткового подолання зростаючого розриву між високорозвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;

поглиблення глобальної екологічної кризи, послабити або подолати яку можна лише спільними зусиллями всіх країн;

зростання могутності і посилення ролі міжнародних економічних та громадських партій з їх вимогами на поглиблення співробітництва між різними країнами.

Форми міжнародних економічних відносин

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки - на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні.

На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на макрорівні - окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні - національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні - міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних відносин:

1. міжнародна торгівля.

2. міжнародна міграція капіталу;

3. міжнародна міграція робочої сили;

4. міжнародна передача технології;

5. міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6. міжнародна економічна інтеграція.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією - із суто комерційної вона може значною мірою перетворитись у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Наведені вище характерні особливості різних форм міжнародних економічних відносин є узагальненими.

1.2 Напрями зовнішньоекономічної діяльності

Сучасні процеси інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва визначають характерні тенденції швидкого зростання зовнішньоекономічних зв'язків темпами, що випереджають темпи зростання ВВП країн -- активних учасниць міжнародної діяльності. Вирішення проблеми науково-технічного прогресу потребує значних матеріальних витрат, висококваліфікованих кадрів і стає можливим у результаті об'єднання зусиль різних країн, їх співпраці. Таким чином, виникає необхідність міжнародного поділу праці, перевагами якого є: підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях та ефективності використання власних ресурсів; розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом; збільшення обсягу ринку товарів і послуг.

На міжнародний поділ праці впливають різні чинники, основними з яких вважаються: рівень економічного розвитку та технологій; кількість населення та кваліфікація робочої сили; ресурси капіталу; природні ресурси та забезпеченість корисними копалинами, географічне положення країни; віддаленість від основних ринків збуту і світових транспортних магістралей; відмінності соціально-економічних умов -- особливості історичного розвитку, освітній та культурний рівень населення, традиції тощо.

До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу відносять:

§ міжнародну торгівлю товарами й послугами;

§ рух капіталів та іноземні інвестиції;

§ міграцію робочої сили -- переміщення працездатного населення, обумовлене економічними чинниками;

§ обмін у сфері науки й техніки;

§ валютно-кредитні відносини;

§ міжнародні перевезення;

§ міжнародний туризм;

§ маркетинг;

§ лізинг -- довгострокову оренду устаткування;

§ інжиніринг -- інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні послуги комплексного характеру під час проектування та спорудження промислових об'єктів .

Така діяльність регулюється зовнішньоекономічною політикою держави.

Існують певні показники розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни:

· динаміка зовнішньої торгівлі -- обсяг товарообігу, експорту, імпорту;

· динаміка цін на експортні та імпортні товари;

· зміна структури зовнішнього товарообігу;

· частка країни у світовому товарообігу;

· іноземні інвестиції;

· динаміка та структура зовнішнього боргу;

· участь у міжнародній спеціалізації;

· ефективність роботи зовнішньоторговельних організацій.

Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв'язках характеризується широким спектром індикаторів, до яких належать:

o коефіцієнт відкритості національної економіки -- відношення обсягу експорту та імпорту до ВВП;

o коефіцієнт покриття імпорту експортом;

o частка чистого експорту у ВВП;

o товарна структура експорту та імпорту;

o товарна структура критичного імпорту;

o обсяг експорту та імпорту на душу населення;

o частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів;

o частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті);

o частка іноземних інвестицій у ВВП;

o обсяг і структура іноземних інвестицій;

o обсяг виробництва продукції іноземними та спільними підприємствами;

o співвідношення між обсягами залученого капіталу та експортом вітчизняного капіталу;

o співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках;

o енергомісткість і матеріаломісткість експорту;

o вплив виробництва експортної продукції на екологію;

o частка експорту (імпорту) наукомісткої продукції у загальному обсязі експорту (імпорту).

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг, що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка випливає з міжнародного поділу праці.

