Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Кафедра економіки промисловості та організації виробництва

Курсова робота

з дисципліни: „Економіка організації виробництва”

на тему: «Поняття, склад і структура інвестицій. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій»

Виконав: ст. гр. 4АС-00 Баран С.О.

Керівник: Нелюба В.М.

2003

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Поняття і класифікація інвестицій

1.2 Інвестиційна діяльність підприємства

1.3 Реєстрація комунального підприємства та створення комерційного договору

2. Практична частина

2.1 Розрахунок капіталу підприємства

2.2 Економічне обґрунтування створення орендного підприємства

2.3 Вибір оптимального місця розташування підприємства

2.4 Розрахунок податку на прибуток

2.5 Розрахунок величини акцизного збору

2.6 Розрахунок податку на додану вартість

Висновок

Література

Вступ

Інвестиційна сфера української економіки зберігає явно виражений кризисний характер. Наслідком різкого падіння капіталовкладень (в 1992-1996 рр. більш як на 70%) стала деградація виробництва в багатьох галузях. По оцінці спеціалістів, руйнування основних фондів в промисловості перевищила 60%. Фактично зниження об'ємів випуску продукції на 1% перегукується із значним зменшенням вкладень у виробництво. В цьому і полягає актуальність «Проблеми реалізації інвестиційного потенціалу українських підприємств. Пожвавлення економіки, поступовий вихід із скрути, створення виробництва, здатного передбачити подібні явища необхідно здійснити комплекс заходів.

Але все-таки реальний вихід із скрути, реальна структурна перебудова, а потім і рух до більш високих завдань вимагає реконструкції підприємств, їх технічного переозброєння, розширення їх профілю, створення високоефективного виробництва, здатного швидко освоювати нову продукцію. Все це означає необхідність інвестицій і інновацій, практично неможливих одне без одного. Це єдиний процес, мета якого - створити підприємства, які займають надійні позиції на ринку, і які забезпечують (причому на довгий період) конкурентоспроможність свого підприємства і продукції, її більш високу якість, широкий і постійно поновлюваний асортимент. Показати, в чому полягає необхідність, умови інвестування в Українську промисловість; виявити і затвердити модель взаємодії підприємства і кредитора - це являється метою дослідження проблеми в першій частині даної курсової роботи.

1. Теоретична частина

1.1 Поняття і класифікація інвестицій

Економічний розвиток суспільства в цілому і благополуччя кожної людини визначається в остаточному підсумку успіхами в здійсненні інвестиційних проектів. Інвестиції -- це вкладення в активи підприємства з метою випуску нової продукції, підвищення її якості, збільшення кількості продажів і прибутку. Інвестиції підприємства забезпечують просте і розширене відтворення капіталу, створення нових робочих місць, приріст зарплати і купівельної спроможності населення, приплив податків у державний і місцевий бюджет. Інвестиції несуть у собі ризик. Якщо прогноз прибутковості не підтвердиться, то це грозить утратою вкладених у справу засобів. Інвестиції являють собою капітальні витрати в об'єкти підприємницької діяльності для одержання доходу в короткостроковому або довгостроковому періоді. Поняття «інвестиції» і «капіталовкладення» тотожні. Термін «капіталовкладення» застосовувався в директивній економіці. Економічна категорія «інвестиції» використовується в ринковій економіці.

З економічної точки зору інвестиції розглядаються як нагромадження основного й оборотного капіталу. З фінансової точки зору інвестиції -- це заморожування ресурсів з метою одержання доходів у майбутньому періоді. З бухгалтерської точки зору інвестиції -- це об'єднання зроблених капітальних витрат в одну або кілька статей активів і пасивів балансу.

Типи інвестицій за окремими ознаками, та їх функціональний склад показано на рисунку 1.1.

Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових „капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок цих результатів -- одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва просто капітальні вкладення.

