Підприємницькі функції державних структур

Структура механізму державного регулювання - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулоювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх підприємницьких функцій держава використовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення зако­нодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розвиток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких структур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспроможної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава ви­користовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст. 15 За­кону України „Про підприємництво" передбачає, що держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри еконо­мічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, со­ціальні, економічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єктів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпають передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до пору­шення цими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридатних або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначенні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосування доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада виходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів, зведення між ними глухої стіни, а тим більше, надання переваги одним на шкоду іншим, необгрунтовані. З одного боку, елемент адміністрування обов'язково несе в собі будь-який економічний регулятор, хоча б тому, що контролюється державною службою, яка переключає його після прийняття відповідного політичного рішення. Наприклад, на грошовий обіг впливає такий економічний метод, як ставка за кредитами центрального банку, не раніше, ніж буде прийня­то адміністративне рішення про її підвищення з 50 до 60 %. З другого боку, кожний адміністративний регулятор є економічним у тому розу­мінні, що він не прямо позначається на поведінці учасників економічного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямого контролю над цінами, держава створює для підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі про­грами, знаходити нові джерела фінансування інвестицій тощо. Доводиться пристосовуватися до споживачів: змінювати структуру поточ­ного попиту, а також співвідношення між обсягом і сумою заощаджень.

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними цінами. Тут допускається навіть державне регулювання цін. Проте можна встановити для підприємств-монополістів граничні рівні рентабельності.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відносини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

3.Державні структури у розвитку бізнесу в Україні

У механізмі державного регулювання бізнесу особливе місце займає його державна підтримка.

Мета державної підтримки бізнесу - створення однакових умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспільного виробництва Особливо такої підтримки потребує дрібний та середній бізнес. І не без підстав, оскільки ці форми в нових умовах гос­подарювання виступають структуротворчим фактором економіки. Ве­ликі підприємства що є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабільний, „консервативний" початок економіки.

Малі та середні підприємства бізнесу, готуючи грунт для становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів, вперше освоюючи науково-технічні відкриття, тобто впроваджуючи інноваційні пронеси, функціонують як революційні, ініціюючі структурні зрушення, основи, що природно поєднуються з заповзятливістю ділових людей.

Серйозні структурні народногосподарські зміни відбуваються тим швидше і ефективніше, чим вищий ступінь соціальної безконфліктності. І тут велика роль підприємств малого та середнього бізнесу, які здатні мобільно забезпечувати нові робочі місця для людей, що вивільняються при закритті або перепрофілюванні великих підприємств.

Підприємства малого та середнього бізнесу багато в чому підвищують життєздатність великих, їх конкурентоспроможність. Висока рента­бельність великого виробництва зумовлюється масовістю випусків продукції та стабільністю асортименту виробів. Разом з тим прискорення науково-технічного прогресу різко скорочує ці можливості: необхідно постійно вносити корективи в техніко-економічні параметри продукції, реагуючи на зміни ринку. Зберегти свої переваги і пристосуватися до нових вимог гігантам складальних виробництв допомагають підпри­ємства малого та середнього бізнесу, які оперативно приводять асортимент комплектуючих виробів у відповідність з досягненнями науки і техніки. Причому кількість таких підприємств повинна перевищувати безпосередні потреби складальних виробництв, оскільки тільки на по­дібній основі існуватиме повноцінна конкуренція. Це одна з основних передумов успішної взаємодії малих, середніх та великих підприємств. На жаль, у нашій економіці такого взаємозв'язку немає. Все це свідчить про те, що розвиток економіки без зміщення акценту в бік підприємств бізнесу неможливий.

На жаль, боротьба політичних сил за владу під лозунгом „знищення адміністративно-командної (тоталітарної, диктаторської) системи" призвела до того, що в саме поняття „державного", як правило, вкладається негативний зміст і громадськість нині схильна все державне вважати нераціональним і неприйнятним. Не є винятком і підтримка бізнесу, підприємництва У ній вбачається спроба держави знов почати тотальне регламентування діяльності людей, які прагнуть виявити ініціативу та заповзятість, або небезкорисливе прагнення державних чиновників допомогти нажитися багатим. Цими громадськими настроями не без успіху користуються багато підприємців, які збили солідний капітал і фактично стали у своїй сфері монополістами. Вони не зацікавлені у сприянні збільшенню підприємців у різних галузях економіки. Проте, якщо за точку відрахунку брати не інтереси моно­полій, а народногосподарські потреби, стає очевидною потреба державної підтримки розвитку підприємств бізнесу, особливо малого та середнього. І насамперед необхідні формування усіх форм бізнесу за надійним захистом прав власників, а також сприяння і підтримка в розвитку ринкової інфраструктури, що обслуговує підприємства бізнесу.

Україна як самостійна, незалежна держава гарантує нині всім підприємцям (незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності) рівні права і створює однакові можливості для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів за умови виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державна підтримка бізнесу здійснюється на основі Закону України „Про підприємництво", в якому зазначається, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти і споруди, обладнання, що не використовуються), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює початкове упорядкування неосвоених територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит підприємцям;

стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям кредити та ін.

4.Підприємницькі функції місцевих органів влади