У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини, що приводить до покращання якісної структури міжнародної торгівлі; випереджальні темпи зростання торгівлі послугами; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у зовнішньоекономічних зв'язках.

Зовнішня торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової торгівлі); загальний стан економіки країни; кон'юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Вирізняють міжнародну торгівлю товарами й послугами. У сучасних умовах поряд зі зростанням обсягу торгівлі товарами стрімко розвивається світовий ринок послуг: транспортних, банківських, біржових, посередницьких, а також міжнародний туризм, страхові операції, реклама, обмін у культурній сфері, інформації, ярмарки тощо.

Слід зазначити, що не всі товари й послуги можуть бути експортовані чи імпортовані. Особливо це стосується послуг (наприклад юридичні, оренда житла тощо). Це має економічні наслідки, а саме -- рівновага між попитом і пропозицією цих товарів і послуг складається лише на внутрішньому ринку, внутрішні ціни можуть відрізнятися від світових.

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває під впливом таких основних чинників:

1) динаміка ВВП власного й у країнах -- торгових партнерах;

2) зовнішньоторговельна політика країни;

3) коливання курсу національної валюти.

Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари й послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямо пропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт -- динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено -- від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інструментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на ступінь інтенсивності самих обмежень. Наприклад, високоінтенсивними кількісними обмеженнями вважаються ембарго, квоти (не всі), обов'язкове ліцензування експорту-імпорту. До низькоінтенсивних відносять гнучкі квоти, автоматичні ліцензії, які обов'язково видаються органами влади.

Отже, характер торгової політики країни визначається з урахуванням середнього рівня митного тарифу і середнього рівня та інтенсивності кількісних обмежень. З огляду на це вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Відкритою визнається зовнішня торгівля країни, де середній рівень імпортного мита не перевищує 10 %, а кількісні обмеження низькоінтенсивні (в основному у формі реєстрації) і не перевищують 25 % імпорту.

Помірна торгова політика характеризується середнім рівнем імпортного мита від 10--15 % до 25 %, а нетарифні обмеження можуть бути високоінтенсивними, але коливатися в межа 10--25 % імпорту.

Для обмежувальної політики характерні більш високі митні та нетарифні обмеження від 25 % до 40 %. Якщо ж такі обмеження перевищують 40 %, то має місце заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоторговельна політика, таким чином, може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції шляхом застосування різних протекціоністських бар'єрів. Так, більш жорсткі протекціоністські заходи на імпорт у національній економіці зменшують останній, а такі ж заходи у країнах -- торгових партнерах знижують можливості експорту з країни. У результаті у першому випадку вжиті заходи сприяють зростанню чистого експорту, а в другому -- його зменшують.

Стосовно впливу коливання курсу національної валюти на чистий експорт відомо, що девальвація національної валюти відносно інших валют приводить до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. і навпаки, ревальвація національної валюти викликає скорочення чистого експорту внаслідок зменшення експорту і збільшення імпорту.

Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками, основні з яких такі.

Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг, аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень чистого експорту. Цей показник залежить від конкурентоспроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.

Коефіцієнт покриття імпорту експортом -- це відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної економіки від світового господарства і визначається у відсотках як відношення обсягу імпорту до ВВП.

Структура експорту -- це частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни -- на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.

Структура імпорту -- частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари -- машини, устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.

Експортно-імпортна квота -- це відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі окремо по товарах і послугах.



2. Методика аналізу зовнішньоекономічної діяльності

2.1 Використання зовнішньоекономічного балансу

Платіжний баланс характеризує зовнішньоекономічний стан країни на макрорівні. Вперше термін "платіжний баланс" було використано у 1767 році Д. Стюартом. Найбільш суттєвим напрямком використання даних платіжного балансу і супутньому йому балансі іноземних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни. Дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень з вивчення причин, що зумовлюють диспропорції в балансі й обґрунтування заходів з їх коригування.

