Ааліз продуктивності праці на ЗАТ "Росава"

Міжнародний університет бізнесу і права

Кафедра менеджменту

Курсова робота

з дисципліни

«Аналіз господарської діяльності підприємств»

АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ЗАТ «РОСАВА»

ХЕРСОН - 2009



Реферат

Курсова робота «Аналіз продуктивності праці на ЗАТ «Росава» складається з 39 сторінки тексту, 3 рисунків, 4 таблиць та 29 використаних джерел.

Предметом дослідження є питання теорії та розрахунки практичних данних підприємства ЗАТ «Росава». Розглянуто особливості діяльності підприємства, та на підставі вихідних даних розраховано продуктивність праці та доцільність використання методів заохочення праці на підприємстві.

Результати дослідження показали, що продуктивність праці зросла, цьому сприяє ефективне використання методів заохочення працівників.



Реферат

Курсовая работа «Анализ производительности труда на ЗАО «Росава» состоит из 39 страниц текста, 3 рисунков, 4 таблиц и 29 использованных источников.

Предметом исследования является вопрос теории и расчеты практических данних предприятия ЗАО «Росава». Рассмотренны особенности деятельности предприятия, и на основании выходных данных рассчитано производительность труда и целесообразность использования методов поощрения труда на предприятии.

Результаты исследования показали, что производительность труда выросла, этому способствует эффективное использование методов поощрения работников.



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи продуктивності праці

1.1 Суть продуктивності і продуктивності праці

1.2 Персонал підприємства

1.3 Продуктивність праці як економічна категорія

2. Методика аналізу продуктивності праці на ЗАТ «Росава»

2.1 Організаційно-правова характеристика ЗАТ «Росава»

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на

ЗАТ «Росава»

2.3 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на ЗАТ «Росава»

3. Удосконалення аналізу продуктивності праці На ЗАТ «Росава»

3.1 Шляхи поліпшення і підвищення ефективності виробництва

на ЗАТ «Росава»

3.2 Освіта як сигнал про продуктивність праці

Висновки

Бібліографичний список



Вступ

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Трансформація економічної системи України потребує якісних змін у професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.

Метою курсової роботи є: зрозуміти суть, багатоаспектність та важливість такої економічної категорії, як продуктивність, вивчити методи аналізу і шляхи підвищення продуктивності.

Актуальність даного дослідження полягає у вирішенні головних проблем організації виробництва:

1. що слід виробляти;

2. які матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому співвідношенні;

3. аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві;

4. як буде проводитись розподіл і хто споживатиме створені продукти та послуги.

Оскільки в основі розв'язання цих проблем лежить жива праця, ефективність її використання завжди вивчалась і становила інтерес для багатьох дослідників.

Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші контрольні функції.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності ув'язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.

Основними завданнями курсової роботи є:

1. визначення місця продуктивності праці, її вимірювачів і показників;

2. сприяти розвитку здібностей, наукова організація праці та її нормування;

3. зробити загальний аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві;

4. прогнозування продуктивності праці і планування кількості працівників;

5. розробка заходів підвищення та управління продуктивністю.

Предметом дослідження при написанні даної курсової роботи є аналіз продуктивність праці на ЗАТ «Росава».

Об'єктом дослідження є Білоцерківський шинний завод - закрите акціонерне товариство «Росава», що працює з 1972 року. Висока якість продукції ЗАТ «Росава» підтверджена численними вітчизняними і міжнародними нагородами. Їх у компанії більше 30-ти. Вони не зупиняються на досягнутому і прагнуть вийти на більш високий рівень, виробництво шин преміям - класу.