Рисунок 1.1 - Типи інвестицій

Зовнішні прямі інвестиції - це вкладення з огляду на функціональну цілеспрямованість капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності господарюючих суб'єктів. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, поза як за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

Існує ще й така класифікація інвестицій:

- по натурально-речовинному втіленню інвестиції підрозділяються на матеріальні, нематеріальні фінансові;

- по призначенню -- прямі, спрямовані на придбання основних і оборотних коштів, і портфельні -- для покупки цінних паперів;

- по джерелах фінансування-- власні (амортизація, прибуток і виторг від реалізації майна) і позикові (кредит, лізинг і ін.);

- по походженню -- національні й іноземні;

- по меті -- для одержання прибутку, соціальних або екологічних результатів;

- по термінах здійснення -- короткострокові, середньострокові довгострокові;

- по об'єкті -- виробничі і невиробничі;

- по напрямку виробничих інвестицій -- для відновлення основного капіталу, для приросту нерухомості й оборотного капіталу, для створення нової і підвищення якості продукції, що випускається.

На підприємстві важливо погоджувати в часі інвестиційні плани і фінансові можливості.

1.2 Інвестиційна діяльність підприємства

Інвестиційна діяльність підприємства включає наступні складові частини: інвестиційна стратегія, стратегічне планування, інвестиційне проектування, аналіз проектів і фактичної ефективності інвестицій. Інвестиційна стратегія -- це вибір шляхів розвитку підприємства на тривалу перспективу при наявних власних джерелах фінансування і можливості одержання позикових засобів, а також прогнозування обсягу і рентабельності сукупних активів. Стратегічний план припускає уточнення інвестиційної стратегії з переліком інвестиційних проектів і планом довгострокового фінансування інвестицій. Інвестиційний проект може бути представлений у виді техніко-економічного обґрунтування або бізнес-плану. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту -- це дослідження технічних, економічних, екологічних і фінансових можливостей здійснення інвестицій із заданою рентабельністю. ТЕО включає геологічні дослідження, технічні проекти будинків і споруд, технічну підготовку виробництва, серйозним має бути підхід до залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що дозволяють використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва.

Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшенням відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) машин, устаткування всієї суми накопиченого амортизаційного (інноваційного) фонду;

2) встановленням раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень в різні форми розширеного відтворення основних її фондів і формування необхідних потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією, що відповідає сучасним вимогам проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення і реконструкції діючих та спорудження нових виробничих об'єктів (підприємства) мають бути: використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних і організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель та споруд; обґрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені порівняно з минулим періодом і іншими аналогічними об'єктами питомі капітальні вкладення; визначена реальна кошторисна вартість всього обсягу робіт по відповідній формі відтворення основних фондів.

Великим і мало використовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є істотне скорочення тривалості усіх стадій інвестиційного циклу -- від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих та спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому у два рази, а їх проектування і освоєння -- приблизно у півтора рази. До цього варто додати, що існуючі в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу істотно більші, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою.

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечувати досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дієвими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. При цьому варто наголосити, що ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма господарюючими суб'єктами першочергового вдосконалення вимагають методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, легку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.

Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:

а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць;

б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції;

г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах надаються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту іноземних інвестицій . Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвесторами в Україні можуть бути:

1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн;

2) фізичні особи -- іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні;

3) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

4) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності.

В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів за концесійними договорами (контрактами), регламентовано порядок виробничої кооперації, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної діяльності. Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом. Для всіх іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебільшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни -- одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення власнoгo капіталу в те чи інше місцеве підприємство.

Ефективність іноземних інвестицій характеризується передусім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизняними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми нових видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирішенню проблеми неплатежів тощо.

Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарської фірми «Крафт Якобс Сушард», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн. доларів США довгострокових кредитів. За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці «Україна» збільшився у 1,6 рази. Крім того, коли у зв'язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.

