Система управління собівартістю продукції

За відношенням витрат до технологічного процесу можна віднести позамовний та поопераційний методи обліку. Позамовний застосовується на підприємствах, які виготовляють великий асортимент продукції. Поопераційний характерний для підприємств, де серійно або масово виготовляють однорідну продукцію.

У залежності від повноти включення витрат до собівартості продукції облік ведеться по повній та по скороченій собівартості. При застосуванні методу повних витрат до собівартості продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх поділу на постійні та змінні, прямі і непрямі. У сучасних умовах більш прогресивним вважається метод обліку по неповній собі вартості, тобто маржинальний метод у відповідності з яким на собівартість продукції відносять не всі витрати, а тільки їх частину - змінні витрати. При цьому постійні витрати в собівартість продукції не включають, а відносять їх на зменшення прибутку. Застосування даного методу дозволяє оперативно вивчати взаємозв'язки між обсягом виробництва, витратами і прибутком, а також прогнозувати поведінку витрат при зміні ділової активності підприємства.

Народне господарство, його галузі, підприємства розглядають, як системи, вивчають їх у взаємозв'язку, що забезпечує їх раціональну організацію і функціонування. Різноманітні системи взаємопов'язані між собою та забезпечують розвиток будь-якого підприємства і без урахування цієї взаємодії не можна забезпечити ефективне управління господарськими процесами. Комплексний підхід формується через сукупність взаємозв'язаних і взаємозумовлених економічних, соціальних, політичних, моральних процесів, та здатний забезпечити виконання економічних завдань. Підприємства являють собою досить складні системи, які відрізняються динамікою та імовірнісним характером. Для управління виробничо-господарською та комерційною діяльністю підприємства доцільно створювати інформаційні системи. Будь-яка інформаційна система визначається для конкретних об'єктів, тобто визначаються межі її застосування та її функції. Існує первинна та вторинна аналітична інформація. До первинної належить сукупність різних даних, що підлягають аналізу, вторинною інформацією є результати аналітичних розрахунків, які забезпечують формування управлінських рішень, пошук резервів зростання виробництва, розробку заходів, щодо поліпшення діяльності. Інформація про затрати займає центральне місце в системі управління як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Важливим завданням системи управління є перш за все управління затратами, метою якою стає досягнення такого рівня затрат, який би забезпечив передбачену підприємством величину прибутку. Підхід, що базується на скороченні затрат, відповідає стратегії їх зменшення , для якої характерна орієнтація на виробника. При цьому основна увага надається калькулюванню собівартості продукції та обліку затрат.

Панівною в сучасний період є концепція конкурентних переваг Портера, згідно з якою підприємства створюють відповідні цінності для своїх покупців. Кінцева цінність, створена підприємством, визначається тим, скільки покупці готові заплатити за товари або послуги, які пропонує підприємство. Забезпечення безперервності розвитку будь-якого підприємства сьогодні можна домогтися лише за умови постійного досягнення конкурентних переваг. Витримати концепцію можна або постійно скорочуючи затрати (стратегія зменшення затрат), або збільшуючи цінність (стратегія диференціації). Однак найефективнішим є підхід, згідно з яким використовуються обидві концепції взаємозв'язку. З цим пов'язано широке використання методу аналізу взаємозв'язку «затрати - обсяг - прибуток». Якщо ціну, яку готові заплатити покупці, відобразити у вигляді доходу (виручки) від реалізації продукції, а показник чистого доходу - як різницю між виручкою від реалізації та непрямими податками, чистий прибуток можна визначити як різницю між чистим доходом та собівартістю продукції й податком на прибуток. Отже, для визначення ефективності діяльності підприємства необхідно постійно порівнювати затрати з доходами, які є основними об'єктами управлінського обліку.

У сучасних умовах не завжди калькулюють повну собівартість, а обмежуються тільки розрахунком виробничої. У такому випадку усі інші витрати, тобто адміністративно-управлінські витрати, витрати на збут та інші, розподіляються між видами продукції на розсуд адміністрації. В одні види продукції дається велика сума цих витрат, а інші можуть мати мінімальну суму цих витрат. Така система спрямована на формування оптимальної ціни продукції і називається дерект-костинг (управління рахунку). Таким чином якщо розглядати облік затрат на виробництво як процес відображення використаних затрат і результатів минулої, теперішньої та майбутньої виробничої діяльності, орієнтованої на виконання основної цілі підприємства, то така система обліку буде відповідати основним завданням управління собівартістю. При формуванні механізму планування витрат ми виходили із сучасної парадигми управлінського обліку, яка розглядає витрати як функцію стратегічного вибору, а не обсягу діяльності (стор. 54). Також нами враховані досягнення такого сучасного напрямку управлінського обліку як цільове калькулювання (кайзен-костинг, таргет-костинг).

Поняття “кайзен” дуже широке: воно означає удосконалення як в особистому, сімейному і суспільному житті людини, так і в його трудовій діяльності. Коли слово “кайзен” використовують відносно діяльності людини на його робочому місті, мають на увазі процес постійного поліпшення, до якого залучаються всі співробітники компанії - від старшого менеджера до простого робітника. Метою кайзен є удосконалення діяльності компанії або її окремих підрозділів за допомогою внутрішніх резервів, без залучення значних інвестицій ззовні.

Поняття ж “кайзен-костинг” носить більш певне значення. В середині 1990-х років його ввів Ясухиро Монден. У його викладі, кайзен-костинг вперше набув форми инструмента, сприяючого зниженню собівартості продукції і тісно пов'язаного з системою управління витратами в компанії. Вміле використання даного елемента управлінського обліку дозволяє значно знизити витрати на стадії виробництва - до 5%.

Таким чином, кайзен - це філософія поступового удосконалення якості і бізнес-процесів, а кайзен-костинг - інструмент зниження витрат, який використовують менеджери для досягнення цільової собівартості і забезпечення прибутковості виробництва.

Філософія кайзен передбачає участь усіх членів команди, які активно висувають ідеї і пропозиції, що дозволяють поліпшити виробничий процес. Члени команди постійно вчаться бути уважними до непродуктивних втрат; вони виявляють ті витрати матеріалів, зусиль і часу, які не приносять користі, і оперативно усувають їх.