1. Теоретичні основи продуктивності праці

1.1 Суть продуктивності і продуктивності праці

Розвиток кожного суспільства передбачає взаємодію таких видів ресурсів, як природні ресурси, людські ресурси, капітал і підприємництво (у розумінні управлінських та організаційних навичок, необхідних усім суб'єктам господарської діяльності у процесі виробництва) та інформаційні потоки. Відносно підприємництва можна дискутувати, бо, з одного боку, це можна розглядати як справді ресурс, а з іншого -- це похідна від людських ресурсів, це результат накопичення і застосування досвіду праці, як своєї, так і інших людей. Але головним серед усіх ресурсів є праця людини, бо тільки завдяки праці як усвідомленої і доцільної діяльності людини предмети праці та засоби праці, тобто речові фактори, "оживають" і відбувається процес виробництва життєвих благ як для кожної людини, так і для суспільства загалом.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних ресурсів відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці, має назву "продуктивні сили". До цієї системи належать працівники; засоби праці; предмети праці; використовувані сили природи; наука як специфічна продуктивна сила, особливий фактор; форми і методи організації виробництва; інформація.

Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання науково-технічної революції (НТР), тобто з середини 50-х років, а інформація -- з середини 70-х років, тобто з початку другого етапу НТР.

Головною продуктивною силою суспільства є працівники виробничої та невиробничої сфери. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіння людиною силами природи. Вони є провідною ланкою суспільного способу виробництва, а їх рівень -- загальним показником соціально-економічного прогресу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистісних (людини) і речових (засобів виробництва) факторів виробництва є найважливішою умовою зростання продуктивності праці, національного багатства. У процесі такої взаємодії виникає нова продуктивна сила, не властива жодному із перелічених факторів. Соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил є система виробничих відносин або реальних (економічних) відносин власності, яка формує спосіб поєднання особистісних та речових факторів виробництва, характер привласнення результатів праці, природу економічної і політичної влади. Залежно від того, наскільки відносини власності відповідають інтересам людини, рівню розвитку інших елементів продуктивних сил, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток.

Зазначимо, що праця як основа всіх благ суспільства має різні значення і відтінки (рис.1.).

Оскільки ресурси мають межі, важливо їх використовувати ефективно, тобто досягати намічених цілей з найменшими витратами. Ця умова належить до всіх ресурсів, але стосовно живої праці -- це необхідна передумова. Жива праця, яка пов'язана з витратами фізичної, нервової та інтелектуальної енергії людини у процесі виробництва життєвих благ, в результаті стає продуктивною працею. Продуктивна праця -- це праця людини, в результаті якої створюються матеріальні блага та послуги.[23]

Продуктивною є не тільки праця у сфері матеріального виробництва, а й у сфері науки, освіти, управління, охорони здоров'я, послуг, а також у духовній сфері. У сучасному західному суспільстві продуктивна праця має два основні виміри. Перший стосується системи продуктивних сил, другий -- відносин власності, в яких знаходить своє втілення соціально-економічна мета розвитку суспільства.

У першому випадку продуктивною є праця матеріального і нематеріального виробництва, яка створює необхідні для людини товари і послуги.

У другому -- продуктивною є праця, яка збільшує капітал, приносить виробнику додаткову вартість, більший прибуток. Виходячи з цього продуктивнішою, наприклад, є праця з виготовлення зброї, оскільки приносить військовим концернам вищу норму прибутку. Але вона нічого не дає для розвитку суспільства, тому така праця з точки зору всього суспільства є непродуктивною.

Рисунок 1- Види праці

З цим поняттям тісно пов'язані поняття "продуктивність праці" і "продуктивність". На перший погляд, вони близькі між собою, але різняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг, тобто результативність конкретної праці. Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги. У виробництві будь-якого товару бере участь жива та минула (або уречевлена) праця.

Зростання продуктивності праці у суспільстві загалом означає економію обох видів праці або зниження суспільне необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, а частка минулої -- зростає, але кількість живої праці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої праці.

Отже, загальна сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується. Найбільш точним вираженням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробництва національного доходу на душу населення або на одного працівника.

Водночас продуктивність -- це показник ефективності не конкретного виробництва, а в масштабах міста, регіону, який характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів, інших факторів виробництва.

