3

Вступ

«Як не довести підприємство до кризового становища?» - ось з чого слід починати підприємцю чи керівнику думати. Однак слід бути готовим навіть і до самого гіршого.

Менеджери повинні знати, що для уникнення такої болючої проблеми як банкрутство існує велика кількість важелів та інструментів впливу та попередження на ті чи інші показники фінансової та господарської діяльності підприємства.

Насамперед, слід зазначити, що дана тема для кожного підприємства без виключення завжди стоїть гостро. Ви запитаєте «Чому?», а ось чому. Підприємство, яке не дбає про майбутню свою діяльність і працює не на перспективу, а задля отримання в більш вужчі терміни максимального прибутку при мінімальних затратах, не буде функціонувати досить таки довгий час, адже воно створене лише для збільшення активів та чистого прибутку. Таке акціонерне товариство є найбільш ризикованим об'єктом інвестування чи кредитування, адже ризик неповернення кредиту досить високий у цьому випадку.

Якщо підприємство працює на перспективу і має чітко розроблений план становлення та розвитку підприємства в ринкових та конкурентних умовах, то таке підприємство, при наявності висококваліфікованих менеджерів та чітко злагодженого колективу, має повне право на довгу фінансово-виробничу діяльність та свій подальший розвиток, маючи при цьому вже свій сегмент ринку.

У даній роботі автор робить спробу висвітлити особливості проведення самого процесу банкрутства. Обрана тема є актуальною, адже кожне підприємство, діючи в сучасних умовах, не застраховане на сто відсотків від того, що воно не стане в майбутньому банкрутом, а в умовах України, то це «майбутнє» може трапитися сьогодні, а може і завтра.

Становлення ринкової економіки в Україні об'єктивно зумовлює виникнення та розвиток механізмів, регулюючих процеси виробництва, збуту та споживання товарів та послуг. Досягнення оптимальної інфраструктури виробництва, яка відповідає потребам та платоспроможному попиту суб'єктів економічної діяльності (населення, підприємств, суспільних та державних організацій), залежить від національного ринку й змінної ринкової ситуації. Від характеру й структури ринкових потреб, здібності й можливості їх прогнозування та ступеню відповідної реакції залежить доля підприємств, виробляючих товари та послуги, напрямків та секторів економіки. Нерівномірний розвиток економіки, а тим більше окремих її частин, коливання обсягів виробництва й збуту, значний занепад виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг несприятливих ситуацій (хоча для окремого підприємства це може бути саме так), а як деяку загальну закономірність, яка притаманна ринкової економіки.

Кризові ситуації, які виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних мір, можуть призвести до розбалансування економіки підприємства й неспроможності продовжувати фінансове забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства. Подолання цього стану потребує застосування спеціальних мір (процедур) чи припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як показує мирова практика, також не можна розглядати як випадковість.

1. Сутність банкрутства та чинників, що на нього впливають

1.1 Характеристика банкрутства підприємства

В умовах ринкової економіки принцип відповідальності підприємств за результати фінансово-господарської діяльності реалізується у випадку виникнення збитків, неспроможності підприємства задовольняти вимогам кредиторів по оплаті товарів (робіт, послуг) та забезпечувати фінансування виробничого процесу, тобто при настанні банкрутства підприємства.

Банкрутство (від італ. banco - лава, банк й rotta - зламаний) - неспроможність боржника (фізичної чи юридичної особи), тобто визнана арбітражним судом чи оголошена боржником нездатність задовольнити вимогам кредиторів по грошовим зобов'язанням й забезпечити виплату зобов'язальних платежів.

Під грошовими зобов'язаннями розуміється обов'язок боржника виплатити кредитору означену грошову суму, передбачену цивільно-правовим договором та з інших підстав, передбачених законом, до обов'язкових платежів відносяться податки, збори та інші обов'язкові внески у бюджет відповідного рівня й у позабюджетні фонди.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Зовнішніми ознаками банкрутства підприємства являється невиконання вимог щодо виплати вищевказаних сум протягом 3-х місяців з моменту настання дати їх виконання. Іншими словами, якщо по закінченню 3-х місяців з дати виконання платежів, вони не виконуються, то є формальні ознаки для визнання підприємства банкрутом. Посередньою зовнішньою ознакою неспроможності (банкрутства) являється незадовільна структура балансу, яка характеризується наступними фінансовими показниками

значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду менше 2

значення коефіцієнта забезпечення приватними засобами менше 0,1.