Із концепцією “кайзен-костинг” тісно пов'язана концепція “таргет-костинг”. І таргет-костинг, і кайзен-костинг вирішують практично одну і ту ж задачу, але на різних стадіях життєвого циклу продукту і різними методами. Обидві концепції сприяють зниженню рівня окремих статей витрат і собівартості кінцевого продукту в цілому до деякого прийнятного рівня, але, якщо ми розділимо життєвий цикл продукту на дві частини - стадію планування і розробки та стадію виробництва, - то таргет-костинг вирішує дану задачу на першій стадії, а кайзен-костинг - на другій. Разом обидві системи дають підприємству вельми цінну конкурентну перевагу, що полягає в досягненні більш низького по відношенню до конкурентів рівня собівартості і можливості вибирати зручну цінову політику для захоплення / утримання відповідних секторів ринку.

Концепція таргет-костинг - це не просто технічна процедура цільової калькуляції собівартості, а цілісна концепція управління, що підтримує стратегію зниження витрат і реалізовує функцію планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю витрат і визначення цільової собівартості відповідно до ринкових реалій.

Розробляючи цю систему, японські менеджери змінили традиційну формулу ціноутворення:

Собівартість + Прибуток = Ціна,(3.1)

яка в концепції таргет-костинг трансформувалася в рівність:

Ціна - Прибуток = Собівартість.(3.2)

Це просте рішення дозволило отримати прекрасний інструмент превентивного контролю і зниження витрат ще на стадії проектування і розробки продукту.

Система “таргет-костинг” передбачає розрахунок собівартості продукту, виходячи із заздалегідь встановленої ціни реалізації.

Для визначення цільової собівартості продукту величина прибутку, який хоче отримати фірма, віднімається від очікуваної ринкової ціни. Далі всі учасники виробничого процесу - від менеджера до простого робітника - працюють над тим, щоб спроектувати і виготовити виріб, який буде відповідати цільовій собівартості.

Таким чином, ідея таргет-костинг досить проста: виробляти тільки ті інноваційні продукти, розрахункова собівартість яких не перевищує цільову собівартість. Якщо ж розрив між цими двома величинами зберігся, незважаючи на всі зусилля, слід, очевидно, відмовитися від проекту. Як правило, наявність невеликої різниці (в межах 3-5%) між розрахунковою і цільовою собівартістю не є перешкодою для ухвалення рішення про виробництво. На японських підприємствах ця “щілина” успішно закривається за допомогою кайзен на стадії виробництва.Послідовне “підключення” таргет- і кайзен-костинг до меха-ханізму зниження собівартості дозволяє отримати саме той сумарний ефект, що необхідний для досягнення цільової собівартості, закріплення нормативних значень витрат і їх підтримки на стадії виробництва.

Згадана вище різниця між розрахунковою (після завершення проектування) і цільовою себестоимостями продукту є відправною точкою для визначення кайзен-задачі, тобто цільового зниження окремої статі витрат і собівартості в цілому в процесі виробництва. Кайзен-задача може стосуватися як компанії в цілому, так і окремих її підрозділів (цехів, складальних ліній ).

До основних завдань обліку витрат на виробництво відносять:

1) інформаційне забезпечення керівництва підприємства для прийняття управлінських рішень;

2) облік і контроль за фактичним рівнем витрат та співставлення їх з нормативними та плановими розмірами для виявлення відхилень та формування економічної стратегії на майбутнє;

3) розрахунок собівартості виробленої продукції для оцінки готової продукції та розрахунку фінансових результатів;

4) виявлення та оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;

5) систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності для прийняття рішень.

Отже, ми можемо сформулювати ряд висновків:

1.Методологія комплексного підходу , дає змогу структурувати складові витрат, умови їх формування, та фактори впливу за певними блоками інформаційних масивів (кадри і штатний розпис, основні фонди, праця і заробітна плата, готова продукція, сировина та матеріали).

2.Системний підхід забезпечує взаємозв'язок всіх розрахунків, щодо прогнозування, планування, обліку, калькулювання та регулювання рівня витрат, взаємодії і зв'язку з іншими підсистемами управління підприємства.

3. В сучасних умовах господарювання доцільно застосовувати системний підхід до створення єдиної інформаційної системи, в якій формується інформація про внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства.

4. Основним призначенням обліку витрат є контроль за виробничою діяльністю та управління витратами на її реалізацію.

3.3 Вдосконалення калькулювання собівартості і ціни продукції

Важко переоцінити значення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в економічній діяльності підприємства. Ефективність діяльності значною мірою залежить від зниження витрат на одиницю продукції за збереження і підвищення її якості. Різке зниження витрат можливе в умовах доведення до кожного центру відповідальності принципів проти витратного механізму діяльності підприємства. Він здійснюється у вигляді функціонування систем :

- нормування виробничих витрат на основі технологічного обґрунтування розрахунків;

- планування собівартості виробництва кожного центру відповідальності з урахуванням обґрунтованих норм і нормативів;

- мотивації праці, що взаємопов'язано з плановими завданнями зі зниження виробничих витрат;

- упровадження прогресивної форми організації і стимулювання праці на основі внутрішнього комерційного розрахунку.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності, що пов'язано з переходом підприємств на самофінансування. Зміни економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від настанови ретроспективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованими у майбутнє, бо передбачати - означає випереджати. Калькулювання собівартості повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацією оперативного контролю за їх дотриманням у процесі діяльності.

Калькулювання на підприємстві здійснюється з метою:

- визначення достовірної величини витрат на одиницю продукції;

- контролю рентабельності виробництва окремих видів продукції;

- визначення ефективності конструкторських, організаційних, технологічних умов виготовлення продукції;

- забезпечення порівняльності калькуляцій продукції для порівняльного аналізу.

У процесі калькулювання вирішуються питання :

1) встановлення об'єкта калькулювання;

2)вибір калькуляційних одиниць;

3)визначення калькуляційних статей та конкретизація методів обчислення за статтями.