Продуктивність -- це здатність економічної системи виробляти корисну продукцію і міра реалізації цієї здатності.[21]

Іншими словами, продуктивність -- це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва . Отже, терміни "продуктивність" і "продуктивність праці", з одного боку, близькі між собою, а з іншого -- це різні поняття.

Підвищення продуктивності праці означає економію сукупної праці (живої та уречевленої), що витрачається на вироблення продукції, зменшення всього матеріалізованого в продукті робочого часу.

Між показниками продуктивності індивідуальної та суспільної праці існує певна взаємозалежність. Вона полягає у тому, що зменшення витрат індивідуальної праці на робочих місцях є необхідною передумовою підвищення продуктивності суспільної праці. Водночас економії лише живої праці часто буває не досить для підвищення продуктивності суспільної праці.

Продуктивність праці збільшується в міру економії як живої, так і минулої (уречевленої) праці на одиницю готового продукту. Причому протягом останніх десятиліть все чіткіше виявляється загальна тенденція випередження зниження затрат живої праці. Це пов'язано з тим, що засоби праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесі вдосконалення дають змогу все більше економити витрати живої праці робітників, зайнятих на виготовленні конкретної продукції.[11]

Отже, з розвитком науково-технічного прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростати при одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.

Однак в умовах трансформації економіки країни скорочена кількість задіяної живої праці приводить до руху скорочену кількість минулої праці, наявність безробіття не стимулює капітальні вкладення на створення нових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку зростання економіки як стабільний процес. Це можливе лише на підставі створення державою відповідного загальноекономічного середовища, яке приведе до якісних змін в економіці і відповідно в соціальній сфері. Саме в цьому середовищі повинна знайти собі місце продуктивність праці, що в теперішній час необґрунтовано замовчується.

Оскільки економічна сутність продуктивності праці, а точніше, її підвищення виражається у скороченні як робочого часу робітників, зайнятих у галузях, безпосередньо пов'язаних з виробництвом кінцевої продукції, так і робочого часу, втіленого в засобах виробництва, спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевої продукції, то і продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіх задіяних ресурсів.

На мій погляд, дуже вдало розкрив різницю між термінами "продуктивність" і "продуктивність праці" Р.В. Гаврилов, який об'єднав ці поняття в одну схему (рис. 2).

Ця оригінальна схема показує близькість понять "продуктивність" і "продуктивність праці", і якщо "продуктивність" базується на критеріях "якість продукції" та "якість трудового життя", "економічність", "життєвий рівень", "впровадження новітніх технологій", тобто на загальних поняттях, то "продуктивність праці" -- це ефективність витрат конкретної праці або ресурсів живої та уречевленої праці стосовно конкретного суб'єкта ринкових відносин.

Виходячи з цього умовно ліва сторона шестикутника це продуктивність", а права -- "продуктивність праці".

Рисунок 2 - Взаємозв'язок понять «продуктивність» і «продуктивність праці»

Варто також зазначити, що поняття "продуктивність" залежить від взаємодії п'яти факторів виробництва: праці, капіталу, інформаційних потоків, підприємницького хисту та рівня використання природних ресурсів, де головним є жива праця. Від того, як вона організована, як взаємодіє з іншими факторами виробництва, які новітні технології сприймає виходячи зі своєї підготовленості, залежить продуктивність на всіх рівнях управління: макро-, мезо- та мікро.

Підприємство -- це клітинка багатоаспектного господарства країни, а тому від продуктивної роботи кожної ланки залежить стан і розвиток економіки країни загалом.

Визнаючи вельми широку можливість застосування категорії "продуктивність", у цій книзі йтиметься про продуктивність на рівні підприємства (фірми) та його підрозділів. Це не випадково, оскільки такий підхід відповідає прикладній спрямованості книги, бо в ній ми розглядатимемо тільки ті питання, які можуть бути вже сьогодні застосовані у практичній діяльності.

Розглянуті чинники економічного зростання є результатом функціонування праці, адже жива праця є вирішальним чинником утворення вартості. Джерелами споживної вартості є праця і природа. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але залежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною.