1.3 Реєстрація комунального підприємства та створення комерційного договору

Для створення суб'єкта бізнесу - юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу такі документи:

1. Реєстраційну картку встановленого зразка.

2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо засновників два або більше, то подаються протокол зборів засновників та установчі документи.

3. Статут.

4. Документ про сплату реєстраційного мита в розмірі 7 неоподаткованих мінімумів.

Для налагодження співпраці між 2-ма суб'єктами бізнесу необхідно скласти комерційний договір. За моїм варіантом це має бути посередницький договір між юридичною особою, тобто будівельним підприємством, надалі „підрядник”, та особою, що здійснює замовлення на будівництво індивідуального житла, надалі в документації „замовник”.

При укладанні договорів між підприємцями досить часто виникає ситуація, коли одна сторона, зазвичай кредитор, вимагає від іншої сторони певних гарантій виконання своїх майнових чи грошових зобов'язань. Найчастіше застосовуються такі види забезпечення виконання сторонами своїх зобов'язань: завдаток, поручництво, гарантія, застава.

Гарантія - це договір між однією із сторін договору (одержувачем гарантії) і гарантом (третьою особою) про те, що гарант бере на себе обов'язок за свій рахунок гарантувати одержувачу цієї гарантії виконання його зобов'язань.

2. Практична частина

2.1 Розрахунок капіталу підприємства

Підприємець розпочинає справу. Для цього йому потрібно взяти в оренду приміщення, сплачуючи помісячно по Го1 грн., купити нове обладнання , прилади, устаткування, витративши на це Го2 грн., найняти працівників. Сплачуючи їм щомісяця (з урахуванням обов'язкових відрахувань в державні фонди ) по Гн грн., купувати матеріали сировину, паливо, сплачуючи за це щомісяця Гс-м грн., робити витрати на рекламу, витрачаючи на це щомісяця по Гі грн..

Підприємець підрахував що з певного місяця він почне отримувати прибуток, виготовляючи щомісяця по N виробів, від реалізації кожного отримуючи чистий прибуток в Р грн.

1. Будуємо графік зміни загальних витрат у часі. Для цього по осі ОУ в масштабі відкладаємо загальні помісячні витрати Г, а по осі ОХ - час (у місяцях)

Рисунок 2.1 - Графік зміни помісячних витрат

В таблиці 2.3 показано, що підприємець почне отримувати прибуток, починаючи з 6-го місяця, отже це зменшить реальну потребу в капіталі. Порахуємо прибуток підприємця в кожному місяці по формулі:

П=N•Р (2.1)

Таблиця 1 - Прибуток підприємця в кожному місяці

С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
0	0	0	11	16.5	27.5	33	44	55	148.5	159.5	165

Скоригований графік потреби в капіталі матиме вигляд:

Рисунок 2.2 - Графік потреби капіталу у часі

За даним графіком підрахувавши всі перепади заштрихованої області можна визначити величину стартового капіталу.

К=0.326+0.383+0.4058+0.4324+0.3082+0.0736+0.054+0.0515+0.0434=2.078 млн. грн.

Якщо у підприємця є власний капітал, який він збирається вкласти в справу, то потрібно визначити покриття потреби в капіталі в часі. Тобто від графіка потреби капіталі у часі віднімаємо ВК=0.8 млн. грн., і будуємо графік покриття потреби в капіталі у часі (рисунок 2.3)

Рисунок 2.3 - Графік покриття потреби в капіталі у часі (заштрихована ділянка)

Далі потрібно визначити реальні джерела покриття потреби в капіталі. Це можуть бути інвестиції зацікавлених осіб.

І=314.8+432.4+308.2+73.6+54+51.5+43.4=1277.9тис. грн.

Чистий прибуток, який підприємець може отримати з моменту його появи до кінця року = 60,18+60,6+77,6=198,38тис.грн.

Сума кредиту буде дорівнювати 1277,9 тис грн.