Об'єкт калькулювання ( фактичну собівартість якого необхідно обчислити), є продукт виробництва підприємства, його підрозділів, технологічних фаз. Для кожного об'єкта калькулювання обирається відповідна калькуляційна одиниця (штуки, маса та інше). Калькуляційна одиниця має відповідати одиниці виміру обсягу виробництва продукції у натуральному виразі.

Розрізняють планові, звітні, нормативні калькуляції. Різновидами планових калькуляцій є нормативні та проектно-кошторисні.

Звітна калькуляція відображає фактичні витрати на виробництво та реалізацію продукції, у тому числі і непродуктивні витрати. Проектно-кошторисна складається на разові замовлення. Планова калькуляція розробляється як завдання (прогноз) по собівартості кожного виробу на плановий період. До планової калькуляції не входять непродуктивні витрати.

Нормативна калькуляція розробляється на всі види продукції підприємства на базі конструкторської, технологічної документації, чинних на підприємстві норм витрат матеріальних ресурсів, коопераційних розрахунків, трудових витрат та є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю. Нормативна собівартість використовується також для оцінки браку, залишків незавершеного виробництва, обчислення обсягу трудомісткості та матеріаломісткості виробництва за певний період, а також для розрахунку цін.

Якщо виробництво має комплексний характер та загальні витрати не можуть бути розподілені між ними, собівартість одиниці продукції визначається методами: виключення витрат, розподілу витрат, комбінування.

Метод виключення витрат застосовується, якщо один із видів продукції є основним , а інший - супутній. Його суть полягає у тому, що із загальної 2) витрат на виробництво віднімається собівартість супутньої продукції, а розрахована величина розглядається як собівартість основного виробництва.

Метод розподілу витрат застосовується там, де одночасно виробляють декілька основних видів продукції і відсутня супутня продукція. У цьому випадку загальні витрати розподіляють пропорційно економічно обґрунтованим коефіцієнтам. Вони розраховуються завдяки нормам виходу окремих продуктів із одиниці сировини, співвідношення витрат на обробку, загальних споживчих якостей продуктів та іншого.

Комбінований метод застосовується у випадках, коли паралельно виробляється декілька основних та супутніх виробів. При цьому об'єднують обидва вищезгадані методи.

Традиційний підхід до калькуляції собівартості та обміну витрат полягає у їх розподілі на прямі та непрямі, і спрямований на визначення повної собівартості (повних витрат). Новий більш ринковий підхід спрямований на вдосконалення методики прийняття управлінських рішень, формування вміння їх коригування залежно від зміни ринкової кон'юнктури та інших зовнішніх факторів, в основу якого покладено:

1. Розподіл витрат на змінні та постійні.

2. Головним оціночним показником у цій системі є результат брутто, який також має назву вкладу на покриття і який розраховується як різниця між виручкою від реалізації та змінними витратами, і який застосовується для покриття постійних витрат та формування прибутку.

3. Постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не зіставляються з конкретними виробами.

Таким чином, другий підхід характеризується частковим, а не повним обліком собівартості витрат. Значення цього підходу полягає у тому, що він дозволяє:

1.Спростити облік собівартості, зводячи його до моделювання однієї змінної, а саме змінних витрат від обсягу та структури виробництва;

2.Досягти гнучкості та простоти при короткострокових розрахунках у сфері ціноутворення за системою, коли ціна дорівнює собівартості за змінними витратами, плюс націнка на покриття постійних витрат та формування прибутку. Недоліком цієї системи є те, що дуже важко розрахувати націнку, до якої входять як витрати, так і прибуток. Поєднання в націнці витрат та прибутку робить цю систему непридатною для прийняття середньо- та довгострокових рішень.

Отже ця система ефективна при прийнятті короткострокових управлінських рішень, оскільки дозволяє легко встановлювати нижчий рівень калькульованої відпускної ціни.

Методи калькулювання по суті розподілено на дві групи калькулювання з неповним розподілом витрат та калькулювання з повним розподілом витрат. Калькулювання з неповним розподілом витрат, що дістало назву директ-костинг, є визначальним по виробам маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат і змінної частини непрямих витрат. Постійна частина загально-виробничих витрат по виробах не розподіляється , а списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються по виробах адміністративні витрати і витрати на збут. Отже, застосовуючи систему директ-костинг, підприємство не знає повної фактичної собівартості кожного виробу і не може порівняти її з відпускною ціною. Калькулювання неповних витрат призводить до безсумнівних помилок через неможливість розподілу в обліку витрат на змінні і постійні. Тому застосування системи директ-костинг може спричинювати «програмовані» помилки. Вихід з цих умов один : кожне підприємство з метою економічної безпеки має здійснювати калькулювання собівартості продукції за повними витратами і визначати фактичну собівартість одиниці продукції за всією номенклатурою виробів, що випускається та аналізувати фактичну собівартість виробів порівняно з плановою чи нормативною собівартістю, а також з відпускними цінами.

Управлінський облік на підприємствах в країні формується без централізованого контролю і має певні недоліки. У результаті втрачено аналітичний облік витрат по виробах, виробництвах, переділах і процесах. Залишилося поза увагою фінансового і управлінського обліку допоміжне виробництво і розподіл його витрат, напівфабрикатний метод обліку виробництва, зведення витрат на виробництво по підприємству і зв'язок їх із собівартістю виробленої продукції.

В теперішній час оцінка ефективності нової техніки, впровадженої з метою економії живої праці , зменшується через те що вартість робочої сили визначається за рівнем заробітної плати працівників. За цих умов виникає необхідність виділення такого виду витрат, яких включав би всі витрати на робочу силу незалежно від заробітної плати та формування поряд з існуючими статтями калькуляції, ще спеціальної статті, куди входили б:

- вирахування на соціальне страхування;

- виплати заробітної плати та інших витрат у випадку пошкодження здоров'я на виробництві;

- витрати на підготовку кадрів (за винятком тих, які включені до фонду заробітної плати);

- витрати пов'язані з організацією набору робочої сили;

- витрати на доставку працівників на місце праці;

- витрати на відрядження;

- знос спецодягу чи інших витрат.