Для визначення результатів застосування у виробництві праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, застосовуваної у виробництві, -- живої й уречевленої. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати с + н, що належать до повної собівартості товарної продукції (с -- вартість засобів виробництва; н -- заробітна плата продуктивних працівників). Ефективність витрат праці на підприємстві можна розраховувати за формулою:

(1.1)

де Е -- ефективність витрат праці; т -- додана вартість.

Економічна ефективність -- це раціональне й ефективне використання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, раціональне управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність доцільно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої економічної політики стабілізації (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала прагнення до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не викликала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави -- з іншого.[18]

Соціальний ефект полягає насамперед у тому, що витрати праці сприяють підвищенню її результативності у виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, збільшення вільного часу тощо. Витрати праці в наукових установах, закладах освіти й медицини сприяють впровадженню нової техніки у виробництво, поліпшенню його організації, підвищенню продуктивності праці.

1.2 Персонал підприємства

Персонал підприємства -- це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.

Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства.

Всі працівники підприємства залежно від ступеня їх участі у виробничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.[12]

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники основних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.

До складу непромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов'язані з основною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).

ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні працівники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.

Найбільш численною категорією працівників, які беруть участь у виробничому процесі, є робітники.

Вони поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом продукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслуговують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін,).

В умовах автоматизації виробництва функції різних категорій робітників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і поняття „допоміжні” втрачає свій прямий зміст.

До ІТП належать особи, які виконують на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.

До службовців відносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.

МОП -- це працівники, що зайняті технічним забезпеченням процесу управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працюючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).

Охорона -- включає працівників сторожової і пожежної служби підприємства.

Залежно від характеру праці кадри поділяють за професіями і спеціальностями.

Професія -- це широкий і місткий вид трудової діяльності, що передбачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вміння, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і виконавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).

Поява нових професій -- це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і культури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій -- спеціальності.

Спеціальність -- це один із декількох видів трудової діяльності в рамках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практичного досвіду з конкретного виду роботи

Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду праці визначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).

Залежно від рівня підготовленості ІТП і службовців призначають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інженери-спеціалісти поділяються на три категорії: перша -- найвища, техніки -- на дві.

Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підприємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисловості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.

Під впливом науково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій частка інженерного персоналу підприємств збільшується, відповідно зменшується чисельність робітників, підвищується рівень кваліфікаційних вимог.



1.3 Продуктивність праці як економічна категорія

Під продуктивністю праці як економічною категорією слід розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.[11]

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.(рис.3.)

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції та розраховувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Натуральні показники найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть використовуватися лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Трудові показники потребують налагодженої роботи нормування та обліку. Їх використовують на робочих місцях, дільницях, де дуже великі залишки незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних або вартісних вимірах.

Вартісні - найуніверсальніші показники, вони застосовуються для визначення рівня та динаміки продуктивності праці.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці потребує класифікації чинників її росту. Всі чинники зростання продуктивності праці діляться на:зовнішні; внутрішні.

Зовнішні чинники - це ті, які об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства - стратегія і політика, законодавство, ринок, зрушення в суспільстві, природні ресурси.

Внутрішні чинники - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати - продукція, технологія, матеріали, енергія, персонал.

Крім того на продуктивність праці впливають фактори, які групуються в такі групи:

1. матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини, матеріалів);

2. організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління організації);

Рисунок 3 - Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці.

3. економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі у прибутках);

4. соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки і перепідготовки кадрів);

5. природні умови та географічне розміщення підприємств.

Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

1. нарощування обсягу виробництва;

2. скорочення чисельності працюючих.

Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництва - зростання обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію умовно-постійних витрат у с/в продукції, а зменшення чисельності при сталих обсягах виробництва дає економію зарплати і відрахувань на неї.