Оскільки підприємець почне отримувати прибуток починаючи з 10-го місяця, то припустимо, що 50% від цієї суми він витрачатиме на повернення боргу. На кінець року борг складатиме: 1277.9-30,09-30,3-38,8=1178,71 тис. грн.

Припустимо, що підприємець в наступні роки буде отримувати прибуток, який дорівнює в середньому 77,66 тис. грн.

Т=1178,71/38,8=30 місяців.

Проте підприємець не одразу матиме прибуток тому кредит потрібно взяти на:

Тпов=30+3+3=36 місяців=3 роки.

2.2 Економічне обґрунтування створення орендного підприємства

Завдання: Знайти величину орендної плати, вигідної і орендарю і орендодавцю за методом net rent та gross rent Порівняти перший і другий варіанти завдання та зробити висновки.

Орендні підприємства створюються на основі орендного договору між власником цього підприємства (орендодавець) та будь-якою особою (орендарем), в якому обумовлюються економічні, правові, організаційні та інші умови функціонування такого підприємства.

Економічне обґрунтування доцільності створення орендного підприємства передбачає розрахунок орендної плати.

- Якщо всі виплати: орендну плату, сплату податків тощо здійснює орендар такий метод називається - net rent.

Умовою доцільності здачі потенційним орендодавцем свого підприємства в оренду та укладення орендного договору є:

А>=K•б/100 (2.3)

А>=107•13/100=13,91 тис. грн.

Величину податків розрахуємо по формулі:

П=(Ц-S)•N•w/100

П=(48-43,6)•1989•40,5/100=3,544 тис. грн.

Умовою доцільності взяття в оренду потенційним орендарем підприємства та укладення орендного договору є:

А<=К•в/100-П (2.4)

А=107•27/100-3,544=25,346 тис. грн.

- Метод gross rent

Орендодавець:

А>=К•б/100+П (2.5)

А>=107•13/100+3,544=17,454 тис. грн.

Орендар:

А<=К•в/100 (2.6)

А<=107•27/100=28,89 тис. грн.

Виберемо оптимальний варіант, який би влаштував орендодавця і орендаря тобто сума оренди рівна 19,628 тис. грн.

А метод сплати оренди вибираємо net rent бо за цим методом вигідніше співпрацювати обом сторонам.

2.3 Вибір оптимального місця розташування підприємства

Місцем розташування підприємства є те місце, де знаходиться його виробничі, торговельні та інші підрозділи, які найбезпосереднішим чином впливають на отримання доходів. Якщо ці приміщення розташовані за різними адресами, тобто підприємство має декілька місць розташування, то прийнято говорити про „фірму”, представлену багатьма підприємствами.

В деякому місті, карта якого зображена на рисунку 3.4 є точки, де можна розмістити підприємство, та 1 джерело, звідки до підприємства можуть доставлятися сировина та матеріали точка „А” (рисунок 3.4). Бізнесмену запропоновані 6 точок, де він може розмістити своє підприємство (5,8,11,19,14,23). Серед них підприємство 23 знаходиться в елітному районі; 8,19 - в зоні розвиненої інфраструктури; 5,14 - звичайний район; 11 - вільна економічна зона.

Рисунок 2.4 - Карта району та схема перевезення вантажу із складу в точці „А”.

Оскільки масштаб карти М:1:2 то по зображеним маршрутах руху підрахуємо відстань до кожного місця розташування взявши в 1см карти 1км на місцевості.

Б>5 =7 км

Б>8 =9 км

Б>11= 11км

Б>14 =8 км

Б>19 =3,5 км

Б>23 =10 км

Розрахуємо масу матеріалів та сировини, яка буде перевозитись за рік за кожним із варіантів маршрутів, за формулою

(2.7)

де К5 - коефіцієнт, який враховує скільки саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства.