Система платіжного балансу пов'язана з балансом іноземних інвестицій, який орієнтований на запаси. Баланс іноземних інвестицій складається на визначену дату (на кінець року).

За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і неризедентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна екномічна операція має подвійний запис по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це правило свідчить про те, що більшість екномічних операцій за суттю є обміном екномічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне наданя екномічних цінностей (тоарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлив стаття "трансферти" це група операцій проведених на безвідплатній основі.

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідношення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать:

- економічний потенціал країни;

- галузева структура ВВП;

- участь країни у міжнародному поділі праці;

- рівень доходів і вартість послуг;

- попит на експорт і структура імпорту;

- торгова та валютна політика;

- рівень розвитку сфери фінансових послуг;

- інвестиційний клімат у країні та рівень внутрішніх заощаджень;

- зовнішній борг та його реструктуризація;

- політика валютного курсу та відсоткових ставок;

- угоди з МВФ тощо.

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком "+", відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на валюту і записуються зі знаком "-", наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам/збільшення фінансових активів тощо.

За характером операцій усі угоди об'єднуються у три розділи:

I. Рахунки по поточних операціях (СА):

· експорт товарів і послуг;

· імпорт товарів і послуг;

· чисті доходи від інвестицій;

· чисті грошові перекази.

Сальдо балансу поточних операцій

II. Рахунки операцій з капіталом (КА):

· експорт капіталу;

· імпорт капіталу.

Сальдо балансу руху капіталів

III. Рахунки офіційних резервів.

Рахунок поточних операцій охоплює баланс товарів та послуг (NX), баланс доходів (NІ), та баланс поточних трансфертів (NTR). Із цих складових найвагомішим є торговельний баланс, який відображає співвідношення експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. Особливістю балансу доходів є врахування в ньому доходів від інвестицій та відсотків по кредитах, хоча їхній рух у цілому характеризується у другому розділі платіжного балансу. Баланс поточних трансфертів включає різницю між отриманими та сплаченими грошовими переказами, до яких відносяться, наприклад, грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги тощо.



У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою:

(2.1.1)

Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором відносно до інших країн. Від'ємне сальдо свідчить про те, що країна є чистим дебітором, тобто споживає іноземний капітал і потребує зовнішнього фінансування.

Рахунки операцій з капіталом містять статистичну інформацію щодо зміни надходжень у країну інвестицій та кредитів або їхній рух за кордон і поділяються на рахунок операцій з капіталом та рахунок фінансових операцій. Залежно від періоду руху капіталів вирізняють короткострокові та довгострокові операції. До короткострокових відносяться кредити, які надаються у товарній або валютній формі на строк до одного року, рух по поточних рахунках в іноземних банках, ввезення або вивезення національних та іноземних грошових коштів. До довгострокових належать операції з підприємницьким капіталом: придбання і будівництво підприємств за кордоном, купівля-продаж цінних паперів, державні позики.

Стан балансу руху капіталів має більш важливе значення для високорозвинутих країн. Для країн, що розвиваються, суттєве значення має стан рахунків по поточних операціях.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття "Помилки і упущення" (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноситися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнювати нулю, тобто справедлива формула:

. (2.1.2)



Але практично досягти цього неможливо. Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є:

- процеси глобалізації;

- науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах;

- зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг;

- розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги;

- процеси монополізації;

- зміна напрямів руху міжнародного капіталу.

Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо свідчить про дефіцит валютних резервів для зовнішньоекономічних операцій і виникає, коли від'ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша ситуація -- активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху капіталів -- свідчить про формування активного сальдо платіжного балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик -- кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами.

2.2 Аналіз торговельних відносин

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий ефекти.

Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за умов власного виробництва аналогічної продукції.

Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.

Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності:

1 народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій;

2 народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних операцій;

3 економічна ефективність експорту або імпорту;

4 економічний ефект від експорту чи імпорту;

5 бюджетна ефективність експорту або імпорту;

6 бюджетний ефект від експорту або імпорту;

7 показники можливості експорту і потреби в імпорті ресурсів;

8 коефіцієнт технологічності окремого виду продукції;

9 витрати на експорт;

10 валютні доходи від експорту;

11 валютна ефективність експорту;

12 витрати на імпортну продукцію;

13 валютна ефективність імпорту;

14 індекс імпорту;

15 індекс валютної виручки на одиницю продукції;

16 індекс внутрішніх цін на продукцію;

17 індекс структурних зрушень;

18 індекс умов торгівлі.

Народногосподарська ефективність (ефект) зовнішньоекономічних операцій визначається через економічну та бюджетну ефективність (ефект). Економічна ефективність (ефект) виникає у виробників експортної або у споживачів імпортної продукції. Бюджетна ефективність (ефект) виникає у зовнішньоторговельних організацій від зовнішньоекономічних операцій. Зазначені показники розраховуються за такими формулами:

Обчислення економічного ефекту від експорту (ЕФекс) або імпорту (ЕФімп) здійснюється за формулами (13.10) -- (13.11) (знак "+" означає, що ефект є, знак "-" -- його відсутність):

(13.10)

Формула (13.10) характеризує ефект, одержаний виробниками експортної продукції. Ефект, який виникає у споживачів імпортної продукції, визначається за формулою:



(13.11)

Введемо нові показники для розрахунку бюджетної ефективності та бюджетного ефекту від експорту або імпорту:

Всі -- вартість у валюті одиниці продукції і-го виду, яка експортується або імпортується;

З урахуванням формул (13.8) -- (13.15) обчислення народногосподарської ефективності та ефекту від зовнішньоекономічних операцій здійснюється за методикою:

де ЕФСКС, ЕФіМп -- народногосподарський ефект від експорту та імпорту.

Оцінка загальної (народногосподарської*) ефективності зовнішньоекономічної діяльності охоплює встановлення параметрів економічної безпеки, системи критичних обмежень та рівнів ЇЇ зовнішньоекономічних чинників. Економічна безпека забезпечує найбільш сприятливі умови економічного розвитку країни. Для цього потрібні державні заходи щодо нейтралізації зовнішніх та внутрішніх чинників небезпеки. Ось чому однією з важливих умов проведення ефектних зовнішньоекономічних операцій є задоволення потреб у ресурсах. З цією метою визначається потреба в імпорті та можливості експорту ресурсів:

де IMj -- потреба в імпорті /-го ресурсу; EXt -- можливості експорту і-го ресурсу; П3, -- загальна потреба економіки в /'-му ресурсі;

Bj -- власне виробництво /-го ресурсу в країні; Rt -- резерв і-го ресурсу на внутрішньому ринку.

Слід урахувати також експортну спеціалізацію країни, доцільність якої характеризується перевагою в експорті високотехнологічної продукції, а не сировини. Умовою такого вигідного для країни експорту буде значення коефіцієнта технологічності окремого виду продукції більше за одиницю:

де КТі -- коефіцієнт технологічності /-го виду продукції; РТ,вн -- рівень технологічності /-го виду продукції на внутрішньому ринку; РТ/з -- рівень технологічності /-го виду продукції на зовнішньому ринку.

Валютні кошти для закупівлі імпортних поварів значною мірою отримують від експорту власної продукції. Саме тому доцільність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Для таких порівнянь по експорту обчислюють витрати на експорт, валютні доходи від експорту, валютну ефективність експорту. По імпорту розраховують показники витрат на імпортну продукцію, валютну ефективність імпорту.

Витрати на експорт включають витрати національної економіки безпосередньо на виробництво продукції, що експортується, а також витрати на її транспортування до кордону, вантажні роботи, витрати зовнішньоторговельних організацій. Витрати на імпортну продукцію -- це вартість її виробництва у внутрішніх цінах реалізації.