Такий підхід, в найбільшій мірі може створити сприятливі умови для аналізу та контролю за рівнем матеріальних витрат. Зміни, які відбуваються у виробництві зумовлюють ускладнення виробничої діяльності , господарських зв'язків та зростання обсягів виробництва. Це призводить до виникнення нових видів витрат, які не входять ні в одну із статей калькуляції. В таких випадках ці витрати почали включати в комплексні загальнозаводські статті, або у невиробничі витрати. Представлені зміни в порядку калькулювання повинні підвищити точність обчислення собівартості продукції, зниження її рівня та підвищення на цій основі ефективності виробництва.

Сучасні системи калькулювання дають можливість вирішувати не лише традиційні завдання, а й прогнозувати економічні наслідки різноманітних ситуацій, до яких належить:

- доцільність подальшого випуску тієї чи іншої продукції;

- вибір найвигіднішого асортименту продукції;

- доцільність оновлення технологій та обладнання;

- оцінки якості роботи керівного персоналу.

Таким чином, ми дійшли висновку, що з урахуванням досвіду управлінського обліку зарубіжних країн варто рекомендувати підприємствам розширити коло використовуваних методів калькулювання виробничих витрат щодо галузевих особливостей. Вважати обов'язковим для всіх підприємств здійснювати калькулювання собівартості продукції за повними витратами по всій номенклатурі виробів.

Поряд з калькулюванням собівартості продукції важливе місце в управлінні собівартістю посідає ціна продукції, тобто грошовий вираз вартості товару , що сплачується або одержується за одиницю товару. Одночасно ціна відображає споживні властивості товару , купівельну спроможність грошової одиниці, силу конкуренції, державного контролю. Ціни забезпечують еквівалентний обмін товарами, що відповідає принципу розподілу за кількістю та якістю продукції, що дає змогу порівнювати витрати з результатами виробництва. На рівень ціни впливають такі чинники державне регулювання цін, конкуренція виробників, співвідношення попиту і пропозиції, купівельна спроможність грошей, якість товару.

В основі формування гуртових та роздрібних цін лежить собівартість продукції, яка є нижньою межею ціни. При формуванні гуртової ціни продукції підприємства до собівартості продукції представленої у формі калькуляції, додаються величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір. Сума гуртової ціни і націнки є гуртовою ціною промисловості. Роздрібна ціна включає гуртову ціну промисловості і торговельну надбавку.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Ціни «Франко» - це гуртові ціни, які встановлюються з врахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Цей метод розрахунку гуртових та роздрібних цін має назву витратного методу , оскільки він ґрунтується на використанні даних про всі витрати , пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Досвід держав з розвинутою економікою свідчить, що ціноутворення в умовах ринку може ґрунтуватися на витратах, попиті і пропозиції. Підприємствах в цих умовах надані широкі можливості у формуванні цін. Проте цивілізований ринок - це регульований ринок, де найважливішим об'єктом регулювання є саме ціни. Держава повинна брати безпосередню участь у процесах ціноутворення, лише слід правильно вибрати методи такої участі. Вона повинна контролювати і регулювати ціни на стратегічно важливі товари, підтримувати виробників , які продукують низькорентабельну , але необхідну споживачам продукцію через систему державних дотацій та субсидій.

Висновки і пропозиції

В результаті дослідження теми «Система управління собівартістю продукції та напрями її вдосконалення» ми дійшли висновку, що собівартість продукції - це грошовий еквівалент, сплачений за товари та послуги, які повинні принести поточні чи майбутні вигоди для організації та формується за рахунок поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Під управлінням собівартістю розуміють контроль, своєчасне виявлення його причин та винуватців, що направлений на його ремонт, економію матеріальних ресурсів, економію палива та енергії, зниження витрат на реалізацію та збереження.

Система управління собівартістю в сучасних умовах шукає та виявляє чинники, що впливають на економію всіх видів ресурсів, нормуває витрати ресурсів, планує витрати за видами, стимулює до економії ресурсів та зниження витрат. Сучасні системи калькулювання дають можливість оцінити доцільність подальшого випуску тієї чи іншої продукції, доцільність оновлення технологій та обладнання, якості роботи керівного персоналу та вибрати найвигідніший асортименту продукції. Управління собівартістю це насамперед, контроль, своєчасне виявлення, його причин та винуватців, а також давати їм об'єктивну оцінку, що направлено на зниження витрат на утримання та експлуатацію обладнання , його ремонт, економію матеріальних ресурсів, економію палива та енергії, зниження витрат на реалізацію та збереження. Таким чином, управлінням собівартістю та обліком витрат визначаються результати діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, оцінюється й аналізується виконання планових завдань на зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

Відкрите акціонерне товариство ВАТ «Іскра» - єдина в Україні потужна світлотехнічна компанія, яка має повний завершальний технологічний цикл виробництва - від наукових розробок до випуску компонентів та готової продукції. У 2002 р. ВАТ «Іскра» увійшло до десятки найпотужніших підприємств Європи світлотехнічної галузі. Товариство постійно розвиває науково-дослідний та виробничо-технічний потенціал - вдосконалює існуючі технології , вкладає значні кошти в модернізацію та розвиток виробництва, розробляє нові джерела світла.

Відкрите акціонерне товариство «Іскра» було утворене 31 січня 1994 року на базі невеликих лампових заводів фірм «Осрам» і «Філіпс», до складу якого увійшли : Львівський електроламповий завод, Львівський завод низьковольтних електроламп, Турківський світлотехнічний завод, спеціалізоване конструкторське бюро джерел світла.

Форма власності у ВАТ «Іскра» - колективна. Метою діяльності підприємства є одержання прибутку від здійснення науково-дослідної та впроваджуваної діяльності, виробництво продукції і надання послуг, продажу готової продукції , ведення зовнішньоекономічної діяльності. Майно підприємства складають основні фонди та оборотні кошти та інші цінності , вартість яких відображена в балансі. Джерелами формування майна є прибуток від діяльності, доходи від цінних паперів, кредити банків, капітальні вкладення та дотації з бюджетів та статутний фонд підприємства який становить 471,0 тис.грн.