Слід відмітити, що застосування цих фінансових показників можливо лише до підприємств, в яких частка державної власності складає більше 25%.

Коефіцієнт поточної ліквідності - це фінансовий показник, який характеризує ступінь загального покриття всіма зворотними засобами підприємства суми термінових зобов'язань (суми короткострокових кредитів та позик, а також кредиторської заборгованості). По рівню цього показника можна судити про загальну забезпеченість підприємства зворотними засобами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов'язань.

Формула для розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності має вигляд

К_тл = А_о К_з

де А_о - зворотні активи (II розділ активу балансу);

К_з короткострокова заборгованість (III розділ пасиву балансу «Короткострокові пасиви»).

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами це фінансовий показник, який характеризує наявність власних зворотних засобів у підприємства, необхідних для підтримки його фінансової сталості.

Формула для розрахунку коефіцієнта забезпеченості власними засобами має вигляд:

К_звз = (К_р А_в)/А_з

де К_р капітал й резерви (I розділ пасиву балансу);

А_в надзворотні активи (I розділ активу балансу);

А_з зворотні активи (II розділ активу балансу).

Мета розрахунку даних коефіцієнтів виявити підприємства з нестійким фінансовим положенням та прийняти міри по його покращенню.

1.2 Причини й симптоми банкрутства фірми

Кожний суб'єкт господарського життя країни, здійснюючий комерційну діяльність, знаходиться як би у 2-х складних системах. З одного боку, в системі зовнішніх зв'язків з постачальниками, споживачами, державними інститутами, фінансово-кредитними установами та ін., а, з іншого боку, у внутрішній системі підприємства, яка включає у себе такі аспекти, як технічні та фінансові можливості, кадровий та комерційний потенціал, організацію та управління та ін.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства - спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5 - 2 роки до появи його очевидних ознак цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми - це приведені до теперішнього часу потоки витрат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство - банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Очевидно, що банкрутство може бути наслідком впливу зовнішньої чи внутрішньої системи або їх взаємного впливу. Внаслідок цього розрізняють зовнішні та внутрішні фактори банкрутства.

До зовнішніх факторів відносяться:

демографічне положення, яке характеризується чисельністю та структурою населення;

політична стабільність, яка безпосередньо впливає на загальний стан макроекономіки;

економічне положення, яке характеризується фінансовою, кредитною, митною й податковою політикою;

рівень культури (звички та норми споживання, віддання переваги одним товарам й негативне відношення до інших, та ін.)

науково-технічний прогрес, який в багатьох випадках визначає напрямок розвитку галузей, регіонів та окремих підприємств.

До внутрішніх факторів відносяться:1) філософія фірми (цілі й принципи її розвитку); 2) технічні можливості підприємства; 3) комерційні зв'язки; 4) кадровий потенціал; 5) організація управління фінансами; 6) стратегія інновацій та інвестицій; 7) рівень продуктивність праці. В свою чергу кожна з цих груп включає безліч конкретних факторів.

Моніторинг збанкрутілих фірм США показує, що з точки зору самих банкрутів та їх кредиторів банкрутство обумовлено наступними конкретними зовнішніми та внутрішніми факторами (табл. 1.2.1).

Таблиця 1.2.1

Причини банкрутства	На думку керівництва підприємства-боржника	На думку кредиторів
Спад ділової активності Нестача капіталу Конкуренція Зменшення вартості активів Неплатежі Неефективне управління Невдале місцезнаходження Високі відсоткові ставки по кредитам	68 48 40 32 30 28 15 11	29 33 9 6 18 59 3 2

З приведених даних бачимо, що керівництво підприємств вважає, що причинами банкрутства в основному являється зовнішні фактори, такі, як загальний спад ділової активності, нестача капіталу, конкуренція, неплатежі. Кредитори, навпаки, основними причинами банкрутства вважають внутрішні фактори підприємства й передусім неефективність управління.

В класичної ринкової економіки прийнято вважати, що зовнішні фактори обумовлюють 1/3, а внутрішні 2/3 усіх банкрутств.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи інших показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах 3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства (організації). Найбільш характерні з них показано на рис. 1.2.2.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської

заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

1.3 Визначення зон ризику та реакція підприємства на настання кризового фінансово-економічного стану

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

Низька якість менеджменту.