Загальна ефективність зовнішньоекономічної діяльності досягається, коли співвідношення валютних доходів від експорту і валютних витрат на імпорт більше за одиницю:

Валютні доходи від експорту -- це різниця між виручкою від експорту та витратами на виробництво експортних товарів у перерахунках в одній валюті. Витрати на імпорт являють собою валютну вартість імпорту. Валютні доходи від експорту та витрати валюти на імпорт визначаються у зовнішньоторговельних цінах, які є близькими до світових цін і в основі яких лежать суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукції.

Валютна ефективність експорту за своїм економічним змістом характеризує віддачу суспільної праці (суспільно необхідних витрат) для виробництва експортної продукції у вигляді валютної виручки, тобто скільки валютної виручки від експорту можна одержати з одиниці витрат на виробництво продукції. Валютна ефективність імпорту полягає у результативності заміни власного виробництва певних товарів на їх імпорт.

Показники зовнішньоекономічної діяльності розраховують і аналізують з урахуванням впливу на них інфляції, за територіальною та товарною структурою. Урахування впливу цих чинників на валютну виручку від експорту продукції в динаміці здійснюється індексним методом. Для цього обчислюються індекси:

експорту (7екс);

валютної виручки на одиницю продукції (7е);

внутрішніх цін (7вн/>);

структурних зрушень (/стр).

Введемо позначення:

t, б -- періоди у роках -- поточний і базовий; / -- від експортної продукції;

Qwci -- обсяг виробництва експортної продукції /-го виду; Веі -- валютна виручка від одиниці і-го виду експортної продукції;

Рюі -- внутрішня ціна одиниці експортної продукції /-го виду. Тоді зазначені вище індекси розраховуються за формулами:

З урахуванням формул (13.24)--(13.26) формулу (13.23) можна записати так:



Існує також показник -- індекс умов торгівлі (7ут). Він визначається співвідношенням індексів середніх цін експорту (./реке) та імпорту (Ірт„):

Можливі три ситуації:

/у.т> 1 -- це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є сприятливим;

/ут < 1 -- це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є несприятливим для країни;

/у.т =1 -- це означає, що умови торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим не змінилися.

Отже, індекс умов торгівлі дає змогу виявити і проаналізувати тенденції у динаміці цін на експортну та імпортну продукцію. Він залежить від товарної номенклатури і не залежить від валютних курсів та сальдо торговельного балансу. Тому можна сказати, що індекс умов торгівлі є узагальнюючим показником, який вказує на співвідношення експортних та імпортних цін.

Перевагами міжнародного розподілу праці є підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях, розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом, збільшення обсягу національного ринку товарів і послуг.

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє міжнародна торгівля. Спостерігаються певні тенденції у сучасній світовій торгівлі: випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини.

Міжнародна торгівля мультиплікативно впливає на ВВП. Зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту означає витрати на іноземні товари й послуги.

Чистий експорт прямо пропорційно залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено -- від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежить від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Тарифні обмеження досить точно кількісно обчислюються, а нетарифні заходи оцінюються лише приблизно, для чого розраховується їхня інтенсивність.

Вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Девальвація національної валюти відносно інших валют веде до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. Ревальвація національної валюти, навпаки, викликає скорочення чистого експорту.

Результати зовнішньоекономічної діяльності та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі за принципом подвійного запису. Кредитні операції характеризують відплив цінностей та приплив валюти у країну. Дебіторські угоди свідчать про придбання цінностей в обмін на валюту.

Порівняно з іншими видами економічної допомоги суттєві переваги мають прямі іноземні інвестиції, приплив яких залежить від інвестиційного клімату в країні. Чинниками останнього є політична, законодавча, економічна стабільність.

Доцільність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Прямий ефект від зовнішньоекономічної діяльності виникає в результаті економії внутрішніх витрат на виробництво експортної продукції. Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі міжнародних зв'язків на економічний розвиток країни.