В оцінці собівартості продукції ВАТ « Іскра» можемо зробити такі висновки:

- обсяги виробництва у 2006 році порівняно з 2005 роком на 2140 тис.шт., або 17,2%, а порівняно з 2004 роком на 3974,3, тобто на 24,1% та становили 20467,9 тис.шт. При цьому обсяги товарної продукції зросли на 26481,0 тис.грн. у порівнянні з 2004 роком та на 19730,1 тис.грн. тобто на 67,5% у порівнянні з 2005 роком. Таким чином обсяги реалізованої продукції теж зросли порівняно з 2004 роком на 25543,2 тис.грн. та 2005 роком на 18881,1 тис.грн., або 65,3%;

- ресурси підприємства у 2006 році зросли на 10415,7 тис.грн. у порівнянні з 2004 роком за рахунок збільшення активів на 9904,5 тис.грн. та фонду оплати праці на 511,2 тис.грн. При цьому активи зросли за рахунок збільшення основних засобів на 4021,4 тис.грн. та оборотних коштів на 5419,2 тис.грн. У порівнянні з 2005 роком ресурси зросли на 3917,2 тис грн. за рахунок збільшення активів на 3446,8 тис. грн. та фонду оплати праці на 470,4 тис.грн. Активи зросли за рахунок зростання оборотних коштів на 3596,8 тис.грн. та основних засобів на 97,8 тис. грн.;

- витрати підприємства зросли у 2,0 рази у 2006 році в порівнянні з 2004 роком та становили 55319,6 тис.грн. та на 52,9% у порівнянні з 2005 роком Вони зросли за рахунок збільшення операційних витрат 23752,5 тис грн. або у 2,0 рази у 2004 році та на 17810,5 тис.грн або 61,5% порівняно з 2005 роком, тобто собівартості продукції на 16980,3 тис.грн., або 2,1 %, адміністративно-управлінських витрат на 893,1 тис. грн., або 19,9%, витрат на збут на 195,6 тис грн., або на 20,0% порівняно з 2004 роком. Неопераційні витрати головним чином, складаються з фінансових витрат. Їх сума у 2006 році становить 1825,5 тис. грн., що на 1000,0 тис.грн більше у порівнянні з попереднім роком, та 557,5 тис.грн. більше, ніж у 2004 році. При цьому не операційні витрати формуються також за рахунок інших витрат, які у 2006 році зросли на 346,2 тис.грн у порівнянні з 2005 роком та на 1102,5 тис.грн у порівнянні з 2004 роком та становили 1560,0 тис.грн.. Отже, ВАТ «Іскра» має усі передбачені стандартами види витрат, серед яких найбільшу частку займає собівартість виготовленої продукції;

- найбільшу питому вагу у витратах підприємства займають операційні. Їх частка у 2004 році становила 84,5%, у 2005 році - 83,2%, у 2006 році - 84,5%. Частка неопераційних витрат у 2004 році дорівнювала 4,7%, 2005 році - 2,3%, 2006 році - 3,4%. При цьому часта податків становила у 2004 році 10,8% від усіх витрат, у 2005 році - 14,5%, 2006 році - 12,1%. Як бачимо спостерігається зменшення витрат підприємства у 2005 році у порівнянні з 2004 роком та зростання їх у порівнянні з 2006 роком за досліджуваний період;

- операційні витрати, які поділені нами за економічними елементами, зросли в 2,0 рази у порівнянні з 2004 роком за рахунок збільшення матеріальних витрат на 69,8%, амортизації основних фондів в 3,2 рази, витрат на оплату праці на 27,0%, відрахувань на соціальні заходи на 36,4% та інших витрат в 2,8 раз. Порівняно з 2005 роком витрати зросли на 61,5% за рахунок збільшення матеріальних витрат на 30,5%, амортизації основних фондів на 27,0%, витрат на оплату праці на 33,5%, відрахувань на соціальні заходи на 27,0% та інших витрат в 2,7 раз. Як бачимо, найшвидшими темпами зростають інші витрати;

- загальна сума прямих матеріальних витрат збільшилась. При чому найбільшу частку серед прямих витрат займають інші витрати, яка у 2004 році становила 90,4%, у 2005 році - 93,4%, у 2006 році - 94,4%. Значну частку займають витрати на сировину та матеріали, частка яких у 2004 році становила 9,3%, 2005 році - 6,1 %, 2006 році - 5,0%. Частка купованих виробів у 2004 році дорівнювала 0,1%, 2005 році - 0,3%, 2006 році - 0,4%. Частка витрат на енергію та паливо залишалася незмінною протягом досліджуваного періоду та становила 0,2% від усіх прямих матеріальних витрат;

- сума прямих трудових витрат збільшилась протягом досліджуваного періоду. Основну частку серед прямих трудових витрат займає фонд оплати праці. Його частка у 2004 році становила 66,4%, в тому числі частка основної зарплати становила 47,5%, додаткової - 18,4%, заохочуючи та компенсаційних виплат - 0,5%. У 2005 році частка фонду оплати праці дорівнювала 65,5%, у тому числі основної зарплати 49,2%, додаткової - 15,4%, заохочувальних та компенсаційних виплат - 0,9%. У 2006 році частка фонду оплати праці становила 66,8%, у тому числі основної зарплати - 48,1%, додаткової зарплати - 18,0%, заохочувальних та компенсаційних виплат - 0,7%. Таким чином, частка відрахувань на соціальні заходи у 2004 році становила 33,6%, 2005 році - 34,5%, 2006 році - 33,2%;

- сума непрямих витрат зросла у 2005 році та незначно зменшилася у 2006 році. Найбільшу питому вагу у всіх непрямих витратах становлять адміністративні витрати, які у 2004 році становили 43,1%, 2005 році - 28,7%, 2006 році 44,7%. Значну питому вагу займають також загально виробничі витрати, які становили у2004 році 22,7%, 2005 році - 32,9%, 2006 році 26,0% та загальногосподарські витрати, що становили 20,5% у 2004 році, 32,1% у 2005 році та 19,5% у 2006 році. Незначну частку займають витрати на збут у 2004 році їх частка становила 13,7%, у 2005 році - 6,3% та у 2006 році - 9,8%. Таким чином витрати на обслуговування виробництва та управління певним чином впливають на діяльність підприємства;