Дефіцити в організаційній структурі.

Низький рівень кваліфікації персоналу.

Недоліки у виробничій сфері.

Прорахунки в галузі постачання.

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

Прорахунки в інвестиційній політиці.

Брак інновацій та раціоналізаторства.

Дефіцити у фінансуванні.

Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

утрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни;

істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, неодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, доцільно використовувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, із допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенціальну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Цю систему спрямовано на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

Визначення сфер спостереження.

Визначення індикаторів раннього попередження, які можуть указувати на розвиток того чи того негативного процесу.

Визначення цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора.

Формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи тієї інформації на діяльність підприємства).

Формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв'язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів.

Систему раннього попередження та реагування можна організувати як на самому підприємстві, так і поза ним, наприклад, на базі консалтингової фірми, яка обслуговує це підприємство.

1.4 Класифікація чинників, що сприяють банкрутству фірми

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

низька класифікація управлінського персоналу фірми;

неадекватний маркетинг;

велика частка позикового капіталу;

низька кваліфікація виконавців виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.

Брак гнучкості в управлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього - до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах ЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор - різке зниження сукупного попиту. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.

1.5 Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету, можуть навмисно оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п?яти років.

Об?єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

· надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

· причинний зв?язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

· надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов?язань особами, які, у свої чергу, є боржниками даної особи;

· спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступної ліквідацією підприємства;

· прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб?єкти прихованого банкрутства:

· засновники підприємства;

· власники;

· посадові особи.

Мінімальне стягнення в разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:

· якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);

· якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин.

Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося через невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д.

Фіктивне банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов?язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток - це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

Ш порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

Ш приховання незаконного витрачання коштів;

Ш ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни форми власності;

Ш уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ?єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

У рамках дослідження фіктивного банкрутства можна розглядати документ, виданий 1582 року Генріхом III. У ньому визначалася різниця між «нещасної» та «зловмисною» неспроможністю. Зміст документа зводився ось до чого: «Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і банкрутство, які почастішали в нашій державі порівняно з попереднім часом; ті з них, які виникають в результаті збитків, заподіяних внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабельних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків - варті співчуття; інші - заслуговують на покарання, оскільки робляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, перевозить за кордон, а потім і сам тікає». Хрестоматия памятников феодального государства и права / Под ред. В.М.Корецкого. - М., 1961.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство введено положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб?єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисних міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов?язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх захищає закон, правам та інтересам кредиторів, - карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

1.6 Масштаби й тенденції банкрутства підприємств в Україні

В умовах дії ринкових відносин суб?єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб?єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Частку збиткових підприємств в економіці України за окремими галузями економіки характеризують дані табл. 1.6.1 Так, 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го - кожне дев?яте, 1995-го - кожне п?яте, 1996-го - кожне третє, а в 1997-98 рр. - кожен другий суб?єкт підприємницької діяльності працював збитково. У 1999 році, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збитково.

Таблиця 1.6.1. Частка, %, збиткових підприємств в економіці України За інформацією Державного комітету статистики України.

Рік	Загалом	Промисловість	Будівництво	Сільське господарство
1992	9,5	3,7	3,3	0,7
1993	8,3	4,0	3,6	1,0
1994	11,4	6,5	4,5	5,7
1995	22,2	11,5	9,8	28,3
1996	43,0	30,0	31,7	66,0
1997	53,4	45,1	44,6	80,1
1998	54,5	53,9	48,2	70,0

Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості. Структуру та обсяг дебіторської заборгованості суб?єктів господарювання всіх форм власності характеризує табл. 1.6.2.

Таблиця 1.6.2. Структура дебіторської та кредиторської заборгованості, млн. грн. (частка від загальної суми, %), суб?єктів господарської діяльності України станом на 01.01.99 Розрахунки згідно з даними Державного комітету статистики України.