Деталізована класифікація чинників для зростання продуктивності праці на підприємстві поділяється на:

1. Структурні зрушення у виробництві:

- зміна питомої ваги окремих видів продукції (послуг) та виробництв

2. Підвищення технічного рівня виробництва:

- заміна діючих технічних засобів прогресивнішими. Модернізація обладнання;

- запровадження систем машин;

- механізація та автоматизація виробництва;

- застосування прогресивних технологій;

- використання економічних видів сировини та енергії.

3. Удосконалення управління, організації виробництва та праці:

- удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління;

- запровадження раціонального розподілу та організації праці робітників;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- поліпшення ергономічних характеристик праці.

4. Збільшення обсягів виробництва:

- відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва.

5. Галузеві фактори:

- збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах;

- змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди.

6. Наведення та освоєння нових виробничих об'єктів:

- диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів.

Загальний вплив чинників на зміни в продуктивності праці на підприємстві визначаються в такому порядку:

розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді, тобто умовна чисельність, яка б була необхідною для забезпечення планового обсягу виробництва;

визначається зміна вихідної чисельності під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності;

розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді:

(1.2)

Ес - сумарна зміна чисельності

Чвих - вихідна чисельність.

Економія чисельності за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації:

(1.3)

tн tс - трудомісткість виробництва на новому та старому обладнанні;

р - питома вага робітників, які зайняті на цьому обладнанні у загальній кількості працівників в базовому періоді.

Економія чисельності за рахунок скорочення внутрізмінних простоїв



(1.4)

- внутрізмінні простої в розрахунковому та базовому періоді, %.

Якщо неможливо зробити розрахунки (особливо це стосується економічних та соціальних факторів), то зростання продуктивності праці роблять на основі ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами.



2. Методика аналізу продуктивності праці на ЗАТ «Росава»

2.1 Організаційно-праврва характеристика ЗАТ «Росава»

ВАТ "РОСАВА" засновано вiдповiдно до Наказу Фонду державного майна України вiд 24.10.1996 р. №76-АТ шляхом перетворення Бiлоцеркiвського державного виробничого об'єднання "Бiлоцеркiвшина" у вiдкрите акцiонерне товариство. Зареєстровано товариство 30.10.1996 р. вiддiлом державної реєстрацiї виконавчого комiтету Бiлоцеркiвської мiської ради народних депутатiв.

Статутний фонд ВАТ "РОСАВА" склав 69 246 460 грн., подiлений на момент реєстрацiї на 276 985 840 штук простих iменних акцiй, номiнальною вартiстю 0,25 грн. Акт оцiнки вартостi затверджено Наказом Фонду державного майна України №15-ОМ вiд 31.05.1996 р. Станом на 24.10.1996 р. та на сьогоднiшнiй час розмiр статутного фонду Товариства складає 69 246 460 грн..

Реалiзацiя акцiй ВАТ "РОСАВА" в 1997-1998 роках вiдбувалась згiдно Плану розмiщення акцiй затвердженного Наказом ФДМУ вiд 01.04.1997 р. №398, всього реалiзовано 25,38 % вiд статутного фонду товариства. З 15.11 по 14.12.1997 р. на 20-ому спецiалiзованому сертифiкатному аукцiонi за компенсацiйнi сертифiкати було реалiзовано пакет акцiй ВАТ "РОСАВА" в розмiрi 1,6% вiд статутного фонду.

За результатами продажу акцiй аукцiонна Комiсiя прийняла рiшення про дроблення акцiй ВАТ "РОСАВА". В результатi дроблення номiнальна вартiсть 1 акцiї ВАТ "РОСАВА" визначена у розмiрi 0,01 грн. Рiшення аукцiонної Комiсiї про дроблення акцiй ВАТ "РОСАВА" затверджено Наказом ФДМУ вiд 15.01.98 р. №43. У вiдповiдностi з цим рiшенням та рiшенням загальних зборiв акцiонерiв ВАТ "РОСАВА" внесенi змiни до Статуту ВАТ "РОСАВА". При статутному фондi в розмiрi 69 246 460 грн. i номiнальнiї вартостi акцiї 0,01 грн. кiлькiсть акцiй товариства становить 6 924 646 000 шт.