К6 - коефіцієнт, який враховує скільки покупок зроблять потенційні покупці, зайшовши до даного підприємства

Q(5)=1007000•2.4•0,025•0.15/1000=9.1 т

Q(8)= 1007000•2.4•0,1•0.12/1000=29 т

Q(11)= 1007000•2.4•0,1•0.12/1000=29 т

Q(14)= 1007000•2.4•0,025•0.15/1000=9.1 т

Q(19)= 1007000•2.4•0,1•0.12/1000=29 т

Q(23)=1107000•0,03•0,15•2,1/1000=72.504 т

По формулі 3.8 розрахуємо виручку підприємства на рік

Д=Ц•Р•К5•К6 (2.8)

Д(5)=1007000•0,005•0,15•30=22660 грн.

Д(8)=1007000•0,025•0,12•30=90630 грн.

Д(11)=1007000•0,005•0,15•30=22660 грн.

Д(14)=1007000•0,005•0,15•30=22660 грн.

Д(19)=1007000•0,025•0,12•30=90630 грн.

Д(23)=1007000•0,05•0,1•30=151000 грн.

Підрахунок витрат на транспортування матеріалів та сировини:

 (2.9)

де К1 - коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на транспортних засобів від джерел постачання до місця знаходження підприємства.

В1(5)= 1• (1.1•7•9.063)=69.785 грн.

В1(8)= 1.1• (1.1•9•29)=315.81грн.

В1(11)=1• (1.1•11•29)=350.9 грн.

В1(14)= 1• (1.1•8•9.063)=79.754 грн.

В1(19)= 1.1• (1.1•3.5•29)=122.815 грн.

В1(23)= 1.25• (1.1•10•72.504)=996.93 грн.

Витрати на зарплату персоналу підприємства:

(2.10)

де К2 - коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на заробітну плату в випадку коли підприємство знаходиться в зоні розвиненої інфраструктури.

В2(5)=1•12690=12690 грн.

В2(8)=1,05•12690=13324,5 грн.

В2(11)= 1,15•150•(1+0,41)•5•12=14593.5 грн.

В2(14)= 1•12690=12690 грн.

В2(19)= 1,05•12690=13324,5 грн.

В2(23)=1,15•12690=14593.5 грн.

Витрати на оренду приміщень:

В3=К3•d•S•12 (2.11)

де К3 - коефіцієнт, який враховує збільшення орендної плати персоналу при наближенні до центральних районів, тобто до розвинутої інфраструктури.

В3(5)= 1•3312=3312 грн.

В3(8)= 1,1•3312= 3643.2грн.

В3(11)=1,1•3312=3643.2 грн.

В3(14)= 1•3312=3312 грн.

В3(19)= 1,1•3312=3643.2 грн.

В3(23)= 1,3•3312=4305.6 грн.

Величина податків на капітал:

В4=К•л/100•К4 (2.12)

де К4 - коефіцієнт, який враховує зменшення податків при розташуванні підприємства в вільній економічній зоні.

В4(11)=100000•1,1/100•0,2=260 грн.

В4(інші)=1000•1,3=1300 грн.

Величина податків з виторгу:

В5=Д•д/100•К4 (2.13)

В5(5)= 75525•1•0,005•0,15=56,643 грн.

В5(8)= 75525•1•0,025•0,12=226,575 грн.

В5(11)=75525•0,2•0,025•0,12=45,315 грн.

В5(14)= 75525•1•0,005•0,15=56,643 грн.

В5(19)= 75525•1•0,025•0,12=226,575 грн.

В5(23)= 75525•1•0,05•0,1=377,625 грн.

Підрахуємо загальні витрати по формулі 2.14:

В=В1+В2+В3+В4+В5 (2.14)

В(5)=17430 грн.

В(8)=18810 грн.

В(11)=350,9+14593,5+3643,2+260+45,315=18893 грн.

В(14)= 17440 грн.

В(19)=18620 грн.

В(23)=21570 грн.

Обчислимо брутто-прибуток:

БП=Д-В (2.15)

БП(5)=22660 - 17430=5230 грн.