- доходи підприємства у 2004 році становлять 2836,9 тис.грн, у 2005 році - 38472,6 тис.грн, у 2006 році - 59998,2 тис.грн. Витрати у 2004 році дорівнюють 27220,0 тис.грн., у 2005 році - 33926,0 тис.грн, у 2006 році - 55319,6 тис.грн. У 2004 році валовий прибуток становив 6888,0 тис.грн, операційний - 2781,6 тис.грн, та чистий прибуток - 1119,1 тис. У 2005 році відповідно валовий прибуток становить 12020,5 тис.грн, операційний прибуток - 5750,5тис грн., загальний прибуток до оподаткування - 4938,1 тис.грн, чистий прибуток - 3721,3 тис.грн. У 2006 році відповідно валовий прибуток становить 15450,9 тис.грн, операційний прибуток - 8076,6 тис грн., загальний прибуток до оподаткування - 6238,6тис.грн, чистий прибуток - 4678,6 тис.грн. Таким чином на ВАТ «Іскра» спостерігається на тільки зростання витрат від господарської діяльності , але і зростання витрат, за рахунок чого зростає чистий прибуток.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємство змушене постійно планувати зниження собівартості своєї продукції. Аналіз собівартості продукції передбачає оцінку узгодження показників у різних формах звітності, обґрунтованість планових завдань та достовірність відображення фактичних витрат виробництва. Аналіз собівартості продукції проводиться для дослідження структури витрат та їх динаміку, виявлення резервів зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції, розробку заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції. Таким чином, випливають такі висновки:

1) повна собівартість продукції зросла на 14972,2 тис.грн, або 66,3% у порівнянні з 2004 роком, за рахунок зростання виробничої собівартості на 12404,4 тис.грн, або 66,6%, а саме за рахунок збільшення витрат на куповані товари в 5,2 рази, на паливо та енергію 54,3%, інших прямих матеріальних витрат на 77,5%, витрат на основну зарплату на 39,7%, додаткову зарплату на 35,2%, відрахувань на соціальні заходи на 36,4%, загально виробничих витрат на 97,1%, загальногосподарських на 63,7%. При цьому адміністративні витрати зросли на 78,4%, а витрати на збут на 22,0%;

2) повна собівартість продукції зросла на 14972,2 тис.грн, або 66,3% у порівнянні з 2004 роком, за рахунок зростання виробничої собівартості на 12404,4 тис.грн, або 66,6%, а саме за рахунок збільшення витрат на куповані товари в 5,2 рази, на паливо та енергію 54,3%, інших прямих матеріальних витрат на 77,5%, витрат на основну зарплату на 39,7%, додаткову зарплату на 35,2%, відрахувань на соціальні заходи на 36,4%, загально виробничих витрат на 97,1%, загальногосподарських на 63,7%. При цьому адміністративні витрати зросли на 78,4%, а витрати на збут на 22,0%. Порівняно з 2005 роком повна собівартість збільшилася на 7686,6%, або 25,7% за рахунок зростання виробничої собівартості на 6597,9 тис.грн., або 27,0%, а саме за рахунок збільшення витрат на сировину та матеріали на 6,3%, куплені вироби на 75,1%, палива та енергії 37,9%, інших витрат на 31,9%, витрат на основну зарплату на 29,1%, додаткову зарплату на 53,8%, відрахувань на соціальні заходи на 27,0%. При цьому адміністративні витрати та витрат на збут зросли на 20,0%;

3) питома вага виробничої собівартості товарної продукції у 2006 році становила 82,6%, у 2005 році - 81,8%, у 2004 році - 82,4%. Тобто, питома вага у 2006 році зросла на 0,8 % порівняно з 2005 роком та на 0,2% порівняно з 2004 роком;

4) витрати на 1 грн продукції у 2004 році становлять 1,005 коп, у 2005 році - 1,023грн., у 2006 році - 0,767 грн. Як видно з таблиці 2.13, витрати на 1 грн знизились на 0,238 грн. порівняно з 2004 роком та на 0,256 грн., або 25% порівняно з 2005 роком.

Зниження собівартості продукції може здійснюватися внаслідок скорочення:

1) витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці;

2) затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці;

3) адміністративно управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основними внутрішньовиробничими чинниками зниження собівартості продукції є такі:

1. Підвищення технічного рівня виробництва.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці

3. Зміни структури та обсягу продукції.

4. Поліпшення використання природних ресурсів

5. Розвиток виробництва.

Одним з найважливіших показників ефективності використання матеріальних ресурсів є матеріаломісткість продукції, яка визначається відношенням матеріальних витрат до обсягу випуску продукції. Ефективне та економічне використання матеріальних ресурсів знаходить своє відображення в забезпеченні випереджаючих темпів зростання виробництва в порівнянні з матеріальними витратами; скороченні втрат та браку; більш повного використання вторинних ресурсів. Основними причинами неефективного використання сировини та основних матеріалів є:

- порушення технології виробництва;

- використання сировини низької якості;

- поганий стан обладнання , відсутність запасних частин;

- недостача в обліку, зберіганні та використанні сировини та матеріалів;

- невиконання плану виробництва продукції;

- несистематичний випуск продукції.

Таким чином, матеріаломісткість продукції у 2006 році становила 46,0 тис.грн, яка на 13,0 тис грн., або 22,0% є нижчою ніж у 2004 році за рахунок зниження матеріаломісткості сировини на 3,2тис. грн.., або 58,2%, інших витрат на 9,9 тис.грн, або 18,6%. При чому порівняно з 2005 роком матеріаломісткість знизилась на 13,1 тис.грн, або 22,2% за рахунок зниження матеріаломісткості інших витрат на 11,7 тис.грн, або 21,2%, матеріаломісткості сировини і матеріалів на 1,3тис. грн., або 36,1% та палива і енергії на 0,1 тис.грн.

Таким чином можна зробити такі висновки , що для виживання та успішного функціонування підприємства в сучасних умовах необхідно розглядати систему управління як сукупність підсистем : організаційної , економічної, технологічної, соціальної, управлінської. Саме на основі оцінки ефективності складових підсистем системи управління собівартістю можна , на нашу думку отримати повну характеристику управління підприємством.