Засновниками товариства є юридичні та фізичні особи 17.02.2002 Ухвалою Господарського суду Київської областi впроваджена справа про банкрутство ВАТ "РОСАВА". 17 грудня 2003 року Ухвалою Господарського суду Київської областi розпочата процедура санацiї (оздоровлення) ВАТ "РОСАВА". 25 червня 2004 року, пiсля узгодження з ФДМУ, господарським судом був затверджений план санацiї ВАТ "РОСАВА", який розрахований на 1 рiк. 15 червня 2005 року Ухвалою Господарського суду Київської областi продовжено срок процедури санації на на шiсть мiсяцiв.

Білоцерківський шинний завод, сьогодні є закритим акціонерним товариством «Росава», працює з 1972 року. Сьогодні - це високотехнологічна і соціально відповідальна компанія, з сучасними методами управління. ЗАТ «Росава» динамічно розвивається. В 2006 році компанія стала випускати продукцію якісно нового рівня - шини медіум-класу. Зручне географічне положення компанії, наявність залізничних колій сполучення і автомагістралі Київ-Одеса, дозволяє доставити в строк поставку продукції нашим численним споживачам.

Асортимент продукції включає більше 100 типорозмірів шин для легкових, легких вантажних і вантажних автомобілів, мікроавтобусів, тролейбусів, сільськогосподарської техніки і напільного транспорту, також крупногабаритні шини. Виробничі потужності досягають близько 6 млн. шин в рік. ЗАТ «Росава» реалізує на українському ринку 60% своєї продукції, а 40% експортує в більш ніж 40 країн СНГ, Європи, Прибалтики, Близького Сходу і Африки.

Сучасні технології і комп'ютерне проектування дозволили запропонувати продукцію, виготовлену відповідно до європейських стандартів. За останні роки компанія освоїла виробництво 17-ти нових шин.

В 2006 році ЗАТ «Росава» вивела на ринок якісно новий продукт - шини медіум-класу: - шини моделі вс-59 з дорожнім направленим малюнком протектора - покоління зимових шин моделі WQ.

Ці шини розроблені з використанням сучасних програмних комплексів - Pro/Engineer(США), «Каскад» (Росія) і проведені на новому універсальному протекторному агрегаті німецької фірми Berstorff, складальних верстатах фірми Pirelli із застосуванням сучасних конструкційних матеріалів. Поліефірний корд і використовування кремнієвмісткої гуми (Silica) у складі протектора, підвищили експлуатаційні і споживацькі характеристики шини.

Система управління якістю ЗАТ «Росава» сертифікована на відповідність міжнародному стандарту ISO 9001:2000. Кожна шина проходить попереднє тестування по показниках вихідних характеристик з контролем на обладнання фірми HOFMANN і рентгенодефектоскопію на обладнання фірми Collmann.

Компанія будує відносини з клієнтами, торговими партнерами і автоскладальними підприємствами на принципах взаємовигідної співпраці. Успіх діяльності цих груп і є успіх компанії. На такій основі працює ділерська сіть в Україні і представництво в Росії (Торгової будинок «Росава р. Москва»). Плідна співпраця склалася і з партнерами - автоскладальними підприємствами: ВАТ «ЗАЗ» (комплектація автомобілів Chevrolet, Daewoo, Opel), ВАТ «АвтоВАЗ», концерн УкрПромІнвест (ТМ «Богдан», «ЛуАЗ», ТОВ «Автоїнвестстрой», холдингова компанія «АвтоКрАЗ», ВАТ «ЛАЗ».

Висока якість продукції ЗАТ «Росава» підтверджена численними вітчизняними і міжнародними нагородами. Їх у компанії більше 30-ти. Вони не зупиняються на досягнутому і прагнемо вийти на більш високий рівень, виробництво шин преміум-класу. Для цього у є всі можливості: сучасне устаткування і нові технології, надійні постачальники, успішні торгові партнери і відомі автоскладальні підприємства, команда професіоналів від робітників до Топ-менеджерів на чолі з головою правління - генеральним директором Р.П. Науменко.