БП(8)=90630 - 18810=71820 грн.

БП(11)=22660 - 18893=3767 грн.

БП(14)=22660 - 17440=5220 грн.

БП(19)=90630 - 18620=72010 грн.

БП(23)=151000 - 21570=129430 грн.

Таблиця 2.2 - Результати обчислень

Вар.	Д	В1	В2	В3	В4	В5	В	БП
5	22660	69.785	12690	3312	260	56,643	17430	5230
8	90630	315.81	13324,5	3643.2	1300	226,575	18810	71820
11	22660	350.9	14593.5	3643.2	1300	45,315	18893	3767
14	22660	79.754	12690	3312	1300	56,643	17440	5220
19	90630	122.815	13324,5	3643.2	1300	226,575	18620	72010
23	151000	996.93	14593.5	4305.6	1300	377,625	21570	129430

Отже, підприємство найбільш вигідно розташовувати в елітному районі. Спочатку підприємця можуть злякати високі витрати проте вони сповна окупляться під час реалізації продукції. Вигідно розташовувати підприємство в зоні вільної торгівлі через невеликі податковий режим, що діє в цих зонах. Зовсім не вигідно розміщувати підприємство у звичайному районі.

2.4 Розрахунок податку на прибуток

Один з основних прямих податків, який повинен сплачувати підприємець.

Об'єкт оподаткування - прибуток, що визначається як різниця між валовим доходом і валовими витратами та амортизаційними відрахуваннями, які отримало підприємство протягом певного періоду.

Величина податку з прибутку П може бути розрахована за формулою:

(2.16)

де: ВД - валовий дохід, грн.;

ВР - валові витрати, грн.;

АВ - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

щ - ставка податку на прибуток, загальна ставка щ = 30 %;

Приймаємо амортизаційні відрахування щоквартально по 10 тис. грн., тоді:

2.5 Розрахунок величини акцизного збору

Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари, який включається в ціну реалізації цих товарів. Акциз - це податок у ціні. Величина акцизного збору А (в грн.) розраховується за формулою:

(2.17)

де: Цв - вільна ціна, грн..;

(2.18)

б - ставка акцизу, в відносних одиницях.

2.6 Розрахунок податку на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) один із найголовніших непрямих податків. Об'єкт оподаткування - операції продажу товарів і послуг, робіт, ввезення товарів в Україну. ПДВ встановлюється на товари і послуги, а не на окремих суб'єктів. Припустимо що бізнесмен для організації виробництва товарів купує матеріали. Продавець виписує йому рахунок, в якому вказує суму платежу і розмір ПДВ.

(2.19)

де: - вільна ціна купівельних матеріалів, грн.

- вільна ціна проданого товару, грн.

Висновки

Роблячи висновки по курсовій роботі необхідно зазначити, що інвестиційний процес в Україні знаходиться в глухому куті, який характеризується різким скороченням інвестицій. А підприємцю щоб розпочати власну справу без допомоги інвесторів просто не обійтися, що було доведено в пункті 2.1 курсової роботи. Інвестування на сьогоднішній день якщо і присутнє то являється малоефективним і невигідним для потенційних інвесторів. Це пов'язано з відсутністю активної державної підтримки у вигляді законодавчої бази, яка повинна бути направлена на підтримку інвестиційної активності, на підтримку і допомогу малим і середнім підприємствам.

Література

1. О.И. Волков „Экономика предприятия”.-Москва, ИНФРА-М, 1998 г.

2. В.А Швандар „Экономика преджприятия: Тесты, задачи, ситуации”. - Москва, ЮНИТИ-ДАНА,2001 г.

3. Покропивний С.Ф. „Економіка підприємства” / Видання 2-е перероблене. - Київ, 2002 р.

4. В.О. Козловський „Основи підприємництва. Практикум. Навчальний посібник”.-Вінниця:ВДТУ,2002 р.