Стаття заборгованості	Дебіторська заборгованість	Кредиторська заборгованість
	Всього	З неї прострочена	Всього	З неї прострочена
За товари, роботи, послуги За векселями З оплати праці З розрахунків за платежами до бюджету За авансами З учасниками Зі страхування З дочірніми підприємствами Інша заборгованість	77345 (75,1) 3663 (3,5) ? 47645 (4,7) 2370 (2,3) 461 (0,5) ? 5482 (5,3) 8910 (8,6)	46695 (81,8) 974 (1,8) ? 1454 (2,6) 949 (1,6) 171 (0,3) ? 2948 (5,2) 3745 (6,7)	84350 (62,3) 5817 (4,2) 6485 (4,7) 15477 (11,3) 3037 (2,2) 466 (0,3) 5970 (4,3) 5381 (3,9) 10629 (7,7)	51831 (63,5) 1362 (1,7) 4845 (5,9) 9824 (12) 1149 (1,4) 119 (0,1) 4562 (5,6) 2307 (2,8) 5551 (6,8)
Разом:	102976	57079	137613	81550

Як бачимо, близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості є простроченими. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб?єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємство банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв?язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 року арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці цифри склали відповідно 9645 та 4107, в 1998 році - 12281 та 4525, а в 1999 році - 12618 та 6244, ця ж тенденція зберігається і нині. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою, може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності.

Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб? єктивних і об?єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ.

2. Аналіз процесу ліквідації збанкрутілого підприємства

2.1 Процес ліквідації збанкрутілого суб'єкта господарювання

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжується знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи інших причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну установу про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджатися майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів. Судових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість - це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негативний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний з цим продажем. Ліпше, уважає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

· перший етап - розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

· другий етап - оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

· третій етап - обчислення обсягів зобов'язань підприємства;

· четвертий етап - визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

2.2 Управління майном боржника та оцінка можливих наслідків збанкрутілих підприємств

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації);

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише одної пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 2.2.1). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються також погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.

Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку розподілила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів.

Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого - збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс.

Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу:

суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника;

оприлюднює цю ухвалу;

звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.

У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про виправлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призначити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

2.3Черговість задоволення претензій кредиторів

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Згідно із законодавством про банкрутство у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси насамперед покриваються витрати, пов?язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави з?ясується, що розмір вирученої суми перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, відповідна різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. А якщо коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило, щоб задовольнити відповідні вимоги, то різницю буде відшкодовано заставодержателю, як і решті незабезпечених кредиторів із загальної ліквідаційної маси.

У другу чергу виконуються зобов?язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неоподаткованих платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п?яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

У шосту чергу задовольняється решта вимог, зокрема, вимоги власників корпоративних прав.

Зауважимо, що вимоги кожної наступної черги задовольняються з надходженням на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредиторові суми.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, стосовно яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до суду (арбітражного суду).

Кредиторська заборгованість, яка відповідає сумі незадоволених претензій, для кредиторів вважається відтоді безнадійною. Загалом безнадійною вважається заборгованість, яка відповідає одній із перелічених далі ознак:

Ю заборгованість за зобов?язаннями, стосовно яких минув строк позовної давності;

Ю заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

Ю заборгованість, котра лишилася непогашеною через нестачу коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу, щоб її забезпечити, і при цьому відповідні юридичні дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення іншого майна позичальника, не привели до повного покриття заборгованості.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується на розсуд власника. Якщо майна банкрута вистачило, або задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може й далі здійснювати підприємницьку діяльність.

Висновок

Економічні умови, які на сьогоднішній день сформувалися в Україні, підтверджують гіркий досвід зарубіжних країн щодо таких важливих питань, як банкрутство підприємств різних форм власності. Зі становленням України, як незалежної держави з перехідною економікою, це питання набуло ще більшої гостроти та необхідності у вивченні і вирішенні.

Самим істотним негативним наслідком, який можливий в діяльності підприємства є втрата ним репутації. Вже одне тільки звертання в суд по справах про банкрутство може позначитися на відносинах підприємства з кредитними організаціями. Тому боржник повинен зважити всі «за» і «проти», тим більше, що існують альтернативи процедурі банкрутства. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є більш лояльнішим по відношенню до підприємств, які стоять на межі банкрутства, закриття чи ліквідації. Держава за даних умов, коли деякі підприємства, неспроможні відповідати по своїм зобов'язанням власними активами, змушена робити все необхідне, щоб якимось чином врегулювати усі спори та непорозуміння у правовому полі.