ЗАТ «Росава», як високотехнологічна компанія, велику увага приділяє конкурентоспроможності компенсаційного пакету. Вони не обмежуються виплатою співробітникам базових окладів і премій за результатами праці, а пропонують широкий спектр соціальних послуг:

- постійне зростання реального доходу співробітника (основного заробітку і додаткових виплат);

- професійний розвиток і навчання співробітників;

- добровільне медичне страхування (50% вартості внеску оплачує компанія);

- соціальний захист і соціальна допомога співробітникам і членам їх сімей;

- надання санаторно-курортних і оздоровчих путівок;

- забезпечення збалансованим гарячим живленням;

- організація дозвілля, проведення культурно-масових і спортивних заходів;

- соціальна програма по роботі з дітьми-сиротами і інвалідами.

2.2 Аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві

Результати господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці - найбільш ефективного і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

До трудових ресурсів відносяться та частина населення, яка має необхідні фізичні дані, знання і навички праці.

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими у минулому періоді. Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень про витрати робочого часу в людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

За характером участі у виробничому процесі працівники підприємства розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До працівників основної діяльності відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал і персонал охорони.

Таблиця 1.

Інформація про чисельність працівників ЗАТ “Росава” та оплату їх праці.

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб)	742
Середня чисельність позаштатних працівників та сумісників (осіб)	12
Чисельність працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) (осіб)	5
Фонд оплати праці -- всього (тис.грн.)	7 825

Дальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу проводимо виходячи з того, що для високопродуктивності праці підприємство має бути збережене основними і допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Ми вивчаємо співвідношення між основними і допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з'ясувати причину утримування позапланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт (табл. 2).

Таблиця 2.

Чисельність основних і допоміжних робітників ЗАТ “Росава”

Категорії робітників	План	Фактично	Минулий період	Відхилення (+, -)
	к-сть осіб	% до заг. к-сті	к-сть осіб	% до заг. к-сті	к-сть осіб	% до заг. к-сті	від плану	від минулого періоду
Робітники, усього осіб в т.ч.	742	100	759	100	682	100	+17	+77
- основні	652	87,9	670	88,2	592	86,8	+18	+78
- допоміжні	90	12,1	89	11,8	90	13,2	-1	-1

З таблиці 2 бачимо, що питома вага робітників зросла проти планової на 0,3% (88,2 - 87,9), а проти минулого періоду на 1,4% (88,2 - 86,8). Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростання продуктивності праці. Вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності на виробіток одного робітника визначається діленням різниці між фактичною і плановою питомою вагою основних робітників на планову питому вагу основних робітників: (88,2 - 87,9) : 87,9 • 100 = 0,34% .

Завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника на 0,34%.

Відповідним етап аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.

Склад працівників постійно змінюється у зв'язку із скороченням штату, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв'язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку та перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.[15]

На практиці має місце недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства.

Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.(таблиця 3.)

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності загального обороту.

Коефіцієнти обороту з приймання (КП_п) - це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності працівників основної діяльності:

(2.1)

(2.2)

Коефіцієнт обороту зі звільнення (КП_п) - це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД;

(2.3)

(2.4)



Таблиця 3.

Рух робочої сили ЗАТ “Росава”.