Отже, ми дійшли висновку , що для раціонального використання ресурсів необхідно освоїти нове виробництво, перейти до нових технологічних процесів, використовувати прогресивні методи переробки сировини та напівфабрикатів, замінити зношене обладнання на нове високопродуктивне та більш ефективне, використання нових більш економічних видів сировини та матеріалів шляхом заміни традиційних, більш економічними ресурсами, скорочення втрат за рахунок покращення умов зберігання і транспортування ресурсів.

Використана література

1. Афанасьєв М.В., Гончаров А.В. Економіка підприємства. - Харків : ІНЖЕК, 2003. - 400с.

2. Балабанов И.Т. Финансовый анализ й планирование хозяйствующого субьекта. - М., 2000.

3. Бандурка А.М., Червяков И.М., Посилкина О.В. Финансово-экономический аналыз. - К., 1999.

4. Бандурка О.М., Коропов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. - К., 1998.

5. Белов М.А. Управління інфраструктурою підприємства. Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003.

6. Білобловський С.В. Ціноутворення як складний елемент системи управління підприємством // Економіка, фінанси, право.-2003.-№9.- с.13

7. Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості прод. // Бух. облік і аудит.-2006.-№9. -с.3-6.

8. Бондар Н.М. Економіка підприємства. Навч.посібн. - К.: А.С.К., 2004. - 400с. - (Університетська бібліотека).

9. Боронянкова С.А. Экономическый анализ в управлении предприятием - М.: Финансы и статистика, 2003. - 217с.

10. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навч. посібник для студентів вузів. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416с.

11. Бухгалтерський облік.: Підручник / за ред. Ф.Ф. Бутинця.- 3-тє вид., доп. і перероб. - Житомир : ПП. «Рута», 2005. - 480с.

12. Гадзевич О.І економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. - Луцьк: Ред.-вид. Відділу ВДУ ім. Лесі Українки, 1997. -159с.

13. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник - К.: Лібра, 2003.

14. Давидович І.Є. Управління витратами : Навч.посіб. Тернопільська академія народного господарства - Т.: Економічна думка, 2004.- 228с.

15. Доля В.Т. Экономическый анализ : теория и практические методики : Учеб. Пособие. - К.: Кондор, 2003.- 206с.

16. Економика предриятия : Учебник под ред. В.П.Грузинова. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998. -535с.

17. Економіка : навч.посібник для загальноосвітніх навч. закладів/ Мін. освіти ; за ред.С.В. Степаненка. - 2-ге вид. доп.- К.: КНЕІ, 2001. - 306с.

18. Економіка виробничого підприємства: Навч. посіб./ за ред. Й.М. Петровича 2-ге вид. перероб. і доп.: К.: Знання, 2001. - 408с.

19. Економіка підприємства : Навч. посіб./ за ред. А.В.Шегди. - Київ. нац. ун-т ім..Т.Г.Шевченка 3-тє вид.,випр. - К.: Знання - Прес,2003.- 335с.

20. Економіка підприємства : Навч. посіб./ І.М.Бойчик, М.С.Харів, М.І. Хопчан, Ю.В. Піча 2-ге вид. випр. і доп.- К.: Каравела; Львів: Новий світ. - 2000,2001. - 292с.

21. Економіка підприємства : Навч. посіб./ О.В. Ареф'єва, В.Г.Сахаїв. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2003. - 237с.

22. Економіка підприємства : Навч. посіб./ Центр навч. л-ри Мін освіти і науки України. Дніпропетровський ун-т економіки і права; В.М.Шапалов, Р.Н.Авторчук, О.В.Ткаченко, за ред.В.А.Ткаченка. - К. - 2003.-286с.

23. Економіка підприємства : Навч. посіб./Укоопспілка/ Укоопосвіта/ за ред.А.А.Фастовець. - К.: Укооопосвіта, 2000. - 571с.

24. Економіка підприємства : навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення диск. / Г.О.Швиденко, С.Ф. Покропивний, С.М.Клименко та ін. - К.: КНЕІ, 2000. - 248с.

25. Економіка підприємства : Посібник / За ред Л.Г.Мельника. - Суми: Університетська книга, 2004. - 648с.

26. Економіка підприємства : Посібник / Міносвіти України. КНЕІ; За заг ред. С.Ф.Покропивного 2-ге вид. перероб. та доп. - К.: КНЕІ, 2004.-528с.

27. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств. Навч. посібник./ Під заг. ред. Л.М.Чепурди. - К.: Професіонал, 2005. -629с.

28. Економіка України : підсумки перетворень та перспективи зростання /Ін-т економ. прогнозування нац. А.Н.України; за ред. В.М.Тейця. - К.: Форт, 2000. -432с.

29. Економіка: теоретичні основи: Посібник, ч.2 / І.В.Буян, Р.М. Березок, С.В.Братко та ін. - Тернопіль: «Астон», 1997. - 151с.

30. Економічний аналіз : Підручник Міносвіти і науки України ; ЛНУ ім..І.Франка, за ред. Мних Є.В. - К.: Центр навч. л-ри, 2003.-411с.

31. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств // За ред. С.І.Шкарабана, М.І.Сапачова. - Тернопіль, ТАНГ, 1999. С.18-36.

32. Економічний аналіз: Навч. посібник Міносвіти і науки України / КНЕІ, за ред. М.Г.Чумаченко. - К.: КНЕУ, 2001.-540с.

33. Економічний аналіз: Теорія економічного аналізу : навч. посібник/ Укоопспілка; Н.С.Приходько, Р.І.Стеців, Н.П.Стеців, Н.П.Штепа. - Львів: ЛКА, 2004.- 167с.

34. Економічний аналіз: Навч. посібник /М.А.Болюха, В.З. Бучевсь-кий, М.І. Горбаток; за рсд. Акад. НАНУ. проф. М.Г. ЧумачсІІ-;ка. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 540 с.

35. Житна І.П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. - К.: Вища школа, 1992.

36. Журко В.Ф.. Паптслссв В.Д.. РябиншІ В.А. Опсратывний зкономическый анализ в управлсии производством. - М.: Финансы и статистика. 1983. - 232 с.

37. Івахнснко В.М.. Горбатюк М.І, Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч.-мст. посібник для самост. вивч.дисц. - К.: КНЕУ, 1999. -176с.

38. Іванова Н.Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та практика: Навчальний посібник. - Київ: Лібра. 2002. 72 с.

39. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №966 - ХІV зі змінами та доповненнями.

40. Зубовський В.М. Економіка підприємства: Опорний курс лекцій. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту фінансів, інформаційних систем менеджменту і бізнесу, 2000.- 64с.

41. Ильяшенко С.Ю. Себестоимость в строительстве, торгове, промышленности. - М., 1996.

42. Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз. - К.: КНЕУ, 1999. - 176с.

43. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000.

44. Іващенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності. - К., 1999.

45. Карпова Т.П. Основы управленческого учета : Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 392с.

46. Ковальов В.В., Волков О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М., 2002.

47. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Навчальний посібник- К., 2000.

48. Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства : Навч. посібник 2-ге вид. оновлене і доп. / Міносвіти і науки України; НУ «Львівська політехніка» УАЛДУ при президентові України; Львів. регіон. ін-т. держ. управління. - Львів : Інтелект-Захід, 2005. -296с.

49. Мельник П.Т., Корінцева О.І. Економіка підприємства: конспект лекцій: Навч.посіб. Суми: ВТД : « Університетська книга», 2003. .

50. Мельник В.М. Основи економічного аналізу (короткий тсорстично-методологічий курс): Навч.посібник. -- Ірпінь: Акад. ДПС України, 2000. -- 182с.

51. Мельничук Г.М. Анализ хозяйственной деятельности в промьіш-лснности: Учебник. -- К.: Вища шк.. 1990. -- 318 с.

52. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.132с.

53. Микитюк Л. Деякі аспекти системного підходу до вивчення витрат // Економіст.- 2006.- №4.- с.16-26.

54. Михайлова Т., Миловидова Ю. Виробнича собівартість : деякі проблеми визначення // Торгівля і ринок України. - 2002.- Т.3, вип..13, с.270-277

55. Мізюк Б.М. Стратегічне управління підприємством : Навч. посіб. - Л.: Коопосвіта, 1999.

56. Міщенко А.П. Стратегічне управління : Навч. посіб.: Дніпропетр. ун-т екон. та права.- К.: ЦУЛ, 2004.

57. Мних Є.В., Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. - Львів: Світ, 1998. - 208с.

58. Мокий М.С., Скамай Л.Г., Трубочкина М.И. Экономика предриятия : Учеб.пособ. / Под. Ред.проф. М.Г.Лапусты .-М.: ИНФРА - М., 2000.

59. Нападовська Л.В. Управлінський облік : Підручник. - К.: Книга, 2004. -544с.

60. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2002.-336с.

61. Осипов В.І. Економіка підприємства: Підручник / Мін.освіти і науки України. Одеський державний економічний ун-т. - Одеса: Маяк, 2005. -724с.

62. Пилипенко О.О. Управління витратами на сучасних підприємствах // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. -№12.-с.8-11.

63. Положення (стандарти ) бухгалтерського обліку №1-29, затверджені наказами Міністерства фінансів України, зі змінами та доповненнями.

64. Прокопова В.О., Полошенко А.Н. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 219с.

65. Пушкар М.С. Управлінський облік: Навч. посібник / 3-тє видання, стереотипне. Тернопіль: Карт-бланш, 1998. 163 с.

66. Раицкый К.А. Экономика предприятия : Учебник для вузов. - М.: Маркетинг, 1999. - 693с.

67. Ришар Ж. Аудит й анализ хозяйственной деятельности предприятия / Пер. с франц. Под ред. Л.П. Белнх. -- М.: Аудит, ЮНИТИ. 1997.-- 375с.

68. Руденко Л.В., Подольська В.О., Яріш О.В. Аналіз господарської діяльності підприємства. Навч. посіб. для студентів ВНЗ, - К.: ТМЦ «Укоопосвіта», 2000.-442с.

69. Савицкая Г.В. Экономическый анализ : Учебник. 9-те изд., исправл. - М.: Новое знание, 2004.-640с. - ( Эконом. образование )

70. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства : Навч. посібник / Мін освіти і науки України, Харків. Державний університет харч. та пер. - К.: Центр Навч. літ-ри, 2003. - 436с.

71. Собівартість : методичні матеріали // Все про бух.облік.-2002.-26 серпня.- Спецвипуск.

72. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. Підручник. - Львів : Світ, 2000.- 485с.

73. Типове положення по плануванню обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості : Постанова Кабінету Міністрів від 06.09.96р.// Галицькі контракти. - 1996.- № 40.

74. Управленческой учет : Учебное пособие / под ред. А.Д. Шеремета. - М.: ФБК-ПРЕСС, 1999. -512с.

75. Управленческой учет коммерческо-сбытовой деятельности : Учеб. / В.Э. Керимов, П.В.Селиванов, А.А.Епифанов, М.С.Кретов; под. ред. В.Э. Керимова. - М.: Экзамен, 2003. -126с.

76. Управлінський облік; Підручник / Міжнарод. ун-т бізнесу; Хонсен Дон Р., Моувен Маріен М., Еліас Небіл С., Сенков Девід У.; пер. з англ.. 5-го канод. вид. О.Григораша та ін. -К.: Мілленіум, 2000.- 953с.

77. Фандель Г. Теорія виробництва і витрат / Пер. з нім. за ред. М.Г. Грещака. -К.: Таксон, 2000. - 501с.

78. Федоренко В. Г. Управління. Економіка. Інтелект // Економіка та держава. - 2004.- №11.-с.2-6.

79. Федулов Л.І. Актуальні проблеми науки управління підприємством // Проблеми науки .- 2004.- №6.-с.27-31.

80. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства : Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2002.-655с.

81. Чернявський А. Д. Методологічні підходи до створення організаційних форм управління // Економіка та держава .- 2006.- №8.-с.23-26.

82. Черпелявський Л.М. Економічний аналіз виробничогосподарської діяльності підприємства. - К., 1994.

83. Чухліб О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції // Фінанси України .- 2006. -№2.-с.129-128.

84. Шваб Л.І. Економіка підприємства : навч. посібник - 2-ге вид. - К.: Каравела, 2005. -568с.

85. Матеріали статистичної та бухгалтерської звітності ВАТ «Іскра» за 2004-2006 рр.