Показник	Минулий період	Звітній період	Відхилення
			абсолютне (+;-)	%
1.Середньоспискова чисельність працівників	705	759	+54	+7,66
2. Прийняття на роботу нових працівників протягом року	222	141	-81	-36,9
3. Вибуло працівників у т.ч. з причини:	83	93	+10	+12,04
а) призов до армії, вибуття на навчання, вихід на пенсію та з інших причин, передбачених законом	6	-	-	-
б) з власного бажання	11	9	-2	-18,18
в) звільнення за порушення трудової дисципліни	-	-
3. Коефіцієнт обороту: - з приймання, % - зі звільненням	31,4 11,8	18,6 12,3	-12,8 -0,5	-40,8 +4,2
5. Коефіцієнт плинності кадрів, %	1,6	1,2	-0,4	-2,5
6. Коефіцієнт загального обороту, %	43,3	30,8	-12,5	-28,9

Коефіцієнт загального обороту (КП_об) - обчислюється як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності:

(2.5)

(2.6)

Коефіцієнт плинності кадрів (КП_пл) - розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності:



(2.7)

(2.8)

Розрахунок показує, що на підставі коефіцієнт загального обороту знизився у звітному періоді на 28,9% (30,8 : 43,3 • 100 - 100), коефіцієнт обороту з приймання знизився на 40,8% (18,6 : 31,4 • 100 - 100), коефіцієнт плинності кадрів знизився на 2,5%.

Зниження коефіцієнта загального обороту та плинності кадрів пов'язаний із зниженням звільнених за власним бажанням на 18,18% проти минулого періоду.

Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.[15]

2.3 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві

Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

Трудомісткість є питома і технологічна. Питома трудомісткість - це загальні витрати людино - годин на продукцію.

Технологічна трудомісткість - це витрати нормованого часу основних робітників - відрядників на виробництво продукції.[12]

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього динного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції (таблиця 4.)

Таблиця 4.

Аналіз трудомісткості продукції

Показник	Минулий період	Звітний період	Зміна показника, %
		за планом	фактично	план до минулого року	факт до минулого періоду	факт до плану
1.Обсяг продукції, тис. Грн.	35597	45597	60644	128,1	187,2	146,2
2.Відпрацьовано всіма робітниками, люд.-год.	980008	1096005	1096204	111,8	111,9	100,01
3.Питома продуктивність на 1000 грн. Люд.-год. (ряд.2: ряд 1) 1000	27530,6	24036,8	16448,7	87,3	59,7	68,4
4. Середньогодинн. Виробіток кожного робітника, грн.(ряд1:ряд2)	0,036	0,042	0,061	116,7	169,4	145,2

Наведені в таблиці 4 дані показують, що питома трудомісткість знизилась проти минулого періоду на 40,3% (100 - 59,7) за плану 12,7% (100 - 87,3). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.

За рахунок зниження трудомісткість планувалося підвищити годинну продуктивність праці на:

.

Фактично вона зросла (у тому числі за рахунок зниження трудомісткості) на:

Оскільки між трудомісткістю і продуктивністю праці існує зворотний зв'язок, можна визначити темп зростання середньогодинного виробітку:

(2.9)

і навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

(2.10)

Трудомісткість знизилась на 31,6%.

Головним стимулом продуктивності на виробництві ЗАТ “Росава”є мотивація праці, що забезпечуються насамперед формуванням матеріальних стимулів, головною формою яких є оплата праці.

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або подані послуги.

Зарплата складається з основної і додаткової.

Основна зарплата - залежить від результатів праці працівника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами, встановленими згідно чинного законодавства.

Додаткова зарплата - залежить від кінцевих результатів роботи підприємства у виді премій та інших компенсаційних і заохочувальних виплат.

Оплата праці тим краща, чим повніше вона виконує функції:

1) відтворювальна - передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання доходу.

2) стимулююча - рівень оплати має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці;

3) регулююча - реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю і складністю трудових завдань;

1) соціальну - однакова оплата за однакову роботу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій можлива за умови формування і послідовного здійснення науково обґрунтованої політики, як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація та їх підрозділи).



3. Удосконалення аналізу продуктивності праці на ЗАТ «Росава»

3.1 Шляхи поліпшення і підвищення ефективності виробництва на ЗАТ «Росава»

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршилися: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково - технічної революції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

6. вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми [9].

Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей [7].

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.

В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.

В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

- екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористаного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше;

- інтенсивний - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.